Особливості та результати проведення виборів до органів самоврядування Волинського воєводства в 1920–30-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та результати проведення виборів до органів самоврядування Волинського воєводства в 1920-30-х рр.

Пропоноване дослідження стосується того історичного періоду, коли частина західноукраїнських земель, у тому числі Західна Волинь, входили до складу Другої Речі Посполитої. На сьогодні чимало важливих аспектів історії цього періоду вимагають ґрунтовнішого розгляду, нових оцінок аналізу тих чи інших процесів, подій та явищ, діяльності історичних персоналій. Одним із таких аспектів є становлення та функціонування на Волині означеного періоду інституту самоврядування. Вивчення цієї проблеми зумовлене низкою причин. По-перше, міське і територіальне самоврядування було важливим явищем у суспільно-політичному житті Волинського воєводства міжвоєнного періоду. По-друге, у 1920-30-х рр. українсько-польські відносини були неоднозначними і суперечливими. Зі стратегічних міркувань, польський уряд прагнув перетворити пограничне з Радянським Союзом воєводство на зону, вільну від гострих соціальних та міжетнічних конфліктів. Особливого значення в цьому відношенні набувало створення на Волині, аполітичного за своєю суттю та характером виконуваних завдань, інституту самоврядування, котрий повинен був відігравати роль регулятора складних міжнаціональних стосунків.

Актуальність теми зумовлюється і ступенем її наукової розробки. Якщо деякі питання історичного розвитку Волині зазначеного періоду піднімались окремими науковцями, то проблеми, пов'язані з функціонуванням інституту самоуправління в 1920-30-ті рр., за винятком кількох епізодичних моментів, не знайшли ще належного висвітлення. Слід відзначити, що найбільший внесок у вивчення окремих питань, пов'язаних з діяльністю інституту самоврядування як на Волині, так і загалом у Другій Речі Посполитій зробили польські вчені. У сучасній польській історіографії є ряд публікацій з окремих проблем історії краю періоду між двома світовими війнами, а також статті, присвячені конкретно діяльності органів міського та територіального самоврядування. Особливу цінність для дослідження становлять монографії А. Айненкеля [1], А. Лучака [2], Р. Шведа [3]. Незважаючи на наявність цих праць, де висвітлено деякі проблеми діяльності самоврядних інституцій на Волині 1920-30-х рр., у вітчизняній історіографії досі немає спеціальних комплексних досліджень, у яких би розглядалися ці питання. З огляду на це, автор статті має за мету проаналізувати окремі аспекти проведення виборів до територіальних самоуправ.

Підсумовуючи результати перших виборів до органів самоврядування, проведених 1927 р., слід відзначити, що, незважаючи на потужну агітацію з боку радикальних сил, вони не стали підставою для загострення будь-яких міжетнічних чи політичних конфліктів. В усіх звітах про хід та результати виборчої кампанії підкреслювався спокійний її перебіг та низька активність місцевого, особливо сільського, населення. Понад 90% новообраних членів самоуправ усіх рівнів були безпартійними, а їх національний склад повністю відображав етнічну палітру волинських міст і сіл. Наступні вибори до органів самоврядування відбулись 1934 р., вже згідно із новим виборчим законодавством, після, проведеної урядом 1933 р., реформи інституту самоуправління, яка завершила перший етап його законодавчого становлення на Волині. Закон 1933 р. не містив чіткого положення про вибори і не пояснював, коли і яким чином вони мають проводитись. Це покликані були робити спеціальні циркуляри, видані міністром внутрішніх справ. Вони були значно розширені та ускладнені, порівняно з попередніми подібними законодавчими актами, до того ж робили можливими різного роду маніпуляції під час їхнього здійснення.

Згідно із розпорядженням міністра внутрішніх справ, на території шести східних воєводств Речі Посполитої, в тому числі й Волинського, вибори до міських самоуправ призначалися на 10 червня 1934 р. [4, 254]. Склад виборчих комісій визначав староста чи воєвода. У виборчих округах, на які були поділені міста воєводства, встановлювалась певна кількість мандатів. Кожний окремий виборець мав стільки голосів, скільки було мандатів у виборчому окрузі. Виборці могли віддати всі свої голоси за одного кандидата, або ж розпорядиться ними на власний розсуд. Кількість мандатів довільно встановлювала виборча комісія. При цьому, як правило, порушувався принцип пропорційності між кількістю мандатів та чисельністю мешканців і виборців у цьому окрузі. Циркуляр, виданий міністерством внутрішніх справ, вимагав, щоб списки кандидатів підписали, принаймні, 50% усіх виборців, не перевищуючи, однак, 300 осіб. Закон та розпорядження не гарантували також і достовірності при підрахунку голосів [5, 123].

Воєводи, незалежно від правових основ, намагались також впливати на розклад місцевих політичних сил. Особливо відзначився в цьому воєвода Г. Юзевський. У розробленій ним так званій «волинській програмі», органам самоуправління відводилась особлива роль. Він був щиро переконаний у тому, що «найбільш реальною і вирішальною підставою для формування польсько-українських стосунків є праця у самоврядуванні» [6, 6]. Для цього, на його думку, самоуправи мали стати повністю аполітичними. Позиція воєводи знайшла підтримку керівництва Волинського українського об'єднання (ВУО), яке йшло у фарватері політики адміністратора краю. Зокрема друкований орган цього об'єднання - газета «Волинське слово», - у зв'язку з проведенням чергових виборів до самоуправ, стверджувала: «На нашій самоврядній ниві стикаються з собою українці й поляки, стикаються різні думки, різні тенденції, а тому власне самоуряд міг би найповніше відбити польсько-українську співпрацю й найперше цю співпрацю налагодити» [7, 4].

З кінця 1920-х рр., з ініціативи Г. Юзевського, у більшості міст Волині виставлявся єдиний список кандидатів до міських рад, попередньо узгоджений із воєводським управлінням і староствами. Таким чином, магістрати та міські ради ставали слухняними виконавцями волі державної адміністрації. Наприклад, показовим є те, що, з 284 мандатів на виборах до міських самоуправ у 1934 р., 202 - отримали представники Безпартійного блоку співпраці з урядом, 72 - єврейські політичні партії і жодного - представники українських національних партій та організацій [8, 88].

Міністерство внутрішніх справ 1933 р. видало відповідні детальні циркуляри і стосовно виборів до самоуправ сільських гмін та громад. Наприклад, розпорядженням від 7 жовтня 1933 р. війти зобов'язувались складати й подавати до відома старост списки всіх виборців кожної окремої громади. Старости отримали право поділяти громади на виборчі округи й оголошували термін проведення виборів. Згідно із розпорядженням, у громадах, котрі не було поділено на виборчі округи, радників та їх заступників обирали збори виборців, котрі проживали на її території, а в поділених на округи - виборці, які проживали лише на території цього виборчого округу [9, 1]. Кількість мандатів у кожному окрузі встановлювалась залежно від кількості мешканців, яка визначалась на підставі, попередньо проведеного гміною, обліку населення.

У виборах до самоуправ сільських гмін, проведених 1934 р., взяли участь 287036 волинян, наділених виборчим правом, або 35,9%. Як бачимо, відсоток голосуючих виборців був невисоким. У результаті виборів, більшість мандатів отримали українці - 26249 (68,93%), поляки - 8901 (23,38%), німці - 980 (2,57%), євреї - 943 (2,48%), чехи - 930 (2,44%), росіяни - 71 (0,01%). 93% новообраних радників становили дрібні землевласники, тобто селяни. Із загальної кількості членів сільських рад, жінки становили лише 0,29%. Показово, що більшість жінок - працівниць самоуправ - були полячками. У гмінних органах самоврядування їхня кількість сягала 68,89% (для порівняння: українок - 26,08%), а у повітових союзах самоврядування - 74,55% (українок -15,52%) [10, 23-26].

Результатами цієї виборчої кампанії особливо був задоволений воєвода Г Юзевський. У звіті, підготовленому для Міністерства внутрішніх справ, він підкреслював: «Вибори підтвердили можливість побудови життя на Волині в атмосфері взаємного порозуміння і співпраці поляків та українців… До керівництва та праці в органи самоврядування потрапив елемент безперечно кращий, порівняно з тим, який був. Окрім того, що найважливіше, - вибори були позбавлені будь-яких політичних виявів. Якщо взяти до уваги посилення політичної акції на Волині загалом, а також наявність впливу агресивного українського націоналізму з Мало - польщі, відсутність суперечок та боротьби під час виборів, у першу чергу, слід приписати певній стабілізації відносин та опору волинського життя атакам навіть найбільш агресивних елементів» [10, 27].

Національний склад, обраних 1934 р. органів територіального самоврядування, був досить показовим. Кількість радників-українців у сільських гмінах була досить значною і досягала, наприклад, в таких повітах, як Ковельський, Кременецький, Любомльський - 79%. Загалом, із 37972 членів гмінних рад Волинського воєводства, українці становили 68,86%. Поляки отримали - 23,34%. Німці, євреї, чехи та росіяни були представлені у радах 10% [10, 23-27]. Потрібно зазначити, що відсоток поляків у самоуправах був значно вище їхньої питомої ваги в етнічному складі населення воєводства (за даними перепису 1931 р. вони становили 16,6% усіх мешканців краю).

Основна боротьба за мандати велась, звичайно, між поляками та українцями. Кількість представників тієї чи іншої національності на різних етапах існування інституту самоврядування в регіоні була різною, проте, сталою польська перевага лишалась тільки в міських самоуправах. Українці серед членів рад сільських гмін перевищували кількість радників-поляків, при цьому, в радах як виділених, так і не виділених з повітів міст відсоток радників-українців був зовсім незначним (712%), порівняно з відсотком членів міських рад польської національності (42-52%) [11, 21].

Однак після виборів, проведених 1934 р., кількість радників-поляків, порівняно з їх кількістю у попередніх гмінних радах, зросла, наприклад, у Володимирсь - кому повіті на 13,5%, а кількість радників-українців зменшилась на 14,3%. Подібною була ситуація й в інших повітах воєводства [12, 26]. Отже, поляки поступово збільшували свою кількісну перевагу, навіть у сільських самоуправах, а українці, навпаки, втрачали свої позиції. Крім цього, показовим є й те, що в законодавчих органах самоврядування, таких як ради сільських та міських гмін, а також повітових радах, кількість українців була помітно більшою, ніж у самоуправах, що виконували функції виконавчих та керівних органів самоврядування, наприклад, в управах сільських і міських гмін та у виконавчих відділах повітових сеймиків, де більшість становили поляки. Відтак, у воєводи Г. Юзевського були всі підстави відзначити зміцнення «польського стану посідання» (передусім у гмінних самоуправах, де традиційно міцними донедавна були українські позиції), а також підкреслювати, що це «не викликало жодної реакції зі сторони українських мас». На його думку, це засвідчило, що «польський елемент наближується до українського життя і завдяки щоденним, щирим зусиллям здобуває авторитет і симпатію населення» [10, 27].

Натомість газета «Волинське слово» так оцінювала ситуацію, котра склалася в самоуправах: «У Волинському воєводстві в сільських гмінах є багато радних українців, то воно й зрозуміло, бо наше населення становить тут майже 78%, а проте, вони не мають рішучого впливу на гмінні справи, не боронять як слід своїх виборців… Передусім через те, що ми злегковажили справу попередніх виборів й радними пройшли люди невідповідні до цього; а по-друге, що українські радні не були як слід підготовлені до праці в самоуправлінні» [13, 4].

Останні вибори до міських самоуправ відбулися 1939 р. у Луцьку, Рівному, Ковелі, Володимирі, Кременці, Дубно - 21 травня, в усіх інших містах воєводства - 6 травня. Вони проходили на підставі нового закону про вибори міських рад від 16 серпня 1938 р. Проводились вибори під гаслами розбудови міст, поліпшення їх санітарного стану, проведення інвестицій, з метою піднесення господарства краю. Однак основним було позбавлення організму самоврядування будь-якого політичного характеру. Напередодні виборів друкований орган Волинського українського об'єднання писав: «Політичні моменти, що переважали в діяльності громадсько-господарчих комітетів і перших виборних міських рад. поступово зникають, натомість економічні моменти поволі переважають всі інші» [14, 1].

Для проведення виборів у містах, поділених на виборчі округи та обводи, створювались головна, окружна й обводова виборчі комісії, які складалися з голови й 4-х членів. Окремо для кожного обводу, війти складали списки виборців. Вибори відбувались списками кандидатів, на яких обов'язково вказувались порядковий номер виборчого округу, ім'я, прізвище, вік, фах і докладна адреса кожного кандидата. До списку долучались протокол затвердження кандидата та його згода, з датою та власноручним підписом. Окрім цього, виборчий список підписувався 25-75-ма виборцями із цього округу. Закон надавав очільникам головних виборчих комісій право здійснювати перевірку знання кандидатами польської мови та на її підставі відхиляти чи затверджувати кандидатів [15, 29].

Основною зміною, внесеною новим виборчим законом, було те, що, на відміну від попередніх виборів до органів територіального самоврядування, число мандатів у кожному окрузі не збігалася із кількістю голосів, котрими мали право розпоряджатись виборці. Отже, виборці не могли віддати всі можливі голоси за одну кандидатуру або стількох кандидатів, скільки обирали в окрузі, що дозволялось існуючими до цього часу приписами. За одного кандидата віддавався лише один голос. Таким чином, скасовувався принцип кумуляції голосів.

Проведений аналіз, дає можливість зробити певні висновки та узагальнення. Прикметно, що становлення виборчого механізму відбувалось протягом майже всього міжвоєнного періоду. Зміни, котрі вносились у законодавство Другої Речіпосполитої, стосувались безпосередньо порядку проведення виборів, умов надання активного та пасивного виборчих прав, вікового та майнового цензу виборців, контролюючих функцій органів державної адміністрації щодо перебігу виборних кампаній. Останнє, на нашу думку, є найбільш показовим, оскільки ці зміни були спрямовані насамперед на посилення урядового нагляду за ходом виборів до самоврядних інституцій. Розширення законодавством прав адміністрації задля впливу на їхні результати, робило все більш реальною можливість формування властями національного, політичного, професійного й вікового складу самоуправ на власний розсуд. Особливо яскраво це помітно на прикладі інституту самоврядування, що функціонував на теренах краю. Адже однією із складових частин «волинської політики» воєводи Г. Юзевсь - кого було не лише перетворення самоуправ на слухняних виконавців урядових завдань, але й на основного регулятора складних міжетнічних стосунків на Волині. Здійснюватись це мало, передусім, шляхом деполітизації органів самоврядування та зміцненням у них так званого «польського стану посідання».

Література

місцевий вибори самоврядування

1. Ajnenkiel A. Polskie Konstytucje. - Warszawa, 1982.

2. Luczak A. Samorzqd terytorialny w programach i dzialal - nosci stronictw ludowych 1918-1939. - Warszawa, 1973.

3. Szwed R. Polska Partia Socjalistyczna w wyborach samor - zqdow terytorialnych w latach 1919-1939. - Czestochowa, 1993.

4. Держархів Волинської обл. - Ф. 46. - Оп. 9-а. - Спр. 349-а.

5. Волинське слово. - 1938. - 3 липня.

6. Держархів Волинської обл. - Ф. 46. - Оп. 9. - Спр. 2399.

7. AAN, UWW, sygn.277/I-1: Wojewodztwo Wolynskie. Sprawozdanie Wojewody Jozewskiego.

8. Держархів Волинської обл., 25/4, Wolyn, czerwiec 1937.

9. Держархів Волинської обл. - Ф. 46. - Оп. 9. - Спр. 2490.

10. Волинське слово. - 1938. - 4 грудня.

11. Волинське слово. - 1939. - 27 квітня.

12. Держархів Волинської обл. - Ф. 46. - Оп. 6. - Спр. 1052.

Размещено на Allbest.ru