Еволюція механізмів прийняття політичних рішень та заміщення урядів в Україні-Гетьманщині

Механізми випрацювання та прийняття політичних рішень тими чи іншими інституціями політичної системи як вагома якісна характеристика політичної культури. Розгляд головних особливостей формування в Україні-Гетьманщині механізму прийняття рішення.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.08.2017
Размер файла 24,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція механізмів прийняття політичних рішень та заміщення урядів в Україні-Гетьманщині

Вагомою якісною характеристикою політичної культури є механізми випрацювання та прийняття політичних рішень тими чи іншими інституціями політичної системи.

На початковому етапі Національної революції, коли соціальна стихія залучила до політичного життя найширші народні верстви, ми спостерігаємо домінування механізму безпосереднього здійснення влади, який у політології отримав назву «акламація» (віл лат. ассІатайоП -- крик, вигук) -- механізму, що базувався, насамперед, на політичних традиціях Запорожжя. Складовою цього механізму виступало випрацювання політичного рішення Генеральною радою. Такий метод виявився актуалізованим внаслідок взаємодії кількох чинників тогочасного політичного життя. По-перше, через слабку виокремленість військово-політичної еліти на фоні широкого загалу. По-друге, для ведення успішної визвольної боротьби на першому її етапі цілком вистачало прозорих рішень, визначених логікою безкомпромісного антагонізму з іноетнічними поневолювачами та грунтованих на життєвому досвіді найширшого кола учасників Генеральної ради.

Прийоми прийняття рішення цією інституцією грунтувалися на прихильності більшості до одного з пропонованих варіантів вирішення справи. Причому, більшість мала явно переважати меншість, оскільки ніякого підрахунку голосів не велося. Особливістю Генеральної Ради була також взаємно нетерпима й агресивна поведінка різних сторін, мінливість політичних симпатій, а також відвертий ірраціоналізм з переважанням емоцій, почуттів над логічним обгрунтуванням, визначенням критеріїв ефективності політичної дії не практичною користю, а морально- релігійними уявленнями про справедливість чи несправедливість, духовну чистоту чи оскверненість дії [1].

Вихід політичного процесу за межі Запорозької Січі, його розвиток до рівня повноцінного внутрішньо- і зовнішньополітичного життя держави потребував кваліфікованих і термінових, а нерідко, і таємних рішень, чого ніяк не могли забезпечити механізми безпосередньої демократії. Потреба у кваліфікованих рішеннях, прийнятих людьми зі спеціальною підготовкою, накладалися й на природноісторичний процес витворення самовизначеним соціумом власної політичної еліта. Як відомо, цей процес здійснювався у історії людства двома шляхами: монархічним (з можливим виродженням у деспотичний) або аристократично-республіканським (з можливим виродженням в олігархічний).

Зміцнення Б.Хмельницьким свого провідного становища у політичній системі Війська Запорозького, наростання харизматичності його особи зумовили прийняття гетьманом одноосібних рішень. Разом з монархізмом, тенденцію до одноосібних рішень демонстрували Д.Многогрішний, І.Самойлович, І.Мазепа. Власний монархічний механізм прийняття рішень не зумів утвердитися в Гетьманщині.

Втручання російських властей у природноісторичне змагання двох тенденцій та їх інституційних репрезентантів призводило до послаблення ролі гетьмана та посилення впливовості старшинського загалу. Встановлення нестійкої рівноваги між ними призводило до прийняття політичних рішень майже виключно методом колективного обговорення у межах політичної інституції Ради старшини чи її вузького пленумуП -- колегії генеральної старшини.

Як названа обставина, так і політико-культурні цінності й норми, запозичені з комунікативно-регуляційних механізмів здійснення влади у Запорожжі та Речі Посполитій, створювали широкі можливості для застосування змагальності сторін, як методу прийняття політичних рішень. Серед проявів цього методу ми зустрічаємо спроби «привабами своїми спокушати» [2], приклади висловлення «рокошу» [3], а з іншого бокуС] -- покладання булави на знак незгоди з певним політичним курсом, висування «різноманітних пропозицій», ведення «палках суперечок» і т.п.

Для Ради старшини у ході обговорення пропозицій було характерним ведення дискусій та дебатів. Учасниками проголошувалися розлогі промови з використанням якнайширшого кола доказів. Так, наприклад, на старшинському з'їзді 1693 р., що зібрався з приводу скасування оренди на продаж горілки на користь збереження оренди висувалися такі аргументи: вона нікому не шкодить, за виключенням шинкарів; державний скарб отримав кошти на плату охочому війську та на задоволення інших військових потреб; у міських скарбницях з'явилися гроші, причому, не лише для поточних загальних потреб (на будівництво церков, купівлю дзвонів, виготовлення для власної оборони гармат та пороху), але й з'явилася можливість накопичувати гроші "про запас"; скасування оренди позбавило б можливості збирати гроші з козаків- корчмарів, котрі захищатимуться від податків козацькими правами; нарешті, всі інші способи наповнення скарбниці пов'язані з труднощами і розтягнуті в часі.

Прихильники скасування нагадували, що оренда здавна є справою ненависною, і не стільки самим грошовим збором, скільки своєю поганою славою з часів польської держави, коли євреї "нею заволоділи і численні видумані обтяження придумували"; оренда лише сприяє "непокійним людям" шкодити "загальному добру"; вона збуджує до порушення суспільного спокою запорожців, котрі "похвалки злі на орендаторів чинять" (4].

Як можна судити з використовуваних аргументів, змагальний процес у ході прийняття політичного рішення, маючи на меті задоволення окремішних соціальних інтересів, набував форми інтелектуального змагання -- ознаки просвітницьких часів у політиці. Одночасно поряд з раціональними аргументами у середині XVIII ст. у ході дискусій ми бачимо активне звернення до чинника емоцій, грунтованих на національно- патріотичних почуттях. Звернення до теми "люб'язної Вітчизни", її "честі", "слави", "користі", апеляція до предків, славних і пером, і шаблею, стають складовими політичного дискурсу української еліти [5].

Змагальний процес у ході прийняття політичних рішень породжував також емоційні реакції на виступи опонентів. Вони кричали один на одного "з великим шумом", вдавалися до дошкульних порівнянь, образливих епітетів, могли й "ударившись об стіл, говорити зі сльозами" [б]. А якщо до емоцій приєднувався інтерес "партикулярний", приватний, то непоодинокими були випадки нонконформізму та обструкції. Як наслідок, виникала потреба чіткого регулювання та регламентування процесу обговорення. Прикладом реалізації такої потреби стало "Визначення" між членами комісії, що укладала відомі "Права, за якими судиться малоросійський народ". "Комісіанти" у ході зачитування та розтлумачування окремих незрозумілих тверджень зобов'язувалися "уважно слухати, іншими ж своїми приватними справами і розмовами тоді не забавлятися, і криків та сміхів не вчиняти непристойних, та і в ту пору, коли один з нас до справи належну промову або міркування своє виголошує, інший не повинен своїми висловлюваннями тому заважати, але порядно один одного поки виговорить очікувати мусить" [7].

Дискусія в обговоренні потребувала і певного механізму ухвалення остаточного, спільного для всіх рішення. Робота певними рисами подібних старшинськії* раді установ у сусідніх країнах здійснювалася способом одноголосного ухвалення. У Москві цього вимагав принцип монархізму, згідно з яким бояри не могли не "приговорити" того, що указав цар. У Польщі підрахунок голосів не був потрібним через відомий принцип "ліберум вето".

В Україні-Гетьманщині поступово формувався механізм прийняття рішення через схвалення певної пропозиції більшістю присутніх. Спочатку цей механізм приховувався за поняттями "загальності", "одноголосності" [8], за формулюваннями на зразок «єдиними вустами й порадженими (советными) голосами» [9]. Наприклад, за формулюванням "одностайна Рада наша Лисянська" стояли політичні акції, що ніяк не погоджувалися з принципом одноголосності. Сердюцька старшина демонстративно покинула раду, ПДорошенко поклав перед радою булаву [Ю], що було незаперечним свідченням виникнення у роботі ради політичної кризи, а не ідилічної узгодженості політичної волі.

Дуже гострим було і протистояння різних груп старшин та інших учасників згаданого нами старшинського з'їзду 1693 р. У листі до царя

І.Мазепа повідомляв про дискусію, що відбулася, засвідчив і той факт,

що 'однак більше тих виявилося", які вважали, "що оренда здавна є річчю ненависною" [11]. Це дозволяє припускати, що певне визначення співвідношення сторін, принаймні приблизно, здійснювалося. І всі учасники ради рішення більшості визнали правомочними.

Нам не вдалося виявити документів зі згадками про точне чисельне співвідношення голосів, яке б дозволяло колективно прийнятому рішенню надати статус одноголосного, а отже й правомочного. Можливо тут, як і стосовно питань кворуму, було чинним співвідношення один до трьох. Як доповідав С.Беневський, посланець від короля на раді в Корсуні, де обирали гетьманом Ю.Хмельницького: «...А у козаків звичайно за відсутністю одного з чотирьох полковників рада не може відбутися...» [12] Звідси ми можемо припустити, що максимально можливим відносним числом, яке ще дозволяло вважати рішення «одноголосним», незважаючи на незгодних, була кількість близька одній четвертій від загальної кількості суб'єктів голосування.

Разом з тим, учасники з'їздів у формулюваннях ще не відходили від гасла .одноголосної ухвали. У щойно згаданому листі І.Мазепа трохи нижче запевняв: "...На яку раду всі потім погодилися" [13]. Дане зауваження про згоду всіх, а не просто більшості, мало очевидно гарантувати повну правомочність ухвали ради старшини. Таким чином, юридично ще забезпечувався принцип одноголосної згоди, а фактично рішення уже опиралося на позицію більшості присутніх. Таке роздвоєння спрямовувало старшин до формування принципу прийняття рішення підрахованою більшістю голосів. Зародження даної тенденції засвідчує й зафіксований у документах випадок персональної подачі голосів. Це сталося у ході старшинської ради 1668 р., де головував правобережний гетьман П.Дорошенко. У ході цієї ради "турецького султана посол всіх окремо по одній людині розпитував: чи всі хочуть у підданство і чи не примушувані до цього гетьманом? І всі старшини послу відповіли, що вони не з примусу хочуть бути у підданстві у султана, волею, а бути їм в підданстві як Волохи і Мултяни" [14].

На користь запровадження принципу прийняття рішень шляхом голосування з підрахуванням більшості персональних голосів працювала у XVIII ст. подача міркувань (мнений) відновленою за К.Розумовського Старшинською радою. Міркування підписували старшини, що мимоволі утверджувало принцип фіксування кожного голосу. Хто ж не підписував, подавав окремі писані міркування -- обгрунтування своєї особистої позиції стосовно ухваленого більшістю рішення. Таким чином, з відновленням роботи Ради старшини за К.Розумовського її ухвали і юридично визнавалися як не одноголосні і не одностайні.

За цим же принципом працювала і спеціалізована комісія з підготовки проекту "Прав, за якими судиться малоросійський народ", коли у разі незгоди у важливих випадках кожний член комісії подавав свою думку у письмовій формі. Таким чином, питання вирішувалося більшістю голосів [15]. Щоб перетворити спосіб прийняття рішення вузько спеціалізованої і тимчасової інституції у постійний і загальноприйнятий спосіб, залишався останній крок. Цим кроком, очевидно мала стати робота "Генеральної ради або Сейму", де всі питання пропонувалося вирішувати "більшістю голосів" [16]. Таким чином, у Гетьманщині визріли всі умови для виявлення політичної волі учасників процесу колективного прийняття рішення методом голосування. Проте, скасування Катериною II політичної системи Гетьманщини не дозволило реалізувати цю ідею. На готовність старшинства вдатися до персональної подачі голосів, до прийняття політичних рішень за принципом більшості, засвідчують і яскраві епізоди з виборної кампанії 1767 р. до Катерининської законодавчої комісії. Насамперед це видно з порядку формування наказів депутатам. Як можна судити з наказу від Батуринського та Ніжинського шляхетства, обраний депутат «вимагав на зборах, окремо від кожного голосу і пояснення ? -- в чому хто яку нужду і недоліки свої має?» На основі таких пояснень обрана з п'яти чоловік комісія писала наказ, який потім окремо ставився на голосування.

Виникнення незгоди між батуринським та ніжинським старшинством та депутатом Л.Селецьким (обраним під тиском малоросійського генерал-губернатора П.Румянцева) через відмову того представляти в Санкт-Петербурзі, підготований наказ, спонукало вдатися до персонального висловлювання поглядів. Як пропонувалося подолати цей інцидент: «...Для вирішення наведених ним (Л.СелецькимО -- О.С.) сумнівів, на зборах кожного окремо розпитувати проти пунктів чолобиття від суспільства складеного, також і проти представленого Селецьким невідомо ким і з чиєї поради і міркувань підготованого наказу, чи відають силу і зміст їхній і на якому з них підписатися бажаємо?» [17]. Всі учас-ники «Ніжинської справи» знову проголосували за свій, а не губернатор-ський наказ. У ході аналізу еволюції прийняття рішень шляхом голосуван-ня ми маємо бути дуже обережними з аналізом матеріалів виборів 1767 р. Адже вони проводилися під адміністративним тиском малоросійського генерал-губернатора, коли накази вважалися чинними навіть за умови явної меншості підписів від загального числа шляхтичів полку.

В елітному середовищі поступаво намічався і ряд принципів, необхідних при реалізації процедури голосування. Змагання між гетьманом і старшиною при опорі гетьмана на суверена або на "чернь військового чи посполитого стану" давало йому певну перевагу. Старшинам, за зізнаннями, доводилося або відмовлятися від участі у вирішенні справ, або ж терпіти, навіть «порубання шаблею». Присутність гетьмана на Старшинській раді була, звичайно, засобом тиску на членів ради у момент виявлення ними власних політичних позицій.

До рівня усвідомлення норми, тобто потеби, не тиснути особистою присутністю на учасників голосування дійшов лише один гетьман П.Дорошенко. Документально зафіксовано два випадки, коли він заради вільного і незалежного обговорення старшинами важливих суспільно-політичних справ, зокрема, прийняття турецької протекції, виходив зі світлиці і повертався лише тоді, коли рада була вже готовою оголосити йому прийняте рішення [19]. Втретє він повівся у межах реалізації даної потреби, коли, скликавши у лютому 1671 р. у Корсуні військову раду з приводу вироблення чіткої позиції у стосунках з польським королем, сам прибув на раду лише під самий її кінець, щоб, таким чином, нікого не обмежувати у волевиявленні [20].

Процес вироблення чіткого формального способу прийняття політичного рішення супроводжувався багатьма деструктивними проявами. Одним із найпомітніших серед них було те, що на прийняття політичного рішення полковники могли впливати не лише своїм особистим голосом, але і підтримкою козаків полку. Це яскраво проявилося, наприклад, у ході Старшинської Ради навесні 1659 р. у Чигирині, де обговорювалося питання про війну з Московською державою. Хоча проти війни висловилися лише два полковники: уманський та білоцерківський, але у І.Виговського не було ніякої можливості їх переконувати чи не зважати на них як на меншість. Адже за ними стояли козацькі полки, і коли гетьман у гніві звелів-було їх порубати, то "черні тих полків рубати не дали". Врешті, справа виявилася настільки тупиковою, що І.Виговський змушений був вдатися до складення з себе гетьманських повноважень [21].

Як можна судити з факту присутності на Старшинській Раді 1672 р. багатьох сотників, отаманів і козаків кожний із впливових учасників Ради намагався забезпечити свою впливовість демонстрацією здатності організувати масову підтримку тієї чи іншої кандидатури від військових підрозділів. Як наслідок, неорганізовані "групи тиску" за відсутності помітної на око переваги лише нейтралізували зусилля одна одної, посилюючи емоційну напругу протистояння. Єдиним виходом із цієї ситуації стала пропозиція генерального судді І. Домонтовича "щоб до присланого від царської величності Гетьмана не обирати" [22].

Як бачимо, наслідком таких орієнтацій на використання сили (не тільки, правда, у військовому варіанті, але і як здатності організувати у потрібний час та потрібному місці масову підтримку своїй позиції) було, в одних випадках, ослаблення влади гетьмана, в інших -- формування орієнтації на московського царя як арбітра. Зі свого боку, лише посилювало у середовищі старшини формування щодо царя орієнтацій у межах підданського типу політичної культури.

Поряд зі вдосконаленням методів волевиявлення у ході прийняття політичного рішення, ми помічаємо й удосконалення інституційних механізмів, за допомогою яких випрацьовувалося і приймалося політичне рішення. Чим складніші питання поставали на порядку денному, тим досконалішими мали бути інституційні механізми вироблення рішень щодо них. Найскладнішим і за своєю об'ємністю, і за інтелектуальною та кваліфікаційною наповненістю, і за значенням для дальшого життя Української козацької держави було складання і прийняття "Прав, за якими судиться малоросійський народ". Відповідно організовувалося і прийняття рішення. З'явилася така інституційна форма як спеціалізована комісія, що давала змогу брати до уваги кожну кваліфіковану думку.

Після прочитання пункту голова комісії запитував, чи має хто зауваження, поправки, запитання з приводу прочитаного. Після згоди цілої комісії пункт приймався остаточно. У разі незгоди кожний член, комісії подавав свою думку на словах, а у важливих випадках -- у письмовій формі [23]. Новозапровадженням стала і спеціалізація праці всередині самої комісії. З її складу в окрему підкомісію було виділено 6 перекладачів. Решта, 12 членів комісії працювали над текстом нового кодексу. Нарешті, ми маємо приклад роботи Ради старшини у режимі функціонування спеціальних тимчасових комісій у поєднанні з пленарним засіданням. Це було застосовано до організації роботи Ради старшини, щоб пришвидшити розгляд та затвердження ''Прав". Заради цього проект було розділено на п'ять частин, щоб одна частина припадала на два полки, старшини яких і утворювали комісію. Розгляд довіреної частини полкові старшини та сотники мали здійснювати за допомогою двох бунчукових товаришів (очевидно, авторів чи співавторів розглядуваної частини). Остаточне затвердження кодексу відбувалося на пленарному засіданні Старшинської ради [24]. Ще одним прикладом поєднання роботи спеціалізованої комісії з пленарним засіданням Ради старшини було складання прохань. Як можна судити з опису роботи останнього старшинського з'їзду, спочатку учасниками подавалися пропозиції щодо змісту пунктів прохання, велися з цього приводу палкі суперечки. Потім окремим старшинам (у тому випадку генеральному писарю та двом полковникам) було доручено оформити усі подані пропозиції у цілісний документ, щоб на наступному засіданні обговорити його зміст [25].

Завівши мову про механізми прийняття політичних рішень, ми не можемо не згадати і про нереалізовані (але не з вини української еліти) проекти, які засвідчують факт високої цивілізованості українського суспільства XVIII ст. Адже суспільство Гетьманщини прийшло і до усвідомлення необхідності витворення спеціальної представницької установий -- "Генеральної Ради" (як пропонувалося Конституцією П.Орлика 1710 р.) [26] чи "генеральної Ради або Сейму" (як пропонувалося у ході складання прохання старшинським з'їздом 1763 р.), функцією якої мала стати систематична робота по підготовці та прийняттю та реалізації політичних рішень: «...Про цілість Вітчизни, про добро її посполите і про всілякі справи публічні радитися, нічого без їх (учасників Генеральної радий -- О.С.) постанови і поради, приватною своєю владою, не зачинати, не постановляти і в скуток не приводи та» (Конституція П.Орлика) [27]; «...Просимо дозволити... мати сейми і генеральні ради як для спільних наших постанов і справ, так і для порад в потребах малоросійського народу, що трапляються до в. і. в-ті...» (Прохання малоросійського шляхетства 1763 р.) [28]

На жаль, дальша історія еволюції механізмів прийняття політичних рішень зі скасуванням інституції гетьманства обривається.

Література

політичний культура гетьманщина

1. ОкиншевичЛ. Центральні установи України-Гетьманщиниу XVII-- XVIII ст. - Ч; 1. Генеральна рада. --К, 1929. -- Ч.1. -- С. 23, 80-82, 150.

2. ІР НБ України ім. В.І.Вернадського - Ф. II - 15576. - Арк. 65.

3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі: Акты ЮЗР). -Т. 4. - С. 57.

4. Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантышем- Каменским. М., 1859. -4.2. - С. 5-14.

5. Речь «о поправлении состояния» Малороссии // К. С. - 1882. -№ 4. - С. 120-125.

6. Цит. за: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. - Нью-Йорк, 1985. - С. 69.

7. Акты ЮЗР. -- Т.9. -- С. 186.

8. Определение между нами... учиненное в комиссии перевода и свода прав малороссийских... 1738 года июня 5 дня //К. С. - 1888. - № 10. - С. 36.

9. Акты ЮЗР. -Т. 4. - С. 37.

10. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С. 71.

11. Источники малороссийской истории... -4.2. - С. 10.

12. Памятники, изданные Временной коммиссией для разбора древних актов (далі: ПВК). - Т. IV. - Отд.Ш. - С. 32.

13. Там само.

14. Акты ЮЗР. - СПб, 1872. ~ Т. 7. - С. 154.

15. Определение между нами... - С. 36.

16. Прошение малороссийского шляхетства... // Укр. іст. жури. - 1993.-№9. -С. 93.

17. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - Т.2. - С.38-39.

18. Когут 3. Російський централізм і українська автономія. - С. 117- 121.

19. Акты ЮЗР. - Т. 11. - С. 180, 377-378.

20. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С. 328.

21. ОкиншевичЛ. Центральні установи України-Гетьманщини XVII - XVIII ст. - 4.2.: Рада старшини. - К., 1930. - С. 51.

22. Там само. - С. 49.

23. Определение между нами... - С. 35-36.

24. Возражение депутата Григория Андреевича Полетит... // Український археографічний збірник. - ТІ. -К., 1926. -С. 134-135.

25. Васильчиков А. Семейство Разумовских. - СПб., 1880. - Т. 1. - С.314.

26. Источники Малороссийской истории... -Ч. 2. - С. 248.

27. Там само.

28. Прошение малороссийского шляхетства... // Укр. іст.. журн. - 1993. -№ 9. - С. 93.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.

    реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015

  • Передумови утворення перших політичних партій на Україні. Ґенеза багатопартійності на початку ХХ ст. Соціальна база політичних утворень. Аналіз програмних документів даного періоду та вирішення в них національних, економічних та державотворчих питань.

    курсовая работа [3,3 M], добавлен 15.01.2011

  • Документальні свідчення про кількість загальноосвітніх закладів на Правобережжі, Лівобережжі та Слобожанщині. Ознайомлення із методами навчання у дяківських школах. Особливості жіночої освіти в Гетьманщині. Діяльність василіанських та піарських шкіл.

    контрольная работа [28,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Розвиток пострадянських незалежних держав. Становлення системи судових органів та правової культури. Посткомуністичні трансформації як новий тип процесу суспільно-політичних перетворень. Передумови переходу до демократії: ризики транзитивного суспільства.

    контрольная работа [20,8 K], добавлен 19.01.2017

  • Національні ідеї галицької молоді у 1900-1903 рр. Формування партійно-політичної системи у Східній Галичині та на Буковині. "Національний з'їзд" польських політичних сил 1903 р. Суспільна діяльність єврейських організацій на західноукраїнських землях.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 06.07.2012

  • Дослідження доктрини захисту прав людини у зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки років президентства демократа Дж. Картера та механізму її втілення щодо Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Технологія прийняття зовнішньополітичних рішень.

    статья [25,5 K], добавлен 14.08.2017

  • Реалізація політичних моделей мирного врегулювання конфлікту на території Ольстера. Причини, які привели до зародження конфлікту між протестантами та католиками. Прийняття ключового документу у мирному процесі в Північній Ірландії – Белфастської Угоди.

    курсовая работа [66,3 K], добавлен 07.09.2015

  • Дослідження діяльності учасників конституційного процесу в Україні. Передумови та закономірності прийняття нового Основного Закону. Здійснення періодизації конституційного процесу. Протиріччя між представниками законодавчої та виконавчої гілок влади.

    автореферат [75,3 K], добавлен 13.04.2009

  • Розгляд етапів та особливостей етнічної історії Закарпаття. Вплив на збереження і розвиток зон українського етносу соціально-економічних та політичних порядків різних державно-політичних утворень. Радянізація краю і етнополітичні зміни в 1946-1950 роках.

    курсовая работа [47,7 K], добавлен 10.04.2014

  • Передумови прийняття християнства в Київській Русі. Історичний нарис з історії формування давньоруської державності. Розгляд язичництва як системи світогляду. Особливості історичного вибору князя Володимира. Ствердження християнства як панівної релігії.

    курсовая работа [38,3 K], добавлен 27.09.2011

  • Створення умов для радикальних демократичних перетворень в українському суспільстві та державі після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Підготовка і прийняття нової Конституції України: історичне значення для суспільства.

    реферат [21,2 K], добавлен 29.10.2010

  • Розгляд історії формування церковної організації. Ознайомлення із змінами у світобаченні та світосприйнятті язичницького давньоруського суспільства, трансформації ціннісних орієнтацій особистості, що відбулись під впливом прийняття християнства.

    дипломная работа [118,2 K], добавлен 17.06.2010

  • Формування Міхновським нової суспільно-політичної ідеології, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. Аналіз і особливості маловідомого конституційного проекту Української народної партії, що був розроблений на початку XX ст.

    контрольная работа [20,7 K], добавлен 20.02.2011

  • Діяльність Верховної Ради України у 1994-1998 роках. Інститут президентства в Україні. Березневі парламентські вибори 1998 року та подальша діяльність Верховної Ради. Прийняття Конституції України. Результати виборів Президента у 1994 та 1999 роках.

    реферат [19,8 K], добавлен 28.09.2009

  • Становлення і еволюція однієї з найважливіших функцій життєдіяльності запорозького козацтва - прикордонної охорони. Функції спеціальних прикордонних структур, які створювалися в Гетьманщині, Запорожжі, Слобожанщині і захищали ці українські автономії.

    реферат [28,5 K], добавлен 12.06.2010

  • Проаналізовано правові засади та особливості розвитку українського національного руху в Галичині. Розгляд діяльності українських політичних партій та поширенні ідеї самостійності. Охарактеризовано основні напрямки суспільно-політичної думки того часу.

    статья [21,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Новий етап розвитку української культури. Національно-культурне відродження в Україні. Ідея громадське - політичної значимості освіти. Розвиток шкільної освіти наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Єзуїтські колегіуми. Острозька школа-академія.

    творческая работа [25,5 K], добавлен 29.07.2008

  • Аналіз становлення та функціонування білоруської політичної еміграції в Чехословаччині міжвоєнного періоду. Загальна характеристика цього осередку, що був переважно студентським та розподілявся на два політичних табори - радянського і незалежницького.

    статья [20,6 K], добавлен 14.08.2017

  • Політична ситуація Німеччини у кінці XIX – на початку XX століття. Життя та партійна діяльність одного з політичних діячів німецького Міжнародного робітничого і комуністичного руху Ернеста Тельмана, одного з головних політичних опонентів Гітлера.

    курсовая работа [61,4 K], добавлен 30.03.2011

  • Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.