Економічна криза 50-70-х рр. XVII ст. у Волинському воєводстві Речі Посполитої

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Економічна криза 50 - 70-х рр. XVII ст. у Волинському воєводстві Речі Посполитої

О. В. Жук

Пошук ефективних механізмів подальшої розбудови незалежної держави ставить питання всебічного аналізу історичного досвіду як позитивного, так і негативного. Саме тому аналіз економічної ситуації на українських землях в різні періоди, пошуки причин кризових явищ у економіці та пояснення їх наслідків можуть стати цінним матеріалом для сьогодення. Метою цієї публікації є аналіз економічної ситуації середини XVII ст. у Волинському воєводстві Речі Посполитої, визначення передумов та наслідків економічної кризи.

Аналіз політичного та економічного становища українських земель у складі Речі Посполитої започатковано ще в радянський період у академічному виданні «Історія Польщі» (під ред. В. Королюка, І. Міллера, П. Третьякова) [1]. Економічна історія Польщі викладена у праці дослідника цього ж періоду Я. Рутковського [2]. Ґрунтовний виклад історії українських земель у складі Польщі здійснено українськими дослідниками Л. За- шкільняком та М. Крикуном [3]. Окремі аспекти економічної кризи Волинського воєводства Речі Посполитої другої половини XVII ст. побіжно висвітлюються у працях вітчизняних дослідників М. Грушевського [4], О. Ба- рановича [5], В. Голобуцького [6], Н. Яковенко [7]. Разом з тим економічна історія Волинського воєводства Речі Посполитої і зокрема період кризи другої половини XVII ст. поки не стали предметом окремого дослідження.

Економічне становище Волинського воєводства середини XVII ст. було загалом характерне для всієї Речі Посполитої означеного періоду, хоча мало і деякі особливості. Друга половина XVII ст. стала періодом економічного занепаду Речі Посполитої, який відбувався паралельно з політичною кризою. Головною причиною занепаду були війни, що їх вела держава, починаючи з 1648 р., майже 70 років з невеликими перервами. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої (1648 - 1657 рр.), шведська інтервенція (1655 - 1660 рр.) завдали величезної шкоди економіці країни, оскільки точились на її території. Різко зменшилася чисельність населення, занепало господарство воєводств. Людські втрати внаслідок війн, голодувань та неминучих їхніх супутників - епідемій - були жахливі: на думку істориків, чисельність населення у 1655 - 1660 рр. скоротилося на чверть або навіть на третину. Польща пережила справжню демографічну катастрофу [3, 206].

Війни лягали важким тягарем на плечі простого народу, неодноразово збільшувалися податки, в тому числі на утримання війська. Так, 4 квітня 1658 р. на сеймику, який проходив у Луцькому кафедральному костелі, була ухвалена постанова волинської шляхти про утримання на теренах Волинського воєводства коронних військ і збір подвійного подимного податку та визначеної кількості хліба. Платити подимне та давати хліб повинні були всі мешканці воєводства без винятку, в іншому випадку - їх притягували до суду [8, 23]. В наступній постанові від 18 квітня 1658 р. волинська шляхта погоджувалася на стягнення потрійного подимного податку, не дивлячись на катастрофічне положення воєводства, та призначає збирачів подимного [8, 40].

У другій половині XVII ст. у Речі Посполитій і далі розвивалися відносини в галузі сільського господарства, промисловості і торгівлі, що склалися за попереднє сторіччя. Сільське господарство залишалося основою економіки і основним заняттям більшості населення. У землеволодінні зросла питома вага магнатів - власників латифундій від кількох десятків до кількох сотень поселень. Потоцькі, Браніцькі, Сєнявські, Чарторийські, Радзивіл- ли, Сапєги та інші зосереджували в своїх руках величезні земельні володіння. Воєнні руйнування зачіпали більшою мірою середнього й дрібного шляхтича (який часто втрачав увесь свій маєток), ніж магната. Тому зростала залежність такого шляхтича від магната, збільшувалися магнатські землеволодіння за рахунок маєтків дрібної шляхти [3, 206 - 207].

Відновлення, внаслідок Андрусівського договору 1667 р., панування Польщі на Правобережній Україні надовго загальмувало розвиток цього краю й негативно позначилося на економічному становищі України. Зайнявши знову Правобережжя, польські пани намагалися відновити на ньому колишні кріпосницькі відносини. На сваволю магнатів і шляхти козаки й селяни відповідали масовими повстаннями, втечами з панських маєтків. У 1679 р. волинська шляхта постановила доручити своєму маршалку написати лист князю Вишневецькому, гетьману великому коронному з проханням від імені всієї шляхти, щоб він наказав посадчим і урядовцям видати втікачів і більше їх не приймати [8, ХЬП].

Становище на Правобережжі ще більше ускладнилося безперервними нападами кримських татар та військовими кампаніями Османської імперії. Тяжкі втрати, яких зазнало Правобережжя, вже у сучасників породило думку, ніби ця територія стала у другій половині XVII ст. пустелею про що згадував у своїх записах Самійло Величко. Як сильно опустіла Волинь і не вистачало робочих рук в другій половині XVII ст. можна судити з наступного пункту інструкції Волинської шляхти 1669 р.: «Внаслідок постійних воєнних дій воєводство дуже збідніло, так що важко займатися землеробством, а тут ще нестача робочих рук ... і плата доходить до 12 і 15 грошей в день одному робітникові, а тому посли будуть просити на встановлення тарифу на робочі руки, і якби хто платив більше встановленого, то щоб на такого накладали штраф в 200 марок на користь особи, яка поскаржилась про це ...» [8, 54].

На Волині, як і в Галичині, відновлювалися кріпосницькі порядки, скасовані під час Визвольної війни. Магнатське й шляхетське господарство розвивалося в напрямі подальшого розширення фільваркової системи. Як і раніше, панщина посідала чільне місце, хоча на Волині вона була дещо меншою, ніж у Галичині. Зустрічалася й одноденна панщина. Вона доповнювалася також данинами та чиншем. Крім регулярної панщини, селяни мусили виконувати допоміжні роботи під час оранки, сінокосу, жнив (4 - 12 днів на рік), а також працювати під час так званих дарових днів (чесання льону, конопель тощо) й з'являтися на шарварки (гатити греблю, косити сіно, возити дерева, брати участь у ловах і гонах тощо) [6, 122; 4, 152].

Зростання експлуатації супроводжувалося розширенням площі фільваркових володінь за рахунок селянських наділів. Наслідком цього було невпинне зростання кількості малоземельних і безземельних селян. Щоправда, на Волині процес зубожіння селян відбувався повільніше, ніж в інших воєводствах Речі Посполитої.

Українські міста під владою Польщі, як і власне польські міста, з середини XVII ст. також переживали занепад. Це було наслідком безперервних воєн, пов'язаних з грабунками й спустошенням. До занепаду міст призводила надмірна експлуатація і пригноблення міщан, що було особливо помітно у містах, де феодали закріпились за допомогою Речі Посполитої більш міцно. Занепад міст України розпочався з північно-західної частини [5, 193]. Багато міст перестали існувати, міське населення зменшилося на 60 - 70%, частина колишніх міст і містечок перетворилась на села [9, 72].

Значна частина міст, як і раніше, перебувала в приватному володінні, зокрема на Волині - близько 88 % усіх міст. Більшість цих міст не мала самоврядування і безпосередньо підлягала їх власникам. Великої шкоди завдавали також шляхетські й монастирські юридики (привілейовані володіння феодалів у містах). За будинки й садиби, що входили до юридик, феодали не платили ніяких податків. У своїх володіннях пани поселяли ремісників, які не належали до цехів, не виконували міських повинностей і не підпорядковувалися правилам, встановленим у місті для ремісників, чим підривали цехове виробництво.

Міський ринок знаходився під контролем шляхти. Воєводи і старости визначали ціни, що створювало важкі умови для міського населення. Пани і старости підривали самоврядування міста, не допускали вільних виборів членів ради і лавників, а призначали їх на власний розсуд.

З другої половини XVII ст. зріс податковий тягар. У 1658 р. встановлено «акциз» - податок на торгівлю, а в 1667 р. - «шеляжне» - на продаж алкогольних напоїв, в 1677 р. - на продаж тютюну й паперу і приблизно в той же час «донатив» - соболине мито. [6, 126]. У багатьох містах, як і раніше, міщани відбували панщину на користь адміністрації і власників міст.

Негативно позначилися на українському населенні міст посилення національного гніту й релігійних переслідувань. Польський уряд підтримував іноземне купецтво й ремісників і всіляко обмежував права міщанства українського походження. Підтвердженням цього є постанова волинської шляхти від 30 січня 1662 р. про звільнення євреїв від виплати податків, крім чопового (податок на виготовлення пива, горілки, меду та вина) [8, 126]. Сеймова ухвала 1676 р. забороняла українському населенню виїздити за кордон, в тому числі на Лівобережжя і в Росію, без дозволу уряду. Українське міщанство не допускалося до цехових організацій.

Швидкими темпами занепадало ремесло. В містах почала зменшуватись кількість ремісників. При цьому особливо швидко скорочувалось число цехових ремісників при одночасному збільшенні кількості ремісників, які не входили до цехових організацій, і називались в Польщі «партачами». Феодали брали їх під свій захист, прикриваючи від переслідувань цехових організацій і міської влади, зрозуміло не без вигоди для себе. Розвиток позацехового ремесла використовувався феодалами на свою користь і призводив до економічного підриву міст. Шляхта заохочувала розвиток вотчинного ремесла і почала переселяти сільських кріпосних ремісників у свої міські володіння. Занепад ремесла не міг не викликати загострення суперечок і боротьби між майстрами, з одного боку, і підмайстрами та учнями - з іншого.

До середини XVII ст. почав виявлятися занепад у внутрішній торгівлі. Частково це було наслідком росту вотчинного ремесла, яке, зазвичай, не включалось у загальний товарообіг і було пов'язане з декількома сусідніми селами. Проте, головною причиною була грабіжницька система панського господарства. Постійно зростаюча панщинна система експлуатації селян вже призвела до різкого об'єднання основної маси селянства і послаблення її зв'язків з ринком. У той же час шляхта, отримуючи величезні доходи від торгівлі хлібом, витрачала їх на предмети розкоші, які привозились з-за кордону, таким чином повертаючи ці гроші іноземним купцям [5, 156; 4, 233]. Сучасники відзначали надмірне захоплення шляхти іноземними виробами і повну зневагу до власного виробництва. Один з них писав: «Все, що чуже, є для нас бажаним, своє ж, домашнє, не подобає ся, ні продовольство, ні одяг, ні служба, ні зброя, ні сани. За товарами треба їздити на край світу, в Індію, щоб задовольнити громадян. Тому аптека витягує більше витрат, ніж м'ясна лавка. За столом подаються наїдки, назви яких ні гість, ні господар назвати не можуть. Коней вивозять з Аравії, інші товари з Італії, Франції, Німеччини, Англії, Угорщини, Молдавії.» [1, 234].

На Захід з українських земель через Польщу вивозили переважно продукцію феодальних господарств: золу, поташ, матеріали для деревообробної промисловості, полотно, пряжу, віск, мед, худобу, зерно, рибу. Активною учасницею експорту пшениці і волів була Волинь [10, 177; 11, 334 - 335].

В той час, як в інших країнах держава надавала підтримку розвитку внутрішнього виробництва і торгівлі, в Польщі шляхта прагнула до повної свободи торгівлі для іноземних купців. Тому в Польщі мали місце посилений ввіз товарів з-за кордону і вивіз за межі країни грошей. Ще М. Грушевський підкреслював: «Виручені мільйони не вкладали ся в розвій і розширення промисла й господарства, в меліорації, не служили до сотворен- ня нових, дорогих і вищих способів продукції, інтензивні- їших способів господарства, не поліпшили добробуту широких мас, навіть не можна сказати, щоб дуже причинялися до піднесення добробуту самої панської верстви. Вони служили тільки до збільшення розкоші, блиску, виставости, субтельности шляхетсько-польського життя» [4, 232 - 233].

Несприятливий вплив на розвиток польської економіки справив відтік з країни повновартісної грошової маси є постійне псування монет. Вартість грошей різко впала. Великих збитків для грошового обігу завдала емісія мідних шелягів, випущених в 1659 р., і злотівок (тинфів), які карбувалися з 1663 р. Ця монета, номінальною вартістю 30 грошів важила 6,729 г, у тому числі 3,364 г чистого срібла, що, з огляду на вартість цього дорогоцінного металу на ринку, становило лише 40% номінальної вартості. Реальна вартість злотківки не перевищувала 12 грошів. Легенда аверсу цієї монети вказувала на її кредитний характер: на ньому містилась монограма короля Яна ІІ Казимира - «ICR» (Ioannes Casimirns Rex), навколо якої - кругова легенда у двох рядках - «DAT. PRETIUM. SERVATA. SALUS / POTIORQ3. METALLO. EST.» (Вартість цій монеті надає порятунок держави, що є дорожчим, ніж вартість металу) [12, 141].

Примусовий курс, встановлений урядом на знецінену монету, потягнув за собою збільшення підробок попередньої повноцінної монети. Таким чином, виникло роздвоєння грошової системи, що негативно відобразилось на промисловості і торгівлі [1, 310]. Зокрема, ярмарки, що раніше мали велике значення як для місцевої торгівлі, так і для торгівлі в масштабах всієї країни і залучали іноземних купців, різко скоротили свої обороти.

Отже, друга половина XVII ст., згідно із загальною періодизацією, в історії Речі Посполитої визначена як початок періоду кризи і занепаду. Показником регресу, прискореного спустошливими війнами і феодальною анархією в країні, стало зменшення населення, занепад сільського господарства, міського ремесла і торгівлі. Скоротився польський експорт, імпорт предметів розкоші стимулював відтік повновартісної монети за кордон, торговельний баланс був пасивним, зростала інфляція. Всі наявні ознаки кризових явищ були характерні і для Волинського воєводства.

волинський воєводство посполита

Література

История Польши: В 3 т. / Под ред. В.Д. Королюка, И.С. Миллера, П.Н. Третьякова. -- М., 1956. -- Т. 1.

Рутковский Я. Экономическая история Польщи. -- М, 1953.

Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. -- Львів, 2002.

ГрушевськийМ.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. -- К., 1991. -- Т. 6: Життя економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. --1995.

Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны середины XVII в. (социально-экономические предпосылки войны). -- М., 1959.

Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період. -- К., 1970.

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомо- дерної України. -- К., 2005.

Архив Юго-Западной России. -- Ч. 2. -- Т. 2: Акты для истории провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половинеXVII в. -- К., 1888.

Петришин Г. До питання формування мережі міст України XIV-XIX ст. (У європейському контексті) // Архітектурна Спадщина України. -- Вип. 3. -- Ч. 2: Питання історіографії та джерелознавства української архітектури. -- К., 1996.

Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі

Шуст Р. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні: Навч. посіб. -- К., 2009.

Размещено на Allbest.ru