Класифікація видів та форм корпоративності давньоруської князівської влади за "Повістю минулих літ"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ТА ФОРМ КОРПОРАТИВНОСТІ ДАВНЬОРУСЬКОЇ КНЯЗІВСЬКОЇ ВЛАДИ ЗА «ПОВІСТЮ МИНУЛИХ ЛІТ»

Політична історія Київської Русі, незважаючи на досить тривалу традицію вивчення, не являє собою вичерпану тему для дослідників й до сьогодення. Здобутки у царині теорії історичного пізнання дають нам можливість більш глибоко занурюватися до проблематики, подивитися на події минулого з іншої точки зору, розширити інструментарій для інтерпретації джерел за допомогою появи нових методологічних підходів.

З приводу нашої проблематики казати про певний історіографічний пласт можемо лише з певними застереженнями, оскільки за категорією «корпоративності» дослідження не велися. Водночас дослідження у просторі соціальних відносин та політичної історії доби Київської Русі можуть стати першим етапом у побудові певної історіографічної моделі з проблематики. У руслі політичної історії Давньої Русі необхідно відзначити доробок таких дослідників, як П. Толочко, О. Толочко, Б. Свердлов, Т Вілкул, О. Назаренко [1 - 4] та ін.

Питання про доцільність використання сучасних термінів щодо минулих історичних подій тривалий час зумовлюють дискусії. З іншого боку, ми розуміємо, якщо науковець буде знаходитися в одному замкненому термінологічному просторі, то казати про пізнавальні можливості наукового інструментарію маємо з досить скептичних позицій.

Одним з таких термінів є корпоративність - категорія, яка побутує у політологічних колах. Політична корпоративність - «термін, що характеризує сутність політичної системи через панування політичних корпорацій, - сукупності людей, що об'єднуються для досягнення мети - реалізації державної влади. Корпоративність є характерною для середньовічного суспільства й означає його побудову через наявність корпорацій (цехів, комун, станів). Взаємодія політичних корпорацій дозволяє їм поділити ринок влади. Щоб політична корпорація була життєздатною вона повинна мати монополію на свою сферу діяльності. Між корпораціями діє механізм «ув'язки», узгодження інтересів їх членів» [5, 295]. Розглядаючи корпоративність у просторовому полі Середньовіччя, неможливо обійти увагою таке явище як corpus fratrum (досл. - тіло братів) - за своєю суттю є порядком володарювання, коли влада є прерогативою не однієї особистості, а всього правлячого роду. Вважається, що першопочатково це могло бути пов'язано з уявленнями про сакральну природу влади, яка розглядалась як власність пануючого роду. Отже, типовим для corpus fratrum є співправління усіх братів після смерті батька, що відбивалося у територіальних розподілах між ними, створення князівств-уділів при збереженні єдності як ідеальної норми.

Враховуючи розподіл влади, котрий є притаманним для середньовічної корпоративності, пояснимо, що ми у дослідженні розглядаємо князя як окрему корпорацію, а на етапах розгалуження й появи значної кількості гілок роду корпорацією буде виступати саме гілка, оскільки родинне серед представників однієї гілки переважає. Оскільки мова йтиме з приводу «гілкової» влади, що сконцентрована у руках старшого з роду, то й проблеми, які виникають у середині гілки нас не турбують, адже, для нашого дослідження головними героями є князі першого щабелю.

Звернемо увагу ще раз на corpus fratrum, традиції якого передбачають колективне співправління на рівних умовах, не виокремлюючи «головного» володаря. Це положення є важливим, оскільки у людини, яка не займається середньовіччям може виникнути питання, чому саме маємо вважати, що князівська еліта та літописці, котрі фіксували інформацію, не розглядали себе/князів лише в межах родинних зносин? Чи правомірно казати про корпоративність? Виходячи з суті самої форми corpus fratrum, можемо зробити висновок, що ні, кожен князь в першу чергу розумів себе як володар та носій влади (але в рамках роду), що надана йому від народження. Однак за форми corpus fratrum він розумів, що і його брати також є з ним рівними, оскільки за такої форми володарювання старшинство не відігравало ролі. Джерела подають нам інформацію, що за заповітом Ярослава, який наказує: «Се же поручаю в себе м^сто столъ свой стар^йшому сынови своему, брату вашему Изяславу - Кыевъ, сего послушайте, якоже послушаете мене, да ть вы будеть вь мене м'Ьсто» [6] - тут вже бачимо зміну форми переходу влади.

У цій розвідці метою є відображення елементів корпоративності давньоруської князівської влади крізь призму повідомлень «Повісті минулих літ». Для її досягнення вважаємо за доцільне простежити висвітлення елементів корпоративності у джерелах; виокремити форми корпоративності та визначити характерні риси сприйняття корпоративності літописцем. Об'єктом дослідження виступає форми корпоративності давньоруської князівської еліти. Предметом є форми корпоративності еліти за «Повістю минулих літ».

Умовним хронологічним відрізком беремо час існування на Русі corpus fratrum. Джерельною базою виступає текст «Повісті минулих літ». Свідомо у розвідці використовуємо суто наративне джерело, відкидаючи документальні, агіографічні як давньоруського походження, так і іноземного, тобто, робимо спробу відобразити та накреслити основні вектори для початкового виокремлення форм корпоративності за джерелами «світського» походження. Під останніми ми розуміємо: згідно сучасних досліджень історико-лінгвістичного напряму, можемо казати про побутування та використання на всьому християнському просторі певної моделі укладання літописів у східній традиції та хронік на Заході, тобто, існувало певне тіло тексту, яке залишалося наповнити описом історичних подій за допомогою стилізації під біблійні взірці. Розуміючи, що всі джерела давньоруського походження є просякнутими провіденціона- лістською атмосферою, яка була домінуючою за часів їх створення, можемо казати про нашарування при фіксації інформації як мінімум трьох свідомостей: християнська (тобто, стилізація під біблійні взірці), наступна - літописця (і можливо її требо поставити на перше місце, адже він, послуговуючись своїми суто внутрішніми мотиваціями, обирає сюжети, які мають бути зафіксовані, літописець обирає форми через які мають бути подані події, тощо) і, гадаємо, для літописів можемо виокремити третій рівень свідомості - це те, що було додано з часом до літописних текстів людьми, які складали у XIV - XV ст. літописні списки. Отже, враховуючи специфіку нашого джерела спробуємо відтворити образ корпоративності, присутній у «Повісті минулих літ».

Оскільки, на нашу думку, першопочатково необхідно накреслити основні теоретичні постулати, то у цій розвідці підемо позитивістським шляхом аналізу джерела. Свідомо абстрагуємось від лінгвістичного аналізу, семіотичних студій та іншого методологічного інструментарію, який є необхідним при герменевтиці тексту, бо у нашому випадку це не входить до мети, адже концентруємось саме на сприйняті літописцем означеного кола питань.

Отже, на основні аналізу «Повісті минулих літ» можемо зробити наступну видову класифікацію політичної корпоративності: публічна корпоративність - відносимо повідомлення літопису, що пов'язані більше з родинними сюжетами буття князівського роду (наприклад, відомості під 6477 роком, 6523 - гостювання Бориса у батька, захоронення тіл Бориса та Гліба в одній церкві тощо). До публічної корпоративності необхідно віднести й відомості про культурницьку діяльність (6495 - обрання закону грецького Володимиром, з апеляцією на хрещення Ольги; 6545 - наслідування Ярославом культурницьких традицій Володимира). Поколінна корпоративність - ранжування зв'язків між дядьками та племінниками. Виокремивши вияви корпоративності з військовою метою, можемо її поділити на два підвиди: з метою боротьби проти єдиного ворога (зовнішнього) та з метою об ' єднання братів у боротьбі за політичний вплив у внутрішній політиці, тобто, боротьба між князями за панування на руських землях. Якщо казати про форми виявлення корпоративності, то найбільш розповсюдженими є, звичайно, князівські з'їзди. Хоча можна виокремити такі форми, як братерські зносини дорадчого характеру, дипломатичні контакти князів, обрядова, наприклад, зібрання з приводу канонізації Бориса й Гліба. корпоративність династія князівський держава

Якщо ж казати про сприйняття цих подій літописцем, то необхідно відмітити, перш за все, майстерну стилізацію під біблійні сюжети усіх подій, але в той же час відомостям притаманне не лише суто незаангажоване сприйняття, а й різножанрове забарвлення та наповнення - міфологізація, героїзація тощо. Літописцю не притаманне привнесення власних роздумів з теми, але водночас аналогії з конкретними християнськими сюжетами обираються саме людиною, яка продукує джерело, тобто, припускаємо, що через біблійні сюжети автор може висловлювати й власну думку, адже з безлічі альтернатив літописець завжди обирає сам.

Функціональне навантаження «Повісті минулих літ» мало й політичний характер, тому можемо припустити, що й князівська еліта повинна була мати належний вигляд при описуванні подій, пов'язаних як із добрими її вчинками, так і навпаки. Тому намагання літописця пояснити вчинки, подати їх у потрібному вигляді є досить логічним. Завдяки таким його схильностям, що підпитувалися християнською традицією літописання, бачимо, що літописець, через сюжети стосовно князівства та сюжети-ана- логії з церковної літератури, завжди приводить читача до висновків про єдність влади та про взаємопідтримку представників династії на благо іміджу держави, надаючи їм повчального забарвлення. Досить сталою у «Повісті минулих літ» є традиція літописців апелювати до досвіду предків, продовження їх справи більш пізніми поколіннями («И живяше Володимирь поустроению дЬдню и отню» [6]).

У подальшому, вважаємо за необхідне, вище запропоновану класифікацію використати у суто прикладному аналізі сюжетів «Повісті минулих літ», з метою розгляду еволюції форм корпоративності давньоруської князівської еліти. Також необхідно окремо накреслити такий вектор для подальшого дослідження, як міжкорпо- ративні відносини на міжнародному рівні, тобто, простежити як відбувалась взаємодія представників руської династії, що знаходились у міждинастичних шлюбах, як ці представники роду сприймалися своїми родичами та «колегами» за статусом, чи можемо казати ще про їх приналежність до корпорації, чи це вже суто царина зовнішньополітичних публічних відносин.

Література

1. Толочко А. П. Князь в Древней Руси: Власть, собственность, идеология. -- К., 1992.

2. Свердлов Б. М. Домонгольская Русь. Князь и княжеская власть на Руси VI -- первой трети XIII вв. -- СПб., 2003.

3. Назаренко А. В. Древняя Русь и славяне (Древнейшие государства Восточной Европы). -- М., 2009.

4. Вилкул Т. «Людье» и князь в конструкциях летописцев ХІ-- ХІІІ вв. -- К., 2007.

5. Політичний енциклопедичний словник/ Упор. В. Горбатенко. -- К., 2004.

6. Повесть временных лет [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://lib.pushkinskijdom.ru