"Чорна сотня" Кіровограда: історія 124-го батальйону шуцманшафту

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ЧОРНА СОТНЯ» КІРОВОГРАДА: ІСТОРІЯ 124-го БАТАЛЬЙОНУ ШУЦМАНШАФТУ

Іван Дерейко,

к.і.н., ст.н.с., Інститут історії України НАН України, (Київ) Україна

У статті розкривається історія 124-го поліційного батальйону, створеного нацистськими окупантами в тимчасово зайнятому ними Кіровограді. Відслідковуються обставини та специфіка формування і підпорядкування частини, джерела рекрутування особового та командного складу, їхня мотивація та матеріальне забезпечення, ідеологічна обробка. Окреслено особливості застосування батальйону під час та після окупації, простежено долю його солдатів після розформування частини.

Ключові слова: Друга світова війна, окупаційний режим, Райхскомісаріат « Україна», колабораціонізм, шуцманшафт.

поліційний батальйон нацистський окупант

Фактично до теперішнього часу історія окремих «невизначних» формувань нацистської поліції з місцевого населення в окупованих регіонах залишається білою плямою у вивченні даного періоду. Під «визначними» у даному випадку маються на увазі частини, які попали у поле зору істориків внаслідок своєї причетності до найбільш одіозних проявів нацистської окупаційної політики, або ж навпаки -- унаслідок переходу на бік антигітлерівських сил. Прикладом першого може бути гучна кампанія, розгорнута радянськими спецслужбами і пропагандою щодо причетності 118-го батальйону шуцманшафту до знищення білоруського села Хатинь каральним батальйоном СС Оскара Дірлевангера. Прикладом іншого є історія спорідненого із ним 115-го батальйону, який став більше відомий своїм переходом на бік французького руху опору і боями проти німецьких окупаційних військ у Франції. Особливістю доль і однієї, і іншої частини є також те, що значна частина їхніх бійців пережила війну і стала об'єктами уваги суспільства -- чи то внаслідок активної політичної позиції, написання мемуарів, переслідування з боку повоєнної юстиції чи шукачів нацистських злочинців, чи ж активного висвітлення через певну призму комуністичною пропагандою.

Однак такі прецеденти -- особливо до 1991-го року -- були де-факто одиничними. Більшість колишніх шуцманів з обох боків «залізної завіси» залишались поза публічним простором, історії їхніх частин та їхня штабна документація залишались у секретних відділеннях радянських архівів, а матеріали слідчих справ щодо них, не вигідні чи не цікаві більшовицькій пропаганді, старанно приховувались спецслужбами.

Процес розкриття відповідних матеріалів в Україні розпочався після розпаду СРСР і триває досі. Оскільки розслідування у справах колишніх бійців місцевих батальйонів німецької поліції велись по місцю народження або ж по місцю вчинення злочинів (а ці речі нерідко співпадали), то більшість матеріалів -- чи то пак найбільш концентрована форма їхнього перебування -- виявляється нині саме в українських сховищах, передусім центральному та обласних архівах СБ України.

Сума знань про 124-й батальйон шуцманшафту на базі західних (передусім німецьких) архівів підсумована ще у 1957 році у роботі працівників Бундесархіву «До історії поліції порядку, 1936-1945», передусім у 2-му томі авторства Георга Тессіна «Штаб і військові частини поліції порядку» Neufeld, H. J., J. Huck, G. Tessin. Zur Geschichte der Ordnungspolizei, 1936-1945. -- Teil 2: Die Stдbe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei. -- Koblenz: Schriften Des Bundesarchivs, 1957. -- 110 S. Ibid., s. 65.. Від неї і відштовхнемось.

Як відомо, за нацистським територіальним розподілом України, Кіровоград і більша частина області увійшла до складу генеральної округи «Миколаїв» (Generalbezirk Nikolajew). За даними Бундесархіву, німецьке поліційне управління під керівництвом СС і поліцайфюрера Миколаєва створювалось із 22 жовтня по 17 листопада 1941 року. У його структурі сформовано окремі штаби місцевих фюрерів СС і поліції (SSund Polizeistandortfuehrer) Херсона і Кіровограда. Під кінець окупації (листопад 1943 року) вони перейшли у підпорядкування вищого фюрера СС і поліції Чорного моря, а у вересні 1944-го і до евакуації -- тилового командування групи армій «Південь» німецького Вермахту .

Про сам 124-й батальйон шуцманшафту у праці інформації вкрай небагато. По німецьких документах він проходив, як «український» -- оскільки в Райхскомісаріаті формувались іще «козацькі», «польські», «східні», «російські» та неозначеної етнічної приналежності частини.

Зазначається, що він формувався із липня по жовтень 1942 року і дислокувався у самому Кіровограді. У січні 1943 року батальйон був переведений на охорону побудови стратегічного трансукраїнського шосе, яке офіційно називалось Durchgangsstrasse IV або DG IV, а менш офіційно -- Rollbahn Sьd. Це шосе, що перетинає Україну із заходу на схід, мало проходити по існуючих ділянках доріг, але поліпшених і розширених. Траса забезпечувала просування і комунікації німецької армії у напрямку Кавказу і Волги. Нагляд за будівництвом здійснювало СС, а самими роботами керувала військово-будівельна «Організація Тодта». У травні, за даними Бундесархіву, батальйон був розформований Neufeld, H. J., J. Huck, G. Tessin. Op. cit., -- S. 105.

Правильна транскрипція прізвища -- Чоке, помер у Воркутлагу у 1948 році..

Архівний пошук у ГДА СБУ дозволив радикально збагатити дані про частину, передусім завдяки виявленню довідки Управління МДБ по Кіровоградській області про формування і діяльність 124-го батальйону шуцманшафту від 15 жовтня 1951 р. Документ варто процитувати повністю.

«Цілком таємно»

ДОВІДКА

Про організацію і діяльність 124 шуцманшафт батальйону

Після окупації м. Кіровограда німецькими військами у вересні 1941 р. був організований батальйон під назвою «Чорна сотня».

В батальйон були зведені поліцейські з міських ділянок поліції м. Кіровограда.

Протягом 1941 р. батальйон «Чорна сотня» брав безпосередню участь в масових розстрілах радянських громадян, обшуках, арештах і облави на базарах і площах міста.

У першій половині 1942 р. батальйон «Чорна сотня» був організований в 124 шуцманшафтбатальйон і кількісний його склад був доведений до 500 осіб.

Особовий склад батальйону був укомплектований в основному з молодих жителів міста Кіровограда та прилеглих до нього сіл, які вступали до батальйону на добровільних засадах. Весь склад батальйону в різний час протягом 1942 р. склав присягу на вірність служби фашистській Німеччині.

Батальйон складався з 3-х рот, кожна рота мала 3 взводи.

Командиром батальйону був німець Зеєгер, який помер в 1946 році в таборі військовополонених.

Помічником командира батальйону був Трошин Микола Іванович, 1892 року народження, уродженець м. Ростова, до війни проживав у м. Кіровограді, працював учителем і зав. школою № 7, розшукується.

Командирами рот були німці.

Командиром 2-ї роти ЧОК Вальтер Юліус (арештований)*.

Командирами взводів, фельдфебелями рот і молодшими командирами були особи з числа добровольців, які вступили до батальйону.

У період формування і по березень 1943 року 124 шуцманфаштбатальйон дислокувався в м. Кіровограді.

Протягом усього цього часу всі поліцейські батальйону перебували на казарменому становищі, носили поліцейську форму, були озброєні гвинтівками. Навчалися військової справи, тобто займалися стройовою, вогневою, тактичною підготовками та несенням вартової служби.

Поряд з навчанням військовій справі з вересня м-ця 1942 року поліцейські батальйону здійснювали охорону стратегічно важливих об'єктів, розміщених на території міста Кіровограда, тобто залізничного мосту через річку Інгул, залізничної арки, залізничного полотна в р-ні ст. Кірово-Українська, електростанції, водокачки та інших об'єктів.

Охорону названих об'єктів несли з метою недопущення диверсії з боку рад.[янських] партизанів. Батальйон ніс охорону табору військовополонених, конвоював їх на роботу і з роботи.

Крім того, 124 шуцманшафтбатальйон брав участь в різних каральних операціях, що проводилися німцями проти рад.[янських] партизанів, в облавах на рад.[янських] громадян і відправленням їх на каторжні роботи до фашистської Німеччини. Неодноразово батальйон виїжджав на боротьбу з рад.[янськими] партизанами в райони Чорного лісу, розташованого на території Кіровоградської обл., брав участь в оточенні при розстрілі німцями рад.[янських] громадян на території в'язниці «СД».

В лютому-березні 1943 р. штаб 124 шутцманшафтбатальйону і весь його особовий склад передислокувався з м. Кіровограда в м. Умань і поліцейські взводами були розосереджені по селах вздовж шосейної дороги Кіровоград-Умань, Гайсин-Вінниця, де охороняли табори і конвоювали на роботу і з роботи рад.[янських] громадян.

Одночасно з охороною таборів поліцейські 124 шуцманшафтбатальйону брали участь в операціях проти рад.[янських] партизан в с. Михайлівка, Нижньо-Кропивна, Райгород Вінницької області, а також брали участь в арештах і розстрілах осіб єврейської національності.

У вересні-жовтні 1943 року 124 шуцманшафтбатальйон був влитий до складу 125 шуцманшафтбатальйону, дислокованого в м. Миколаєві».

Як бачимо, цей документ суттєво розширює суму знань про батальйон, але і це не межа. Його копія була підшита до кримінально архівної справи одного із командирів взводів (цугфюрерів) 124-го батальйону,

Івана Городенка Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі -- ГДА СБУ), ф. 6, спр. 9984, у 3-х тт., 17 березня 1951. -- 29 квітня, 1952.. Там же виявлена копія серії допитів німецького командира 2-ї роти батальйону, гауптвахмайстра Вальтера Чоке. Вони дозволяють глибше розкрити умови та обставини формування частини, принципів добору кадрів та рівня добровільності їхнього вступу, розкрити обставини конкретних операцій, у яких вона була задіяна, та зрештою -- відслідкувати подальшу долю батальйону з моменту, на якому зупиняється процитований документ МДБ. Також перед нами постає і особовий вимір історії частини -- тобто долі конкретних людей, відстежені і розслідувані радянськими спецслужбами.

Наприклад, фігурант виявленої справи Іван Городенко -- уродженець Кіровоградщини, кандидат в члени ВКП(б), кадровий військовий (закінчив Одеське артилерійське училище ім. Фрунзе), на початку війни командував батареєю 832-го артилерійського полку 266-ї стрілецької дивізії 21-ї армії РСЧА.

20 вересня 1941 року він був поранений осколком в районі станції Сенча Полтавської області і залишений відступаючими червоноармійцями у місцевого жителя села Лучка. За годину потому до села вступили німці, поранених наказали селянам вивезти в Лохвицю, де в будинку школи перебувало до 40 червоноармійців. Коли серед в'язнів поповзли чутки, що поранених, які видужали, відправлять до концтабору, Іван Городенко утік до сестри в Знам'янку, де певний час жив і працював на залізниці.

Його «добровільний» вступ на військову службу виглядав так: у червні 1942-го Городенка викликали до Знам'янської районної поліції за неявку на біржу праці для реєстрації до відправки на примусову працю до Німеччини. У поліції при записі особових даних чоловік розповів про службу в РСЧА і участь в боях, після чого йому сказали прибути в Кіровоград і вступити у поліційний батальйон. Щоб уникнути вивезення на каторгу Іван Городенко виконав вказівку, подав заяву заступнику командира 124-го шуцманшафтбатальйону Трошину на ім' я командира частини. Трошин розпитав, ким той був ким був в РСЧА, на підставі чого прийняв «добровольця» на службу, а згодом -- призначив командиром взводу ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 1, арк. 31-35, 68..

Про командування частини Городенко розповів таке. Командиром (або шеф-комендантом) 124-го батальйону був німецький капітан Зеєгер, заступником -- чи то пак «українським командиром» -- капітан Микола Трошин. За національністю той був росіянином, колишнім офіцером російської імператорської армії, до війни працював шкільним вчителем історії і літератури у Кіровограді. Цілком імовірно, що перша неофіційна назва батальйону -- «Чорна сотня» -- була його ініціативою і відсилкою до дореволюційних російських організацій монархістів-антисемітів. Тут варто зазначити, що за даними місцевих істориків, міським головою Кіровограда певний час теж був колишній царський офіцер на прізвище Зякін Петренко І. Д. Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944 рр. (серія «Архівні документи свідчать») -- Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2014. -- С. 38.. Командирами рот були німці: 1-ї -- унтер-офіцер Чойлич, заступник -- вахмайстер Фукс (неодноразово караний за пиятику, сидів на гауптвахті, раз був тимчасово відсторонений з посади); 2-ї -- гауптвахмайстер Вальтер Чоке. У грудні 1942 року відбулось розширення батальйону -- була утворена повноцінна 3-тя рота, якою теж керував німецький унтер-офіцер ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 1, арк. 55-58, 67, 128, 227. Там само, арк. 40, 44-45..

Зі свого взводу Іван Городенко на слідстві згадав 14 чоловік, з них 1 етнічний німець, 10 росіян, 2 українці, 1 кавказець. Більшість були жителями Кіровограда, 2 -- з Донбасу (згодом втекли до партизанів), 1 -- звідкись з Росії. Серед солдатів підпорядкованого йому 2-го взводу

ї роти був цирковий акробат та два колишні кримінальні злочинці. Одного шуцмана згодом розстріляла СД за антинацистську пропаганду .

До матеріалів слідства радянські спецслужби також долучили матеріали ще на сімох засуджених шуцманів 124-го батальйону. Це 6 робітників та 1 службовець із Кіровограда і області (росіянин і 6 українців), двоє із них були членами ВЛКСМ. Там само, арк. 286 (пакет з документами).

За службу рядові шуцмани отримували 500 окупаційних карбованців на місяць, цугфюрери -- 800 крб. Також усім надавався продуктовий пайок, хлібні картки для членів сімей, короткотермінові відпустки і лікування за державний кошт Там само, арк. 40-51, 67..

З початку формування частини і до зими солдати батальйону носили трофейні однострої РСЧА і армій балтійських країн. У лютому 1943 року шуцмани отримали уніформу німецької поліції порядку (зеленого кольору з відкладним чорним коміром і чорними манжетами), у офіцерів з'явились погони. Окрім того бійцям видали білі робочі однострої Там само, арк. 39 зв .-40, 210; т. 2, арк. 11, 162; Там само, т. 3, арк. 4 зв..

На час перебування в Кіровограді 124-й батальйон складався із

х рот. Дві з них перебували у межах міста, а третя -- в районі аеродромів, де охороняла склади ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 3, арк. 14 зв.-15.. Один із шуцманів описав тодішню службу так: «Перед 124-м шуцманшафтбатальйоном стояли завдання: охорона і конвоювання радянських військовополонених, охорона об'єктів продовольчих і промислових. Зокрема, особовий склад батальйону, перебуваючи в Кіровограді, поряд зі стройовою підготовкою ніс охорону залізничного мосту через річку Інгул, охороняв молокозавод і завод «Червоний профінтерн», де німці ремонтували свої автомашини» Там само, арк. 2 зв.-3. Там само, т. 1, арк. 35 зв .-36, 40, 63, 67-68, 235..

У лютому 1943 року відбулась згадувана вище у документі МДБ передислокація батальйону з Кіровограда. Шуцманам видали особисту зброю радянського зразка -- до цього гвинтівки видавались тільки на час нарядів чи навчань. Після цього штаб батальйону розмістився в Умані, а шуцмани повзводно розподілені по селах вздовж дороги УманьКіровоград (частини майбутнього стратегічного шосе Durchgangsstrasse IV). Взвод Івана Городенка опинився в селі Бабанка Київської області, де охороняв табір радянських військовополонених, задіяних на будівництві дороги. При цьому комендантом табору був німець -- обервахмайстер Кепке, а під його контролем було близько 240 бранців, які працювали на замовлення і під керівництвом шефа дорожньо-будівельної фірми Пауля Віганта. Роль шуцманів полягала у конвоюванні полонених з табору на роботу і назад. Також бійців батальйону направляли в села, у яких на замовлення Віганта старости розподіляли селянам наряди на будівельні роботи. Здебільшого такі наряди полягали у підвезенні якихось вантажів власними возами і кіньми .

Загалом в округах «Миколаїв» і «Дніпропетровськ» на початок 1943 року діяли всього шість шуцбатальйонів: 122-й (Миколаїв), 123-й (Херсон), 124-й (Кіровоград), 129-й (Дніпропетровськ), 130-й (формувався в Кривому Розі), 131-й (Павлоград, Запоріжжя). Попри те, що чисельність цих батальйонів була доволі великою (від 400 до 670 чол. кожен), озброєні вони були здебільшого гвинтівками і кількома кулеметами (10-15 ручних і 5 станкових в кожному) та були по суті великими караульними командами, а не бойовими частинами. 130-й батальйон на кінець квітня 1943 року нараховував заледве 130 чоловік українців і 16 німців. Слабкість українських частин шуцманшафту в регіоні пояснюється наявністю тут німецьких громад, в яких нацистами було організовано численні загони самооборони (Selbstschutz). До складу місцевої поліції також було включено значний процент фольксдойчів в якості командирів і рядових поліцаїв.

Судячи з матеріалів справи, дисципліна у 124-му батальйоні була вкрай невисокою і він розкладався на очах. Так, у червні 1943 взвод батальйону на 10 днів виїжджав на охорону полонених до Немирова, однак тих вчасно не підвезли, тож шуцмани влаштували «п'янки і дебоші». Зрештою ад'ютант німця-фельдфебеля шуцман Микола Новиченко був заарештований за пиятику і бійку, та через Гайсин і Проскурів відправлений до Німеччини на роботу ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 2, арк. 2..

Восени 1943-го у батальйоні було заарештовано 2 цугфюрери (колишні офіцери РСЧА) і один звільнений зі служби за станом здоров'я шуцман. Їх піймали за псуванням карабінів частини спеціально виготовленим лужним розчином. Заарештованих відправили у розпорядження СД, де їх, за чутками, розстріляли Там само, т. 1, арк. 229, 233-234..

У кінці 1943 року з 124-го шуцбатальйону відправили у трудовий табір в Проскурів одразу близько 40 «ненадійних» і пійманих на порушеннях шуцманів Там само, арк. 240 зв.. Проступки були різні і полягали не тільки у пиятиці та саботажі. Наприклад, у селі Бабанці два шуцмани з 2-ї роти були піймані на крадіжках кавунів на державних баштанах. Коли заступник Уманського гебітскомісара і сільгоспкомендант Бабанки гауптштурмфюрер СА Шрайбер намагався їх затримати -- один із злодіїв вистрелив і поранив німця та убив свого ж товариша. А в будинку сільуправи села Майданець Тальнівського району інші два шуцмани напідпитку спробували вбити місцевого старосту Дениса Ягоду, який відмовив їм у фуражі. Замість нього шуцмани застрелили випадкового селянина, а для вгамування конфлікту до села довелось викликати німецький патруль Там само, т. 2, арк. 88, 129-130..

Причини такого поганого стану справ із дисципліною і мотивацією полягали у низькій якості командного складу частини, а також у характері завдань, до яких її залучали. Про специфіку «роботи» шуцманів, окрім караульної і конвойної служби, розповів на допитах у 1946-47 рр. у таборі № 253 в Кіровограді екс-командир 2-ї роти батальйону Вальтер Юліус Чоке Там само, т. 1, арк. 216-220..

З його слів, на початку жовтня 1942 року в Кіровограді біля фортеці за розпорядженням коменданта поліції Кіровограда підполковника Шульца 15 шуцманів 1-го взводу 2-ї роти здійснили розстріл приблизно 10-12 партизанів та їхніх прихильників на виконання вироку особливого суду СД. Ще два взводи 124-го батальйону стояли в очепленні території.

У середині листопада 1942 року в тому ж місці проводився розстріл іншої групи затриманих радянських партизанів чисельністю 15 чоловік. У розстрілі брали безпосередню участь до 20 поліцейських 2-го взводу 2-ї роти, інші шуцмани 2-го взводу, а також 1-й і 3-й взводи стояли в оточенні біля місця розстрілу.

У грудні 1942 року за тією ж схемою відбувся розстріл ще 7-х осіб. Цього разу виконання вироку було покладене на 10 шуцманів 3-го взводу 2-ї роти, решта підрозділу тримали очеплення.

За тим же ротаційним принципом до розстрілів за вироками СД залучались і 1-ша та 3-тя роти 124-го батальйону. Окрім того, каральні акції відбувались і на виїздах -- наприклад у травні-червні 1943 року у лісі в 3-х км від Гайсина.

Були в історії батальйону і бойові виїзди -- за сигналами від місцевої поліції чи СД бойові групи шуцманів виїжджали на пошук радянських партизанів. Такі випадки мали місце у першій половині жовтня та у листопаді 1942 року у лісах під Кіровоградом. Іще два прочісування лісу бійці батальйону здійснили у травні 1943 року у лісах в районі міста Гайсина. В усіх вказаних епізодах прочісування було марним, партизанів шуцмани не знайшли, а жодної інформації про бойові зіткнення за участі цієї частини досі не виявлено. Зате навесні 1943 року частина 124-го шуцбатальйону була перекинута у Вінницьку область, де шуцмани охороняли табір військовополонених у селі Нижня Кропивна і конвоювали їх на будівельні роботи. В серпні 1943 р. в тому ж селі група шуцманів стояла в очепленні при розстрілі німцями близько 100 євреїв ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 1, арк. 286 (пакет з документами)..

Таким чином, можна зробити висновок про те, що 124-й шуцманшафт батальйон, попри можливу наявність умотивованої частини солдатів на початку його існування та «грізну» назву («Чорна сотня»), через специфіку комплектування «добровольцями» під острахом відправки до Німеччини та задіяння виключно у каральній ролі зрештою перетворився на доволі аморфну і небоєздатну формацію.

І нацисти це розуміли. Виявлені матеріали дозволили встановити, що восени 1943 року не весь 124-й батальйон був влитий до 125-го, як про це йдеться у довідці МДБ. Більша частина бійців була визнана «ненадійними» і потрапила в робочі табори, і лише ті, що лишились -- які краще проявили себе на службі -- відправлені на поповнення 123-го та 125-го батальйонів. Але й там вони по січень 1944-го виконували суто охоронні і конвойні функції, а через 3 місяці їх через Бессарабію і Одесу переправили до Відня. Уже там батальйон був остаточно розформований.

Шуцманів відправили у різні міста Німеччини, найбільш ненадійні із них потрапили за грати у цивільний табір «Фрайман-2» в Мюнхені ГДА СБУ, ф. 6, спр. 9984, т. 1, арк. 223 зв., 230 зв.; Там само, т. 2, арк. 254-255..

Однак матеріали архіву СБУ свідчать, що така доля спіткала не усіх шуцманів 124-го батальйону. Із виявлених слідчих і судових матеріалів на 8-х добровольців цієї частини випливає, що четверо із них закінчили війну на боці переможців -- вони дезертирували та через фільтраційні табори і штрафбати потрапили до складу РСЧА, де проявили себе набагато краще, ніж на службі у нацистів. За вироками суду цих чотирьох шуцманів позбавлено бойових нагород уряду СРСР: медалі «За взяття Берліна», двох «За відвагу», трьох «За перемогу над Німеччиною» і одного ордена «Слава» 3 ступеня.

Історичне розслідування долі «Чорної сотні» Кіровограда і її бійців триває.

References

1. Neufeld, H. J., Huck, J., Tessin, G. (1957). Zur Geschichte der Ordnungspolizei, 1936-1945. Teil 2: Die Stдbe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei. Koblenz: Schriften Des Bundesarchivs. [in German].

2. Petrenko, I. D. (2014). Natsystskyi okupatsiynyi rezhym na Kirivohradshchyni 1941-1944. Kirovograd, Tsentralne Ukrain'ske vydavnytstvo. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru