Матеріальне становище сільської родини у 1950-60-х рр.: якість та рівень життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

В.Ф. Лисак

Якість та рівень життя родини і людини можна характеризувати на основі можливостей задоволення матеріальних та духовних потреб. Особливий інтерес викликає проблема матеріального споживання мешканців українських сіл у 1950-60-х рр. Сільська родина існувала в умовах радянського способу життя, з притаманною йому практикою другорядності селян, у загальній структурі суспільства. Це позначалося на результативності роботи селян в колгоспах, забезпеченні сіл продукцією промислових підприємств, роботі соціально-побутової та культурно-освітньої інфраструктури. Враховуючи недосконалість роботи підприємств легкої і харчової промисловості в повоєнний період, їх невеликі обсяги, існування в радянському суспільстві категорії дефіцитних товарів, обмежені можливості селян у користуванні добре оснащеними торгівельними закладами, мізерну заробітну плату селян, проблема матеріального споживання сільською родиною заслуговує на окреме вивчення.

Метою цієї статті є вивчення рівня та якості матеріального споживання сільською родиною у 1950-60-х рр. Автор вважає доцільним проаналізувати зміни матеріального споживання товарів першої необхідності, показати його рівень та якість, виявити повсякденну практику сільського життя в умовах радянської системи щодо задоволення матеріальних потреб мешканців села.

Історіографія проблеми відображена у працях таких авторів, як В. Даниленко, В. Баран, І. Романюк [1-3]та ін. У них проаналізовано умови існування селянства у 1950-60-х рр. Вагоме значення для розуміння можливостей матеріального споживання сільською родиною має робота І. Рибака, в якій подана характеристика соціально-побутової сфери українських сіл у ХХ ст. [4]. Певне значення представляють праці В. Маланчук [5]. Втім, проблема якості та рівня матеріального споживання сільської родини у 1950-60-х рр. у контексті повсякденного буття поки що не стала предметом окремого дослідження.

Можливості матеріального споживання родини впливали як на фізичне здоров'я її членів, так і на моральний стан. Протягом 1950-х рр. остаточно змінився спосіб життя сільської спільноти щодо споживання товарів промисловості, поступово зникали методи виробництва тканин в особистих господарствах шляхом вирощування льону або конопель з подальшою їх обробкою та виробленням готових матеріалів і пошиття одягу та білизни з домотканого полотна. Наприкінці 1960-х рр. залишилися тільки як згадки минулого веретена і ткацькі станки на дому. Хоча в сільському середовищі актуальними залишалися такі ремісничо-кустарні промисли, як пошив одягу, взуття, виробництво керамічного посуду, виготовлення меблів. Поступово на селі з'являлися предмети першої необхідності, які були вироблені підприємствами - промислові товари. У статистичних бюджетних дослідженнях ці види товарів здобули загальну назву - промислові непродовольчі товари.

Зазначимо, що на селі існували декілька шляхів купівлі товарів першої необхідності. По-перше, за гроші в магазинах або у перекупників. По-друге, одяг, взуття та інші необхідні речі можна було придбати в сільпо, в обмін на натуральну продукцію. Однак протоколи засідань сільських рад свідчать, що на початку 1950-х рр. в обмін на натуральну продукцію подекуди давали нікому не потрібні у повсякденному сільському житті предмети.

Витрати на придбання одягу та взуття на члена родини у 1964 р. збільшилися удвічі, на покупку меблів, предметів домашнього побуту - в шість, а культтоварів - у 7 разів, порівняно з 1953 р. Очевидним було збільшення витрат на будівництво та ремонт. На купівлю одягу, білизни, взуття на одного члена сільська родина в середньому витрачала у 1953 р. 35 крб., 1958 р. - 69, 1964 р. - 77 (у зіставних цінах 1958 р.) [6, 3]. Однак ці цифри виявляються безликими, якщо не навести безпосередні приклади щодо цін на одяг, взуття та інші предмети побутового вжитку 1950-60-х рр.

Споживчий кошик промислових непродовольчих товарів сільського мешканця був доволі різноманітним. До його складу неодмінно входили тканини, взуття, готовий одяг та інші предмети першої необхідності. Документи доводять, що купівля тканин сільськими родинами була справою звичайною. Адже в умовах нестачі грошей і готового одягу в магазинах, а також з метою економії кожна родина знаходила свої шляхи його придбання. Розповсюдженою була практика шиття одягу або власноруч, або у місцевих майстрів-кустарів. При цьому звертає на себе увагу як динаміка питомої ваги витрат на тканини, так і купівля її видів. Якщо у 1952 р. сільська родина в середньому купувала близько 18 м бавовняних, 0,34 м - вовняних, 0,14 м - шовкових тканин на рік, то у 1955 р. в середньому на кожну родину припадало близько 30 м бавовняних тканин, 0,5 м вовняних і 1,3 м шовкових [7, 19]. Отже, в родинах колгоспників, за загального зростання купівлі тканин, збільшилося споживання більш дорогих її видів. Збільшення витрат на покупку тканин характерно для споживання шовкових тканин: у 1952 р. сільська родина витрачала на них 4 крб., а у 1955 р. - 23 крб. Втім, більшість у загальних витратах на тканини належала витратам на бавовняні. У середньому 21 % всіх витрат на тканини 1958 р. припадав на покупку вовняних тканин і 15 % - шовкових. Інша частина - майже 60 % - йшла на купівлю бавовняних тканин. Це було пов'язано як з більш-менш доступними цінами на такі види тканин, їх більшою розповсюдженість в торгівельній мережі, так і з більш доступними цінами для селянина на пошив одягу з бавовняних тканин.

Протягом 1950-х рр. характерним було зменшення питомої ваги витрат на придбання тканини в загальному обсязі витрат на покупку непродовольчих промислових товарів. Простежується така середньостатистична динаміка купівлі тканин сільськими мешканцями: у 1954 р. - 21,9 % від всіх витрат на непродовольчі промислові товари, 1955-17,9 %, 1958 р. - 14,8 %, 1959 р. - 14 %. Таке зменшення витрат на придбання тканин пов'язано із збільшенням покупки в магазинах і у перекупників готового одягу. Статистичні дані показують, що у 1958 р. споживання тканини селянами, порівняно з довоєнним 1940 р., збільшилося вдвічі, а 1964 р. - у 1,6 рази. матеріальне споживання українське село

На селі розповсюдженим було шиття одягу, якого не вистачало в магазинах. Свідки тодішнього сільського способу життя стверджують, що у повсякденній практиці кінця 1940 - початку 50-х рр. доволі розповсюдженим був пошив одягу з домотканого полотна. Протягом 1950-х рр. питома вага такого одягу зменшується, про що свідчить збільшення купівлі тканин. Оскільки комбінатів побутового обслуговування на селі було обмаль, то селяни зверталися за послугами з пошиття одягу до місцевих майстрів-кустарів. Населення сіл користувалося в основному послугами районних і сільських кустарів. Приватним способом шили сукні, спідниці, жакети, костюми, брюки тощо. Ціни були різними, відповідно до статусу послуг. Пошив вовняного чоловічого костюму 1959 р. у майстерні побутового обслуговування обходився сільській родині у 216 крб., в той час як кустарі в районних селах його шили за 120 крб., а сільські майстри за 90 крб. [8, 5]. Така диференціація цін була характерна для інших товарів: бавовняний вельветовий костюм обходився у ательє 114 крб., у районних майстрів - 80 крб., у сільських - 60 крб. Вовняні брюки - 57 крб., 40 крб., 30 крб. відповідно. Бавовняні брюки - 34 крб., 25 крб. і 20 крб. Пошив жіночого вовняного жакету в майстерні обходився сільській родині 162 крб., у районних майстрів - 80 крб., у сільських - 60 крб. Вартість жіночої вовняної спідниці складала 61 крб., 45 крб. і 40 крб. відповідно, вовняної сукні - 102 крб., 100 крб. і 80 крб. Доволі розповсюдженими були бавовняні жакети, спідниці і сукні. Їх пошив в ательє і на руках був дешевше, ніж вовняного одягу. Так, у майстерні побутового обслуговування бавовняний жакет коштував 78 крб., у районних майстрів - 30 крб., у сільських - 25 крб., бавовняної спідниці - 40 крб., 14 крб., 5 крб. відповідно, бавовняної сукні - 57 крб., 60 крб., 30 крб. Таким чином, пошив одягу сільськими кустарями обходився селянам у 2-3 рази дешевше, ніж у державних комбінатах побутового обслуговування. Однак, навіть в такому разі селянська родина могла собі дозволити пошив обмеженої кількості речей. На початку 1950-х рр. в магазинах продавалася дешева тканина - грубе сукно, його називали шинельне. З такої тканини чоловікам шили пальта, які мали назву свити. Форма цього одягу нагадувала фасон шинелі. Розповсюдженим повсякденним одягом були фуфайки, які шили з вати.

В магазинах районного значення і у містах можна було купити готовий одяг: костюми, жакети, жіночі сукні та чоловічі сорочки із ситцю, байки та інших тканин. Матеріали були натуральні, приємні на дотик. Шовкові тканини були красиві і вироблялися з натуральних волокон. У 1954 р. сільська родина в середньому витрачала 502 крб. на покупку готового одягу, білизни, трикотажу та головних уборів, у 1955 р. - 593 крб. [7, 20]. Це становило 26,4 % і 28,6 % від витрат на покупку непродовольчих промислових товарів у 1954 і 1955 рр. відповідно [7, 26]. У 1958 р. сільська родина колгоспника витрачала 779 крб. на придбання готового одягу, з яких 430 крб. складала сума на покупку вовняного одягу, а 100 крб. - трикотаж, панчохи та шкарпетки. В середньому на одну особу сільська родина виділяла у 1958 р. у 2,5 рази, а у 1964 р. у 3 рази більше, ніж у довоєнному 1940 р.

Жінки обов'язково носили хустки, влітку з ситцю, в холодну пору з вовни, також були хустки суконні. Такі головні убори жінок були великими за розмірами і нагадували шалі. Ними жінки вбирали голову і прикривали плечі в холодну пору року. З причини нестачі популярних товарів у магазинах, сільські мешканці купляли їх за підвищеними цінами у мешканців міст. У 1955 р. вовняну хустку родина купувала "на руках" за 525 крб., в той час як у торгівельній мережі її вартість складала 175 крб. [9, 26]. Це була гарна якісна хустка, вироблена з тонкої вовни, прикрашена візерунками. Повсякденні сукняні хустки сільські мешканці купували, як правило, "на руках" у громадян за 130 крб., проти 96 крб. у магазині. Зазвичай суконна хустка носилася добре і купували їх не так часто.

Були на селі розповсюджені тілогрійки, однак їх також завозили до сільських магазинів недостатньо, що призводило до покупки цього виду товару на руках по 115 крб., замість 84 крб. Дорогими були чоловічі шевіотові костюми (шевіот - легка, м'яка, подекуди ворсяна вовняна або напіввовняна тканина для верхнього одягу). Вартість чоловічих костюмів у державній торгівельній мережі складала 450 крб., однак сільські мешканці (родини з великим прибутком) купували його по 800 крб. на руках. Пальта суконні коштували 270 крб. за державними цінами і 450 крб. за спекулятивними. Рідко носили на селі модні та дефіцитні плюшеві (натуральні) шубки та "пальта москвички" - суконні з чотирма карманами куртки та коміром з бобрику. Плюшева жіноча шубка була дорогою і придбати її могли лише високооплачувані представники сільської громади. Вартість шубки в магазині складала 1600 крб., а на руках - 2000 крб.

У той час, як основна частина сільської спільноти ледве знаходила гроші на найнеобхідніше, місцева влада дозволяла собі дефіцитні товари. З анонімної скарги селян одного з сіл Глобинського району Полтавської області, цілком очевидно, що керівництво колгоспів та сільських рад відрізнялося від основної маси селян значно кращим матеріальним становищем [10, 8].

Певна динаміка простежується і в питанні покупки взуття сільським населенням. У 1952 р. на кожні 100 родин припадало 299 пар взуття, з якого шкіряним було тільки 144 пари. У 1955 р. ситуація трохи покращилася і на кожні 100 родин припадало вже 472 пари взуття, з яких 273 були шкіряними. У 1955 р. родина виділяла 377 крб. на придбання взуття, що складало 18,6 % всіх витрат на промислові непродовольчі товари. Можливості родин купувати взуття покращилися, порівняно з довоєнним 1940 р., удвічі 1958 р. й у 2,3 рази - 1964 р.

Найбільш розповсюдженим видом взуття на селі були кирзові чоботи. Кирза - це багатошарова бавовняна тканина, просочена бензоводним розчином синтетичного каучуку, а потім термічно оброблена. Вартість кирзових чобіт у магазинах дорівнювала 114 крб., а на руках - 250 крб. У сільських магазинах були дефіцитом кирзові чоботи великих розмірів, адже саме вони були найбільш споживаними, оскільки родина завжди купувала розміри, які підійдуть усім членам. Іншим видом взуття були гумові чоботи, вартість яких складала 91 крб., однак селяни купували його за 150 крб. Пара жіночих босоніжок коштувала, залежно від фасону, від 276 до 350 крб. у магазинах, ялові чоботи - 182 крб., а за відсутності товару в державній торгівельній мережі мешканці села перекуповували його і переплачували удвічі (400 крб. за пару). У сільських магазинах були відсутні хромові високоякісні чоботи і селянам доводилося купувати їх у кустарів по 400-600 крб. за пару. Це була значна розкіш на селі і носили такі чоботи або багаті люди, або ті, у кого в родині був майстер. Протягом 1959 р. у магазинах було відсутнє валяне взуття і колгоспники купували його на ринку за завищеним цінам: 250 крб. у перекупників, проти 138 крб. у магазинах.

Таким чином, протягом 1950-60-х рр. поступово збільшувалися можливості селян задовольняти матеріальні потреби. Споживання промислових непродовольчих товарів було розповсюдженим явищем і сільські мешканці в основному користувалися такими товарами в повсякденному житті.

При цьому, слід виокремити декілька характерних рис матеріального споживання населенням сіл, що виходило з практики сільського буття і загалом радянського суспільства. По-перше, хронічна нестача тканин, одягу, взуття та інших товарів у державній торгівельній мережі. По-друге, необхідність товарів першого вжитку породжувала дефіцит, що створювало умови для розповсюдження спекуляції і впливало на збільшення зайвих витрат в сільській родині. По-третє, в умовах сільського способу життя селянин частіше звертався до послуг місцевих майстрів-кустарів, виготовлення товарів якого були значно дешевше. Отже, основна частина сільського населення витрачала майже вдвічі більше грошей, ніж мешканці міст. До того ж споживала товари першої необхідності невисокої якості. Тобто, матеріальне споживання сільською родиною у 1950-60-х рр. поступово покращувалося з точки зору кількості та різноманітності товарів.

Література

1. Історія українського селянства: Нариси в 2 т. - Т. 2. - К., 2006.

2. Баран В. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів, 1996.

3. Романюк І.М. Українське село в 50-ті - першій половині 60-хрр. ХХ ст. - Вінниця, 2005.

4. Рибак І.В. Соціально-побутова інфраструктура українського села (1921-1991 рр.). - Кам'янець- Подільський, 2000.

5. Маланчук В.А. Нове в культурі і побуті колгоспного селянства. - К., 1970.

6. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 582. - Оп. 24. - Спр. 1262.

7. ЦДАВО України. - Ф. 582. - Оп. 24. - Спр. 438.

8. ЦДАВО України. - Ф. 582. - Оп. 24. - Спр. 806.

9. ЦДАВО України. - Ф. 582. - Оп. 24. - Спр. 514.

10. Державний архів Полтавської області. - Ф. 25. - Оп. 1. - Спр. 142.

Размещено на Allbest.ru