Транспортна жандармерія доби "Великих реформ" 1860-70-х рр. у Російській імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСПОРТНА ЖАНДАРМЕРІЯ ДОБИ «ВЕЛИКИХ РЕФОРМ» 1860--70-х рр. У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Анотація

У статті розкрито основні етапи діяльності та розширення функцій транспортної жандармерії, як окремого поліційно-військового інституту у період реформ Олександра ІІ.

Ключові слова: реформи, транспортна жандармерія, жандарм, реорганізація

реформа транспортний жандармерія поліція

Доба «Великих реформ» 1860-70-х рр. зумовила модернізацію всіх сфер життя самодержавної Росії. За оцінкою О. Бойка, наздоганяюча модернізація вирізнялася такими характерними рисами: поява нових прогресивних явищ і процесів, не завдяки еволюції «знизу» - а силовій модернізації - «революції згори»; вибіркові, а не системні запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; пріоритетність окремих галузей, що в перспективі вело до деформацій структури економіки; збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового, набираючого силу укладу, та попередніх укладів, що не досягли піку свого розвитку та повністю не вичерпали своїх можливостей; порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних і політичних проблем, наростання соціальної напруги в суспільстві [1, 250-251].

Селянська, судова, земська та міська реформи вимагали змін у діяльності правоохоронних органів. Саме нововведення судової реформи (1864 р.) вимагало, поряд з реформуванням поліції, зміни системи жандармських інститутів правоохоронної сфери. Адже, як відзначає М. Єрошкін, «стара дореформенна мережа місцевих жандармських інституцій, об'єднаних у великі відомчі округи, у 1860-ті рр. виявила свою малоефективність та нераціональність» [2, 37]. Одним із перших нормативно-правових актів, з якого почалося реформування жандармських органів доби «Великих реформ», стало «Положення про Третій округ Корпусу жандармів» (від 16 лютого 1864 р.), в якому, на думку радянського історика В. Шелкопляса, «різко вирізнилася тенденція до централізації жандармерії, збільшення її кількісного складу» [2, 37].

Широке розгортання залізничного будівництва, реформування Корпусу жандармів та необхідність підвищення ефективності діяльності ПУЗ зумовило затвердження імператором Олександром ІІ 27 липня 1861 р. «Положення про поліційні управління на Санкт-Петербурзько-Варшавській і Московсько-Нижньогородській залізницях» [3, 122]. Згідно з ним, всі жандармські ескадрони та окремі залізничні команди реорганізовувались у поліційні управління залізниць: «Для поліцій- ного нагляду за залізницями створювалися особливі для кожної залізничниці поліційні управління, до складу яких входили чини Корпусу жандармів» [4, 26]. По суті це був перший нормативно-правовий акт, що безпосередньо визначав статус інституцій транспортної жандармерії - поліційних управлінь залізниць, які ще не були окремим підрозділом правоохоронної системи, а підпорядковувалися цивільним чиновникам - інспекторам відповідних залізниць [5, 27].

У січні 1867 р. міністр внутрішніх справ П. Шувалов представив імператору доповідну з пропозиціями докорінної реорганізації Корпусу жандармів, зумовленої появою у суспільстві «новых умствований и поветрий», що вимагало «від жандармського відомства діяти у відповідності до викликів часу» [6, 74]. Тоді ж П. Шувалов підпорядкував Штабу Корпусу жандармів усі управління, тому ПУЗ були вилучені з-під влади цивільного відомства та підпорядковані жандармському відомству Російської імперії. Такі дії міністра фактично завершили процес створення централізованої системи жандармських органів [5, 27].

Наступним кроком, спрямованим на вдосконалення діяльності жандармських поліційних управлінь, стало затвердження 16 березня 1867 р. «Порядку запровадження жандармського нагляду на будівництвах залізниць», яким передбачалось, що жандармське поліційне управління залізниць має бути створене на ділянці у 2000 верст, яка у свою чергу поділятиметься на 10 дільниць (200 верст кожна), і контроль над якими мали забезпечувати жандармські поліційні відділення відповідного управління. Формувався також кадровий склад ЖПУЗ, який складався з начальника жандармського поліційного управління залізниць, старших офіцерів дільниць (один на кожні 200 верст), унтер-офіцерів (на кожну станцію по два, а в столицях губерній - три) [7].

Реорганізація діяльності жандармерії, яка проводилася з літа 1866 р., завершилася прийняттям, затвердженого імператором Олександром ІІ, «Положення про Корпус жандармів» (9 вересня 1867 р.), яке законодавчо закріпило штатно-організаційні зміни жандармського відомства. Згідно цього нормативно-правового акту, «корпус складався з Головного управління та управлінь Кавказького, Варшавського та Сибірського округів, 56 губернських управлінь, 50 повітових управлінь Північно-Західного краю, агентурного складу, Петербурзького та Московського дивізіонів, 13 кінних команд та жандармських поліційних управлінь залізниць». Так, наприклад, жандармське поліційне управління Києво - Одеської залізниці нараховувало 5 начальників відділень і 110 унтер-офіцерів. За «Положенням» жандарми здобули новий правовий статус поліційної інституції, що мала виконувати «наблюдательные обязанности», які визначалися окремими підзаконними актами. Крім цього, зазначалося, що жандармські підрозділи можуть бути залучені до відновлення правопорядку лише на прохання місцевої адміністрації, коли місцева поліція була безсила самостійно протидіяти масовим заворушення і зверталася до них за допомогою. Слідчі ж функції жандармам дозволялось виконувати у виняткових ситуаціях: лише за відсутності представників поліції на місці скоєння злочину. 1869 р. почалося істотне поліпшення не тільки кількісного, а й якісного кадрового забезпечення штатів жандармських поліцейських управлінь залізниць. До штату управління увійшли: начальник, ад'ютант, начальники відділень та унтер-офіцери, кількість яких становила від 120 до 300 осіб [8, 79].

Отже, протягом 1866-1869 рр. відбувалася подальша реорганізація діяльності Корпусу жандармів, зумовлена «великими реформами», яка мала своїм наслідком передачу жандармських поліційних управлінь залізниць з підпорядкування міністерства шляхів сполучень у відання Шефу жандармів, ставши заходом, спрямованим на подальшу централізацію системи управління поліційними підрозділами й удосконалення механізму управління жандармськими поліційними управліннями, які з окремого підрозділу цивільного міністерства перетворювалися на загальноімперський інститут правоохоронної системи.

У квітні 1871 р. П. Шувалов звернувся до міністра юстиції К. Палена, з пропозицією вироблення «нових правил для співпраці», які б сприяли об'єднанню зусиль імперських інститутів влади у боротьбі з наростаючою діяльністю радикальної опозиції [9, 121]. Наслідком цього стало створення міжвідомчої комісії, яка розробила проект «Правил про порядок дії підлеглих Корпусу жандармів при розслідуванні злочинів», який, хоча і суперечив «Статуту Кримінального Судочинства» (1864 р.), але передбачав необхідність забезпечити сприяння жандармів судовим органам у виявленні злочинів та регламентував їхні дії під час досудового дізнання при розслідуванні державних злочинів [5, 6465]. Отже, відтепер процедуру попереднього слідства при розслідуванні політичних злочинів здійснювали винятково жандарми, за поданням прокуратури [5, 47].

19 травня 1871 р. іменним Імператорським указом «Правила» було затверджено і вони набули юридичної сили закону. Нормативний зміст затвердженого акту регламентував такі сфери у діяльності Корпусу жандармів, як порядок дій чинів додаткового штату ГЖУ та повітових жандармських управлінь, чинів ЖПУЗ та процедуру дізнання у справах державних злочинів [10, 91]. Нововведеннями «закону 1871 року» стали також, закріплені за жандармами: 1) функції поліції; 2) повноваження в обов'язковому порядку проводити попереднє слідство за розслідування політичних злочинів; 3) право затримувати осіб, які підпали під підозру (як «політичних, так і цивільних»); 4) право досудового розслідування у справах неполітичного характеру, за дорученням прокурора. Отже, головним нововведенням цього акту була передача із компетенції слідчих суду повноваження здійснювати попереднє слідство жандармам, в тому числі у «справах політичних» [11, 235]. Закон зобов'язував також жандармів проводити процедуру попереднього слідства. Враховувались і вимоги судової реформи (1864 р.) щодо збереження за прокурором повноважень контролю за діями жандармів зі збирання доказів у ході попереднього слідства.

«Правила» 1871 р. мали важливе значення й у функціонуванні жандармських поліційних управлінь залізниць. Так, їхні норми визначали, що жандарми ЖПУЗ, на ввірених їм ділянках, за розслідування злочинів та інших протиправних дій, мали виконувати повноваження загальної поліції. При цьому «жандарми ЖПУЗ мають в обов'язковому порядку інформувати органи прокуратури та судового слідчого про всі правопорушення; до прибуття судового слідчого на місце злочину повинні виконати всі дії попереднього слідства, розпочавши процедуру або самостійно, або за поданням прокурора» [8, 24]. Таким чином, ЖПУЗ, на рівні з військовослужбовцями Корпусу жандармів, були юридично наділені в ряді випадків повноваженнями загальної поліції, що значно розширило їхні повноваження та компетенцію.

Реалізація норм «Положення» (1867 р.) та проведення воєнної реформи (1874 р.), що передбачало скасування станового принципу набору до поліції та запровадження вільнонайманого принципу комплектування, зумовило кадрові та реорганізаційні зміни й ЖПУЗ. Перша реорганізація останніх відбулася 1873 р., внаслідок утворення 8 нових ЖПУЗ, які контролювали рівну протяжність залізничних шляхів сполучень. Райони ЖПУЗ утворювались у межах, сполучених між собою, однієї або декількох залізниць, із розрахунку, щоб, контрольована управлінням, територія не перевищувала 2000 верст [8, 2]. У 1880 р. кадровий склад ЖПУЗ нараховував 126 офіцерів, 2432 молодших офіцери та рядових, а на 1 січня 1895 р., відповідно, 217 і 4170 [2, 1090].

З 1875 р. Корпус жандармів почали називати Окремим корпусом жандармів (ОКЖ), з відповідними змінами найменувань Штабу корпусу та посад начальника та його помічника [13]. Набуття нового статусу вищим поліційним відомством розширювало повноваження ЖПУЗ. Так, у відповідності до циркуляру № 52 від 5 грудня 1875 р. Штабу Окремого корпусу жандармів, офіцери залізничної жандармерії, в разі необхідності проведення додаткових слідчих дій поза межами району залізниці, зобов'язані були передавати матеріали попереднього слідства начальникам ЖПУЗ [8, 23].

Новий етап у діяльності ЖПУЗ припав на кінець 1870-х рр. і був спричинений загостренням внутрішньополітичної кризи у Російській імперії. Це було викликано складним становищем у сільському господарстві, розладнаною фінансовою системою, витратами у ході російсько-турецької війни 1877-1878 рр., наростанням політичного терору з боку революціонерів-ради- калів. Наслідком таких подій стало прийняття царським урядом ряду законів, спрямованих на посилення боротьби з наростаючою терористичною діяльністю революціонерів, що значною мірою змінило роль і становище Окремого корпусу жандармів та його складової структурної частини - ЖПУЗ [10, 93].

Шукаючи ефективних методів боротьби з терористами, в липні 1878 р. імператор Олександр ІІ скликав Особливу нараду, у складі міністра юстиції, товариша міністра внутрішніх справ і начальника Ш-го Відділення генерала М. Мєзєнцева. За її рішенням, жандармам ІІІ-го Відділення дозволялось заарештовувати всіх, хто викликав підозру, а за наявності достатньої кількості доказів щодо антидержавної діяльності, повідомивши про це міністра юстиції, - здійснювати арешт та відправляти на заслання [10, 88].

1 вересня 1878 р. прийняті «Высочайше утвержденные Правила», тимчасового характеру, що містили положення про необхідні заходи для забезпечення суспільного спокою та безпеки. 20 вересня 1878 р. Штабом Окремого Корпусу виданий циркуляр № 120, за яким, «Правила» було направлено до ЖПУЗ та ГЖУ За цим нормативно-правовим актом, жандармам ЖПУЗ надавалося «право арешту осіб, які підпадали під підозру у вчиненні антидержавних дій», а також «осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, за участь у масових заворушеннях чи виступах політичного характеру». При цьому, жандарми мали право не лише заарештовувати, але й «самочинно, без санкції прокурора, застосовувати адміністративні покарання (зокрема висилку на заслання)». Зазначалося, що «рішення про адміністративне заслання приймається при згоді шефа жандармів та міністра внутрішніх справ». Такі норми, порівняно з «Положенням» 1871 р., значно розширювали адміністративні повноваження жандармів, посилюючи їхню роль у боротьбі з радикальною політичною опозицією, що засвідчило поступовий відхід царського уряду від курсу демократизації суспільно- політичного життя, від духу «доби великих реформ».

25 вересня 1878 р. разом з ГЖУ, ЖПУЗ отримали таємний циркуляр №9 137 шефа жандармів, в якому конкретизувалося застосування основних норм тимчасових «Правил», зазначалося, що адміністративні впровадження жандармами залізниць повинні відповідати таким вимогам: «Слідчі дії мають проводитися лише за наявності відповідної постанови, яка обґрунтовувала б правомірність дій щодо осіб, які підозрюються у протиправних діяннях; за обшуку затриманої особи та обшуку її помешкання має бути складено відповідний протокол; затримані та свідки особистими підписами засвідчують протокол допиту; затриманим особам мають бути надані для ознайомлення речові докази; затриманий має бути особисто ознайомлений з постановою про арешт, про звільнення, про завершення розгляду справи; постанова щодо завершення розгляду справи має бути обґрунтованою» [5, 51]. Ці «Правила» доповнювалися також спеціальними інструкціями, які визначали організаційні форми діяльності ЖПУЗ. Так, однією зі спеціальних інструкцій були «Обов'язки жандармської поліції при будівництві залізниці (крім загальних)» [14, 1-2].

Кризовий стан 1879-1881 рр., в якому опинилась імперія (наростання робітничого руху, селянських виступів, терористична активність революційної організації «Народна воля», котра організувала 7 замахів на царя і вчинила його вбивство 1 березня 1881 р.), змусила її уряд шукати шляхи вдосконалення механізму державної безпеки, непорушності засад її самодержавного устрою, ліквідації міжвідомчої конкуренції та суперництва у боротьбі з революційним терором. Як наслідок, на початку 1880-х рр. у системі МВС Російської імперії відбулося об'єднання функцій з охорони державного ладу, порядку управління та підтримки громадського порядку. На думку сучасних істориків, ефективність об'єднання в одному правоохоронному відомстві функцій забезпечення державної безпеки, контррозвідки, охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю було досить неоднозначним заходом самодержавства стосовно реформування вищої поліції, з погляду інтересів збереження недоторканості засад імперської державності [15, 141]. Втім, 1881 р. відбулося остаточне розмежування повноважень ГЖУ та ЖПУЗ у сфері юридичного визначення слідчих повноважень офіцерів останнього за проведення попереднього слідства.

Таким чином, можна стверджувати, що практика розслідування політичних злочинів у системі правоохоронних органів самодержавної Росії йшла шляхом подальшого розширення повноважень губернських жандармських поліційних управлінь та посилення їхньої ролі за розгляду справ щодо державних злочинів, тоді як транспортна жандармерія за своїми повноваженнями набувала ознак загальної поліції.

Література

1. Бойко О. Історія України. -- К., 2007.

2. Шелкопляс В. Полицейская реформа в России в 60-х годах ХІХ века. -- Минск, 1981.

3. Путеводитель по Государственному архиву Российской Федерации. -- М.,1994.

4. Мамлеева Д. Организационно-правовые формы деятельности транспортной полиции России в ХІХ веке: историко-правовое исследование: Автореф. дисс. ... канд. юр. наук. -- М., 2010.

5. Гончарова Ю. Жандармские полицейские управления железных дорог: 1867--1917 гг.: Дисс. ... канд. юр. наук. -- М, 2000.

6. Ярмыш А. Наблюдать неотступно. -- К., 1992.

7. Центральний державний історичний архів України у Києві (далі -- ЦДІАУК). -- Ф. 278. -- Оп. 1. -- Спр. 1.

8. Справочная книжка для нижних чинов Жандармских полицейских управлений железных дорог / Сост. П. Федоров. -- СПб., 1903.

9. Оржеховский И.В. Из истории внутренней политики самодержавия в 60--70-х гг. XIX в. -- Горький, 1974.

10. Чайковський А., ЩербакМ. За законом і над законом. -- К., 1996.

11. Ерошкин Н. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. -- М., 1968.

12. Вестник Министерства путей сообщения. --1897. -- Ns 50.

13. ЦДІАУК. -- Ф. 309. -- Оп. 1. -- Спр. 1.

14. Тимофеев Л. Справочная книжка для чинов жандармских полицейских управлений железных дорог. -- СПб., 1895.

15. Министерская система в Российской империи: К 200-летию министерств в России. -- М., 2007.

Размещено на Allbest.ru