Основні напрями діяльності Житомирського міського магістрату (кінець XVIII - 40-і рр. XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЖИТОМИРСЬКОГО МІСЬКОГО МАГІСТРАТУ (кінець XVIII - 40-і рр. XIX ст.)

У статті розглянуто основні напрями діяльності Житомирського міського магістрату, його взаємодію з поліцією, сирітським судом і органами губернського правління.

Ключові слова: магістрат, функції магістрату, податки, рекрутський набір, сирітські суди

Історія самоврядування окремих місцевостей України займає одне з чільних місць у сучасній історичній науці. Саме тому актуальним є вивчення досвіду самоврядної адміністративної, фінансової та інших сторін діяльності магістратів, що довгий час були основою самоуправління міст. Метою цього дослідження є характеристика основних напрямів діяльності Житомирського міського магістрату та його взаємодії з центральними органами управління. У статті вирішуються наступні завдання: розглядаються основні функції Житомирського міського магістрату та способи їх втілення; аналізуються труднощі, що виникали на шляху реалізації основних завдань магістрату та правові основи його діяльності.

Житомирський міський магістрат довгий час залишався єдиним органом адміністративного управління в Житомирі, тому мав досить широке коло повноважень. До основних функцій Житомирського міського магістрату належали: збір податків; ведення міського господарства; розгляд судових справ; обов'язки нотаріальної установи; утримання та контроль за міською поліцією; протипожежна безпека в місті; рекрутські набори; розподіл ремісників за цехами.

До одного з найважливіших напрямів діяльності Житомирського міського магістрату належав збір податків з населення. Як правило, він здійснювався під контролем, обраних магістратом від міщанського та купецького товариств, делегатів, до яких приєднувався представник дворянської громади. Важливість цієї функції магістрату для керівництва Волинської губ. стала очевидною в 1819 р., коли, через несвоєчасне обрання Житомирським магістратом делегатів для збору податків, гроші від міста вчасно не надійшли до губернського правління, що зумовило невдоволення останнього та безліч бюрократичної писанини. Втім, зрештою, делегати були обрані, необхідні податки стягнено з жителів міста і всі необхідні податки виплачено керівництву губернії [1, 1-5].

Для прикладу, податкова ситуація в місті та його околицях упродовж 1820 р. виглядала наступним чином: з міщан-християн у місті та повіті (1411 осіб по 2,44 руб.) - 3442,84 руб.; з міщан-євреїв (9118 осіб по 2,44 руб.) - 22247,92 руб.; з купців християн і євреїв від капіталу 586205 руб. (по півкопійки з руб.) - 2931,2 руб. [2, 14]. З цих коштів на утримання магістрату пішли біля 4 тис. руб., зокрема:

1. на утримання секретаря та канцелярських служителів, чиновнику який знаходився при канцелярії цивільного губернатора, та двом сторожам за рік - 3000 руб.;

2. трьом десяцьким, які знаходилися на службі при магістраті - 420 руб. асигнаціями;

3. за ремонт у кам 'яному магістратському будинку - 25 руб. сріблом.

Решта коштів були витрачені магістратом на потреби міста й органів, що перебували під його юрисдикцією, в тому числі:

1. на ремонт двох міських будинків, які займала поліція - 125 руб.;

2. за оренду будинку, який займала 1-ша пожежна частина - 300 руб. асигнаціями;

3. на освітлення жандармської стайні - 102 руб.;

4. на ремонт двох міських будинків, де утримували арештантів - 3782 руб.;

5. на прикрашання міста прапорцями, під час приїзду імператора - 21 руб. сріблом;

6. на побудову нового харчового ряду - 850 руб. [3, 48-49].

Таким чином, сума податків, що збиралася з міста і околиць, тільки на перший погляд здавалася значною, проте, більшість її витрачалася на утримання самого міста та необхідних для його нормального існування установ.

Окрему, досить важливу частину повинностей міста, що залежали від магістрату, складав рекрутський набір та задоволення всіляких воїнських потреб, а також утримання та перевезення арештантів. Наприклад, для спорядження кожного рекрута місто витрачало 65 руб. на одяг і 12 руб. 63 коп. на провіант [4, 4-8]. Також у цій сфері магістрат контролював виконання таких повинностей як:

1. надання людей для супроводу арештантів з міста;

2. спорядження підвод для арештантів;

3. надання супроводу військовим арештантам і підвод для них;

4. передача транспорту для переправки рекрутських партій;

5. виділення підвод під провіант;

6. надання засобів пересування офіцерам, що пересуваються за відкритими листами, а також для дружин солдатів, які переїжджають до чоловіків;

7. перевезення з госпіталю в госпіталь хворих [5, 9].

На підставі цього матеріалу можна зробити висновки про основні обов'язки Житомирського міського магістрату. Отже до них відносилися:

1. збір на утримання пошти та різних військових витрат;

2. віддача рекрутів по набору;

3. утримання поліції;

4. утримання різноманітних комісій та канцелярії губернського правління.

Важливою для підтримки порядку в місті була поліція, яка знаходилась на утриманні магістрату. Міська поліція мала наглядати за виконанням будівельних кодексів, підтримувати належні санітарні умови і боротися з пожежами. Останнє, до речі, вдавалось їй доволі погано: у Житомирі періодично ставались досить великі, як для масштабів міста, пожежі [6, 15]. Причиною була недостатня мобільність бригад і переважання дерев'яних споруд у місті.

Житомирський магістрат, за встановленою традицією, виконував також функції нотаріальної установи. Він санкціонував договори про купівлю або продаж рухомого і нерухомого майна, заповіти, розписки, тощо. Подібні угоди, зазвичай, у місті оформлювалися в обов'язковій присутності хоча б одного бурмістра і двох ратманів. Найчастіше в Житомирі реєструвались купчі та боргові розписки.

До юрисдикції магістрату також належала видача паспортів та прийняття іноземних підданих до житомирського міщанського товариства, а також затвердження відкриття в Житомирі цехів різного спрямування. Наприклад, 1807 р. у місті було відкрито одразу два цехи, зокрема пекарський [7, 3]. житомирський міський магістрат поліція

Міський магістрат займався видачею паспортів, а отже і ревізіями, тобто, переписами населення - представників громад усіх суспільних станів. До помилок, під час таких ревізій, Волинська казенна палата ставилась досить прискіпливо. Наприклад, у Житомирському архіві є окрема справа, присвячена одній незначній помилці у веденні ревізії 1816 р. по м. Бердичеву. Її суть полягала в тому, що житель Бердичева А. бер Каль- манович Криворука не отримав паспорту, оскільки був пропущений ревізією, оскільки не значився в кагалі. Саме тому Волинська казенна палата видала наказ до Житомирського міського магістрату вчинити розслідування, з якої причини ревізія пропустила Криворуку. Винними визнано було відповідальних за ревізію представників кагалу, а потерпілому компенсовано шкоду [8].

Окрему увагу варто приділити магістрату як судовій інстанції. Щодо роботи судових інстанцій на Волині загалом, то від початку вона була незадовільною. Все діловодство до 1837 р. велося двома мовами - російською і польською, що зумовлювало певні труднощі, зокрема для російських чиновників. У судах Волинської губ. накопичилося багато невирішених справ, а після її входження до складу Росії, судові засідання тут не проводилися декілька місяців. З 1837 р. судові функції складали основу діяльності магістрату, а його адміністративно-господарчі повноваження перебрала міська дума [9, 182]. Магістратський суд виступав як становий орган судочинства для міщан. Показово, що справи, які стосувалися магістрату, за російським законодавством, розглядав він сам. Рішення магістрату можна було оскаржити через тиждень, але для цього треба було сплатити мито 25 руб. і дати розписку, що скаргу позивач вважає правомірною, а якщо виявлялось протилежне - гроші йшли на користь магістрату. Оскарження не приймалось, якщо ціна справи була меншою 25 руб., а для малозабезпечених, які підтвердили свою бідність, справи розглядались безкоштовно. Показово, що міський уряд зобов'язаний був не затягувати хід судових справ, особливо, якщо вони були пов'язані з перебуванням підсудного у в'язниці. Наприклад, якщо доводили, що така справа три строки засідань залишалась без рішення, то члени магістрату позбавлялися річної платні, на користь потерпілого, його спадкоємців або міських шкіл.

В апеляційному відношенні магістрати були підвідомчі головному суду, а з 1831 р. палатам кримінального та цивільного судів. Того ж року указом Миколи І було скасоване Магдебурзьке право в усій Україні, крім Києва, де воно зберігалось до 1835 р.

При Житомирському магістраті існував також становий опікунський орган для купецьких та міщанських вдів і малолітніх сиріт - сирітський суд. Його завданням було збереження власності у тому випадку, якщо нею володіли вдови, малолітні або особи «проматывающие состояние». Над такими власниками призначались опікуни, які управляли майном, за 5% з його прибутків. У сирітських судах засідали Міський Голова і два члени магістрату. До обов'язків першого входило повідомлення про вдів та малолітніх дітей, позбавлених опіки, хоча самостійно магістрат не втручався у справи, лише за проханням вдів, повідомленням голови, близьких родичів чи свояків. Призначаючи опікунів майна, суд приписував, щоб вони, за присутності секретаря міського магістрату та двох сторонніх свідків, зробили перепис всього спадку. Також до функцій цього органу входила постійна перевірка умов життя підопічного та стан його майна, про що опікун періодично звітував сирітському суду [10, 262-263]. Існували також категорії осіб, яких призначати опікунами категорично заборонялося:

1. ті, хто витратив власне майно, або, отримавши маєток, сам не зумів ним вдало розпорядитися;

2. банкрути купці або міщани;

3. судимі або ті, хто «в явных и гласных пороках находится»;

4. ті, хто мав сварки з батьками дитини;

5. особу, «чьи суровые поступки известны магистрату».

Так само рішення сирітського суду можна було оскаржити, а затягування магістратом таких справ каралося [11, 122].

Згідно з указом Державної Ради від 9 жовтня 1837 р. «О преобразовании городского управления в городах Каменец-Подольский, Житомир и Балта» була створена міська дума, до якої перейшли основні адміністративні функції магістрату. Свою діяльність вона розпочала 20 липня 1838 р. Після відкриття думи, магістрат діяв ще деякий час. Посада президента була скасована, а її функції перебрали на себе два бурмістри [12, 26].

1840 р. скасовано чинність Литовського статуту у Волинській губ., натомість неї поширена дія російських законів. Тепер остаточно була регламентована винятково російська мова діловодства, всі судові справи мали вирішуватися, згідно російського законодавства [13, 443]. «Положение о преобразовании судебной части в губернском городе Житомире» від 18 вересня 1849 р. остаточно ліквідувало магістрат, передавши розгляд усіх цивільних і кримінальних справ до компетенції повітового суду.

Отже, до основних функцій Житомирського міського магістрату входили: збір податків, ведення міського господарства, розгляд судових справ, обов'язки нотаріальної установи, утримання та контроль за міською поліцією, протипожежна безпека у місті, рекрутські набори, розподіл ремісників за цехами. Основною і найважливішою для губернського правління безперечно була функція збирання податків, які, втім, хоч і давали прибуток, проте, не перекривали видатки міста. Основні грошові надходження витрачались на утримання магістрату, поліції, рекрутські набори. Значну роль у діяльності магістрату відігравали також його судові та нотаріальні повноваження, а також опікунського станового органу.

Література

1. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп. 1. спр. 96.

2. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 112.

3. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 114.

4. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 40.

5. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 33.

6. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 96.

7. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 23.

8. Держархів Житомирської обл., ф. 3, оп.1 спр. 81.

9. Когут З. Російський централізм і українська автономія: ліквідація Гетьманщини, 1760--1830. К.,1996.

10. Полное собрание законов Российской империи (далі -- ПСЗ). Собр. І. СПб., 1830. Т. ХХ.

11. Ерошкин И.П. История государственных учреждений дореволюционной России. М., 1983.

12. Прищепа О.П., Леонова Л.А. Міське самоврядування Дубно в умовах інкорпорації Волині до складу царської Росії: реорганізація функцій // Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років: Мат. Міжн. наук. конф. Б. м., 2007.

13. ПСЗ. - Собр. І. СПб., 1830. Т. ХІХ.