Радянсько-польські дипломатичні відносини в контексті польської "політики рівноваги" (січень 1934 — травень 1935 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

радянський польський рівновага міжвоєнний

Радянсько-польські дипломатичні відносини в контексті польської «політики рівноваги» (січень 1934 -- травень 1935 рр.)

Н. Ю. Олещук

В статті висвітлюється трансформація радянсько-польських дипломатичних відносин під впливом зростання німецької загрози в Європі.

Ключові слова: Східний пакт, політика рівноваги, Ю. Бек, М. Литвинов

На сьогодні міжнародна стратегія України характеризується невизначеністю і постійним пошуком вибору між Сходом і Заходом. Європейський Союз і Росія як дві потужні сили на міжнародній арені вимагають від українського МЗС визначеності та чітких орієнтацій. У цьому контексті надзвичайно корисним є звернення до історичного досвіду «малих держав», яким доводилося балансувати між своїми потужнішими сусідами. Таким досвідом є доля Польської Республіки в 1930-х рр., якій довелося доводити право на існування, тримаючи рівновагу між СРСР та Третім Рейхом.

Дипломатія СРСР передвоєнних років досліджувалась у працях радянських істориків і представлена комплексними працями - «История внешней политики СССР» [1] й «История дипломатии» [2]. Чи не єдиною узагальнюючою роботою з історії радянсько-польських відносин міжвоєнного періоду є «Очерк истории советско-польских отношений» [3], виданий 1979 р., але, не дивлячись на багатий фактичний матеріал, праця «страждає» на політичну заангажованість та упередженість. Слід відзначити й роботу польського історика Г. Батовскі [4], яка стала спробо комплексного аналізу польської зовнішньополітичної діяльності та дипломатії міжвоєнного періоду.

Польську зовнішню політику та відносини між Польщею і СРСР першої половини 1930-х рр. вивчала радянська дослідниця І. Міхутіна, праця якої [5] не втратила наукове значення і дотепер. Нові методологічні підходи та широкий доступ до джерел відкрили нові можливості для подальшого вивчення проблеми, зокрема, перегляду усталених штампів радянської історіографії. Ця тенденція простежується в роботах сучасних російських - Л. Нєжинський [6], Ю. Іванов [7], українських - Л. Зашкільняк [8], О. Алексієвець [9] і польських істориків М. Захаріаса [10], М. Корната [11], В. Матерскі [12], С. Грегоровича [13]. Останні загалом виправдовують «польську політику рівновіддаленості» як єдино можливу та доводять, що зовнішня політика СРСР міжвоєнного періоду була спрямована на знищення Польської держави. Насамперед варто з'ясувати причини застосування польським керівництвом «політики рівноваги» та її реалізації. Актуальність цього зумовлена політичною заангажованістю радянської історіографії, яка не бажала розуміти пронімецьку орієнтацію Польщі. Саме це і визначило мету нашої розвідки.

Початок 1930-х рр. позначився значним успіхом щодо розвитку мирних відносин у Східній Європі, закладених ще пактом Бріана-Келлога. Підтвердженням цьому є підписаний 25 липня 1932 р. Пакт про ненапад між СРСР та Польщею, терміном на три роки [14, 436439]. На зближення Польщі та СРСР у цей час впливали два чинники європейської політики: створення державного блоку у формі директорату, за участі Англії, Франції, Німеччини, Італії [15, 40] та прихід до влади в Німеччині 1933 р. нацистської партії, що помітно змінило міжнародну ситуацію [13, 44]. Агресивні плани німецького керівництва були спрямовані і проти Польщі, а саме - на приєднання до Рейху міста Данцига. Боячись територіальних зазіхань Німеччини, Польща разом з Прибалтійськими державами (окрім Литви), Румунією, Афганістаном, Персією, Туреччиною та СРСР підписала 3 липня 1933 р. Конвенцію про визначення агресії [16, 388-392], де вона була чітко визначена.

Польська дипломатія, переконавшись, що між Польщею та СРСР утвердився курс на мирну співпрацю, поступово почала спрямовувати зусилля на пошук порозуміння з Німеччиною. У середині липня 1933 р. радянські дипломати повідомили про такі спроби, що означало згортання розвитку відносин з Москвою [16, 355]. З цього моменту польська зовнішня політика поступово почала дистанціюватися від попередньої тісної співпраці з Францією та СРСР.

На початку 1934 р. А. Гітлер оголосив про переозброєння Німеччини [17, 261]. Такий крок нацистів не занепокоїв Польську державу, а Ю. Бек 5 січня 1934 р. заявив, що озброєння є «дрібницями». Втім, розуміючи можливість зіткнення, 26 січня поляки підписали в Берліні «Декларацію про мирне вирішення питань та незас- тосування сили між Польщею та Німеччиною» [18, 766]. При цьому, польські політики усвідомлювали, що радянсько-німецьке зближення (перерване приходом до влади в Німеччині нацистської партії) є питанням часу, відтак, були впевнені, що повернення радянсько- німецької співпраці стане загибеллю для Польської держави [10, 167]. Зрештою, Польща отримала те що хотіла - договори із сусідами, які гарантували їй мир.

Однак в європейській дипломатії відразу поширилися плітки про те, що між Польщею та Німеччиною був підписаний секретний наступальний договір [19, 48]. Це не могло не викликати занепокоєння світової спільноти, адже це зводило нанівець значення Ліги Націй і всієї політичної системи Європи. Вважалося, що договір несе потенційну загрозу Прибалтійським державам [20, 175]. Промовистою була оцінка Ю. Бека польсько-німецької угоди про неагресію, від середини лютого 1934 р., тобто, що Ліга Націй показала свою неспроможність у галузі регулювання міжнародних відносин, тому Польща бачить єдиний вихід у двосторонніх договорах - таких, як договір із Німеччиною [18, 132].

Подібне бачення польсько-німецьких відносин призвело до того, що Польща не виявила бажання підтримати ініціативу концепції багатосторонньої безпеки [13, 46] від головних партнерів у питанні збереження миру - Франції та СРСР. Адже як вважав Ю. Бек, головуюча роль СРСР у системі колективної безпеки може лишити Польщу фактичних вигод від союзу з Францією [11, 41]. 28 квітня стало відомо про ініціативу французького міністра закордонних справ Ж.-Л. Барту створити регіональний пакт взаємодопомоги за участю СРСР, Німеччини, Польщі, Чехословаччини та Прибалтійських республік, без участі Франції. Головним пунктом пакту було зобов'язання надавати сусідам допомогу у випадку агресії, не приховуючи, що метою цього був пошук ефективного співробітництва СРСР та Франції проти Німеччини [18, 309]. Однак необхідно було переконати Польщу взяти участь у Східному пакті, яка не поспішала до нього, через негативну позицію до нього Німеччини. 13 червня її міністр закордонних справ К. Нейрат висловив М. Литвинову офіційну позицію: Німеччина не бачить необхідності підписання пакту, бо не готується до експансії.

Французькі та радянські дипломати неодноразово відзначали і негативну позицію щодо пакту Ю. Бека. Під час конференції в Женеві з питань роззброєння, польський міністр закордонних справ так і не дав чіткої відповіді М. Литвинову щодо участі Польщі в пакті. Радянський керівник зовнішньополітичного відомства припускав, що польська дипломатія «буде ховатися за спиною Німеччини», аби відмова останньої від пакту позбавила Польщу необхідності відкрито висловити негативну позицію [18, 421]. Тому дипломати повідомляли, що Польща зацікавлена лише в зовнішніх маніфестаціях покращення відносин з більшовиками.

Разом із СРСР, французька дипломатія продовжувала тиснути на Варшаву щодо ухвалення Східного пакту. Наприкінці червня Ж.-Л. Барту направив Ю. Беку проект договору, де «червоною стрічкою» проходила ідея підписання пакту на основі статуту Ліги Націй. На початку липня Ю. Бек зустрівся з повноважним радянським представником у Польщі Я. Давтяном, заявивши про стримане ставлення Польщі до пакту [18, 439]. Позиція Польщі вкотре викликала занепокоєння Франції та СРСР, де таку поведінку поляків пояснювали бажанням вести незалежну політику від інших держав.

Прагнучи реалізувати концепцію «Східного Локарно», 14 липня 1934 р. СРСР прийняв схвальне рішення щодо підписання трьохсторонньої угоди з Францією та Німеччиною [21, 313]. Проте, навіть після цього Ю. Бек не змінив ставлення до ідеї Східного пакту: «Польща має договір про ненапад з СРСР та Німеччиною, а також союзні з Францією та Румунією.., для чого їй ще пакт про взаємодопомогу?». Польща шукала будь-які приводи для затягування переговорів, наприклад, наполягала на приєднанні до пакту Румунії [5, 210]. Важливою складовою у переговорах про Східний пакт було підписання франко-радянського протоколу від 5 грудня 1934 р., який продемонстрував бажання Франції та СРСР підписати таку угоду. Цей протокол підтверджував, що переговори стосовно нього не завершені і це була можливість для Польщі та Німеччини переосмислити своє ставлення до нього.

Радянський Союз неодноразово висловлював бажання подальшого розвитку та зміцнення радянсько- польських відносин [22, 20]. Проте, польська дипломатія спрямувала зусилля на відвернення німецької агресії від «польського коридору». Саме тому Ю. Бек, аби не провокувати А. Гітлера, висловив тверду позицію щодо неприєднання до Східного пакту. Надію на те, що нацисти не спрямують «вістря своїх багнетів» проти Польщі, польський міністр мотивував здобутками А. Гітлера на міжнародній арені, а саме - приєднання до Рейху Саарської області [23, 32].

Через те, що попередні проекти пакту не влаштовували Німеччину та Польщу, був розроблений новий проект, який, начебто, враховував «побажання» німецької та польської сторін [23, 181-182]. Внаслідок внесених змін, проект уже не відповідав своїй первинній ідеї, будучи схожим, здебільшого, на пакт про ненапад, але й це не влаштовувало Польщу. Зокрема Ю. Пілсуд- ський заявив, що не вважає за можливе приймати допомогу від країн, які брали участь у її поділах [23, 182]. У Європі така позиція викликала неприховане обурення. В Англії, наприклад, вважали, що поляки ведуть «дитячу політику» престижу, яка не сприяє зміцненню миру в Європі [24, 12], а також були занепокоєні, що Німеччина хоче втягнути Польщу у війну, аби звести з нею територіальні «рахунки». Зрештою, справжнє ставлення Польщі до ідеї Східного пакту стало очевидним у результаті розмови Ю. Бека й Я. Давтяна 10 квітня 1935 р., коли перший назвав ідею Східного пакту остаточно «похованою» [5, 25].

Проте, Франція та СРСР продовжили перейматися ідеєю створення системи колективної безпеки. Було узгоджено змінити її формат з багатостороннього договору (як передбачав попередній проект) на систему білатеральних (двосторонніх) договорів для забезпечення миру в Європі. Підтвердженням реалізації такої політики стали договори, підписані між СРСР і Францією, СРСР і Чехословаччиною. Слід зазначити, що підписані договори не були підкріплені військовими угодами, що свідчило не стільки про бажання зміцнити мир в Європі, скільки про плани «витягнути» Францію та Чехословаччину з можливих комбінацій проти СРСР, а також для створення важеля впливу на Німеччину та Польщу [25, 167].

Після смерті Ю. Пілсудського 12 травня 1935 р., зміни курсу зовнішньої політики не відбулося. Навпаки, спостерігалося посилення германофільських позиції міністра Ю. Бека, наростав рівень взаємонедовіри, дрібних зіткнень і відсутність будь-якого продовження курсу, взятого 1932 р. [12, 100-101].

Отже, радянсько-польські відносини на початку 1930-х рр. зазнали позитивного впливу світової політики, спрямованої на поглиблення мирних відносин усіх країн Європи. Підтвердження тому - підписання пакту про ненапад та декларація про визначення агресії. Проте, з приходом до влади реакційного нацистського режиму в Німеччині, зовнішня політика Польщі переорієнтувалася на пошуки порозуміння зі своїм західним сусідом. Внаслідок цього, була підписана декларація про неагресію з Німеччиною, що знаменувало поступове відхилення від попередньої активної співпраці з СРСР та Францією. Насамперед це виражалось у саботуванні реалізації Східного пакту та призвело до того, що від 1935 р. радянсько-польські відносини почали охолоджуватися та погіршуватися.

Література

1. История внешней политики СССР 1917--1945 гг. / Под ред. А. Громыко, Б. Пономарева. -- Т. 1. -- М., 1986.

2. История дипломатии. Дипломатия в период подготовки Второй мировой войны 1919--1939 / Под ред. В. Потёмкина. -- Т. 3. -- М., 1945.

3. Очерки истории советско-польских отношений / Под ред. И. Костюшко. -- М., 1979.

4. Batowski Н. Miqdzy dwiema wojnami 1919--1939. Zarys historii dyplomatycznej. -- Krakow, 1988.

5. Михутина И. Советско-польские отношения, 1931-- 1935. -- М, 1977.

6. Нежинский Л.Н. СССР и Польща в 1934-1935 гг.: упущенные возможности? // Советско-польские отношения в политических условиях Европы 30-х годов XX в. / Отв. ред. Э. Дурачински, А. Сахаров. -- М.. 2004.

7. Иванов Ю. Очерки истории советско-польских отношений в документах 1917--1945 гг. // Наш современник. -- 2003. -- № 10.

8. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. -- Львів, 2002.

9. Алексієвець Л. Новітня історія Польщі (1918--1939): Навч. пос. -- К., 2002.

10. Zacharias M.J. Niemcy, Zwiqzek Sowiecki i mocarstwa zachodnie w polskich kalkulacjach politycznych w latach 30. XX w. (ze szczegolnym uwzgl^dnieniem 1939 r.) // Historia i polityka. -- Torun, 2009--2010. -- № 2--3.

11. Kornat M. Polska polityka zagraniczna 1932--1939 // Biuletyn instytutu pamigci narodowej. -- 2009. -- № 12.

12. Матерски В. Польско-советские отношения (1932-- 1939). Узловые проблемы // Советско-польские отношения...

13. Грегорович С. Место и роль СССР в политике Польши в 30-е годы // Советско-польские отношения...

14. Документы внешней политики СССР (Далі -- ДВП СССР) /Под ред. А. Громыко. -- Т. XV. -- М., 1969.

15. Морозов С. К вопросу о секретном польско-германском договоре 1934 года // Славяноведение. -- 2005. -- № 5.

16. ДВП СССР. -- Т. XVI. -- М., 1970.

17. Киссинджер Г. Дипломатия /Пер. с англ. -- М., 1997.

18. ДВП СССР. -- Т. XVII. -- М., 1971.

19. Чему свидетели мы были... Переписка бывших царских дипломатов, 1934--1938: В 2 т. -- Т. 1 /Под ред. Е. Примакова. -- М., 1998.

20. Документы и материалы по истории советско-польских отношений / Под ред. И. Хренова, Т. Цесляк. -- Т. VI. - М, 1969.

21. Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Европа. Решения «особой папки». 1923-1939. -- М., 2001.

22. Молотов В.М. Статьи и речи. 1935--1936. -- М., 1937.

23. ДВП СССР. - Т. XVIII. - М., 1973.

24. Секреты польской политики (1935-1945): Сб. док. / Сост. Л. Соцков. - М., 2009.

25. Волос М. Внешняя политика СССР в 1935-1939 гг. : некоторые соображения //Вестник МГИМО. - 2009. - № 4.

Размещено на Allbest.ru