Студентство у революції 1905-1907 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Студентство у революції 1905-1907 років

Бургаз Ю. В.,

аспірантка, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького (Україна, Черкаси)

Аналізується участь студентів у політичних партіях під час революції 1905--1907 рр. Акцентується увага на ідеологічних доктринах, політичних програмах, та ідейних переконаннях студентів. Основна увага приділяється соціальному складу організацій та їх політичним лідерам. Розглядаються причини входження молоді до політичних партій і мотиви, якими вони керувалася при виборі політичних переконань, та основні причини, що спонукали студентство вдатися до заворушень. Автор наводить приклади революційних зібрань на яких обговорювалися питання, щодо здійснення революції та діяльності молоді у політичній боротьбі. Розглянуто основні приклади пропаганди в стінах і за межами університетів. Характеризується становище вищих навчальних закладів напередодні та під час революції і трансформація лекційних аудиторій на місця зібрання політично активної молоді. У статті наводяться приклади реакції на діяльність студентів та молодої інтелігенції у політичних виступах проти уряду з боку працівників вищих навчальних закладів та представників чиновницького апарату.

Ключові слова: студентство, протести, політичні організації, університети, революція.

революція доктрина студент політичний

Події революції 1905-1907 р. привели до змін у системі державної влади та соціальних відносин в Російській імперії. Політичні свободи, які надав Маніфест 17 жовтня, сприяв виникненню та розвитку політичних партій, союзів, й різних суспільних організацій. Все це викликало сприятливі умови для розвитку демократичних тенденцій в російському суспільстві.

Політичним партіям різного спрямування потрібно було не лише знайти своє місце на політичній арені, а й визначити форми та методи роботи у нових умовах. Партії взяли активну участь у революції, завдяки агітації та пропаганді змогли залучити до неї різноманітні народні маси.

Під час революційних подій вулиці Російської імперії були переповнені незадоволеним натовпом. Мало хто залишився байдужим, особливо у великих містах. Студентство також не стояло осторонь від цих подій. Зазначимо, що не всі вони були прихильниками радикальних настроїв. Студенти розділилися на два табори: радикальне крило та академічне. Радикали хотіли покращити становище університетів, а для цього використати їх приміщення на користь революційної справи. Противники засуджували використання аудиторія як революційне поле боротьби.

Молодь завжди була досить вразливою, саме цим і користувалися політичні організації. Вони приваблювали до своїх лав велику кількість студентства, яке в їх руках перетворилися на інструмент соціального протесту. Одурманену молодь можна було легко контролювати. Згідно з Тимчасовими правилами, які були введені в університетах напередодні революції, студентам дозволили створення організацій. З університетів виводилася інспекція, заборонявся нагляд за студентами та шпигунство. Саме це надало можливість радикальному студентству перетворити аудиторії на політичну арену. Там відбувалися зібрання, дебати. Університет відкрив свої двері не лише для лідерів політичних партій, а для простого населення, яке прагнуло не лише взяти участь в революційній діяльності, а й просто відвідати університет.

У сучасній історіографії тема участі студентства в політичних партіях в період революції 1905-1907 р. практично не досліджена. Основну увагу приділяли дослідженню партій, складу та структури, програмним установам та основам, а також їх діяльності.

У дореволюційній літературі питання участі студентства у політичній боротьбі під час революції 1905-1907 рр. є малодослідженим. П. Мілюков (1907) [6], В. Маклаков (2006) [5], В. Коковцев (1933) [4], С. Вітте (1960) [1] у своїх спогадах акцентують більше уваги на політичній боротьбі партій, а студентству відводять незначну роль.

Радянські дослідники П. Гусятніков (1971) [2], В. Шелохаєв (1983) [12], основну увагу надавали дослідженню соціал-демократичних партій, та їх головній ролі на передодні та під час революції, наголошуючи на тому, що студентство є однією з ключових сил першої російської революції.

Сучасні дослідники А. Іванов (1995) [3], Н. Олесич (1998) [7], А. Омельянчук (2007) [8], Д. Тіхоміров (2014) [11] на основі попередніх досліджень роблять характеристики політичних організацій 1905-1907 рр., комплексно аналізують їх соціальний склад, програми та підтримку з боку населення. Особливе значення слід надати дослідженню участі студентства в політичних організаціях.

У статті автор ставить за мету дослідити участь студентів у політичних організаціях під час революції 1905-1907 рр.

На початку ХХ ст. університет перетворився на центр революційної боротьби. Як зазначав А. Іванов, до Першої російської революції студентство прийшло озброєним: «традицией массовых антиправительственных действий - всероссийских студенческих забастовок 1899-1902 гг., антивоенных выступлений 1904 г в связи с началом Русско-японской войны» [3, с. 276].

За ініціативою міністра освіти Трепова, 27 серпня 1905 р. уряд приймає «Временные правила», за якими університетам надавалася автономія, хоча в самому тексті не містилося слова «автономія». Раді університетів та факультетам надавалося право виборів ректора та деканів, однак обраний ректор повинен був затверджуватися міністром. Ініціативність та самостійність рад університетів обмежувалася правом звернення до міністра з проханням закрити університет через студентські хвилювання. Професори отримали самоврядування, а студенти - право на зібрання, але з дозволу професорів [7, с. 166].

Для уникнення зіткнень зі студентством міністр розпорядився забрати з університетів інспекторів, а відповідальність за дотримання дисципліни поклав на професорську раду. Ці заходи зняли незадоволення, викликане непопулярним Університетським статутом 1884 р. Однак вони мали і досить неочікуваний поганий ефект: замість того, щоб втихомирити студентство, надали радикальній меншості можливість перетворити університети на арену політичної робітничої агітації.

За словами Р Пайпса, в серпні та на початку вересня 1905 р. студенти обговорювали проблему відновлення занять. Більшість присутніх на зібраннях висловлювала пропозицію відкрити навчальні заклади. Всеросійська студентська конференція, яка відбулася в вересні, на якій було присутні представники з 23 вищих навчальних закладів, також не прийняла пропозицію про припинення занять, але погодилася надати радикалам та тим, хто не навчався, університетські аудиторії для проведення спільної політичної роботи [9].

Вигнання з університетів інспекторів, наглядачів, і шпигунів, відкриття дверей аудиторій усім громадянам, які бажали туди потрапити, перетворення університетів та вищих навчальних закладів на місця народних зібрань та політичних мітингів, дали змогу цим скористатися різноманітним особам, які не мали ніякого відношення до університету, і проводити їм політичні зібрання. Академічна робота стала неможливою, вищі навчальні заклади перетворилися на політичні клуби, а студенти та викладачі, які надавали перевагу навчанню, зазнавали весь час нападків та погроз [9].

Політичні партії активно «експлуатували» здатність студентства до високої суспільної мобільності. Напередодні революції партійні студентські організації діють по всіх університетах, відтіснивши на другий план усі студентські академічні організації. Особливо успішною була діяльність радикальних партій соціалістичного спрямування передусім, соціал-демократичних (більшовики та меншовики), які виступали за повалення самодержавства та встановлення в Російській імперії республіканського політичного устрою.

Як зазначала Н. Олесіч, восени того ж року в університетах російської імперії революційний рух охопив усю країну, студенти відзначили початок навчального року різноманітними демонстраціями та зібраннями. Університетські кафедри перетворилися на революційні трибуни.

Студентські зібрання ставали все більш багатолюдними та революційними, вони відбувалися, зазвичай вже заздалегідь назначеним планом, з промовами ораторів різноманітних політичних партій, з участю робітників.

На одному з таких зібрань в актовому залі Петербурзького університету 13 вересня 1905 р., на якому було прийнято резолюцію, молодь вирішила припинити студентські протести, відкрити університет для революційних цілей, підтримати бойкотування Думи.

Так виникає нова форма боротьби з самодержавством - використання вищих навчальних закладів для революційно пропагандистської діяльності.

Відтепер університетські аудиторії захоплювалися різноманітними організаціями та партіями. В один і той же час в стінах Петербурзького університету йшли одночасно мітинги та зібрання: залізничників, годиникарів, стоматологів, вихованців середніх навчальних закладів та ін.

Аудиторії були переповнені величезною кількістю політичних видань [7, с. 167-168].

Ліберальні професори були стурбовані перетворенням «храмів науки» в революційні зібрання. П. Струве стурбовано попереджував: «делать университет тараном «революции»... есть огромная политическая и тактическая ошибка, плоды которой в виде глубокого разлада между учащимися уже на лицо» [10, с. 82]. Однак у той час в журналі «Освобождение» він закликав усіх учасників революції до єдності своїх дій проти Миколи ІІ.

На початку ХХ ст. в Російській імперії діяла велика кількість політичних партій. За дослідженнями А. Іванова, до 80-х рр. ХІХ ст. зв'язок між студентами та російськими марксистами значно посилився. Більшовики-ленінці, при всій своїй прихильності до «інтелігентоїдства», ставилися до інтелігенції, як до потенційного союзника, і не даремно, враховуючи силу її традиційного народолюбства вона і справді хотіла політично взаємодіяти з робітниками, як з найбільш масовою політично організованою революційною силою міста [3, с. 277].

Так, 11 січня 1905 р. у постанові зібрання студентів Петербурзького гірничого інституту, зазначалося: «Считать нравственною обязанностю всех товарищей помогать рабочему движению» [2, с. 145]. З такими ж закликами до солідарної боротьби з самодержавством зверталися до робітників студенти Демидівського юридичного ліцею в Ярославлі, Казанського, Томського університетів та інших навчальних закладів.

Близькість студентства до міської демократії та самої міської за місцем основних дій характер антисамодержавного руху, понижували популярність серед молодої інтелігенції політичних догматів Партії соціал-революціонерів з її національність та селянською революцією. Багатьом студентам їх заклики не були досить близькими, направлятися до села для агітацій проти уряду [3, с. 278].

Есери також оголосили про свою участь в революції. 4 лютого колишній член петербурзького «Союзу боротьби» студент І. Каляєв метнув бомбу в карету брата Миколи ІІ, Сергія Олександровича.

3 вересня у Виборзі на 4-му студентському зібранні після довгих дискусій між більшовиками та есерами з основного питання «О тактике студенческой борьбы» прийнято більшовицьку резолюцію. У ній основним закликом до студентства було зосередження всіх сил у вищих навчальних закладах, використовувати їх приміщення для революційної пропаганди та прийняти заходи для організації бойових студентських загонів для майбутніх збройних повстань [7, с. 167].

О сьомій годині вечора 9 січня на студентській квартирі відбулося засідання Петербурзького комітету РСДРП. Члени комітету разом з студентами-політехніками створили першу прокламацію, у якій закликали до активної політичної боротьби.

Однією з самих яскравих студентських демонстрацій став похорон студента ІІ курсу петербурзького політехнічного інституту соціал-демократа Н. Савінкіна. Вона перетворилися на демонстрацію на якій прозвучав заклик: «Долой самодержавие», який підхопив весь натовп.

За ініціативи ЦК РСДРП «Обьединеная социал- демократическая организация студентов Санкт- Петербурга» закликала студентство долучитися до боротьби проти самодержавства, оголосити страйк та припинити навчання у вищих навчальних закладах.

Для керівництва страйком була створена Коаліційна рада вищих навчальних закладів столиці. 10 січня зранку

до ночі у Петербурзькому університеті перебував натовп невдоволеного студентства. Молоді люди обговорювали питання про подальші дії, з рук у руки передавалися листівки, прокламації, листи [7, с. 160-161].

Як зазначала Н. Олесіч, більшовики енергійно переманювали на свій бік все більше молоді. У листівці «Ко всему революционному студенчеству» більшовики, пояснюючи місце та роль студентства в революційній боротьбі закликали його на етапі демократичної революції приєднатися до робітників. [2, с. 168].

У той час в Російській імперії активізується діяльність кадетської організації. Ця партія приділяла велике значення політичному вихованню та підвищенню освіченості серед населення, виступала за зняття обмежень на стать, національність та віросповідання під час вступу до школи, за вільну суспільну ініціативу під час створення навчальних закладів всіх типів, наполягала на університетській автономії та вільній студентській корпорації, зниженню плати за навчання та збільшення кількості вищих навчальних закладів [11].

Така програма могла привабити велику кількість студентства, які не підтримували радикальні методи боротьби лівих партій. Тому вже в два перші роки існування партії, групи партії студентів-кадетів оформилися у вищих навчальних закладах Петербургу, Москви, Одеси, Києва, Харкова, Казані, Ярославля та Юр'єва.

У вересні 1905 р. студенти-радикали з закликами створити студентську партію на основі програми Союзу земців-конституціоналістів. Перше зібрання студентів Технологічного інституту, які утворили конституційну групу, що висунула вимоги громадських свобод та скликання парламенту, було проведена 19 вересня 1905 р. [11].

Деякі її молоді члени стали говорити про необхідність створення в кожному навчальному закладі однієї партійної групи з студентів та професорів. Професор Петербурзького університету, член ЦК кадетської партії

Н. Кареєв відмовився від такого задуму, стверджуючи, що в університеті повинні бути представники від усіх партій [7, с. 167-168].

За словами В. Шелохаєва, в Петербурзі найбільше інтелектуальних сил містила «Василеостровская партийная ячейка кадетов». До її складу входили 43 студенти, 31 професори та приват-доценти, 38 службовців, 16 інженерів, 12 викладачів гімназій,

літераторів, 142 робітника та ін. всього до її складу входило 600 осіб [12, с. 67].

Студенти університетів працювали в спеціальних бюро друку кадетів, розповсюджували газети та листи кадетського напрямку під час обходів квартир особливо у святкові та базарні дні. Вони були учасниками особливих агітаційних курсів, перед слухачами виступали професори і діячі партії: П. Мілюков, Н. Кареєв, Ф. Родічев, Ф. Кокошкін, В. Гессен та ін.

29 квітня 1906 р. у Петербурзі був відкритий перший політичний клуб партії. У ньому влаштовувалися бесіди та доповіді, які відвідували ліберально налаштованою молоддю. При клубі працювала читацька бібліотека, надавалися різноманітні консультації.

Як зазначала Н. Олесіч, у клубі можна було отримати гарні манери та почути зразки ораторського мистецтва. Лише з грудня 1905 р. по 1906 р. коли кадети випустили 1 284 200 екземплярів різноманітних книг, брошур та листівок, зокрема і для студентства. Особливо широко серед молоді тиражувався спеціальний розділ програми з питань просвітництва. В ньому кадети відстоювали автономію університетів, свободу викладання у вищих школах, вільну організацію студентства, також вважали необхідним в організації навчальних закладів всіх типів розвивати приватну та суспільну ініціативу [7, с. 170].

Професори кадети виступали на великих мітингах, намагаючись відірвати радикальну молодь від соціал- демократії. Їх промови не відзначалися агресивністю стосовно лівих партій, чого не можна було сказати про соціал-демократичних ораторів.

Активізували свою діяльність серед молоді і анархісти. П. Кропоткін на початку революції 1905 р. відсунув свою кардинальну ідею селянської революції і на перший план висунув дві сили, міських робітників та інтелігентну молодь, саме вони повинні створити революційний союз. З цією ідеєю вони ринули у маси студентства. У Петербурзі виникає 6 різноманітних груп анархістів, вони використовували найбільш енергійні дії для створення своїх організацій в університетах. Групи досить швидко виникали та зникали. Найбільш популярною формою боротьби анархістів були експропріації - як колективні так і індивідуальні. Дії подібних груп нічим не відрізнялися від грабіжників, займалися здирництвом, яке супроводжувалося погрозою смертної розправи. Як зазначала Н. Олесіч, у Петербурзькому університеті, анархістами здійснено пограбування університетської каси [7, с. 175].

Переважна більшість суспільно активного студентства в момент піку революції не підтримувала прогресистську ліберальну доктрину перманентної трансформації російського самодержавства - у конституційну монархію, на зразок англійської. Ліберально-монархічна ідея сама по собі викликала у студентів гостру політичну ідіосинкразію та знижувала рейтинг популярності серед них майбутніх конституційних демократів [3, с. 278].

Консервативно-монархічний (чорносотенський) рух оформився в роки Першої російської революції. Він об'єднав у своїх лавах представників різноманітних професійних і навіть соціальних груп. Все це сприяло появі в монархічному таборі різноманітних союзів та організацій, створених за професійними, соціальними, віковими та іншими ознаками. Серед них були і студентські чорносотенні партії.

Як зазначав І. Омельянчук, під час Першої російської революції, навчальні заклади стали ареною політичної боротьби, а головною силою у боротьбі були політичні забастовки, які використовувалися революційним студентством. Праві сили в університетському середовищі, навпаки, були проти революційних виступів у вигляді припинення занять, за «академічний порядок». Тому в роки революції праве студентство взяло для своїх організацій назву «партії академічної свободи» [8]. Однією з перших виникла організація студентів в Харківському університеті.

Восени 1904 р. революційна хвиля охопила Санкт- Петербурзький університет, мітинги та зібрання в аудиторіях були звичними явищами, ніж лекції та семінари. Останньою краплею терпіння правих студентів стало університетське зібрання, на якому прийнято «безсмертну резолюцію з вимогами негайного припинення війни». Після цього серед невеликої групи студентів Петербурзького університету, безпосередньо історико-філологічного факультету, які були членами «Християнского содружества учащейся молодежи» та відвідували «Русское собрание», виникла думка об'єднатися на основі трьох принципів самобутньої російської культури: православ'я, самодержавства, та народності.

Серед студентських організацій того періоду існував «Кружок русских студентов». Його керівником став

Єрмолов, який був членом Ради «Русского собрания» та князь М. Волконський. Вони намагалися розширити сферу впливу гуртка, для цього було вирішено надати можливість студентам інших навчальних закладів, бути присутніми на їх зібраннях, та мати право голосу нарівні з членами гуртка. Починаючи з осені 1905 р. таких гостей було вирішено вважати повноправними членами монархічного гуртка. В цей час в столиці виникає ще одна права організація «Союз студентов Санкт-Петербургского университета», яка своєю головною метою поставила боротьбу за нормальні академічні заняття в Університетах. Всі члени «Кружка русских студентов» ввійшли до його складу.

Неділя після оголошення маніфесту 17 жовтня 1905 р. стала кривавою неділею розправ чорносотенців з демонстрантами. Уряд спеціально їх підбурював бити студентів. За словами М. Горького: «Студентов - бьют, избиениями руководит охранное отделение полиции».

Жертвами чорносетенців стали не лише соціал- демократи такі як Н. Бауман, а й кадети: професор М. Герценштейн, спеціаліст з аграрного питання, і Г Іоллос, автор проекту кадетів про свободу друку, та був побитий П. Мілюков [7, с. 174].

Отже, політичні партії, які виникли на передодні революції 1905-1907 рр. відіграли неабияке значення в історії Російської імперії. Кожна з цих партій мала свої політичні переконання, які відповідали світоглядові молоді, чим і приваблювала на свій бік все більше нових учасників. Однак, зазначимо, що на той час в стінах університетів окрім політично налаштованого студентства існувало і те, яке на перший план виносило навчання, і тому не дивно, що на той час у Російській імперії виникло так багато політичних організацій, у яких було задіяне студентство.

Список використаних джерел

1. Витте С. Ю. Воспоминания / С. Ю. Витте. - М., 1960. - 566 с.

2. Гусятников П. С. Революционное студенческое движение в России 1899-1907 / П. С. Гусятников. - М.: Мысль, 1971. - 264 с.

3. Иванов А. Е. Университетская политика царского правительства накануне революции 1905-1907 годов // Отечественная история. - 1995. - №6.

4. Коковцев В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903-1919 гг. / В. Н. Коковцев. - Париж, 1933. -509 с.

5. Маклаков В. А. Воспоминания. Лидер московских кадетов о русской политики 1800-1917 гг. / В. А. Маклаков. - М., 2006. - 351 с.

6. Милюков П. Н. Год борьбы. Публицистическая хроника 19051906 гг. / П. Н. Маклаков. - СПб.: Типография т-во «Общественная польза», 1907. - 584 с.

7. Олесич Н. Господин студент. История императорского Санкт-Петербургского университета / Н. Я. Олесич. - СПб.: Изд-во-Петерб. ун-та, 1998. - 208 с.

8. Омельянчук И. В. Монархические «Академические корпорации», в учебных заведениях России (1901-1914 гг.) [Текст] / И. В. Омельянчук, А. А. Киличенков, М. Г. Штейн // Клио: Журнал для ученых. - 2007. - №1. - С.93-99.

9. Пайпс Р Русская революция / Р Пайпс. - М.: «Захаров», 2005. - 480 с.

10. Русские либералы: кадеты и октябристы (документы, воспоминания, публицистика) / сост. Д. В. Павлов, В. В. Шелохаев. - М.: Росспэн, 1996. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:// ru-history.livejournal.com/3719070.html

11. Тихомирова Д. А. Столичное студенчество и конституционно-демократическая партия: Санкт-Петербургская студенческая фракция партии народной свободы в 1905-1908 гг. // Вестник Балтийского федерального университета им. И. Канта. - 2014. - Вып.6. - С.124-130.

12. Шелохаев В. В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. / М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2000. - С.151-168. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://grachev62.narod.ru/ mnpt/chapt08.htm

Размещено на Allbest.ru