Етика матеріального життя та соціально-економічна ідеологія Запорозького Козацтва (XVI - перша половина XVII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етика матеріального життя та соціально-економічна ідеологія Запорозького Козацтва (XVI - перша половина XVII ст.)

Етика економічної діяльності, релігійна оцінка соціально-економічних явищ і процесів, традиції господарювання та матеріальних відносин - важливі складові економічної думки суспільства. Особливо це стосується доби середньовіччя, коли вони були пануючими и формами і значною мірою визначали характер економічного життя народу, творили його специфічні особливості.

Соціально-економічні уявлення запорізького козацтва, як і інших суспільних верств тієї епохи, не становили окремої галузі знань, а були компонентами в системі його релігійних вірувань, політичної культури, соціальної самосвідомості. Природньо, що відношення до економічної діяльності, умов матеріального життя значною мірою визначалося християнським віровченням. Це обумовило морально-етичний підхід козацтва до оцінки і пояснення явищ економічного порядку, правил вирішення матеріальних проблем.

В середовищі низового товариства виробилась досить чітка система моральних принципів господарсько-матеріально-побутового співжиття. Серед них -- своєрідний козацький аскетизм, який полягав у скромності, простоті в матеріальному житті, стриманому, або й байдужому ставленні до роскоші. Французький історик П'єр Шевальє характеризує козаків як таких, що "щедрі і мало дбають про нагромадження майна..." [1, 46]. ГЛБоплан пише, що "З них досить, коли мають щось з'їсти і випити", вони "не побиваються за великим багатством", "звичайно натягають на себе досить жалюгідне вбрання" [2, 26-27]. Є підстави стверджувати, що убогий зовнішній вигляд був неодмінним правилом козацького життя, яке мало відповідне ідеологічне обґрунтування. "У них нема нічого простацького, крім одягу", - пише Боплан. А раз так, то за простотою в одязі повинен був стояти певний добре усвідомлений ідеал матеріального буття, а не просто складнощі фінансово-економічного порядку. Підтвердженням цього можуть також служити матеріали дисертації вченого Лейпцизького університету німця-протестанта із Сілезії Йогана- Йоахима Мюллера, захищеної у 1684 році. У них, зокрема, вказується: "Як свідчить недавнє достовірне повідомлення, Любачевський каштелян дав козацькому вождю Могилі клейноди, подарунки і багаті шати. Тоді військо, побачивши такий пишний одяг вождя, звернулося до нього з такими словами: "О вождю! Скинь цю пишноту і вдягнися, як твої попередники, якщо ти не хочеш щоб від тебе відвернулася доля!” [З, 117]. Отже, козацька старшина, як видно із слів козаків, в матеріальному відношенні поводилася стримано і це було пов'язано з певними традиціями і повір'ями. запорізький козацтво матеріальний економічний

Про скромність козаків та їх старшин говорить посол австрійського імператора до Запорозької Січі Еріх Лясота: "Утримання цього війська (запорозьких козаків ~ І.Ф.) коштує значно дешевше, ніж найманих солдатів інших народностей, бо їхні начальники вдовольняються загальними паями, не вимагають великої платні (яка звичайно становить немалу суму)" [4,153]. Д. Яворницький на основі аналізу актового матеріалу зробив висновок, що матеріальне становище козацької старшини на Січі нічим не відрізнялося від рядових козаків [5,176]. Таким чином, всі категорії низового козацтва були одностайні в дотриманні простоти і стриманості в матеріальному житті, що свідчить про принциповість і усталеність позицій усього козацького товариства щодо характеру свого матеріального облаштування -- свідомий аскетизм запорожців.

-Зазвичай, очевидно, запорозькі козаки вигляділи так як в одній із народних дум тих часів:

Козак нетяга до города до Черкас прибуває,

Що на козаку, бідному нетязі, три сіромазі:

Опончина рогозовая,

Поясина хмелевая,

Одна негожа, а третя й на хлів незгожа.

А ще на козаку бідному нетязі,

Сап'янці видні, п'яти й пальці,

Шапка-бирка -- зверху дірка...

Харктерною нормою у козацтва також виступала і бескорисність у наданні матеріальної допомоги. Незнайомій людині, без всяких розпитувань, вони готові були завжди надавати притулок, ділитися усіма засобами до існування [5, 234].

Важливу роль у вирішенні матеріальних проблем відводило козацтво принципу колективізму. Розв'язання цілого комплексу господарських та фінансових проблем козацькою громадою здійснювалося спільними зусиллями (усім кошем, або ж курінем). Нерухоме майно запорожців, підконтрольна їм територія з усіма угіддями вважалася володінням усієї Січі. Військова здобич ділилася між козаками порівну [5,165-166,196, 242].

У той же час, повноправне місце займала й приватно-індивідуальна власність, яка вважалася недоторканою. До найтяжчих злочинів відносилися крадіжки чого-небудь козаком у свого товариша, а також майна мирного населення як українських, так і польських та татарських земель, приїзджих купців і мандрівників, напад на них з метою грабунку, несплата боргів тощо. За подібні проступки винуватців чекали жорстокі покарання: биття кнутом або кийками, пошкодження членів, шибениця, посадження на залізний гак [5,189-194].

Є підстави вважати, що злочини на економічному грунті були досить рідким явищем. Католицький священик Христофор Китович, який перебував на Січі, говорив: "Хоча в Січі жили люди всякого роду -- біженці і відступники від всіх вір -- однак там панувала така чесність і така безпека, що прш'зджі з товарами, чи за товарами, або з якими іншими справами люди, не боялись і волосини втратити з голови своєї. Можна було на вулиці залишити свої гроші, не боячись, що вони будуть вкрадені" [5, 235]. Отже, запорожці свято дотримувались принципу недоторканості чужої власності.

Однак, виконання зазначених норм мало яскраво виразний національно-політичний характер. Повага до майнових прав і економічних інтересів членів низового товариства та мирного населення ні в якому разі не стосувалася польських чи татарських феодалів, євреїв, знищення і пограбування яких вважалося ледве не священним обов'язком козака [5, 233, 243-276].

Формування і суворе дотримання вказаних принципів матеріальних відносин безпосередньо пов'язано з ідейними засадами православної віри, яка й культивувала такі риси як бескорисність, чесність і взаємодопомогу в економічних взаємовідносинах, засуджувала здирництво, користолюбство і роскіш. Вироблені християнським віровченням принципи утвердилися в середовищі запорожців в силу специфіки економічних умов, в яких вони перебували. Характер здобування матеріальних благ об'єктивно вимагав колективних зусиль, взаємодопомоги і поваги до інтересів кожного із козацької громади, і в той же час, передбачав силову боротьбу з порушниками цих норм та суспільними силами, які заважали їх існуванню.

Однак, специфіка економічних умов життя запорожців породжувала ще одну важливу складову ставлення до матеріальних благ і виробничої діяльності. Головним засобом до матеріального існування виступала воєнна справа. Військова здобич, а також грошові пожалування за службу від польсько-литовського уряду складали основну частину козацьких доходів. П.М.Сас переконаний, що "одним із найпоширеніших стереотипів соціальної свідомості козацтва було поняття "козацького хліба". Сам процес здобування цього "хліба" виступав засадничим елементом козацького способу життя". Значна частина козацтва просто не вміла себе утримувати без воєнного ремесла, бо "домів не мають, копати не вміють, жебрати соромляться" (із листа козаків до королівських комісарів 1622 року) [6,143-144].

Тому в ієрархії цінностей матеріального життя безпосередня економічна діяльність займала далеко не першорядне місце. На передній план виступали "рицарські подвиги", з якими було пов'язане здобування матеріальних благ. Продуктивна праця за цих умов не могла стати самодостатньою цінністю. Крім цього, воєнний спосіб життя і пов'язана з ним небезпека, непевність у своєму майбутньому формували суто споживацьке ставлення до економічної діяльності. В перервах між воєнними походами козаку хотілося відволіктися від усіх проблем і істиний сенс життя полягав для нього у відчутті радості, веселості, насолоди від оточуючого світу, відсутності турбот. Тому козацтво любило повністю віддавати себе лінощам, безвідповідальності, гультяйству і пияцтву. Боплан пише, що "повернувшись з походу, лише п'ють та гуляють зі своїми товаришами" і "Нема серед них жодного ... хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти" [2, 25,72]. ГТєр Шевальє також говорить про козаків, що "цей народ любить напиватися більше, ніж будь-який інший народ Півночі..." [1, 41].

Відомий цілий ряд приказок запорожців стосовно вживання ними алкоголю, зокрема: "Чоловік не скотина, більше відра не вип'є"; "Розступись, душа козацька, обіллю"; "Вонзим копія в душі свої" тощо, які можуть бути свідченням поширення культу гультяйства в козацькому середовищі [Див.: 5, 238-240]. Сама ж Запорозька Січ у свідомості козаків, як свідчать козацькі думи, виступала місцем безтурботного, розгульного життя й матеріального достатку:

Ой, Січ-мати, ой, Січ-мати,

А в тій Січі добре жити:

Ой, тільки спати, спати та лежати,

Та горілочку кружати...

[Див.: 5, 239].

Цікаву думку, з приводу козацького пияцтва, яка має безпосереднє відношення до їх ставлення щодо економічного життя, висловив посол Венеціанської республіки в Україні в часи Визвольної війни Альберт Віміна. Він вважав, що козаки лише тому не живуть у повному достатку і комфорті, бо свої прибутки пропивають [Див.: 7, 79]. Такий характер життя не міг не формувати суто споживацьке ставлення до матеріальних благ, висував на перший план ідею необхідності відчуття насолоди, задоволення від їх споживання, а не участі у створенні. Ця тенденція була значно посилена поповненням з кінця XVI ст. низового козацтва представниками негербованої української шляхти. На думку ряду дослідників, зокрема, СЛеп'явка [8, 35], В.Брехуненка [9, 83-85], П.Саса [б, 119-120, 129] соціальна ідеологія українського козацтва, у тому числі й запорозького, формувалася під безпосереднім впливом "придніпровського боярства". Воно "внесло в козацтво новий суспільний зміст" рицарське самоусвідомлення козаків , яке спрямовувалося в русло соціально найбільш престижної на той час політичної орієнтації -- зрівняння в правах і свободах з ... представниками шляхетського стану" [6, 129]. Поширення в середовищі козацтва шляхетської соціально-економічної ідеології, вносило характерні для феодального класу норми ставлення до власних умов матеріального існування, безпосередньої торгово-виробничої діяльності, відносило сам зміст економічних процесів поза увагу, концентруючи її в той же час на задоволеннях, що йдуть від споживання їх наслідків.

Однак, цю тенденцію не слід вважати визначальною в соціально-економічній думці запорожців. З кінця XVI ст. лави козацтва швидкими темпами поповнювалися також масами українського селянства. За словами М.С.Грушевського, це був елемент в козацтві "зовсім відмінний -- господарський, хліборобський, вповні позитивний, який в козаччині шукав не безкарної сваволі, не добичництва, не широкого розмаху воєнної відваги, вічно-бурхливого воєнного життя, а гарантій своїх особистих і маєткових прав, права на землю, права на працю й її результати" [12, 270]. Селянство привнесло в козацьке середовище власні економічні інтереси, що не могло не призвести до відповідної корекції характеру його соціальної самосвідомості, уявлення про своє відношення до господарської діяльності, місця в системі економічних відносин. З точки зору СЛеп'явка "оселянення" козацтва обумовило появу серед його "старожитних прав" - права вільного землеробства [8, 40]. На думку А.Смолки в 20-30-х рр. XVII ст. учасники козацько-селянських повстань свідомо висунули завдання зміни соціально-економічної системи Речі Посполитої в межах України, на більш прогресивну, яка б передбачала ліквідацію кріпатства, визнання за козаками права приватної власності, вільного господарювання, заняття різного роду промислами [11, 51-52]. Вільна праця на власній землі -- цей селянський за своєю соціальною природою, ідеал соціально-економічного буття отримує запорізьке козацтво у першій половині XVII ст.

Визначаючи загальну тенденцію розвитку економічної думки запорізького козацтва, слід сказати наступне. В соціально-економічній свідомості запорожців вродовж ХУІ-ХУІІ ст. відбувалися досить складні динамічні і часом дуже суперечливі процеси. Останні можуть свідчить про те, що в своїх суспільно-економічних орієнтаціях козацтво практично ніколи не відзначалось єдністю. Лише з великими застереженнями можна говорити про спільну для всього козацтва соціально-економічну ідеологію. Умови січового життя розвинули в його середовищі систему морально-етичних норм матеріального життя, що ґрунтувалися на принципах православного віровчення. Однак, визначена православ'ям етика економічних відносин не могла мати самодостатній характер. Воєнний характер життя і пов'язаний з ним спосіб здобуття матеріальних благ, об'єктивно, відводили економічній діяльності в системі соціальних цінностей другорядне місце, формуючи споживацький ідеал матеріального існування. Остання тенденція розходилася з християнським баченням ролі продуктивної праці в суспільному житті і одночасно заклала основу для поширення в козацькому середовищі соціально-економічних прагнень характерних для феодального класу. Поповнення козацтва представниками православної шляхти значно стимулювало цей процес, що призвело до оформлення у нього програм оволодіння шляхетськими становими привілеями, у тому числі й економічними. Одночасно, серед низового козацтва йшов процес утвердження й принципово іншої соціально-економічної ідеології, яка відображала прагнення селянства.

Ці дві означені лінії в економічній думці запорозького козацтва у першій половині XVII ст. стали визначальними і являли собою систему ідей, що виражали прагнення до соціальної перспективи. Реальне становище запорізьких козаків ніколи не вважалося самодостатнім. В процесі боротьби за свої соціально-економічні права концептуальна різниця між двома ідеологічними лініями могла бути не помітною, оскільки зовні їх об'єднувала загальна ідея соціальної свободи, вільного вибору занять та права власності на землю. Однак, вона могла бути наповнена принципово різним соціально-становим змістом і в цьому проявилась її універсальність. Згодом, в ході та після Визвольної війни чітко проявилась боротьба двох соціально-економічних таборів, за якими виявилися вже усталені, сформовані і цілком самостійні ідеологічні концепції економіко-господарського ладу.

Література

1. Шевальє П'єр. Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї\ спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар. Переклад з французького видання 1663 року. - К, 1960.

2. Боплан, ГійомЛевассер де. Опис України /Гійом Левассер де Боплан. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький /П.Меріме/ Пер. з фр. -Львів, 1990.

3. Мюллер Йоган-Йоахим. Історична дисертація про козаків // КрисаченкоВ.С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У2-хкн. -Kh.L-K.J996.

4. Лясота Еріх. Діаріуш // Там же.

5. ЯворницькийД.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х тт. -Т.1.-К, 1990.

6. Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI - перша половина XVII ст.) - К, 1998.

7. Січинський В. Чужинці про Україну. - К.,1992.

8. Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - Чернігів, 1996.

9. Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном у XVI - середині XVII ст. - Київ-Запоріжжя, 1998.

10. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11-х кн., 12-ти тт. - Т.УІІ.-К, 1995.

11. Смолка А.О. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVI - початку XVIII ст. - К, 1996.

Размещено на Allbest.ru