Трудова мобілізація та умови праці жінок Одеси у передреволюційний період Першої світової війни (1914-1916 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРУДОВА МОБІЛІЗАЦІЯ ТА УМОВИ ПРАЦІ ЖІНОК ОДЕСИ У ПЕРЕДРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 - 1916 рр.)

У статті досліджується вплив мобілізації чоловіків на працевлаштування жінок Одеси, умови їх праці та рівень заробітної плати. Аналізується процес оволодіння жінками «чоловічих» професій.

Ключові слова: Перша світова війна, Одеса, трудова мобілізація, жінки, умови праці.

Перша світова війна принесла суттєві зміни у соціально-економічне життя населення країн, що воювали. Одним з її наслідків була мобілізація дорослого чоловічого населення та відповідно дефіцит робочої сили, який поповнювався за рахунок військовополонених, біженців, жінок та дітей. Проблема трудової мобілізації жінок на українських землях протягом війни є малодос- лідженою та потребує додаткового аналізу.

Проблема мобілізації жінок на «внутрішньому фронті», в тому числі опанування ними «чоловічих» професій та відповідні зміни у їх соціальному статусі, досить детально представлена в західній історіографії. Однак європейські та американські історики в першу чергу досліджували перебіг цих процесів в країнах Західної Європи та США [1 - 4]. Лише окремі наукові праці торкаються Російської імперії [5; 6]. Деякі аспекти цієї проблеми, передусім аналіз кількісних показників жіночої зайнятості та умови праці розглядали радянські історики [7 - 10]. Сучасні українські історики також побіжно торкаються проблеми [11 - 13].

Основними завданнями нашої статті є: проаналізувати процес залучення жінок Одеси до праці на фабриках, заводах, у сфері міського транспорту; дослідити умови праці та рівень заробітної плати жінок; розглянути реакцію суспільства на зміни у соціальному статусі жінок, внаслідок опанування ними «чоловічих» професій. Хронологічні рамки дослідження включають період з липня 1914 до лютого 1917 рр., оскільки Лютнева демократична революція принесла значні зміни у соціально-економічну сферу Російської імперії, зокрема помітно вплинула на боротьбу жінок за свої права. жінка професія мобілізація одеса

Незважаючи на мобілізацію та закриття деяких підприємств, в цілому протягом війни кількість робітників в українських губерніях збільшилася на 263,1 тис. осіб або на 47,8%. Це пояснюється зростанням питомої ваги кам'яновугільної та металургійної промисловості в економіці імперії, а також частково евакуацією до українських губерній підприємств з Прибалтики та Польщі. В Херсонській губернії кількість робітників протягом 1914 - 1916 рр. збільшилася, порівняно з 1913, на 4%. Так, 1913 р. тут зафіксовано 50355 робітників, 1914 - 54565, 1915 - 57061, 1916 - 73042 [10, 45-46]. Ще однією причиною зростання кількості робітників була мобілізація промисловості для потреб армії. У 1916 р. на потреби оборони працювали 3846 фабрично-заводських підприємств з 4698 в цілому по Російській імперії. Загальна кількість робітників на них становила 1894 тис., з 2443 тис. [14, 11]. Очевидно, що зростання кількості робітників в умовах війни, коли значна частина чоловічого населення була мобілізована до армії, відбувалося за рахунок інших ресурсів, які становили жінки, діти, біженці та військовополонені.

Англійський історик П. Гетрелл відмічає, що якщо історія попередніх війн чітко розділяється на суто чоловічий досвід на полі брані та досвід жінок, які пасивно чекали на своїх чоловіків, то Перша світова війна зруйнувала цю бінарну опозицію [15, 113]. Поки чоловіки зі зброєю в руках віддавали свій обов'язок батьківщині на лінії фронту, жінки віддавали свій на «внутрішньому фронті». Дуже скоро після початку війни головні її учасники зрозуміли, що не зможуть обійтись без допомоги жінок. Як тільки чоловіки почали вступати до армії мільйонами, їх робочі місця звільнилися, а жінки були готові та виявляли бажання зайняти їх. У Великій Британії близько 32% жінок під час війни працювали поза домом, у Франції 39% жінок та дівчат вимагали робочих професій, а у США 24% усіх жінок мали оплачувану роботу [16, 211].

У Російській імперії, за даними М. Балабанова, 1914 р. 4,9% усіх робітників складали жінки, то 1915 р. цей показник збільшився до 10,2%, а 1916 - до 16,2% [7, 69]. В Україні протягом перших трьох років війни кількість жінок, зайнятих у промисловості зросла на 77% [10, 50]. Безумовно, в Одесі - великому промисловому місті півдня України також можна спостерігалося суттєве збільшення жіночої зайнятості. Навіть на підприємствах з обробки металу, які вимагали значного фізичного навантаження, часто жінки складали 40 - 50% загальної кількості робітників [17, 131]. Для багатьох з них, в умовах постійної дорожнечі продуктів, це була можливість прогодувати себе та свої родини. Хоча збільшення кількості працюючих жінок, головним чином, було зумовлено мобілізацією чоловіків, мало значення також те, що жінки отримували меншу заробітну плату, а це дозволяло власникам фабрик та заводів економити на робочій силі [18, 106].

Перша світова війна не тільки збільшила кількість працюючих жінок, але й розширила сферу застосування їх праці. В багатьох країнах світу вони отримали доступ до «чоловічих» професій. Однак в Російській імперії, консервативній країні з обмеженими демократичними свободами, ці процеси відбувалися значно повільніше, ніж у Західній Європі. Історик Г Брейбон відзначає, що на багатьох підприємствах умови праці жінок не зазнали суттєвих змін, але жінки, які замінили мобілізованих чоловіків, зустрілися з абсолютно новими умовами праці. В основному це стосувалося роботи на транспорті, у сфері торгівлі, а також на деяких підприємствах [1, 113].

В Одесі жінки також почали працювати у новій для них сфері - транспорті. Традиційною чоловічою професією, яку намагалися опанувати мешканки міста, було візництво. Мобілізація візників, з одного боку, збільшила на них попит, а з іншого - залишала їх родини без годувальників. Таким чином, цілком закономірним було намагання дружин продовжити справу своїх чоловіків. Перша жінка візник з'явилась ще на початку війни і працювала переважно ввечорі у робітничому районі Пересипу, але після того, як на неї наїхав інший перевізник, жінкам було заборонено працювати у цій сфері. Вдруге візники жіночої статті з'явилися лише восени р. у Москві, наприклад, жінкам було дозволено працювати візниками ще восени 1914 р.). На початку листопада було зафіксовано вже 12 жінок-візників. Однак і надалі вони працювали вечорами, оскільки ховалися від городових. Одеські газети писали, що жінки у візницькому каптані та картузі виглядають доволі дивно, хоча справляються зі своїми обов'язками успішно, принаймні вони більш ввічливі зі своїми клієнтами [19]. Втім, на сторінках періодичної преси зустрічалися глузливі зображення жінок-візників. Автор одного з фейлетонів запитував: жінку-візника треба називати «він» чи «вона»? І в кінці саркастично відзначав, що «вона» мало чим відрізняється від «нього» [20]. Водночас на сторінках одеської преси можна було зустріти і позитивну реакцію на дозвіл жінкам працювати у сфері міського транспорту. Наприклад, в газеті «Копейка» зазначалося, що, «мадам кондуктор» звучить забавно, але жінка кондуктор зможе «далеко далеко поїхати», навіть до генеральського чину [21].

Так само як візників, внаслідок мобілізації, в Одесі бракувало кондукторів та водіїв трамваїв. Протягом війни декілька разів піднімалося питання щодо залучення жінок до цих професій. Коли воно в перший раз розглядалося у міській управі, ревізори з нагляду за трамваями зробили висновок, що специфіка одеської публіки не дає можливості взяти на роботу жінок. Нарешті, у лютому р. міська влада дозволила управлінню бельгійського товариства брати на роботу жінок [22].

Влітку 1916 р. дозволили брати жінок на залізничну службу. Вони могли стати кондукторами приміських поїздів або станційними сторожами. До жінок висувалися особливі вимоги. Претендентка мала бути незаміжньою, старшою 21 року та закінчити 2-х класне або міське училище [23]. Для того, щоби зробити умови праці в поїздах сприятливими для жінок, Комітет південно- західної залізниці прийняв постанову, яка контролювала порядок та поведінку пасажирів. Згідно із цим документом, заборонялися будь-які дії, що могли образити честь та гідність жінок, використання нецензурної лексики, порушення загальної тиші та порядку тощо. За порушення постанови можна було отримати штраф до 500 руб. або до 3 місяців ув'язнення [24]. Таким чином, прийняття на роботу жінок сприяло виробленню важливих правил поведінки у громадському транспорті. Натомість слід відзначити, що залучення жінок до роботи у сфері транспорту в Російській імперії в цілому та в Одесі зокрема відбувалося набагато повільніше, ніж у західноєвропейських країнах. Наприклад, у Великій Британії кількість жінок, зайнятих у публічному транспорті, з 1914 до 1918 рр. зросла у 14 разів [25, 212-213]. На багатьох потягах жінки працювали не тільки контролерами, але й як технічна прислуга: вони зціплювали вагони, змащували колеса та займалися іншою подібною роботою [26]. Почали жінки працювати розсильними й у телеграфних конторах [27].

Особливо важкими були умови праці на підприємствах обороної промисловості, адже, як правило, робочий день там був довший. У 1915 р. жінки почали працювати на токарних верстатах заводу Гена, який виробляв снаряди для армії [28]. На початку війни до армії були мобілізовані 429 з 767 робітників заводу, тому став відчутним брак робочої сили [29, 105]. Окрім жінок, виконували військові замовлення діти, які виготовляли для фронту необхідне обладнання та зброю. Т ак, усі учні другого, третього та четвертого класів (всього 240 осіб) училища товариства «Труд», разом з майстрами виробляли обладнання для військових заводів, багнети тощо [30, 29].

Хоча офіційно жінки Одеси не мали доступу до багатьох професій, вони або влаштовувалися нелегально, або працювали чорноробами. Наприклад, ще до офіційного дозволу працювати кондукторами, жінки розчищали трамвайні колії. Вони не могли бути навіть двірниками, але, як правило, допомагали своїм чоловікам підмітати двір, відповідати на дзвінки та відкривати ворота [31].

Заробітна плата та умови праці жінок залишалися на низькому рівні. Хоча 19 жовтня 1915 р. був прийнятий декрет, який мав захищати права працюючих жінок та підлітків, але не всі його пункти виконувалися [5, 215]. В Одесі працювало чимало невеликих підприємств, на яких умови роботи були особливо нестерпними. Наприклад, на консервній фабриці більшість робітників складали багатодітні жінки. У 1915 р. робочий день для них починався о 6 ранку і закінчувався о 6 вечора, а заробітна плата складала лише 40 - 50 коп. на день [32]. У 1916 р. міським відділом страхування для чорноробів був визначений мінімальний рівень заробітної плати. Для дорослих він складав 1 руб. 30 коп. - чоловікам та 90 коп. - жінкам; підліткам (15 - 17 років) - 80 та 60 коп., а дітям (12 - 14 років) - 45 та 35 коп. [33]. Однак на окремих підприємствах жінки отримували ще менше. Наприклад, заробітна плата для них на чайній розважувальній «В. Высоцкий и компания» становила 40 - 50 коп. на день [34].

Отже, внаслідок призову чоловіків до армії, жінки вимушені були влаштовуватися на роботу, що, з одного боку, було необхідно їм самим для утримання родини, а з іншого - відповідало потребам держави та фронту. Це суттєво розширило сферу застосування їх праці. Жінки почали працювати на металургійних заводах, візниками, на залізничному транспорті тощо. Проте, рівень оплати їх праці залишався на доволі низькому рівні, порівняно з чоловіками. В той же час одеське суспільство неоднозначно реагувало на опанування жінками «чоловічих» професій.

Література

1. Braybon G. Women workers in the First World War. London, 1989.

2. Thom D. Nice girls and rude girls: Women Workers in World War I. London, 1998.

3. GreenwaldM. Women, War, and Work. The impact of World War I on Women Workers in the United States. Cornell University Press, 1990.

4. Ute D. The War from Within: German Working-Class Women in the First World War. Oxford; New York, 1997.

5. Meyer A.G. The impact of World War I on Russian Women `s Lives // Russia's Women. Accomodation, Resistance, Transformation. Berkely, 1991.

6. Gatrell P Russia's First World War: An Economic and Social History. Harlow, 2005.

7. Балабанов М. Царская Россия XX века (Накануне революции 1917 г.). Х., 1927.

8. Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в концеXIX -- начале XX в.М., 1954.

9. Романов Ф.А. Рабочее и профессиональное движение в годы первой мировой войны и Второй русской революции (1914 -- февраль 1917 гг.). Исторический очерк. М., 1949.

10. Щербина Й.Т. Робітничий клас України та його революційна боротьба у 1914 -- 1917рр. К., 1963.

11. Економічна історія України: в 2 т. Т. 2. /Ред. В. Смо- лій. К., 2011.

12. Климов А.О., СердюкН.О. Економічні й соціальні проблеми розвитку України в роки Першої світової війни (липень 1914--лютий 1917рр.) //Вісник Східноукраїнського Державного університету. 1998. № 2.

13. Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. К., 2004.

14. Китанина Т.М. Война, хлеб и революция (продовольственный вопрос в России 1914 -- октябрь 1917 г.). Л., 1985.

15. Гетрелл П. Беженцы и проблема пола в России во время Первой мировой войны //Россия и Первая мировая война (материалы международного научного коллоквиума). СПб., 1999.

16. Heyman N. Daily Life During World War I. London, 2002.

17. Отчет Одесского комитета торговли и мануфактуры за 1915 год. Одесса, 1916.

18. Пажитнов А. Очерки по истории рабочего класса на Украине. Х., 1927.

19. Одесский листок.1915. 17 октября; Маленький одесский листок. 1915. 3 ноября; Одесские новости. 1914. 23 ноября.

20. Одесский листок. 1915. 18 октября.

21. Копейка. 1916. 13 мая.

22. Одесские новости. 1916. 24 февраля; Одесские новости. 1916. 11 февраля.

23. Маленький одесский листок. 1916. 1 июня.

24. Маленький одесский листок. 1916. 17 декабря.

25. Spencer C.T. The Great War, 1914-18. London, 1998.

26. Одесское утро. 1916. 6 августа.

27. Маленький одесский листок. 1916. 6 июля.

28. Маленький одесский листок. 1915. 23 июля.

29. Плесская-Зебольд Э. Г. Одесские немцы 1803 -- 1920. Одесса, 1999.

30. ДАОО. Ф. 108. Оп. 2. Спр. 56.

31. Маленький одесский листок. 1916. 21 января, 12 февраля.

32. Маленький одесский листок. 1915. 11 августа.

33. Одесские новости. 1916. 24 января.

34. Маленький одесский листок. 1916. 28 февраля.

Размещено на Allbest.ru