Втягнення подолян у загальнодержавний інформаційний простір як ознака модернізації місцевого суспільства на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Втягнення подолян у загальнодержавний інформаційний простір як ознака модернізації місцевого суспільства на початку ХХ ст.

Розглядаючи модернізацію як процес переходу від традиційного до індустріального суспільства, що передбачає зокрема перехід від усних каналів передачі інформації до писемних, відповідно формування єдиного інформаційного простору, закономірно, що перед дослідником постає потреба вивчення шляхів поширення нових каналів комунікацій та їх опанування населенням. Писемні канали комунікації, уособлені в книжковому та пресовому вигляді, панували на європейському просторі впродовж ХІХ - першої третини ХХ ст., допоки радіомовлення, а зрештою, телебачення, не витіснили їх.

Входження подільських земель до складу Російської імперії ще не означало автоматичного входження в її інформаційний простір. Цей тривалий процес ускладнювався тим, що більшість населення регіону складали селяни-землероби (навіть наприкінці ХіХ ст. 80,9% населення регіону - селянство [1]). Як стверджує М. Гри - мич, у традиційному селянському середовищі переважають локально-регіональні ідентичності, як от інтерес до справ свого села або ж психологічна замкнутість у межах власної домівки та членів власної родини [2]. Загальнодержавні інтереси та події залишаються поза межами їхнього буденного життя. Тривалий час самоусвідомлення причетності до держави було класовим привілеєм вищих верств населення українського суспільства. Тому метою цієї публікації є характеристика напрямів втягнення подільського населення у загальнодержавний інформаційний простір (з паралельним формуванням загальноукраїнського). З появою можливості вільного студіювання української проблематики в незалежній Україні вітчизняні науковці (Л. Дубровіна, О. Онищенко [3], М. Тимошик [4], М. Романюк [5]) захопилися вивченням історії книжкової, бібліотечної та пресової справ, намагаючись заповнити «білі плями» фактографії. І лише останніми роками вчені підійшли до інтерпретації зібраного матеріалу з різних методологічних позицій, у контексті історії, інформатики, документознавства або культурології. Разом з тим питання формування єдиного інформаційного простору досі залишається відкритим, а отже, його висвітлення на регіональному матеріалі може бути досить корисним.

Освічена частина подільського суспільства була добре знайома з інформаційним середовищем Російської імперії, передусім завдяки навчанню в освітніх закладах країни. Про їхню утягнутість до імперського простору свідчить, наприклад, склад їхніх книгозбірень. У відділі рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К. Тімірязєва зберігаються книжкові колекції з 7 родинних бібліотек, 8 навчальних закладів та понад 50 особистих бібліотек регіону дореволюційного періоду. Виокремивши в електронній базі даних відділу масив дореволюційних видань (16,5 тис. позицій) [6], встановлено, що у книжковому обігу подолян знаходилися книги, друковані у 124 населених пунктах Російської імперії (переважно європейських губерній) та 96 населених пунктах світу (здебільшого, європейських країн). Найбільша кількість видань побачила світ у Санкт-Петербурзі (8,1 тис. прим.), Москві (2,8 тис.), Києві (1,2 тис.) та Варшаві (1,1 тис.), що було цілком закономірно, адже це були основні центри книгодрукування імперії. Розмаїття друку представляють книги з Архангельська (1), Астрахані (1), Вітебська (2), Владимира (3), Владикавказу (2), Вятки (7), Єкатеринбургу (2), Мінську (6), Мітави (4), Нижнього Новгорода (6), Новгорода (3), Оренбурга (2), Пермі (14), Ревелю (2), Риги (20), Самари (2), Саратова (4), Уфи (4), Ярославля (7) тощо. Сибір та Далекий Схід представлений поодинокими виданнями Харбіну, Томська, Іркутська, Середня Азія - 10 ташкентськими, Кавказ - 26 тифліськими, 1 - сухумським. Серед європейських центрів друку найбільш популярними були Париж (1 тис.), Львів (0,3 тис.), Краків (0,3 тис.), Брюссель (0,1 тис.), Лондон (0,1 тис.), Лейпциг (0,2 тис.), Берлін (0,1 тис.). Географія друку охопила Австро-Угорщину, Бельгію, Великобританію, Данію, Італію, Нідерланди, Німеччину, Румунію, США, Францію, Швейцарію, Швецію, Японію тощо [6].

Збираючи бібліотеки, подоляни виступали як пасивні споживачі загальнодержавного (європейського) видавничого продукту, але паралельно вони були і його творцями. Найяскравішим показником цього є географія рецензування подільських видань та географія, рецензованих подолянами, книг, що друкувалися в та поза регіоном, адже це свідчить про знайомство подолян із книжковою продукцією Російської імперії та знайомство російського (передусім, українського) суспільства з подільськими працями. Причому привертає увагу оперативність відгуків на нові публікації, які робилися впродовж поточного року, іноді наступного.

Рецензії на подільські видання можна зустріти у багатьох часописах Російської імперії. Чи не першим широкий розголос отримав перший випуск «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», який мав відгуки на сторінках петербурзького журналу «Древняя и новая Россия», київських - «Университетские известия», газета «Киевлянин» [7]. Петербурзькі журнали «Исторический вестник» [8], «Русская старина» [9], московські - «Русский архив» [10], «Этнографическое обозрение» [11] також вважали за потрібне відгукнутися на значуще подільське видання. Хоча систематичний друк рецензій відбувався на сторінках журналів та збірників, присвячених українській тематиці, що безумовно сприяло формуванню загальноукраїнського простору. Йдеться про «Киевскую старину» [12], «Записки НТШ» [13], «Літературно-науковий вісник» [14], «Чтения исторического общества Нестора-Летописця» [15].

Своєрідним орієнтиром для демонстрації втягнен - ня подолян у загальнодержавний та загальноукраїнський інформаційний простір може бути доробок відомого подільського дослідника Ю. Сіцінського як автора та рецензента. У його творчій спадщині - понад 300 праць, рецензії на які виходили на сторінках вже згадуваних періодичних і продовжуваних видань. Найактивніше він співпрацював як рецензент та оглядач преси з редакцією «Записок НТШ». Серед його доробку рецензії на праці доволі широкої географії друку: подільського [13, 88], волинського [13, 90], київського [13, 40], віленського [13, 76], московського [13, 50], петербурзького [13, 54], володимирського [13, 62]. У поле його зору потрапляли окремі статті із київських «Чтений в Историческом обществе Нестора летописца» [13, 109], «Университетских записок» [13, 117], «Трудов Киевской духовной академии» [13, 221], петербурзьких «Отчетов» и «Известий» Імператорської археологічної комісії [13, 117-119], «Известий 2-го Отделения Императорской Академии наук» [13, 234], «Христианского чтения» [13, 175], московського «Богословского вестника» [13, 188]. Він систематично готував огляди змісту «Епархиальных ведомостей» українських (Подільської, Київської, Волинської, Чер - нігівскої, Полтавської, Єкатеринославської, Херсонської, Таврійської), білоруських (Гродненської, Могилів - ської, Полоцької, Мінської), сусідських (Кишинівської, Курської, Воронезької, Холмсько-Варшавської) єпархій, а також релігійних журналів «Богословский вестник», «Странник», «Душеполезное чтение», «Христианское чтение» [13]. За підрахунками подільського дослідника А. Трембіцького, наукова спадщина Ю. Сіцін - ського охоплює 150 статей-рецензій на 1164 праці з різних видань усієї європейської частини Російської імперії, присвячених археології, історії, релігії, мистецтву, архітектурі, етнографії та фольклору України [16].

Окремої уваги заслуговують подільські польсько - мовні автори. Наприклад, один з найактивніших дописувачів, знавців місцевої історії Й. Роллє публікувався в «Подольских губернских ведомостях» і «Подольских епархиальных ведомостях», «Киевской старине», житомирській газеті «Волынь», у краківських часописах «^іаЬ> і «Czas», варшавських - «К^у», «ВіЬІ^ека Warszawska», «Gazeta Warszawska», «Tygodnik іішїто - wany», «Tygodnik Powszechny», <^§гїшцтес», «Przegl^d РоНкі», «Przegl^d Lekarski» і «Tygodnik Lekarski», «Кго - піка Famiпna», «Rocznic Ша archeologij», <^ша», торун - ській - «Gazeta Tomnska», львівських - «Код», «Ргее - wodnik паикоцу і ІіїегаШте». У згаданих періодичних виданнях подані також численні рецензії на праці Й. Ро - ллє й відгуки на його діяльність та творчість [17].

На сторінках подільських часописів друкувалася інформація про видання широкої географії друку, подавалися рецензії на найбільш помітні, з погляду редакцій, книги та часописи Російської імперії. Так, впродовж 1862-1905 рр. у бібліографічному розділі «Подольских епархиальных ведомостей» було розміщено 236 повідомлень, оглядів, рецензій, що представляли галузеву друковану продукцію Києва, Харкова, Одеси, Почаєва, Чернігова, Санкт-Петербурга, Москви, Вільно, Воронежа, Тули, Нижнього Новгороду, Астрахані,

Єкатеринбургу, Парижа, Любліна тощо [18]. Редакція вінницької газети «Юго-Западный край» (1912-1917) у рубриці «Книжкова полиця» систематично подавала інформацію про нові видання та їхню вартість. Так, у березні 1915 р. було повідомлено про 18 нових видань, а у квітні - 23. Хронологічно це були друки 1915 р. Подібна оперативність ще раз підкреслює утягнутість подолян до загальноросійського інформаційного простору, тим більше, що серед рекламованих видань географічно переважали друки Петрограда та Москви.

Про знайомство подолян з європейським інформаційним простором свідчать і науково-допоміжні ретроспективні бібліографічні покажчики, що готувалися місцевими фахівцями. Так, бібліографічний покажчик О. Прусевича щодо медицини та гігієни краю містив 932 назви книг і статей з журналів та газет з 1714 до 1913 рр. [19]. Впродовж 1912-1915 рр. О. Прусевич частинами друкував «Библиографию естествознания Подолии» [20], що охопила 1355 назв книг і статей 16301911 рр. видання. Обидві праці містили літературу про Поділля, видану латинською, німецькою, французькою, італійською, польською, російською, українською та іншими мовами у країнах Європи та Російській імперії.

З боку центру також простежувався інтерес до втягнення Подільської губернії в загальнодержавний простір. Приватна ініціатива, комерціалізація видавничої справи Російської імперії (механізація поліграфічного виробництва, створення акціонерних товариств), розвиток книготорговельної мережі, транспортної інфраструктури вели до створення єдиного ринку збуту та прагнення реалізовувати продукцію у всіх регіонах імперії. Бажання ж завоювати нового клієнта змушувало враховувати його смаки, тому на початку ХХ ст. усвідомлення специфіки українського низового читача призвело, наприклад, до появи української лубочної літератури, яку випускали не тільки українські, а й московські видавці (Т. Губанов, Є. Коновалова та ін.) [21].

Звичайно, продукція крупних видавництв, яка друкувалася великими тиражами, коштувала дешевше, а з розвитком залізниці її доставка стала значно дешевшою. Усі відомства (Міністерство народної освіти, Міністерство фінансів (комітети Піклування про народну тверезість), Найсвятіший Синод), земські органи самоврядування, що опікувалися створенням бібліотечних мереж прагнули зекономити гроші, тому надавали перевагу придбанню книг у гуртових продавців.

Попиту на центральні видання сприяли також державні заходи. Якщо хвиля створення російських публічних бібліотек упродовж 1860-х рр. у регіонах була першою спробою цілеспрямованого поширення російськомовної літератури, то наступні кроки уряду вже виглядали систематичними. У 1880-х рр. усім середнім навчальним закладам рекомендувалося комплектувати бібліотеки за допомогою крупних книговидавничих і книготорговельних фірм. Згодом, у 1890-х рр., з появою «Правил про безкоштовні народні читальні та порядок нагляду за ними» (1890) [22] і каталогів Вченого комітету Міністерства народної освіти у народні бібліотеки та бібліотеки нижчих навчальних закладів допустили 2,5-3 тис. назв, не враховуючи книг духовного відділу [23, 592-594]. Репертуар народних читань як соціального інституту поширення певної інформації в імперії з 1896 р. охоплював всі книги, допущені до учнівських бібліотек нижчих навчальних закладів [23, 595-598]. Соціальні низи Подільської губернії, як і решти, отримували безкоштовний доступ до обмеженого, але спільного для всієї імперії масиву літератури.

Зростання шкільної та бібліотечної мереж, поширення народних читань свідчило про розвиток писем - них комунікацій. Одним з показників їх розвитку була кількість грамотних. Попри те, що Подільська губернія мала один з найнижчих показників рівня писемності населення у європейській частині Російської імперії, відносна частина писемних чоловіків значно зросла впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. з 3 [24, 882] - до 46% [25, 13-14] (рівень жіночої грамотності був набагато нижчим, але також зростав).

Вміння читати та писати як технологія отримання інформації ще не є однозначним свідченням входження у загальнодержавний інформаційний простір. Для його зміцнення та інформування соціальних низів, насамперед селянства, про державне життя уряд з 1881 р. безкоштовно розсилав у кожне волосне правління газету «Сельский вестник», запровадив обов'язкове поширення «урядових книг для народного читання», що видавалися за рахунок державних коштів. Поступове звикання широкого кола населення до преси демонструє кількість примірників спожитих часописів у регіоні. Якщо 1886 р. розповсюджувалося 1615786 прим. легальних періодичних видань [26], 1896 р. - 2602244 [27], 1902 р. - 4024692 [28], то, починаючи з років першої російської революції, спостерігалося значне зростання: 1905 р. - 6125442 [29], 1907 р. - 8205192 [30], 1908 р. - 7728390 [31], 1912 р. - 9907752 [32]. За двадцять шість років у 6,1 рази збільшилися обсяги поширення газет і журналів у регіоні. Здебільшого, це були російськомовні видання. Хоч серед них помітну частку складали київські та одеські часописи, але попри їхню популярність, вони ще не творили загальноукраїнського простору. Тільки після 1905 р. цей процес прискорився, з появою легальних україномовних газет і журналів, поширенням книжкової торгівлі та бібліотечного обслуговування українською книгою. Місцеве суспільство, більшість якого складали селяни, уже відчували потребу в інформації про такі події, як російсько-японська війна, перша російська революція, перша світова війна, що впливали на організацію буденного життя кожного громадянина країни.

Статистика поширення періодичних видань з-за кордону свідчить, що подоляни втягувалися й в загальноєвропейський простір. За 1886-1912 рр. кількість ввезених на територію губернії закордонних часописів зросла з 6860 [26] - до 149616 прим. [32], тобто у 21,8 разів. Пояснити подібну цифру тільки зростанням кількості подолян, обізнаних з іноземними мовами, неможливо. Однак це тема для окремого дослідження.

Упродовж другої половини ХІХ ст. освічені подоляни, переважно через систему освіти, були втягнуті у загальнодержавний інформаційний простір. Наприкінці століття почалося втягнення до нього соціальних низів регіону. Цей процес здійснювався завдяки поширенню писемності серед населення, створенню інформаційної інфраструктури (організації мережі народних бібліотек з уніфікованими фондами, розвитку книготорговельної мережі, налагодженню передплати та поширенню періодичних видань), поширенню газет та політичних брошур (через втягнення населення у політичну боротьбу). Такими шляхами відбувалося формування загальноукраїнського інформаційного простору, існування якого чітко виявилося вже за доби Української революції (1917-1921).

Література

подільський населення загальнодержавний суспільство

1. Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.: Подольская губерния. - СПб., 1904.

2. ГримичМ.В. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. - К., 2000.

3. Дубровіна Л.А., Онищенко О.С. Бібліотечна справа в Україні в ХХ ст. - К., 2009.

4. ТимошикМ.С. Її величність - книга. Історія видавничої справи Київського університету. 1834-1999. - К., 1999.

5. РоманюкМ.М., ГалушкоМ.В. Українські часописи Львова 1848-1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: в 3 т. - Л., 2001-2003.

6. База даних відділу рідкісних і цінних видань // Вінницька ОУНБ ім. К. Тімірязєва: інтранет-ресурси [Електронний ресурс].

7. Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии. - Каменец-Подольский, 1878-1879. - Вып. 2.

8. Систематический указатель содержания «Исторического вестника» за 25 лет (1880-1904) / Сост. Б. Городецкий. - СПб., 1908.

9. Русская старина: ист. ежемесяч. журн. в 1870-1884 гг. - ТТ. 1-44: систем. роспись содержания. - СПб., 1885.

10. Русский архив, издаваемый Петром Бартеневым. 1863-1908: содержание его книжек и предметная роспись с азбуч. указат. - М., 1908.

11. Е.Л. Рец. на кн.: Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета за 1890 г. - Каменец-Подольский, 1890 // Этнографическое обозрение. - 1891. - №4.

12. Палієнко М. «Киевская старина». 1882-1906: хронолог. покажч. змісту журн. - К., 2005.

13. Бібліографія Записок Наукового товариства ім. Шевченка. - Т. 1-240.1892-2000 / Укл. В. Майхер. - Л., 2003.

14. Літературно-науковий вістник: покажчик змісту. Т. 1 - 109 (1898-1932) / Укл. Б. Ясінський. - К.; Н.-Й, 2000.

15. Антонович А. Разбор «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета» // ЧИОНЛ.