Повітові остроги в Харківській губернії наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Протягом XVI - першої половини XVIII ст., у процесі виникнення та розвитку Російської централізованої держави, сформувалися основи імперської системи виконання покарань. Утвердження та розвиток абсолютної монархії призвели та прискорили зростання ролі каральних установ у бюрократично централізованому державному механізмі.

Окремі згадки щодо існування та діяльності повітових тюремних установ зустрічаються у працях Д. Баталія, Д. Міллера, А. Лейбфрейда, А. Полякової, А. Антонова, В. Маслійчука, А. Парамонова, Л. Мачуліна. Важливим джерелом є описово-статистична інформація, відомості про губернаторів Слобожанщини та законодавчі акти імперського часу. Історія регіональних тюремних установ імперської Росії вивчалась у працях сучасних російських та українських дослідників/ Проте, у дослідженнях істориків та правознавців, присвячених історії тюрем Російської імперії, проблема формування мережі повітових каральних установ Харківської губ. не знайшла належного висвітлення. Метою цієї статті є розгляд процесу створення та діяльності мережі повітових тюремних закладів, що виникли на території Слобожанщини наприкінці XVIII - на початку XIX ст.

Наприкінці XVIII ст., під час адміністративно-територіальної реформи, у Російській державі була сформована централізована система органів державного управління. Серед державних установ важливе місце посіли й заклади системи виконання покарань. Відповідно до територіального устрою держави, ці установи створювалися при органах місцевого управління. Найбільша каральна установа була розташована у центральному губернському місті. 1781 р. у Харкові створено робочий та упокорювальний будинки - каральні установи, в основу діяльності яких, був покладений принцип обмеження особистої волі злочинця. Крім того, при органах місцевого управління, провінційних та повітових канцеляріях існували невеликі місця ув'язнення, так звані «тюремные избы», що використовувалися для попереднього утримання злочинців. Також подібні установи служили для утримання злочинців, які були засудженні до заслання та перебували на шляху до місця відбування покарання.

У більшості випадків це були невеликі дерев'яні будинки, інколи оточені рядом дерев'яних колод, вкопаних у землю одна біля одної. Охорону в'язниць у повітових містах несли чини місцевих інвалідних команд. Більшість з повітових місць ув'язнення були розташовані у пристосованих будинках та явно не відповідали існуючим вимогам. Поганий стан місць ув'язнення у повітах Харківській губернії змушував представників місцевої державної влади, зокрема губернаторів, звертатися до вищих державних установ по допомогу. 10 липня 1799 р. Харківський губернатор П. Сабуров звернувся до городничих з наказом зібрати відомості про кількість коштів необхідних для ремонту чи можливої перебудови острогів. При цьому було наказано назвати суму, «чтобы малейшего не было притом излишества».

Цей наказ був пов'язаний з тим, що на 22 квітня 1799 р. було заплановано розгляд у Сенаті питання про виділення 168381 руб. 36 коп. для ремонту та перебудови тюремних острогів у Новгородській губ. Сенат надіслав до усіх губернаторів наказ зібрати відомості про кошти, необхідні для функціонування острогів у підпорядкованих їм губерніях. Наказ було виконано і 30 вересня 1800 р. губернатор П. Сабуров доповідав: «В здешней губернии, в губернском городе Харькове и уездных Богодухове, Ахтырке, Сумах, Изюме, Купянске, Старобельске, Богучаре тюрьмы для содержания колодников с караульнями имеются. В Острогожске колодники содержатся в деревянном корпусе, находящемся при каменном доме.., в Змиеве в двух деревянных избах». Економічна експедиція Харківського губернського правління доповнила повідомлення: «В губернском городе тюрьма и острог для содержания колодников прочна и на ремонт оной истрачено 5117 руб. 50 коп. В уездных городах Богодухов, Купянск, Змиев, Острогожск тюрьмы крайне ветхие, почему необходимо нужна оным в тех городах постройка, а в Ахтырке, Сумах, Изюме, Старобельске и Богучаре тюрьмы по недавней в оных перестройке к содержанию колодников прочны».

Після розгляду повідомлень городничих було вирішено усі тюрми обнести острогом - рядом вкопаних один біля одного дерев'яних стовпів. На жаль, у звіті збереглись не всі рапорти городничих, але наявні досить показові: «В городе Богучар острога нет, а находится построенная в 798 году на первый раз для тюрьмы изба одна с маленькою кладовою, покрытая соломою, при ней для солдат караульня, колодников бывает иногда 50 человек и более»/ Або: «В Острогожске острога нет, колодники содержатся в купленной избе, бывает до 100 человек»; «Богодухов. Острога не имеется, а состоит одна только тюремная изба в одной связи с небольшою караульнею о двух небольших для колодников и одной для караульных комнаты с сенцами, покрытая камышом, которая обветшала так, что подвалины подгнили и скорому падению подвержена»; «Ахтырка. Острога нет, а находится изба под гонтовою крышею мерою в длину 19 аршин, а поперек 10 аршин. В год колодников бывает 150 человек».

Важливим чинником, що безпосередньо вплинув на процес створення нових каральних установ у повітах Харківщини, стали тюремні реформи, проведені у Чернігівському намісництві протягом 1802-1805 рр. кн. О. Куракіним. Під впливом та за прикладом його реформ, розпочалося будівництво повітових каральних установ на території Харківщини.

Тюремний острог у м. Лебедин збудовано за наказом губернатора від 24 червня 1805 р., за рахунок міських прибутків. На будівництво витрачено 1837 руб. сріблом. План острогу був типовим для інших тюремних закладів губернії: головний корпус складався з трьох кімнат, де розміщувались чини охорони та арештанти, розділені на два розряди. Поряд знаходився невеликий будинок, де перебували жінки, та будинок кухні, де, за необхідністі, знаходилися пересильні арештанти.

Більш значний тюремний острог збудовано 1806 р. у Сумах. Острог мав два окремих будинки-відділення. В одному з них були дві камери для розміщення арештантів-чоловіків та одна для жінок. В іншому відділенні була більша та менша камери для розміщення арештантів за родом злочину. У цьому відділенні також перебували арештанти з чиновників та дворян. Богодухівський острог також збудовано 1806 р. Він мав дві казарми для розміщення арештантів та кімнату для чинів охорони. Міський острог в Охтирці збудовано 1807 р. за тим же планом, що й у Богодухові. Щоправда, поряд з трикімнатним корпусом, де розміщувались арештанти та чини охорони, знаходилась невелика будівля кухні та казарми для жінок. Куп'янський міський острог побудовано 1805 р., Вовчанський - 1808 р., Зміївський - 1804 р.

Типовою була ситуація, що склалася навколо Зміїв- ського повітового острогу. 25 лютого 1806 р. Слобідсько-Український губернатор І. Бахтін ордером № 1132 наказав Зміївському городничому збудувати навколо «тюремной избы» дерев'яний острог (огорожу). Сама «тюремная изба» складалась з трьох кімнат, де розміщувались арештанти-чоловіки, жінки та охорона з місцевої інвалідної команди. На будівництво виділялося 600 руб. Острог навколо тюрми був необхідний для прогулянок в'язнів, адже злочинців утримувалося чимало «...и по нынешнему летнему времени от жаркого воздуха колодники немалое изнурение имеют».

Зміївський міський голова склав кошторис та повідомив губернатора, що Харківський купець Є. Горюнов за 1500 руб. погодився збудувати острог. Головні витрати були зроблені на купівлю 576 десятиаршинних дубових колод, які вкопувалися у землю одна біля одної навколо будівлі в'язниці. Губернатор дозволив витратити на будівництво зазначену суму з винного відкупу, що належав м. Зміїв. З виконавцем робіт Є. Горюновим було укладено «Контракт, каким образом выстроить в городе Змиеве около тюремной избы острог.

1. При состоящей в городе Змиеве тюремной избе выстроить Горюнов должен острог, длиною 13 попе- решником 11 трехаршинных саженей дубовыми сваями вышиною в наружности 8, а в землю до 2 аршин, собственным своим коштом, который устроен до мая первого числа 1810 года непременно.

2. Для покупки дерева и заготовления к оному острогу материалов, г-н Горюнов получил в Змиевской городской Думе при заключении контракта денег 500 рублей, чтобы он на сию сумму приискал дерева и начал рубку оного в октябре месяце, а возку оного дерева начал по зимнему санному пути.

3. Сваи ставить плотно, внизу они забиты щебнем и глиною должны, дабы от гнилости повреждения не было, по рассуждению побега колодников. острог повіт каральний монархія

4. По окончании работ подлежащее освидетельствование произведено будет».

На випадок смерті підрядчика вся відповідальність покладалася на його старшого сина Івана та поручителів губернського секретаря Г Петровського та поміщика М. Маницького.

У жовтні 1808 р. Слобідсько-Українському губернатору І. Бахтіну надійшов лист, підписаний міністром внутрішніх справ з наказом зібрати відомості «...о настоящем положении всех вообще тюремных зданий» та повідомити МВС, «...какие сделаны распоряжения в рассуждение помещения колодников по тем городам, где вовсе нет казенных для содержания их строений или существующие по ветхости не могут быть к тому удобны». Протягом 1804-1807 рр. були збудовані остроги в найбільших повітових містах. У всіх повітових острогах дотримувались принципу роздільного утримання чоловіків та жінок. В'язниці були невеликі, більшість складалась з трьох кімнат. Зазвичай одна з кімнат відводилася для чинів Корпусу внутрішньої сторожі, які несли охорону в'язниць. Спеціальних чиновників, які б мали наглядати за внутрішнім життям в'язниць, не було.

У ставленні до арештантів слід відзначити, поряд з жорстокістю, характерною для епохи в цілому, значні вияви милосердя. Харчове забезпечення з боку держави було мінімальне, тому арештантам дозволялося просити милостиню, яку досить щедро подавали. Часто, через відсутність у повітових містах інвалідних команд чи інших військових з'єднань, охорону в'язниць несли міські жителі за жеребом.

Щомісячно з повітових міст губернії Харківському губернатору направлялись відомості про утримуваних під вартою за спеціально затвердженою формою. Згідно форми А, подавалися відомості про звання, ім'я, вид злочину та згідно рішення якої державної установи утримувався у в'язниці, чи мав право на амністію. У формі Б для осіб, які були засуджені до відробітку завданої шкоди, повідомлялось ім'я злочинця, вартість украденого та за рішенням якої установи він працював. Також розглядалось питання можливого будівництва повітових кам'яних тюремних замків. Взимку 1812 р. Харківський губернатор І. Бахтін отримав від міністра внутрішніх справ листа, у якому були представлені зменшені копії зразкових планів тюремних замків, затверджених 4 серпня 1811 р. імператором Олександром І.

За наказом І. Бахтіна, губернський архітектор В. Лобачевський, відповідно до представлених планів, склав кошториси на будівництво кам'яних тюремних замків. Оскільки на розгляд І. Бахтіна були надіслані чотири варіанти планів в'язниць, він для можливого майбутнього будівництва обрав план № 2. За ним, в'язниця мала дві окремі великі казарми для розміщення арештантів, лікарню, лазню, декілька комор, приміщення для чинів охорони. За розрахунками архітектора В. Лобачевського, вартість будівництва кам'яної в'язниці, згідно плану мала сягати 22527 руб. 27 коп.

Будівництво в'язниці за планом №9 1 визнано надто дорогим (кошторис становив 42994 руб.), а за планами № 3 та N° 4 - невигідним, через малі розміри арештантських приміщень.

Тюремні установи або остроги у повітових містах губернії підпорядковувались місцевим городничим. За необхідності виділення коштів для потреб повітових тюрем, місцеві городничі зверталися до губернатора. Оскільки становище дерев'яних повітових тюремних замків поступово погіршувалося, кількість звернень була значною.

Так, 2 серпня 1818 р. Валківський городничий доповідав губернатору В. Муратову: «В здешнем городском остроге во время ненастной погоды бывает сильная течь, особо с дому выведенная кирпичная труба разломалась, да в печных трубах нет заслонок. Вокруг острожного дому поверх доски и при входе в дому рундук сгнил, разрушился, сверх того некоторые окна в казарме сделались крайне ветхи и вовсе негодны, а потому предвидится необходимость исправить починкою». 20 серпня 1818 р. Вовчанський городничий просив виділити на освітлення місцевого острогу 120 руб. на рік. Раніше, за указом губернатора І. Бахтіна, виділено 50 руб. на рік. Куп'янський городничий просив затвердити кошторис на суму 182 руб. 50 коп. на влаштування в острозі двох печей. Лише протягом осені 1818 р. до канцелярії Харківського губернатора надійшло 67 клопотань відносно затвердження певних витрат на функціонування повітових тюремних замків.

У грудні 1818 р. Сенат розглянув рапорт Слобідсько-Українського губернського правління, в якому повідомлялось: «17 августа, ночью, содержащиеся в Изюм- ском остроге четыре важных арестанта Григорий Савин, Степан Ковылин, Данила Самарский, Сергей Зюбенко, стоящих внутри того острога на часах инвалидной команды 3-х солдат, накормили называемыми варениками, начиненными мясом, куды были примешаны семена травы дурмана, чем привели их в беспамятство, и из тюремной избы проломавши в ней железную решетку вылезли, потом, сняв с завалины большую доску приставили к острожному палисаднику и через оный бежали». Ця подія набула широкого розголосу, була розглянута Сенатом, який вирішив, крім ретельного розслідування пригоди, повідомити про неї усіх губернаторів, для недопущення подібного в інших місцевостях імперії.

Описуючи подробиці втечі, командир Харківського губернського батальйону підполковник Домбровський звертав увагу на те, що основною причиною її став поганий стан Ізюмської в'язниці: «Через редкие решетки свободно может человек пролезть, палисад вокруг оного подгнил, казармы выстроены без всякого внизу фундаменту, без полу и потолочные доски не укреплены». Протягом року середня кількість утримуваних в Ізюмському острозі коливалась від 35 до 132 осіб, тому питання створення належних умов утримання колодників стояло гостро.

Ця втеча стала додатковим поштовхом для практичного втілення ідеї будівництва в Ізюмі кам'яного тюремного замку. Ізюмський городничий навесні 1818 р. доповідав губернському правлінню щодо кількості арештантів, які постійно утримувалися у замку (їх було близько 80) та наполягав на необхідності побудови нової в'язниці. Влітку 1818 р. Сумському землеміру Маслову наказали скласти план будівництва нового тюремного замку в м. Ізюм, взявши за основу зразковий план № 2, затверджений 4 серпня 1811 р. імператором Олександром І. У жовтні 1818 р. губернський архітектор Чернишов подав на розгляд губернатора план будівництва Ізюмського тюремного замку. На будівництво мали витратити значну кількість будівельних матеріалів, зокрема 685 тис. цеглин, загальна вартість будівництва сягала 71749 руб. 20 коп.

Таким чином, у процесі реформування адміністративно-територіального устрою Російської держави, наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст., на території Слобожанщини виникла система органів виконання покарань у вигляді обмеження волі. Система включала губернські каральні установи - робочий будинок, а також мережу провінційних та повітових місць ув'язнення. Являючись структурним елементом державної системи управління, каральні установи виконували притаманні їм функції, в умовах завершення процесу централізації держави та станового поділу суспільства.

Відповідно до основних закономірностей розвитку російського карального законодавства, система каральних установ на Слобожанщині формувалась у тісному взаємозв'язку з органами державного управління. Мережа пенітенціарних закладів, що діяли на Слобожанщині, згідно із загальною практикою була пристосована для утримання місцевих злочинців та могла використовуватися для пересилання злочинців у віддалені регіони держави.

Прогресивні зміни в пенітенціарній галузі, запропоновані кн. О. Куракіним, на початку ХІХ ст. знайшли підтримку у представників вищих органів державного управління. У повітових містах Слобожанщини була побудована мережа пенітенціарних установ, повітових острогів у діяльності яких виявлялися нові, гуманніші тенденції. З'явилися та набули поширення в процесі пенітенціарної практики основні принципи виконання покарань, пов'язані із поділом злочинців під час їх утримання за статевою та віковою ознаками. Набуло поширення розуміння необхідності виправного впливу при здійсненні покарання.

Таким чином, наприкінці XVШ - на початку ХІХ ст. у губернії відбувався процес формування системи органів виконання покарань, в основу діяльності яких був покладений принцип корегуючого обмеження особистої волі злочинця. Цей процес виглядав багато у чому несинхронізованим, відносно інших змін органів державного управління, розрізненим та непослідовним, але гостро необхідним, виходячи із загальних потреб державного будівництва.

Размещено на Allbest.ru