Стан науки та освіти в Третьому рейху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан науки та освіти в Третьому рейху

Чернуха О.В.,

кандидат історичних наук,

ст. викладач кафедри суспільних наук

Висвітлено політику нацистського режиму у Німеччині у галузі науки та освіти. Автор спробував з'ясувати наскільки серйозно були деформовані ці сфери, з огляду на тоталітарний характер гітлерівської держави та глобальну ідеологізацію суспільного життя. Задля реалізації поставленого завдання ним були використані, як загальнонаукові (аналізу, синтезу, дедукції), так і спеціальні історичні (історико--порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-системний тощо) методи у рамках антропологічного підходу. У висновках наголошується на досягненні нацистами свідомої дегуманізації системи освіти та наданні науці прикладного характеру. Внаслідок такого стану речей німецький народ протягом тривалого часу був ізольований від тих процесів, які відбувались в інших країнах, що безумовно негативно відбилось на загальному рівні німецької науки та освіти.

Ключові слова: нацизм, наука, освіта, ідеологія, фюрер-принцип.

освіта нацистський політика

Нацистський режим у Німеччині поставив європейську цивілізацію на край прірви. Як нацистам вдалося прийти до влади в цивілізованій країні і яким був спосіб життя при гітлерівцях - ці питання актуальні до сьогодні, особливо для тих, кому не довелося особисто стикатися з націоналсоціалізмом і жити при нацистському режимі.

Науці та освіті нацисти приділяли чималу увагу, ставлячи перед цими сферами конкретні завдання: підтримка і поширення світогляду, в дусі якого відбувалося будівництво їх «тисячолітнього рейху». Жорстка уніфікація та стандартизація цих галузей, особливо це стосується освіти, буквально впродовж кількох років змінили обличчя німецької науки, а вся система освіти стала слугувати тільки одній меті - виховання фанатиків, не здатних до критичного сприйняття оточуючої їх реальності.

Хоча дослідженню різних аспектів функціонування нацистського режиму, як у закордонній, так і вітчизняній історіографії присвячено великий обсяг робіт, стану науки та освіти приділялося значно менше уваги. Більшість радянських істориків обмежувалося констатацією того факту, що у нацистській Німеччині сфера науки та освіти була повністю спотворена, детально не занурюючись у цю проблему [4; 6; 12; 13]. Певним виключенням, слід вважати історико-соціологічне дослідження А. Галкіна [3]. Закордонні історики частіше зверталися до даної проблематики, проте лише у окремих роботах мали місце спроби пов'язати процеси реконструкції у освітянсько-науковій галузі з основними ідеологічними засадами нацистського режиму [2; 14-16]. На сучасному етапі продовжують з'являтися окремі роботи, здебільшого англо-американських істориків, в яких спостерігається спроба переглянути деякі аспекти даної проблематики з новітніх методологічних позицій [7; 9], тоді як і вітчизняній історіографії все ще відчувається брак такого роду праць.

З огляду на це, мета роботи полягає у висвітленні політики Третього рейху у галузі науки та культури, розкритті причин тих деформацій, що відбулися з ними протягом перебування при владі у Німеччині гітлерівців.

Для досягнення даної мети, автор має вирішити наступні завдання: вказати на тісний взаємозв'язок між нацистською ідеологією та тими змінами, що відбувалися у сфері науки і освіти; визначити основні заходи з уніфікації режимом зазначених галузей; вказати на особливості нової «арійської науки» та системи освіти; дослідити реакцію німецького суспільства на ці процеси.

Показником рівня розвитку будь-якої держави є стан справ у науці. Наука - індикатор стану культури у суспільстві. Кожна цивілізована держава повинна піклуватися про те, щоб наука розвивалася успішно й безперервно, оскільки це підвищує авторитет цієї держави. Проте таку ситуацію можна спостерігати лише в цивілізованих країнах, до яких не належала нацистська Німеччина. Там розвиток науки йшов зовсім в іншому напрямку, вона не була потрібна режиму для зміцнення свого авторитету. Та було б неправильним стверджувати, що розвиток науки зовсім не цікавив нацистів. До того часу, як фашисти прийшли до влади, німецька наука знаходилася на достатньо високому рівні, особливо технічні і природничі науки. З 1905 до 1931 року 10 німецьких фізиків стали Нобелівськими лауреатами [15, с. 53]. За період існування Веймарської Німеччини з'явилася ціла плеяда молодих і талановитих вчених, було зроблено багато цінних відкриттів.

Після 1933 року ситуація змінилася. Вже в перші місяці свого існування режим почав проводити чистки в галузі науки. Інколи справа обмежувалася простим звільненням, інколи ж відбувались арешти науковців. Так, на початку квітня були заарештовані ректор Франкфуртського університету професор Берлов, куратор цього ж закладу - професор Рецель, директор Брауншвейгського технічного інституту професор Гасснер. Згодом пруський міністр народної освіти Руст, який невдовзі став рейхсміністром науки, освіти та народної культури, оприлюднив новий список звільнених професорів, куди потрапили відомі вчені Шлезінгер, Корн, Левін, Келен та інші. І це лише невелика частина прикладів діяльності нацистів у науці. В цілому ж понад 2000 вчених було вигнано фашистами із наукових закладів та університетів вже за перший рік нацистського панування [9, с. 90].

Чим же не догодили режиму люди, які зовсім не втручалися у політичне життя країни? Історично склалося, що значний відсоток серед діячів німецької наукової думки складали особи єврейської національності, і саме через це постраждала більшість вчених. Це приклад того, як расова теорія гальмувала розвиток Німеччини. Про позицію нацистів в цьому плані свідчать слова Гітлера: «Навіть заради вчених ми не змінимо свою позицію з питань національної культури. Якщо звільнення єврейських вчених означає знищення сучасної німецької науки, то ми обійдемося без науки у найближчі роки» [6, с. 88]. Тому не дивно, що нацисти, не переймаючись наслідками для науки, звільняли з посад і висилали за межі Німеччини «неарійських» діячів науки.

У межах цієї чистки серйозні втрати зазнала фізика. З Німеччини виїхало 5 лауреатів Нобелівської премії, серед яких всесвітньо відомі Макс Борн та Альберт Ейнштейн [7, с. 222]. Також виїхало із Німеччини 3 лауреатів Нобелівської премії з медицини. Німецька наука зазнала значних втрат, адже не завжди замість вчених- емігрантів вдавалося знайти рівноцінну заміну. Люди, які посіли місця талановитих вчених, значно поступалися їм рівнем наукової підготовки. Щоб виправдати довіру режиму, вони намагалися компенсувати це за рахунок підкорення розвитку науки законам нації та системі нацистської ідеології.

Особливо постраждала від цих змін історична наука. Роль фактору об'єктивності стала мінімальною. Перед німецькими історика було два шляхи: або взагалі відійти від науки, або виконувати замовлення режиму, переглядаючи історичні події на догоду ідеології націонал-соціалістів. Оскільки нацисти претендували на звання спадкоємців давніх культур, історики мусили фальсифікувати історичні факти. Наприклад, роблячи виміри вух мумії єгипетського фараона Рамзеса ІІ, доказували його «арійське походження».

Особисто фюрер впроваджував свої власні погляди на історичні події. Його розуміння історії, як об'єктивного відбиття дійсності, було спотвореним. Так, кажучи про походження німців, він писав: «Якщо будь-де знаходячи череп, то весь світ каже: так виглядали наші предки. Хто знає, може неандертальці і були мавпами. Всіляко, наші предки у ті часи там не сиділи. Наша країна являла собою суцільне болото, й вони хіба що пройшли через нього. Коли нас питають про наших предків, ми завжди повинні вказувати на греків» [10, с. 57]. Такі думки уважно вислуховувалися і невдовзі знаходили відбиття у офіційній історичній науці рейху, де спадковість між еллінською та німецькою культурами не викликала сумнівів.

Жодне наукове дослідження в будь-якій галузі науки не могло бути оприлюдненим без схвалення Інституту наукового дослідження та допомоги германізму, створеного нацистами на базі Академії наук у Мюнхені. Проте у розглядуваний період мало негативний характер. Без сумніву, підкорення наукових досліджень ідеологічним догмам вплинуло на науку, особливо на гуманітарні дисципліни. Проте німецька наук не зникла, а у деяких галузях просунулася далеко вперед. Багато німецьких науковців залишилися у країні.

Після приходу Гітлера до влади, багато хто з німецьких вчених почали виступати з закликами про підтримку нової влади, частинанавіть зробила письмову заяву, в якій виказали свою прихильність до режиму. Серед тих, які підписали документ були: хірург Зауербух, мистецтвознавець Піндер, ректор Берлінського університету антропології Ойген Фішер, ректор Фрайбурзького університету Мартин Хайдеггер [3, с. 239]. Деякі представники наукової інтелігенції не тільки лояльно ставились до режиму, але й співпрацювали з ним в ідеолого-політичному плані, схвалюючи його дії. Хайдеггер не заперечував проти виходу Німеччини з Ліги Націй, закликаючи студентів правильно розуміти дії фюрера та уявити, які при цьому права на свободу з'являться у держави в захисті інтересів німецького народу [16, с. 438]. Вагомий внесок в укріплення нацистської диктатури також внесли відомий юрист професор Фрідріх Грімм, президент Німецької Академії Карл Хаусхофер, фізики лауреати Нобелівської премії Філій Ленард и Йоханесс Штарк [3, с. 247]. Відверто антифашистської позиції дотримувалась лише незначна частина інтелігенції, та невдовзі, подібно Карлу Осецькому, вона стала жертвою нацистського терору.

Зважаючи на те, які науки будуть корисними, нацисти сплачували їх розвиток. З технічних наук, в першу чергу, розвивалося ракетобудування, куди залучалися найдосвідченіші німецькі інженери-техніки, що сприяло в 30-х - початку 40-х років значну перевагу над своїми конкурентами в цій галузі. Високий рівень ракетобудування в Німеччині забезпечували такі вчені, як Вальтер Дорнбергер і Вернер фон Браун, які винайшли «ФАУ-1» і «ФАУ-2», а вже наприкінці 1933 року надсучасні, для того періоду, балістичні ракети типу «А-1» [13, с. 74]. В 1936-37 роках у Пенемюндє був збудований величезний секретний ракетний центр, укомплектований за останніми технічними досягненнями, «Випробувальна станція Норд», подібних їй тоді в світі не існувало. Праці германських інженерів над ракетами згодом використовувались при розробці ракет для запуску штучних супутників Землі.

До групи «корисних» і «необхідних» наук нацистами були внесені антропологія і генетика, яка тільки набувала розвитку. Якщо відкинути всю ідеологічну нісенітницю, яка супроводжувала вивчення цих наук, то об'єктивно можемо визнати, що і в цій галузі нацистські вчені досягли значних успіхів. Недарма німецькі антропологи й досі вважаються найбільш кваліфікованими в своїй галузі. Інститут Гіммлера з питань генетичної спадковості «Аненербе» мав такий успіх, що в січні 1939 року рейхсфюрер приєднав інститут до СС. На цей час «Аненербе» мав 50 наукових інститутів, діяльність яких координував професор Вурст, спеціаліст з найдавніших культових текстів, який очолював кафедру санскриту Мюнхенського університету [1, с. 75]. Цікаво, що нацисти, скоротивши асигнування на академічну науку, дозволяли собі витрачати значні кошти на зовсім не обов'язкові проекти з науковим ухилом, прикладом може бути дороге спорядження деяких експедицій у Тибет, на пошуки залишків напівміфічної цивілізації, яка породила арійців [1, с. 65].

У Німеччині в 1933-1945 роках постійно проводилась науково-дослідницька робота. Деякі історики, наприклад Е. Нольте, Дж. Маллер, повністю заперечують тезу про фашизм, як рух проти модернізації і заперечення науково- технічного прогресу. Були висунуті факти, які свідчили про реальні масштаби емпіричних досліджень та інших форм «прикладних» соціальних наук, а також спадкоємності яка об'єднувала ці науки в періоди веймарський, фашистський та післявоєнний. На державний рівень були піднесені дослідження з «психології панування» і «психології люфтваффе», при «Трудовому фронті» був створений «Германський інститут технічного навчання» [8, с. 18], який готував кваліфіковані кадри для німецької промисловості. З огляду на такий нерівнозначний стан німецької науки є дивним те, як нацистам вдалося об'єднати в своїй державі силу технічної цивілізації зі звичками раннього середньовіччя і епохи варварства.

Звичайно висвітлення науки у рейху було б неповним без звертання до освітнього питання. Галузь освіти розглядалась нацистами як виключно важлива. Збудувавши весь освітній процес в третьому рейху відповідно до принципів націонал-соціалістичної ідеології, гітлерівці сподівалися зростити молоде покоління повноправних громадян рейху, відданих і вдячних тільки нацистському режиму людей. Заволодіти молодим поколінням - основна мета нацистської освіти. Вже 1 лютого 1933 року в зверненні від імені нацистської уряду до народу Гітлер зауважив: «... Єдність нації потребує поваги до нашого великого минулого, і гордість за його традиції повинна стати головним моментом у вихованні німецької молоді. Тому уряд оголошує нещадну війну в усіх проявах духовного, політичного та культурного нігілізму.» [2, с. 431]. Гітлер мислив, що на остаточне засвоєння ідей націонал-соціалізму у німців забере 30-40 років, тому попереднє покоління він вважав загубленим, і основний ідеологічний удар був направлений на тих, кому на час приходу до влади фюрера не було ще й тридцяти.

Контроль над освітою був дуже жорсткий, режим уважно ставився до тих, кому довірив виховувати своє майбутнє. Для того щоб не допустити появи в школах «ідеологічно неосвічених» викладачів, спроможних внести крамолу в розум молодого покоління, було створено «Націонал-соціалістичну спілку вчителів», яка до 1937 року об'єднала 97% вчителів Німеччини [2, с. 456]. Для вчителів були відкриті курси націонал- соціалістичного вчення. З кінця 30-х років викладацька практика заборонялась особам, які не проходили службу в СА, та не відбували трудову повинність і не перебували в «Гітлерюгенді».

Своєрідно будувався в німецьких школах і учбовий процес і багато в чому цьому сприяв Гітлер, який з дитинства зберіг лють до всілякого системного и різнопланового навчання. Він не раз говорив про те, що «.в школі необхідно давати тільки загальні знання. Я переорієнтую освіту на навчання головному. Немає сенсу навчати дітей у середній школі двом мовам... Навіщо хлопчику, який хоче займатися музикою, геометрія, фізика, хімія? Що він запам'ятає з всього цього? Нічого.» [10, с. 96-97]. Дійсно, навіщо потрібно було нацистам всебічно розвинуте молоде покоління, якщо «.вся освіта, здійснювана нацистською державою, повинна була насамперед націлена, не на те, щоб забивати голову учням знаннями, а на те, щоб формувати здорове тіло» [5, с. 309].

Середня школа в Третьому рейху являла собою жалюгідне видовище, викладання багатьох предметів було значною мірою скорочене. Проте за рахунок скорочення академічного курсу навчальних дисциплін у школах багато часу почали приділяти військовій справі. Шкільні підручники були перероблені в расистському та антисемітському дусі. «Навчання повинно бути побудовано таким чином, - вимагав Гітлер, - щоб німецькі діти одразу розуміли свою расову перевагу» [12, с. 205]. У відповідності до ідеологічних вимог змінився характер викладання деяких предметів, зокрема географії. Навчальні шкільні мапи були змінені, перетворившись із мап географічних на мапи «геополітичні». При цьому стверджувалось, що навчати школярів і студентів за звичайними географічними мапами шкідливо, бо це означало, що закріпляться уявлення щодо існуючих «несправжніх» кордонів, коли треба навіяти молоді, що державні кордони повинні постійно змінюватись, залежно від розвитку потреби Німеччини в «життєвому просторі». В школах з'явилися і нові предмети, необхідні для підготовки молоді для здійснення агресивних планів нацистів.

Окрім військової справи з 1934-35 учбових років було введено так зване «орієнтування на місцевості». З цього приводу в наказі міністерства освіти говорилося: «...німецька молодь повинна вийти з гімнастичних залів і спортивний майданчиків для планомірних вправ на місцевості, основою повинна бути солдатська настанова, яка вимагає виконання вправ з подолання перешкод, дисциплінарних вправ для досягнення покори і точності.» [4, с. 119].

Не кращі справи були у вищій школі, вступаючи до якої молодій німець вже мав значні уявлення про нацистську ідеологічну систему. Проте, зважаючи на початок форсованої підготовки до війни і збільшення кількості призовників до служби в вермахті, кількість студентів з 1932-1938 рр. впала на 40% [12, с. 219]. Як і в середній школі, відбір викладацьких кадрів був дуже ретельним. На зразок «Спілки вчителів» була створена організація «Націонал-соціалістичний доцентебунд» - спілка викладачів вищої школи. Кандидати на викладання в університетах проходили спеціальні 6-ти тижневі збори в таборах, де перевірялися їх «правильність» і лояльність до режиму.

Викладання в більшості вищих навчальних закладів було не на найвищому рівні, воно ставало все більше і більше підпорядкованим ідеології нової германської держави. Лише в Берлінському університеті було відкрито 25 курсів, де вивчалися расові науки [2, с. 289]. Головним стало вивчення геополітики, в усіх університетах були створені її кафедри, а іспит з цього предмету вважався обов'язковим. На основі геополітики були організовані нові курси: «геопсихологія», «геоекономіка», «геостратегія» [12, с. 198]. Історична наука обмежувалась описанням героїчного минулого стародавніх німців і арійських королів.

Окрім того освіта зазнавала тотальної мілітаризації. Варто звернутись до переліку основних дисциплін в університетах, щоб зрозуміти, наскільки далеко зайшов цей процес. Наприклад, в Берлінському університеті в 193334 роках викладалися такі курси: на медичному факультеті - отруюючи речовини та їх застосування, на історичному - військова географія, політика, стратегія і військове мистецтво античності; на фізичному - військова техніка та її зв'язок з математикою і фізикою, військове застосування електричних засобів зв'язку, хімічному - три спецкурси про застосування ОР та їх вплив на стан людини [4, с. 122]. Вплив нацистської ідеології був наявний у викладанні історії, біології, німецької мови та літератури, географії.

Нацисти не обмежувались докорінними змінами в школах і університетах і створили цілу мережу позашкільних нацистських дитячих та молодіжних організацій. Першою була «Пімпфе» [14, с. 293], яка об'єднувала хлопчиків віком від 6 до 10 років, там на них укладались спеціальні «книги діяльності», де відстежували ідеологічний зріст хлопчика. По досягненню десятирічного віку діти переходили на наступний рівень ідеологічної підготовки - організація «Юнгфольк», де знаходились до 14 років. Найкращі могли після цього потрапити в елітні нацистські школи «Адольф Гітлер», де виховувались майбутні партійні функціонери. Переважна більшість після «Юнгфолька» потрапляла до «Гітлерюгенду» (14-18 років). Саме в цій організації німецька молодь отримувала фундаментальні основи нацистського світосприйняття, також молодь отримувала військово-спортивну підготовку, організація була побудована відповідно до військового зразка: форма, звання.

Керівник «Гітлерюгенда» Бальдур фон Ширах не визнавав, що його організація надавала слухняних солдат для вермахту. Якою «моральною» та «ідеалістичною» була німецька молодь, багато народів змогли переконатись під час другої світової війни. Німецькі дівчата також не залишались осторонь від позашкільної освіти. Для них були створені організації «Юнгмедхен» (10-14 років) і «Бунд дойчер медхен» (14-21 років). На кінець 1938 року молодіжні організації нараховували 8,7 млн. людей [3, с. 336]. По досягненню повноліття молодий німець залишався в лещатах нацистської системи освіти. 18-річні юнаки відпрацьовували річну трудову повинність, а дівчата працювали на фермах, або хатніми робітницями у містах. Завершували нацистську освіту так звані замки рицарського ордену, побудовані за принципом Тевтонського ордену. Їх було чотири: поглиблене вивчення нацистської ідеології; фізичне самовдосконалення; оволодіння політичними і військовими науками; обґрунтування призначення німецького народу панувати над світом [14, с. 295]. Нова нацистська освіта не давала змоги розповсюджуватись відмінним від націонал- соціалістичних поглядів і виховуючи молодь для служіння одній ідеї - націонал-соціалізму і фюрерові.

Висновки дослідження. Стан науки і освіти у Третьому рейху в повній мірі залежав від основних постулатів ідеології націонал-соціалізму. Наука і освіта вже за перші роки перебування нацистів при владі набули суттєвих деформаційних рис, бо стали полігоном для практичної реалізації теоретичних положень ідеології націонал- соціалізму. Внаслідок такої політики німецький народ протягом тривалого часу був ізольований від тих процесів, які відбувались в інших країнах, що безумовно негативно відбилось на загальному рівні німецької науки та освіти, бо ізольованість та заідеологізованість цих сфер приводе до їх занепаду, а згодом - і повної деградації.

Расова теорія привела до примітивізації та вульгаризації низки наукових дисциплін, особливо гуманітарно-природничого циклу. Багато вчених зі світовим ім'ям були змушені залишити Німеччину. Негативний вплив мало і поширення на науку і освіту такого компоненту гітлерівської ідеології, як фюрер-принцип. Було вибудувано сувору вертикаль підпорядкування у формі піраміди, де кожний наступний рівень контролював попередній. Одні й ті самі функції контролю, у даному випадку, дублювалися кількома різнорівневими інстанціями, що зводило нанівець будь- яку можливість появи будь-чого, що не відповідало б інтересам держави, а тим більше їм суперечило.

Фюрер-принцип фактично поглинув німецьку науку та освіту. Такий стан речей добре відображає цитата з виступу рейхсфюрера СС Г Гіммлера, який цинічно зауважував: «...Їх [вчених] наукові погляди нікого не цікавлять. Це їх особиста думка - нехай тримають її при собі. Якщо держава або партія висловлюють хоч якусь думку у якості бажаного відправного пункту для наукових досліджень, то це просто має вважатися науковою аксіомою і не допускає жодної критики... Єдине, що від них вимагається, це формування у людей історичних уявлень, які закріплюють у нашому народі таку необхідну національну гордість...» [11, с. 176]. Нажаль, ці слова відповідали дійсності, а діячам науки і освіти нічого не залишалось, як виконувати отримані вказівки та «перебудовувати» ці галузі під критерії та стандарти, які висунув партійно-державний апарат. Нацистська тоталітарна держава не терпіла жодної альтернативи, жодної інакшої думки, крім своєї власної, вона з підозрою ставилась до будь-якої ініціативи, вважаючи її проявленням самостійності суб'єкта або групи суб'єктів, яку не можливо дозволити в умовах тоталітарного суспільства.

Список використаних джерел

1. Бержье Ж. Утро магов / Ж. Бержье, Л. Павель. - К.: София Ltd, 1994. - 480 с.

2. Буллок А. Гитлер и Сталин: жизнь и власть / А. Буллок. - Смоленск: Русич, 1998. - Т.1. - 715 с.

3. Галкин А. Германский фашизм / А. Галкин. - М.: Наука, - 352 с.

4. Германский фашизм у власти / под ред. Б. Бернадинера. - М.: Политиздат, 1934. - 91 с.

5. Гитлер А. Майн кампф / А. Гитлер. - Х.: Свитовид, 2003. - 704 с.

6. Горошкова Г. Становление фашистского режима: узурпация и пропаганда / Г. Горошкова // Ежегодник германской истории. - М.: Наука, 1969. - С.67-82.

7. Зюсс Д. Третий рейх. Расцвет и крах империи / Д. Зюсс, В. Зюсс. - Х.: Клуб семейного досуга, 2009. - 400 с.

8. Мерцалова Л. Германский фашизм в новейшей историографии ФРГ / Л. Мерцалова. - Воронеж: ИПЦ Воронежского государственного университета, 1990. - 207 с.

9. Моссе Дж. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-социализма / Дж. Моссе. - М.: Центрполиграф, 2010. - 375 с.

10. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Г. Пикер. - Смоленск: Русич, 1998. - 411 с.

11. Раушнинг Г. Говорит Гитлер / Г. Раушнинг. - М.: Миф, 1993. - 384 с.

12. Розанов Г. Германия под властью фашизма / Г. Розанов. - М.: Наука, 1964. - 278 с.

13. Розанов Г. Конец третьего рейха / Г. Розанов. - М.: Прогресс, - 370 с.

14. Ширер У. Взлет и падение третьего рейха / У. Ширер. - М.: Воениздат, 1991. - Т.1. - 719 с.

15. Hinz B. Art in the Third Reich / B. Hinz. - New-York: Pantheon books, 1979. - 305 p.

16. Toland J. Adolf Hitler / J. Toland. - New-York: Bantam Doubleday Dell Publishing Group, 2007. - 1120 p.

Размещено на Allbest.ru