Громадський вимір наукового світогляду Сергія Подолинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадський вимір наукового світогляду Сергія Подолинського

Однією із важливих сторін життя Сергія Андрійовича Подолинського була його громадська діяльність. Причому він не відносився до конкретної суспільно-політичної течії та завжди залишав за собою свободу вибору організацій, які б найповніше задовольняли його громадську позицію. Водночас постать цього українського вченого-новатора, мислителя, громадсько-політичного діяча майже невідома широкому загалу, хоча праці С. Подолинського цінувалися вже сучасниками, зокрема видатними представниками культури та науки, як України (І. Франко, М. Драгоманов, В. Вер- надський, М. Грушевський), так і світу (І. Пригожин, І. Стенгерс, Л. Ларуш, Г. Одум та ін.).

У радянський час його доробок аналізували такі історики, як Л. Корнійчук, І. Мешко [1], С.Злупко [2], Л. Па- щук [3] та ін. Сьогодні наукову спадщину С. Подолинського продовжують досліджувати Р Сербин [4], В. Чесноков [5] та ін. Однак і надалі залишається актуальним всебічне осмислення цієї видатної постаті, адже історики й досі не презентували повної біографії та не осягнули всю наукову спадщину Сергія Андрійовича.

У 1867 р. С. Подолинський вступив до Київського університету, який був не лише освітнім центром, а й осередком суспільно-політичного життя. Сам він пізніше писав: «Ніде, принаймні в Росії, не цікавляться так політикою, як в університетах» [2, 92]. При цьому, Сергій Андрійович завжди вдало поєднував навчання й громадську діяльність. Значний вплив на формування світогляду юного студента мав М. Зібер - видатний економіст і соціолог зі швейцарсько-українського роду, член Київської Громади, що гуртувала передове українство, професор політичної економії в Київському університеті. Саме він познайомив Подолинського з керівником Київської громади - М. Драгомановим [6, 237].

У грудні 1871 р. С. Подолинський разом із М. Зібе- ром та М. Драгомановим очолили редакцію газети «Київський телеграф» - друкований орган Громади. Як зазначає М. Пшеничний, «смілим вторгненням у життя, демократичним підходом до наболілих місцевих тем» вони здобули велику популярність по всій Україні, а у книгарнях Києва навіть почали продаватися їх фотокартки [7, 201]. Проте, така популярність стала скоріше загрозою для журналістів, адже царський уряд після деякого послаблення почав контрнаступ у сфері суспільного життя та переслідував будь-які прояви вільнодумства. громадський подолинський ліберальний демократичний

Після закінчення університету, в 1871 р. С. Подолинський та М. Зібер виїхали за кордон. Вони побували у Львові, де зустрічалися із М. Бучинським, а звідти поїхали до Відня, де познайомилися із товариством галичан «Січ». Як результат, С. Подолинський мав змогу порівняти соціальні та національні проблеми українців Російської імперії та Австро-Угорщини [8, 319]. Крім цього, Сергій Андрійович продовжив навчання в університетах Західної Європи. Навіть обраний фах відповідав громадській позиції вченого. Так, на початку 1870-х рр. більшість студентської молоді з Росії, що перебувала в Цюріху, здобувала освіту за спеціальностями сільського вчителя та лікаря для підготовки майбутнього «походу в народ». У Цюріху була організована російська бібліотека, на базі якої гуртувалися прогресивно налаштовані студенти [5, 86]. У Швейцарії він мав змогу спілкуватися з російськими та українськими емігрантами-револю- ціонерами. Особливо зблизився із П. Лавровим та Г Лопатним. У серпні 1872р. на лондонській квартирі Ф. Енгельса

С.Подолинський познайомився з К. Марксом [7, 201].

Теорія останнього мала значний вплив на суспільне життя ХІХ ст. В програмному документі «Маніфест Комуністичної партії» було репрезентовано нове світорозуміння, яке безпосередньо стосувалося соціального життя. Поширення ідеології марксизму в Україні відбувалося в умовах розчарування частини народників у ставці на революційний потенціал селянства. Марксизм певною мірою продовжував ідеї народницького соціалізму та традиційну тактику народників. Справедливість, рівність, свобода лежали не тільки в основі марксистського ідеалу, а й були базовими цінностями селянського общинного соціалізму. Спільними були й форми та методи досягнення поставленої мети - народна революція, тільки марксизм робив ставку на пролетаріат, а народництво - на селянство.

За ініціативою С. Подолинського, 1873 р. у Цюріху були проведені збори, присвячені пам'яті Т. Шевченка, на яких він виступив з промовою. Зокрема у праці «Нігілізм в Росії» він так характеризував Кобзаря: «Шевченко ... в силу свого походження і умов життя мав всі необхідні передумови для того, щоб стати поетом народним, демократичним і соціалістичним. І він їх широко використав. Шевченко єдиний великий поет України, і саме він відтворив той демократичний і незалежний рух у тій країні, проти якого російський уряд бореться такими крайніми заходами. Шевченко має вирішальний вплив на український рух. Не знайдеться ні одного щирого українського патріота, навіть серед найконсервативніших за своїм становищем і симпатіями, який не визнав би демократії, і з цього погляду демократичний характер українського народу був поставлений Шевченком поза сумнівом» [9, 159].

На 1874 - 1875 рр. припав пік так званого «ходіння в народ» на теренах Російської імперії. Справа в тому, що царський уряд, знаючи про прогресивні настрої молоді, яка навчалася у Цюріху, видав указ, за яким зобов 'язав студентів повернутися на батьківщину, з метою припинення поширення революційних ідеалів. Внаслідок цього, революційно налаштована молодь розпочала просвітницько-пропагандистську кампанію серед населення. До походу приєднався і С. Подолинський. У своєму рідному с. Ярославці він заснував школу, яка одночасно була й лікарнею. Вдень Сергій Андрійович приймав хворих з усього повіту, а ввечері вчителював. Школа-лікарня була відкрита без дозволу властей, але за свідченням аноніму, «йому подібні штуки сходять з рук: аристократичні зв'язки і йому одному властивий такт помагають в даному випадку. Безперечно нікому іншому це не обійшлось би даром» [1, 47]. Дійсно, «похід в народ» закінчився невдало та обернувся для багатьох арештами.

В Україні С. Подолинський не обмежився лише справами школи. Одночасно він намагався налагодити співпрацю з українськими революційними та ліберальними колами, з метою організації національної соціально-демократичної партії. Він переховує та поширює нелегальну літературу (зокрема журнал «Вперед!» П. Лаврова). Крім цього, вчений вливається в роботу Київської громади, зусиллями діячів якої було відкрито Південно-Західний відділ імператорського Російського Географічного товариства. Він став легальним науковим осередком, який розгорнув інтенсивні дослідження в галузі українознавства та науково обґрунтував національну самобутність українського історичного та культурного процесу. В товаристві активно працювали В.Антонович, М. Драгоманов, І.Лучинський, О.Кістяківський, М. Зібер, П. Чубинський, Ф. Вовк, М. Старицький, М. Лисенко та С. Подолинський [10, 66]. На цьому етапі він стає прихильником українського націоналістичного руху, а його позиція була відповіддю на численні утиски царського уряду в сфері національної політики.

1876 р. став поворотним у житті вченого, оскільки царат розпочав активний наступ на українство: були закриті Південно-Західний відділ Географічного товариства та газету «Київський телеграф», в яких С. Подолинський працював. Внаслідок Емського указу того ж року більшість національно свідомих діячів культури та науки України змушені були емігрувати за кордон, у тому числі й Сергій Андрійович, який виїхав на постійне місце проживання до Франції.

На початку 1878 р. С. Подолинський відходить від марксистської концепції щодо класової боротьби як рушійної сили соціального розвитку, а натомість відстоює переконання, що для утвердження соціалістичної свідомості потрібно декілька поколінь розвитку думки і якщо перемога соціалізму вимагає смерті декількох сотень людей, то краще почекати і готувати перемогу соціалізму мирним шляхом. Рушієм прогресу людства стане не боротьба класів, а творча діяльність людей, яка спрямована на накопичення перетвореної сонячної енергії для задоволення потреб соціуму. Для процесу створення характерні співпраця, солідарність, кооперація та взаємодопомога, а не революційна боротьба. На думку В. Чеснокова, це нове природниче наукове обґрунтування майбутнього соціалістичного суспільства і стало однією із причин замовчування праць С. Подолинського у радянський час [5, 89].

Одним із найважливіших завдань, яке ставив перед собою С. Подолинський ще під час проживання на батьківщині, було видавництво українського революційного журналу. Однак лише у 1880 р. був виданий перший номер часопису «Громада» у Женеві, який упорядкували М. Драгоманов, С. Подолинський та М. Павлик. У цьому номері була вміщена програма «Громади» авторства С. Подолинського, яка відображала прагнення українських громадських діячів у політичній, економічній та культурній сферах. Потрібно зазначити, що програма часопису була опублікована французькою мовою у ІІІ томі «Історії соціалізму» та англійською в США в «Анналах Української вільної академії наук» [11, 14]. На жаль, суперечності у поглядах між Драгомановим і Подолинським, що мали місце ще до прийняття програми «Громади», не могли не призвести до розриву між ними.

На кінець 1881 р. С. Подолинський залишився наодинці в ідейно-політичному вимірі: він розійшовся з П. Лавровим і М. Драгомановим, засуджував виродження народництва в лібералізм, відкидав тактику індивідуального терору. Не виправдало його надій і вбивство Олександра ІІ. Тим не менш, Сергій Андрійович продовжував шукати шляхи вирішення соціальних проблем своєї батьківщини. Таким чином, С. Подолинський займав важливе місце у суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ ст.

Література

1. Корнійчук Л.Я., Мешко І.М. Економічні погляди С.А. По- долинського. -- К., 1958.

2. Злупко С.М. Сергій Подолинський -- вчений, мислитель, революціонер. -- Львів, 1990.

3. Пащук А.І. Роль С.А. Подолинського в розвитку революційного демократизму на Україні // Філософська думка -- 1970. -- № 1.

4. Сергій Подолинський. Листи та документи / Упор. Р. Сербин. -- К., 2002.

5. Чесноков В.С. Эволюция природы и человека в трудах С.А. Подолинского //Вопросы истории. -- 2010. -- № 5.