Китайська цивілізація

o Соціальний: рівень життя підвищується далеко не в усіх. Завдяки величезному економічному зростанню протягом останніх десятиріч помітно поліпшилися умови в городян і жителів приміських і приморських районів. Водночас понад половини населення, яке мешкає в селах і далеко від моря та великих міст, майже не відчули благ нового життя. До середнього класу зараз належать 60 млн осіб. Із 800 млн селян тільки 5 % (40 млн) належать до категорії заможних. Решта існує на гроші, які складають менше одного долара на день на людину, тоді як світовій рівень злиденності становить два долари. У містах також посилюється соціальна напруженість у зв'язку із майновою нерівністю, зростанням безробіття, затримками у виплаті зарплат, частими відключеннями електроенергії. Емоційно-політична ситуація характеризується недовірою до оптимістичних пропагандистських заяв щодо тільки успіхів Китаю, тоді як "господарі країни - робітники" (разом із селянством) виявляються в становищі тих, хто програли життя новим китайським капіталістам.

Оцінюючи наслідки проведення реформ, оглядачі вважають, що Китай надто захопився збільшенням розмірів "економічного пирога" і створенням ринкових відносин, забувши про те, що економічне зростання і ринок - це не самоціль, а лише засоби розв'язання соціальних завдань. У гонитві за економічним зростанням і "модернізацією" Китай допустив відставання темпів підвищення життєвого рівня і розвитку соціальної сфери, поляризацію суспільства. Одна з головних негативних рис полягає в існуванні при комуністичному режимі дикої нерівності і величезної, поки що прихованої соціальної напруженості.

o Екологічний: вражаюча сила демографічного тиску на екосистему. Катастрофічно вичерпуються природі ресурси. Самі китайці суть проблеми визначають так: "Населення велике, природних ресурсів мало, забруднення довкілля серйозне, темпи економічного зростання високі, модель економічного розвитку екстенсивна".

o Політико-ідеологічний: попри міцний традиціоналізм китайської свідомості, нові тенденції, пов'язані з появою певних елементів капіталізму, вестернізацією, комп'ютеризацією, а також демографічними змінами не можуть не викликати відповідних зрушень, особливо серед китайської молоді. Специфіка китайського варіанта ринкових реформ полягає в тому, що перехід до нових принципів господарювання здійснюється при збереженні традиційної політичної системи, яка характеризується монополією компартії на владу і формальною відданістю традиційній ідеології. Суть головного протиріччя сучасного китайського суспільства полягає в тому, що політика й ідеологія, залишаючись авторитарними й ортодоксальними, відстають від економічних перетворень. На практиці це протиріччя розв'язується прагматично - шляхом відокремлення економіки від політики. Однак із кількісним та якісним зростанням національного капіталу цього вже недостатньо. Національному капіталу потрібні і захист прав його власника, і механізми вираження його політичних інтересів. Комуністична ідеологія і нинішня правова система не забезпечують цих потреб нової рушійної сили економічного розвиту-класу власників. Отже, перед нинішнім китайським керівництвом гостро постала проблема власності і власників. Без її розв'язання подальші ринкові трансформації країни стають надто ризикованими. І китайські лідери це усвідомлюють. У 2004 р. було ухвалено поправку до конституції, у якій говориться про недоторканність "законно нажитої" приватної власності громадян КНР.

Цікаво зазначити, що захист прав власника працює і на інтереси керівництва комуністичної партії. Адже він сприяє економічному зростанню і через це виправдовує і підтримує в очах населення її владу. На XVI з'їзді до партійного уставу було внесено положення про те, що КПК є не просто "партія пролетаріату", а представник "передових продуктивних сил", "усього народу" і "китайської культури". Отже, прийнято рішення, яке дозволяє капіталістам не тільки бути членами парти, але й займати в ній керівні посади. За цим "новаторством" стояло цілком прагматичне прагнення керівництва легітимізувати свої зв'язки з міцніючим національним капіталом. Діти вищого керівництва тісно пов'язані з бізнесом у таких галузях, як електроніка, телекомунікації, транспорт, енергетика, банківська справа. Разом із тим, як зазначають спостерігачі, заходи із захисту приватного капіталу не виходять за межі комуністичної фразеології. Про капітал найчастіше говориться не як про приватний, а як про "недержавний".

Політичне значення правового закріплення плюралізму форм власності полягає в тому, що створюється основа для можливих демократичних перетворень. Теперішнє китайське керівництво починає розглядати політичну реформу як другий після високих темпів економічного піднесення фактор підтримання внутрішньої стабільності. Хаос і корумпованість влади як можливі наслідки поспішних політичних перетворень бачаться головними загрозами стабільності і монополії на владу комуністичної партії. Запорукою таким наслідкам вважається поступовість. Передбачається, що політична реформа має розгортатися за такими напрямами: демократизація внутрішньопартійного життя, розвиток внутрішньопартійної, а не всенародної демократії; реформа конституції на підтримку плюралізму форм власності; зміцнення влади закону і створення для всіх "справедливих" умов старту в економіці; реформа державного апарату, що передбачає скорочення його функцій та оптимізацію структури; розвиток самоуправління на селі. Щодо останнього слід мати на увазі, що тут існує економічне пояснення, пов'язане зі здійснюваною реформою системи збирання і використання місцевих податків, які насправді часто привласнюються місцевою бюрократією. Таким чином, вибори місцевої влади є політичною опорою реформи оподаткування на селі.

Політична реформа спрямована, насамперед, на зміцнення економічної могутності і посилення економічного позиціонування КНР на міжнародній арені, де вже досягнуто значних успіхів. Четверте покоління китайських керівників виходить із того, що глобалізація є об'єктивною світовою тенденцією і необхідно адаптувати до неї національну стратегію розвитку. Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. показала йому силу зовнішніх факторів, які можуть підірвати економічний розвиток, соціальну стабільність і створити загрозу монополії КПК на політичну владу. При цьому у глобалізації вбачаються не тільки додаткові можливості та шанси, які можна використати в національних інтересах, але н виклики та небезпеки, на які слід адекватно реагувати. Через це головними складовими стратегії КНР в умовах глобалізації є: в економіці - перехід від політики "відкритості" і взаємодії зі світовою економікою до інтеграції у світові ринки; у зовнішній політиці - перехід від завдань "забезпечення міжнародних умов розвитку реформ" до активної участі у створенні нової архітектури міжнародної безпеки. Отже, Китай прагне брати участь у процесах глобалізації, проте не втрачати своєї цивілізаційної своєрідності. Він розглядає глобалізацію не як шлях, що розмиває історичну специфіку, а, навпаки, як засіб для відродження китайської нації, зміцнення її впливу у світі.

Китай - багатоликий. Кожен бачить у ньому те, що хоче і може бачити. На Заході багато хто вірить у те, що вдасться прищепити давній китайській цивілізації свої цінності та порядки. Захід діє повільно, непомітно втягуючи Китай у систему глобальних економічних і соціальних відносин, в інформаційне павутиння з метою звузити вплив центрального уряду в Пекіні. Існують сподівання, що той, попри всю свою дієздатність, на певному етапі не впорається із сучасними викликами. З іншого боку, успіхи китайців врешті-решт можуть перекреслити аксіому, яка полягає в тому, що тільки "демократичні цінності" в американському і європейському розумінні є основою для успішного розвитку країни.

Размещено на Allbest.ru