Грецькі колонії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Нижнє Подністров'я в середині III -- І ст. до н. е.

Від середини ІІІ ст. до н. е. фіксуються ознаки кризи античних центрів Північно-Західного Причорномор'я, спричиненої зміною зовнішньополітичної ситуації. Раніше вважалося, що Ніконій припинив своє існування наприкінці III ст. до н. е. Проте знахідка в Тірі нового декрету першої половини III ст. до н. е. дає підстави датувати цю подію більш раннім часом. Частина його мешканців могла переселитися до Тіри, яка не постраждала від ворожої навали. Попри загибель сільських поселень правого берега Дністровського лиману, життя на території Тіри тривало. Виявлені під час розкопок зразки імпортної продукції свідчать, що в III--II ст. до н. е. Тіра зберегла певний економічний потенціал. Згодом місто потрапляє у сферу впливу Понтійського царства, а з приходом до влади Мітрідата VI Євпатора входить до складу його держави. Історія Тіри після смерті Мітрідата невідома. Проте ситуація, що склалася, дає підстави припустити, що вона була розорена гетами або ж опинилася під їхньою владою.

2. Південно-Західний і Північно-Західний Крим

У середині -- другій половині IV ст. до н. е. в історії Херсонеса починається новий період. У середині -- наприкінці IV ст. до н. е. поліс переживає значне економічне піднесення. Наслідком цього було збільшення міської території, зведення нової захисної стіни, а також активізація житлового та храмового будівництва. На зламі IV-- III ст. до н. е. Херсонес досягає своїх максимальних розмірів і освоює сільськогосподарську територію усього Гераклейського півострова (рис. 18). Протягом останньої третини IV -- початку ІІІ ст. до н. е. в Північно-Західній Тавриці виникають нові грецькі городища та поселення, триває процес освоєння значних сільськогосподарських територій. Одним із найбільш досліджених херсонеських укріплень, що виникли в Північно-Західному Криму, були Калос Лімен, розташований поблизу Керкінітіди, як про це згадується в херсонеській присязі, та поселення Панське (рис. 19).

Широка херсонеська експансія у Північно-Західному Криму, підкорення Керкінітіди шляхом примусового сінойкізму або сімполітії та освоєння сільських територій у цьому районі сприяли значному економічному піднесенню Херсонеса.

Землями в Північно-Західній Тавриці володіла громадянська община міста, яка мала від цього певний зиск. На зламі IV--ПІ ст. до н. е. в Херсонесі остаточно завершився процес перетворення невеликого автономного поліса класичного типу на центр територіального державного об'єднання. До цього часу слід віднести розвиток інтеграційно-централістських тенденцій, які знайшли відображення в єдності духовної та матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується за археологічними матеріалами.

Після освоєння Гераклейського півострова та земель у Північно-Західному Криму відбуваються помітні зміни в економіці. Її основою залишалося сільське господарство, однак політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певних змін у його структурі. На Гераклейському півострові переважало вирощування винограду та виробництво вина, тоді як на античних поселеннях Північно-Західного Криму -- зернових культур. Це зумовило подальший розвиток ремесла і торгівлі.

Унаслідок збільшення виробництва зерна та вина торговельна діяльність Херсонеса значно активізується. Особливо інтенсивні торговельні зв'язки місто підтримувало з Нижнім Подніпров'ям та Нижнім Подонням. Але до варварського населення херсонеське вино потрапляло через посередників -- купців Ольвії та Боспору. Розвиток торговельних операцій стимулював збільшення виробництва товарної продукції. Це, своєю чергою, спонукало до збільшення випуску власної монети з другої половини IV ст. до н. е. та появи в Херсонесі монет інших центрів.

Зміни в економіці вплинули на соціальний склад населення. У громадянській общині виділилася соціальна верхівка, яка володіла великими земельними ділянками й брала участь у морській торгівлі. Поліпшився також матеріальний стан переважної більшості громадян. Адже після приєднання Північно-Західного Криму частина доходів, що надходили з цього району, спрямовувалася на потреби всього громадянського колективу. Значну частину херсонеського суспільства становили верстви соціально залежного та неповноправного населення. Однак немає підстав стверджувати про наявність тут значної кількості рабів. Дрібні вільні виробники обробляли більш як три чверті земель на Гераклейському півострові.

У другій чверті або в другій третині III ст. до н. е. у степовій зоні Північного Причорномор'я відбулися суттєві зміни, внаслідок яких на території Таврики виникло пізньоскіфське ранньодержавне утворення з центром у Неаполі Скіфському.

Скіфи, які на той час зайняли степову та передгірську смуги Криму, почали активно переходити до осілості. На початку III ст. до н. е. вони зруйнували низку античних поселень у Північно-Західному Криму й почали освоювати залишені греками поселення. Наприкінці III -- на зламі III--IІ ст. до н. е. скіфи захопили майже всю сільську територію. Вистояли лише Керкінітіда та Калос Лімен, які мали потужні укріплення, проте у другій половині II ст. до н. е. греки залишили й ці міста. На місцях херсонеських поселень у II ст. до н. е. виникають скіфські фортеці.

За цих обставин херсонеська громадянська община здійснила низку заходів з тим, щоб припинити подальше просування варварів й усунути загрозу центрові держави. Однак у другій половині II ст. до н. е. пізньоскіфське державне утворення на чолі зі Скілуром знову активізувало свої дії. Якщо раніше скіфська експансія спрямовувалася проти грецьких поселень Північно-Західної Таврики, то тепер скіфи загрожували безпосередньо Херсонесові. Громадянська община була змушена звернутися за підтримкою до правителя Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора. Той надіслав до Таврики війська під командуванням свого полководця Діофанта, який разом із хсрсонеситами в ході кількох воєнних кампаній (113--111 pp. до н. е.) розгромив скіфів, очолюваних сином Скілура Палаком і ліквідував загрозу, що нависла над Херсонесом.

Воєнна підтримка Мітрідата призвела до певних змін у політичному статусі громадянської общини Херсонеса. Вона проголосила царя своїм "захисником" та, зберігши самоврядування, увійшла до складу Понтійської держави. В Херсонесі було розміщено понтійський гарнізон, який забезпечував охорону міста від варварів та сплату данини. З цього часу Херсонес утратив свою незалежність. Протягом 80--70-х років до н. е. він залишався в орбіті політики Мітрідата, однак після повстання фанагорійців вийшов зі складу Понтійської держави. Цими подіями завершується елліністичний період в історії Херсонеса.

3. Східна Таврика та узбережжя Керченської протоки

Об'єднання під владою Спартокідів до початку IV ст. до н. е. значних територій у Східному Криму, на Таманському півострові і прилеглих до нього районів стало поворотним пунктом в історії Боспорської держави. Від другої чверті IV ст. до н. е. починається стрімке зростання кількості поселень й організація сільських територій держави. Розпочинається інтенсивне будівництво в Пантікапеї та інших містах Боспору.

В епіграфічних пам'ятках Левкон І фігурує як "архонт Боспору та Феодосії". Це дає підстави вважати, що політичний статус останньої у складі царства був близьким політичному статусові столичного Пантікапея. Громадянські общини цих міст користувалися правами самоуправління. Правителі Боспору виступали по відношенню до грецьких центрів не як парі, а як архонти, демонструючи тим самим свою прихильність до еллінських традицій. Після організації хори держави відбуваються зміни у формах землеволодіння. Царі -- верховні власники землі, передали частину її у володіння своєму найближчому оточенню. Тим самим було започатковано процес виникнення садиб, що стали центрами великого землеволодіння.

Таким чином, землі в околицях великих боспорських міст перебували у володінні громадян. Більш віддалені території були заселені осілим варварським населенням, оскільки після підпорядкування Феодосії боспорським царям ці території стали їхньою земельною власністю. До Боспору надходив форос у вигляді поставок зерна із земель, що становили царський фонд.

У другій чверті -- середині III ст. до н. е. на хорі царства відбулися суттєві зміни. Переважна більшість античних поселень занепадає. Деякі з них були залишені своїми мешканцями. Причому загибель сільських поселень і кризові явища в економіці у цей період фіксуються не лише на Боспорі, айв інших античних державах регіону. Зміни у становищі Боспорської держави відбуваються і на її східних кордонах. Тут це було пов'язано з пересуванням сарматських племен, про що свідчить будівництво укріплень на багатьох поселеннях, сліди руйнувань, а також скарби монет кінця IV -- першої половини III ст. до н. е. Близько середини III ст. до н. е. Боспорська держава втратила контроль за територіями, продукція з яких була основним джерелом збагачення династії Спартокідів і основою їхньої експортної діяльності.

Після подій середини III ст. до н. е., під час яких зникають поселення, городища та садиби, населення хори держави у Східному Криму значно скоротилося. Проте в останній чверті III ст. до и. е. життя на поселеннях в околицях Феодосії, у Кримському Приазов'ї та в інших місцях Керченського півострова поступово відроджується. Виникають нові укріплені городища. Частина пам'яток цього часу представлена великими, добре укріпленими городищами та невеликими "садибами". Планування городищ вирізняється лінійністю, квартальною чи блочною забудовами. Вони розташовувалися на мисах, у добре захищених природою місцях. Навколо них зводилися оборонні стіни, башти і форти. До них прилягала "приміська" зона, але й вона була укріплена. Такі городища ставали центрами своєрідних укріплених районів.

Зменшення населення Східного Криму внаслідок погіршення відносин зі скіфами спричинило ситуацію, коли значні маси неповноправного населення були змушені залишати обжиті місця і переселятися до спокійних районів. Частина із них осіла в містах, де зріс прошарок вільного, але неповноправного населення, праця якого могла бути використана в ремісничому виробництві та промислах, у тому числі й виноробстві.

Чіткі сліди ремісничого виробництва елліністичного періоду, й насамперед металообробки і гончарства, поки що зафіксовано лише при розкопках великих боспорських центрів (Пантікапею, Німфею, Фанагорії, Горішнії). У той же час на території порівняно добре вивченого в археологічному відношенні Мірмекія, окрім виноробства, не зафіксовано будь-яких слідів значних майстерень. Виявлено лише окремі речі, що свідчать про домашнє виготовлення намиста. В малих боспорських містах переважало виробництво нескладних кістяних виробів і ліпної кераміки. Це свідчить про аграрну основу господарства даних поселень.

У III ст. до н. е. економіка Боспору зазнала помітних змін. Зросла питома вага виноробства і ремесел у господарстві найбільших боспорських центрів. Це сприяло зростанню обсягів товарного виробництва й подальшому розвитку товарно-грошових відносин на всій території Боспору. Збільшення виробництва вина і піднесення ремесла супроводжувалися активізацією торгівлі. Раніше зовнішня торгівля Боспору базувалася головним чином на вивозі значних партій зерна, однак зі скороченням сільських територій, де впрошувалися зернові, зросла роль економічних зв'язків із варварським населенням. Адже саме воно було головним споживачем вина і ремісничої продукції, виготовлених на Боспорі. Прибутки від торгівлі зумовили активізацію будівництва у великих містах. Скорочення хлібного експорту значною мірою компенсувалося збільшенням питомої ваги інших продуктів у торгівлі з центрами Південного Причорномор'я та Середземномор'я.

У II ст. до н. е. економіка Боспору досягла певної стабілізації. Цьому значною мірою сприяло укладення скіфо-боспорського союзу, спрямованого проти об'єднання сарматських племен (сіраків та аорсів). Хоча під тиском саме цих племен Боспор був змушений сплачувати данину у все більших розмірах. Сьогодні важко уявити, як конкретно складалася ситуація на Боспорі, але вона, безперечно, була досить напруженою. Це змусило боспорського царя Перісада під час херсонесько-скіфського збройного протистояння і завдяки дипломатичній активності Діофанта передати владу над царством Мітрідатові VI Євпатору.

Події, пов'язані з переданням влади Мітрідату, супроводжувалися заколотом під керівництвом Савмака. Тривалий час цей виступ розглядався як революція рабів. Однак нині встановлено, що Савмак був одним із представників скіфської знаті і, ймовірно, командував скіфськими найманцями на Боспорі. Після передання влади Мітрідату він зі своїми прибічниками здійснив державний переворот, сподіваючись захопити боспорський трон. Однак завдяки рішучим діям Діофанта заколот було придушено, а його ватажка відправлено до Понгійського царства. Входження Боспору до складу цієї держави позитивно позначилося на розвитку грецьких міст. Адже тепер вони становили єдине ціле з високорозвиненими містами Понгійського царства.

Підтримуючи економічний розвиток Боспору, Мітрідат дбав про власні інтереси. Він розраховував використати його багаті сировинні ресурси для підготовки до війни з Римом. Проте надходження значних ресурсів не могло забезпечуватися лише за рахунок прибутків від ремесла й торгівлі чи зростання міського господарства та полісного землеволодіння. За часів правління Мітрідата хора на території Боспору складалася із сільських садиб та низки поселень і городищ. Сільські садиби належали боспорській знаті, а городища являли собою військово-господарські поселення (катойкії), де переважно мешкали військові поселенці (катойкі). Виникнення значної кількості таких поселень, де проживало еллінізоване варварське населення, що перебувало на службі в понтійського правителя, -- одна з найхарактерніших ознак розвитку Боспору. Система поселень, створених у цей час, проіснувала до III ст. до н. е. і цілком довела свою життєздатність в умовах Боспору.

Розрив економічних зв'язків із південнопонтійськими центрами, зростання обсягів податків із населення Боспорського царства, яке стало останнім притулком царя на завершальному етапі його боротьби з Римом, спричинили зростання антимітрідатівських настроїв. Особливо потерпала від становища, що склалося, соціальна верхівка населення грецьких міст, яка вела морську торгівлю і сплачувала значні податки. Однак Мітрідат іще міцно тримав у своїх руках важелі управління, тож розрив із ним загрожував серйозними наслідками заможній частині грецького населення. Але після повстання Фанагорії Й інші грецькі міста відпали від царя. Скориставшись цим, син Мітрідата Фарнак у 63 р. до н. е. підняв повстання проти батька в Пантікапеї, під час якого Мітрідата, на його прохання, було вбито одним із охоронців. У нагороду за зраду Фарнак дістав від Помпея в управління Боспорське царство та підлеглі йому території, за винятком Фанагорії, громадянська община якої за анти мітрідатівські дії здобула права елевтерії ("свободи") й автономії. колонія грецький місто крим

Размещено на Allbest.ru