Земська лікувально-продовольча допомога сільськогосподарським робітникам на Півдні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Земська лікувально-продовольча допомога сільськогосподарським робітникам на Півдні України

Розглядається медико-санітарний нагляд і допомога з харчування прийшлим сільськогосподарським робітникам, шляхом організації діяльності земських лікувально-продовольчих пунктів у Херсонській і Таврійській губерніях наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. Ключові слова: медико-санітарний нагляд, харчування, лікувально-продовольчий пункт, земство, Херсонська і Таврійська губернії

У сучасній Україні на нових засадах формуються ринки найманої праці у багатьох галузях, зокрема й сільському господарстві. Це супроводжується появою різних соціально-економічних проблем, які потребують вирішення. Така ситуація мала місце й на Півдні України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., коли, починаючи з 1840-х рр., десятки тисяч сільськогосподарських робітників з губерній Центральної Росії та Північної України щорічно прибували на Південь останньої в пошуках сезонної роботи. Перебуваючи у тяжких санітарно-гігієнічних умовах на шляхах пересування, на ринках найму та економіях, вони потребували допомоги щодо нічлігу, харчування і лікування. Для місцевого населення вони являли, перш за все, небезпеку в поширенні інфекційних хвороб. Тому земські лікарі майже одразу поставили питання як про вивчення стану прийшлого населення, так і про допомогу їм. Поступово виникла і поширилась така форма допомоги прийшлим сільськогосподарським робітникам, як лікувально-продовольчі пункти.

Найбільший внесок у вивчення цього питання свого часу зробили видатні земські лікарі М. Тезяков, М. Уваров, В. Хижняков, П. Кудрявцев і А. Смідович [1]. Зверталися до аналізу цієї проблеми і російські дослідники відхожих промислів С. Короленко, Е. Варб, Н. Шаховський, В. Массальський, Я. Полферов [2] та ін. З відомих позицій висвітлювали стан найманої сільськогосподарської праці радянські дослідники, в тому числі А. Казаков, Л. Іванов, А. Поріцький, О. Лугова, П. Теличук [3]. Деякі медичні та продовольчі аспекти становища сільськогосподарських робітників намагалися дослідити і сучасні науковці. Так, О. Рогоза [4] дослідив діяльність лікувально-продовольчих пунктів Катеринославської губ. як один з аспектів так званого «робочого питання». Особливості найманої праці та, пов'язані з ними, захворюваність і травматизм сільськогосподарських робітників в Україні розглядав І. Десятніков [5].

Метою нашої роботи є з'ясування особливостей медико-санітарного нагляду та харчової допомоги прийшлим сільськогосподарським робітникам, зокрема аналіз діяльності лікувально-продовольчих пунктів на Півдні України. Об'єктом дослідження є земська допомога сільськогосподарським робітникам, а предметом - лікувально-продовольчі пункти Херсонської і Таврійської губерній у кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

У ХІХ ст. на Півдні України переважало велике приватне землеволодіння. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва потребувала все більшої кількості робочих рук, що породило таке явище, як прийшлі сільськогосподарські робітники. Особливо це було помітним у Херсонській губ., куди з Північної України та Центральної частини Європейської Росії щорічно прибувало десятки тисяч робітників з метою знайти сезонну роботу. Згідно даних губернського земства, «по самому скромному расчету количество пришлых сельско-хозяйственных рабочих Херсонской губернии определяется в 100 000. Санитарные условия движения и продовольствия рабочих на базарах, в ожидании нанимателей, чрезвычайно неблагоприятны для их здоровья. На рынках найма рабочие терпят не только от грязи, зноя, дождя и холода, но и от недостатка доброкачественной воды и горячей пищи» [6, 273].

Починаючи з кінця 1860-х рр., земські лікарі намагались організувати вивчення санітарного стану і надання медичної допомоги сільським найманим робітникам. Завдяки зусиллям дільничних і перших санітарних лікарів, М. Уваров і М. Тезяков дійшли висновку щодо значного медико-санітарного значення прийшлих сільськогосподарських робітників як джерела інфекційних захворювань у губернії та необхідності систематичного нагляду і допомоги їм. Масовий рух прийшлих робітників характеризувався дотриманням ними відомих шляхів, тому вони щорічно зупинялися переважно в одних і тих же населених пунктах південних губерній для відпочинку та найму до місцевих господарств. Стосовно надання їм допомоги (перш за все лікувальної та харчової) земський санітарний лікар М. Тезяков у 1891 р. пропонував: «Вот на эти то этапные пункты движения рабочих и должно быть прежде всего обращено внимание санитарного надзора» [7, 82].

Уже 1892 р. «недород в северных губерниях, сопровождаемый массовыми эпидемиями сыпного тифа, выдвинул вопрос об организации надзора за рабочими, прибывающими в Херсонскую губернию с севера и могущими занести вместе с собою сыпной тиф» [6, 275]. Так, у лютому цього року, за пропозицією земського санітарного лікаря М. Тезякова, Єлисаветградсь- кий місцевий комітет Червоного Хреста «постановил открыть на средства комитета, при содействии земства, в Елисаветграде дешевую столовую и временную амбулаторию на время весны для пришлых рабочих, желая, с одной стороны, прийти на помощь выдачею дешевых и бесплатных обедов голодающему люду, идущему из северных губерний на заработки, с другой - парализовать возможность заноса этим людом сыпного тифа путем своевременного обнаружения и выделения зараженных больных» [8, 60]. Губернська управа запропонувала розповсюдити такий захід на всю губернію і земство «в основу надзора за рабочими положило основные начала земской медицины, именно: отсутствие принудительности и широкую доступность медицинской помощи, при условии ее бесплатности» [8, 60].

Як наслідок, у двох збірних пунктах, де прийшлі робітники з'являлися першими - Єлисаветграді й Знам'янці (Херсонська губ.), - були відкриті дешеві їдальні з амбулаторіями. Для цього в Єлисаветграді міська управа на ярмарковій площі виділила великий кам'яний будинок, у Знам'янці їдальня послуговувалася приміщеннями казарми та кухні військового відомства. Кошти для відкриття цих закладів виділив губернський комітет Червоного Хреста, а для їх діяльності 1000 руб. - губернське попечительство. За період існування цих пунктів, протягом півтора місяця на артільні карти були обліковані в Єлисаветграді 4,5 тис. і в Знам'янці 6 тис. робітників, яким видали, відповідно, 8810 і 3670 обідів (12,3 % від суми - безкоштовно). При Єлисаветградсь- кому пункті медичну допомогу отримали 8,8% робочих. У Херсоні, під час Троїцького ярмарку, 6 днів функціонувала тимчасова амбулаторія для прийшлих робітників. У ній медична допомога була надана 146 хворим, у більшості з яких причиною хвороб було погане харчування. Тому, за клопотанням лікарів міська управа домовилась з трактирниками щодо відпуску робочим, згідно лікарської записки, за рахунок міста, гарячих обідів (всього їх видали 200). Крім цього, ще у двох пунктах були організовані тільки огляди робітників: у Бериславі дільничний, санітарний та два запрошені лікарі за два дні оглянули 5,5 тис. осіб, серед яких виявили чимало хворих сифілісом, тифом і трахомою; у Бобринці на Трійцю оглянули 4 тис. осіб, з виокремленням хворих тифом і віспою [8, 61-62].

Перший досвід санітарного нагляду і допомоги прийшлим робітникам показав доцільність організації на ринках найму для них харчування, медичних оглядів і лікування. Дешеві їдальні та безплатні амбулаторії відразу завоювали довір'я робітників.

Епідемія холери 1892-1893 рр. змусила посилити медико-санітарний нагляд за робітниками. Губернська протихолерна нарада лікарів і представників земських управ у березні 1893 р. визнала необхідними такі заходи: «устройство навесов для рабочих в местах их стоянок, открытие дешевых столовых и чайных с амбулаториями, снабжение рабочих в достаточности доброкачественной, по возможности, кипяченою водой, устройство ретирадов и очистку площадей и усиление наличного медицинского персонала, приглашением для целей надзора за рабочими студентов-медиков и фельдшеров» [8, 62-63]. Виконанню рекомендованих заходів сприяло виділення губернському земству з коштів «Особого Комитета Наследника Цесаревича» 20 тис. руб. на влаштування дешевих їдалень і медичної допомоги сільськогосподарським робітникам. Завдяки цьому, губернська управа, не маючи власних спеціальних асигнувань для вказаних заходів, змогла відкрити лікувально-продовольчі заклади в 14 найбільших збірних пунктах, вказаних березневою нарадою. Для завідування лікувально-продовольчими пунктами на місцях були створені санітарні комітети у складі санітарних лікарів, землевласників, священиків, сільських учителів та інших осіб. За кілька місяців їхньої діяльності, робітники отримали 78 тис. обідів (з них 18% безкоштовно, решта за доступну платню) і 26 тис. порцій чаю. Безплатними амбулаторіями при їдальнях завідували дільничні та санітарні лікарі. Всього витрати земства на лікувально-продовольчі пункти склали 7410 руб. 88 коп., при цьому плата за дешеві обіди склала 2940 руб., тобто, майже 40% витрат відшкодували самі робітники. санітарний харчування робітник лікувальний

Перші 4 роки лікувально-продовольчі пункти існували на кошти Особливого комітету, земство закупало тільки ліки. На 1894 р. в губернії нагляд і допомога були організовані вже на 17 пунктах збору робітників, з них на 14 діяли їдальні з амбулаторіями, а на 3 - амбулаторії з реєстрацією партій робітників. З цього року для завідування господарською частиною пунктів, амбулаторіями та проведення реєстрації робітничих партій на спеціальні карти почали запрошувати студентів, згодом їм на допомогу наймали фельдшерів і навіть акушерок. Таким чином, за перші 4 роки діяльності лікувально-продовольчих пунктів було зареєстровано більше 150 тис. прийшлих робітників, медична допомога надана понад 20 тис. хворим, дешевих обідів видано більше 160 тис. порцій. На 5 ринках найму збудували приміщення для притулку робітників: у Бобрин- ці - за кошти міста, у Вознесенську, Казанці та Бирзулі - коштом губернського земства. Участь в організації лікувально-продовольчих пунктів брали і такі міста, як Одеса, Миколаїв, Єлисаветград [6, 277].

Крім пунктів, влаштованих у губернії, Херсонське земство, разом з Дніпровським, 1895 р. організувало медико-санітарний нагляд за прийшлими робітниками в Каховці Таврійської губ. Тут, місцевий земський лікар І. Конторський (згодом - санітарний лікар м. Сімферополя) у своїй амбулаторії, надаючи допомогу, вів реєстрацію сільськогосподарських робітників на спеціальні картки. На початку травня 1895 р. у Каховці збудували 3 невеличкі тимчасові амбулаторії біля місць найбільшого скупчення робітників: у центрі містечка на ринку, на Дніпровській пристані та на протилежному кінці містечка, в степу. За період ярмарку, первинних хворих було зареєстровано 10%. Характерним показником стану харчування і здоров'я прийшлих робітників стала «куряча сліпота», як показав «последующий анализ заболеваемости пришлых рабочих, она является профессиональной болезнью пришлых сельскохозяйственных рабочих» [9, 396]. Це сприяло організації у подальшому харчування робітників. Згодом лікувально-продовольчі пункти в Таврійській губ. були організовані також у Мелітополі, Генічеську, Джанкої тощо.

Ініціатива медико-санітарного нагляду (у тому числі харчування) прийшлих сільськогосподарських робітників була визнана урядовими та громадськими колами. Так, ще «правительственный холерный съезд в 1892 году, признавая необходимость организации санитарного надзора за рабочими по путям движения, рекомендовал для этого такую организацию, которая была с успехом применена в Херсонской губернии» [8, 65]. П'ятий Пироговський з'їзд російських лікарів (1895 р.) рекомендував зацікавленим земствам звернути увагу на досвід Херсонського земства щодо систематичної організації лікарсько-санітарного нагляду за сільськогосподарськими робітниками. Одночасно на ІХ з'їзді Російських природознавців і лікарів було звернуто увагу на досвід вивчення руху сільськогосподарських робітників після відповідної доповіді завідуючого статистичним відділенням Херсонського губернського земства А. Русова. Виконуючи волю імператора Олександра Ш, у травні 1894 р. при земському відділі Міністерства внутрішніх справ, під керівництвом члена ради міністерства Звягінцева, була утворена спеціальна комісія для розгляду питання впорядкування відхідних промислів. Чиновник з особливих доручень Міністерства землеробства Н. Пономарьов, ознайомившись зі станом питання по Новоросійських губерніях, у своєму звіті запропонував організацію нагляду за робітниками саме таку, яка практикувалася у Херсонській губ.

У 1896 р. Херсонське земство вперше на утримання лікувально-продовольчих пунктів витратило 2000 руб. власних коштів. Хоч ці витрати постійно збільшувались і на 1899 р. складали 5000 руб., їх було вдвічі менше мінімально потрібного. За цей час кількість зареєстрованих на пунктах прийшлих робітників, збільшилась на 68%, виданих обідів - на 71%, кількість виявлених первинних хворих - на 44% [8, 278-284].

На початку ХХ ст., у зв'язку з розповсюдженням сільськогосподарських машин, кількість найманих робітників почала зменшуватися, що призвело і до зменшення лікувально-продовольчих пунктів. Так, якщо у Каховці на 1895 р. були зареєстровані 19 тис. робітників, 1897 р. - 20 тис., то 1912 р. - всього 5,6 тис. прийшлих робітників (з них уже майже половину складали жінки). За 7 днів Троїцького ярмарку 1912 р. робітники отримали дешевих (3-7 коп.) обідів - 1 тис. (з них 10% безкоштовно) і 3 тис. порцій чаю (1-2 коп.). За ярмарковий період у тимчасовій амбулаторії при їдальні медичну допомогу отримали 75 хворих (захворювання шлунково-кишкової та дихальної систем, очей, травми, інфекційні хвороби). Загалом коефіцієнт захворюваності становив 10% від усіх прийшлих робітників [10, 6770]. Завдяки позитивному досвіду земств, лікувально- продовольчі пункти почали створювати й для інших категорій населення: з другої половини 1890-х рр. - для переселенців і голодуючих, а в роки Першої світової війни - для біженців і полонених.

Встановивши медико-санітарний нагляд, лікування і харчову допомогу на ринках найму, земські лікарі Херсонської губ. ще на ХІІ з'їзді лікарів і представників управ (1895 р.) пропонували (а потім неодноразово повторювали) дати їм законодавчу можливість постійного нагляду за умовами праці та побуту найманих робітників на місцях їх роботи. На жаль, цього досягти не вдалось і в інших губерніях, через що стан робітників залишався незадовільним.

Так, на обстеженій земськими лікарями 1913 р. (не урожайний на утворення солі рік) частині Євпаторійських приватних соляних промислів, працювали 975 прийшлих робітників. Харчування у них було вкрай поганим і контролювати його було майже неможливо. Медична допомога «в собственном смысле на промыслах совершенно отсутствует». Лише на казенному Сиваському озері при 20 пунктах добування солі був влаштований єдиний приймальний покій, «скудно оборудованный медикаментами и другими принадлежностями. Приглашается на время работы фельдшер, который объезжает промыслы, дает порошки и заливает колодием раны на ногах» [11, 680, 683]. А в Ялтинському повіті за період 1897-1913 рр. були зареєстровані біля 2,5 тис. хворих трахомою, з них 33% - молоді робітниці тютюнових плантацій, які прийшли з Мелітопольського повіту і біля 20% - чоловіки-чорноробочі. Щорічно у повіті перебували не менше 2 тис. робітниць: «Действительная заболеваемость трахомой плантационных девиц несомненно выше, так как далеко не все работницы имеют возможность лечиться из-за удаленности от амбулатории» [12, 63]. Тому, незважаючи на загальну тенденцію скорочення лікувально-продовольчих пунктів та продовжуючи надавати їм важливе значення щодо можливої допомоги сезонним найманим робітникам, Таврійські губернські збори 1915 р. зобов'язали управу звернутися до центральної влади, з клопотанням виділити для придбання у Джанкої ділянки землі для постійного лікувально-продовольчого пункту 9 тис. руб. і ще 9 тис руб. на його будівництво [13, 32].

Отже, з метою надання найбільш нагальної допомоги - медичної і харчової - прийшлим сільськогосподарським робітникам на місцях їх найбільшого скупчення, Херсонське губернське земство, за ініціативою лікарів, першим у країні створило лікувально-продовольчі пункти. Особливістю їхньої подальшої діяльності було надання безплатної амбулаторної та лікарняної допомоги, організація дешевого, а також безкоштовного харчування більшій частині зареєстрованих робітників. Досвід Херсонського земства був схвалений урядовими та громадськими структурами і розповсюджений у багатьох губерніях, перш за все, у сусідній Таврійській. Цей досвід з успіхом застосовувався і для інших категорій населення. Не маючи можливості надавати таку ж досить ефективну допомогу найманим робітникам у місцях їх роботи, Таврійське земство на початку ХХ ст., коли кількість цих пунктів всюди скорочувалась, намагалося продовжувати їхню організацію, задля надання лікування і доступного харчування, хоча б на проміжних етапах пересування сезонних робітників.

Размещено на Allbest.ru