Зростання козацтва в другій половині XVI - першій половині XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

ТК Луцького НТУ

Семінар на тему:

Зростання козацтва в другій половині XVI - першій половині XVII ст. Національно-визвольна війна проти речі посполитої 1648-1657

Група 21 ЕПС

Сніжко Віталій

Луцьк 2014

План

1. Причини виникнення козацтва. Запорізька січ як християнська республіка. Боротьба козак в проти татар і турків

2. Козацько-селянські повстання 16-17 ст.

3. Події війни 1648-1649 перші переможні битви

4. Події 1650-1653 р. Білоцерківський, Переяславський договори

5. Воєнно-політичні події 1654-1657

козацтво січ християнський

1. Причини виникнення козацтва. Запорізька Січ як християнська республіка. Боротьба козак в проти татар і турків

У XV-XVI ст. в Україні - спочатку в складі Литви, а пізніше - Польщі виникає нова верства суспільства - козацтво. Перші згадки про козаків датуються кінцем XV ст. - 1489, 1492 роки. З посиленням польського панування, збільшення панщини українці, що не хотіли миритися з цим, тікали на вільні місця в нижньому Подніпров'ї, об'єднувалися в збройні ватаги - ставали козаками. Крім того появі козацтва сприяв розвиток уходництва - полювання на звіра, риболовство, збирання меду диких бджіл. Уходники походили з міщан, селян, бояр. Головним джерелом творення козацтва можна вважати саме уходників. з часом козацтво перетворилося у військовий стан. Тікали на нижнє Подніпров'я і збіднілі шляхтичі, які втрачали землю і не могли собі знайти заняття при королівському дворі чи у війську.

«Козак» з тюркського - «вільна людина», «воїн-вершник». Козаки обирали собі отаманів, будували укріплені табори - січі. Козаки займалися, головним чином, різними промислами і здійснювали походи проти татар.

Основою січового господарства був зимівник (хутір). Панівною галуззю - скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалося бджільництво, мисливство, рибальство, промисли, ремісництво - на Січі були свої ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж запоріжці зброю, боєприпаси, сукно, папір, через територію Січі проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.

Запорозька Січ -- козацька республіка

Зародком нової української державності -- козацької -- стала Запорозька Січ. її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння.

Козацька Січ мала надійні укріплення. її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки.

Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов'язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2-- З рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2).

Уряд Запорізької Січі
Гетьман або кошовий отаман - Затверджував судові вироки - Очолював дипломатичні переговори - Мав вищу військово-адміністративну владу	Військовий суддя - Вершив вищий суд - Виконував обовґязки отамана за його відсутністю	Писар - Очолював канцелярію - Складав і підписував документи	Осавул - Організовував охорону Січі - Підтримував дисципліну й порядок у війську	Обозний, пушкар - Очолював артилерію - Керували побудовою табору в поході - Займалися обліком і комплектуванням війська

Схема 2

Широка демократія Запорозької Січі дає історикам підстави вважати її християнською козацькою республікою.

Хоча в руках козацької старшини були зосереджені влада й багатство, у Запорозькій Січі не було кріпацтва. Існувала формальна рівність між козаками, які могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах, обирати старшину.

В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками. Умови прийому до Січі передбачали вірність православ'ю, уміння володіти зброєю, дотримання традицій товариства, відсутність родини. Жінок у Січ не допускали. Одружені козаки жили в прикордонних із Січчю районах -- зимівниках. Символом влади військової старшини були прапор, булава, печатка, бунчук, литаври, пірнач. Усі разом вони складали клейноди, тобто військові відзнаки та символи влади. До прапора козаки ставилися як до святині. Козацький стяг був червоного (малинового) кольору, на одному боці якого було зображено Святого Архангела Михаїла (білим кольором), на іншому -- хрест. Символом влади була військова печатка з гербом Січі -- козак з рушницею на плечі, із шаблею та списом, устромленим у землю.

Запорозька Січ посіла гідне місце в історії України XVII--XVIII ст. «Славне Запорожжя» стало місцем, де селяни та бідні городяни знаходили притулок від феодального та національного гніту. Січ залишалася оплотом волелюбності українців, звідси розходилися хвилі народних повстань проти панування шляхетської Польщі, проти ненависного кріпацтва. Запорозька Січ була політичним центром українського народу. її місце в суспільно-політичному житті України було ключовим, що давало підставу називати українців «нацією козаків», а Січ -- за демократичні порядки -- козацькою республікою.

Образ запорозького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі. Запорозькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII--XVIII ст. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу. Запорозька Січ (Кіш) мала цілу низку ключових ознак державності у вигляді демократичної республіки. Вона залишила помітний слід у процесі створення української держави.

Уряд Речі Посполитої прагнув поставити козаків під свій контроль і використовувати їхнє військо для захисту власних володінь від татар і турків, для протистояння з іншими державами (Московським царством). Із цією метою 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. їх було внесено до спеціального списку -- реєстру, тому вони отримали назву реєстрових козаків. У подальшому чисельність реєстру змінювалася, наприкінці XVI ст. він складав три тисячі. Реєстрові козаки користувалися привілеями: отримували за службу гроші, землі, звільнялися від податків і повинностей, мали самоуправління. Вони також повинні були контролювати нереєстрових козаків, придушувати антипольські повстання.

Наприкінці XVI - першій третині XVII ст. козацтво стало впливовою силою, а Запорозька Січ - своєрідною державою в державі. Головною справою вважали захист свого народу від татар і турок.

Українські землі були одним з основних об'єктів набігів татар Кримського ханства. Останнє відокремилось від Золотої Орди у 1449 р., управлялось династією Гиреїв і на початку XVI ст. мало армію із 100 тисяч озброєних вершників. Свої внутрішні економічні проблеми задовольняло шляхом походів і пограбувань російських та українських земель. Від 1450 р до 1556 р татари здійснили 86 грабіжницьких походів, які несли руйнування, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення, вбивства, захоплення місцевого населення у полон, а потім продаж в рабство. А Польське-Литовська держава не могла захистити південні кордони, бо фортифікаційні споруди були в запустінні, наймане військо налічувало 4 тис. чоловік і не могло протистояти мобільній і численній татарській кінноті.

На захист українського народу виступило козацтво. Козаки часто ходили походами у турецькі володіння. Найбільш прославився гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Родом він був із Самбірського повіту на Галичині, навчався у Острозькій академії, а з 90-х років XVI ст. перебував у складі Запорозького війська. Про Сагайдачного говорили, що у битву він йшов першим, відходив останнім, у таборі мало спав, не пив сам і під час походів забороняв пити горілку під загрозою кари на горло, тобтосмертю.

За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватагу перетворив в регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну. Проти козацького своєвілля був дуже суворий і карав за провину.

Запорозькі флотилії козаків під проводом Сагайдачного ходили на Очаків, Перекоп, Трапезунд, Синоп. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників.

Особливо Сагайдачний прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тисяч козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків.

Козацтво при активній участі гетьмана виступило за відновлення православної церкви, сприяло діяльності православних братств та освіти. Сагайдачний разом з усім Запорозьким військом вступив до Київського братство і взяв його під свій протекторат. Активно формував єдність міщанства, духовенства і козаччини.

2. Козацько-селянські повстання 16-17 ст.

Намагання польської влади взяти під контроль козаків привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) стало одним із перших великих селянсько-козацьких виступів. Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом і змушував людей присягати козацькій владі замість шляхетської. Біля м. П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань.

У 1594 р. розпочинаються повстання під проводом С. Наливайка, М. Лободи, М. Шаули та інших. Характерною рисою цього етапу боротьби було поєднання соціальної боротьби із захистом православної церкви. На бік повстанців перейшла значна частина священників, в тому ж числі і брат С. Наливайка православний священик Д. Наливайко.

Однак ці народні виступи зазнали поразки. Протягом наступних тридцяти років великих повстань не було. Польща не мала сталого відношення до козацтва, тому репресії часто змінювалися на "милість" - збільшення реєстру, надання привілеї тощо. Особисто Польща відчувала потребу у військовій силі, адже часто вела війну з Турречиною, Московською державою. І постійно зверталась за допомогою до козаків. Так, напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П. Сагайдачнимна збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік.

Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, Тараса Федоровича (Трясило), Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці, Дмитра Гуні. Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України.

Поразка привела до нових репресій і утисків. У січні 1638 р. польським сеймом була прийнята "Ординація (упорядкування) Війська Запорозького реєстрового", яка позбавила реєстрових козаків автономії і збільшила переслідування нереєстрових козаків і біглого селянства. Ці утиски змусили багатьох козаків і селян покидати Україну і тікати на Слобожанщину, яка входила до Московської держави і де козаки отримували пільги. З 1638 по 1648 рік воєнного протистояння між польською владою і козаками майже не було і поляки називали їх "роками золотого спокою".

Отже, козацько-селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо. Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українськогонароду, прискорювали формування національної самосвідомості.

3. Події війни 1648-1649 перші переможні битви

Битва під Жовтими Водами

У квітні 1648 року польське військо вирушило на того, щоб об'єднати свої сили, поляки розділилися: чолі з Іваном Барабашем рушили Дніпром, а невеликий загін кінноти, очолюваний сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким та козацьким комісаром Шембергом, -- берегом.

Разом польські війська налічували близько 4 тис. воїнів (1,5 тис. вояків з польського регулярного війська та 2,5 тис. реєстрових козаків). «Соромно посилати велике військо проти якоїсь ганебної зграї підлих холопів», -- казав молодий С. Потоцький. За авангардом рухалися основні сили польської армії на чолі з Миколою Потоцьким. Усі війська мали з'єднатись біля Кодака.

Б. Хмельницький добре знав, що діється у ворожому таборі, оскільки головним човном флотилії реєстрового козацтва командував М. Кричевський, гетьманів кум.

Щоб не дати можливості польському війську об'єднатися, козаки рушили їм назустріч. Удалим маневром гетьман примусив поляків зайняти незручні позиції біля Жовтих Вод. Оточений загін Стефана Потоцького розраховував на допомогу реєстрових козаків, але ті перебили своїх полковників, серед них І. Барабаша, і, обравши собі наказним гетьманом Филона Джалалія (Джеджалія), перейшли на бік Б. Хмельницького.

5--6 травня 1648 року повстанці атакували польський табір, до якого змогли увірватися після запеклих боїв. Серед поляків почалася паніка, дехто намагався втекти, але потрапляв у татарські засідки. Татари нападали на втікачів, топтали кіньми, ловили арканами. Ті, хто, рятуючись від татар, тікав до лісу, падали в ями, які заздалегідь повикопували козаки.

Польський авангард був ущент розбитий; тяжко поранений Стефан Потоцький був узятий у полон, де й помер від ран; були захоплені й інші польські магнати. Козаки й татари дістали велику військову здобич.

Битва під Корсунем

Після перемоги під Жовтими Водами 19-тис. козацьке військо (15 тис. козаків та 4 тис. татар) рушило до Корсуня, де перебувала 20-тис. армія поляків. Коли в польський табір надійшло повідомлення про розгром під Жовтими Водами, між шляхтою спалахнула тривала суперечка, але в результаті було прийняте рішення про відступ. Розлючені несподіваною поразкою, поляки спалювали на своєму шляху хутори й села, нещадно вбивали селян.

Б. Хмельницький наздогнав ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступив. Гетьман мав хитрий план: козацький полковник Максим Кривоніс із 6-тис. загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горіхова Діброва. Козаки перекопали шлях ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в'язке багновище.

Однак це була лише частина плану. Для здійснення гетьманового задуму був потрібен доброволець, який згодився б прийняти страшні муки, щоб заманити поляків у підготовану для них пастку. Таким сміливцем, що приніс себе в жертву заради народної волі, став козак Микита Ґалаґан. Немовби випадково він потрапив у польську засідку. Спочатку на допиті він мовчав. Урешті, ніби не витримавши тортур, М. Ґалаґан розповів усе, як навчив його Б. Хмельницький: про велику кількість козацького війська та 15-тис. загін Тугай-бея, а також про те, що на підході багатотисячна орда Іслам-Гірея. М. Потоцький наказав польським військам відступати. Ранком 16 травня 1648 року польське військо увійшло в Горіхову Діброву й потрапилов засідку. Перелякані шляхтичі почали тікали до лісу, але вскочили в болото. Ті, що стали обходити багнюку, потрапили до глибокого яру, де їх зустрів загін М. Кривоноса. По ворогові вдарили козацькі гармати, вступило в бій військо Б. Хмельницького, яке наступало на поляків з тилу. Один з найбагатших волинських магнатів князь Корецький, незважаючи на відсутність відповідного наказу від свого головнокомандувача, наказав очолюваному ним 2-тис. загону відступати. Цей його маневр вирішив долю битви: у таборі шляхтичів почалося сум'яття й хаос, бойові порядки порушилися. У відкритий фланг увірвалися козаки й захопили частину польської артилерії, почалася страшна різанина.

Перемога козаків була остаточною, до рук повстанців потрапили тисячі польських солдатів, шляхтичів та магнатів, серед них і Микола Потоцький та польний гетьман М. Калиновський. Козаки, зібравши раду, вирішили віддати здобич татарам.

Військо Б. Хмельницького переможно вступило в Білу Церкву. Звідси гетьман розіслав по всій Україні універсали й закликав усіх, хто може тримати зброю в руках, іти до козацького війська. Усім, хто приєднувався до нього, гетьман обіцяв волю.

До Білої Церкви поспішали люди. Вони везли із собою порох, кулі, зерно, борошно. Формувалися нові козацькі загони. Піднялася вся Україна. Хвиля повстань охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Повстанці нищили шляхту, орендарів і уніатів.

Наростання всенародного руху

Після перших перемог Б. Хмельницький розгорнув велику дипломатичну та військову діяльність. Він зміцнював зв'язок з Кримським ханством і Туреччиною, вів переговори з Молдовою, велику увагу приділяв відносинам з Росією та Швецією.

8 червня 1648 року гетьман написав московському цареві першого листа, де просив узяти Україну під свій захист, але в цей час Московська держава потерпала від економічних негараздів та викликаних цим бунтів. Цар Олексій Романов не наважувався розв'язати війну з Польщею, проте російський уряд надав значну політичну та економічну допомогу повстанцям, до України безмитно ввозилися продукти й зброя, російські кордони були відкриті для українців, які тікали від польського гніту.

У цей же час Б. Хмельницький надіслав шведському монархові листа, зміст якого зводився до того ж, що й лист до московського царя: український народ хоче бачити його своїм монархом. Проте відповіді зі Швеції не надійшло.

Тим часом народні війни проти магнатів і шляхти розгорнулися на повну силу. Повстанський рух надзвичайно швидко охопив усю Наддніпрянщину. Козаки зуміли здобути всі великі міста й замки Лівобережжя: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб. До козацтва активно приєднувалися селяни, міщани, дрібна шляхта й навіть духовенство. Скрізь утворювалися полки, які приєднувалися до Б. Хмельницького. Найвидатнішими провідниками стали Мартин Небаба, Матвій Гладкий, Петро Головацький. На території Правобережної України також з'явилося кілька талановитих ватажків, це -- Іван Ганжа, піп Степан, Трифон з Бершаді.

Прагнучи за будь-яку ціну зупинити народну війну, один з найбагатших магнатів Речі Посполитої Ярема Вишневецький, власник Лубенщини, організував каральну експедицію на Правобережжя.

Убиваючи «винного й невинного», він разом зі своєю 6-тис. армією проклав кривавий шлях через Овруч, Житомир, Бер-дичів, Костянтинів...

Свідки розповідали, що в Немирові (Вінниччина) Я. Вишневецький, залитий кров'ю закатованих людей, особисто очолював розправу й з ненавистю кричав: «Мучте їх так, щоб вони відчували, що вмирають».

Каральна експедиція Я. Вишневецького розлютила козаків і селян. Під тиском козацьких мас Б. Хмельницький припинив переговори з Польщею, які розпочав після перших перемог.

Щоб підтримати козаків і селян на Правобережжі, 25 липня 1648 року повстанські війська вирушили на захід. Першим вийшов Максим Кривоніс зі своїми військами, за ним -- Іван Ганжа з уманським полком та Іван Гиря з білоцерківським, а потім -- головні сили на чолі з Б. Хмельницьким.

Під Махнівкою козацькі війська, очолювані М. Кривоносом, наздогнали військо Я. Вишневецького. 27-31 липня 1648року гриміла жорстока битва. Літописець розповідає, що в ході бою Максим Кривоніс пробився до керівника польської армії і «трохи самого Ярему не взяв на списа». Протягом деякого часу повстанці переслідували поляків.

До кінця літа козаки здобули всі великі замки на території Правобережної України: Умань, Брацлав, Вінницю, Красне, Немирів, Тульчин; почалися народні заворушення на Волині та інших західноукраїнських землях. 9 серпня 1648 року впав Бар, який до того вважався неприступною твердинею.

Битва під Пилявцями

Польському урядові вдалося зібрати велике військо -- близько 40 тис. шляхтичів та найманців. Армія була добре озброєна й мала 100 гармат. Серед більшості поляків панував піднесений настрій. «Таку сволоту, -- говорили пани про козаків, -- ми розженемо канчуками, нема для чого витрачати кулі». Польський військовий табір був розгорнутий біля маленької річки Пилявки (Ікви), неподалік від містечка Пилявці, що на Поділлі. Сучасник згадує, що шляхетська армія заздалегідь святкувала перемогу. Разом з військом до табору прибуло багато слуг з винами, медом, солодощами, навіть постіллю й ваннами. З ранку до вечора лунали музика й співи.

Шляхтичі вихвалялися один перед одним багатим одягом та прикрасами.

На польському сеймі було прийняте рішення, що військо очолять 3 регіментарі: князь Владислав-Домінік Заславський, відомий своїм багатством та розбещеністю, молодий і недосвідчений Олександр Конецпольський та Миколай Остророг, знавець багатьох наук.

Б. Хмельницький так і охрестив цю трійцю: «Перина, дитина й латина».

Незважаючи на рішення сейму, Ярема Вишневецький, як і деякі інші магнати, готувався проводити свою власну воєнну тактику. І замість того, щоб прямувати до генерального штабу Заславського, значна частина шляхти приєдналася саме до Я. Вишневецького. Таким чином, В.-Д. Заславському довелося звертатися до князя із закликом об'єднати війська. Урешті-решт, Я. Вишневецький погодився брати участь у військових радах, але про об'єднання військ не схотів навіть слухати.

Так вийшло, що всі польські війська були роз'єднані, у них не було єдиного командування, що не могло не позначитися на перебігу та результаті наступної битви.

Б. Хмельницький повів своє військо назустріч полякам. Повстанців було близько 80 тис. осіб. Вони значно поступалися полякам в озброєнні, проте переважали волею до перемоги та пекучим бажанням помсти за кривди, заподіяні шляхтою. Крім того, до повстанців приєдналися 4 тис. татар.

Уночі в таборі Б. Хмельницького почалося пожвавлення. На допиті в Заславського полонений піп (чи, можливо, перевдягнений козак) зізнався, що прибуло 40-тис. татарське військо, хоч насправді це був загін, очолюваний Тимошем Хмельницьким, який ледве нараховував 5 тис. воїнів. Для того щоб налякати поляків великою кількістю кримчаків, Б. Хмельницький звелів своїм воїнам вивернути кожухи й вигукувати «Аллах!». Хитрість удалася: у польському таборі почалися чвари й безлад.

Для наступу шляхетська армія розділилася на три частини, що дозволило повстанцям бити їх по черзі. 11 вересня 1648 року поляків атакувала татарська кіннота. Польські воїни, шукаючи слави, кинулися в бій. А в цей час Б. Хмельницький і М. Кривоніс обійшли польське військо й раптово вдарили по ньому з флангів.

Шляхетська армія відійшла до свого табору. На військовій раді було прийняте рішення про відступ. Уночі по табору поповзли чутки, що головнокомандувачі покинули армію й утекли. Почалася масова втеча магнатів і шляхти. Козаки й татари переслідували їх, багатьох вдалося знищити.

Зазнали втрат і козаки, у цій битві загинув уманський полковник Іван Ганжа.

Битва під Пилявцями мала велике військове й політичне значення. На Волині та частині Поділля була ліквідована влада польських панів. Для козацького війська був відкритий шлях на Захід.

Похід на Галичину. Взяття Високого замку

Після перемоги під Пилявцями українсько-татарське військо вирушило на Львів, куди тікала шляхта із зайнятих козаками районів. Головною цитаделлю міста був Високий замок, облогою якого керував М. Кривоніс. Українське населення міста активно допомагало повстанцям. Облога Львова тривала до середини жовтня. Протягом кількох тижнів козаки знищили багато домівок, вони перетягли водогін і блокували місто так, що стала відчутною загроза голоду. 15 жовтня 1648 року козаки здобули Високий замок і це вирішило долю міста.

Урешті-решт міська верхівка запропонувала капітуляцію. Б. Хмельницький не хотів руйнувати місто й віддавати на розграбування татарам. Козакам була виплачена контрибуція в розмірі 16 тис. дукатів готівкою, а також передані срібні вироби, тканини, коштовності та зброя, які збирали з усього населення. Лише ченці ордену бернардинів змогли уникнути насильницької контрибуції, оскільки вони до останнього моменту були проти капітуляції міста.

Та ще й досі побутує дивний переказ, пов'язаний з облогою Львова.

З-під Львова українське військо пішло до Замостя. Становище польської армії було дуже складним, вона сподівалася тільки на підтримку польського короля, та новообраний король Ян-Казимир був не в змозі зібрати велике військо. Проте й ста-новище Б. Хмельницького не було простим: не вистачало припасів і одягу, почалася епідемія чуми. Від страшної хвороби загинуло багато козаків, серед них був і видатний козацький полководець М. Кривоніс.

Присутність козацьких військ у Галичині сприяла розгортанню народного повстання на західних землях України та Білорусі. У Галичині було 30 тис. повстанців. Не маючи сил протистояти козацькому війську, Ян-Казимир розпочав переговори з Б. Хмельницьким. Мирний договір був потрібен й Україні.

Гетьман вимагав від польської влади:

* припинення воєнних дій;

* загальну амністію для учасників повстання;

* повернення козацьких вільностей. Король обіцяв виконати умови козаків і надіслати до України спеціальну комісію. Ян-Казимир благав Хмельницького припинити воєнні дії та відвести козацьку армію в Україну. Хмельницький виконав королівське бажання, його армія почала відступ.

Вступ Б. Хмельницького до Києва

23 грудня 1648 року українське військо врочисто увійшло до Києва. Населення радісно вітало Б. Хмельницького. Дзвонили в усі дзвони, стріляли з гармат. Проїхавши крізь Золоті ворота, Б. Хмельницький та старшина наблизилися до Софійського собору, де їх вітали митрополит і духовенство. Студенти Києво-Могилянської колегії й учні декламували вірші латинською та українською мовами. Від усього православного світу вітав Б. Хмельницького єрусалимський патріарх Паїсій, який у той час перебував у Києві. Як голова православної церкви, Паїсій надав гетьманові почесний титул «найсвітлішого князя». До війська Богдана Хмельницького вступило дуже багато киян, з яких і був сформований Київський полк, що налічував майже 2 тис. осіб. Київські ремісники забезпечили армію усім необхідним: продовольством, шаблями, порохом, свинцем. З Києва Б. Хмельницький заявив польському королю: «Київ -- моє місто, а я його господар, воєвода київський. Бог мені дав його за допомогою моєї шаблі...».

Перебування Богдана Хмельницького з козацьким військом у Києві мало важливе значення для зміцнення міжнародного становища України, бо на цей час сусідні держави, побачивши силу, яку мав гетьман, стали засилати до нього послів. Шукали порозуміння з Б. Хмельницьким турецький султан, кримський хан Іслам-Гірей, угорський князь Юрій Ракоці, молдовський господар Василь Лупул, московський цар Олексій Михайлович. Перші перемоги сприяли початку формування державних установ України. Саме в цей час, за словами відомого українського історика М. Аркаса, Б. Хмельницький рішуче змінив свої погляди на майбутнє України, вбачаючи себе не просто керівником народного повстання, а керівником нової держави.

Військові дії під Збаражем і Зборовом. Зборівський мирний договір

У лютому 1649 року в Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Польський уряд спробував зупинити процес утворення самостійної Української держави, надавши українцям певну автономію у складі Речі Посполитої. Королівські посланці привезли Б. Хмельницькому багаті подарунки та гетьманські клейноди. Б. Хмельницький зустрів послів з булавою, в оточенні бунчуків та корогов. Цим він хотів підкреслити, що не потребує королівського визнання, бо давно є гетьманом. Сподвижник Б. Хмельницького полковник Ф. Джалалій заявив польським посланцям: «Маєте свою Польщу, а України не займайте, нехай зостанеться нам, козакам». Таким чином, польській делегації був висунутий чіткий ультиматум:

* ліквідувати в українських воєводствах уніатську церкву;

* не будувати в Україні будь-яких католицьких чи уніатських церков;

* сан київського митрополита вважати найвищим після польського примаса;

* назначати тільки православних воєвод на українські землі;

* повернути запорізькому війську всі його привілеї та вільності;

* уважати гетьмана васалом польського короля;

* виселити орендарів з українських земель;

* заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом.

Гетьман також заявив на переговорах, що має намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну».

Українсько-польські переговори велися в гострих суперечках, а тим часом обидві сторони готувалися до нової війни. Король Ян-Казимир видав наказ про посполите рушення й загальну мобілізацію регулярного війська, що дало можливість полякам підготувати для наступу три великі армії:

* армія, у лавах якої перебував князь Ярема Вишневецький, була сконцентрована на кордонах Галичини й Волині;

* армія, що була під командуванням самого короля та складалася з посполитого рушення, тобто з мобілізованої шляхти;

* литовська армія, що мала наступати з півночі.

Своїми регіментарями Ян-Казимир призначив Фірлея (загальний улюбленець, людина, зовсім позбавлена честолюбства, яка в будь-який час готова поступитися своїми повноваженнями гетьманові М. Потоцькому, що й далі перебував у татарській неволі), М. Осторога (пилявецький полководець, чия репутація постраждала найменше) та С. Лянцкоронського (досвідчений і талановитий воїн).

Так само й Богдан Хмельницький провів велику мобілізацію в Україні, яка відбувалася в умовах небаченого народного піднесення. До українського війська увійшли міщани, селяни, студенти, українська православна шляхта. Сучасник зазначав, що спорожніли хутори, села, міста -- усі поспішали до війська. Ремісники кидали свої майстерні, купці -- крамниці. Шевці, винокури, пивовари ставали козаками, навіть члени магістратів (бургомістри, райці, війти та канцеляристи) бралися до зброї. Зневага й насмішки чекали на тих, хто не став під прапор гетьмана. Удома залишалися тільки каліки, старі, жінки та діти.

Улітку 1649 року Б. Хмельницький атакував польські війська в Галичині та змусив їх відступати до Збаража. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавали великих утрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керував князь Я. Вишневецький. У битві загинув полковник Нестор Морозенко, були поранені Кіндрат Бурляй та Іван Богун.

Тоді козаки взяли місто в облогу, що спричинило страшний голод. Городяни, як свідчить літописець, мусили їсти собак і котів. Шляхті вдалося надіслати послання до короля, у якому вони просили в Яна-Казимира допомоги.

Перед походом на Збараж частину своїх військ Б. Хмельницький вислав на Білу Русь проти литовської армії Яна Радзивілла. Проте козацькі війська під проводом М. Кричевського зазнали поразки під Лоевом, а сам керівник помер від отриманих ран.

Тим часом 30-тис. королівська армія стала просуватися до Збаража. Тоді Б. Хмельницький здійснив блискучий маневр. Залишивши частину війська біля оточеного міста, він разом з основними силами вирушив назустріч полякам. Не чекаючи нападу козаків, 5 серпня 1649року польські війська почали переправлятися через р. Стрипу. Коли половина шляхти була на іншому березі, козаки й татари пішли в атаку й усіх знищили. Зважаючи на обставини, король із залишками війська вимушений був стати укріпленим табором під Зборовом. Утримати місто поляки не змогли, козаки й татари почали штурм, повстанські артилеристи безперервно обстрілювали табір. Польське військо на чолі з королем було оточене козаками. Та поляки змогли встановити таємний контакт з татарами, яким не була вигідна перемога жодної із сторін. Під загрозою переходу татар на бік Польщі Б. Хмельницький був змушений розпочати переговори з Яном-Казимиром.

Зборівський мирний договір.

8 серпня 1649 року укладено не вигідний для України Зборівський мирний договір, який згодом мав бути затверджений польським сеймом.

За умовами цього договору:

* Українську державу -- Гетьманщину -- польський уряд визнавав у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля;

* у Гетьманщині влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалася в Чигирині;

* західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ (так звана «козацька лінія»), і коронне польське військо не мало доступу на території, що лежать на правобережжі Случі;

* зберігалися вільності Війська Запорізького;

* кількість реєстрових козаків установлювалася в межах 40 тис. осіб (насправді військо Б. Хмельницького налічувало до 150 тис.);

* проголошувалася амністія всім учасникам Національно-визвольної війни;

* селяни, які не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися до панів;

* католицька і православна шляхта зрівнювали в правах;

* православний київський митрополит мав увійти до польського сенату;

* питання про унію передавалося на розгляд сейму.

Підписаний з поляками мирний договір не відповідав реальній розстановці сил у Національно-визвольній війні. Український народ не прийняв Зборівського миру й відповів на нього новими повстаннями проти поневолювачів.

Було зрозуміло, що цей документ має тимчасовий характер. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни (За «Довідником з історії України»).

4. Події 1650-1653 р. Білоцерківський,Переяславський договори

У лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля, розпочавши новий етап збройного протистояння. Під Вінницею їх погромлено. Б.Хмельницький на цей раз втратив момент і не розвинув далі переможного успіху. В якійсь мірі перешкодило цьому стало з'ясування стосунків із татарами.

Воєнні дії продовжено влітку наступного року. На цей раз вирішальна битва відбулася на Волині поблизу містечка Берестечка. Тут у болотистій місцевості над річкою Стир сконцентровано величезні сили супротивних сторін. Козацько-татарська армія під проводом гетьмана і хана налічувала відповідно біля 100 тис. і 50 тис. вояків. Польського війська на чолі з королем було також 150 тис., в тому числі 20 тис. добре вишколених німецьких найманців.

Генеральний бій відбувся 28-30 червня. У цей вирішальний момент вдруге зрадив кримський хан, піддавшись на польські намови. Не витримавши гарматного обстрілу, татари відступили. Б.Хмельницький разом із генеральним писарем І.Виговським намагалися їх зупинити, однак потрапили у полон. Відсутність гетьмана вкрай негативно позначилась на бойових діях українського війська. Хоча командування перебрав на себе полковник І.Богун, проте паніки не вдалося уникнути під час відступу з облоги. В результаті загинуло біля 30 тис. козацьких лицарів, до ворога потрапила певна частина гармат, іншого озброєння, а також похідна канцелярія гетьмана з усіма дипломатичними документами.

Звичайно, це була перша серйозна поразка. Хоча значних втрат зазнала і польська армія. Ослаблена цією битвою, вона не змогла зразу організувати погоні за основною частиною українського війська, якому вдалося вирватись із оточення.

У цей критичний момент ситуацію врятував Б.Хмельницький. Викупившись із татарського полону, він із незвичайною енергією за короткий час зібрав рештки розбитих полків, організував свіжі сили і вже на початку вересня дві ворожі армії знову зустрілися під Білою Церквою. Жодна із сторін не була переконаною у своїй перемозі. Наступила осінь. Маючи підтримку населення, сили українського гетьмана зростали. Подібного була позбавлена ворожа армія - вона терпіла великі труднощі через брак харчів, води, паші для коней тощо.

В наслідок цього між Б.Хмельницьким і поляками було укладено Білоцерківську мирну угоду 28 вересня 1651 р. Її основні умови: козацькою територією визнавалося тільки Київське воєводство, реєстр зменшувався до 20 тис., гетьман не мав права вести закордонних зносин тощо. Як бачимо, ці умови виявилися значно гіршими від попередніх Зборівських. Проте Білоцерківський трактат більшою мірою мав умовний, нетривкий характер.

У другій половині вересня Б.Хмельницький разом із кримськими татарами виступив проти королівської армії, заставив її відступити з-під Бара (Поділля) до містечка Жванець над Дністром і тут взяв її у тривалу облогу. Через наближення зими польське військо терпіло від холоду, хвороб і недостачі продовольства. Перебуваючи у катастрофічному становищі, йому загрожував голод і капітуляція. І на цей раз хан зрадив козаків, перейшовши на бік поляків. Переговори між ними закінчилися укладенням сепаратного Жванецького мирного договору 15 грудня 1653 р. Король погодився виплатити велику контрибуцію хану, татари у черговий раз отримали право на пограбування і ясир з українського населення, а щодо Війська Запорізького, то відновлено головним чином умови Зборівського трактату. Фактично інтереси України знову проігноровано.

Дізнавшись про укладення договору, Б.Хмельницький скликав раду генеральної старшини, на якій проінформував про його зміст і заявив про необхідність повного розриву з Річчю Посполитою. Тим більше, що гетьману стало відомо про згоду Москви на союз із Україною.

Таким чином, війна набрала затяжного характеру. 6 років боротьби не принесли бажаного результату. Якщо на початковому етапі перешкодила відсутність державницької програми, то у наступний період - неодноразова зрада кримського хана. Намагаючись уникнути війни на два фронти, гетьман не поривав зв'язків з ним. Свідомо йшов на жертви, щоб не допустити об'єднання Криму і Польщі.

Україна у даний період гостро потребувала надійного союзника. Адже Туреччина не виявила активності. Польща іще далеко не була зломлена, не хотіла змиритися із незалежною Україною, а сили і можливості Війська Запорізького не були безмежними. Тривала спустошлива війна на українській території, пограбування її населення татарами, посухи, неврожаї, пошесті, ізоляція від західноєвропейських ринків, переселення і втечі народу в північно-східні та східні українські землі, які згодом отримали назву “Слобідська Україна” тощо - все це настійно вимагало протекції іншої держави з метою продовження боротьби за незалежність і соборність України. Ось чому союз із Московією випливав із реального, тверезого аналізу тодішньої ситуації.

5. Воєнно-політичні події 1654-1657

Навесні 1654 року військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звільнили з-під панування Речі Посполитої Білорусь. Росіян та українців у цій боротьбі активно підтримувало місцеве населення.

Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, намагався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Урешті-решт після Білоруського походу Олексій Михайлович став писатися царем усієї Великої, Малої та Білої Русі.

У серпні 1654 року на р. Шкловці биці Борисова було розгромлене польсько-литовське військо, очолюване литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, після чого поранений гетьман ледве врятувався. У руках російсько-українських військ опинилася частина Литви, до росіян перейшов Смоленськ.

Союз України з Москвою зумовив союз Криму з Польщею. Восени 1654 року, щоб запобігти активності українських військ, татари та поляки вдерлися на Брацлавщину й Поділля. Щоб не потрапити до рук ворогів, населення палило свої хати й билося з ворогом на смерть. Прикладом масового героїзму стало м. Буша, що на Поділлі (тепер село Вінницької обл.). Козацька залога на чолі з сотником Гречкою героїчно обороняла місто й полягла в нерівній боротьбі. Коли загарбники вдерлися у фортецю, Олена Зависна, убивши свого чоловіка-зрадника, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 році.

1655 року Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. Нар. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів. Б. Хмельницький оточив Львів, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана.

У цей час змінилася міжнародна ситуація. На Польщу, скориставшись її слабкістю, напала Швеція. У польській історії цей період сприймають як «потоп». Б. Хмельницький неодноразово робив спроби зблизитися з Карлом X Густавом для походу проти Польщі, хоч союзник Росія, перебуваючи в стані війни зі Швецією, зовсім не хотіла зміцнення свого могутнього північного сусіда. Деякі військові підрозділи козаків разом зі шведами завдали поразки полякам, невдовзі після чого гетьман Станіслав Потоцький був змушений визнати себе васалом Карла X Густава. Проте на зміну перемогам прийшли невдачі. Уже 1656 року шведський король зазнав ряду поразок, що змусило його покинути Варшаву й відступити до бранденбурзького курфюрста.

Улітку 1656 року у м. Вільні між Польщею та Росією розпочалися переговори про припинення війни. На цих переговорах також обговорювалося питання про призначення після смерті Яна II Казимира королем Польщі Олексія Михайловича, який, у свою чергу, зобов'язувався боронити Річ Посполиту від шведів. У вересні 1656 року між Польщею та Росією, але без участі представників гетьмана, було підписане Віленське перемир'я. Тож українсько-російський союз проти Польщі фактично втрачав свою силу. Історики вважають, що в цей час Б. Хмельницький був на шляху до розриву переяславсько-московської угоди. З роздратуванням український гетьман писав російському царю: «Проте цар, уклавши перемир'я з поляками и маючи намір повернути нас у їхні руки, вчинив з нами безсердечно».

На Чигиринській раді гетьман і козаки присягли один одному боротися за українську справу до останнього подиху. Не розриваючи остаточно відносин з Москвою, Б. Хмельницький вдався до спроби утворити нові коаліції проти Польщі та Криму: зі Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною та Литвою. Він уклав антипольський договір із семиградським князем Юрієм II Ракоці, після чого до Галичини на допомогу Ю. Ракоці вирушило 20-тис. козацьке військо на чолі з Антоном Ждановичем.

Спільний українсько-семиградський похід зазнав поразки, у якій козацтво звинуватило свого гетьмана. 6 серпня 1657 року вражений звісткою про поразку Б. Хмельницький помер у Чигирині, був похований у Суботові. Україна втратила одного зі своїх найвидатніших діячів.

Персоналії

Іван Золотаренко (?-1655) Брат Василя Золотаренка й Ганни -- третьої дружини Б. Хмельницького. Походив з міщан Корсуня. У серпні -- жовтні 1651 року в складі українського посольства вів переговори з царським урядом у Москві, брав участь у Батозькій битві 1652 року. На початку 1652 року став полковником корсунським, а в 1653 році (за іншими даними -- в липні 1652 року) -- ніжинським. У травні 1654 року був призначений Б. Хмельницьким сіверським наказним гетьманом. Очолив 20-тис. українську армію, яка воювала проти польсько-литовських військ на північноукраїнських землях і в Білорусі. У червні -- вересні 1654 року козацькі полки під його командуванням визволили Гомель, Черченськ, Новий Бихів. Активні воєнні дії козаків, очолюваних наказним гетьманом, примусили об'єднані польсько-литовські сили під командуванням Я. Радзивілла і Гонсевського відмовитися від наступальних операцій у районі Могилева. На визволених з-під польської влади білоруських землях за згодою й підтримкою місцевого населення запроваджував козацький устрій, що призвело до конфлікту з московським командуванням. У серпні -- вересні 1655 року українські війська під його проводом перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. 1655 року під час одного з боїв під Старим Биховом І. Золотаренко був смертельно поранений.

(За «Довідником з історії України»)

Джерела

Лист Б. Хмельницького до шведського короля Карла X Густава про дружбу (16 листопада 1656 р.) Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже. Для того щоб приязнь могла зміцнюватися й перетворитися в тривалі зв'язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Кристіанії ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але якби ваша найясніша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла б легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням... Проте сповіщаємо цим (листом), що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вільності, так і тепер не перестаємо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній Бог помститься за насильство і знущання з нас... Бажаємо насамперед, щоб ваша найясніша величність знала, що ми з'єднані й пов'язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв'язком, ніж тим, яким ми зобов'язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансільванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід.

Руїна. Україна в другій половині XVII ст.

Причини Руїни

Руїною дослідники називають трагічний період в історії України, який розпочався у другій половині XVII ст. і характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу й іноземною експансією в Україну.

Руйнівні процеси для України мали свої конкретні причини:

* відсутність загальнонаціонального лідера, який міг би продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті;

* глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики (щоб зберегти свої привілеї та ввести кріпацтво, частина української шляхти орієнтувалася на допомогу Росії, інша -- Польщі); егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих;

перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Різні погляди

Періоди й хронологічні рамки Руїни. Існують різні думки стосовно географічних і хронологічних рамок Руїни. Найхарактерніші такі:

* Руїна охопила тільки Лівобережну Україну в часи правління трьох гетьманів -- І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича, -- які орієнтувалися на Москву (1663-1687 pp.);

* Руїна поширилася як на Лівобережжя, так і на Правобережжя, почалася після смерті Б. Хмельницького, а закінчилася з початком гетьманування І. Мазепи, тобто тривала протягом 30 років (1657--1687 pp.). Незважаючи на різні підходи до проблеми, усі дослідники вважають, що призначення І. Мазепи гетьманом України стало для України доленосною подією.

Размещено на Allbest.ru

...