Становлення комітету державної безпеки СРСР / УРСР (1953–1964 рр.): історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення комітету державної безпеки СРСР / УРСР (1953-1964 рр.): історіографія проблеми

Діяльність органів державної безпеки у СРСР / УРСР безпосередньо залежала від суспільно-політичної ситуації всередині країни, політики партії та держави. Вони у всі часи наділялися особливими повноваженнями. Перед ними вище партійне і державне керівництво країни ставило широкий спектр завдань як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Органи державної безпеки по суті були механізмом здійснення політики партії і держави. Протягом багатьох років Комітет державної безпеки (КДБ) продовжував залишатися однією з найбільш закритих організацій радянського суспільства. Тому цілком зрозумілий науковий і громадський інтерес до цієї структури сьогодні. З огляду на це, метою статті є аналіз історіографії становлення органів державної безпеки в період лібералізації суспільно-політичного життя УРСР (1954-1964 рр.).

Аналіз проблеми доводить, що до середини 1950-х рр. еволюція правоохоронних органів у СРСР досліджувалася вкрай обмежено, адже через репресивний характер вони були гранично закритими від суспільства. Пожвавлення у вивченні історії радянських правоохоронних органів відноситься до середини 1960-х рр., але розробка проблеми мала досить специфічний характер. Так, у статті, написаній помічником генерального секретаря В. Голикова на початку 1969 р., історикам, політологам, викладачам фактично давалася установка не піддавати критиці генеральну лінію партії [1]. Відтак, основні зусилля дослідників спрямовувалися на описання політики партійно-державного керівництва Радянського Союзу у сфері впливу на КДБ.

Історією ж КДБ займалися, як правило, самі чекісти з Вищої школи КДБ СРСР ім. Ф. Дзержинського. Проте, вони були змушені протягом багатьох років розробляти історію свого відомства лише у навчальному або оперативно-службовому аспектах, зосереджуючи увагу на історико-правових проблемах діяльності радянських спецслужб. Майже всі дослідження носили юридичний характер і друкувалися під грифом «таємно» або «цілком таємно» [2].

Перші кроки із питань вивчення діяльності КДБ у загальному контексті почалися лише після 1991 р., зокрема й в Україні. Так, серед українських дослідників першим до цієї теми звернувся В. Баран [3]. У праці «Україна 1950-60-х рр.: еволюція тоталітарної системи» цей історик проаналізував радянську тоталітарну систему після смерті Й. Сталіна, в тому числі розвиток її органів держбезпеки, спираючись на архівні матеріали, більшість з яких ще донедавна приховувалась від громадськості [4].

Реформування владних структур в УРСР упродовж 1953-1964 рр., зокрема і КДБ, досліджує і В. Тимцуник [5], який дійшов висновку, що всі основні положення й напрями побудови комуністичного суспільства були закладені ще в проекті Програми ВКП(б) 1947 р. [5, 30]. У докторській дисертації «Реформування системи влади та державного управління в УРСР: зміст, особливості, наслідки (1953-1964 рр.)» В. Тимцуник показав, що демократизація суспільства періоду «відлиги» зумовилареформи й у правоохоронній системі, зокрема оновлення правової бази, введення прокурорського нагляду, реформування органів державної безпеки. Відбулася й глобальна за своїми масштабами перебудова партійних і радянських органів влади та громадських організацій за виробничим принципом [6].

Вивчаючи боротьбу спецслужб із українськими націоналістами, О. Бажан зазначає, що вже із середини 1950-х рр. паралельно з реабілітацією жертв терору 1920-30-х рр., тривало викриття нових «антирадянських» угруповань (лише за 1954-1959 рр. органами КДБ республіки ліквідовано 183 націоналістичні та інші антирадянські організації. Крім того, у кримінальні кодекси республік було введено статтю «Антирадянська агітація та пропаганда» (наприклад, ст. 62 КК УРСР) [7]. Окремий розділ шостого тому серії «Політична історія України. XX століття» присвячено суспільно-політичним процесам в УРСР другої половини 1950-60-х рр. Автори зокрема відзначили, що М. Хрущов у цей час виступав не як «самодержець на сталінський лад», а швидше «кандидатом у Сталіни». Крім цього, ними висвітлені питання встановлення жорсткого партійного контролю за діяльністю органів державної безпеки [8].

Політичні наслідки встановлення в Україні сталінської тоталітарної системи стали предметом досліджень Ю. Шаповала. Вчений одним із перших реконструював події навколо так званої «Доповідної записки» Л. Берії [9]. Характерною рисою праць деяких інших дослідників, які аналізували процес становлення і діяльності КДБ за хрущовського правління, є переважно описовий стиль. Прикладом може бути науковий журнал «З архівів ВУНК - ДПУ - НКВС - КДБ» (1994 р.), в якому друкувалися матеріали стосовно державного терору радянської доби, політичної історії України ХХ ст., публікація документів колишніх радянських спецслужб. Серед авторів слід згадати В. Барана, В. Даниленка та ін.

Серйозним аналізом масштабів і характеру репресивних заходів радянського тоталітаризму щодо населення України характеризується зокрема робота І. Біласа. Дослідження становить особливу цінність, з огляду на надзвичайно багатий документальний матеріал, зібраний у «закритих» до останнього часу архівах [10]. Натомість А. Нездоля у роботі «КДБ. Розсекречені спогади» [11] та М. Голушко у праці «КДБ України. Останній голова», хоч і розкривають зміст діяльності КДБ, але питання його становлення впродовж 1953-1964 рр. конкретно не висвітлюють. У книзі В. В'ятровича «Історія з грифом «секретно» (2011) подаються розсекречені матеріали архівів радянських спецслужб від ЧК до КДБ, розповідається про минуле Україні 1918-1991 рр. Книга написана у формі нарисів щодо різних аспектів роботи секретних органів і табірної системи СРСР - ГУЛАГу, в тому числі, про боротьбу українського визвольного руху на сході та заході країни, про унікальні долі священиків, які кинули виклик системі.

Звертаються до зазначеної тематики й дослідники з Російської Федерації. Вони виділяють три підходи до аналізу цієї теми. Насамперед історики вказують на традиційний (або офіційний) підхід, заснований на вихідних теоретико-пізнавальних посилках, характерних для радянської історіографії та політології. Інший - «ревізіоністський» - підхід базується на спробі кардинального переосмислення всього періоду існування радянської держави. Третій (утверджується в останні роки) «синтезує» попередні підходи та претендує на зважений аналіз та оцінку всієї, доступної дослідникам, сукупності документів, джерел, фактів та їх інтерпретацій, введення в науковий обіг нових документів, фактів і пояснювальних концепцій.

Особливий інтерес для вчених становлять нові розсекречені документи з архівів Старої площі і Луб'янки, які в останні роки вводяться в обіг і деякою мірою змінюють усталені оцінки тих чи інших подій в післявоєнній історії радянської розвідки і контррозвідки. Публікація раніше недоступних навіть фахівцям-історикам документів з партійних і чекістських архівів, що почалася в роки перебудови, ще активніше розгорнулася після серпня 1991 р., сприяє розумінню справжньої ролі і реального місця органів державної безпеки в житті й українського радянського суспільства.

На межі 1980-90-х рр. історіографія становлення КДБ, особливо розвідки і контррозвідки, отримала подальший розвиток. Зростаючий потік публікацій відкрив новий етап до розуміння минулого. Дослідники отримали доступ до раніше таємних архівних документів, що мали відношення до діяльності органів державної безпеки, правоохоронних органів і партійно-державних структур. Тут слід відзначити публікації документів МВС - КДБ, повні стенограми засідань партійних з'їздів і пленумів ЦК КПРС, на яких вирішувалися найважливіші питання державного будівництва, а також і питання, які відносилися до правоохоронних органів, у тому числі й органів державної безпеки.

1999 р. опубліковано збірник документів, в якому зібрані, опубліковані раніше в різних історичних виданнях («Известия ЦК КПРС», «дЖерело», «Історичний архів»), документи (але подано й нові) що характеризують управління Л. Берії. Так, у журналі «Історичний архів» вперше були опубліковані накази міністра внутрішніх справ Л. Берії, видані весною 1953 р. під грифом «цілком таємно». З середини 1990-х рр. зроблено й перші спроби відкритих публікацій вчених-чекістів, присвячених історії МДБ - КДБ, а також аналізові окремих напрямів післявоєнної діяльності радянських органів держбезпеки. В. Коровій у книзі «Історія вітчизняних органів безпеки» констатує офіційні зміни та процес реформування органів безпеки, розкриває частково систему органів державної безпеки СРСР [14].

Розвиток органів державної безпеки 1953-1964 рр. висвітлюється також у науковій літературі з питань політичної стратегії КПРС. Історики, що аналізують динаміку політичних процесів в Радянському Союзі, закономірно торкаються взаємовідносин партії та КДБ, оскільки у його органах лідери КПРС бачили «озброєний загін партії». Чимало аспектів цієї теми висвітлено в мемуарах та інтерв'ю колишніх державних і партійних діячів Радянського Союзу, опублікованих останніми роками, зокрема й самого М. Хрущова [15]. Про роботу КДБ у 1950-60-х рр. згадують і політичні лідери західних країн, а також колишні керівники і співробітники спеціальних органів соціалістичного ладу Ф. Бобков [16], В. Алідін [17], Л. Шебаршін [18]. 2003 р. у Москві вийшов довідник: «Лубянка», в якому, на підставі нормативно - правових актів щодо радянських органів безпеки, також висвітлюється їх історія становлення та розвитку [19]. З останніх праць слід виділити монографію О. Хлобустова, яка розкриває зміст органів державної безпеки в означений період, структуру, управлінські кадри, переписку керівників КДБ з центральними партійними органами, діяльність КДБ з питань реабілітації репресованих, боротьбу з порушенням законності та правопорядку в своїх лавах тощо [20].

Узагальнюючи сказане вище, відзначимо, що історіографія розвитку спецслужб у різні часи була адекватною до існуючого ладу. Робота органів державної безпеки з переслідування осіб, які критикували політику радянської влади і лідерів КПРС, становила одну з характерних рис тогочасного правління. КДБ був інструментом правлячих кіл у боротьбі з інакомисленням і будь-якої опозиції.

Література

державний безпека владний радянський

1. Голиков В. и др. За ленинскую партийность в освещении истории КПСС // Коммунист. - 1969. - №3.

2. Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. - Львів, 1992.

3. Баран В.К. Україна 1950-1960-хрр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів, 1996.

4. Тимцуник В.І. Ідеологічне підґрунтя державно-управлінських реформ у повоєнний період // Вісник Української Академії при Президенті України. - 2002. - №4.

5. Тимцуник В.І. Реформування системи влади та державного управління в УРСР: зміст, особливості, наслідки (1953-1964 рр.): Дис…. д-ра наук з держ. упр. - К., 2005.

6. Бажан О.Г Процес десталінізації в Україні (друга половина 50-х - початок 60-хрр.) // З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КДБ. - 1999. - №1 - 2.

7. Політична історія України. XX століття: У 6 т. - Т. 6: Від тоталітаризму до демократії (1945-2002). - К., 2003.

8. Шаповал Ю.І. Україна 1920-50-х рр.: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.

9. Нездоля А.И. КГБ. Рассекреченные воспоминания. - Донецк, 2008.

10. Голушко Н.М. КГБ Украины. Последний председатель.