Формування міграційного законодавства щодо українських трудових мігрантів у кінці XX – початку ХХІ ст.
Дослідження процесу формування й удосконалення нормативно-правової бази трудової міграції в Україні. Визначення основних напрямів міграційної політики України. Забезпечення ефективного управління міграційними процесами та подолання негативних наслідків.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.07.2017 |
| Размер файла | 26,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Формування міграційного законодавства щодо українських трудових мігрантів у кінці XX - початку ХХІ ст.
Касьянова М.М.
Анотація
Досліджено процес формування й удосконалення нормативно-правової бази трудової міграції в Україні, визначено основні напрями міграційної політики України. Зазначено, що міграційна законодавча база формувалась з урахуванням загальноприйнятих міжнародно-правових стандартів, а процес її розвитку був поступовим, як правило, це залежало від реакції на зміну міграційної ситуації. У статті використовуються як загальнонаукові так і спеціальні історичні методи. міграція правовий трудовий
Автор дійшов висновку, що впродовж усього періоду розвитку законодавство щодо українських трудових мігрантів підпорядковувалося загальнодержавній меті міграційної політики, яка характеризується забезпеченням ефективного управління міграційними процесами, подоланням негативних наслідків стихійних міграційних процесів, забезпеченням захисту громадян України, які постійно проживають за кордоном, мінімізацією стихійної зовнішньої трудової міграції громадян України та встановленням належного контролю за нею.
Ключові слова: міграція, міграційні процеси, зовнішня трудова міграція, державна міграційна політика.
На рубежі ХХ-ХХІ ст. міграція стала одним із серьйозних факторів геополітичних і соціокультурних змін у багатьох країнах світу, будучи безпосереднім відображенням процесів глобалізації сучасного політичного процесу. Україна, яка отримала незалежність у 1991 р. після розпаду Радянського Союзу, одразу стала складовою процесів глобалізації. Вагомим демократичним здобутям незалежної України стало забезпечення права вільного пересування громадян. Багато українців одразу скористались цим правом в межах міжнародної трудової міграції та виїхали працювати до країн Європи й інших держав світу. Донедавна, ці явища ігнорувались на державному рівні, а факт виїзду вважався тимчасовим як наслідок економічних труднощів, які згодом мають бути подолані. Проте праця за кордоном на даний час понад п'яти мільйонів наших громадян переконує в неправільній оцінці цих явищ та потребі вироблення прагматичної державної політики щодо них. А це, безсумнівно, неможливо без фахових та різнобічних досліджень еміграційного процесу.
Історіографія даної теми представлена працями провідних сучасних українських науковців. Дослідження О.А. Малиновської [1], С.Б. Чеховича [2], О.У. Хомри висвітлюють питання формування міграційного законодавства України, розглядають міграційну ситуацію і сучасну державну міграційну політику країни, аналізують етапи формування органів управління міграцією. Джерельною базою дослідження виступають Конституція України, нормативно-правові та законодавчі документи країни.
Метою статті є вивчення процесу формування й удосконалення нормативно-правової бази трудової міграції та узагальнення досвіду міграційної політики України.
На сьогодні міграція населення обумовлена соціоісторичними і політичними умовами. Специфічне соціальне явище викликане об'єктивними потребами існування та розвитку людського суспільства в різних регіонах світу, що вимагає більш толерантного ставлення влади і корінного населення до мігрантів, а також забезпечення їм відповідних умов проживання. У той же час міграційні процеси на сучасному етапі досить серйозно впливають на геополітичне становище окремих регіонів на політичній карті світу.
У державному-правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По-перше, приватноправовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально-економічні, культурні, політико-правові проблеми тощо. По-друге, публічно-правовий, тобто формування державно-правових режимів, що забезпечують функціонування органів управління, суспільних інститутів, захист прав і свобод мігрантів.
Саме публічно-правова сторона регулює міграційні процеси і адміністративно-правові питання. Загалом, управління міграціями можна визначити як свідомий і цілеспрямований вплив суспільства, громадян України, зокрема, на міграційні процеси з метою формування найбільш бажаної інтенсивності міграції та її географічної спрямованості. Такі дії охоплюють легальну міграцію на протидію нелегальній міграції.
Управління процесом легальної міграції належить до компетенції Державного департаменту в справах національностей і міграції, що функціонує в складі Міністерства юстиції України. Для більш успішного вирішення питань трудових мігрантів Державний департамент співпрацює з іншими державними установами, а саме: Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством закордонних справ та Державним комітетом у справах охорони державного кордону.
Процес становлення міграційного законодавства на теренах України був дуже складним. Це обумовлено історією нашої держави, яка впродовж тисячоліть виборювала незалежність. В певні періоди історії Україна мала свої кордони і була самостійною, коли ні, на її території поширювалось право держав-завойовників. Однак і в тих, і в інших умовах процес становлення національних міграційних інститутів відбувався. Оскільки історія України тісно пов'язана з історією Радянського Союзу, після розпаду якого, успадкувала державні інститути та бюрократичний апарат, вважаємо за доцільне дати короткий аналіз радянського міграційного законодавства.
У Радянській Україні, яка з грудня 1922 р. стала складовою Радянського Союзу, міграція завжди обмежувалася і контролювалася. Право на свободу пересування не згадувалось ні в республіканській, ні в союзній конституціях, а зовнішні міграційні процеси фактично не регулювались. У Положенні про в'їзд в СРСР і про виїзд з СРСР, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1970 р., процедури і підстави отримання дозволу на виїзд не були визначені, а ряд статей взагалі були таємними і не публікувались. До Положення вносились зміни та доповнення (1975 р., 1986 р.), проте суттєвих зрушень так і не відбулось. Початком формування міграційного права як окремої галузі стало 27 вересня 1988 р., коли Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову "Про заходи, спрямовані на спрощення порядку виїзду громадян СРСР за кордон", що дало можливість громадянам виїжджати в соціалістичні країни, з якими укладено угоду про безвізові поїздки, за паспортом громадянина СРСР з додатком, форма якого встановлювалася МВС за погодженням з МЗС. Отже, внаслідок тривалої ізоляції від загальносвітових тенденцій міграційне законодавство в незалежній Україні пройшло тривалий шлях розвитку й становлення.
Завдяки побудові відкритого суспільства, лібералізації кордонів наша держава поступово входить до загальносвітового міграційного перебігу, який став значущим способом забезпечення стабілізації соціально-економічного розвитку суспільства, однією з необхідних умов спільної діяльності індивідів. На початку 90-х років у результаті значних геополітичних змін на просторах колишнього СРСР, економічної кризи в Україні, де в попередній період міграція зводилась до "територіальної мобільності робочої сили", а еміграція прирівнювалась до зради Батьківщини, Україна опинилася віч-на-віч з масовими переміщеннями населення.
Важливим документом стала Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., ухвалена Верховною Радою УРСР, в якій серед іншого проголошувалося, що "Українська РСР має своє громадянство і регулює імміграційні процеси" [4, с. 429], адже контроль над виїздом був першочерговим завданням новоутвореної держави. Практичним втіленням Декларації став закон "Про громадянство України" [5, с. 7] від 8 жовтня 1991 р. Відповідність Закону принципам міжнародного права засвідчує наявність у ньому загальновизнаних демократичних норм. Законом визначено перелік документів, які підтверджують громадянство України (статті 5-7), а також широке коло підстав для його набуття. У квітні 1997 р. до закону "Про громадянство" було внесено зміни [5, с. 7], згідно з якими громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. На сьогоднішній день в Україні діє Закон "Про громадянство" від 18 січня 2001 р. [6, с. 4-5], який гарантує українському трудовому мігранту захист його інтересів, зв'язок із Батьківщиною та рідними, які там залишаються. Позитивні зміни нової редакції Закону стосуються репатріантів та біженців, які раніше не мали можливості набути громадянство України.
Продовжують міграційне законодавство Закони "Про державний кордон" [7], "Про біженців" [8, с. 42], "Про правовий статус іноземців" [9, с. 22-30], "Про туризм", "Про зайнятість населення" [11, с. 170], "Про захист прав споживачів" [12, с. 90], "Про імміграцію" [13, с. 197], "Про порядок в'їзду і виїзду з України громадян України" [14, с. 101], до якого за роки функціонування не вносилося жодної зміни, що є свідченням його ефективності і відповідності міжнародному праву.
У червні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про національні меншини в Україні" [15], який, враховуючи національний склад населення України та тенденції міграційних процесів, став логічним продовженням формування міграційного українського законодавства. Законопроект було апробовано на міжпарламентському семінарі "Меншини та міграції в Європі" в червні 1992 р. Указом Президента України "Про Міністерство України у справах національностей та міграції" від 26 квітня 1993 р. створено Міністерство, на яке покладено функції розроблення й забезпечення реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції. Одне з основних завдань Міністерства - підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій щодо формування державної політики у сфері національних відносин та міграції населення і організація роботи щодо її реалізації. 22 червня 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про створення органів міграційної служби в Україні".
Рішенням уряду України від 3 січня 1993 р. [16, с. 468] було скасовано тотальний контроль за поїздками громадян України, коли для будь-якої туристичної, ділової чи приватної поїздки за кордон необхідно було отримати спеціальний дозвіл. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за кордон в особистих справах не перевищувала 43 тис. Після здобуття незалежності в 1991 р. міграція досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази, у 1996 р. мігрантів налічувалося 12 тис., в 1998 р. - 24 тис., а у 2002 р. - 41 тис. осіб [17, с. 96].
Головна роль державно-правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. [18, с. 3-48] ознаменувала якісно новий етап у розвитку суспільних відносин у сфері міграції громадян. Відповідно до статті 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Стаття 25 чітко фіксує положення про те, що "громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за кордоном" [18, с. 3-48].
Стаття 33 Конституції України гарантує свободу пересування, право вільно вибирати місце проживання, залишати територію України, за винятком, встановленим законом (військовослужбовці, ознайомлені з державною таємницею, працівники національних компаній, які володіють комерційною таємницею). Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Таке конституційне формулювання узгоджується з міжнародно-правовими стандартами, оскільки чотири окремих права (право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України і право громадянина у будь-який час повернутися в Україну) у сукупності становлять зміст права на свободу пересування. Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України - також вільно повертатися в Україну.
Стаття 43 Конституції проголошує, що кожен має право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає і на яку вільно погоджується. Пункт 5 частини 1 статті 85 Конституції закріплює за Верховною Радою України повноваження щодо визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у тому числі й міграційної політики України. Таким чином, концепція державної міграційної політики створює надійну правову базу для регулювання міграційних суспільних відносин, специфічні принципи та підходи стосовно різноманітних категорій мігрантів.
Необхідно визначити пріоритетні напрями правового регулювання міграційних процесів в Україні, зокрема - захист соціально-економічних інтересів і прав українських трудящих-мігрантів, збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави, створення правових і соціально-економічних засад регулювання трудової міграції, розвиток міжнародного співробітництва з метою вирішення актуальних питань у сфері зовнішньої міграції. Важливим елементом правового регулювання міграційних процесів в Україні є посилення превентивних заходів щодо незаконної міграції.
Пункт 8 частини 2 статті 92 Конституції України обумовлює встановлення міграційного режиму, який відрізняється від загального лише законами України. Пункт 9 цієї статті формулює термін "міграційний режим" і розуміє його як специфічний правовий режим, у межах якого правові норми регулюють процеси переміщення фізичних осіб і визначають статус учасників міграційних відносин.
Окремо потрібно виділити Закон України "Про правовий статус закордонних українців" від 4 березня 2004 р. [19, с. 1035], який засвідчує, що українська держава піклується про своїх громадян, сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зокрема трудових мігрантів, які мають етнічне українське походження. У цьому законі чи не вперше було згадано на офіційному рівні про потреби співпраці не лише з діаспорними українцями, а й з трудовими мігрантами, які знаходяться за кордоном.
Отже, держава визнає відповідальність за всіх громадян України, які перебувають, як в межах країни так і поза її кордонами. Стаття 3 Конституції України наголошує: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" [20, с. 31].
Більш того, відповідно до Конституції України держава повинна сприяти розвиткові національної ідеї, дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб української діаспори задля об'єднання всіх українців, де б вони не жили [20, с. 47]. Йдеться про ст. 12 Конституції України, яка говорить про взаємне збагачення набутками духовної та матеріальної культури, поєднання інтересів українців у своїй державі та поза нею, залучення етнічних українців до розвитку і зміцнення зв'язків з Україною - своєю етнічною Батьківщиною [20, с. 47].
Обов'язки щодо дотримання цих положень Конституції покладаються, в першу чергу, на установи Міністерства закордонних справ України за кордоном, тобто Посольства, Консульства. Обов'язок посадових осіб цих установ - вживати всіх необхідних заходів, аби громадяни України мали можливість користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країн перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, та в установленому порядку захищати їх інтереси. У випадку необхідності мають уживати заходи для поновлення порушених прав громадян України [20, с. 75].
Україною вже укладено чимало двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, які покликані на практиці регулювати всі питання, пов'язані із перебуванням українських громадян за кордоном. Щодо трудових мігрантів, то це забезпечує рівність трудових прав громадян України, їх соціальний захист на одному рівні з громадянами тих країн, в яких вони перебувають та працюють; дає можливість легально працевлаштовуватись за кордоном.
28 травня 2004 р. відбулося підписання Меморандуму про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та Українською юридичною колегією, який формалізував і надав правової визначеності співпраці цих відомств щодо правового захисту громадян України за кордоном [21]. Перше положення преамбули документа є прямим посиланням на висновки спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини в Україні Н. Карпачової у Верховній Раді України 2003 р. "Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном" [22, с. 3]. Вищенаведені факти свідчать про значні позитивні зрушення у юридичному забезпеченні прав трудящих- мігрантів та членів їх сімей.
Проведення 17 листопада 2004 р. парламентських слухань в Україні на тему: "Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції" [23, с. 4] поклало початок фаховому обговоренню української виїзної міграції на рівні законодавчого органу. Втім досі ані міжнародна договірно-правова база, ані національне законодавство України не дають відповіді на весь комплекс поставлених часом проблем. Юридичним наслідком парламентських слухань стало затвердження постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. "Про затвердження Програми забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, та усиновлених іноземцями дітей на період до 2005 р." [24, с. 301]. Згідно з Програмою, зовнішня трудова міграція здійснюється шляхом: запрошення українських фахівців безпосередньо іноземним роботодавцем; використання послуг недержавних установ та організацій (юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців), які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян за кордоном, у тому числі туристичних агенцій; самостійного пошуку робочого місця в іноземного роботодавця.
На основі законодавства щодо зовнішньої міграції виконавчі органи формують напрями її реалізації. На особливу увагу заслуговує Рішення Ради національної безпеки та оборони України "Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності" від 15 червня 2007 р. [25, с. 16]. Метою цього документа є проведення ефективної державної політики у сфері трудової міграції, що реалізується через приєднання України до міжнародних договорів, якими регулюються питання трудової міграції, укладання двосторонніх міжнародних договорів щодо працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за кордоном, удосконалення організаційних засад у сфері надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном, запобігання нелегальній трудовій міграції та торгівлі людьми, захист прав та інтересів громадян України, усиновлених іноземцями.
Паралельно із формуванням законодавчої бази щодо регулювання міграційних процесів незалежна Україна опинилася перед необхідністю вироблення власної концепції міграційної політики. Проект "Концепції державної міграційної політики" було подано до розгляду народними депутатами І. Гайдошем та М. Шульгою 28 січня 2004 р. Однак після розгляду його в парламенті 25 червня 2005 р. він був відправлений на доопрацювання, оскільки, на думку багатьох спеціалістів, мав декларативний характер і не міг стати справжнім програмним документом, у якому відображалися б основні міграційні програми України.
Концепція державної міграційної політики була прийнята у 2006 р. і є обов'язковим документом при розробці та прийнятті законів, нормативно-правових актів, державних та регіональних програм з питань міграції, біженців, громадянства і може змінюватись відповідно до динаміки та розвитку міграційних та демографічних процесів, змін у суспільстві, розвитку міжнародних відносин України [26].
Концепція державної міграційної політики - це правовий акт, який визначає зміст і спрямування державної міграційної політики, систему принципів і пріоритетів державних органів у сфері управління міграційними процесами, напрями удосконалення законодавчого, адміністративного та інституційного забезпечення та механізм і форми державної міграційної політики України [26].
Таким чином, міграційне законодавство України щодо трудових мігрантів у кінці ХХ - початку ХХІ ст. пройшло тривалий шлях формування. За роки незалежності напрацьована правова база, яка відбиває головну мету державної міграційної політики - забезпечення ефективного управління міграційними процесами, подолання негативних наслідків стихійних міграційних процесів, забезпечення захисту громадян України, які постійно проживають за кордоном, мінімізація стихійної зовнішньої трудової міграції громадян України та встановлення належного контролю за нею.
Список використаних джерел
1. Малиновська О.А. Основні засади міграційної політики України та майбутні сценарії розвитку О.А. Малиновська // Проблеми міграції. - Т.7, №1. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до журн.: http://www.migration.kiev.ua/ ukr/mag/.
2. Чехович С.Б. Державно-правова міграційна політика: проблеми та шляхи вирішення / С.Б. Чехович // Матеріали науково- практичної конференції ["Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи"] (Київ, 25 червня 1997 р.). - Х., 1998. - С.87.
3. Хомра О. Зовнішня трудова міграція як школа демократії (на матеріалах зовнішньої трудової міграції населення західного прикордоння України) / О. Хомра [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dep.kiev.ua/confer/ Соегепсе%202000/ Section%207/Khomra.pdf12-15.12.2007.
4. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. №55-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - С.429.
5. Про громадянство України: Закон України від 16.04.1997 р. №210/97-ВР // Збірник документів "Правовий захист біженців в Україні" / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. - К., 1998. - С.7.
6. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. №2235-ІІІ // Голос України. - 2001. - 6 березня. - №42 (2542). - С.4-5.
7. Про державний кордон: Закон України від 4.11.1991 р. №1777-ХІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №2. - Ст.5.
8. Про біженців: Закон України від 24.12.1993 р. №3818-XII // Збірник документів "Правовий захист біженців в Україні" / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. - К., 1998. - С.42.
9. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4.02.1994 р. №3929-ХІІ // Збірник документів "Правовий захист біженців в Україні" / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. - К., 1998. - С.22-30.
10. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 р. №1282-IV // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №31. - Ст.241.
11. Про зайнятість населення: Закон України від 1.03.1991 р. №803-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №14. - С.170.
12. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. №1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №14. - С.90.
13. Про імміграцію: Закон України від 7.06.2001 р. №2491-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №41. - С.197.
14. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України: Закон України від 21.01.1994 р. №3858-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №18. - С.101.
15. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25.06.1992 р. №2494-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №36. - Ст.529.
16. Євтух В.Б. Українці за межами України / В.Б. Євтух // Історія України: нове бачення. - К.: [б. в.], 1996. - Т.2. - С.468.
17. Андрієнко В. Проблеми створення і діяльності органів виконавчої влади України з регулювання зовнішньої міграції / В. Андрієнко // Біженці та міграція: український часопис права і політики. - 1998. - №3-4. - С.96.
18. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // Конституція України Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.3-48.
19. Про правовий статус закордонних українців: Закон України від 4.03.2004 р. №1582-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №25. - С.1035.
20. Коментар до Конституції України. - 2-ге вид., виправ. й доп. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998.
21. Іванова М. Емігрантська нація, або добре там, де нас нема / М. Іванова. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kobza. com.ua/content/view/ 1490/35/17.
22. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Виступ Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової у Верховній Раді України під час представлення Спеціальної доповіді Уповноваженого / Н. Карпачова // Голос України. - 2003. - 15 квіт. - С.3.
23. Зовнішня трудова міграція населення України // Заг. ред. та упорядкування Український центр соціальних реформ, Державний комітет статистики. - К.: [б. в.], 2009. Редагування Чебанова В. Г - С.4.
24. Про затвердження Програми забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, та усиновлених іноземцями дітей на період до 2005 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 р. №1559 // Відомості Верховної Ради. - 2002. - №41. - С.301.
25. Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності: Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 15.06.2007 р. // Офіційний вісник Президента України. - 2007. - №21. - С.16.
26. Концепція державної міграційної політики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.loga.gov.ua
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.
реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015Етапи розвитку португальської імміграційної політики кінця ХХ - початку ХХІ століть та їх вплив на процес легалізації мігрантів з України. Набуття громадянства особами, народженими в колишніх колоніях. Вивчення законодавчої бази щодо роботи з мігрантам.
статья [25,2 K], добавлен 14.08.2017Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010Дослідження кадрової цензурної політики початку ХХ ст., яка істотно змінила образ бібліотекаря, його професійні та етичні якості, що негативно відобразилося на соціальному престижі бібліотек. Основні механізми формування методів бібліотечної цензури.
реферат [26,0 K], добавлен 12.06.2010Особливості участі Великої Британії у європейській політичній інтеграції (ЄПІ) в контексті дихотомії основних напрямів її зовнішньої політики – атлантичного та європейського. Витоки формування політики країни щодо політичної та військово-політичної ЄПІ.
статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017Соціально-економічний розвиток українських земель. Посилення міграції українських селян. Створення сільськогосподарських спілок (кооперативів). Революція 1905—1907 років. Столипінська аграрна реформа в Україні. Україна в Першій світовій війні.
реферат [34,3 K], добавлен 22.08.2008Діяльність американських єврейських організацій в Україні під час голоду 1921-1922 років, напрямки їх діяльності. Взаємини товариств і влади та використання компартійними органами потенціалу міжнародної філантропії для реалізації власної політики.
статья [25,4 K], добавлен 11.09.2017Формування Організації Українських Націоналістів, як єдиної структури. Характеристика терористичної діяльності ОУН та її наслідків. Особливості Варшавського та Львівського процесів. Період розбудови та оформлення руху. Розкол в націоналістичному таборі.
курсовая работа [64,6 K], добавлен 12.06.2010Аналіз переговорів представників держав Антанти з українським національним урядом у 1917–1918 р., під час яких виявилися інтереси держав щодо УНР, їх ставлення до державності України. Аналогії між тогочасними процесами і "українською кризою" 2014-2015 рр.
статья [26,0 K], добавлен 11.09.2017Основні напрямки розвитку студентства та вищих навчальних закладів Росії та України кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначення впливу освітніх статутів на даний процес. Кількісний та становий склад студентства, критерії формування груп, вимоги до їх членів.
курсовая работа [129,7 K], добавлен 19.09.2010Політичні та соціальні перетворення в Україні у кінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Зміни у правовому статусі Гетьманщини. Витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців.
реферат [21,5 K], добавлен 15.11.2009Основні риси розвитку поміщицького господарства та його роль у економіці дореволюційної України. Шляхи формування землеволодіння в масштабах українських губерній. Особливості та специфіка розвитку регіонів: Правобережжя, Лівобережжя, Південь України.
реферат [50,8 K], добавлен 20.09.2010Основні пріоритети у творенні міжнародної політики Республіки Польща, особливості її шляху до європейської інтеграції. Дослідження головних умов формування новітньої польської зовнішньої політики в контексті міжнародних глобальних подій після 1989 р.
статья [18,3 K], добавлен 07.08.2017Передумови утворення перших політичних партій на Україні. Ґенеза багатопартійності на початку ХХ ст. Соціальна база політичних утворень. Аналіз програмних документів даного періоду та вирішення в них національних, економічних та державотворчих питань.
курсовая работа [3,3 M], добавлен 15.01.2011Аналіз особливостей економічного розвитку України впродовж 1990-х років. Характеристика формування економічної еліти та сприйняття громадянами економічної діяльності. Визначено вплив економічних чинників на формування громадянського суспільства в Україні.
статья [21,7 K], добавлен 14.08.2017Дослідження процесу формування кордонів між Російською імперією та Китаєм у XVIII ст. Причини встановлення кордону, геополітичні умови його формування. Чинники, що впливали на досягнення домовленості. Характеристика договорів, що вирішували проблему.
реферат [38,3 K], добавлен 27.01.2014Особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України. Формування німецького дискримінаційного законодавства, місце циган у ньому. Відмінність у ставленні до циган та інших національних груп. Методика вирішення "циганського питання".
дипломная работа [965,1 K], добавлен 28.12.2013Розгортання економічної співпраці України з країнами Європейського Союзу. Розвиток інвестиційної взаємодії України та Італії протягом 1990-х - початку 2000-х років - переважно залучення італійського капіталу у економіку України.
статья [13,0 K], добавлен 15.07.2007Хвилі масового переселенського руху з України, соціально-економічні та політичні причини. Характер еміграції та її наслідки. Заселення Сибіру українцями, стимулювання переселенського руху царським урядом. Економічна діяльність українських емігрантів.
контрольная работа [33,2 K], добавлен 21.04.2009Питання формування земських установ Полтавського земства, нормативної бази земської реформи й початкового періоду впровадження земств на території Полтавської губернії. Обрання голови губернської управи. Причини масових порушень виборчого законодавства.
реферат [21,6 K], добавлен 04.07.2009
