Російська періодика про політику Румунії на початковому етапі російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет (Україна, Ізмаїл)

Російська періодика про політику Румунії на початковому етапі російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

Дроздов В.В.,

кандидат історичних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії

На основі матеріалів російських періодичних видань проаналізовано політику румунського уряду на початковому етапі російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Розкрито ставлення преси до підписання й ратифікації військово-політичної конвенції між Росією та Румунією, перших спільних воєнних дій проти турецьких військ і проголошення Румунією незалежності. Визначено причини переходу румунського уряду до активних воєнних дій проти Османської імперії. З'ясовано, що російська періодика висловлювалась за укладення військово-політичного союзу між Російською імперією та Румунським князівством, наголошувала на необхідності Румунії відстоювати право на незалежність військовим шляхом. Водночас, преса негативно відреагувала на затримку румунською владою переходу російських військ через її територію, критикувала румунську дипломатію, яка на початку російсько-турецької війни прагнула не допустити втягування Румунії у воєнні дії.

Ключові слова: російська періодична преса, російсько-турецька війна 1877-1878 рр., Румунія, військово-політичне співробітництво.

Війна 1877-1878 рр. між Росією та Туреччиною викликала неабиякий інтерес у російської громадськості. Інформація про хід військових подій на різних фронтах відображалася на сторінках багатьох газет та журналів. На початковому етапі війни преса висвітлювала події, що відбувалися на Дунайському театрі, звертаючи увагу на політику Румунії, яка опинилася в епіцентрі протистояння ворогуючих держав.

Участь Румунського князівства в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. стала предметом багатьох наукових досліджень. У румунській історіографії вона отримала назву “війна за незалежність”. При цьому окремі дослідники значно переоцінювали роль румунської армії, замовчували факт існування протиріч між російськими військами та місцевою владою Румунії на початковому етапі війни [1]. Увагу цій проблемі приділяли радянські науковці М. Залишкін, В. Виноградов, Є. Чертан та інші [2], які вважали, що російсько-румунське військове співробітництво під час війни 1877-1878 рр. було яскравим проявом дружніх відносин між державами. Дипломатичний аспект російсько-румунських відносин у період війни 18771878 рр. досліджено в працях вітчизняного історика О. Пономарьова [3]. Проте, питання висвітлення російською періодикою політики Румунії на початковому етапі війни 1877-1878 рр. залишається малодослідженим. У статтях М. Залишкіна розкриваються окремі аспекти ставлення російської преси до проголошення Румунією незалежності [4] та російсько-румунського військового співробітництва [5]. Комплексний аналіз відносин між Росією та Румунією в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. в оцінці російської періодики здійснено в дисертаційному досліджені В. Дроздова [6].

Автор статті поставив за мету проаналізувати ставлення російських періодичних видань щодо політики румунського уряду на початковому етапі російсько-турецької війни 1877-1878 рр., причин переходу Румунії до активних воєнних дій проти Туреччини та проголошення нею незалежності.

Російська імперія, готуючись до війни з Туреччиною, намагалася підписати військовий союз з Румунією, яка протягом 1875-1876 рр. займала нейтральну позицію щодо подій на Балканах. Подальше загострення Східної кризи, негативне ставлення західноєвропейських держав до розширення автономії князівства, ворожі акти Порти щодо Румунії змусили румунське керівництво змінити зовнішньополітичний курс та піти на зближення з Росією.

4 (16) квітня 1877 р. румунський міністр закордонних справ М. Когелнічану та російський дипломатичний представник у Бухаресті Д. Стюарт підписали політичну та військову конвенції. Згідно з умовами політичної конвенції румунський уряд надавав російським військам можливість вільного проходу до Туреччини, розглядаючи їх як представників дружньої армії. У свою чергу, російський уряд зобов'язувався відшкодовувати всі витрати, поважати політичні права Румунії та гарантував недоторканість і цілісність князівства. Військова конвенція передбачала присутність румунських комісарів при російському воєнному командуванні, можливість використання російськими військами залізниць та інших шляхів сполучення Румунії, відшкодування витрат урядом Росії, що виникнуть при переході російської армії через територію Румунії [7, с.111-121].

Конвенція відповідала інтересам як Росії, так і Румунії. Перед російською армією відкривався вільний шлях до Дунаю, їй була забезпечена підтримка румунської влади та населення князівства. Румунія позбавлялася загрози вторгнення османських військ та у випадку перемоги над Туреччиною розраховувала на підтримку Росією проголошення незалежності.

Російська періодична преса, яка критикувала політику нейтралітету Румунії в 1875-1876 рр., схвально оцінила зміну зовнішньополітичного курсу князівства та підписання російсько-румунської угоди. В російських газетах висловлювалися сподівання на створення міцного військового союзу з Румунією. В газеті “Новое время" напередодні російсько-турецької війни зазначалося, що “оборонний та наступальний договір" з Румунією буде підписано відразу після переходу російських військ через р. Прут [8, с.3]. За військовий союз із Румунією висловлювалися й “Московские ведомости" [9, с.1]. Кореспондент газети “Голос” Д. Рудін, який з початком російсько-турецької війни публікував “Военно-политические письма из Румынии" [10], наголошував на необхідності укладання з Румунією додаткової угоди, в якій конкретизувалися б умови перевезення та утримання російської армії. Крім того, він зазначав, що укладення угоди 4 (16) квітня викликало протести й опір румунських опозиційних політичних сил та газет.

Незважаючи на підписання російсько-румунської конвенції, уряд князівства намагався продовжувати політику збереження нейтралітету. Міністр закордонних справ М. Когелнічану 5 (17) квітня направив дипломатичним агентам у Берліні, Парижі, Римі та Відні дипломатичний циркуляр, в якому підтверджував підтримку колишнього курсу та просив захисту в європейських країн від втягування Румунії у війну [7, с.122]. На початку квітня 1877 р. російський військовий представник у Бухаресті полковник Г. Бобріков повідомляв, що румунський князь Карл Гогенцоллерн оголосить війну Туреччині лише в разі її вторгнення на територію князівства [5, с.152]. Разом з тим, румунський уряд був вимушений здійснити низку оборонних заходів на випадок нападу Туреччини: було прийнято декрет про мобілізацію армії; румунські війська розташували на узбережжі Дунаю; частина військових сил була використана для захисту Бухаресту тощо. Кореспондент газети “Новое время" у Відні телеграфував: “Румунія опиратиметься вторгненню турків до приходу російських військ” [11, с.3].

12 (24) квітня 1877 р. Олександр ІІ оголосив війну Туреччині. Не чекаючи на ратифікацію конвенцій румунським парламентом, російські війська 11 (23) квітня перейшли кордон Румунії та почали просування до Дунаю. Кавалерійські частини досягли м. Галац та зайняли Барбошський міст. До 22 квітня (4 травня) російська армія взяла під свій захист майже всю східну частину лівобережжя Дунаю.

Оскільки підписані 4 (16) квітня конвенції ще не були ратифіковані парламентом, румунський уряд оголосив формальний протест проти введення російської армії на територію князівства. Становище ускладнилось тим, що офіційне повідомлення про початок війни було передано румунському уряду із запізненням. Командир 29-го Донського козачого полку доповідав, що префект м. Галац не мав відомостей про початок війни, тому російські війська не були впущені до міста [12, с.36]. На засіданні румунського уряду було вирішено відвести війська від узбережжя Дунаю. Префекти отримали розпорядження не вступати в офіційні відносини з російським командуванням та не сприяти російській армії в проходженні через румунську територію.

Кореспондент газети “Голос” Д. Рудін зазначав, що мешканці Румунії не були поінформовані про початок російсько-турецької війни та вступ російських військ на територію князівства. Населення Румунії, за його словами, поставилося до російських військ “сухо та прохолодно”. “Влада віднеслась навіть ворожо.

Росіяни не могли зрозуміти байдужості та злості, що їх оточувала. Ясська влада відмовила військам у квартирах та не пускала їх до міста. Румунське залізничне керівництво відмовило російському військовому начальству у вагонах та локомотивах”, - писав він [13, с.1]. Отже, в перші дні війни румунська влада через небажання перетворити Румунію на театр воєнних дій затримала просування російських військ через її територію.

Лише 14 (26) квітня законодавчі органи Румунії були скликані на надзвичайну сесію, яка повинна була ратифікувати конвенцію з Росією. Палата депутатів 16 (28) квітня ухвалила конвенцію 79 голосами, а Сенат - на другий день 41 голосом [7, с.113]. Вже 16 (28) квітня міністр закордонних справ М. Когелнічану офіційно заявив, що введення російських військ до Румунії було здійснено зі стратегічних розрахунків, оскільки турецьке командування планувало захопити князівство.

Із середини квітня ставлення місцевого населення Румунії до російських військ почало покращуватися. 16 (28) квітня Головнокомандувач Дунайської армії телеграфував: “На всіх шляхах наші війська зустрічаються мешканцями найпривітнішим чином. Ізмаїл та Кілія зайняті нашими військами, яких зустріли всюди із захопленням" [14, с.30].Д. Рудін повідомляв, що після 15 (27) квітня ставлення ясської влади до російської армії раптово змінилося. Потеплінню відносин між російськими військами та румунською владою, на його думку, сприяли зразкова поведінка російських військ та їхнє мирне ставлення до місцевого населення, значний капітал, що вносився до князівства, гарантія російським урядом непорушності кордонів Румунії [13, с.2]. Кореспондент газети “Новое время" В. Буренін у статті “Дневник корреспондента” зазначав, що “простий народ. позитивно ставиться до Росії" [15, с.3]. На сторінках “Санкт-Петербургских ведомостей” писалося, що". румуни приймають нас так привітно та з такою увагою, якої я не міг собі уявити” [16, с.1].

Після ратифікації конвенції румунські війська не відразу були повернуті до узбережжя Дунаю. Уряд Румунії мотивував своє рішення прагненням запобігти перенесенню воєнних дій вглиб країни. На сторінках багатьох газет цитувалася промова князя Карла на відкритті палат парламенту, в якій зазначалося, що “. Румунії тепер залишається лише піклуватися про те, щоб вона не стала театром воєнних дій" [17]. Але такий крок румунського уряду викликав чимало суперечливих відгуків як у Румунії, так і в Росії. Російська преса утримувалася від будь-яких різких коментарів. Однією з небагатьох газет, на сторінках якої висловлювалися побоювання з приводу дій румунського уряду, були “Русские ведомости”. Наприкінці квітня в кореспонденції цієї газети підкреслювалося, що “Калафат та інші укріплені пункти на Дунаї. Були залишені військами та, таким чином, кинуті напризволяще. ” [5, с.154]. Рудін пояснював політику румунського уряду наступним чином: по - перше, уряд намагався продемонструвати європейським державам своє небажання брати участь у російсько - турецькій війні; по-друге, вступ російської армії на територію Румунії пояснювався як вторгнення, якому румунська армія не могла протистояти внаслідок свого слабкого становища; по-третє, румуни вживали лише запобіжні військові заходи та не були готові до війни [13, с.2]. Румунська армія зайняла вихідні рубежі вздовж кордону з Туреччиною лише через кілька днів після ратифікації парламентом угоди з Росією.

Ратифікація російсько-румунської конвенції стала приводом до розірвання Туреччиною дипломатичних відносин з Румунією. В другій половині квітня османські війська фактично почали військові операції майже по всій лінії Дунаю. Вторгнення турецьких загонів на румунські землі набували більш ширшого та організованого характеру. Турецькі військові кораблі захоплювали та грабували торгівельні судна, що знаходились у румунських територіальних водах, обстрілювали румунські порти та населені пункти [7, с.424]. Російські газети інформували читачів про подібні дії турецької армії. “Санкт-Петербургские ведомости" висловлювали впевненість у тому, що внаслідок агресивної політики турецького уряду Румунія оголосить війну Туреччині [18, с.1].Д. Рудін зауважував, що політика османського уряду спричинила “дивний стан війни не проголошеної, але de facto існуючої” [13, с.2]. Румунський уряд, у свою чергу, вирішив прийняти відповідні заходи: розташовані поблизу Дунаю частини чинили рішучий опір нападам турків та відкрили вогонь по турецькій фортеці Відин. Кореспондент “Нового времени" телеграфував, що “знаряддя, які знаходились у Калафаті, бомбардували Відин. Місто горить у багатьох районах" [19, с.3].

Наприкінці квітня 1877 р., після остаточної відмови румунського уряду від політики нейтралітету, парламент Румунії оголосив війну Туреччині.1 (13) травня М. Когелнічану заявив державам про те, що Румунія знаходиться в стані війни з Османською імперією. З метою врегулювання відносин між російськими військами та місцевою владою румунський уряд 3 (15) травня видав наказ про необхідність надання всебічної допомоги російській армії [7, с.569].О. Нелідов у циркулярній ноті великому князю Миколі Миколайовичу повідомляв про готовність румунського уряду допомогти російській армії в переправі через Дунай [20, с.107]. У свою чергу, командири російських частин отримали накази про підтримку румунських військ та захист місцевого населення.

Згідно з планом воєнних дій російський уряд передбачав, що після закінчення мобілізації румунська армія, що складатиме два корпуси чисельністю в 50 тис. осіб, займе стратегічні пункти в м. Калафаті та м. Журжево з метою захисту позицій на Дунаї [21, с.23].

Офіційні переговори про спільні дії румунської та російської армій у війні проти Туреччини розпочалися в другій половині квітня 1877 р. Однак на шляху до такої угоди виникло багато перешкод: неузгодженість сторін стосовно умов співробітництва, побоювання щодо можливих виступів європейських держав, незгодних із російсько-румунським союзом. На початку травня румунська делегація висунула такі вимоги: захист князівства Росією у випадку вступу у війну Австро-Угорщини; виплата Румунії грошової компенсації, розмір якої залежав би від чисельності румунських військ, що переправлятимуться через Дунай [22, с.6768]. Російський уряд не прийняв ці умови. Наголошуючи на значних масштабах вимог до Росії з боку румунського уряду, Д. Рудін запевняв, що “користі ж від них [румун - Авт.] та від союзництва з ними не можна було очікувати." [23, с.1].

Перші спільні військові дії російської та румунської армій розпочались наприкінці квітня. Газета “Голос” повідомляла, що в квітні російському командуванню були передані на тимчасове користування румунські військові судна, що стояли в гирлі р. Прут (два колісних пароплави, канонерський човен та мінний катер) [24, с.3]. У середині травня російські війська здійснили успішну атаку проти одного з найбільших турецьких моніторів [20, с.98]. В операції брав участь майор І. Мурджеску, колишній начальник румунської флотилії. Газета “Новое время”, висвітлюючи хід цієї операції, вказувала на дружні відносини між майором та російськими моряками [25, с.3].

На початку травня передові російські частини вийшли до південного кордону Румунії. Головні румунські сили чисельністю 19 тисяч чоловік за попередньою домовленістю з російським командуванням були згуртовані в західній частині Валахії - Олтенії [21, с.22]. Обороняючи її від османських військ, вони прикривали також правий фланг російської армії. Остання, в свою чергу, забезпечувала безпеку кордону князівства східніше Олтенії. 7 (19) травня “Санкт-Петербургские ведомости" інформували, що “румунська армія приєдналася до нашої та. зайняла передові позиції" [26, с.1].

9 (21) травня 1877 р. румунський парламент прийняв резолюцію про проголошення повної державної незалежності. Російські газети схвально оцінювали цю подію. “Московские ведомости" писали, що

“проголошення незалежності Румунії. було першим передвістям Європі про те, що Оттоманська імперія в жодному випадку не може вийти з війни у колишньому своєму вигляді" [27, с.2]. “Санкт-Петербургские ведомости" заявляли, що незалежна Румунія “цілком задовольняє історичні цілі Росії" [28, с.2]. Російська періодика відзначала вирішальну роль Росії в здобутті незалежності Румунії. “Румунія незалежна. з того дня, коли перший російський аванпост переправився через Прут”, - зазначалося в газеті “Новое время" [29, с.2]. Одночасно в пресі наголошувалося на необхідності Румунії відстоювати незалежність силою зброї. “Якщо Румунія доведе свої права на самостійність, якщо румунська армія в боротьбі з Туреччиною своєю мужністю покаже, що вона в стані захистити проголошену незалежність, тоді ніхто не буде заперечувати в Румунії право скинути з себе образливі для її гідності васальні до Порти відносини”, - підкреслювалося в “Санкт-Петербургских ведомостях” [30, с.2]. Газета “Голос” вважала, що Румунія, виборюючи свою незалежність у війні проти

Туреччини, стане головним претендентом на панування в “майбутній федерації християн на Дунаї" [31, с.2].

У другій половині червня 1877 р. російсько-турецька війна вступила в новий етап. Розгорнувши наступ проти турецьких військ, головні сили російської армії форсували Дунай поблизу м. Зимниці.

Напередодні форсування Дунаю румунські та російські гармати почали спільний обстріл позицій турок. Спільні військові дії російської та румунської армій проти Туреччини викликали бурхливу полеміку в політичних та громадських колах Румунії. Проти переправи румунської армії через Дунай виступили консерватори. Критикуючи зовнішньополітичний курс лібералів, вони наполягали на дотриманні політики нейтралітету. Російська преса виступила з різкою критикою румунської опозиційної партії. “Новое время" нагадувало своїм читачам, що консервативна партія із самого початку війни висловила незадоволення російсько-румунським військовим співробітництвом [32, с.2]. Спеціальний кореспондент “Санкт-Петербургских ведомостей" повідомляв із Бухаресту, що румунська опозиція “. підіймає прапор розбрату в румунському суспільстві" [34, с.3]. Незважаючи на протиріччя між політичними силами щодо подальшої участі князівства в російсько-турецькій війні, уряд Румунії 13 (25) липня 1877 р. прийняв рішення про перехід румунської армії через Дунай [20, с.165-166]. Таке рішення було обумовлено успіхами російської армії після форсування Дунаю - захопленням фортеці Нікополь та швидким просуванням вглиб Болгарії.

Отже, на початковому етапі російсько-турецької війни румунський уряд, не бажаючи перетворити свою територію на театр воєнних дій, затягував з ратифікацією військово-політичної конвенції з Росією та укладенням угоди про спільні воєнні дії. Проте агресивна політика Туреччини щодо Румунії спонукала румунську владу до більш рішучих заходів: оголошення війни Османській імперії та проголошення незалежності. Російська періодична преса з перших днів війни інформувала читачів про участь Румунії у воєнній кампанії Росії проти Туреччини, неодноразово наголошуючи на необхідності утворення міцного російсько-румунського військово-політичного союзу. Преса негативно відреагувала на затримку Румунією проходу російських військ через її територію та відведення румунських військ від узбережжя Дунаю. Перші спільні військові дії російської та румунської армій, проголошення Румунією незалежності отримали схвальні оцінки на сторінках російських газет та журналів.

румунія росія війна османська імперія

Список використаних джерел

1. Independenta Romвniei / [comitetul de redactie: Зt. Pascu, C. C. Giurescu, I. Ceterchi, Зt. Зtefanescu, C. Olteanu]. - Bucureзti: Ed. Acad. RSR, 1977. - 526 p.; История Румынии / И. Болован, И. - А. Поп (корд.) и др.; [пер. с рум.]. - М.: Издательство “Весь мир", 2005. - 680 с.; Istoria romвnilor. - Vol VII. Tom I. Constituirea Romвniei moderne (1821-1978) / [coord. Dan Berindei]. - Bucureзti: Editura Enciclopedica, 2003. - 905 p.

2. Залышкин М.М. Внешняя политика Румынии и румынорусские отношения (1875-1878) / М.М. Залышкин. - М.: Наука, 1974. - 291 с.; Залышкин М.М. Военно-политическое сотрудничество между Румынией и Россией в войне 1877-1878 гг. / М.М. Залышкин // Россия и восточный кризис 70-х гг. ХІХ в.: сборник статей / [под ред. И.А. Федосова]. - М.: МГУ, 1981. - С.153-167; История Румынии: [в 2 т.]. - Т.1: 1848-1917/[В.Н. Виноградов, Г.М. Исламов, М.М. Залышкин и др.]. - М.: Наука, 1971. - 668 с.; Чертан Е.Е. Великие державы и формирование румынского независимого государства / Е.Е. Чертан. - Кишинев: Штиинца, 1980. - 283 с.

3. Пономарьов О.М. Російсько-румунські дипломатичні відносини 70-х рр. ХІХ ст.: автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.02/О.М. Пономарьов. - К., 2010. - 21 с.; Пономарьов О.М. Російсько-румунські взаємини у світлі вирішення Східного питання (липень 1876 - квітень 1877 рр.) / О.М. Пономарьов // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2008. - Вип.11. - С.113-127; Пономарьов О.М. Залучення Румунії до участі у війні 1877-1878 рр. / О.М. Пономарьов // Часопис української історії / Київський університет ім.Т. Шевченка, Кафедра української історії та етнополітики. - 2009. - Вип.15. - С.109-113.

4. Залышкин М.М. Вопрос о независимости Румынии на страницах русских газет в 1876-1877 гг. / М.М. Залышкин // Балканские исследования. - Вып.4: Русско-турецкая война 1877-1878 гг. и Балканы / [отв. ред. Г.Л. Арш, Д.Э. Поплывко]. - М.: Наука, 1978. - С.133-154.

5. Залышкин М.М. Военно-политическое сотрудничество между Румынией и Россией в войне 1877-1878 гг. (По материалам русских и румынских газет) / М.М. Залышкин // Балканские исследования. - Вып.9: Вопросы социальной, политической и культурной истории Юго-Восточной Европы / [отв. ред. Г.Л. Арш, Д.Э. Поплывко]. - М.: Наука, 1984. - С.148-175.

6. Дроздов В.В. Румунське питання в зовнішній політиці Росії в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. на сторінках російської періодичної преси: дис. канд. іст. наук: 07.00.02/В.В. Дроздов. - Ізмаїл, 2010. - 213 с.

7. Documente privind istoria Romвniei. Rвzboiul pentru independents / [comitetul de redactie: V. Chereteзiu, V. Maciu, S. Зtirbu, M. Roller]. - Bucureзti: Editura Academiei republicii populare Romвne, 1952. - Vol. II: 1 Ianuarie 1877 - 9 Mai 1877. - 1952. - CCLXVII, 609 p.

8. Новое время. - 1877. - 12 (24) апреля.

9. Московские ведомости. - 1877. - 24 апреля.

10. Рудин Д. Военно-политические письма из Румынии // Голос. - 1877. - 29 июня (11 июля). - С.1-2; 1877. - 13 (22) июля. - С.1; 1877. - 25 июля (6 августа). - С.2-3; 1877. - 27 июля (8 августа). - С.2; 1877. - 28 июля (9 августа). - С.1-2.

11. Новое время. - 1877. - 10 (22) апреля.

12. Сборник материалов по Русско-Турецкой войне 18771878 гг. на Балканском полуострове. - СПб.: Военно-историческая комиссия Главного штаба, 1902. - Вып.29. - 592 с.

13. Голос. - 1877. - 29 июня (11 июля).

14. Сборник материалов по Русско-Турецкой войне 18771878 гг. на Балканском полуострове. - СПб.: Военно

15. историческая комиссия Главного штаба, 1898. - Вып.2. - 454 с.

16. Новое время. - 1877. - 11 (23) июня.

17. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 8 (20) августа.

18. Гражданин. - 1877. - № 15. - С.387; Правительственный вестник. - 1877. - 15 (27) апреля. - С.3.

19. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 26 апреля (8 мая).

20. Новое время. - 1877. - 28 апреля (10 мая).

21. Independenta Romвniei. Documente / [coordonator I. Gal]. - Vol. I: Documente зi press interna / [editori I. Burlacu,

22. A. Negreanu]. - Bucureзti: Editura Academiei republicii socialiste Romвnia, 1977. - LII, 420 p.

23. Обзор русско-турецкой войны 1877-1878 гг. на Балканском полуострове / [сост.М. Домонтович]. - СПб.: Государственная типография, 1900. - 156 с.

24. Освобождение Болгарии от турецкого ига. Документы: [в 3 т.] / [под ред. С.А. Никитина и др.]. - Т.2: Борьба за национальное освобождение Болгарии в период русско-турецкой войны 1877-1878. - М.: Наука, 1964. - 646 с.

25. Голос. - 1877. - 13 (25) июля.

26. Голос. - 1877. - 12 (24) апреля.

27. Новое время. - 1877. - 15 (27) июня.

28. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 7 (19) мая.

29. Московские ведомости. - 1877. - 18 мая.

30. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 14 (26) мая.

31. Новое время. - 1877. - 13 (25) мая.

32. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 13 (25) мая.

33. Голос. - 1877. - 10 (22) июля.

34. Новое время. - 1877. - 7 (19) июля.

35. Санкт-Петербургские ведомости. - 1877. - 10 (22) августа.

Размещено на Allbest.ru