Співпраця Наукового товариства ім. Т. Шевченка з Всеукраїнською академією наук

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Завдяки укладеній у м. Москва 24 травня 1923 р. поштово-телеграфній конвенції між РСФРР, УСРР і БСРР, з одного боку й Польською Республікою з іншого, почали налагоджуватися поштово-телеграфні взаємини. Конвенція дозволила книгообмінні операції між західноукраїнськими землями та видавництвами УСРР.

Першочергове значення надавалося налагодженню контактів з книгарнею НТШ у Львові, а також іншими видавництвами Східної Галичини. 27 травня 1924 р. М. Грушевський, одразу ж після приїзду в УСРР, офіційно звернувся до Наркомосу з приводу передплати закордонних видань, відзначаючи відсутність в УСРР багатьох іноземних книжок та журналів. У цьому меморандумі М. Грушевський пропонував налагодити постійний зв'язок книгарнею НТШ у Львові. Через книгарню НТШ упродовж 1928 р. здійснено 80,14% усіх операцій книжкового експорту радянської України. За перше півріччя на адресу НТШ у Львові надійшло 12079 примірників і виконувалося додаткове замовлення ще на 29 тис. примірників літератури.

Наукові контакти НТШ та ВУАН налагодилися та розширилися завдяки науково-організаційній діяльності, знаного й авторитетного історика М. Грушевського, який повернувся в Київ у березні 1924 р. М. Грушевський та інші співробітники упродовж 1924 р. для організації наукової роботи на місцях, використання документів та матеріалів дослідниками, здійснили чимало екскурсій, відновили листування, видавництво наукових праць «...листування, розсилка програм, анкетних листів, що утворила широку наукову сітку».

«З великою радістю повитало Наукове Товариство ім. Шевченка основання Всеукраїнської Академії в Києві в р. 1918», можливість друкувати свої праці в радянській Україні мало велике значення для західноукраїнських науковців, що значно сприяло встановленню контактів НТШ й ВУАН, «.найшли нове поле для поширення своїх праць і думок..., наклади видань Наук. Тов. ім. Шевченка, найшли на Україні ринок збуту», варто зауважити, що радянська влада, переслідуючи передусім власні цілі щодо завоювання симпатії української інтелігенції, яка гуртувалася навколо НТШ, досить щедро субсидіювала товариство.

14 червня 1921 р. РНК присвоїла новий статус УАН - ВУАН, яка складалася з трьох відділів: історично-філологічного, фізико-математичного та соціально-економічного. До складу історично-філологічного відділу входили кафедри: археології, історії українського народу (очолював М. Грушевський), історії українського письменства, історії культурно-ідейних течій на Україні у XVI-XVІІ ст., історії українського мистецтва, етнографії, арабо-іранської філології. На початку 1925 р. у відділі працювало сім штатних академіків, а також на правах дійсних членів входили директори комісій історично-географічного словника - О. Грушевський, історичного словника української мови - Є. Тимченко.

М. Грушевський значною мірою відновив діяльність історичної секції УАН в структурі ВУАН, відкоригував структуру й загалом роботу інституції, очолив науково-дослідну кафедру історії України. Серед численних комісій у складі історичної секції створено комісії порайонного дослідження історії України. Згідно із постановою спільного зібрання від 21 липня 1924 р. при історичній секції ВУАН «Під керівництвом ВУАН організувати тісний науковий і культурний зв'язок з Західною Україною, утворити планове вивчення і дослідження історії соціального, економічного і політичного розвитку всіх українських земель по інший бік кордону».

Фактично комісія дослідження історії Західної України, створена на кінець 1925 р., отримала декілька співробітників влітку 1926 р., головою комісії призначено М. Грушевського.

Комісія мала особливий статус, оскільки науковий центр дослідження історії Західної України ВУАН перебував не у Львові, а в УСРР. З цією комісією пов'язана наукова діяльність багатьох членів НТШ: М. Возняка, Я. Гординського, М. Кордуби, В. Дорошенка, зокрема співголовою комісії був тодішній голова НТШ, академік К. Студинський.

Доповідаючи на загальних зборах НТШ 30 травня 1926 р., К. Студинський підкреслював, що «.не зважаючи на тяжкі грошові обставини. найгарнішим здобутком є видання трьох імпозантних томів ювілейного Збірника. Також нав'язано зносини з Всеукраїнською Академією наук у Київі. У нас печатаються праці учених з Великої України і навпаки праці наших учених друкує Всеукраїнська Академія Наук у Києві, н. пр.. про Драгоманова, Франка».

У результаті спільних наукових зусиль та співпраці науковців НТШ та ВУАН підготовлено видання двох спеціальних випусків журналу «Україна», присвячених роковинам М. Драгоманова й І. Франка. Ювілейні випуски журналу акцентували увагу на кожному з діячів, започаткували традиції вшанування пам'яті видатних діячів. Цей історичний та українознавчий журнал за короткий час свого існування став головним органом української науки, акцент ставився на історичні дослідження, історію мови, мистецтва, краєзнавства, етнографії України. Окрім того, започатковано численні серійні видання, присвячені різним періодам історії України, розпочато видання архівних матеріалів. Так, у 1928 р. вийшов перший том «Матеріали для культурної і громадської історії Західної України» з цінною і значною за обсягом збіркою листування І. Франка та М. Драгоманова. До впорядкованого М. Возняком видання увійшло 347 листів із колекції автографів НТШ та Українського національного музею у Львові.

У межах діяльності цієї комісії М. Грушевському пропонувалося створити постійну групу галицьких учених у складі ВУАН, згадує про цю справу М. Грушевський у листуванні з К. Студинським 14 жовтня 1928 р. «Крип'якевич виявляє охоту розширити роботу на провінції і у Львові в зв'язку з комісією [Західної] України й Історичною секцією взагалі».

Від самого початку своєї діяльності комісія мала особливий статус, оскільки мала встановити контакти з науковими установами й окремими ученими не тільки тих частин Західної України, які перебували межах УСРР, але й тих, що ввійшли до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, щоб спільно досліджувати історію соціального, економічного й політичного розвитку всіх українських земель. Плідна діяльність комісії Західної України справила позитивне враження на галичан, які високо оцінили стан розвитку гуманітарних наук у радянській Україні.

Налагодженню наукових контактів та співробітництва НТШ й ВУАН сприяли особисті приязні стосунки М. Грушевського та К. Студинського. У перший тиждень свого перебування в Україні М. Грушевський порушив питання обрання до ВУАН декількох науковців НТШ. У одному із перших листів до К. Студинського він писав «Я наспів на велике заінтересованнє галичиною, котре, між іншим, виявилось у пляні вибрати членами і членами- кореспондентами академії кількох галицьких учених. Застав уже в току справу вибору Гнатюка, котра, мовляв, тягнеться уже досить давно, отже, поруч неї поставив Вашу кандидатуру».

За сприяння М. Грушевського 22 травня 1924 р. обрано позаштатним академіком професора К. Студинського кафедри давнього українського письменства. Представляв і рекомендував К. Студинського М. Грушевський, характеризуючи його заслуги в організації наукової праці в НТШ. Обрання академіком ВУАН голови НТШ зміцнило зв'язок двох українських установ, розділених політичними кордонами. Так, 7 квітня 1926 р. М. Грушевський у листі до К. Студинського висловлював задоволення розвитком зв'язків поміж київською академією та львівським НТШ «Я дуже рад, що завдяки Вам уставляється такий гарний науковий контакт між Академією і Науковим Товариством Шевченка».

Л. Винар, аналізуючи роки співпраці НТШ й ВУАН зауважував, що цей період був «ренесансом української науки, яка розвивалася під проводом М. Грушевського і мала безпосередній вплив на працю в НТШ. Подібно, як у Львові до першої світової війни, Грушевський притягнув до праці в Академії майже всіх визначних українських учених в Галичині, зокрема істориків».

Визнанням значних наукових здобутків та авторитету НТШ стало обрання його членів С. Смаль-Стоцького (1918 р.), В. Гнатюка (1923 р.), К. Студинського (1924 р.), С. Дністрянського (1926 р.), І. Горбачевського (1927 р.), М. Возняка, Ф. Колесси, та В. Щурата (1929 р.) академіками ВУАН.

У 1926 р. за рекомендацією М. Грушевського, М. Кордубу обирають членом археографічної комісії УАН, через два роки - дійсним членом історичної секції, 7 жовтня 1927 р. влаштовано урочисте спільне засідання історичної секції ВУАН з академічною комісією історії Західної України, на якому виступав і М. Кордуба. Це засідання стало маніфестацією культурної єдності всіх українських земель. У свою чергу, членами НТШ були провідні науковці УСРР - Д. Баталій, М. Василенко, А. Кримський, С. Єфремов, С. Рудницький та ін. На 1932 р. членами НТШ були 30 науковців з УСРР, в тому числі 9 академіків ВУАН.

Учені НТШ брали активну участь у наукових конференціях, симпозіумах ВУАН, виступали з доповідями, мали можливість друкувати свої праці в радянській Україні. Вони, як писав К. Студинський, «... за велику пошану вибором членами Академії, можуть вдячитися щирою вдячністю і здвоєною науковою роботою».

До кола західноукраїнських науковців, яких підтримував М. Грушевський, належав член НТШ М. Возняк. Знайомство і співпраця М. Грушевського та М. Возняка розпочинається з НТШ у Львові, після переїзду М. Грушевського до Києва, учений заохочував М. Возняка до наукової праці, окреслював нові теми для досліджень, про це свідчать написані листи. Найактивніше листування припадає на 1926-1930 рр., коли М. Грушевський розгорнув у Києві роботу як видавець і організатор наукових сил. З 1926 р. розпочинається активна співпраця М. Возняка з ВУАН. У червні 1926 р. М. Возняка та інших галицьких учених, при сприянні М. Грушевського, обрано академіками ВУАН. З листів М. Грушевського до М. Возняка дізнаємося, як учений-історик закладав основи радянського франкознавства і яку допомогу при цьому надавав радянським ученим М. Возняк, який жив у Львові, був близько пов'язаний з архівом І. Франка. На особливу увагу заслуговує шостий випуск збірника «Україна» за 1926 р., повністю присвячений творчості І. Франка.

Значну участь у підготовці збірника взяв М. Возняк. На цей час припадає його активна робота над вивченням творчості І. Франка. Він впорядковував листування І. Франка з М. Драгомановим. Через К. Студинського, який неодноразово виїжджав у радянську Україну, М. Грушевський запрошував М. Возняка до співпраці над матеріалами про участь І. Франка в соціалістичному русі, про його діяльність в епоху радикалізму.

Реалізації наукових задумів дошкуляла забюрократизована система в умовах зміцнення тоталітарного режиму. Так, у листах М. Грушевського до М. Возняка неодноразово читаємо про труднощі з переказом коштів «Дуже мені жалко, що й досі я не міг Вам післати грошей. От уже більше як місяць Академія з дня на день чекає на ліцензію на висилку валюти за кордон, а приватна висилка така трудна, що не маю сумління посилати котрогось співробітника стояти в черзі з ночи на морозі щоб мати змогу післати 50 дол. (більше не можна одній особі самого місяця післати)».

Непересічною подією у науковому житті НТШ та ВУАН було святкування 60-літнього ювілею і 40-літття наукової праці М. Грушевського в жовтні 1926 р. Ювілейні урочистості переросли у всеукраїнську маніфестацію українського національного і культурно-наукового життя. Часопис «Діло» писав, що «...це свято - радісний день для цілої соборної України». Від імені НТШ на ювілей М. Грушевського приїжджали К. Студинський та І. Свєнціцький, які привезли в дарунок ювіляру срібний вінець, кількасот ювілейних листівок. З цієї нагоди опубліковано численні статті, присвячені життю та діяльності М. Грушевського. Навесні 1927 р. відбулися публічні доповіді в УСРР академіка ВУАН К. Студинського про галицьке наукове життя, професора І. Свєнціцького про старе галицьке мистецтво, професора В. Сімовича про життя Буковини, О. Макарушки про початки українського письменства в Галичині.

Користуючись різними науковими нагодами: ювілеями, конференціями, комісія історії Західної України намагалася організувати прибуття до Києва західноукраїнських учених, проводила засідання, на яких заслуховувала їх доповіді, що безперечно сприяло пожвавленню і зміцненню наукових і особистих зв'язків учених. Спільними зусиллями учених НТШ й ВУАН у жовтні 1927 р. організовано й проведено масштабний захід із нагоди 100-річчя з часу виходу першої збірки українських пісень М. Максимовича. Упродовж 2-10 жовтня відбулися спільні засідання історичної секції ВУАН із комісією історії Західної України, під час яких заслухано доповіді учених НТШ К. Студинського, Ф. Колесси, О. Макарушки.

Науковий з'їзд отримав схвальну оцінку у наукових колах Києва, виступи західноукраїнських науковців сприйнято позитивно. Столітній ювілей збірки пісень М. Максимовича, Ф. Савченко найменував «потрійним святом», оскільки окрім 100-річчя виходу збірника українських пісень, «.цими днями надійшло до Києва останнє число львівських «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка», завершено друк ювілейного збірника ВУАН, приуроченого М. Грушевському, опубліковано працю комісії історичної пісенності - Першу книгу корпусу українських дум XIX - поч. XX ст.».

Голова комісії Західної України ВУАН Ф. Савченко так оцінив вклад учених НТШ «Сі доповіді західньо-українських вчених, ентузіястично прийняті київським громадянством, утворили замітний момент як в роботі цілої Академії, так і її Історичної секції зокрема. Вони документували не тільки моральний зв'язок між двома найвищими науковими осередками України, в Київі та Львові, обміну статтями, листуваннями, але й здійснюється також ідавніше побажання акад. М. Грушевського щодо безпосередньої персональної участи в роботі членів обох українських Академій».

За період діяльності комісії, завдяки К. Студинському, інституція придбала для комплектації бібліотеки історичної секції ВУАН цінні збірку галицької преси - часописи «Діло», «Свобода», «Руслан», «Галичанин», «Слово», «Буковина», «Вперед», «Світ», «Правда» тощо.

Історичною секцією ВУАН та комісією української історіографії з приводу 20-х роковин В. Антоновича проведено урочисте зібрання. Від імені НТШ брав участь М. Кордуба, який виголосив доповідь на тему «В. Антонович і Галичина» у якій охарактеризував його як ученого, історика, громадянина.

За активної співпраці київських співробітників історичної секції та учених НТШ розпочато підготовку «бібліографічного реєстру Західної України», який мав охоплювати широкий спектр наукових напрямків, практично всю гуманітарну сферу, у якому планувалося систематично подавати анотовані бібліографічні описи книг і статей окресленої тематики, рівночасно вміщувати критику й річні огляди. Фактично це був початок становлення всеукраїнського реферативного журналу із суспільних наук. Складання бібліографічного покажчика праць з бібліографії економічного, соціального, культурного життя Галичини доручили співробітникові комісії В. Дорошенку, під керівництвом К. Студинського, за сприяння якого ця література комплектувалася в установах.

Діяльність комісії історії Західної України, як і вся праця ВУАН перебувала під пильним наглядом радянських спецслужб. Ю. Шаповал у праці «Україна ХХ століття» подає текст доносу аспіранта Харківської науково-дослідної кафедри на М. Грушевського, у якому йдеться про те, що «М. Грушевский с самого приезда в Киев окружает себя, группирует вокруг себя активних «парней» от украинской контрреволюции. Грушевский установил изучение Украины «порайонно»: Правобережье, Левобережье, Захидна Украина, Волынь... Наиболее ответственной, наверне, является комиссия Захидной Украины (бюро по связи с заграницей). С заграницей через комиссию Зах. Украины поддерживается тесная свіязь. В адрес Студинского ежемесячно отправляется от 200 до 400 долларов. Для каких целей не особенно ясно».

Восени 1928 р. з ініціативи М. Грушевського в редакції «України» відбулися наради співробітників, на яких йшлося про створення розділу «Бібліографічний реєстр», залучення зарубіжних співробітників. У цей час розпочала роботу бібліографічна комісія, але, як зазначалося у «Короткому звідомленні про діяльність установ ВУАН за 1928 р.», «ця установа ще не встигла широко розгорнути своєї діяльності і перебуває в стадії організації».

Українознавчий та історичний журнал «Україна» за короткий час свого існування об'єднав науковців НТШ й ВУАН, став важливим органом української науки. Редактор часопису М. Грушевський робив основний акцент на історичні дослідження, історію мови, мистецтва, літератури, етнографії і краєзнавства України. Необхідно зазначити, що на титульній сторінці «України» було написано, що це є орган «Історичної секції Академії», а в редакторському зверненні першого випуску журналу зазначено, що матеріали, які «безпосередньо належать до історії комуністичної партії і революції», не входять у тематику видання. Це рішення значною мірою спричинило ліквідацію часопису у 1930 р.

Науково-видавнича співпраця НТШ й ВУАН налічує 14 випусків «Наукового збірнику історичної секції УАН», 43 книжки часопису «Україна», 6 книжок «За сто літ. Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початку XX ст.», 3 томи «Студій з історії України», 5 томів «Праць Історичної секції», 3 томи «Українського археографічного збірника», 4 томи «Українського архіву», регіональні збірники, присвячені Києву і Чернігову, вийшли друком і підготовлені К. Студинським у 1930 р. «Матеріали до історії української культури в Галичині в та її зв'язків з Україною» та чимало інших публікацій.

У квітні 1928 р. І. Крип'якевич налагоджує листування з М. Грушевським (за неповні три роки 19 листів - примітка автора), власне з того часу розгортається його співробітництво з історичною секцією ВУАН і науково-дослідною кафедрою історії України. Восени 1928 р. М. Грушевський започаткував бібліографічні студії в рамках часопису «Україна», І. Крип'якевич звернувся до нього із пропозицією розширення співробітництва, тобто створення групи вчених під егідою ВУАН у Галичині.

Наукові контакти і співпраця налагоджуються, М. Грушевський наполягав на приїзді І. Крип'якевича до Києва, організовував йому оплату праці кореспонденційних співробітників ВУАН, щоб спільними зусиллями готувати «Збірник Степової України», згодом порайонний збірник «Західна Україна», який планувалося видати у 1930 р.

З 1929 р. розгортається активне співробітництво члена НТШ І. Крип'якевича з історичною секцією ВУАН і науково-дослідною кафедрою історії України. Необхідно зазначити, що співробітництво І. Крип'якевича з академією у цей час не обмежувалося історичною секцією та комісією біографічного словника, він брав участь й у інших наукових виданнях.

Основною перешкодою в реалізації цієї наукової пропозиції І. Крип'якевича, були фінансові труднощі, які супроводжували академію від початку її існування, а в другій половині 1920-х рр. стали ще серйознішими. І пов'язано це було не стільки з проблемою нестачі коштів у державі, хоча й це не можна відкидати, скільки з ідеологізацією наукової сфери та встановлення певних ідеологічних пріоритетів для ВУАН. Академія скорочувала кошти на запрошення в УССР закордонних дослідників, із тими труднощами зіткнувся й І. Крип'якевич.

М. Грушевський у квітні 1929 р. з нагоди виходу 150- тому «Записок» так охарактеризував співпрацю НТШ й ВУАН «Українська нація показала слов'янському і західноєвропейському світові свою культурну дозрілість, наявність власної української науки... Товариство ім. Шевченка, організовуючи західноукраїнські сили, виходячи в своїй роботі від проблем історії західноукраїнських земель, обслуговуючи наукові потреби громадянства в цій сфері не може бути заступлене науковими організаціями Радянської України - якими б дослідчими, видавничими і популяризаційними засобами вони не роз поряджали. А й проблеми загальноукраїнського характеру дуже корисно і навіть необхідно бачити в аспекті взаємовідносин західних і східних українських земель, і саме сі взаємовідносини повинні обслідуватися під кутом зору Надніпрянщини і Надністрянщини.. .Тому без титулу чи з титулом. - наша фактична західноукраїнська академія повинна далі продовжувати свою шановану працю. Нині дві академічні установи повинні іти далі в високім науковім змаганню, координувати свою роботу в інтересах народу і все людства».

Наукові зв'язки НТШ й ВУАН упродовж 20 - початку 30-х рр. ХХ ст. набули всеукраїнського характеру. Так, М. Грушевський у листі до К. Студинського висловлював задоволення розвитком взаємних зв'язків поміж ВУАН та НТШ. Натомість, радянські спецслужби на початку червня 1929 р., характеризуючи ситуацію, що склалася в ВУАН, наголошували на тому, що «Керуючись ідеєю Соборної України, Грушевський велику увагу приділяв зв'язку з галицькими ученими, зокрема, з головою Львівського «Наукового Товариства» Студинським й намагався провести останнього у штатні академіки ВУАН».

Упродовж 1929 р. систематично проводилися арешти серед членів ВУАН і тоді ж розпочався її розгром, систематичне знищення наукових інституцій. Процес СВУ пришвидшив ліквідацію українського наукового життя в радянській Україні. У березні 1931 р. заарештовано керівника комісії дослідження Західної України й комісії заходознавства та америкознавства Ф. Савченка. Січнева сесія ВУАН у 1934 р. виключила зі свого складу дійсних членів М. Возняка, Ф. Колессу, К. Студинського, В. Щурата. Це був початок кінця будь-яких наукових контактів західноукраїнських учених та учених УСРР. грушевський науковий академія історичний

Отже, співпраця НТШ та ВУАН в умовах окресленого періоду мала стійкий та усталений характер, наукові відносини між двома науковими інституціями набули всеукраїнського характеру. Співпраця видатних науковців із різних земель України, залучення учених до написання статей сприяло налагодженню масштабної наукової роботи, значна кількість досліджень і матеріалів друкувалися в академічних виданнях. Діяльність історичної комісії, на чолі з М. Грушевським, стала осередком формування української культури і науки.

Размещено на Allbest.ru