Культурна спадщина Криму в контексті підготовки "Зводу пам’яток історії та культури України"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА КРИМУ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ «ЗВОДУ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ»

Денисенко Галина - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Денисенко Олена - кандидат історичних наук, доцент Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ

Анотація

крим збереження культура звод

В статті розглянуто становлення системи охорони культурної спадщини у Криму в другій половині ХХ ст. Проаналізовано комплекс заходів державних органів та громадських організацій з виявлення, вивчення та збереження пам'яток історії та культури регіону в контексті підготовки «Зводу пам'яток історії та культури України». Приділена увага пам'яткам всесвітньої культурної спадщини.

Ключові слова: Крим, Севастополь, пам'ятка, культурна спадщина, «Звід пам'яток історії та культури України», ЮНЕСКО.

Крим - унікальне історичне місце між Сходом і Заходом, де переплелися різні культури. Вони знайшли своє відображення в культурній спадщині, яка формувалася упродовж тривалого історичного періоду представниками різних етносів, і становить значний і своєрідний пласт світового культурного надбання. Це широка панорама історико-культурних об'єктів - рештки давньогрецьких міст-держав і печерні міста, оборонні споруди і фортеці, стародавні храми і визначні місця, меморіальні будинки і комплекси, цвинтарі і окремі поховання, заповідники і музеї. Тут розташовані пам'ятки, умовно зараховані до європейської традиції, а також безліч перлин ісламської художньої культури та видатних прикладів архітектурної думки Сходу.

Охорона і збереження культурної спадщини Кримської області і м. Севастополя, які в 1954 р. стали складовою частиною Української РСР, пройшла кілька етапів. Якщо перший період (кінець 1950-х - перша половина 1960-х рр.) характеризувався незавершеністю і недосконалістю системи охорони пам'яток, відсутністю централізованого пам'яткоохоронного органу, залежністю від тогочасних ідеологічних концепцій, ігноруванням численних громадських ініціатив на місцях та браком асигнувань на ремонтно- реставраційні роботи, то на другому етапі (друга половина 1960-х рр.) сформувалася система охорони пам'яток, яка містила в собі державні та громадські форми[1]. Основні питання охорони пам'яток історії та культури знаходились у віданні Міністерства культури, в спеціально створеному Науково-методичному відділі охорони пам'ятників, а в областях - в підрозділах управління культури облвиконкому. В цей період на обліку в Кримській області стояло 3060 пам'яток історії та археології. Численні з них вимагали відновлення та благоустрою, для проведення яких із республіканського бюджету було виділено в 1954 р. 505 тис. крб., в 1955 р. - 425 тис. крб. Охороною пам'ятників архітектури займалися фахівці Державного комітету Ради Міністрів УРСР з будівництва та архітектури, які разом з академічними інститутами систематично проводили роботу з обліку та охорони пам'яток. У серпні 1963 р. Рада Міністрів УРСР затвердила списки пам'яток архітектури, взяті під державну охорону. Серед 864 пам'яток, включених до списку, 55 об'єктів репрезентували Кримську область та м. Севастополь. Це генуезькі фортеці у Феодосії і Судаку, ханський палац у Бахчисараї, печерне місто Чуфут-Кале, Херсонес Таврійський та ін.[2]. Республіканські державні пам'яткоохоронні органи працювали у тісному контакті з місцевими. З цією метою згідно наказу Міністерства культури УРСР від 29 грудня 1962 р. до охорони і популяризації пам'яток залучалися наукові співробітники музеїв, у тому числі кримського обласного краєзнавчого та Музею героїчної оборони та визволення Севастополя (нині Національний).

Надзвичайна важлива роль у реалізації проектів з охорони пам'яток належала створеній у листопаді 1966 р. Кримській організації УТОПЖ, яку очолив авторитетний кримський історик Сергій Анатолійович Секирин- ський. До складу організації увійшли кращі наукові та творчі сили регіону. На початковому етапі вони керували діяльністю 493 первинних організацій товариства[3]. В 1960-1970-ті роки першочерговим завданням, яке стояло перед Кримською організацією, було завершення паспортизації історико- культурних об'єктів, що дало можливість провести уніфікацію пам'яток та інвентаризацію культурного надбання в Криму. У ході паспортизації проводились пошукові роботи з виявлення і дослідження пам'яток, реконструкції та благоустрою існуючих, відзначенні визначних подій в історії регіону. На це виділялися державні кошти: у 1978 р. - 370 тис. крб., в 1980 р. майже 453 тис. крб.[4]. Дольову участь у цих роботах брала обласна організація УТОПІК. В 1964-1967 рр. на площі Нахімова, поруч з пам'ятником одного із організаторів оборони Севастополя 1854-1855 рр., адмірала П. С. Нахімова, відкритий Меморіал на честь героїчної оборони Севастополя 1941-1942 рр., який підкреслює спадковість героїчних традицій захисників Севастополя, художніми засобами відтворює події і зберігає пам'ять про частини Чорноморського флоту, Приморської армії, промислові підприємства, 54 Герої Радянського Союзу, які відзначилися у ході оборони міста в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. В цей період були зібрані матеріали про 343 Героїв Радянського Союзу, удостоєних цього звання за участь у боях за Крим. 1974 р. у Лівадійському палаці було відкрито історично-меморіальний відділ про Кримську (Ялтинську) конференцію 1945 р. глав трьох держав СРСР, США і Великої Британії, яка започаткувала нову систему взаємостосунків і сфер впливу у світі[5]. На час завершення паспортизації в Кримській області на державному обліку знаходилось 3495 пам'яток, за іншими даними - 2984[6]. В Севастополі на державний облік до кінця радянської епохи було взято 864 пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва[7]. Впровадження єдиної форми обліку історико- культурних об'єктів відкрило велику можливість для фронтальної перевірки стану охорони і збереження різних типологічних груп, привернуло до них увагу місцевих органів влади, широкої громадськості.

Наступний етап - 1970-ті - 1991 рр., як зазначає дослідниця історичного краєзнавства Криму Н. Кармазіна, співпав з низкою невирішених проблем в пам'яткоохоронній сфері, зокрема пов'язаних з недостатньою координацією діяльності державних і громадських інституцій через відсутність централізованого пам'яткоохоронного органу, недостатнім фінансовим забезпеченням, недосконалістю пам'яткоохоронного законодавства. В той же час, хочеться підкреслити, що в цей період одним із основних напрямів діяльності пам' яткознавців Криму стала науково-дослідна робота. В другій половині 1960-х років проводилася робота з підготовки кримського тому багатотомної «Історії міст і сіл УРСР», у якій планувалося включити багато відомостей щодо пам'яток історії та культури Криму з найдавніших часів і до наших днів. В 1970-ті роки розгорнулася широкомасштабна за обсягом і значенням діяльність з підготовки «Зводу пам'яток історії та культури народів СРСР», яка стала важливим етапом дослідження культурної спадщини регіону. Відправною точкою цієї грандіозної ідеї по задуму і важливості, масштабності по втіленню стала постанова від 2 жовтня 1967 р. «Про підготовку Зводу пам'ятників історії та культури народів СРСР», прийнята на спільному засіданні Президії Академії наук СРСР і колегії Міністерства культури СРСР. Ця робота розглядалася як наукова основа для широкого вивчення, охорони і пропаганди історичних, архітектурно-містобудівних, археологічних і художніх цінностей, співробітництва різних держав у сфері охорони історичних та культурних пам'яток. Після відповідних рішень директивних органів, ухвалених урядом України у 1982 р., були зроблені перші кроки щодо підготовки «Зводу пам'ятників історії та культури Української РСР». Постанова Ради Міністрів Української РСР «Про заходи по забезпеченню видання томів «Зводу пам'ятників історії та культури народів СРСР» по Українській РСР», прийнята 30 вересня 1982 р., передбачала низку заходів щодо вирішення нагальних питань, зокрема реорганізацію редакції «Історії міст і сіл Української РСР» Головної редакції Української Радянської енциклопедії у редакцію «Зводу пам'ятників історії та культури». На засіданні Головної редколегії 25 травня 1983 р. був затверджений склад бюро на чолі з заступником Голови Ради Міністрів УРСР М. Орлик, обов'язки заступника виконував віце-президент Академії наук УРСР академік І. Лукінов[8]. До підготовки Зводу були залучені гуманітарні інститути НАН України - Інститут археології, Інститут історії України, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського, Інститут суспільних наук (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича (м. Львів). В регіонах були створені місцеві редакційні колегії, які сформували численні (від 100 до 250 фахівців) авторські колективи відповідних томів[9].

Організаційний досвід роботи Кримської обласної організації УТОПІК на чолі із заступником голови Кримського облвиконкому Т. Красиковою був використаний при формуванні обласної редколегії «Зводу пам'ятників історії та культури». Підготовка Зводу певною мірою активізувала краєзнавчий і пам'яткоохоронний рух в регіоні, долучивши до нього викладачів вишів і шкільних учителів, науковців Кримського філіалу Інституту археології НАН України, музейних і архівних працівників, широкий загал шанувальників старовини. Створення районних груп по дослідженню культурної спадщини на місцях розширило коло дослідників, виступи по місцевому радіо і пресі, проведення постійних нарад з авторським колективом, надання консультацій і науково-методичної допомоги науковими співробітниками академічних інститутів давало можливість оперативно вирішувати всі нагальні питання. Візуальні дослідження і виявлення пам'яток, залучення широкого кола архівних і літературних джерел розширив коло історико-культурних об'єктів. Тісна співпраця редколегії з фахівцями стало важливою передумовою підготовки на високому професійному рівні вступних матеріалів до тому Зводу по АР Крим з усіх видів пам'яток та охорони культурної спадщини. Серед авторів - провідні кримознавці - доктор історичних наук, професор А. Непомнящий, кандидат історичних наук Н. Кармазіна, доктор мистецтвознавства В. Тимофієнко та інші фахівці. Прийняття низки державних і партійних постанов, вирішення першочергових фінансових питань, створення авторських колективів і робочих груп забезпечили проведення фронтального обстеження пам'яток (історії, монументального мистецтва) і підготовку першого варіанту тому. До 1985 р. у Кримській області були обстежені 294 пам'ятки археології, 1079 - історії, 208 - монументального мистецтва[10]. На початку 1990-х років була закладена добротна основа для тому «Зводу пам'яток історії та культури України» по АР Крим. За даними Кримської Республіканської установи «Науково-дослідний центр пам'яткоохоронних досліджень Автономної Республіки Крим» на кінець 2013 р. підготовлені вступ до тому, який складається із чотирьох частин (пам'ятки археології, історії, монументального мистецтва, архітектури і містобудування, історія охорони пам'яток), 1336 статей про пам'ятки із загальної кількості 3772 пам'яток (з урахуванням внутрішньо комплексних об'єктів - 8693), що дає можливість сформувати перший том Зводу по АР Крим[11].

Севастопольську міську редколегію очолив секретар міськради П. Веселов, який зумів в короткі терміни організувати роботу по підготовці тому. Створення на базі Національного музею героїчної оборони і визволення Севастополя робочої групи, до складу якої увійшли провідні науковці Музею О. Грабар, В. Крест'янніков, Ю. Савченко, В. Шавшин, начальник міського управління культури О. Щиголева, дозволило провести дослідження пам'яток і написання статей до тому Зводу, які стали ґрунтовною основою для подальшої роботи. Важливу роль відігравали постійні контакти авторського колективу з науковцями академічних інститутів, рецензування і редагування статей про пам'ятки, проведення комплексних експедицій по дослідженню пам'яток, зокрема Братського (учасників Кримської війни 1853-1856 рр.) і кладовища Комунарів, поховань воїнів Другої світової війни, наукових нарад і конференцій, в яких брали участь академік П. Толочко, дослідник некрополя Херсонесу Таврійського перших століть н.е., доктор історичних наук В. Зубар, директор Кримського філіалу Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук В. Миц, член-кореспондент Академії мистецтв України Т. Кара-Васильєва. Сприяння у роботі редколегії і авторського колективу з боку міської адміністрації, міського управління культури, дирекції Національного музею героїчної оборони і визволення Севастополя, злагоджена і чітка робота робочої групи, створеної при Музеї, дозволило за три роки проробити значну роботу - підготувати вступ до тому, 641 статтю про пам'ятки історії, археології, мистецтва та архітектури та містобудування, виготовити основну частину ілюстрацій та картосхем[12]. 3 лютого 1988 р. на засіданні Головної редколегії Зводу розглядалося питання «Про завершення підготовки тому “Зводу пам'ятників історії та культури Української РСР м. Севастополь” до друку». Згодом був виготовлений макет тому Зводу по м. Севастополю у вигляді 7 книжок (Свод памятников истории и культуры Украинской ССР. Севастополь. - К.: Издательство «Украинская Советская Энциклопедия» им. М.П. Бажана, 1991)[13]. У листопаді 1992 р. після обговорення макету, як основи тому Зводу по м. Севастополю, рукопис був переданий до Головної редакції. На жаль, кошти, які виділялися на том, рекомендований до друку, були використані на дослідження і доповнення тому щойно виявленими пам' ятками, складання нового Словника, виїзди працівників редакції у відрядження, що призвело до невиправданого затягування роботи над томом Зводу по м. Севастополю. Однією з причин, на нашу думку, невиходу тому були також недоукомплектованість редакції спеціалістами в галузі археології, архітектури, мистецтва, що не дозволяло водночас проводити редакційні роботи над двома томами - по м. Києву (вийшли перша і друга частини 1-го тому в 1999 і 2004 рр.) і м. Севастополю.

Після додаткових досліджень культурної спадщини міста, доопрацювань текстових матеріалів доповнений і доопрацьований рукопис тому в 2001 р. переданий до Головної редакції «Зводу пам'яток історії та культури України» при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана[14]. Прове- дення фронтального обстеження пам'яток, залучення до написання матеріалів Зводу спеціалістів у пам'яткоохоронній сфері - важлива складова підготовки матеріалів Зводу на достатньо високому рівні. В кінцевому варіанті до тому включені 939 статті про пам'ятки всіх видів, 414 ілюстрацій і картографічний матеріал. Робота по підготовці «Зводу пам'яток історії та культури України» АР Крим і м. Севастополю проходила у тісному контакті місцевих пам'яткоохоронних органів з академічними інститутами, зокрема Центром дослідження історико-культурної спадщини України Інституту історії України, Інститутом археології та Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАН України. На жаль, завершальна фаза підготовки видання наштовхнулася на низку проблем, пов'язаних із згортанням роботи Головної редакції Зводу і відсутністю фінансування. Надія на продовження і завершення великої роботи по Зводу з'явилася з появою указу президента України від 2 січня 2013 р.

Відповідно до указу президента України №1 «Про Велику українську енциклопедію» та відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 р. № 172-р на базі Всеукраїнського державного спеціалізованого видавництва «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана та Головної редакції «Зводу пам'яток історії та культури України» створена Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», на яку покладено виконання подальших робіт з підготовки до друку томів Зводу[15]. Цим проблемам була присвячена Всеукраїнська нараді з питань підготовки Зводу пам'яток історії та культури України, яка проходила 20 листопада 2013 р. у Києві.

В томах Зводу по АР Крим і м. Севастополю представлені нерухомі пам'ятки всіх видів - археології, історії, монументального мистецтва, архітектури, містобудування, історії техніки. Станом на 1 січня 2013 р. культурна спадщина АР Крим відображена в 8693 (з урахуванням внутрішньо комплексних), м. Севастополя - в 2073 (з урахуванням внутрішньо комплексних за даними в 2008 р.) пам'ятках історії та культури від епохи неоліту та раннього заліза, скіфського та античного часу до раннього нового і новітнього періоду[16]. До томів по АР Крим і м. Севастополю включені пам'ятки місцевого, 273 національного значення, а також пам'ятки, що внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і об'єкти-кандидати на включення.

У 2013 р. у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО значилося 936 об'єктів, у тому числі 7 пам'яток представляли Україну. Завдяки співпраці України з Європейським Союзом, який із 2011 р. активно підтримує охорону культурної спадщини АР Крим у рамках проектів ЄС «Дослідження для популяризації культурної спадщини в Криму» та «Підтримка і диверсифікація кримського туризму», проводиться значна робота по дослідженню кримських пам'яток і підготовці документів на номінацію кримських пам'яток до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В червні 2013 р. на 37-й сесії Комітету Світової спадщини у Камбоджі до Списку пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включене «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (V ст. до н. е. по XIV ст. н. е.)».

Херсонес має давню історію, яка сягає періоду великої грецької колонізації, коли у Північному Причорномор'ї були засновані античні міста, як колонії грецьких міст-метрополій. Серед найбільших грецьких колоній в Криму були Керкінікіда (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Херсонес Таврійський, пам'ятки якого зосереджені в межах сучасного міста Севастополя та є складовими Національного заповідника «Херсонес Таврійський» (статус Національного - з 1994 р.), являється унікальною пам'яткою античності і середньовіччя. Херсонеське городище - єдиний у Північному Причорномор' ї цілісно збережений зразок античного міста, яке існувало з V ст. до н. е. по XIV ст. н. е. і хори. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд. Хора - це унікальні фрагменти ділянок сільськогосподарських околиць стародавнього міста. Із 2007 р. у структурі заповідника існує філія, що репрезентує перший в Україні археологічний парк на базі заповідних ділянок хори[17]. Херсонес Таврійський - єдина пам'ятка в Європі, яка дає можливість зрозуміти систему організації господарської діяльності та розподілу території між громадянами античного міста.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної Ради з охорони пам'ятників та історичних місць здійснюються підготовчі роботи для номінації наступних пам'яток України, кандидатів на включення до Списку всесвітньої спадщини. У переліку 15 об'єктів-кандидатів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - три пам'ятки представляють історію та культуру Криму[18]. Це Ханський палац у Бахчисараї, столиці Кримського Ханату, центрі політичного, духовного і культурного життя кримських татар, Судацька фортеця і комплекс пам'яток, які знаходяться на території фортець Судак, Чембало та Феодосія. Бахчисарайський ханський палац - пам'ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури XVI-XVII ст. До палацового комплексу входять північні та південні ворота, Світський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, ханська кухня і стайня, бібліотечний корпус, соколина вежа, ханська мечеть, Персидський сад, ханський цвинтар, гробниця (дюрбе) Диляри-бікеч, гробниці Північне і Південне дюрбе, надгробна ротонда, баня «Сари-Гюзель», набережна з трьома мостами, сади і паркові споруди, Єкатерининьска миля, «Фонтан Сліз» та інші об'єкти. Планується, що номінація пам'ятки «Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї» відбудеться у середині 2015 р. під час 39-ї сесії Комітету Світової спадщини.

Ханський палац - це пам'ятка історії, пов'язана із розвитком українсько- кримських міждержавних відносин, що дозволяє стверджувати, що українсько-кримське тяжіння простежувалося протягом низки століть. Військово- політичний союз між Б. Хмельницьким і кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ відіграв важливу роль у боротьбі України проти Речі Посполитої впродовж 1648-1653 рр., зокрема у здобутті українцями перемог у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом і Батогом[19]. Значні масштаби української присутності в регіоні протягом ХУ-ХУП ст. були пов'язані з походами козаків та фактором українського ясиру в Криму. Під час походів запорозьких козаків до Криму звільнялося багато невільників, в той же час їх велика кількість спричинила значні зміни на півострові в антропологічному, демографічному, культурному і релігійному відношеннях[20].

На початку ХІІІ ст. на Чорноморському узбережжі з'явилися генуезькі володіння, які невдовзі оволоділи низкою населених пунктів у Криму і розпочали будівництво оборонних укріплень для захисту від кочових народів. Основою будівельного досвіду таврійської фортифікації стали зінтегровані будівельні традиції колоністів-греків. візантійців, генуезців, пристосовані до місцевих умов краю. Переважна більшість замків та фортець сформувалися як комплекси впродовж Х-ХУ ст. Збереглися залишки кріпосних стін, башт і палаців у Кафі (Феодосія) та Чембало (Балаклава), побудовані під керівництвом італійських архітекторів, фортеця і консульський замок у Солдайї (Судак) (XIV ст.), які були органічно пов'язані з природним довкіллям. Їх планувальна конфігурація мала нерегулярний характер, а вежі розміщувалися з урахуванням захисту найважливіших ділянок укріплення. До Списку пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО двічі було запропоновано внести пам'ятки Судацького заповідника - у 2007 р. як «Комплекс пам'яток Судаць- кої фортеці УІ-ХУІ ст.», а у 2010 р. як основну складову пам'ятки серійної транснаціональної номінації «Торговельні пости та фортифікаційні споруди на генуезьких торговельних шляхах від Середземномор'я до Чорного моря». Фортеці Судак, Чембало та Феодосія, розташовані у південній частині Криму, запропоновані за критеріями, що демонструють важливий обмін людськими цінностями протягом певного періоду в межах культурного регіону в сфері розвитку архітектури та ландшафтного планування. Це, передусім, використання особливостей ландшафту з метою створення стратегічно важливих оборонних центрів на домінуючих висотах, а також використання особливостей бухти для захисту та стоянки кораблів. Архітектурні ансамблі фортець Судак, Чембало та Феодосія є винятковим прикладом взаємодії людини з природним ландшафтом у сфері фортифікаційного мистецтва та розбудови міст і морських портів. Роботи з дослідження, а також підготовка документів для номінації цих пам'яток знаходяться в активній фазі, але подальша діяльність у цьому напрямі зіштовхнулася з не- передбачуваними проблемами, пов'язаними з кримською кризою з кінця лютого 2014 р.

В Криму розташована велика кількість пам'яток воєнної історії - це пам'ятки Східної і Другої світової війн, які представлені унікальними пам'ятками історії та монументального мистецтва. Одним з найбільш кривавих конфліктів ХІХ ст. увійшла в історію Кримська (Східна) війна 1853- 1856 рр., яка стала фактично прологом світової війни. Бойові дії проходили на Кримському півострові і на півдні материкової України. З майже 60 іменних полків, які налічувались у російських військах, 10 полків - Азовський, Волинський, Дніпровський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський, Український і Чернігівський - були створені з українських рекрутів та ополченців[21]. Головним театром бойових дій під час Східної війни в Криму стало місто Севастополь, оборона якого тривала 349 днів і увічнена понад 500 пам'ятками історії та культури. Тут знаходиться одне з найбільших меморіальних воїнських кладовищ, на якому збереглося 600 поховань, в яких понад 40 тис. захисників Севастополя. При всьому розмаїтті архітектурних і художніх форм пам' ятки Братського кладовища об'єднує тема воїнської слави і звитяги. Унікальною архітектурною спорудою на кладовищі є храм-піраміда Св. Миколая, яка у комплексі з пам' ятками Братського кладовища представляє єдиний меморіальний комплекс другої половини ХІХ ст.[22]. Севастополь, який вистояв під час оборони в Кримську і Другу світову війни, увійшов в історію як місто, де з турботою ставляться до пам'яток і поховань усіх загиблих, незалежно від причетності до армій противника, країн, національності і конфесій. Справжніми пам' ят- ками жертвам війни і мілітаризму, які отримали всесвітнє визнання, стали французький, англійський, італійський некрополі, створені після закінчення Кримської війни. У 1994 р. за пропозицією урядів Великої Британії, Італії, Росії, Туреччини і Франції було споруджено перший міжнародний Монумент на знак примирення народів, який став символом миру і взаєморозуміння між народами, попередженням проти війни, мілітаризму і жорстокості[23]. Трагічні події в історії корінного народу Криму відзначені пам'ятними знаками про депортацію кримськотатарського народу у травні 1944 р. Кримський півострів завжди вабив своєю унікальною природою - морем, горами, сонцем, повітрям, пам'ятками і «місцями пам'яті», в яких закодована історія Криму. «Звід пам'яток історії та культури України» по АР Крим і м. Севастополю, до якого увійдуть всі нерухомі пам'ятки і пам'ятні місця, гідно представить культурну спадщину Криму, невід' ємної частини Української держави, тимчасово окупованої іноземними військами.

Питання охорони і збереження культурної спадщини Криму в умовах кримської кризи, створеної Російською Федерацією з кінця лютого 2014 р., потребують термінового вирішення. Крим являється тимчасово окупованою територією, і вирішення долі культурного надбання, як ніколи, залишається актуальним. Це стосується збереження культурних цінностей і нерухомих пам'яток, у тому числі внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, які відтепер перебувають в управлінні Російської держави. Ці питання необхідно вирішувати на державному рівні із залученням міжнародних організацій - Європейського Союзу, Ради Європи, ЮНЕСКО, які підтримують Україну і висловлюють готовність до посередництва між Україною і РФ. Цілком своєчасним є проведення спільної наради представників властей від української і російської сторін, на які покладено захист культурних цінностей та охорона культурної спадщини і укладання спеціальної угоди з питань, які врегулюють статус культурних цінностей Музейного фонду України, а також культурної спадщини. Важливою, на нашу думку, є пропозиція Міністерства культури України щодо управління культурою на тимчасово окупованій території Криму за міжнародного посередництва.

Література

1. Кармазіна Н.В. Нариси розвитку історичного краєзнавства в Криму (19541991 рр.). - Сімферополь, 2005. - С. 65.

2. Григор 'єва Т. Ф. Вивчення, охорона і спорудження пам'яток історії та культури в Криму як один з напрямків краєзнавчих досліджень // Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР (Збірник методичних матеріалів в шести частинах). - Ч. 5. - К., 1983. - С. 67.

3. Кармазіна Н. З історії збереження історико-культурної спадщини в Криму в 6080-х роках ХХ ст. // Краєзнавство. - 2009. - № 3-4. - С. 111.

4. Григор'єва Т. Ф. Вивчення, охорона і спорудження пам'яток історії та культури в Криму... - С. 71.

5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 4760. - Оп. 1. - Спр. 160.- Арк. 66.

6. Довідник про діяльність організацій Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури за період з грудня 1966 року по вересень 1978 року. - К., 1978. - С. 7; Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. - К., 1987. - С. 274.

7. Скуридин А.А. Заметки по истории паспортизации памятников города Севастополя в советский период // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. - Вип. 7. - К., 2012. - С. 525.

8. Горбик В., Денисенко Г. «Звід пам'яток історії та культури України у дослідженні і охороні культурної спадщини: досвід, проблеми, перспективи. - К., 2012. - С. 76.

9. Інститут історії України Національної Академії наук України. 1936-2006. - К., 2006. - С. 172.

10. Кармазіна Н. З історії збереження історико-культурної спадщини в Криму. - С. 113.

11. Звіт про роботу Кримської республіканської редколегії за 2013 р. // Поточний архів Центру дослідження історико-культурної спадщини України Інституту історії України НАН України (далі - ПА ЦДІКСУ Інституту історії України НАН України).

12. Заключение об исторической части тома «Свода памятников истории и культуры народов СССР. Город Севастополь». 12.Х1.87 // ПА ЦДІКСУ Інституту історії України НАН України.

13. Постанова бюро Секції суспільних наук від 16 листопада 1987 р. «Про підготовку томів Зводу пам'ятників історії та культури народів СРСР» // ПА ЦДІКСУ Інституту історії України НАН України.

14. Акт прийому матеріалів до тому Зводу пам'яток історії та культури м. Севастополя від 17 квітня 2001 р. - С. 1-2 // ПА ЦДІКСУ Інституту історії України НАН України.

15. Федорова Л. Всеукраїнська нарада з питань підготовки Зводу пам'яток історії та культури України // Краєзнавство. - 2014. - № 1. - С. 154.

16. Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. - Зошит 3: Каталог- довідник пам'яток історії та культури України: м. Севастополь. - К., 2008. - С. 3; Інформація про організаційні засади підготовки тому «Зводу пам'яток історії та культури України» по АР Крим за 2013 р. // ПА ЦДІКСУ Інституту історії України НАН України.

17. Бобровський Т. «Херсонес Таврійський», Національний заповідник «Херсонес Таврійський» // Енциклопедія історії України. - Т. 10. - К., 2013. - С. 376-378.

18. Україна - ЮНЕСКО - постійне представництво // Режим доступу // unesco.mfa.gov.ua. /ua/ Ukraine - unesco/ cooperation/

19. Енциклопедія історії України. - Т. 1. - К., 2003. - С. 206-207.

20. Денисенко Г. Воєнна історія України в контексті дослідження і збереження культурної спадщини. - К., 2011. - С. 133.

21. Волковинський В.М., Реєнт О.П. Україна у Кримській війні 1853-1856 рр. (до 150-річчя Східної війни). - К., 2006. - С. 59.

22. Севастополь: Энциклопедический словарь . - Севастополь, 2000. - С. 271.

Размещено на Allbest.ru