Колективізація сільського господарства областей Українських Карпат як складова аграрних перетворень

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ ЯК СКЛАДОВА АГРАРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

Н.М. Жулканич

Історично склалося так, що повоєнні геополітичні перетворення на теренах областей західного регіону Українських Карпат створили передумови реформування сільського укладу згаданих територій. Про це засвідчують матеріали наукових досліджень, викладені в публікаціях О. Гуцуляка, А. Третяка, В. Яремчука, І. Кравченка та ін. Мета цієї статті полягає в оцінці і обґрунтуванні аграрних перетворень у карпатських областях України в перші роки становлення радянської влади, початкового етапу колективізації сільського господарства.

З початком Другої світової війни, у вересні 1939 р. радянські війська, згідно з таємним додатковим протоколом до Пакту Молотова-Ріббентропа, вступили на територію Польщі і першим зайняли Станіславське воєводство [1, 31]. Згодом, у жовтні 1939 р. у Львові відбулися Народні збори Західної України, які прийняли рішення про встановлення Радянської влади на території Західної України (крім Закарпаття та Буковини), а також проголосили конфіскацію поміщицьких земель, націоналізацію банків та промисловості. До кінця 1939 р. було конфісковано й перерозподілено між селянами понад 2 млн га земель.

Після приєднання Прикарпаття до Радянської України, тут було швидкими темпами проведено масову примусову колективізацію. Вона розпочалася у 1940 р. створенням перших колгоспів та ліквідацією великої кількості сільськогосподарських кооперативів. Якщо у 1940 р. створили 26 колгоспів, то у травні 1941 - їх налічувалося вже 250 [2, 6]. Аналогічні соціалістичні перетворення щодо аграрної сфери були здійснені у Північній Буковині та на Закарпатті, які увійшли до складу Радянської України, відповідно 2 серпня 1940 р. та 29 червня 1945 р.

У новоствореній Чернівецькій області (до складу якої увійшли Північна Буковина, частина Хотинського повіту та Герцаївський район) відразу було проведено політично-адміністративну реформу, а згодом розпочато і земельні перетворення. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 серпня 1940 р., здійснено націоналізацію землі та майна:

1. «Встановити, що з 28 червня 1940 р. вся земля з її надрами, лісами, водами на території північної частини Буковини є державною власність, тобто народним добром.

2. Доручити Раді Народних Комітетів Української РСР негайно провести в життя на території північної частини Буковини всі заходи, пов'язані з передачею землі трудящим селянам у безстрокове і безплатне користування...»

Однак, незважаючи на те, що згідно Указу було націоналізовано 191 тис. га землі, селяни її не одержали. В північній частині Буковини швидкими темпами організовувалися колгоспи і радгоспи. Вже на середину 1941 р. тут налічувалося 63 сільськогосподарські артілі [3, 103].

Після завершення Великої Вітчизняної війни колективізація продовжилася. Як наслідок, до початку 1950 р. 98,7 % орної землі зосередилося у колгоспах.

В перші повоєнні роки в Львівській та Івано-Франківській областях було відбудовано МТС, відновлено колгоспи. Держава всіляко сприяла «масовому розгортанню колгоспного руху», надаючи довгострокові кредити, насіннєві позики, техніку, готуючи спеціалістів сільського господарства. У відповідності до постанов Політ- бюро ЦК КП(б)У «Про заходи з підготовки масових кадрів для західних областей УРСР» (1945 р.) та «Про заходи з підготовки масових кадрів для західних Ізмаїльської та Закарпатської областей УРСР» (1949 р.) [4, 85] здійснювали підготовку спеціалістів середні, вищі сільськогосподарські учбові заклади, одно- та дворічні сільськогосподарські школи. Завдяки масовій організаційній роботі державних органів влади у всіх напрямках аграрного господарювання, суцільну колективізацію в областях Українських Карпат (крім Закарпаття) було завершено на початок 1950 р.

Певні особливості, характерні для аграрних перетворень радянського періоду на Закарпатті, започаткував Перший з'їзд Народних комітетів (26 листопада 1944 р.), який ухвалив постанову «Про наділення селян, робітників, службовців Закарпатської України землею і лісом». Згідно постанови було конфісковано «всі землі і помістя, що належали мадярським і німецьким поміщикам і ворогам народу». З'їзд доручив Народній Раді «виробити практичні заходи і передати безплатно через місцеві Народні Комітети конфісковані землі в особисту власність безземельних і малоземельних селян» [5, 81].

28 лютого 1945 р. Народна Рада прийняла постанову про порядок розподілу земель, у якій зазначалося: «... землі, конфісковані у німецько-угорських поміщиків, чужоземних фірм, акційних спілок, зрадників народу тощо, підлягають конфіскації, передачі безплатно в особисту власність безземельним і малоземельним селянам, а також робітникам і службовцям під особисті городи». Декрети Народної Ради визначили максимальну норму землекористування на одне селянське господарство - до 2,2 га, а в гірських районах - до 2,8 га.

Внаслідок копіткої і широкомасштабної роботи Народних комітетів за час проведення реформи, землю одержали 54463 із 145196 господарств Закарпаття, тобто 37,5%. Їм було передано 52737 га, в тому числі 35019 га поміщицьких земель і розподілено 17718 га земель за рахунок обмеження землекористування [6,67]. 15 грудня 1945 р. Народна Рада прийняла декрет про передачу землі трудящим селянам «у безстрокове і безплатне користування».

Отже, земельна реформа 1945 р. в краї усунула соціальну несправедливість, що століттями супроводжувала закарпатське селянство. Наділення землею малоземельних і безземельних селян стало першим зародком формування справжнього власника на селі, бо землю отримав той, хто її обробляв. Земельна реформа стала важливим соціально-економічним заходом народної влади. Однак, колишні безземельні та малоземельні селяни господарювали на закріплених землях тільки неповні три роки. Докорінні перетворення на селі, здійснена земельна реформа 1945 р., яка фактично вперше закріпила право власності селянина на землю, не виправдали розрахунків трудового селянства щодо вільного господарювання на власній землі. В 1946 - 1950 рр. в Закарпатті розгорнувся новий етап реформування в аграрному секторі - суцільна колективізація, яка була завершена до середини 1950-х рр. аграрний перетворення карпатський радянський

Колгоспна форма організації сільськогосподарського виробництва одержала більше поширення в областях Українських Карпат, ніж радгоспна. Станом на 1950 р. у Закарпатті, наприклад, налічувалося 294 колгоспи та 12 радгоспів [7, 28], у Чернівецькій області відповідно 487 та 8 [8, 55]. Більшість останніх були приміськими господарствами плодово-овочевого та молочного напрямів, у Закарпатті ще й виноградарськими.

У перші повоєнні роки особливу роль у становленні й утвердженні колгоспного ладу в регіоні відіграли машинно-тракторні станції (МТС). З організацією та відновленням роботи колгоспів постало питання їх технічного обслуговування, запровадження механізованих способів обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур. Адже, раніше в аграрному секторі всі процеси у сільськогосподарському виробництві здійснювалися з використанням ручної праці.

У всіх областях створювалися МТС. До прикладу, в Закарпатті у 1953 р. їх працювало 11 та 2 машинно-тваринницькі станції. Функціонували вони до кінця 1958 р. Весною 1958 р. розпочалася реорганізація МТС, яка передбачала зосередження техніки в колгоспах та радгоспах. Власне про це йшлося у постанові ЦК КПРС «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій». Згідно з нею, техніка МТС передавалась у власність колгоспів шляхом викупу. Лише на Закарпатті протягом 1958 р. колгоспи викупили 788 тракторів різних марок, а також значну частину сільськогосподарських машин [9, 14]. Ця акція створила і певні труднощі для колгоспів та радгоспів. Одночасні великі фінансові витрати на купівлю і обслуговування техніки стали надто обтяжливими для господарств. Зрештою, в наступні роки цей крок посприяв скороченню ручної праці, збільшенню можливостей впровадження механізованого обробітку і вирощування сільськогосподарських культур, зростанню продуктивності праці, галузі господарства ставали на промислову основу. Вже на початку 1950-х рр. у колгоспах було механізовано найбільш трудоємні та найважливіші польові роботи. У 1958 р. близько половини зернових, третину цукрових буряків та понад 10% картоплі збирали за допомогою комбайнів. Кількість зайнятих (працездатного віку) у сільському господарстві знижувалася. Так, в західних областях України у 1939 р. вона становила майжг 3 млн. осіб, а до 1950 р. скоротилася на третину. Постійно вдосконалювалася структура посівних площ. Площі під малопродуктивними культурами зменшувалися, під економічно ефективними - збільшувалися. Структура посівних площ була приведена до відповідності з природними та економічними умовами окремих географічних зон Карпатського регіону. Все це викликало необхідність в наступне десятиріччя поглибити поділ праці, забезпечити внутрігосподарську спеціалізацію і концентрацію виробництва, головно шляхом переозброєння аграрного виробництва.

Із приєднанням західноукраїнських земель до Радянської України, було розпочато і процес експропріації поміщицьких земель, з розподілом їх між селянами. Однак, уже з 1940 р. в областях Українських Карпат (на Закарпатті з 1945 р.) починають організовувати колгоспи. До середини 50-х рр. ХХ ст. суцільна колективізація селянських господарств завершилася. У цілому, колективізація сільського господарства була проведена грубо й насильницькими методами, внутрішньо обірвала одноосібну господарську діяльність десятків тисяч селян, не замінивши її розгорнутою участю останніх в управлінні колгоспними артілями. Будучи формально господарями артілі, а насправді в чиновницькій залежності, колгоспники практично втратили мотивацію до праці та право розпоряджатися її результатами.

У перші роки після колективізації селянам регіону господарювалося важко. Колгоспи здавали вироблену продукцію державі за низькими заготівельно-закупівельними цінами, тому їх власні нагромадження були обмеженні, а колгоспники, оплата праці яких залишалася низькою (здебільшого натуральна), вимушені були жити за рахунок особистих господарств. Останні обкладалися надмірними податками: на землю, вироблене м'ясо, молоко, вовну, яйця. Був встановлений навіть податок з кожного фруктового дерева.

Тож, незважаючи на певні позитивні наслідки колективізації, вона не сприяла швидкому піднесенню сільського господарства й не привела селянство до заможного життя. І, як засвідчила історія, аграрне питання на теренах областей Українських Карпат не було розв'язане ні через насильницький процес колективізації в перші роки радянізації, ні шляхом проведення аграрних реформ в наступні роки.

Література

1. Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область. -- К, 1971.

2. Гуцуляк О.М. Розквіт економіки Прикарпаття в єдиному народногосподарському комплексі країни // Історія народного господарства на економічної думки Української РСР -- Вип. 17. -- 1983.

3. Третяк А.М. Історія земельних відносин і землеустрою в Україні. -- К., 2002.

4. Черниш Й.Д. Комуністична партія України -- організатор соціалістичних перетворень на селі в західних областях УРСР (1939 -- 1958 рр). -- Б. м. и г.

5. Шляхом Жовтня: Зб. док. -- Т. 6. -- Ужгород, 1965.

6. Яремчук В. Т. Встановлення народної влади на Закарпатті і створення передумов для соціалістичного перетворення сільського господарства (жовтень 1944 -- червень 1945рр.) // Наукові записки УжДУ.-- Т. 32. -- Ужгород, 1959.

7. Народне господарство Закарпатської області: Статистичний збірник. -- Ужгород, 1957.

8. Кравченко І.М. Розквіт буковинського села. Соціально- економічний нарис. -- Ужгород, 1970.

9. Державний архів Закарпатської області. -- Ф. П-1. -- Оп.1. -- Спр. 3307.

Размещено на Allbest.ru