Георгій Кардашевський із роду Опішнянських дворян Кардашевських: трагічні сторінки долі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Георгій Кардашевський із роду Опішнянських дворян Кардашевських: трагічні сторінки долі

В.Д. Міщанин

У статті на основі архівної кримінальної справи відтворено окремі трагічні сторінки в житті уродженця Опішного Георгія Кардашевського, на колишній садибі якого з початку 1930-х рр. розміщувалася опішнянська артіль «.Художній керамік».

Георгій Васильович Кардашевський народився 1893 р. у містечку Опішному Зіньківського повіту Полтавської губернії в дворянській родині [1, 6]. Ім'я його батька згадане у списку дворян Полтавської губернії 1898 р. : «Кардашевские Василий и Александр Николаевичи, сыновья штабс-ротмистра. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве - 8 марта 1851 года N° 1693» [2, 335]. В. Кардашевський мав заможне господарство на північних околицях населеного пункту, поряд із с. Малі Будищечки. Дотепер це місце серед місцевого населення називається «Кардашівщина», «на Кардашевому». Кардашевських же називають за скороченим варіантом прізвища - Кардаш.

У тогочасних виданнях зустрічаються різні варіанти прізвища Кардашевський чи назви, похідні від нього. Наприклад, І. Зарецький, побувавши тут 1893 р., серед глинищ Опішного згадує «Карташеве» [3, 7]. На початку 1900-х рр. В. Ляскоронський городище, відоме серед місцевих жителів як «Кардашів вал», назвав «Кайдашів вал» [4, 30]. Після відвідин Опішного у 1920 р. Розанов зазначав: «Ещё далее к северу и вверх по Ворскле, за северной окраиной Опошни, расположено урочище «Г иевщи- на» на участе В. Н. Карташевского» [5, 5]. У другій половині 1920-х рр. Я. Риженко місцем видобування гончарної глини згадує урочище «Кардашева гора» [6, 19].

Окрасою господарства Кардашевських був сад, «великий і розкішний. Займав він десь мабуть гектарів 6 - 8 і все такі були чудові сорти і яблук, і груш, і слив...»

Увесь садок був «обсаджений липами, а з північного боку в два ряди. І літом, коли вони цвітуть, там бджоли так гудуть, що заглушають навіть щебетання пташок»

«Скрізь були алеї, і до хати, і по саду. Вся садиба була обгороджена огорожею з коляк; це такі великі стовпи вище росту людини із загостреними вгорі кінцями» [7]. У господарстві Кардашевських було «багато різної худоби: і корови, і свині, і вівці, і коні ж звичайно. Були й бджоли і великі сушні, де сушили фрукти з садка, а потім, мабуть, він душенину кудись відправляв» [7].

Старожили, з якими мені доводилося спілкуватися, добре відгукувалися про родину Кардашевських. Наприклад, Д. Денисенко говорила, що її батько І. Герасименко, малобудищанський колісник, маючи лише 0,25 дес. землі, сезонно працював у Кардашевського: «І в оцього Кардаша, шо оце завод, там вони найбільше робили. Він хороший був, отой Кардаш. Дай, Боже, йому царство! Мій батько не одходив од нього. І було й молотять, та все там роблять. Не обіжали. Боже сохрани» [9].

Відома опішнянська малювальниця М. Назарчук пригадувала, що В. Кардашевський приносив також до її батька ремонтувати настінні та кишенькові годинники. «Так зав'язалось знайомство» [7]. У Кардашевських вони «завжди наривали липового цвіту собі від простуди. Це з дозволу Кардаша. Він ніколи не боронив, тільки просив, щоб не ламали великого гілля» [8]. Старший син Кардашевських - Микола мав рідкісну на той час річ - велосипед, яким інколи «приїжджав до нас і тоді вчились їздити на велосипеді і мої старші брати», - пригадувала Мотрона Савівна [8]. На 1941 р. М. Кардашевському було 53 роки, а працював він техніком-землевпорядником Зіньківського райземвідділу [1, 7]. У Василя Кардашевського була також дочка Людмила (або як її називали Люся Кардашева). У передреволюційні роки вона навчалася в Києві разом із Марусею та Галею Майстренками, які були рідними сестрами письменнику І. Майстренку. В. Кардашевський помер 1922 р., а його дружина - 1939 р. [1, 7].

Загальна площа землі, якою володів В. Кардашевський, зазначається у кримінальній справі його сина різною. Так, Георгій Васильович у своїй біографії вказував на 74 дес. [1, 11], а на допиті 26.06.1941 р. - 72 дес. [17, 11], на судовому засіданні 25.07.1941 р. - 84 [1, 39]. У довідці селищної ради засвідчувалося, що сам «Карда- шевський Їгор Васильович... землі мав 120 га» [1, 28]. Свідок І. Суконько на судовому засіданні говорив, що в батька підсудного було 157 дес. [21, 39], а інший свідок І. Жижура вказував, що «батько мав велику кількість землі» [1, 40]. Натомість у постанові про арешт молодшого Кардашевського від 23.06.1941 р. йшлося, що «Кардашевс- кий Григорий Васильевич, бывший помещик, имевший в Опошнянском районе до 500 га земли» [1, 3]. Про цю площу землі йдеться і в запитанні слідчого Демчинського на допиті 26.06.1941 р.: «Следствие располагает данными, что в хозяйстве вашего отца имелось 500 га земли. Почему вы это скрываете от следствия?». На це була дана негативна відповідь обвинувачуваного: «Нет, в хозяйстве моего отца имелось только 72 десятины земли» [ 1, 11].

Матеріали кримінальної справи Г. Кардашевського дозволяють прослідкувати його життєвий шлях. У анкеті арештованого про освіту зазначено: «Низшее: 4 класса городского училища в г Полтаве» [1, 6]. Натомість один із свідків цієї справи зазначав, що він, «будучи юнаком, вчився в земельнім, потім в пархальнім училищі. Після закінчення пішов в царську армію, відкіля повернувся в чині офіцера» [1, 39]. Підтвердженням навчання в «земельному училищі» може служити запис в анкеті арештованого: «Профессия и специальность - садовник» [1, 6]. У російській армії він служив з 1914 до березня 1918 рр. прапорщиком і був представлений до звання підпоручика [1, 9]. У 1919 р. через мобілізацію служив 3 - 4 місяці у денікінській армії підпоручиком [1, 14]. Разом із денікінцями він відступив і емігрував за кордон. Його не було вдома до 1924 р. [1, 3] Повернувшись в Опішне, працював у своєму господарстві [1, 19]. Був позбавлений виборчих прав як «куркуль» [1, 9]. У 1929 р. господарство Кардашевських було розкуркулене і розпродане. Того ж року «за саботаж в поставке хлеба государству» і як колишнього білогвардійця його було засуджено на 8 років позбавлення волі [1, 21,25]. Відбувши повністю покарання, оселився у Полтаві, де мешкав у провулку Антонцовському № 6. Працював приймальником райспоживспілки у Ди- канському районі аж до моменту свого арешту [1, 6].

Так співпало, що саме в рік розкуркулення і засудження Г. Кардашевського, в Опішому було утворено артіль «Художній керамік». Приміщення колишньої земської гончарної школи не вистачало, тож місцевою владою було прийняте рішення використати для розміщення артілі кардашівські будівлі. Незабаром на Карда- шівщині було збудовано нове цегляне приміщення, яке збереглося і досі. М. Назарчук, яка тоді працювала в «Художньому кераміку», пригадувала: «В цей час було почато розбирати церкву Тройцю (найбільшу в Опіш- ні). Почали будувати завод на Кардашівщині. А до того, поки не було заводу, то виробляли миски в бувших Кардашівських будівлях. Обпалювали теж в наспіх побудованих горнах. Робили виключно миски» [10]. У довідці з Опішнянської селищної ради за 1941 р. зазначалося, що Кардашевський «мав куркульське господарство, в якому зараз розташована пром. арт. Художній керамік» [1, 28].

Постанова про арешт Г. Кардашевського була підписана 23.06.1941 р. Того ж дня його було заарештовано. На допитах слідчий Демчинський вимагав від обвинуваченого: «Расскажите о своей карательной деятельности за период пребывания в банде Деникина и в период немецкой окупации на Украине в 1918 г.». На це Георгій Кардашевський відповідав: «В период деникинщины и в период немецкой окупации карательной деятельностью я не занимался». «Вы говорите неправду, следствие располагает данными, что вы в период немецкой окупации возле с. Поповки Опошнянского района принимали участие в расстреле красных партизан и революционно настроенных крестьян, а также в период деникинщины злодейски издевались и расстреливали красных партизан и их семьи. Предлагаю дать правдивые показания о своей карательной деятельности», - настоював слідчий. «Я даю правдивые показания, что карательной деятельностью я не занимался», - заперечував обвинувачений Г. Кардашевський [1, 17].

Свідками з Опішнього - І. Жижурою (охоронець лісу колгоспу «Шлях до комуни») та І. Суконькою (робітник млина, колишній червоний партизан, член ВКП(б) до 1937 р., виключений за розтрату, засуджений на 2 роки), окрім обвинувачення Георгія Васильовича в каральній діяльності, також стверджувалося, що «в хозяйстве Кардашевского Василия эксплоатировалась наёмная рабочая сила», «добровольно пошёл служить в деникинскую армию», «в 1929 году выступал против коллективизации... за саботаж в поставке хлеба», «таким людям, как Кардашевский не место на советской земле» [1, 19,21]. На очній ставці зі свідком І. Жижурою, Г Кардашевський говорив: «Частично подтверждаю показания свидетеля Жижуры. Из его показаний я подтверждаю, что происхожу из семьи дворянина, что я раскулачивался в 1929 году и привлекался к уголовной ответственности как бывший белый и за невыполнение государственных обязательств по хлебу» [1, 25].

Суд над Г. Кардашевським відбувся у Полтаві

25.07.1941 р. У дебатах сторін прокурор Сметана заявив: «Злочин доказано, тому прошу винести вищу міру покарання - розстріл». Адвокат Шептун сказав: «Прошу суд винести таку міру покарання, яка б не позбавляла життя підсудного Кардашевського». У останньому слові підсудний просив суворо його не карати [1, 40]. Проте, Г. Кардашевського було засуджено «до найвищої міри покарання - розстрілу, з конфіскацією всього належного йому особистого майна на користь держави. Судвитрати у справі покласти на засудженого. До вступу вироку в законну силу Кардашевського залишити триманням під вартою в тюрмі м. Полтава. Вирок може бути оскаржений до Верховного суду УРСР протягом п'яти днів з дня вручення копії вироку засудженому Кардашевському» [1, 40].

25.07.1941 р. Г Кардашевський звернувся із касаційною скаргою у Верховний суд УРСР, з проханням «приговор отменить и дело направить на новое рассмотрение в ином составе суда». Він аргументував, що вважає вирок суду невірним на основі наступного: «Облсуд при рассмотрении настоящего дела не исследовал полностью фактических материалов по этому делу, не приняли во внимание моего заявления о вызове дополнительных свидетелей, которые подтвердят, что я никогда не был участником карательных отрядов при Деникине, что я был в Деникина не добровольцем, а мобилизованным. Свидетель по настоящему делу Суконько в судебном заседании не мог подтвердить моё участие в карательных отрядах и кто конкретно мной был убит, а послался на то, что ему говорили об этом односельчане. Свидетель Жижура в судебном заседании также не мог подтвердить моё участие в карательных отрядах, а сослался на свою мать, которая как будто видела меня с другими деникинцами, которые искали её сына, т. е свидетеля по этому делу Жижуру» [1, 43].

9.08.1941 р. судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР прийняла ухвалу про те, що «касскаргу Кардашевського залишити без задоволення, а вирок облсуду відносно нього залишити в силі» [1, 46]. 29.09.1941 р. на засіданні Президії Верховної Ради СРСР слухалося клопотання про помилування Г Карда- шевського. У прийнятій постанові говорилося: «Оставить в силе приговор о применении высшей меры наказания к Кардашевскому Георгию Васильевичу» [1, 47].

11.02.1941 р., за підписом заступника голови Верховного суду СРСР Ульріха, на ім'я начальника 1-го спецвідділу НКВС СРСР було направлено листа, в якому зазначалося: «При этом препровождается вместе с выпиской дело по обвинению Кардашевского Георгия Васильевича, осуждённого согласно приговора Полтавского облсуда по ст.ст. 54-10 ч.1 и 54-13 УК УССР к расстрелу. Учитывая отсутствие возможности направить дело для исполнения приговора по месту его вынесения, направляю дело на ваше распоряжение и прошу принять возможные меры к исполнению приговора в отношении Кардашевского Георгия Васильевича» [1, 48].

Проте, як видно із довідки, підписаної начальником 5-го відділення 1-го спецвідділу НКВС СРСР від 27.02.

1942 р. це розпорядження не було виконано через об'єктивні причини. «Приговор Полтавского облсуда от 25 июля 1941 года в отношении обвиняемого Карда- шевского Георгия Васильевича в исполнение не приведён за отсутствием сведений о местонахождении арестованного, эвакуированного в связи с обстановкой военного времени из прифронтовой полосы. Дело до установления осуждённого сдать на временное хранение в архив 1-го спецотдела НКВД СССР. Приговор взят на контроль в 5-м отделении 1-го спецотдела НКВД СССР» [1, 50]. Інформація про те, чи був приведений до виконання вирок Полтавського облсуду відносно Г. Карда- шевського і коли в матеріалах справи відсутня. Тож, наразі його доля залишається поки що невідомою.

У висновку Полтавської обласної прокуратури від 26.02.1990 р. йшлося: «С показаний свидетелей Суконьки, Жижуры, на которых основан приговор, видно, что они свидетелями прямыми не были, а слышали от жителей с. Опошня, что якобы Кардашевский Г.В. был в составе деникинской армии и участвовал в расстреле красных партизан. Однако в их показаниях нет кокретных данных об этих событиях, нет прямых свидетелей и фамилий лиц, якобы погибших от рук деникинцев. Более того, в соответствии с постановлением ЦИК СССР от 2 ноября 1927 года в п. 4 указано, что освобождаются от наказания лица за контрреволюционные преступления, имевшие место во время гражданской войны по 1-е января 1923 года» [1, 56]. Внаслідок цього, Георгій Васильович Кардашевський був реабілітований Генеральною прокуратурою України 16.12.1992 р. [11, 558].

Література

1. Архів Управління СБУ в Полтавській області // Кримінальна справа Кардашевського Григорія Васильовича. -- № 18086-с.

2. Список дворян, внесённых в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. -- Полтава, Б. г.

3. Зарецкий И. А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. -- Полтава, 1894.

4. Ляскоронський В.Г Городища, кургани і довгі (змієві) вали за течією рр. Псла та Ворскли. -- Полтава, 1995.

5. Розанов А.Н. О гончарных и огнеупорных глинах окреснос- тей местечка Опошни (Полтавской губ.) и о состоянии Опошнянского гончарного промысла в 1920 г. -- Л., 1926.

6. Рыженко Я.Е. Техника гончарного производства //Гончарне виробництво, його шкідливості та шляхи оздоровлення. -- Полтава, Б. г.

7. Лист опішнянської малювальниці Мотрони Савівни Назарчук (1911 р.н.) від 28.12.2001 р. //Приватний архів автора.

8. Лист опішнянської малювальниці Мотрони Савівни Назарчук (1911 р.н.) від 10.02.2004р. //Приватний архів автора.

9. Спогади мешкани с. Малі Будища Дарії Іванівни Денисенко (1912 р.н.), записані у 1995 р. // Приватний архів автора.

10. Лист опішнянської малювальниці Мотрони Савівни Назарчук (1911 р.н.) від 23.04.2004р. //Приватний архів автора.

11. Реабілітовані історією. Полтавська область: Науково- документальна серія книг. -- К.; Полтава, 2004.

Размещено на Allbest.ru