Партизанський госпіталь у повсякденному житті учасників радянського руху опору під час Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Партизанський госпіталь у повсякденному житті учасників радянського руху опору під час другої світової війни

Стаття присвячена вивченню медичних умов в партизанських з'єднаннях під час Другої Світової війни. Виділяються типи партизанських госпіталів, охарактеризовані умови лікування хворих та поранених партизанів.

Поставлене питання не було предметом спеціального вивчення в радянській і сучасній історіографіях. У наукових дослідженнях з цієї теми в більшості випадків описуються лише подвиги докторів і замовчуються умови їх роботи. Історики не вивчали питання повсякденного побуту медичного персоналу партизанських з'єднань. Поодинокі питання, що стосуються цієї проблеми, представлені в роботах В. Кучера [1], Н. Старожи- лова [2] та колективній монографії «Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине: 1941 - 1944 гг» [3]. Питання медичного обслуговування в партизанських з'єднаннях відображене також в роботах колишніх лікарів, що за часів Другої світової війни були членами партизанських загонів і з'єднань. Серед них важливе місце посідають студії Н. Маєвської [4], Т. Гнє- даша [5], М. Дудко [6], М. Тарасова [7]. Значну кількість матеріалу містять спогади командирів та бійців партизанських з'єднань [8 - 10]. Наявні джерела мають переважно мемуарний характер і містять недостатню кількість аналітичного матеріалу. Для написання статті були використані неопубліковані архівні джерела, які представлені звітами медико-санітарних служб партизанських з'єднань [11 - 14]. Отже, метою статті є з'ясування значення партизанського госпіталю в повсякденному житті учасників Руху Опору періоду Другої світової війни.

За розміщенням партизанські госпіталі були представлені трьома типами - госпіталі, що були розташовані власно на території табору, госпіталі, що розміщувалися в селянських хатах або сараях на території селищ та пересувні партизанські госпіталі.

При розташуванні госпіталю у партизанському таборі начальник санітарної служби вибирав місце посередині табору для кращого обслуговування і надійнішої охорони [6, 75]. Залежно від пори року, будували землянки або курені. Узимку на території табору партизанські госпіталі найчастіше розміщувалися в землянках. Лікар партизанського з'єднання С. Ковпака Н. Маєвська у звіті писала, що її «першою квартирою» була «власноручно вирита землянка в лісі Путивльського району Сумської області» [11, 77]. Санітарна землянка цього з'єднання була поділена на дві частини: в одній приймали хворих, а інша була пристосована для приймального покою (ізолятора). Спеціально вирита для госпіталю землянка у з'єднанні Салая зсередини була обтягнута білим парашутом. «В ній знаходилась чергова сестра й перші хворі (на одній стороні) і поранені (на іншій). Там були зосереджені всі наші медикаменти», - згадував лікар з'єднання В. Покровська [12, 7].

За умов тривалого перебування на певній території, партизани іноді влаштовували госпіталі в будинках, які вивозили з навколишніх селищ. Так, партизани із з' єднання О. Федорова розібрали й вивезли з селища Єліна простору хату-п'ятистінку [8, 342]. За будівництва такої землянки кожну колоду з розібраної хати нумерували і кла- ли на своє місце. Вузькі, довгі вікна партизани прорізали під самим дахом зрубу, зміцнювали стіни мохом, сіном, землею, застеляли дерном пласкі стелі з дощок. Лікар цього з'єднання Т Гнєдаш описав таку землянку зсередини: «У госпіталі дерев'яна підлога, ліжка з колод, обідній стіл, місце для аптечки, дві печі. В операційній світло, три вікна під дахом, білі стіни, біла стеля й навіть двері, закриті білою фіранкою із шовку» [5, 115].

Улітку партизанські госпіталі влаштовували в куренях та наметах. Той таки Т Гнєдаш описав процес побудови такого намету: «Григорій Іванович приносить шовковий парашут молочного кольору. Утрьох закріплюємо між дубами довгу жердину на мотузках. Виходить намет із гладким похилим дахом. Лопатами знімаємо траву й дерен до піску. Обрубуємо коріння дерев. Закріплюємо на кілочках стіни намету. У самому наметі піщана підлога й навколо неї бордюром лежить пісок. Нехай повна чистота буде не тільки в операційної, але й навколо неї. Гречка в'яже віник із хвойних гілок і зарівнює підлогу, маскує намет зверху гілками. Неподалік від табору спилюємо товсту березу. Робимо два столи, два табурети, вішалку. Застеляю столи чистими серветками. Ставлю розкладний операційний стіл, покриваю його новим простирадлом» [5, 61].

Під час розгортання санітарної частини просто неба партизанські медики перш за все робили «хірургічний» стіл, збиваючи три-чотири дошки і розміщуючи їх на чотирьох стовпчиках, вкопаних у землю. Цей стіл обносили огорожею, зверху залишали простір для світла [6, 76]. Особливо важливою для партизанів була організація безпеки хворих, особливо з повітря. З цією метою над стелями землянок висаджували дерева, всі намети маскували гілками та корою дерев.

Іншим різновидом були госпіталі, розміщені у селах, звільнених від окупантів. Перший хірургічний госпіталь з'єднання під командуванням О. Сабурова був організований у селищі Мальцевка [11, 133]. З'єднання О. Федорова розмістило госпіталь у с. Ніколаєвка [8, 406]. Для поранених підбирали відповідні приміщення, якими найчастіше були світлиці сільських хат. У них розставляли ліжка і лави; якщо їх не було - на підлогу стелили сіно, а зверху - рядна або простирадла. Особливо старанно готувалися до прийому поранених в операційній. Для неї відводили велику світлу кімнату, в якій встановлювали стіл для проведення операцій, а на окремому столику розміщували хірургічні інструменти, стерильні матеріали й засоби для наркозу. Щоб запобігти обсипанню на стіл штукатурки під час мінометно-артилерійського обстрілу, стелю завішували простирадлами або парашутним полотном.

Типовою була операційна у с. Чияне Поліської області, яку описав лікар партизанського з'єднання під командуванням М. Наумова М. Тарасов: «Ми розгорнули парашут, вимиті селянські столи накрили простирадлами, зібрали й установили свій операційний стіл Юдина й у нас вийшла непогана операційна, готова приймати поранених партизанів» [7, 48]. Відвідавши цей госпіталь, Секретар ЦК КП(б)У Д. Коротченко і Начальник ШПРУ Т Строкач «залишилися задоволені» [13, 4].

Колишній начальник штабу партизанського з'єднання під командуванням С. Ковпака Г Базима писав: «У Старій Гуті ми створили дуже добрі умови для поранених. Таких умов у нас не було на жодній стоянці. Для поранених були відведені кращі приміщення села. Медичний персонал організував за ними прекрасний догляд. Перебоїв у харчуванні не було, і страви готувались смачні. А головне, поранених не тривожили частими переїздами. Тут поранені почували себе, немовби десь в армійському госпіталі, на Великій землі» [4, 62].

Іноді для розміщення поранених і хворих партизанів на території селищ використовували громадські будинки. Так, партизанське з'єднання О. Сабурова організувало госпіталь у с. Червона Слобода в будинку місцевої лікарні [11, 133]. Партизанський загін з ' єднання під командуванням С. Ковпака розташував госпіталь в будинку школи с. Аревичах [10]. Командир з'єднання О. Сабуров згадував один із таких госпіталів в будівлі школи: «Поранені лежали на ліжках, на дошках, покладених на лави, а деякі просто на підлозі. І накриті були хто чим: хто різнобарвними ковдрами, хто рядном, хто якимись домотканими шалями» [9].

Особливим типом був рухомий пересувний госпіталь. Такий госпіталь влітку пересувався на возах, а взимку на санях і перевозив разом із пораненими та хворими все медичне майно. Зазвичай вози для хворих та поранених партизанів брали з тієї роти, з якої він прибував, а після одужання бійця віз повертався в роту разом із ним. Витяг з листа лікаря Ангствурма дає опис госпіталю такого типу: «Усе лікування поранених здійснюється на ходу і в постійному русі. Віз і ноші - основні транспортні засоби. Тряска на возі спричиняє пораненому партизанові великі страждання» [6, 38]. Для захисту поранених від дощу підводи обладнували легким каркасом, з натягнутим на нього брезентом, парашутом або плащ-наметом. Дно підводи вистеляли соломою або сіном, потім клали матраци або пуховики, накривали їх простирадлами, ряднами чи парашутним полотном. Під голови пораненим клали подушки. Під час переходу поранені перебували під наглядом чергового лікаря [4, 63].

Під час лікування хворих та поранених партизанів медико-санітарні служби партизанських з'єднань особливу увагу приділяли їх харчуванню, організація якого відрізнялася. У деяких загонах за харчування хворих відповідав той підрозділ, до якого вони належали, наприклад, як у з'єднанні Салая [12, 8]. В інших загонах продукти харчування для поранених і хворих партизанів надавала господарська частина загону [4, 85]. Іноді, наприклад у з'єднанні О. Федорова, страви для поранених готували працівники медико-санітарної частини. партизанський госпіталь медичний

Хворих майже регулярно забезпечували такими продуктами харчування, як цукор, м'ясо, молоко, овочі, навіть за умов нестачі продуктів. У всіх загонах і з'єднаннях хворих намагалися годувати двічі й тричі на день гарячою стравою. Їм давали картопляно-круп'яні супи, бульйони з конини і яловичини, кашу, млинці, картоплю з м'ясом. У загоні Ворошилова гарячу їжу давали пораненим тричі на добу, причому її калорійність була досить високою, а молока давали стільки, скільки поранений міг випити [14, 13зв.]. Лікар Т Гнєдаш згадував: «У лихоліття, коли ми все харчувалися корою з дерев, голками з ялинок, для поранених діставали яблука, вершкове масло, курей» [5, 14]. Значну допомогу медичним працівникам партизанських загонів дефіцитними продуктами та різним майном надавало місцеве населення. Наприклад, жителі с. Бєрков Козелецького району Чернігівської області повністю взяли на своє утримання госпіталь місцевого загону [3, 149]. Часто партизани залишали жителям на утримання корів, захоплених у ворога, молоком яких напували поранених і хворих.

Представники партизанських медичних служб намагалися зробити умови в госпіталі більш зручними для хворих та поранених. Для стаціонару в землянці робили нари, застеляли їх соломою, покривали ряднами, і зверху, якщо можливо, білою парашутною тканиною. Простирадл і ковдр на ліжках у госпіталях не було, а замість них використовували гілки, листя, солому. Були випадки, коли листя на нарах застилали кінською шкірою [15, 120]. Партизанський лікар

М. Дудко зазначав: «Взимку ми шили валянки з ватних зимових ковдр - це для поранених зручне і тепле взуття» [6, 77].

Санітарні частини загонів забезпечували гігієну в партизанських госпіталях усіх типів. Санітарки умивали тяжкопоранених партизанів, змінювали і прали білизну. Силами медичних кадрів у госпіталях забезпечувалася чистота, особливо напередодні святкових дат. Так, у госпіталі з'єднання О. Федорова напередодні річниці Жовтневої революції робили генеральне прибирання. У госпіталі настилали свіжі хвойні галузки й сіно [5, 127]. Біля входу в палати завжди була до блиску намита підлога, з розкиданими на ній свіжими гілками ялинок. О. Сабуров писав, що «сестри вранці і ввечері миють підлогу», а «свіже вологе повітря й запах хвої вбивають важкі запахи лікарні» [9].

Таким чином, для лікування хворих та поранених партизанів, яких не було можливості евакуювати, у партизанських загонах і з'єднаннях створювали госпіталі, які найчастіше розміщували в лісі або селах, якщо останні перебували на території партизанських країв. Для організації партизанського госпіталю використовували громадські та житлові будинки, а в лісі будували землянки або ставили намети. Особливої уваги в госпіталях медики приділяли харчуванню та дотриманню санітарно-гігієнічних вимог серед хворих та поранених. Незважаючи на різноманітні складнощі, що оточували партизанів, медичний персонал успішно проводив лікарську роботу на окупованій території.

Література

1. Кучер В.І. Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни (1941 -- 1944). -- К., 1974.

2. Старожилов Н.В. Партизанские соединения Украины в Великой Отечественной Войне. -- К., 1983.

3. Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине: 1941 -- 1944: В 2 кн. -- Кн. 2: Партизанская борьба /Редкол.: Ю. Кондуфор и др. -- К., 1985.

4. Маєвська Н.К. Медична служба в партизанських загонах. -- К., 1985.

5. Гнедаш Т.К. Воля к жизни. -- М., 1988.

6. Дудко М. Радянська медицина на службі у партизанів України. -- К., 1966.

7. Тарасов М.М. Медицина у партизан в Великую Отечественную войну //Советское здравоохранение. --1947. -- № 8.

8. Федоров А. Ф. Подпольный обком действует. -- М., 1975.

9. Сабуров А.Н. Силы неисчислимые [Електроннийресурс]. -- Режим доступу: http://royallib.ru/book.

10. Вершигора П.П. Люди с чистой совестью. -- М., 1986 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// bookz.ru.

11. Центральний Державний Архів Громадських Об'єднань

України (далі -- ЦДАГОУ). -- Ф. 62. -- Оп. 1. -- Спр. 1785.

12. ЦДАГОУ. -- Ф. 95. -- Оп. 1. -- Спр. 6.

13. ЦДАГОУ. -- Ф. 62. -- Оп. 1. -- Спр. 1789.

14. ЦДАГОУ. -- Ф. 94. -- Оп. 1. -- Спр. 3.

15. Чуб М.И. Так было: Документальная повесть. -- Симферополь, 1980.

Размещено на Allbest.ru