Життя А.Ю. Боголюбського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Життєпис

2. Вихід на політичну арену

3. Князь і християнин

4. Смерть і канонізація

Література

1. Життєпис

боголюбський князь християнин канонізація

Андрій Юрійович Боголюбський (близько 1110 -- †29 червня 1174) -- князь вишгородський 1149--1150, 1155--1156, пересопницько - турівський 1150--1151, володимиро-суздальський 1156--1174.

Народився у Суздалі, син Юрія Долгорукого та половецької князівни дочки половецького хана Аепи Осеневича. Онук Володимира Мономаха. Прізвисько Боголюбський отримав від назви міста Боголюбове, яке князь зробив своєю резиденцією.

2. Вихід на політичну арену

На політичну сцену Андрій Боголюбський вийшов у середині 1140-х років. 1147 разом з братом Ростиславом ходив за наказом батька на Рязань. Під час війни за Київ між Юрієм Долгоруким і його небожем Ізяславом Мстиславичем 1148--51 Андрій Боголюбський підтримував батька. Коли батько сідав на київський престол, він наділяв синів своїми володіннями. 1149 Андрій Боголюбський одержав від батька Вишгород, а 1150, замість нього, Туров, Пінськ, Дорогобуж і Пересопницю, але 1151 до Києва повернувся Ізяслав, і Андрій Боголюбський втратив ці володіння.

Після смерті батька 1157 Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об'єднав під своєю рукою північні землі, ставши великим князем Владимиро-Суздальського князівства. Своєю столицею він зробив місто Владимир, яке укріпив і прикрасив, збудувавши новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту саму назву, а також величний Успенський собор. Сам Андрій Боголюбський жив у замку неподалік від Владимира в селі Боголюбово. Провадив спроби підпорядкувати своїй владі Новгород (словени,хорвати). Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію.

Він вигнав до Візантії чотирьох своїх братів разом з їхньою матір'ю, другою дружиною Юрія Долгорукого.

Давне суперництво Андрія з київськими князями досягло апогею коли у Києві було обрано князем Мстислава Ізяславича, давнього ворога його батька. Водночас новгородське віче погнало князя Святослава, який звернувся за допомогою до Андрія. Новгородці, в свою чергу звернулися за допомогою до Мстислава. Це було початком кривавої міжусобної війни. На боці Андрія стали князі Мурому, Рязані, Смоленську, Полоцьку, сіверські, чернігівськи та дорогобузькі. Їх об'єднане військо у 1169 році обложило Київ. Після недовгої облоги берендеї та торки, які були у дружині Мстислава, відмовилися воювати, Мстислав втік, місто було взяте та нещадно пограбоване - знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Ікону Пресвятої Богородиці було вивезено з Києва до Володимира. Андрій Боголюбський посадив на київський престол Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи руських князів, але 1173 року військо Андрія Боголюбського було ними розбите.

Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави. Був двічі одружений. Відомостей про першу дружину немає. Друга -- осетинська княжна. За легендою однак друга дружина Оліта була дочкою боярина Кучки.

3. Князь і християнин

Він отримав хороше виховання і на той час прекрасну освіту. Від природи був глибоко обдарованим розумом і талантами, не занапащував свою душу пиятикою. Як стверджує літописець, від юності полюбив Христа і Пречисту Богородицю, очистив розум і душу, прикрасив своє життя благочестивими поступками. Княжі діти з малих років навчались не тільки грамоти, Священного Писання, та душеспасаємих книг, але інших мов. Так про брата Андрія Боголюбського Михайла літопис свідчить, що він “з греки і латини” говорив їх мовою, як своєю. За Юрія говориться, що був дуже релігійною людиною, навіть у зрілому віці із свого палацу приходив в храм для таємної молитви. Він завжди нахилявся до Божої Церкви, любив церковну боголіпність і спів. Одночасно із внутрішнім вихованням і книжними науками його навчали і військовій справі. На той час всі воювали проти всіх, князь Андрій об'єднав у собі риси князя-багатиря і князя- християнина, на яких наполягав його дід Володимир Мономах. Так Андрій виріс молодим відважним витязем, незважаючи на небезпеку.Одночасно із внутрішнім вихованням і книжними науками його навчали і військовій справі. На той час всі воювали проти всіх, князь Андрій об'єднав у собі риси князя-багатиря і князя- християнина, на яких наполягав його дід Володимир Мономах. Так Андрій виріс молодим відважним витязем, незважаючи на небезпеку.

У 1149 році Юрій Довгорукий заволодів Києвом, його син Андрій отримав Вишгород, а великий князь Київський Ізяслав Мстиславович прийшов до Володимира-Волинського, де княжив його син Ярослав, покликавши поляків і угорців, вирішив іти проти Юрія Довгорукого. Цей також не хотів чекати Ізяслава у Києві і вийшов назустріч із своїм сином Андрієм та іншими князями і половцями. Частина військ направилася на кордони з Польщею і Угорщиною, і були розпущені слухи, що на ці країни йдуть пруси. Союзники Ізяслава покинули його і пішли захищати свої краї, а Ізяслав і Ярослав мусили просити миру в Юрія. Але тільки Ізяслав і Ярослав розпустили свої війська, як Юрій, не зважаючи на переконання свого сина - Андрія Вишгородського і брата, князя В'ячеслава, пішов знову на Ярослава. Війська Юрія рухалися до Луцька, де княжив брат Ярослава - Володимир. Вночі чимось переполохалися половці і почали тікати, за ними відійшли і руські воїни, тільки Андрій лишився на місці. На ранок Юрій почав приступати до стін міста, але звідти вийшла піхота і почала перестрілку. Андрій несподівано вдарив на неї, хоча він був “не величав і не ратного чину, але шукав похвали у Бога”,- писав літописець. Коли він опинився всередині ворогів, то за ним кинулася його дружина. І ось ламається у нього спис, кінь двічі пробитий ворожими списами, стікає кров'ю, один німець уже був підняв рогатину, щоб убити князя, який у цей час подумав : “моя смерть, така, як і князя Ізяслава Ярославовича» і встиг звернутися до великомученика Феодора, котрого був день пам'яті; вихопив меч і зумів себе захистити, проткнувши ворога, готового проколоти йому груди. Добрий кінь виніс князя із битви і впав мертвим. Батько Юрій і бояри обнімали Андрія, хвалили за мужність, бо виявив її найбільше із усіх у той день. Коня похоронили на березі Стиру, насипали курган на пам'ять, на тому місці пізніше був сад монастиря бернардинів. Шість місяців простояли війська Юрія і Андрія під Луцьком і Ізяслав хотів допомагати оточеним, але його брат В'ячеслав просив помиритися. Так само і син Юрія Андрій просив батька, не “губити своєї вітчизни”. Коли після примирення розділили землі, то князю Андрію Вишгородському нічого не перепало. Вишгород віддали В'ячеславу, а через кілька місяців Юрій був вигнаний взагалі із Києва. Андрій Боголюбський пішов до свого брата у Переяслав і ходив походом проти дикого племені турпеїв, що жили за Дніпром.Восени 1150 року Юрій знову здобуває Київ, Андрію передає Турів, Пінськ, Дорогобуж, Пересопницю. Андрій поклонився батькові і сів у Пересопниці, де змирив половців, батькових союзників, які продовжували грабувати передмістя Переяслава, і вони залишили Русь. Батько там поселив Андрія, щоб забезпечити собі кордони від Волині, на якій перебував Ізяслав, вигнаний із Києва, який просив Андрія, щоб той випросив у батька для нього Волинь по Горинь, і він відмовиться від Києва. Юрій не пішов на ці хитрощі свого племінника. Тоді Ізяслав взяв знову угорців і пішов на Київ, по дорозі він зумів перехитрити князя Андрія і не вступив з ним у бій, а захопив Білгород, де правив син Юрія Борис, і захопив Київ. Батько Юрій Довгорукий і син Андрій Боголюбський зустрілися при усті Прип'яті. У 1151 році Юрій разом із Андрієм знову вступили у бій із військом Ізяслава над річкою Рутом (чи Ротом), битва почалася у велику бурю. Андрій так само, як під Луцьком, кинувся у бій. Знову переломився спис, відірвався щит, злетів із голови шолом, кінь поранений у ніздрі носився із боку в бік. Мужність князя Андрія врятувала його під Луцьком, вона не зрадила його і тут, але тепер він нічого не міг вдіяти. Князь Ізяслав також не жалів себе, мечем добував перемогу і правду. Військо Юрія Довгорукого було розбите, князі повтікали із поля бою.

Це була остання битва, яка вирішила долю князя Андрія Боголюбського у західному регіоні Русі.

Все наступне життя благовірного князя проходило в кипучій діяльності на благо своєї вітчизни, його душу наповнювала велика туга від княжих усобиць. Він, як ніхто інший, зрозумів головне завдання того часу - об'єднання руських князів під єдиною владою.

Починаючи з 11 століття, почастішали набіги кочових народів особливо на південь Русі, тому збільшувався потік переселенців на північ і схід, у Ростово-Суздальські землі. Тут люди почали розвиватися і багатіти. Андрій Боголюбський тоді зрозумів, що центр Русі із Києва треба переносити на північний схід.

Ще в 1151 році під час відчайдушних спроб Юрія Довгорукого за всяку ціну заволодіти Київським престолом син Андрій мудро говорив йому: “Нам тут, тату, нема чого робити, ідімо за тепло”. Коли ж Юрій Довгорукий у 1155 році все-таки добився великокняжого трону, то своєму любимому сину віддає приміський Вишгород, щоб на випадок смерті зайняв великокняжий стіл. Але той раптом відходить у Ростово-Суздальські землі, побачивши, що тут проливається багато крові, переносить великокняжий стіл, бо там було спокійніше. Його благочестива душа не хотіла проливати братньої крові за земну славу і владу: цьому принципу був вірним все життя.

Із Києва на північ він везе і велику святиню - чудотворну ікону Богородиці, одну із написаних, за переданням, Святим євангелістом Лукою, якою благословив його батька Юрія Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг, пізніше її назвуть Володимирською. За свідченням монахів, незадовго до перевезення вона сама тричі покидала своє місце. Неможливо не помітити того, щоб укріпити своє князівство, князь-християнин бере із собою чудотворний образ, намагається створити північний духовний центр.

Коли Андрій вирушив у Заліську Русь, то великий княжий обоз рухався дуже помало, князь відходив з Києва зі своєю сім'єю, слугами, воїнами, боярами.

Вони вже проминули Володимир і рухалися до Ростова, але в десяти верстах від Володимира 18 червня, коні, що везли ікону зупинилися. Вночі князю явилась Богородиця із свитком у руках і наказала: “Не хочу, щоб мій образ заніс до Ростова, а у Володимирі постав його, а на цім місці збудуй церкву на честь Мого Різдва”. В пам'ять про чудесне видіння князь наказав намалювати образ, в якому Пречиста з'явилася йому. Цю ікону назвали Боголюбською, при її допомозі звершилось багато чудес. На вказаному місці був збудований храм на честь Різдва Богородиці (у1159 році) і закладено місто - Боголюбів, яке стало місцем мученицької кончини святого князя.

Батько Юрій Довгорукий якось раптово помер, неочікувано “поболев мало” (+1157), святий Андрій не пішов княжити до Києва, а залишився у Володимирі.

У 1158 -1160 роки за його наказом будується Успенський собор у Володимирі, де була поміщена і Вишгородська чудотворна ікона, у 1164 році були побудовані Золоті ворота - надвратна церква Положення Ризи Богородиці і церква Спаса. За своє княжіння князь Андрій збудував 30 церков, найкраща із них - Успенський собор у столиці; Князь наказав іноземних купців заводити у храми і показувати істинне християнство.

Літопис пише, і ”болгари, євреї і всяка погань бачили славу Божу і прикраси церковні, хрестились”. Дуже важливо було завоювати Великий волзький шлях, яким ще з часів Святослава володіли болгари. У 1164 році зруйновано деякі болгарські прикордонні фортеці. Князь Андрій брав із собою в похід чудотворну Володимирську ікону і Нерукотворного Спаса.

Після перемоги над болгарами, коли воїни співали подячний молебень, побачили осліплюючі промені від ликів ікон.

Благовірний князь хотів мати при собі митрополита, і тому висилає архімандрита Феодора для посвяти, але патріарх Лука Хрисоверг посвятив Феодора лише у єпископа і надав йому білий клобук, що було знаком якоїсь автономії, подібної до Новгородських владик. Через деякий час князь знову звернувся до Константинополя про надання митрополії, але отримав категоричну відмову і наказ прийняти вигнаного єпископа Леона. У цей час до Києва прибув новий митрополит Костянтин ІІ, і князь послав єпископа Феодора з покаянням і завіренням, що все буде гаразд, коли він відмовлявся.

Але того за візантійським правом засудили на страшну кару: відрізали язик, відрубали праву руку, викололи очі; єпископ Феодор помер у в'язниці.

У 1169 році війська князя з його сином Мстиславом напали на Київ, оволоділи ним. Місто було дощенту зруйноване і спалене, в поході брали участь і половці, які не щадили церков. Руські літописи поясняють, що це було “зроблене за гріхи киян, а найбільше за грецьку митрополичу неправду”. В цей же рік війська князя були кинуті проти непокірного Новгорода, але відкинуті чудом Знаменської ікони, яку виніс на стіну міста архієпископ Іоанн. Тоді князь миром покорив новгородців, і вони прийняли назначеного ним князя. Таким чином, у 1170 році князь Андрій зумів об'єднати всю Руську землю під своєю владою. Тоді ж були послані війська на Волзьку Болгарію і перемогли її, але там загинув його син Мстислав.

Благовірний князь Андрій Боголюбський прийняв страждальну смерть на 67 році свого життя. Він був убитий своїми близькими. Родич князя Андрія Яким Кучкович (озлоблений тим, що князем був страчений його брат), Анбал Ясин і Єфрем Мойзич склали на нього змову. До них приєдналися ще шістнадцять чоловік. Вони перебили сторожу, ще раніше викрали меч святого князя Бориса, який завжди знаходився при князю Андрію, виламали двері, напали на князя. Той відбивався чим попало, але упав від їхніх ударів. Убивці повтікали. Благовірний князь був ще живий, зібравши усі сили, вийшов із кімнати і почав кликати на допомогу, але цей голос почули змовники. Вони повернулись, відрубали руку князю, а у груди всадили мечі. Андрій тільки встиг сказати: “В руки твої, Господи, передаю дух мій” і помер. Це була ніч 30 червня 1174рік. Тіло його пролежало на городі, ніхто не наважувався підійти до нього. Знайшовся один киянин Кузьма і попросив Анбала дати килим, на що той відповів: “Залиш, ми його кинули на поїдання псами”, Кузьма відповів: “Згадай, в якому рубищі ти прийшов до князя, тепер ти в бархаті, а князь голий”. Подали килим і плащ для князя, вірний слуга завернув його і поніс до церкви. На шостий день після вбивства прибуло багато духовенства і гідно поховали благовірного князя Андрія Боголюбського, тіло було перевезено із Боголюбова до Володимира на Клязьмі.

У 1402 році відкрили його мощі, і вони виявилися нетлінними. Їх поклали у срібну раку, написавши: ” Бог, дивний у святих своїх, береже всі кості їх...”

4. Смерть і канонізація

Поразка 1173 і конфлікт з видними боярами викликали змову проти Андрія Боголюбського, в результаті якого він в ніч з 28 на 29 червня 1174 р. був убитий. Легенда свідчить, що змовники (бояри Кучковічі) спочатку спустилися у винні погреби, там вжили спиртного, потім підійшли до спальні князя. Один з них постукав. «Хто там?» - Запитав Андрій. «Прокопій», - відповідав стукач (назвавши ім'я одного з улюблених Князєвих слуг). «Ні, це не Прокопій!» - Сказав Андрій, який добре знав голос свого слуги. Двері він не відімкнув і кинувся до меча, але меч святого Бориса, постійно висів над князівської постіллю, був попередньо викрадений ключником Анбалу. Виламавши двері, змовники кинулися на князя. Сильний Боголюбський довго опирався. Нарешті, поранений і закривавлений, він впав під ударами вбивць. Лиходії подумали, що він мертвий, і пішли - знову спустилися у винні погреби. Князь прокинувся і спробував сховатися. Його відшукали по кривавому сліду. Побачивши вбивць, Андрій промовив: «Якщо, Боже, в цьому мені судилося кінець - приймаю його я». Вбивці довершили свою справу. Тіло князя лежало на вулиці, поки люд грабував князівські хороми. За легендою, ховати князя залишився лише його придворний, киянин Кузьмище Киянин. Незабаром після вбивства Андрія в князівстві розгорнулася боротьба за його спадщину, причому його сини в якості претендентів на князювання не виступали, підкорившись лествичного праву.

В Іпатіївському літописі, яка зазнала значний вплив т.зв. Володимирського Поліхрон XIV століття [16], Андрій у зв'язку зі смертю названий «великим князем».

Історик В. О. Ключевський характеризує Андрія наступними словами:

«Андрій любив забуватися в розпалі січі, заноситися в найнебезпечніше звалище, не помічав, як з нього збивали шолом. Все це було дуже зазвичай на півдні, де постійні зовнішні небезпеки і усобиці розвивали молодецтво в князів, але зовсім не було зазвичай вміння Андрія швидко витверезити від войовничого сп'яніння. Негайно після гарячого бою він ставав обережним, розсудливим політиком, обачним розпорядником. У Андрія завжди все було в порядку і напоготові; його не можна було захопити зненацька, він умів не втрачати голови серед загального переполоху. Звичкою щохвилини бути насторожі і всюди вносити порядок він нагадував свого діда Володимира Мономаха. Незважаючи на свою бойову завзятість, Андрій не любив війни і після вдалого бою перший підступав до батька з проханням миритися з побитим ворогом ».

Князь був канонізований Російською Православною церквою близько 1702 року в лику благовірного. Пам'ять 4 (17 липня). Мощі Андрія Боголюбського знаходяться в Андріївському прибудові Успенського собору у Володимирі.

Використана література

1. Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К., 1974--1985.

2. Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України.

3. Інтернет ресурси.

Размещено на Allbest.ru