C. Подолинський як об’єкт вивчення радянської історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

C. Подолинський як об'єкт вивчення радянської історіографії

У статті розглядаються методологічні особливості радянської історіографії вивчення життя та наукового доробку С. Подолинського.

Ключові слова: радянська історіографія, енергетична концепція, громадська позиція, марксизм.

Сьогодні, в умовах наростаючих глобальних проблем, енергетична концепція С. Подолинського, яка з'явилася ще 1880 р., виглядає не лише актуальною, але багато в чому пророчою. Ідеї Сергія Андрійовича щодо енергетики життя спочатку не здобули сприйняття через незрозумілість науковій громадськості. Між першими історіографічними працями, які висвітлюють окреслену проблематику, та сучасними дослідженнями лежить не лише столітній відрізок часу, але й радикальна зміна наукової картини світу, що відбулася внаслідок стрімкого розвитку знання та фундаментальних відкриттів ХХ ст. Відтак, метою статті є розгляд радянської історіографії стосовно життєвого та творчого шляху С. Подолинсь- кого, що по суті визначила «долю» українського мислителя в науковому просторі.

Перший період вивчення життя та наукової спадщини С. Подолинського - до 1950-х рр., вирізняється своєрідним «відкриттям» вченого, адже роботи цього періоду представляють собою своєрідний пазл, який дослідники збирали з уривчастих свідчень про вченого. Потрібно підкреслити, що в дореволюційний період постать Сергія Андрійовича залишалася поза увагою дослідників. Винятком є доробок біографа Ф. Вітберга, щоправда він висвітлював життєвий шлях С. Подолинського лише в контексті характеристики родинного життя його батька - Андрія Івановича - «поета з пушкінської плеяди». Біограф, захищаючи імперські інтереси держави (його стаття опублікована 1905 р.), зазначав, що шанований дворянин А. Подолинський був щасливим у шлюбі, проте, обездоленим у житті сімейному: «Від шлюбу з княгинею М. Кудашевою у Подолинського народилися два сини, з яких один помер у ранньому дитинстві, а інший (Сергій) - став для батьків причиною важкого, багаторічного горя» [1, 205]. Обґрунтовуючи вищезазначене, Ф. Вітберг засуджував зв'язок Сергія з революціонерами і його «неправильну» політичну позицію.

Діаметрально протилежної думки про українського вченого дотримувався М. Грушевський, який став автором «скелету будучої біографії Подолинського» [2, 15]. Відсутність автобіографії, листування, спогадів чи інших матеріалів, які б допомогли при написанні повного життєпису мислителя, значно ускладнювали роботу М. Грушевського, який вважав С. Подолинського «фігурою найбільш покривдженою нашою традицією». Потрібно зазначити, що Михайло Сергійович розглядав постать Сергія Андрійовича лише з ракурсу його громадсько-політичної діяльності: «Не тільки суб'єктивно, як людина, яка всю себе віддала громадській роботі й згоріла в ній без останку, але й об'єктивно - з огляду на показні результати своєї роботи, на високу репутацію молодого українського соціалістичного руху в західноєвропейських соціалістичних кругах, котру здобула йому головно діяльність Подолинського, - він заслужив собі одне з найбільш почесних місць в історії нашого духовного життя» [2, 15-16].

Сприятливим для популяризації ідей мислителя був 1924 рік, коли в Парижі відбулася презентація книги В. Вернадського, в якій він посилався на дослідження енергетичних процесів С. Подолинського. В. Вернадсь- кий високо оцінював науковий доробок Сергія Андрійовича, ставлячи його в один ряд із засновниками сучасного природничо-наукового світогляду - Р Майєром, В. Томсоном та Г. Гельмгольцом. Належним чином фундатор вчення про ноосферу відзначав і його методологію, що полягала у встановленні взаємозв'язку між економічними та енергетичними процесами людства. Концептуальні засади С. Подолинського, на думку В. Вернадського, відіграли визначальну роль у розвитку світоглядних парадигм західноєвропейських філософів ХХ ст. [3, 218].

У 1930 р. новий виток у вивченні постаті українського вченого заклав С. Буда. На основі спогадів М. Сажи- на, П. Лаврова, М. Драгоманова та ряду архівних матеріалів, дослідник намагався відобразити більш точну біографію Сергія Андрійовича, проте, сам підкреслив, що це завдання надзвичайно складне, тож він подає лише ті фрагменти, які йому вдалося достовірно встановити [4]. Побіжну характеристику революційно-демократичної діяльності С. Подолинського подав на цьому етапі Д. За- славський [5]. Зокрема дослідник назвав М. Драгома- нова і С. Подолинського основоположниками марксизму в Україні. Потрібно зазначити, що пізніше ці думки були засудженні як спроба «вигадати теорію українського національного марксизму».

До наступного періоду розробки окресленої проблеми відноситься історіографія 1950 - 80-х рр. Причому вивчення наукової спадщини С. Подолинського перебувало у прямій залежності від розвитку такої галузі знання, як історія економічної думки. Послаблення тоталітарного режиму стимулювало пожвавлення її вивчення, проте, відомі ідеологічні рамки робили цю галузь ізольованою від світового наукового поступу. Так, у 1950-х рр. при Інституті економіки АН УРСР розпочалося дослідження наукової спадщини С. Подолинського. Визнаючи марксизм-ленінізм закономірним наслідком багатовікового розвитку науки та єдиним спадкоємцем кращих традицій передової суспільно-політичної, філософської та економічної думки, ЦК КПРС підкреслив вважливість вивчення революційного руху Російської імперії 1860 - 70-х рр. - час поширення ідей марксизму серед вітчизняних громадських діячів, до когорти яких відносився і Сергій Андрійович.

За постановою вченої ради Інституту економіки АН УРСР в 1958 р. побачила світ монографія Л. Корнійчук та І. Мешко «Економічні погляди С. Подолинського» [6]. Саме ця праця стала фундаментом для подальшого вивчення постаті С. Подолинського в радянській історіографії. Вже у передмові автори окреслили ряд дискусійних питань, серед яких найважливішим є визначення громадської позиції С. Подолинського [6, 5]. Як відомо, в його працях основна роль в майбутній революції та суспільно-політичному житті України відводилась селянству як основній масі населення країни. В інтерпретації ж авторів монографії це означало, що він не міг до кінця звільнитися від «дрібнобуржуазної обмеженості» [6, 98]. Керуючись у висвітленні діяльності та економічного світогляду С. Подолинського ленінською оцінкою революціонерів різночинного етапу революційного руху в Росії, автори вважали необхідним показати «суперечності, спрощення, нечіткість чи просто неправильне розуміння» вченим тієї чи іншої економічної категорії чи явища. Основна ж заслуга Сергія Андрійовича полягала у сприянні підготовки ґрунту для поширення ідей наукового соціалізму на Україні [6, 8]. Ще одним вагомим внеском дуету Корнійчук-Мешко стала розробка бібліографії праць українського вченого, що було надзвичайно важко зробити, зважаючи на анонімність та географію публікацій С. Подолинського [6, 198].

Не менш плідним у вивченні наукової спадщини С. Подолинського був підхід Л. Коваленка [7]. Визнаючи, що заняття в галузі історії не були основними в творчій діяльності Сергія Андрійовича, дослідник, проте, підкреслив оригінальність постановки історичних питань, глибину їх дослідження і тому підносить С. Подолинського до рівня визначних істориків України [7, 161]. Зокрема Л. Коваленко зазначає, що «до С. Подолинського ніхто з істориків України так широко не досліджував питання історії первіснообщинного ладу» [7, 163]. Для відтворення історії суспільних відносин найдавнішого минулого вчений використовував матеріали археологічних знахідок та етнографічні знання. С. Подолинський демонстрував також добру обізнаність сучасної для нього історіографії, про що яскраво свідчать його посилання на видатних українських та російських істориків ХІХ ст. Актуальність вивчення світанку людської цивілізації для вченого полягала в необхідності довести закономірність зміни одного ступеня в історії другим, і, як наслідок, заміни існуючого класового суспільства на безкласове. Високо оцінюючи здобутки С. Подолинського в галузі історичної науки, Л. Коваленко, проте, не оминає загаль- нопоширеного висновку про помилковість ставки вченого на селянство як рушійну силу боротьби за соціалізм та авангарду подальшого розвитку України.

У 1977 р. бельгійські вчені І. Пригожин та І. Спенгерс опублікували монографію «Порядок з хаосу. Новий діалог людини з природою» [8], значення якої було оцінено присвоєнням Нобелівської премії І. Пригожину. Ця робота дала початок корінному перегляду всіх, раніше встановлених, наукових цінностей та законів. Хоча в Радянському Союзі вона була видана значно пізніше (1986), але окремі публікації засновника Брюссельської школи вільно потрапляли до вітчизняного наукового простору ще з кінця 1960-х рр. Досліджуючи внесок слов'янських вчених у підготовку цієї методологічної революції, радянські дослідники звернулися до науково-філософської спадщини «забутого новатора науки» - С. Подолинського.

У цьому контексті не може не привернути увагу висока оцінка вкладу С. Подолинського у природничу науку радянських академіків Б. Кедрова і О. Огурцова [9]. Дослідники називають п'ять заслуг українського вченого. По-перше, С. Подолинський заклав новаторський підхід, що полягав у спробі віднайти форми взаємозв'язків між фізичними й соціальними науками, між фізичним ученням про енергію та економікою. По-друге, він проаналізував конкретні форми взаємозв'язків між суспільними і природничими процесами. По-третє, одним із перших вказав на недосконалість другого закону термодинаміки, підкресливши наявність у природі процесів, що протистоять розсіюванню сонячної енергії, підвищення рівня організації і впорядкування різних систем. По-четверте, вчений-новатор запропонував енергетичний підхід до історії техніки, що в майбутньому дозволило дати наукові оцінки технічних досягнень людства, осмислити перспективу науково-технічного прогресу, визначити шляхи розвитку найефективніших технічних здобутків. По-п'яте, С. Подолинський вказав на нові шляхи перетворення людством сонячної енергії [9, 636-637].

Взагалі радянська історіографія вивчення наукової спадщини окресленого періоду представлена багатьма істориками, філософами, медиками. Досліджували ідеї С. Подолинського А. Пашук [10; 11], М. Рудько [12; 13], Т. Слюдікова [14] та ін. Проте, ці праці були написані з марксистсько-ленінських позицій, тому С. Подолинсь- кий був представлений лише як прихильник соціалізму. Енергетична ж концепція українського вченого або не висвітлювалася, або дослідники одностайно погоджувалися із відомим «висновком-вироком» Ф. Енгельса про помилковість ідей винахідника.

Отже, радянська історіографія запропонованої проблематики представлена небагатьма іменами. Зокрема вивчення життя та наукової спадщини С. Подолинського знаходилося у полі зору дослідників різних галузей знань: істориків, економістів, філософів, соціологів, політологів. Кожен, із проаналізованих, історіографічних періодів мав свої якісні відмінності. Так, період 1905 - 1930-х рр. вирізнявся з'ясуванням біографічних подробиць, що було обумовлено відсутністю відповідної інформації. Хоча, поряд з цим, представники довоєнної історіографії були зорієнтовані на різні аспекти багатогранної особистості С. Подолинського, від суто громадської діяльності (М. Грушевський, Д. Заславський) - до аналізу новаторських ідей вченого (В. Вернадський). Представники повоєнної радянської історіографії (від 1950-х рр.) зосереджували увагу в основному на економічних поглядах С. Подолинського (Л. Корнійчук, І. Мешко). Дослідники аналізували роботи вченого з погляду відповідності марксистській ідеології та піддавали критиці його енергетичну концепцію. Нобелівська премія І. Пригожи- на 1977 р. дещо змінила ситуацію в оцінці наукової спадщини українського мислителя (О. Огурцов), проте, дійсна методологічна переорієнтація вітчизняної історіографії відбулася лише наприкінці 1980-х рр. подолинський радянський енергетичний марксизм

Размещено на Allbest.ru