Особливості здійснення програми будівництва та реконструкції підприємств хімічної промисловості в УРСР (1960-70-і роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості здійснення програми будівництва та реконструкції підприємств хімічної промисловості в УРСР (1960 - 70-і роки)

За роки незалежності Україна змогла не тільки зберегти виробничий потенціал хімічної промисловості, але й примножити його. Оскільки ця промисловість була здебільшого орієнтована на експорт, вона меншою мірою відчула економічну кризу, а українські хімічні підприємства зарекомендували себе як надійні та стабільні партнери. В історіографії розгляд процесу модернізації хімічної промисловості в Україні частково присутній у працях О. Несторенко [1], Ю. Башмакова [2] та ін. Однак чимало аспектів залишилися поза увагою і потребують подальшої розробки. Метою статті є аналіз особливостей введення та розширення хімічних потужностей УРСР в 1960 - 70-х рр.

Відповідно до планів прискореного розвитку хімічної індустрії в Українській РСР уже на початку 1960-х рр. значних масштабів набута реконструкція діючих хімічних підприємств, а також будівництво нових. Лише протягом 1959 - 1965 рр. передбачалося реконструювати і розширити 47 діючих та збудувати 17 нових хімічних підприємств [1, 157]. Грандіозні плани з розбудови «великої хімії» вимагали значних капіталовкладень. У їх загальному обсязі частка промислових будов хімії, розташованих на території України, складала приблизно 13 - 16 % [3, 11]. На 1959 - 1965 рр., відповідно до розрахунків контрольних цифр семирічного плану, обсяг капіталовкладень у хімічну промисловість республіки становив 1197 млн руб. [2, 30]. Фактичне ж виконання обсягів змушувало збільшувати виділення коштів. Всього на капітальне будівництво в хімічній промисловості України лише у першій половині 1960-х рр. було спрямовано в півтора рази більше коштів, ніж за попередні 40 років [4, 122]. Протягом 1960 - 70-х рр. основні промислово-виробничі фонди хімічної промисловості збільшилися в шість разів. За темпами нарощування виробничих фондів хімічна промисловість посідала перше місце, випереджаючи такі галузі, як електроенергетика, чорна металургія, машинобудування [5, 142].

У хімічній промисловості виробництво було комплексним та комбінованим, де з одного виду сировини отримували різні види продукції. Тому наприкінці 1950-х рр. було взято курс на розширення діючих хімічних підприємств на основі концентрації, спеціалізації та комбінування виробництва. З цією метою значна увага приділялася проведенню реконструкції хімічних комбінатів та заводів, які раніше орієнтувалися на випуск мінеральних добрив [6, 7].

На початку 1959 р. завершено будівництво першої черги Лисичанського (пізніше - Сєверодонецький) хімічного комбінату. До його складу, крім виробництва аміаку, слабкої азотної кислоти та аміачної селітри, увійшли цехи з виробництва метанолу, спиртів, формаліну, цех каталізаторів. Разом з виробничими цехами було побудовано велику ТЕЦ, ремонтно-механічний завод, об'єкти водо- та енергопостачання. З 1958 до 1965 рр. обсяг валової продукції комбінату збільшився в 5,5 рази [3, 25]. Відкриття в 50-х рр. багатих газових родовищ дало можливість, замість дорогого металургійного коксу, використовувати на Сєверодонецькому хімкомбінаті природний газ, що значно спростило технологічні процеси [7, 3]. Усі виробничі цехи цього комбінату були об'єднані в 4 заводи: синтезу аміаку та спиртів, мінеральних добрив, пластичних мас та синтетичних мономерів. Саме тут уперше було організовано багато- тоннажне виробництво ацетилену (цінної хімічної сировини для виробництва продуктів, з яких отримували пластичні маси, синтетичні волокна, лаки тощо) [8, 19].

У 1959 - 1965 рр. на Рубіжанському хімічному комбінаті побудовано цехи з виробництва барвників, а 1962 р. запрацював перший у СРСР промисловий цех з виробництва барвників для хімічних волокон (1970 р. тут випускали вже 180 марок барвників) [9, 157]. На Горлівському азотнотуковому заводі (з 1966 р. Горлів- ський хімічний комбінат) також було реконструйовано та введено в роботу нові цехи. Обсяг продукції комбінату в 1965 р., порівняно з 1958 р., збільшився більше, ніж удвічі, а виробництво азотних добрив - у 1,6 рази [3, 32]. Дніпродзержинський азотнотуковий завод (з 1965 р. хімічний комбінат) теж значно збільшив випуск аміаку, азотної кислоти, аміачної селітри, сірчаної кислоти тощо. Проводилася робота із впровадження нових технологічних процесів та автоматизації виробництва. Так, у дослідному цеху комбінату була розроблена технологія різних варіантів отримання нітрофоски - складного добрива, що містило азот, фосфор та калій. У 1967 р. на комбінаті було введено в експлуатацію виробництво каустіку, а 1970 р. створено потужності з виробництва ацетилену з природного газу та його переробки на хлористий вініл - вихідний продукт для виробництва пластмас [9, 142].

Для забезпечення господарств азотними добривами в 1962 р. було розпочато будівництво заводу азотних добрив в м. Черкаси. Завод аміачних добрив та завод іонообмінних смол об'єднано в одне підприємство - Черкаський хімічний комбінат. Завод із випуску аміачної води почали споруджувати в Рівному [3, 37]. На Вінницькому хімічному комбінаті були введені в дію цехи орто- фосфатної кислоти - цінного продукту, який використовується для виплавки природної сірки та виробництва миючих засобів. Тут же вперше почали випускати добрива із додаванням мікроелементів, які сприяли кращій врожайності, ніж звичайний суперфосфат [10, 24].

Протягом 1960-х рр. Сумський хімічний комбінат було оснащено високопродуктивним обладнанням, завдяки чому сірчанокислотний цех став найпотужнішим в УРСР. У 1964 р. тут було побудовано перший в СРСР великотоннажний цех із виробництва пігментного двоокису титану. На комбінаті було також запущено виробництво хімічних реактивів. Проведена реконструкція й Калуського калійного комбінату (об'єднаний з Калусь- ким хіміко-металургійним комбінатом). Збільшення виробничих потужностей комбінату відбувалося в основному за рахунок відновлення та введення в експлуатацію нових об'єктів. Значну роль у збільшенні випуску мінеральних добрив за семирічку зіграла заміна застарілого обладнання новим і модернізація існуючого обладнання та удосконалення в технологічній схемі хімічної фабрики. Комбінат за період 1959 - 1965 рр. виробив калійних добрив на 27,8 % більше, ніж було намічено контрольними цифрами, а семирічний план виконаний на 107 %. У 1975 р. на Калуському хіміко-металургій- ному комбінаті на базі етилену, що поставлявся з Угорщини, було запущено виробництво хлористого вінілу та поліхлорвінілової смоли на його основі, чим закладено основи синтезу полімерів з нафтохімічної сировини [9, 112]. хімічний індустрія виробництво україна

Було значно розширено та реконструйовано Роз- дольський гірничо-хімічний комбінат, введений в експлуатацію 1958 р. Застосування нового методу збагачення сірчаної руди дозволило довести вміст сірки в концентраті до 75 %. Вперше у світовій практиці була науково доведена та впроваджена у виробництво теорія збагачення сірчаних руд, яка почала застосовуватися й за кордоном. На комбінаті також був розроблений технологічний процес очищення сірки хімічним методом із застосуванням хлористого алюмінію, що дозволило наблизити якість сірки до кращих світових стандартів.

Створювалися в УРСР й виробничі потужності спеціалізованих підприємств. Так, уперше в СРСР розпочато будівництво (1959) найбільшого в Європі заводу склопластиків (м. Сєверодонецьк). Він виробляв продукцію для шахтного та житлового будівництва. Однак основне технологічне обладнання заводу було внесено до робочих проектів без попереднього випробування в експериментальних умовах. Ускладнювала ситуацію і непідготовленість галузей народного господарства до застосування склопластиків [11, 2]. 1961 р. в Донецьку побудовано завод для виробництва полімеризованих синтетичних смол. У цьому ж році почалося будівництво найбільшого в республіці Броварського заводу порошкової металургії. У 1970 р. введено найбільший в СРСР Сокальський завод віскозного штапельного волокна. З пуском лише першої черги заводу питома вага віскозних штапельних волокон склала 10,5 % від загального обсягу їх виробництва в СРСР [9, 116].

За період 1959 - 1965 рр. у республіці була створена й основа для розвитку гумової промисловості та база її подальшого розвитку. Зокрема, Дніпропетровський шинний завод - один з гігантів «великої хімії» України - введений у дію 1961 р. Однак будівельні роботи проходили складно, на що вказував завідуючий відділом важкої промисловості ЦК КПУ О. Бурмістров. Лише після відвідин заводу Першим секретарем ЦК КПРС М. Хрущовим справи на будівництві покращилися, а необхідне обладнання було вирішено закупити за кордоном [12, 278]. У цей же час значно покращено роботу підприємств шиноремонтної промисловості.

Відбувалася розбудова потужностей з виробництва хімічних реактивів. Донецький завод хімічних реактивів був першим підприємством, що організувало великотоннажне виробництво хімічних реактивів. Шосткін- ський завод хімічних реактивів збільшив асортимент продукції до 680 найменувань, а обсяг валової та товарної продукції протягом 1960-х рр. зріс утричі. Черкаський завод хімічних реактивів був організований на базі існуючого заводу натурального каучуку з 1953 р. Львівський завод заказних хімреактивів та аналітичних фільтрів був організований в 1961 р. на базі раніше існуючої фасовочної фабрики. На Харківському заводі хімічних реактивів в результаті реконструкції випуск продукції збільшився в 2,5 рази. Було освоєно більше 900 найменувань нових реактивів, у тому числі вихідних напівпродуктів для синтезу нових полімерів [9, 253].

У ході розбудови потужностей «великої хімії» змінилася «географія» хімічної промисловості України: поряд з Донецько-Придніпровським промисловим районом було створено новий великий центр хімічної індустрії на базі мінеральних та нафтових родовищ Прикарпаття. Якщо в першому були зосереджені основні обсяги виробництва азотних та фосфорних добрив, пластмас та синтетичних матеріалів, сірчаної кислоти, каустичної та кальцинованої соди, то в Південно-західному районі, поряд з мінеральними добривами (у тому числі й калійними), вироблялися хімічні волокна, каустична сода, пластмаси, хімічні засоби захисту рослин.

У цілому протягом 1960 - 70-х рр. хімічна промисловість УРСР зазнала значної модернізації. Було створено нові важливі підгалузі, побудовано та введено в дію 320 виробничих комплексів. У 1961 - 1985 рр. введено виробничих потужностей з виробництва за рік: мінеральних добрив - на 21,8 млн. т., хімічних волокон - 160 тис. т., синтетичних смол і пластмас - 670,9 тис. т. Внаслідок здійснення великої програми будівництва та реконструкції підприємств «великої хімії» в УРСР зросли потужності з виробництва основних видів продукції хімічної промисловості й головне - її якість.

Література

1. Народне господарство Української РСР у семирічці. Сучасний стан та перспективи розвитку / Під ред. О. Несторенко. -- К., 1960.

2. Башмаков Ю.А. Розвиток будівництва хімічних підприємств на Україні//Економіка Радянської України. --1964. -- № 5.

3. Химическая промышленность Украины за 50 лет Советской власти / Под ред. Г. Вилесова. -- К., 1967.

4. Литвин В.М. Україна у другому повоєнному десятилітті (1956 --1965). -- К., 2004.

5. Экономика Советской Украины 1945 -- 1975 / Ред. А. Емельянов. -- К., 1975.

6. Герасимчук Я.И. Совершенствование планирования на химических предприятиях. -- К., 1966.

7. Вилесов Г.И. Повышать технический уровень химической промышленности Луганского совнархоза // Химическая промышленность. --1959. -- Ns 6.

8. Гогин В. Ф. Рост выпуска минеральн ыхудобрений -- основа химизации сельскохозяйственного производства // Ускоренное развитие химической промышленности -- ударный фронт коммунистического строительства. -- Луганск, 1964.

9. Развитие химической технологии на Украине: В 2 т. / Под ред. Л. Кругляка. -- Т 2. -- К., 1976.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. -- Ф. 5000. -- Оп. 1. -- Спр. 744.

11. Центральний державний архів громадських об'єднань України (Далі -- ЦДАГО). -- Ф. 1. -- Оп. 76. -- Спр. 1926.

12. ЦДАГО. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4312.