Соціально-професійний склад представників німецької етнічної меншини Харкова в ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНИЙ СКЛАД ПРЕДСТАВНИКІВ НІМЕЦЬКОЇ ЕТНІЧННОЇ МЕНШИНИ ХАРКОВА В ХІХ ст.

Стаття присвячена проблемі взаємозв'язку соціального статусу більшості харківських німців із впливом представників цієї етнічної спільноти на економічний, політичний і культурно-освітній розвиток міста в ХІХ ст.

Ключові слова: етнічна меншина, колонія, переселенці, соціальна група, Харків

Серед етнічних меншин, які населяють нашу країну, одне з вагомих місць належить німцям, історія яких в Україні своїм корінням сягає кінця XVIII - початку ХІХ ст. Здебільшого, представники цієї спільноти заселяли Південь України, утворюючи сільськогосподарські колонії, хоча певна частина переселенців місцем свого проживання обирала міста. Одним із них був Харків - значний торгівельно-ремісничий та освітній центр, що й зумовило переїзд сюди німців. етнічний німецький харківський населення

Історія німецького населення України є актуальним предметом вивчення, що відобразилося зокрема в численних працях дослідників, хоча вони, як правило, приділяють увагу німецьким поселенням переважно Південної України [1-2], лишаючи поза науковим аналізом Слобожанщину та зокрема Харків. Студії' стосовно цього регіону, своєю чергою, майже не торкаються, представленої в його структурі населення, німецької етнічної меншини [3-4]. Відтак, недостатня наукова розробка зазначеної проблеми зумовила мету цієї статті - детальніше дослідити соціально-професійну структуру німецької етнічної меншини Харкова ХІХ ст. Головними джерелами для її аналізу є архівні [5], опубліковані документи [6], дані статистики [7] й описи Харківського намісництва [8].

Перші згадки про німців, які проживали в Харкові, датуються кінцем XVIII ст., але містять лише інформацію стосовно кількості представників цього етносу (36 осіб), їх релігійної приналежності, не виділяючи окремо його соціальну структуру [8, 64]. Проте, вже відомості губернатора І. Бахтіна за 1804 р., надані міністру внутрішніх справ, свідчать, що в місті проживали більше 200 німців (на 9 тис. населення тогочасного Харкова). Були і ті, хто мешкали в ньому тимчасово, наприклад, дружина та невістка вищезгаданого губернатора або лікарський інспектор Грумбах [9, 139]. Загалом представників такої когорти було не багато, в основному - купці. Тоді як серед постійних жителів німецького походження були представники різних соціальних груп і професій, зокрема колезькі, титулярні радники, підприємці, вчені, лікарі, вчителі, пивовари, садівники, кравці тощо [6, 225-303].

Слід зауважити, що представники німецької етнічної меншини Харкова, незалежно від соціального стану, проживали компактно в межах Німецької (нині - Пушкінська) вулиці. Саме в цьому районі 1806 р. було засновано німецьку ремісничу колонію, з майстрів запрошених В. Каразіним [10, 164]. З відкриттям у місті університету (1805 р.), до нього були запрошені німецькі викладачі та науковці. Тому на початковому етапі існування Харківського університету більшість викладачів були німцями за походженням [11, 48], які, втім, мали належну науково-педагогічну підготовку. До таких, скажімо, належали: історик, філософ, ординарний професор Марбурзького університету Д. фон Роммель; доктор філософії, ординарний професор Й.-Б. Шад, який створив у Харкові власну філософську школу; юрист, економіст і філософ, ординарний професор Л. Якоб, серед численних праць котрого були підручники, за якими йшло викладання й у німецьких університетах; математик, ординарний професор Франкфуртського університету Й. Гут; юрист, математик, ординарний професор Магдебурзького університету Ф. Швай- кат [11, 49; 12, 46-51]. Ці та інші викладачі німецького походження принесли значну користь навчальному закладу, запровадивши академічні традиції західних університетів, знайомлячи студентів із новими досягненнями науки. Однак за наступні кілька десятиліть ситуація стосовно німецьких і загалом іноземних викладачів змінилася, а їхня кількість істотно скоротилася, передусім, через зміну політики царського уряду щодо освітньої сфери. Незважаючи на це, наступне покоління німецьких переселенців - мешканців Харкова - продовжувало відігравати суттєву роль у культурно-освітньому просторі міста, наприклад, син вчителя музики Ф. Шульца - професор Г Шульц, син аптекаря Надлера - професор загальної історії В. Надлер; відомий харківський хірург, професор В. Грубе - син харківського німця Ф. Грубе; син викладача головного народного училища Харкова - Й. Ольденборгер тримав відомий у місті пансіон [9, 141] і т. д.

Створення Харківського університету вплинуло також на розвиток медичної науки та медичного обслуговування в місті. Серед тогочасних медиків, чільне місце належало німцям. Приватною практикою до 1814 р. володів професор патології і терапії Харківського університету В. Дрейсиг. Загальною повагою харків'ян користувався і професор ветеринарних наук, медик Ф. Пільгер. Пізніше, в 1860-1866 рр., посаду молодшого міського лікаря обіймав доктор медицини, професор і завідувач кафедрою повивального мистецтва Ф. Ган [11, 67]. Крім того, за даними 1870 р., у Харкові практикували не лише лікарі німецького походження, але й повивальні бабки, яких налічувалось не менше п'яти [6, 284]. Поряд із професіями викладачів, лікарів, пріоритетно «німецькою» була професія аптекаря. Представники німецької меншини були першими аптекарями в місті, які відкривали приватні аптеки, зокрема Венцель, Фридлер, Шепп (відкрив у Харкові перший аптекарський магазин) [9, 140], Г Сартисон, К. Надлер, Ф. Кох, Є. Роше [6, 225-233,284].

Активну позицію займали німці в торгівлі та промисловості міста. Починаючи з ХУЛІ ст., на найбільших щорічних ярмарках, які за традиціями проводились у Харкові, були представлені також товари, привезені купцями з Прусії. З того часу німецькі купці брали активну участь в торгівлі регіону, більшість із них була приїжджими, тимчасово-проживаючими, хоча певна частина - місцевими. Предметом їх торгівлі з кінця ХУШ - початку ХІХ ст. були сілезькі тканини, порцеляновий посуд, модний одяг, зброя, особливо німецькі гвинтівки. З часом асортимент збільшився в рази. Представники німецького купецтва відкривали й крамниці на постійній основі. Наприклад, першим книгопродавцем Харкова був німець Ланг [9, 140]. Сфери інтересів більшості представників німецької меншини міста, які належали до купецького стану, з другої половині ХІХ ст. зосереджувалися на торгівлі літографіями (Г. Беверсдорф), модним жіночим одягом (А. Брінке), галантереєю (В. Вольберг, Л. Гіршман, Ф. Розеншт- раус), музичними інструментами (Л. Гергард), посудом (А. Белино-Фендрих), чаєм (К. Грубе), цукром (Є. Роше), оптичними й іншими приладами (Ф. Розенштраус, Едельберг), залізними товарами (Г Юмм), сільськогосподарськими машинами (А. Белино-Фендрих, Рот- гауз), меблями (Г. Доберт) [6, 225-237]. Більшість із цих купців належала до другої купецької гільдії, тобто, мала право вести роздрібну й оптову торгівлю, а їхній капітал в середньому перевищував 20 тис. руб., що засвідчувало їхню заможність.

З 20-х рр. ХІХ ст. німці почали активно брати участь у розбудові фабрично-заводської промисловості Слобідсько-Української (з 1835 р. - Харківської) губ. У Харкові представники цього етносу на той момент відкрили красильні, - наприклад, Г. Майстер (займався фарбуванням шовкових і вовняних тканин), А. Темп і Г. Кемпе (відкрили фабрику у власному будинку), - та меблеві фабрики, як Г. Доберт і К. Прайс. З 1840-х рр. у місті з'явилися оцтові заводи Шмальцена, Коха, Рін- ке, згодом завод штучних мінеральних вод того ж таки Коха [6, 229]. Від середини ХІХ ст. німецькі підприємці стали засновниками і власниками великих фабрично- заводських підприємств. Так, у Харкові з'явилися алебастровий завод генерал-майора, барона Корфа, літографія Беверсдорфа, горілчане виробництво колезького радника Вольнера, підприємства з виробництва сільськогосподарських машин і знарядь - завод Трепке [14, 9], екіпажна фабрика Крезе, одеколонний завод Гика [5, 24,72,73]. Одним із найбільших тогочасних підприємств було «Товариство Гельферіх-Саде», історія заснування якого починається з відкриття німецьким підданим, купцем 2 гільдії М. Гельферіхом, представника німецької фірми «Беліно Фендрих». Згодом ним було засновано власний заклад з продажу сільськогосподарських машин закордонного виробництва, а 1882 р. - завод з випуску подібної продукції. В кінці 1880-х рр. до закладу М. Гельферіха приєдналося торгово-промислове підприємство купця Саде, на базі яких і виникло акціонерне підприємство «Товариство Гель- феріх-Саде», з уставним капіталом в 1,25 млн. руб.[14, 10]. Серед найбільших тогочасних підприємств слід згадати і цукрові заводи німця К. Кеніга, який контролював 6% всього рафінадного виробництва Росії. Його заводи розташовувались в Охтирському і Лебединсько- му повітах Харківської губ. і мали значний вплив на промисловість регіону.

Перевагу харківські німці мали також у традиційному для них броварному виробництві. Перший пивоварний завод у Харкові було засновано купцем Мухіним, а 1868 р. його господарем став німець за походженням І. Кнапп, який назвав це підприємство «Баварія». Воно успішно проіснувало до 80-х рр. ХІХ ст.

1872 р. у передмісті Харкова, слободі Григорівка, бароном М. Піллор фон Пільхау засноване акціонерне товариство «Григорівський пиво-медоварений завод “Нова Баварія”» [15, 26], продукція якого поставлялась навіть до столиці Російської імперії.

Досягли успіху німці й у ремісництві. Вони вважалися кращими серед харків'ян у цій сфері, працюючи загалом на заможну публіку. Так, славилися німецькі кравці, чоботарі, капелюшники, фортепіанні майстри, столяри, слюсарі, гравірувальники, ткачі, палітурники, а особливо булочники та ковбасники. У 1840-х рр. німець Лагер відкрив м'ясну лавку та ресторан, 1860-х рр. Г аус, Клосс, Френцель, мали відомі в Харкові ковбасні заклади [6, 242].

Серед міських чиновників також були представники німецького етносу, що зокрема ілюструє Харківський календар за 1870 р. [6]. Вони займали важливі посади в різних установах Харківської губ., скажімо, в лікарському відділенні, громадянському і карному департаментах Міністерства юстиції, судах, телеграфній станції тощо. Представники німецької меншини неодноразово посідали ключові пости в правлінні губернії. Так, посаду губернатора в 1837 р. обіймав дійсний статський радник А. Дейер, 1855-1856 рр. - граф, генерал-майор А. фон Остен-Закен, 1879-1880 рр. - генерал-майор В. фон Валь, 1895-1902 рр. - таємний радник, гофмейстер Г. фон Тобізен.

Кількість німецької меншини Харкова поступово збільшувалася: в 60-х рр. ХІХ ст. вона становила біля тисячі осіб, 1870-х рр. - півтори тисячі, а за даними перепису 1897 р. - уже 2353 особи, тобто, майже 2% населення міста [7, 15]. Незважаючи на таку, порівняно невелику частку німецької етнічної меншини, її представники впродовж ХІХ ст. відігравали в житті міста доволі помітну роль, займаючи впливове положення в суспільстві. Це підтверджує аналіз соціально-професійного складу харківських німців, серед яких переважали підприємці, чиновники, вчені, вчителі, лікарі - по суті еліта тогочасного суспільства. Представники інших професій, зокрема ремісничих, хоч і становили меншість, проте, були кращими у цій сфері діяльності.

Література

1. Васильчик В.М. Німці в Україні. Історія і сучасність (друга половина ХУШ -- початок ХХІ ст.). К., 2004.

2. Німецькі поселенці в Україні: історія та сьогодення. К.; Миколаїв, 2006.

3. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1990.

4. Історія Слобідської України: навчальний посібник з народознавства та краєзнавства /Заред. В. Торкатюк, О. Сидоренко. Х., 1998.

5. Держархів Харківської обл. Ф. 3. Оп. 205. Спр. 125.

6. Харьковский календарь на 1870 год с картою русских железных дорог [Репринт. воспр. изд. 1869 г.]. Х., 2008.

7. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Т. ХЬУЛ: Харьковская губерния. М., 1903.

8. Описи Харківського намісництва кінця ХУШ ст.: Описово-статистичні джерела АН УРСР / Упор. В. Пірко, О. Гуржій. К., 1991.

9. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655--1905): В 2 т. Т. 2: ХІХ -- начало ХХ века. Х., 2004.

10. Историческая хронология Харьковской губернии / К. Щелков. Х., 1882.

11. Багалей Д.И., СумцовН.В., БузескулВ.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1906.

12. Харківський національний університет ім. В. Каразіна за 200 років /В.С. Бакіров та ін. Х., 2004.

13. Роммель Д.К. Пять лет из истории Харьковского университета. Х., 1868.

14. Очерк истории Харьковского моторостроительного завода «Серп и молот»: в 2 ч. Ч. 1: Революционная борьба рабочих завода против царизма и капитализма, 1882--1917 гг. / Под ред. В. Суздальцева. Х., 1966.

15. Коваль В. Материалы к истории пивоварения в Харьковской губернии. Х., 2010.

Размещено на Allbest.ru