Соціалістична складова Міжнародного кооперативного руху: ретроспективний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛІСТИЧНА СКЛАДОВА МІЖНАРОДНОГО КООПЕРАТИВНОГО РУХУ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

У статті зроблено аналіз соціалістичної складової Міжнародного кооперативного руху.

Ключові слова: Міжнародний кооперативний рух, соціалістична ідеологія, «кооперативний соціалізм».

Основою демократії, як відомо, є не лише політичний, а й економічний плюралізм. Після проголошення незалежності, протягом 1990-х рр. в Україні сформувалися передумови для відродження національних політичних партій та різних форм виробництва і власності, серед них і кооперація. Посилюється співробітництво та інтеграція кооперативних товариств на місцевому і національному рівні. У 2001 р. створено національний кооперативний альянс України [1]. У Законі України «Про кооперацію» (2003 р.) задекларовані основні принципи діяльності українських кооперативів [2]. Започаткована діяльність кредитних спілок та сільськогосподарських кооперативів. Реформується і долає кризу споживча кооперація. Відновлюються виробничі сільськогосподарські товариства, промислові, транспортні, житлові, дачні кооперативи. Україна намагається стати активним суб'єктом міжнародних відносин, а це вимагає виконання певних міжнародних принципів. Метою цієї розвідки є спроба розкрити взаємозв'язок світових політичних та економічних інститутів, прослідкувати етапи розвитку світової кооперативної системи в контексті становлення (соціалістичних) демократичних принципів, що форматують сучасні міжнародні відносини.

Історіографія питання різноманітна і охоплює роботи політологічного, економічного, суспільствознавчого рівня. Сучасні дослідження вирізняються багатоплановістю, меншою заангажованістю, порівняно з радянськими, та намаганням реально з'ясувати зміст активізації соціальних рухів початку ХХ ст., їх економічну складову, громадську ініціативу, здатність реально впливати на міжнародні події [3].

На початку ХХ ст. соціалістичний рух розколовся на кілька частин. У кожній країні Європи з'явилися по декілька соціалістичних партій, що мали різні програми. При цьому, кожна з партій розкололася на ортодоксів і ревізіоністів. Кожна частина соціалістичних партій мала власне уявлення про сутність кооперації і її роль в перетворенні суспільства [4]. Типовим прикладом розбіжностей служили соціалісти Росії. РСДРП (і більшовики, і меншовики) розглядала кооперацію і як одну з форм організації праці, і як самодіяльну організацію трудящих. На думку більшовиків, кооперативи були не в змозі переродити капіталістичну економіку в соціалістичну. Навпаки, вони були змушені використовувати капіталістичні методи господарювання, пристосовуватися до капіталізму і тим самим перетворюватися в колективних підприємців. Отже, перехід від капіталізму до соціалізму шляхом кількісного зростання кооперативів вважався неможливим [5].

Після революції 1905 р. в РСДРП виділилася група правих меншовиків на чолі з Прокоповичем і Кусковим, які сформулювали російський варіант «кооперативного соціалізму», проголосивши незалежність кооперації відносно до соціалістичної партії. У тогочасному суспільстві кооперації не давали кредитів, обкладали великими податками, а з законодавчого боку тиснули при створенні нових кооперативів. Тому при здійсненні кооперативного будівництва треба було враховувати, що створення теорії про політичний та релігійний нейтралітет в значній мірі зумовлено включенням до складу кооперативного членства вихідців із буржуазії [6].

Партія соціалістів революціонерів (есери) розглядала кооперацію як некапіталістичну форму землеробства, звільнення праці та власності «знизу» в умовах капіталізму. У своїх теоретичних розробках партія відводила кооперації винятково важливу роль у процесі створення об'єктивних передумов для будівництва нового суспільства, оскільки вважала, що кооперація вже за капіталізму створює підстави товариської рівності, прав і обов'язків, характерних для соціалізму. Найважливіше значення есери відводили розподільній функції кооперації, об' єднання в неї споживача і виробника, на противагу капіталістичної анархії і конкуренції. Після перемоги революції есери бачили в кооперації головний спосіб перетворення одноосібного селянського господарства в колективне[7].

Російські соціалісти, зайняті революційною боротьбою в підпіллі, практичної кооперативної роботи не вели і кооперацію Росії очолювали колишні народники, що відійшли від революційної діяльності і сповідували теорію «малих добрих справ». На конгресах МКА Московський Союз представляли такі відомі кооперативні діячі, як І. Озеров, Д. Коробов, В. Зельгейм. За своїми переконаннями, вони були прихильниками утворення нового життя через кооперацію, її політичного нейтралітету і незалежності від держави [8].

Подібні розбіжності пронизували весь соціалістичний рух, тому він не міг протистояти єдиному фронту буржуазному реформаторства, теорії «кооперативного капіталізму». Це яскраво проявилося на VI конгресі МКА, що відбувся 1904 р. в Будапешті, де сталася гостра дискусія між прихильниками теорій «кооперативного соціалізму», який отримав більшість, й ідеологами «кооперативного капіталізму». Прийнята резолюція проголосила кооперацію універсальним засобом перетворення капіталістичного ладу, тобто перемогли прихильники «кооперативного соціалізму». Результатом цього стала спроба частини німецьких і австрійських кооператорів створити опозиційний союз і тим самим розколоти МКА, чого не сталося через бурхливе зростання робочої кооперації. 'VII конгрес МКА, що відбувся в м. Кремоне, приділив основну увагу конкретним соціальним питанням діяльності кооперації і завершився перемогою соціалістів. Вони склали більшість у новому ЦК.

Після кремонського конгресу розвиток кооперації прискорився. Розширилася географія кооперативного руху. Більшість кооперативних організацій країн Європи працювала під керівництвом соціалістів. У міру наближення Першої світової війни, розкол у ІІ Соціалістичному Інтернаціоналі наростав. У 1910 р. Соціалістичний інтернаціонал на VIII конгресі в Копенгагені обговорив питання взаємин кооперації та політичних партій. Конгрес навіть утворив кооперативну комісію з 75 представників від партій 20 країн. У комісії розгорнулася боротьба між В.Леніним і правими соціалістами, які перемогли і провели резолюцію про політичний нейтралітет кооперації [9].

У тому ж 1910 р. відбувся і VIII конгрес МКА. Його делегати прийшли до висновку, що неможливо обумовлювати членство в МКА повним політичним нейтралітетом діяльності в національних рамках певної кооперативної організації. Було запропоновано підтримати політичний нейтралітет тільки на рівні МКА. Конгрес прийняв спеціальні резолюції щодо програм економічного розвитку та боротьби проти небезпеки світової війни. Це ж питання було одним з головних на останньому передвоєнному конгресі МКА, що відбувся 1913 р. в Глазго. Намагаючись зміцнити антивоєнний фронт, конгрес закликав до встановлення співпраці між споживчими кооперативами та професійними спілками, а також до відновлення членства тих кооперативів, які раніше вийшли з МКА.

Перша світова війна перервала регулярне спілкування між національними кооперативними організаціями в рамках МКА. Ці роки були найважчими в історії міжнародного кооперативного руху. Основною подією цього етапу стала Жовтнева революція в Росії, що розколола світ на дві соціальні системи. Новий етап почався не тільки в міждержавних відносинах, але і в розвитку багатостороннього неурядового спілкування, а МКА був однією з найбільших міжнародних неурядових організацій того часу.

Керівники МКА заявили про невідповідність радянської кооперації кооперативним принципам. Незважаючи на те, що радянський Центросоюз, згідно зі статутом, продовжував виплачувати щорічний внесок в МКА, його лідери не допускали радянських представників на засідання керівних органів Альянсу. Всупереч статуту, який закріплював право призначати членів ЦК МКА за національними організаціями, керівництво Альянсу продовжувало вважати членами ЦК МКА дореволюційних керівників Центросоюзу, які емігрували за кордон. Вони ж розпоряджалися кооперативними фондами в банках західних країн (більше 5 млн. руб.).

Навесні 1919 р. створено ІІІ Комуністичний Інтернаціонал. Його програма і резолюція конгресів містили різку критику теорії «кооперативного соціалізму» і передбачали заміну в різних країнах кооперативних керівників-реформістів комуністами, революціонерами. З приходом комуністів до правління Центросоюзу, там почали виношувати ідею створення, на противагу МКА, нового кооперативного міжнародного об'єднання. У березні 1921 р. Рада Центросоюзу вирішила утворити міжнародне організаційне бюро з пропаганди ідей Комінтерну серед робітників-кооператорів. До складу бюро увійшли п'ять кооператорів-комуністів. Один з них, С.Розовський у журналі «Союз споживачів» опублікував навіть «Проект Статуту Міжнародної Кооперативної Федерації», що залишився нездійсненим. Проте, Міжнародна кооперативна конференція, що відбулася 1921 р. в Москві, під час роботи ІІ Конгресу Комінтерну, створила його кооперативну секцію з представників від Росії, Австрії, Німеччини та Болгарії. Це засвідчило існування реальної загрози розколу Міжнародного кооперативного руху на «білих» і «червоних» [10].

Однак розколу знову не сталося, кооперативна солідарність виявилася сильнішою за ідейні розбіжності. З весни 1918 р., коли Антанта ввела економічну блокаду РРФСР, експортні та імпортні операції країни були скорочені до мінімуму та зовнішня торгівля частково зберіглася тільки в кооперативній формі. У розпал громадянської війни та іноземної військової інтервенції РРФСР відвідала міжнародна кооперативна комісія. Вона ретельно ознайомилася з положенням російської кооперації і констатувала, що немає ніяких підстав ставити під сумнів її справжність.

В умовах світової економічної кризи зросла об'єктивна зацікавленість країн Заходу в нормалізації відносин та налагодженні економічних зв'язків з РСФРР. У січні 1920 р. Вища Рада Антанти на своєму засіданні в Парижі ухвалила рішення про скасування економічної блокади Росії і вирішила надати деякі пільги російським кооперативним організаціям. Радянський уряд негайно почав використовувати можливості Центросоюзу, інтенсивно розвивав кооперативні відносини із сільськогосподарським населенням. У зв'язку з голодом у Поволжі, який загрожував 35 мільйонам людських життів, правління Центросоюзу звернулося до Х конгресу МКА в Базелі з проханням надати негайну допомогу. Конгрес прийняв резолюцію «Про надання допомоги голодуючим Росії». Кошти, що надійшли до Альянсу від кооператорів різних країн, склали кілька сот тисяч фунтів стерлінгів і були передані Укоопспілці. Були укладені торговельні угоди між Центросоюзом і західними партнерами. Перша делегація радянських кооператорів в складі Красіна та Ногина організувала в Лондоні 1920 р. першу радянську зовнішньоторговельну організацію - всеросійське кооперативне товариство (АРКОС), яка була філією Центросоюзу і працювала за його дорученнями. У Лондоні 16 березня 1921 р., за допомоги англійських і шотландських кооператорів, підписаний перший торговий договір з РРФСР. Х конгрес МКА в Базелі також ухвалив рішення про відновлення членства Центросоюзу в Альянсі [11]. МКА визнав, що радянська кооперація відповідає кооперативним принципам та інтересам трудящих. Для подальшого зміцнення єдності міжнародного кооперативного руху в 1923 р. МКА опублікував Маніфест про заснування Міжнародного дня кооперації. З цього часу кооператори всього світу широко використовують Міжнародний день кооперації для демонстрації своїх економічних і політичних вимог.

Безумовно МКА визначав рівень своїх відносин з тією чи іншою політичною силою, виходячи із економічних інтересів своїх членів, але і нехтувати їхніми політичними уподобаннями також не міг. На початку ХХ ст. більшість членів кооперативного руху були робітники, що визначало політичні уподобання альянсу. Політичні партії, в свою чергу, всіляко використовували кооперацію (громадську організацію) як плацдарм для ідеологічних боїв. Для розуміння змісту питання наведемо частину звіту одного із засновників комуністичної робітничої партії Німеччини К. Шредера, з яким він виступив на VII Конгресі Комінтерну:

«С момента исключения потребительского кооператива в Мерзебурге... обострение борьбы реформистов против революционной опозиции в кооперации вступает в новою фазу.. В соответствии с установленной VI Конгрессом тактической линией борьбы против реформизма, отказались от проводимой до тех пор частично линии отступления под напором реформистов. В целях расширения базы оппозиции, ХІІ-й съезд партии постановил организационно объединить все оппозиционные элементы кооперативного движения в оппозиционных группах... Наряду с этим, необходимо согласовать тактику оппозиционных кооперативов с генеральной линией партии. Этот поворот ещё не повсюду проведён. В важнейших кооперативах мы, однако, уже подготовляли членов к возможности исключения из Центрального Союза, проводим мобилизацию членской массы против раскольнической политики реформистов и создаём предпосылки для финансовой независимости оппозиционных кооперативов...

Главные недостатки объясняются недостаточной связью Кооперативной Секции с отдельными странами, которая не может быть установлена только письменно. Весь опыт нашей работы... показывает, что необходимо, по крайней мере, каждые полгода устраивать совещания Кооперации с представителями 3 - 4 важнейших стран. На этих совещаниях можно было бы поставить на обсуждение актуальные проблемы движения в отдельных странах и задачи Кооперации в этом отношении» [12]. Варто також відмітити, що сам К. Шредер, відійшов від комуністичного руху, утворивши ліве крило в соціал-демократичній партії Німеччини.

Отже, світовий кооперативний рух першої третини ХХ ст. був тісно пов'язаний з пануючими на той момент ідеологічними течіями. Соціалістичні ідеї, які заполонили робітничу громаду та безпосередньо очільників МКА, впливали на зміст рішень, на принципи, що визначали діяльність кооперації. Проголошена політика нейтралітету швидше була політикою лавірування між «правими» та «лівими», між «білими» та «червоними», що і дало можливість зберегти єдність кооперації й її авторитет не лише в економічній, а й політичній сферах до сьогодення. МКА як найбільш впливова громадська організація початку ХХ ст. доклав максимум зусиль, щоб захистити трудящих від злиднів, від наступу монополій, від ідеологічних експериментів, що були далекими від принципів кооперації. Безумовно, соціалістичні ідеї в знаній мірі формували політику МКА, хоча сам соціалістичний рух визначився зі змістом своїх принципів лише в середині ХХ ст. Ці дві базові ідеї (кооперація та соціальна справедливість) були домінуючими впродовж всього минулого століття.

Література

1. Концепція розвитку національного кооперативного руху. - К., 2001.

2. Закон України «Про кооперацію» // Голос України. - 2003. - 28 серпня.

3. Журба М. Міжнародні зв 'язки споживчої кооперації України в 1922 - 1927рр. // Історія науки і біографіс- тика. - 1926. - Ns 1; Основи кооперації: Навч. посібник /С. Бабенко та ін. - К., 2004; Файн Л. Российская кооперация: историко-теоретический очерк. 1861 - 1930. -- Иваново, 2002; Вахитов К. Кооперация: теория, история, практика: Избранные изречения, факты, материалы, комментарии. - К., 2004; Кочарова З. Исторический опыт развития кооперации в 20 - 40-е годы // Вестник Воронежского государственного университета. - 2008. - N 1.

4. Морозов Г.И. Международные организации. - М., 1969.

5. Крашенинников А.И., Морозов А.М Международное кооперативное движение. - М., 1977.

6. Вахитов К.И. Кооперация: теория, история, практика. - М., 2004.

7. Теплова Л.Е., Уколова Л.В., Тихонович Н.В. Кооперативное движение. - М., 2003.

8. Ваткинс В.П. Международный Кооперативный Альянс 1895 - 1970 гг. - Б. м., б. г.

9. Коряков И.А. Принципы кооперативного движения. - Чита, 1998.

10. РГАСПИ. - Ф. 506. - Оп. 1. - Д. 38.

11. Голець В.В. Кооперація і неп (20-ті роки ХХ ст.). - Чернігів, 2006.

12. РГАСПИ. - Ф. 506. - Оп. 1. - Д. 103.

Размещено на Allbest.ru