Особливості забезпечення селянських господарств України технікою в першій половині 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості забезпечення селянських господарств України технікою в першій половині 1920-х років

Різноманітність і суперечливість соціально-економічного розвитку українського села в період впровадження нової економічної політики завжди привертала увагу дослідників. Дослідники оцінюють НЕП як поворотний історичний етап, з погляду закладених в ньому можливостей, які не зуміли або не встигли виявити себе. Саме тому набуває актуальності їх поглиблене вивчення в світлі відкриття нових фактів та іншого прочитання раніше відомих. Одним із аспектів нової економічної політики, який потребує дослідження, є практика забезпечення селянських господарств технікою.

Розкриваючи цю проблему, необхідно взяти до уваги те, що відбудова сільськогосподарського машинобудування в Україні на початку 1920-х рр. ускладнювалася не тільки загальним занепадом інвентарного забезпечення сільського господарства періоду війни та революції, а й вкрай несприятливими умовами початку цього часу. В 1922 р. гостро відчувалися наслідки загальноукраїнського неврожаю і повторного - в степовій зоні.

Крім зниження купівельної спроможності селян Півдня, в північній частині України досить повільно відбувалося відновлення та знарядь із голодаючих районів. До того ж тогочасне сільськогосподарське машинобудування давало вироби незадовільної якості і зі значним запізненням до сезонів попиту. Одночасно масово йшов ліквідаційний розпродаж чисельних складів сільськогосподарських машин і знарядь різних державних і громадських установ, які не мали нічого спільного з машинопостачанням - воєнкопів, робкопів, Головриби, губторгів та інших. Це створювало на ринках таку кон'юнктуру, за якої відновлювальні ціни державних заводів у 2 - 3 рази переважали ліквідаційні і, зрозуміло, зустрічали стриманість щодо придбання з боку селян і в урожайних районах [1, 14].

За таких обставин провідну роль у забезпеченні українського села технікою відігравало акціонерне товариство “Село-Техніка”, яке почало діяти в квітні 1922 р. і мало головним завданням збут сільськогосподарської техніки. Для цього територію республіки було розділено на 8 округ, а кожна округа - на 49 районних контор. Торгівельні операції мали товарообмінний характер. За перші 13 місяців товариство продало машин на 15 млн. пудів хліба [2, 31; 3, 174 - 186].

Операційний сезон 1922 р. для ,,Село-Техніки” був водночас і організаційним періодом - формувалися іакціонерний капітал, і центральний апарат, і мережа контор, відділень, комісіонерств тощо.

Наступний, відносно врожайний, 1923 р. характеризувався різким падінням цін на хліб і зростанням вартості фабрикатів, в тому числі і сільськогосподарських машин і знарядь. Негативно позначалася багатовалютність - жито, пшениця, знецінення грошових знаків і впровадження червінцевого обігу. Складність розрахунків і очікування хлібної кон'юнктури відлякувало покупця, а заплутаність рахування вимагала і надмірно напруженої роботи персоналу. Крім того, відпуск до 80 % товарів на умовах довгострокового кредиту зумовлював необхідність фінансування заготівлі інвентарю із державних коштів і банківських кредитів, що ускладнювалося загальним тяжким економічним станом держави [1, 14].

Із наведених нижче даних можна зробити висновок, що у 1923 р. найбільшим споживачем сільськогосподарської техніки виступали одноосібні селянські господарства (таблиця 1).

Таблиця. 1. Придбання сільськогосподарської техніки у 1923р. [1, 15]

За умовами оплати придбаної техніки у 1923 р., готівкою було придбано на загальну суму 1342673 руб., в тому числі сума готівкою склала 20 %, кредит - 80 %.

Таблиця 2. Придбання сільськогосподарської техніки за окремими групами (1922 -1923рр.) [1, 15]

Аналізуючи наведені дані, необхідно враховувати, що придбання сільськогосподарського інвентарю в Україні наближалося до 40 млн. рублів, а тому обсягипродажу техніки і знарядь спеціалізованою машинотор- гуючою організацією, якою була ,,Село-Техніка”, видаються зовсім незначними. Цей висновок підкріплюється й тим, що на „Село-Техніку” в той час припадало майже 70 % усіх операцій з продажу сільськогосподарської техніки і знарядь техніки.

Характерною особливістю було те, що, одночасно з придбанням різноманітної сільськогосподарської техніки і знарядь для збирання та переробки врожаю, в середині 1920-х рр. починають впроваджуватися трактори. Зокрема, в 1924/1925 сільськогосподарському році в Україну із США було завезено 3070 тракторів і закуплено 120 тракторів „Запорожець”, вироблених Укрсіль- маштрестом. За розподілу одержаних тракторів, найменше їх дісталося одноосібним господарствам - всього 30, найбільше машинним товариствам - 1036 одиниць. Колективні господарства отримали 798, сільськогосподарські кредитні товариства - 576, різні сільськогосподарські установи - 315, земельні громади - 136 тракторів [4, 6].

При цьому, більшим попитом користувалися відносно дешеві трактори, що зумовлювалося низькою купівельною спроможністю селян. Так, у 1926 р. найбільшою популярністю користувався американський ,,Фордзон”, який з плугом коштував 1770 руб. З перших українських тракторів найменшу ціну мав ,,Запоро- жець” - 1450 руб. Стільки ж коштував „Карлик” та „Фордзон путиловський”. Інші ж вітчизняні трактори коштували дорожче: „Комунар” (Харківського паровозоремонтного заводу) без плуга та „Більшовик” без плуга - 8000 руб., „Коломенець” з плугом - 2500 руб.

Розподіл тракторів між районами діяльності сільбан- ків і округами здійснював Укрсельбанк, за погодженням з Наркомземом. Остаточно план розподілу затверджував Тракторний Комітет і передавав його Агропромтор- гові. Про таку практику можна судити з розподілу чергової партії з 1396 тракторів в 1926 р., коли Одеському Сільбанкові було виділено 324 трактори і комітетам взаємодопомоги - 9, АМРСР - 101, Донецькому Сільбанкові - 690 і комітетам взаємодопомоги - 10, Катеринославському Сільбанкові - 189, Радгосптрестові - 31 і державним племінним господарствам - 32. Крім цього, трактори виділялися цукротрестам, спиртотрестам та іншим організаціям і відомствам.

Порядок розподілу тракторної техніки серед селянських господарств 1926 р. у різних регіонах мав свої особливості. Однак в усіх випадках бралися до уваги вказівки Укрсільбанку, які були направлені на місця. Згідно цих вказівок, трактори в першу чергу відпускалися комунам, артілям, товариствам для спільного обробітку землі, сільськогосподарським та машино-тракторним товариствам і комітетам незаможних селян. При цьому вносилося 25 % ціни, а решта виплачувалася впродовж 2 - 3 років. Інші кооперативні організації і державні установи відразу мали сплачувати 40 % авансу, решту - впродовж року. Селяни-фермери та інші приватні особи мали найбільш невигідні умови придбання тракторів. По- перше, їм виділялося не більше, ніж 5 % одиниць техніки з усієї партії. По-друге, вони мусили відразу виплатити 50 % вартості при оформленні заявки і 50 % при отриманні трактора [5, 33 - 35].

Таким чином, у першій половині 1920-х рр., коли сільськогосподарське виробництво розвивалося на засадах, проголошеної більшовиками, нової економічної політики, забезпечення селянських господарств технікою відбувалося в складних умовах. Давалася взнаки повоєнна розруха, в тому числі і в сільськогосподарському машинобудуванні, незбалансованість фінансової системи, а також несприятливі погодні умови окремих років.

Найбільшим попитом на початку 1920-х рр. на селі користувалися техніка і знаряддя для збирання і обробки врожаю. Водночас набуває поширення тракторна техніка, передусім відносно дешеві трактори. Порядок забезпечення тракторами, відповідно до державної політики, передбачав більш вигідні умови для колективних об'єднань селян. Водночас селяни-фермери та інші індивідуальні господарі ставились при цьому у відверто невигідні умови.

тракторний селянський господарство

Література

1. Львов А.С. Потребление сельскохозяйственных машин и орудий на Украине в 1923 -- 24 гг. // Українська сільско- господарська газета. -- 1924. -- Число 8 -- 9.

2. Центральний державний архів громадських об'єднань України. -- Ф. І. -- Оп. 20. -- Спр. 1731.

3. Прилуцький В. Розвиток внутрішньої державної торгівлі в УСРР у 1920-ті роки // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. -- К., 2005. -- Вип. 14.

4. Матвієнко В. Що зробила і робить радянська влада для сільського господаря //Радянський селянин. -- 1926. -- № 2.

5. Про трактори //Радянський селянин. -- 1926. -- № 8.

Размещено на Allbest.ru