Кочівники Північного Причорномор'я і Середньовічний Крим
Характеристика процесів у Північно-причорноморському регіоні та Південно-руському прикордонні в X—XIII ст. Речі з кочівницьких поховань. Племінні особливості у новоселів. Археологічні пам'ятки середньовічних кочівників. Поховальні обряди кочівників.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | доклад |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.07.2017 |
| Размер файла | 556,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Кочівники Північного Причорномор'я і Середньовічний Крим
Загальна характеристика процесів у північнопричорноморському регіоні та південноруському прикордонні в X--XIII ст. Степове населення на землях Північного Причорномор'я -- невід'ємний елемент багатьох історичних епох і періодів на території сучасної України. Одна за одною набігали кочівницькі хвилі з Азії та більш східних європейських територій на береги Чорного й Азовського морів, а також численних річок, що прорізали з півночі на південь обширні трав'яні випаси. Тому, потрапляючи в царство багатотравного достатку після зауральсько-заволзьких доволі засушливих просторів та азійських напівпустель, номади будь-що прагнули закріпитися на цих землях, де кочове скотарство могло розвиватися повною мірою. Середньовічні часи у цьому відношенні не були винятком.
Є свідчення про кілька таких кочівницьких хвиль із азіатських глибин, коли наступна змітала або розбивала попередню. Датуються вони кінцем І -- початком 11 тис. н. е.
Перший союз степняків у Північному Причорномор'ї створили печеніги, відомі на Заході та у Візантії як пацинаки або пачінакіти, а на Арабському Сході -- баджнак. Уперше населення давньоруських земель познайомилося з ними в 915 р. і тоді ж вступило із зайдами в різноманітні контакти. Так, у 944 р, київський князь Ігор уклав зі степняками військовий договір проти Візантії. Проте такі дії не завжди були узгодженими: його син Святослав загинув на дніпровських порогах після невдалого балканського походу саме від рук печенігів.
Дещо пізніше колишні союзники Русі почали періодично нападати на слов'янські гради. Печенізькі орди підступали до якогось із них, брали в кільце (якщо не вдавалося вдертися зненацька), що призводило до голодування, захоплювали знесилених захисників і з полоненими та здобиччю відступали назад у степ. Ніяких особливих пристосувань для штурму укріплень у них не було.
Така активність печенігів зумовлювалася посиленням їхньої військової могутності в середині X ст., коли численні орди кочували на просторах від Волги до Дунаю. Перебуваючи весь час на конях чи колесах, вони залишалися практично невловимими й завдавали багато лиха не тільки Русі, а й сусіднім країнам. У своєму суспільному розвитку печеніги перебували на етапі класоутворення, коли агресивність особливо проявляється у зв'язку з бажанням нової знаті діставати прибутки й стверджуватися насамперед за рахунок воєнних операцій та пограбунку. Нищівної поразки кочівникам завдав князь Ярослав Мудрий під стінами Києва у 1036 р.
Після цієї битви печеніги втратили свою колишню могутність, а їхнє місце у Степу зайняли торки, відомі у візантійських хроніках як узи, а на Сході як гузи. Вони прогнали печенігів із їхніх становиш і кочів'їв, а також змусили основний контингент переміститися далі на захід. Після 1060 р. протистояння Русі з торками скінчилося. Вони разом із частиною печенігів почали пізніше перекочовувати до кордонів давньоруської держави.
Вигідні простори зайняли половці, які уперше підступили до південноруських кордонів у 1055 р. У Західній Європі їх знали як команів. В арабських і перських рукописах вони відомі як кипчаки, а в Китаї -- цинь-ча. Уже в 1060 р. половці спробували пограбувати південноруські землі, а пізніше -- й території інших країн. Лише на Русь вони здійснили близько 50 значних набігів. Траплялося, що давньоруські князі укладали з ними союз для бойових дій проти конкурентів за той чи інший стіл.
Перейшовши у причорноморський регіон, половці насамперед захопили найвигідніші для пасовиськ райони -- донецькі, нижньодонські та приазовські степи. Пізніше розселення відбувалося і в західному напрямі. До кінця XI ст. ці території в основному були розподілені між окремими ордами. В межах сучасної України найвідомішими були угрупованим придніпровських, луко-морських, кримських половців та деякі інші. їхня доля склалася трагічно: після битви на р. Калка, коли вони першими покинули поле бою, та навали орд Батия в 40-х роках XIII ст., половці зійшли з історичної арени, розчинившись у тих етносах, які збереглися (рис. 23).
Основою господарства усіх вищезгаданих угруповань було кочівництво, що пройшло у своєму розвитку три стадії -- від безсистемного пересування до напівосілого. Друга стадія вирізнялася саме тим, що в цей час уже відбувся поділ пасовиськ на визначені ділянки для окремих орд, куренів, аілів. Це зумовило деяку стабілізацію життя кочівників, окремі групи яких обмежувалися (але й водночас гарантувалися) у своєму русі певними кордонами. У процесі розвитку середньовічні кочівники сягнули етапу розпаду первіснообщинних відносин і зародження ранньокласових структур. Особливо у цьому плані вирізнялися половці, в яких досить успішно розвивалися феодальні відносини й структури (рис. 24).
Кочівництво тривалий час велося цілорічно (табірне кочування). Стадо складалося з великої рогатої худоби, овець, коней та верблюдів. Зазвичай найбільше цінувалися коні -- основна військова та робоча сила за середньовічних часів. За даними С. О. Плетньової, окрема орда налічувала 20--40 тис. чоловік, причому переважали 40-тисячні. У XII ст. на просторах східноєвропейських степів кочувало не менш як 12--15 орд, тобто загальна чисельність населення сягала 500--600 тис. Якщо врахувати, що в середньому сім'я з п'яти чоловік мала стадо, що відповідало за поголів'ям 25 коням (один кінь -- п'ять голів великої рогатої худоби плюс шість овець), то можна уявити собі розміри кочових веж у Степу.
Окрім скотарства, велику роль у господарстві відігравало облавне полювання, під час проведення якого молоде покоління ще й навчалося добре триматися у сідлі та володіти луком. Розвивалися також залізоробне, косторізне, ювелірне ремесла, обробка шкіри та виготовлення кінської збруї. Про це свідчать характерні для Степу досить викривлені шаблі, стремена арочної форми, деякі типи вудил та круглих бронзових дзеркал, біконічні й "рогаті" срібні сережки та інші речі. Мешкали кочівники в юртах двох типів: одні ставилися на вози, а інші були стаціонарними й зводилися прямо на землі. При переході з місця на місце будинки на колесах ставилися в коло й у такий спосіб створювалася лінія оборони від можливого ворога.
Кочівники загалом досить миролюбно ставилися до торгових караванів, що проходили через їхні землі. За це вони брали з купців мито -- тобто контроль над територіями давав чималий прибуток. Утім, випадки грабіжницьких нападів на купецькі каравани з метою наживи також не були рідкісним явищем. Проте більшість товарів кочівники отримували від сусідів унаслідок обміну, торгівлі чи воєнного пограбунку.
На сході це були контакти з арабами і Кавказом, на заході -- із Угорщиною, Болгарією та іншими європейськими державами. Особливо активні стосунки підтримувалися із південними та північними сусідами. Переконливим свідченням добре налагоджених взаємовідносин із кримськими містами є відомий Половецький словник, створений в одному із цих міст.
Рис. 24. Речі з кочівницьких поховань
Особливо активні зв'язки кочівники підтримували з Руссю. І не лише військові чи торговельні, а й династичні -- князі часто одружувалися з дочками половецьких вельмож, хоча своїх доньок у Степ не віддавали.
У Пороссі постійно перебував значний кочівницький контингент тюркомовного населення, який у XII ст. сформувався у союз Чорних Клобуків (є деякі свідчення про те, що на Дніпровському Лівобережжі мешкали переяславські торки та чернігівські ковуї). Створили його вихідці зі степової смуги Надчорномор'я, котрі з різних причин втратили у військових сутичках контрольовані ними землі й, не бажаючи підкоритися сильнішому супротивнику, переходили під протекторат давньоруських князів. Серед них згадуються торки, печеніги, берендеї, коуї, турпеї, києпичі. Перші троє із них відігравали провідну роль у цьому союзі. Спочатку кочівники, які прийшли на постійне поселення, домагалися федеративності із давньоруськими князівствами, але були визнані лише васальні взаємовідносини. Степнякам довелося скоритися.
За отримані для проживання території кочівники, які поступово осідали на землю, мали служити київським зверхникам. У цій лісостеповій смузі розпочався перехід від кочівництва до осілого пастушества. Почав складатися побут, пізніше характерний для побуту козаків. Чоловіки завжди були готові до воєнних походів, а на жінках фактично трималася вся сімейна економіка. Зв'язки зі слов'янським населенням здійснювалися насамперед через обмін продуктів землеробства на продукти тваринництва. Цінувалася також реміснича продукція слов'ян-землеробів.
Утім, племінні особливості у середовищі новоселів зберігалися, про що свідчать місця розселення окремих груп: печеніги жили на р. Росаві, а торки й берендеї володіли кочів'ями, розташованими у західному та південно-західному напрямах від їхніх становищ.
Окрім градів, що виконували суто захисні функції, на цій території формувалися справжні міські центри, передусім столиця -- літописний Торчеськ -- локалізована в районі сучасного с. Шарки на р. Горохуватці. Пам'ятка складається із двох укріплених частин, розташованих на деякій відстані одна від одної. Недостатньо досліджена на сьогодні, столиця кочівників у Пороссі усе ж, за наявними матеріалами, характеризується як значний центр, площа якого за давньоруських часів сягала 90 га.
У степовій смузі сучасної України мешкали не лише тюркомовні кочівники. Виникли тут поселення слов'ян-землеробів та ремісників, які вигідно обмінювалися зі степняками продуктами своєї праці. Існували також групи слов'янського населення, які не мали постійних стаціонарних жител. Ідеться про бродників і берладників -- предтеч майбутніх козаків. Можливо, таким знатним бродни ком був за життя воїн, похований під курганним насипом поблизу с. Таганча на Черкащині. Чоловік орієнтований головою на захід, біля нього поклали екіпірованого коня. В могилі виявлені також різноманітна зброя і спорядження (шабля, спис, щит, кольчуга, шолом, нетипова для кочівників булава), срібні прикраси і чаша. Особливий інтерес викликає медальйон із зображенням Христа.
Археологічні пам'ятки середньовічних кочівників. Через постійне перекочування і відсутність стаціонарних поселень, основних категорій кочівницьких старожитностей середньовічних часів усього дві. Це поховання і так звані кам'яні баби.
Кочівники, як і інші стародавні народи, були язичниками і вірили, що в потойбічному світі буття триватиме значною мірою так само, як і на землі. Тому разом із померлим в могилу клали речі, що, на думку родичів і близьких, будуть потрібні йому в місцях потойбічного існування. Характерною рисою обрядовості була наявність вірного супутника кочовика -- коня або хоча б його опудала чи символам (під час розкопок фіксуються кістки черепа та ніг). поховання племінний новосел кочівник
На території сучасної України в похованнях середньовічних часів відсутній якийсь певний панівний обряд. Нерідко на одній і тій же території і навіть на одному й тому ж курганному могильнику трапляються синхронні поховання кочівників із різним поховальним обрядом. Набір супроводжувального інвентарю у могилах однаковий: в чоловічих -- зброя (стріли, наконечники списів, шаблі, іноді сокири), кінська збруя і спорядження (стремена, вудила, сідла), захисні доспіхи, побутові речі, залишки одягу, іноді прикраси; в жіночих -- побутові речі, прикраси, залишки одягу, а іноді зброя (наконечники стріл та списів, елементи кінської збруї).
Хронологічні відмінності в інвентарі простежуються лише для IX--X та XI-- XIII от. Щодо зброї, то її еволюція відбувалася в межах обширної території Євразії, а тому одне й те ж озброєння використовували різні народи в певні історичні періоди.
Типовою кочівницькою зброєю була шабля з широким, слабовигнутим клинком, що наближався до однолезового меча. Характерні для кочівників стремена мають вузьку підніжку і рельєфну лінію на зовнішньому боці. Із побутових речей у похованнях IX---X ст. найчастіше трапляються скроневі кільця із незімкнутими кінцями, намисто. Одяг представлений фрагментами тканини, пряжками, ґудзиками; взуття -- шматками шкіри.
Серед інвентарю кочівницьких поховань XI--ХНІ ст. помітні певні зміни, котрі пов'язують із появою у надчорноморських степах половців. Найчіткіше вони простежуються у комплексі озброєння. В XI ст. з'являються кольчуги, шоломи, щити, відсутні в попередній період. Великий інтерес викликає захисний кінський наголовник, знайдений у кочівницькій могилі поблизу с. Ромашки на Київщині. Він складався із трьох рухомих залізних пластин, з'єднаних між собою металевими кільцями. Пластини зігнуті відповідно до форми кінської голови і мають прорізи для очей.
Шаблі XI--XIII ст. істотно відрізняються від аналогій попередніх часів. Вони більш вигнуті, мають довгий, вузький і гострий кінець, а також вигнутий залізний ефес. Як пережиток трапляються шаблі зі слабовигнутим клинком. Зміна шаблі, що стала легшою і краще пристосованою для ковзного удару, вимагала більшої опори на стремена. Тому в стременах XI--XIII ст. підніжка значно ширша, аніж за попередніх часів. У могилах воїнів-вершників цих часів трапляються стріли, наконечники списів, кістяні обкладки луків, залишки берестяних, іноді з кістяною обкладкою, сагайдаків. Із побутових предметів у могилах XI--XIII ст. трапляються кресала, металеві дзеркальця, казани, чаші, глиняні горщики, риболовні гачки. Жіночі поховання супроводжують усілякі прикраси -- намистини, шийні гривни, сережки, іноді браслети, нашивки на одяг.
Основні поховальні обряди кочівників у XI ст. були такі: І) впускні могили в кургани раніших часів, у прямокутних або овальних ямах. Померлих клали витягнуто, майже завжди головою на захід, найчастіше у труні, зрідка у видовбаній колоді або дощатому гробовищі; нерідко поховання супроводжується кістками коня, покладеного в анатомічному порядку, з інвентарем; 2) обряд поховання аналогічний попередньому, але померлого клали у скорченому стані в супроводі інвентарю й кісток коня; 3) поховання здійснені під курганом у прямокутній ямі зі сходинкою, на якій, як правило, покладені кістки коня (здебільшого череп та кінцівки), або ж померлого клали у витягнутому стані на спині у труні чи на підстилці; орієнтація найчастіше по лінії захід -- схід. Поховання супроводжується інвентарем; 4) аналогічні попереднім, але над похованнями в ямі влаштовано дерев'яне перекриття; 5) поховання проведені під курганом у могилі з підбоєм; померлий лежить у підбої на спині у витягнутому стані, орієнтований, як правило, на захід. Поховання супроводжуються кістками коня й інвентарем; 6) безкурганні могильники. Кістяки лежать у ямах на спині у витягнутому стані, орієнтація західна або північно-західна. Поховання супроводжуються інвентарем; 7) насипи курганів земляні або перемішані з камінням. Трапляються поховання із кам'яними кромлехами. В могильну яму померлого клали у витягнутому стані на спині і в труні. Орієнтація на захід чи схід. Як правило, поховання супроводжується цілим конем або його частиною, покладеними в окрему яму. Відомі й поховання без кісток коня, що свідчить про певні зміни в поховальному обряді. Набір інвентарю у цій групі поховань багатий.
Одним із найприкметніших поховань є так звана могила Чингульського хана поблизу с. Заможне Запорізької області (рис. 25). Тут основою для половецької споруди став курган епохи бронзи, на поверхні якого зібрані численні фрагменти середньовічних амфор -- тобто земляним роботам передувала тризна по померлому. Потім навколо вершини давнього насипу спорудили вал із брикетів дерну. Він складався із розділених переходами чотирьох дуг. Саму могильну яму почали копати вже після спорудження цього валу. Після завершення усіх дій, пов'язаних із похованням небіжчика, яму перекрили дерев'яним настилом, а навколо нього поклали п'ять забитих, загнузданих та осідланих коней. У процесі остаточного зведення нового насипу за середньовічних часів на ньому було побудовано ще дві кам'яні споруди. Підніжжя оточене широким і глибоким кільцевим ровом, що мав цілу низку перемичок і проходів. У ньому також виявлено численні фрагменти амфор (сліди поминальної тризни).
Біля одного із проходів зафіксовано скелет чоловіка у скорченому стані -- ймовірно також поминальна жертва. Сама могильна яма мала земляні заплічки (східці) і була двічі перекрита дерев'яним настилом. Уздовж однієї зі стін на дошках розкладені частини баранячих туш, а на дно поставлені дві амфори. Між ними лежали кістки великої тварини і стояв полив'яний глечик. Ще одна посудина лежала на боці поруч. Труна з відкидною кришкою, що замикалася чотирма залізними замками, займала майже всю площу ями. Біля неї лежала зв'язка із чотирьох ключів, а зверху на віко покладено спис.
Рис. 25. Поховання "Чингульського хана" XIII ст.
Померлого покладено витягнутим на спині, ступні ніг зв'язані золотим ланцюжком. Небіжчик убраний у шовковий каптан. Його супроводжував багатий поховальний інвентар -- три пояси, золоті персні, ланцюг із електрового дроту, в долоні правої руки затиснутий кінчик витого золотого стрижня -- символ влади. Зліва була розкладена зброя та військове спорядження: шабля, великий сагайдак зі стрілами, налуччя, щит, шолом і кольчуга. Крім того, біля тіла поставлено срібний посуд. Виявлено також й інші численні знахідки. Судячи з усього, родичі та близькі цього знатного половця добре підготували його для майбутнього потойбічного життя.
Іншою значною групою кочівницьких старожитностей є так звані кам'яні баби -- статуї, котрі тривалий час вважалися надгробними обелісками. Нині доведено, що прямого зв'язку між людьми, похованими в конкретних курганах, і поставленими на них (часто набагато пізніше) кам'яними спорудами немає. Останні пов'язані з поминальним ритуалом і культом предків. Це не узагальнювальне зображення людини, а образ напівбога, міфічного героя і володаря, родоначальника. Загалом фігури людей доволі ретельно пророблені, й не лише у верхній частині тіла (щоправда, нижня завжди трохи укорочена). Вирізняється багато деталей в одязі, зачісці. Нерідко трапляються зображення чаші в руках, кисті яких знаходяться біля пояса (рис. 26).
При визначенні типології статуй бралися до уваги такі ознаки: стать (чоловік чи жінка), поза (сидячи або стоячи), а також різноманітні образотворчі й технічні прийоми, що використовувалися у процесі їх виготовлення.
Половецькі статуї цікаві й тим, що на них зображено велику кількість предметів від костюма, прикрас, зброї та різного побутового інвентарю. Багато які з деталей убрання та прикрас просто не були б відомі без цих витворів кам'яного мистецтва. Це, зокрема, складні жіночі зачіски-шляпки, чоловічі коси-зачіски, деталі жіночої зачіски -- так звані "роги" (повстяні валики, із нашитими на них напівкруглими випуклими срібними пластинами). Крій каптанів, комірів сорочок, фасон чобіт, ремені, що підтримували халяви, нагрудні ремені й бляхи, панцирі із довгих, мабуть, металевих платівок, вишивки на одязі -- ця інформація нам відома лише завдяки вивченню згаданих скульптур.
Картографування окремих деталей зачіски й одягу показало, що в різних половецьких угрупованнях вони розподілені нерівномірно. Це спостереження важливе для встановлення етнографічної своєрідності різних половецьких об'єднань. Щоправда, формування такої своєрідності ще тільки розпочалося і було перерване в першій половині XIII ст. нашестям монголо-татар.
Рис. 26. Кам'яні скульптури воїнів-кочівників (за С. О. Плетньовою)
Окрім двох основних груп археологічних пам'яток, залишених у Північному Причорномор'ї середньовічними кочівниками, відомі й поодинокі знахідки їхніх святилищ. Два із них зафіксовані на Херсонщині поблизу сіл Первомаївка та Львове. Вони були влаштовані в курганах раніших часів.
Перше з них являло собою майже квадратну неглибоку яму, стінки та дно якої викладені невеликими вапняковими брилами. У центрі виявлена основа кам'яної баби, а поруч, мабуть, стояла ще одна. На самій вимостці знайдені уламки амфори, бронзовий казан, численні кістки жертовних тварин. На долівці помітні сліди від вогнищ. У другому випадку в центральній частині насипу розміщувався вівтар або жертовник квадратної форми, в центрі якого також була встановлена кам'яна статуя. Навколо виявлено уламки амфор, кістки тварин та вуглинки. Обидва святилища, хоча й розташовані на відстані ISO км одне від одного на обох берегах Дніпра, мають між собою багато спільного: вони розміщені в однакових топографічних умовах на вододілах; для їх спорудження використані насипи скіфського часу, з кам'яних кромлехів, із яких бралося каміння для спорудження ритуальних конструкцій середньовічних часів; статуї орієнтовані обличчям на схід. У плані архітектури це складні конструкції, що містять жертовники зі статуями у центрі, кам'яний панцир і жертовні ями.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Вивчення античних пам'яток півдня України. Колонізація Північного Причорномор'я. Античні держави Північного Причорномор'я: історія, устрій. Населення і торгівля античних міст-держав. Вплив північно-причорноморської цивілізації на довколишні племена.
реферат [28,9 K], добавлен 19.01.2008Особливості архаїчного, класичного та римського етапів освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я. Ознайомлення із державно-політичним устроєм держав Північного Причорномор'я. Характеристика правової системи афінських міст-держав.
реферат [25,4 K], добавлен 28.10.2010Історичні межі географічного ареалу Північного Причорномор'я. Теорія кавказького шляху, особливості Балканської теорії заселення цього регіону. Природні умови розвитку і культурні спільноти людини на території Північного Причорномор'я в епоху палеоліту.
реферат [33,1 K], добавлен 07.04.2013Питання про можливість заселення північного Причорномор'я з боку Кавказу. Балканська теорія заселення, її сутність. Особливості і природні умови розвитку людини на території Північного Причорномор'я. Розвиток культури епоху палеоліту на території України.
реферат [33,1 K], добавлен 06.05.2013Особливості процесу заснування колоній та їх типи. Причини та основні напрямки великої грецької античної колонізації Північного Причорномор’я. Характеристика етапів розвитку античних міст території. Встановлення історичного значення даного процесу.
курсовая работа [2,8 M], добавлен 01.03.2014Проблема взаємовідносин еллінів і варварів в історіографії. Тіра та фракійське населення в римську добу. Аналіз та основні аспекти контактів жителів античної Тіри з місцевим населенням Північно-Західного Причорномор’я - із сарматами, скіфами, гетами.
научная работа [5,5 M], добавлен 13.01.2016Історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї. Основні причини колонізації. Західний, північно-східний та південно-східний напрямки грецької колонізації. Вплив грецької колонізації на цивілізації. Негативні та позитивні наслідки колонізації.
презентация [2,0 M], добавлен 29.12.2015Аналіз питання про сухопутні та морські походи козаків Українського гетьманату у Північне Причорномор’я та Крим у 1684-1699 рр., роль в організації та здійснені цих походів гетьмана І. Мазепи. Роль козаків в російсько-турецькій війні 1686-1700 рр.
статья [39,9 K], добавлен 07.08.2017Ознайомлення із основними відмінностями між лісостеповими та степовими групами скіфської людності згідно краніологічних та одонтологічних даних. Дослідження історії формування культури кочового за землеробського населення Північного Причорномор'я.
реферат [130,0 K], добавлен 16.05.2012Міфи про маловідомий Північнопричорноморський край, аналіз свідчень давніх авторів та аналіз праць сучасних науковців. Причини грецької колонізації. Перші грецькі поселення на території України. Значення колонізації греками Північного Причорномор’я.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 07.01.2014Вивчення формування людської цивілізації на території України. Особливості розселення давніх кочових племен – кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Етногенез східних слов’ян – грецький і римський період.
реферат [26,4 K], добавлен 18.05.2010Візуальні обстеження і збір знахідок, складання планів, опис монет античного міста Ольвії. Планомірні і цілеспрямовані дослідження Ольвії і її некрополя Б.В. Фармаковським. Значення Ольвії, як культурного та політичного центру Північного Причорномор'я.
реферат [16,5 K], добавлен 29.05.2016Дослідження історії виникнення античного міста Ольвія, як адміністративного, економічного та культурного центру Північного Причорномор’я. Особливості розвитку іншого не менш важливого центру античної культури в Північному Причорномор’ї міста – Херсонес.
реферат [56,2 K], добавлен 09.12.2014Історія раннього палеоліту у Східній Європі. Перші стійбища в Північному Причорномор’ї. Кочові племена гумельницької, кемі-обинської, усатівської, черняхівської культур. Аналіз пори бронзового віку. Грецькі міста і поселення. Період скіфських племен.
дипломная работа [87,8 K], добавлен 07.05.2015Аналіз літописів Лаврентіївського та Іпатіївського списків. Характеристика тюркських народів руського порубіжжя. Основи чорноклобуцького союзу. Локалізація проживання чорних клобуків. Протистояння печенігів і Русі, подолання агресії кочівників Я. Мудрим.
статья [28,9 K], добавлен 11.08.2017Загальна характеристика причин грецької колонізації в країнах Середземномор'я. Відмінність ранніх грецьких колоній від фінікійських. Особливості напрямків колонізації та класової боротьби в цих поселеннях. Грецькі колонії Північного Причорномор’я.
реферат [36,7 K], добавлен 01.12.2010Городища - археологічні пам’ятки протослов’янської зарубинецької культури; їх будова, розвиток, функціонування. Характеристика і особливості городищ, пізньоскіфські і античні традиції у їх облаштуванні; дунайські впливи на матеріальну культуру населення.
реферат [26,0 K], добавлен 18.05.2012Посилення Китайської імперії. Небезпека набігів кочівників та ідея побудови Китайської стіни імператора Цинь. Довжина, висота спорудження, кількість веж та воріт. Відкриття Шовкового шляху, розширення торгівельних зв'язків та особливісті товарообміну.
реферат [282,4 K], добавлен 16.11.2009Особливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу, обґрунтування його причин. Дослідження передісторії та історії розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін. Визначення здобутків союзників та втрат Речі Посполитої.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 17.01.2010Писемні та археологічні пам'ятки як джерело вивчення проблеми походження поселень на території Давнього Межиріччя. Вивчення проблеми розселення населення на території Південної Месопотамії. Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації.
реферат [38,6 K], добавлен 28.10.2010
