Ліквідація приватної торгівлі у Харкові в умовах згортання непу (1927–1929 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ліквідація приватної торгівлі у Харкові в умовах згортання непу (1927-1929 рр.)

приватний торгівля капітал підприємництво

Процес згортання НЕПу та ліквідації приватного підприємництва в різних галузях економіки, зокрема, у сфері торгівлі, його особливості в різних регіонах України активно вивчається вченими. До числа маловивчених питань відноситься й проблема ліквідації приватної торгівлі у Харкові, що в той час був столицею УСРР. У різних контекстах його досліджували дослідники НЕПу - Б. Сігал¹, В. Архипов , Л. Морозов, О. Єрмак, Ю. Волосник, І. Щербіна. Тож заповнити певною мірою існуючу в історичній літературі «прогалину» покликана дана стаття.

Метою статті є аналіз процесу згортання та ліквідації приватного торгового підприємництва у Харкові.

Джерельну базу роботи складають такі групи джерел як періодична преса, законодавчі матеріали, архівні документи.

Хронологічні межі статті - 1928 - початок 1930-го рр., тобто від моменту переходу радянської тоталітарної держави до надзвичайних методів управління і до фактично повної ліквідації приватної торгівлі у Харкові.

Перехід керівництва СРСР до надзвичайних методів управління народним господарством наприкінці 1927 - на початку 1928 рр. ознаменував кінцевий етап у розвитку легальної підприємницької діяльності в країні. З того часу держава, використовуючи адміністративно-репресивні заходи, що доповнювалися економічними методами, прагнула зруйнувати систему ринкових відносин та повністю ліквідувати приватну торгівлю як одну з найважливіших складових ринкової економіки.

Надзвичайні методи, до яких вдалися Й. Сталін та його оточення, були скеровані, перш за все, саме проти приватної торгівлі під приводом подолання так званої «хлібозаготівельної кризи», що яскраво проявилася восени 1927 р. Причиною кризи була неспроможність, а головне, небажання керівників СРСР економічними методами заохочувати селянство здавати хліб та іншу сільськогосподарську продукцію державі. Головного ворога влада вбачала не в нееквівалентному обміні між промисловістю та селянськими господарствами, а в приватній торгівлі, що була фактичним посередником між містом та селом, між сільським господарством і промисловістю, між селянином і державою. Не бажаючи віддавати хліб державі за низькими державними цінами, що не відшкодовували його витрат, селянин притримував збіжжя, чекаючи на підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що і викликало хлібозаготівельну кризу. Не маючи змоги реалізувати свій товар за ринковими цінами через державну закупівельну мережу, селяни мусили звертатися до альтернативних джерел збуту, тобто до приватної торгівлі.

Борючись проти приватних закупівельників, що, як вважалось, «дезорганізовували» ринок, на початку 1928 р. було ухвалене рішення, що значно утруднювали розвиток приватної торгівлі, особливо зерном, борошном та хлібопродуктами.

Прийнята у лютому 1928 р. постанова ВУЦВК і РНК УСРР ставила під жорсткий контроль держави діяльність приватних організацій і підприємств на ринку сільськогосподарської сировини і продуктів. У підприємців-порушників (або «дезорганізаторів хлібного ринку»), що займалися нелегальною скупкою та перемолом збіжжя, почали вилучати млини. Спочатку це торкнулося орендаторів державних млинів, а потім настала черга і приватних власників млинів. Селянські господарства, які віддавали перевагу реалізації хліба у при - ватноторгівельній мережі позбувалися можливості отримувати від кооперативів в обмін на хліб дефіцитні товари, вироблені державною промисловістю. Представники приватної торгівлі, які займалися нелегальною скупкою хліба, підлягали кримінальній відповідальності. Так, навесні 1928 р. у Харкові була засуджена до позбавлення волі група «шабаїв скупників» у кількості 30 чоловік, що «дезорганізовували ринок» (тобто скуповували у селян хліб за ринковими цінами) . Вироки скупникам сільськогосподарської продукції зводилися вже не до сплати штрафу, як раніше, а до позбавлення волі та конфіскації хліба і борошна. За свідченням Харківського окружного суду, після судових процесів над куркулями та скупниками до державних закупівельних пунктів селяни «повезли хліб одразу»¹¹. Отже, під загрозою застосування судових репресій селян змусили здавати хліб за державними цінами.

В той же час приватний торговець починає витіснятися і з інших сегментів ринку сільськогосподарської сировини. Так, у травні 1928 р. Наркомторг УСРР надіслав листа окрвиконкомам та окружним торгам республіки з вимогою «зняти з яєчного ринку всіх приватників», які займалися заготівлею та збутом яєць. Вже в липні 1928 р. Харківський окрвиконком вимагав від місцевої влади повідомити, чи виконане окрторгом вищезазначене розпорядження.

Внаслідок вжитих заходів, що обмежили постачання приватної торгівлі товарами від державної та кооперативної промисловості, суттєво знизив фінансові обороти приватний капітал, зокрема, у мануфактурній торгівлі. Відчутно скоротилася питома вага приватника і в торгівлі одягом та галантереєю, де постачання товарів торгівцям відбувалося за рахунок приватної кустарної промисловості. Однак, понад 90% всього торгового сальдо закритих приватних торгових підприємств припадало саме на торгівлю продукцією сільськогосподарського виробництва. Особливо активним було витіснення приватника з м'ясної та яєчної торгівлі, торгівлі бакалійними товарами і печеним хлібом, з шинкарства тощо.

Одним з напрямків місцевої влади стала боротьба з безпатентною торгівлею м'ясною продукцією приватника на харківських ринках, оскільки це «руйнувало заходи регулятивних торгівельних організацій і зривало політику цін. Для боротьби з нелегальними приватниками-м'ясоторгівцями пропонувалося залучити і правоохоронні органи, що повинні були притягувати м'ясоторгівців (вони часто маскувалися під селянську торгівлю з возів) до адміністративної та кримінальної відповідальності. Для послаблення конкурентно - здатності приватника на ринку шкіряної сировини у січні 1928 р. Харківський окрвиконком видав обов'язкову постанову, згідно якої вся шкіра забитої поза бійнями худоби мала бути в обов'язковому порядку (під страхом покарання) направлятися на державний консервувальний пункт.

Паралельно з цим держоргани вдавалися до серйозного обмеження постачання приватників дефіцитним крамом від державних і кооперативних органів (постачання частини підприємців мало місце з метою регулювання цін на приватному ринку ще з середини 1920-х рр.). Так, комісія Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції СРСР у 1929 р. рекомендувала наркомату торгівлі відмовитися від проведення як закупівельних операцій, так і операцій з продажу з приватником-оптовиком та перекупником. Щоправда, у 1928-1929 рр. завдяки конкуренції між двома кооперативними організаціями - Всеукраїнська Акціонерна Кооперативна торгівля (ВАКОТ) та Харківська Акціонерна торгівля (ХАТОРГ), які займалися постачанням дефіцитного краму на харківському ринку місцевим торгівцям, ще вдавалося закуповувати необхідні товари (зокрема, галантерею) як у одній, так і в іншій структурі. Але з 1927 р. по 1930 р. розміри обігів ВАКОТ і ХАТОРГ у операціях з приватним капіталом значно знизилися. Так, якщо у 1927/1928 р. розмір відповідних обігів ВАКОТ був 64% від попереднього року, то у 1929/30 р. він складав лише 7%. Тільки за перший квартал 1929 р. ВАКОТ зменшив кількість приватних фірм Харкова, прикріплених до нього з метою постачання з 44 до 31, скоротивши їм обсяг краму, що постачався, на 50%. Розмір обігів ХАТОРГ у операціях з приватником знизився за цей період з 32% до 0,7%.

Через значне скорочення постачання приватної торгівлі дефіцитними товарами від державних трестів, синдикатів та кооперації багато підприємців вирішували проблему із постачанням самотужки, вдаючись до найрізноманітніших методів. Серед них найбільш розповсюдженим було скуповування дефіцитного краму у державних та кооперативних магазинах. З цією метою приватник нерідко був змушений купувати необхідні промислові товари у сільській місцевості в тамтешніх крамницях, від'їжджаючи туди самостійно або відряджаючи спеціально найнятих для цього роз'їзних агентів-скупників, а також використовував кустарів, селянський привіз, мішечників тощо. У гонитві за дефіцитним крамом та великими прибутками торгівці не цуралися навіть далекої відстані і забиралися у найглибші куточки та «діставали» товар з кооперативів вже звичними для них методами: шляхом «очередництва», використовуючи свої зв'язки з працівниками прилавків. Випадки закупівлі торгівцями дефіцитних товарів цілими партіями фіксувалися далеко за межами Харкова. Були й інші випадки. Так, наприклад, через найманих скупників харківські торгівці скуповували товар у кооперативних магазинах та крамницях Текстильторгу у Зінов'єв - ську та відправляли його до Москви, де реалізовували за більш високою ціною. За даними ДПУ УСРР (жовтень 1929 р.) у Харкові група підприємців займалася систематичним скуповуванням (за попередньою домовленістю з працівниками ЦРК) ниток з кооперативних магазинів. Тоді ж «на гарячому» було спіймано двох ділків - В. Тимофєєва та Л. Рухмано - ва, що упродовж тривалого часу скуповували в крамницях Центрального робітничого кооперативу (ЦРК) Харкова дефіцитний крам. Співробітники магазинів ЦРК за співучасть отримували хабарі. Взагалі, як зазначалося у таємному повідомленні Економічного управління ДПУ УСРР секретарю ЦК КП(б) У Мєдвєдєву (жовтень 1929 р.), становище робітничої кооперації було далеко не сприятливе, оскільки мав місце «систематичний продаж гостродефіцитних товарів на приватний ринок як наслідок «змички» між працівниками робітничої кооперації та приватним капіталом». Відтак, влада змушена була вдатися до репресивних заходів. За далеко не повними даними ДПУ, за період з 1 січня до 1 жовтня 1929 р., за зв'язок з приватними підприємцями по УСРР було притягнуто до кримінальної відповідальності 39 працівників робітничої кооперації. Скільки було притягнуто приватних підприємців за цей злочин, нажаль, невідомо.

Одним із найбільш відчутних і дієвих засобів витіснення приватника з торгівлі було постійне посилення податкового тиску щодо приватнопідприємницького сектору. Так, вже у 1926-1927 р. сума податкових надходжень від приватників зросла порівняно з 1925-1926 р. на 57%. Якщо врахувати той факт, що вже у 1924-1925 р. лише за одним прибутковим податком вилучення з доходів підприємців у Харкові складало 54%, то за новими податковими ставками, що почали діяти з грудня 1927 р. вже 67% доходу підприємців вилучалися державою (це без урахування багатьох місцевих зборів). Суттєво обмежувалися відстрочки в оплаті податків для «нетрудового елементу», посилювались заходи з примусового стягнення коштів зі «злісних неплатників» та їх розшуку. Починаючи з 1928 р. справи, пов'язані із несплатою податків, розглядаються в судах у позачерговому режимі. Лише за 19281929 рр. було засуджено 126 злісних неплатників податку. При цьому всі торгівці були засуджені до позбавлення волі. Одночасно у 1927/1928 р. у порівнянні з попереднім роком на 82% зросла кількість стягнень за порушення правил торгівлі. Середній штраф, що накладався на торгівця, був у 6 разів вище, аніж для робітників.

Вищезазначені чинники призвели до досить швидкого скорочення приватноторгової мережі у столиці УСРР. Так, вже у першій половині 1928 р. у Харкові «ряд приватних фірм майже повністю пішов з ринку», а приватна торгівля шкірою, борошном, зерном та мануфактурою скоротилась на третину. Цілковито був витіснений приватник з оптової торгівлі. Загальна ж кількість приватних торгових одиниць в місті за 3 роки скоротилась в 11 разів (із 3665 до 328), тоді як розміри обігів за цей же час - майже в 4 рази (зі 111 млн. крб. до 29 млн. крб.). На початок 1930 р. обіг 8 харківських приватних фірм складав лише 22,5 тис. крб. За лютий 1930 р. кількість приватних торгових підприємств Харкова скоротилася на 30%. Переважаючою формою підприємницької діяльності в цей час залишалась дрібна торгівля. Практично повністю завмирають приватні операції на товарній біржі: питома вага угод приватних підприємців, укладених на товарній біржі у 1927-1928 рр., становила лише 1,7% від їх загальної кількості.

Подібне згортання державою великої кількості дрібної торгівлі у Харкові призвело до того, що вся приватна торгівля у місті почала зводитися до продажу селянам грибів та ягод на базарах, а зі стаціонарних торгових точок невдовзі лишаються лише ятки. Ліквідація приватної мережі вкрай негативно позначилася на торгівельному обслуговуванні мешканців тогочасної столиці УСРР. Наприклад, замість ліквідованих 1220 приватних торгових установ кооперація змогла відкрити лише 22 магазини. Тобто у городян стало значно менше можливостей задовольнити свій попит на товари, а відтак, придбання необхідного краму стало вимагати набагато більше часу. Поганою стала і якість обслуговування в державній та кооперативній торгівлі, заклади якої відкривалися на зміну приватновласницьким. Тут звичними ставали такі явища, як величезні черги, нестача потрібного асортименту товарів широкого вжитку, некоректне ставлення до відвідувачів тощо.

Необхідно зауважити, що представники торгівельного сектору в умовах тотального наступу на приватний капітал намагалися протестувати та подекуди чинили опір. Так, при спробі реорганізувати ринковий комітет торгівців у травні 1928 р. у Харкові представники Кінного ринку Балабанов і Цванг проводили агітацію, спрямовану проти реорганізації, а приватні торгівці Рубєжин, Гребенник, Коротя і Райхс навіть розповсюджували «спеціальну листівку». Згідно таємного повідомлення Харківського губфінвідділу в ДПУ (лютий 1928 р.) податківці підозрювали приватних крамарів у причетності до скоєння злочину - крадіжки зі зломом, під час якого з канцелярії податкової інспекції зникли важливі документи, що «торкалися податкової роботи». До того ж було зафіксовано випадки, коли «приватні торгівці податківців злісно ганьбили та завдавали їм побої». Також під час проведення закупівельних операцій харківські приватні торгівці завдяки накопиченим коштам мали змогу значно переплачувати більше тих заготівельних (конвенційних) цін, які встановлювалися державою. Внаслідок цього держструктури, які були «прив'язані» до твердих фіксованих цін, були не в змозі виконувати план заготівлі різних видів сировини на 11-25%.

Траплялися випадки, коли сама місцева влада з економічних міркувань не була зацікавлена (до певного часу) у скороченні приватноторгівельної мережі. Зокрема, у червні 1928 р. Харківський окрфінвідділ звернувся до окрвиконкому з листом, в якому зазначалося, що ряд приватних торгівців, які торгували у критому ринку (на Кінному базарі), виселяються в адміністративному порядку, а їхні місця передаються Харківському Центральному Робітничому Кооперативу (ХЦРК), в той час як окрфінвідділ мав на меті стягнути з приватника податки на суму 100 тис. крб. і тому не був зацікавлений у передчасному виселенні їх з ринку. Однак у більшості випадків співробітники фіскальних органів в умовах перманентних чисток державного апарату, постійно зазнаючи тиску з боку партійних структур та побоюючись будь-яких звинувачень у зв'язках із класовим ворогом, вважали за краще пере - оподаткувати підприємців аніж навпаки.

Жорстким тиском радянської держави у вкрай несприятливих соціально-економічних умовах все більше приватних крамарів були змушені залишати торгову діяльність і переходити до інших видів занять, змінюючи у такий спосіб і свій соціальний статус. Нерідко приватник переходив на нелегальні ділянки роботи у торгівлі (вдаючись до контрабандної та безпатентної діяльності) та у промисловість (організовуючи нелегальну систему у вигляді замовлень та перепродажу товарів кустарного виробництва), а також використовуючи вільні кошти для лихварських операцій. Певна частка приватного капіталу залишалася без ужитку, знаходячись у стані вичікування. За даними податкових органів станом на березень 1928 р. тільки 5,4% колишніх харківських торгівців почали займатися нелегальною торгівлею, ще 7,8% відкрили нові підприємства, майже 20% перейшли до занять кустарними промислами та стали членами кооперативних артілей, 9,8% вступили на службу, біля 5% зовсім виїхали з

Харкова, під арештом опинилися 0,5% колишніх торгівців, членами торгового товариства стали 2,4% крамарів. «Без певних занять» залишилися 26,5% колишніх торгівців. Ще про 22,5% крамарів відомості взагалі були відсутні. Як бачимо, значна частина у цей час або зовсім змінила свої попередні заняття, або ж очікувала на подальший розвиток подій, не кваплячись починати «нове життя» та змінювати сферу своєї професійної діяльності.

Звільнені кошти приватного торгового капіталу спрямовувалися колишніми підприємцями головним чином на організацію кустарних підприємств, у житлове будівництво, держпозики та на відкриття нових торгових закладів. За даними НК-РСІ СРСР, у Харкові (1928/29 р.) понад 53% всіх звільнених коштів було спрямовано саме в ці сфери. Ще 47% суми звільнених коштів приватний капітал спрямовував у нелегальне русло, розвиваючи приховані форми діяльності: торгуючи «з-під поли», використовуючи фірмові найменування, що затушовували приватновласницький характер закладу, намагаючись вести торгівельну діяльність під виглядом селян тощо. Ліквідовуючи свій заклад, приватник створював псевдокустарно-промислові артілі, які, по суті, являли собою нелегальний вид підприємництва. Так, за даними робітничо-селянської інспекції УСРР, у 1928 р. в Харківському окрузі за лжекооперацію було ліквідовано 32% існуючих артілей. В подальшому боротьба зі лжекооперацією продовжувалася. За перше півріччя 1929/30 р. у Харкові було виявлено 7 лжекооперативів, серед яких: «Рекорд», «Тара», «Гарантія», «Проволочник», «Металоткач», «Мебельщик», «Кус - тар-Будівельник». Кошти, що звільнялися з торгівлі, через підставних осіб спрямовувалися приватником у виробництво з метою організації для проформи (за виразом представ-

ника НК-РСІ) виробничих установ, де фактично відбувалась торгівля. Наприклад, у магазинах з виробництва годинників проводилася торгівля золотими виробами та валютою. В харківській артілі «Праця» склалася «спекулятивна група», до якої увійшли колишній торгівець Овсієвич, громадяни Дражніков, Рудерман та інші, які скуповували сировину, що начебто була необхідна для артілі, а насправді використовувалася на приватних підприємствах. Тож, як бачимо, частина торгівців, що вдалася до нелегального підприємництва, займалась переважно спекулятивною діяльністю, скуповуючи та перепродаючи дефіцитну сировину.

Отже, після переходу керівництва СРСР до надзвичайних заходів починається згортання та ліквідація приватної торгівлі у Харкові. Приватний торгівець став розглядатися владою як небажаний конкурент держави, що дезорганізує ринок споживчих товарів і сировини з галузі торгівлі, перш за все влада починала усувати приватника, використовуючи як економічні засоби (обмеження постачання дефіцитними товарами, припинення кредитування торгівців, посилення податкового тиску високі штрафи, що мали класовий характер) так і адміністративні методи (судові процеси проти порушників, виселення торгівців з ринку, конфіскація майна, дострокове припинення оренди торгових приміщень тощо). Під жорстким тиском держави торгівці вимушені були змінювати свої заняття, соціальний статус та переходити до інших соціальних прошарків населення. Частина підприємців намагалася вести нелегальну комерційну діяльність, використовуючи для цього вилучені з легальної торгівлі капітали. Особливістю процесу ліквідації приватної торгівлі у Харкові було те, що в столиці УСРР більш інтенсивно використовувалися чинні правові норми для ліквідації торгового підприємництва. Класова політика держави, спрямована на витіснення підприємців з галузі торгівельного обігу, врешті-решт, призвела до практично повного зникнення приватної торгівлі у місті, появи величезних черг через неспроможність державно-кооперативної торгівлі розгорнути власну мережу, що відчутно негативно позначилось на якості обслуговування населення Харкова.

Размещено на Allbest.ru