Українська інтелігенція у політичних зведеннях Об'єднаного державного політичного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ У ПОЛІТИЧНИХ ЗВЕДЕННЯХ ОДПУ (1922-1930 рр.)

На матеріалах політичних зведень і оглядів ОДПУ (1922--1930 рр.) здійснений аналіз основних тенденцій в оформленні системи політичних уявлень у середовищі української радянської інтелігенції. Ключові слова: інтелігенція, політична дійсність, репресії, ОДПУ

Сучасний розвиток українського суспільства на засадах загальносвітових демократичних та культурно- цивілізаційних цінностей, процес розбудови громадянського суспільства в усій строкатості його суспільних стосунків потребує переосмислення національного історичного досвіду. Це зумовлює конструювання принципово нових напрямів дослідницького пошуку, зумовлює аналіз історичних подій під іншим, незаангажованим кутом зору, позбавленим ідеологічних та історіографічних нашарувань. Згадані процеси актуалізують звернення до окремих маловивчених чинників суспільного поступу 1920-30-х рр., як-от, політичні настрої інтелігенції, моральні та духовні орієнтири, соціальні установки її представників.

Інтелігенція як соціальний прошарок суспільства, її становлення та розвиток, внутрішньогрупові процеси в різні часи стали предметом численних фундаментальних наукових досліджень. Праці радянського періоду стосувалися переважно прорадянської частини інтелігенції, залишаючи поза увагою її опозиційно налаштований сегмент (С. Федюкин, Ю. Ларин). Серед найбільш визначних надбань сучасної вітчизняної історіографії у цій сфері, слід відзначити ґрунтовний доробок наукової школи Інституту історії України НАН України, присвячений історичній долі української інтелігенції, її місцю в загальнонаціональному вимірі (О. Рубльов, Г Касьянов, О. Реєнт, С. Кульчицький).

Попри вагомі напрацювання у цій галузі, на сьогодні в історичній науці не існує спеціального дослідження, спрямованого на висвітлення проблеми повсякденного політичного та морально-етичного буття пересічної більшості української інтелігенції на землях радянської України. Відтак, метою публікації став аналіз процесу репрезентації радянської внутрішньополітичної дійсності 1920-30-х рр. у системі буденних політичних уявлень пересічної більшості представників української радянської інтелігенції (на матеріалах зведень ОДПУ).

Масштабні соціально-політичні перетворення, пов'язані з утвердженням держави «диктатури пролетаріату», різко і непоправно змінили звичний навколишній світ української інтелігенції. При цьому кожна окрема доля, позбавлена можливості вибору в широкому сенсі, опинилась у рамках щоденного політичного, соціального, морально-етичного вибору. Всупереч розтиражованим висловлюванням більшовицьких ватажків про «обозленную буржуазную интеллигенцию.., ничего не понявшую, ничего не забывшую, ничему не научившуюся» та про її «бешенную злобу против Советской власти» [1, 24,25], основна маса представників цієї соціальної верстви, втомлена від тривалого соціального конфлікту, економічної невлаштованості та невизначеності, була цілковито поза політикою.

Підтвердження цьому знаходимо у політичних зведеннях і оглядах ОДПУ за 1923 р., де скрізь ідеться про аполітичність радянських службовців, політичний настрій котрих, цілком залежить «от своевременности выплаты жалования» [2]. У середовищі українського викладацького складу «отмечается усталость и отказот империалистических стремлений.... Антисоветской деятельности среди профессуры за отчетный период не наблюдалось... Выступление отдельных профессоров, либералов и монархистов, по убеждениям, незначительны и единичны; заключались они лишь в отдельных выпадах на лекциях... Антисоветской деятельности среди старой профессуры по-прежнему не наблюдается, хотя искренне лояльных к Советской власти среди нее - единицы» [3].

Змусити до відкритого вияву свого ставлення до радянської влади могла лише, кричуща за аморальністю та цинізмом, ерзац-культура, насаджувана більшовицькими ідеологами, котра піддавала руйнації звичну світобудову інтелігента. Так, започаткування традиції святкування комсомольського різдва, з його доповідями щодо сумісності науки з релігією, антирелігійними частівками, анекдотами й інсценуваннями, істотно похитнули позиції офіційної влади в очах не тільки інтелігенції, а й робочого середовища, котра назвала це «веселе дійство» - «скверной проделкой против христианской веры» [4]. український інтелігенція радянський політичний

Соціальна політика держави початку 1920-х рр., яка ставилась до інтелігенції з рефлекторною недовірою, мала своїм наслідком низьку, порівняно з робітниками, оплату праці службовців, лікарів, вчителів, скорочення, кадрові чистки, безробіття, позбавлення виборчих прав, реорганізацію вишів, виведення з лав армії «старого офицерства», спричиняла пошуки українською радянською інтелігенцією шляхів соціальної адаптації до новостворюванного «безкласового» суспільства.

Внутрішньополітична ситуація, визначена новою економічною політикою, давала інтелігенції надію на запровадження так званого політичного НЕПу, що, в свою чергу, пояснює незначний сплеск її громадянської, політичної активності. Попри це, відмічене у політ- зведеннях 1925 р., прагнення представників інтелігенції «идти в Советы, профсоюзы, продвигаться к командным высотам на фронте просвещения», розцінене більшовицькими аналітиками як процес «поправения и нарастания в широких кругах городской интеллигенции враждебности и недовольства Советской властью», як спроба «использовать легальные возможности для самоорганизации и давления на советский и профсоюзный аппарат» [5], у повсякденному вимірі, було однією із стратегій прозаїчного виживання та просування основної маси інтелігенції в нових соціально-політичних умовах, а не їх контрреволюційною діяльністю. В основу цього процесу були покладені потреби і бажання людей: забезпечити власне та майбутнє своїх дітей, звичайні людські амбіції.

Позбавлення виборчих прав значної кількості інтелігенції, з числа «колишніх», суттєво обмежувало їх соціально-правове становище, суспільно-політичну активність, свідомо піддаючи маргіналізації інтелектуальну еліту нації, хоч тогочасний загальний рівень громадсько-політичної активності населення України був вкрай низьким. Люди, позбавлені за перші роки радянської влади демократичних і соціалістичних ілюзій, масово ігнорували внутрішньополітичні події. За даними дослідників, у виборчих кампаніях першої половини 1920-х рр. взяли участь лише 25% електорату Так, на виборах 1924 р. в Ізюмській окрузі активність виборців склала 21% [6, 332-333].

Кардинально ситуацію не змінили і перевибори 1926 р. Так, загальна явка студентів Харкова склала не більше 50%, а загальні збори студентів харківського «Муздраминститута, Механического техникума и других учебных заведений были проведены в 10 мин. Избиратели отклонили предложение зачесть наказ идаже не избрали президиума собрания. Список, намеченный профорганизациями и ячейками, принят без всякого обсуждения» [7].

Тотальна пролетаризація вищої школи, котра призвела до відрахування в перші роки радянської влади 80% студентів українських вишів за непролетарське походження, скасування вчених ступенів і звань викладацького складу, введення до навчальних програм полі- тично-орієнтованих дисциплін, запровадження комплексного методу викладання - і це далеко не повний перелік тогочасних більшовицьких освітніх експериментів, котрі посилили опозиційні настрої в професорських колах. На буденному рівні наслідком освітніх реформ стало різке зниження соціального та майнового статусу професорського складу, нівелювання їх суспільної ролі. Звідси, й, відзначені у політзведеннях, факти зосередження професури «на шкурнических вопросах», коли, вочевидь, йшлося про звичайне бажання своєчасного отримання заробітної плати.

Розрізнені та деморалізовані, втративши соціальні орієнтири, рештки старого професорсько-викладацького прошарку не могли собі дозволити відкритої ворожості відносно радянської влади, звівши своє незадоволення до поодиноких висловлювань із університетських кафедр, на кшталт виступів професорів Київського політехнічного інституту Тимофеєва і Маковіна, котрі заявили, що «их заставляют учить тех, кого не хочешь и кому не хочешь передавать свои знания»; заяви харківського професора Сідцова, який, на побажання висловити думку про наукову роботу «Діалектика в математиці», необачно промовив, що «таким абсурдом заниматься я не буду»; професора Київського будівельного технікуму Ковалевського, котрий дав наступне визначення алгебраїчним дужкам: «Скобки - это большевики, нарушившие общий порядок. Если бы не было этих скобок-большевиков, задача была бы разрешена». Доповідна записка ОДПУ за 1930 р. містить відомості про висловлювання завідувача лабораторією аналітичної хімії Донецького політехнічного інституту Славсь- кого, з приводу роботи лабораторії: «Наша лаборатория по-прежнему будет работать плохо, так как в самой структуре советской власти заложены ненормальности. Когда этих ненормальностей не будет, тогда в лаборатории будет работать хорошо. Вам, господа-коммунисты, надо знать это лучше, чем кому-либо» [8].

Проголошений Й. Сталіним на XV з'їзді ВКП(б) 1927 р. курс на ліквідацію капіталістичних елементів в народному господарстві, разом із згортанням НЕПу, запустив маховик більшовицької репресивної машини проти української радянської інтелігенції. Тільки у 1929-1930 рр., за даними ОДПУ, на українських землях було викрито більше десятка «масових антирадянських угрупувань», членами яких були представники інтелігенції. Проте, історія вже дала справедливу оцінку цим сфабрикованим справам, реабілітувавши невинних жертв переслідування.

Отже, складні внутрішньополітичні процеси 192030-х рр. істотно вплинули на формування системи повсякденних політичних уявлень всередині соціальної групи інтелігенції, основними характеристиками яких стали аполітичність, дезорієнтация, пошук соціальної ніші.

Література

1. Ленин В.И. Полное собрание сочинений (Письма. Июль 1919 -- ноябрь 1920). М, 1970.

2. Спецполитсводка за 2 февраля 1923 г. № 27/230 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://istmat.info.

3. Госинфсводка № 3 от 19 января 1923 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://istmat.info.

4. Спецполитсводка за 30 января 1923 г. № 23/226 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://istmat.info.

5. Докладная записка секретного и информационного отделов ОГПУ (О политическом состоянии СССР) от 17 февраля 1925 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://istmat.info.

6. Третьяк К. Участие населения Харьковщины в выборах местных советов во второй половине 20-х гг. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://dspace.univer. kharkov.ua.

7. Обзор политического состояния СССР за февраль 1926 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// istmat. info.

8. Материалы 3-го отделения СО ОГПУ о политическом состоянии интеллигенции и ее антисоветской деятельности (не позднее конца мая 1930 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://istmat.info.

Размещено на Allbest.ru