Історіографія досліджень функціонування Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історіографія досліджень функціонування Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

С.А. Лапшин

Актуальність проблеми полягає в тому, що, незважаючи на широке коло досліджень, які здійснювалися з часу заснування Правління гетьманського уряду (далі ПГУ) у 1734 р., питання його функціонування можна назвати недостатньо дослідженим, по суті таким, що випало з поля зору істориків. В історіографії проблеми умовно можна виокремити ряд етапів, які відрізняються методами і ґрунтовністю теоретичного осмислення окремих аспектів, співзвучних з темою заснування та функціонування ПГУ: перший етап-середина XVIII початок ХІХ ст., другий - 1820-90-ті рр., третій - кінець ХІХ-початок ХХ ст., четвертий - 1920-80-ті рр., п'ятий - сучасний - від 1990-х рр.

Дослідження періоду середини XVIII ст. були ідеологічною основою для легітимізації автономних прав України в умовах посилення централізаторської політики Російської імперії. Характерним виявом старшинської ідеології періоду гетьманування К. Розумовського є поема «Разговор Великороссии с Малороссией», датована 1762 р. Її автор - С. Дівович - негативно оцінив інкорпораційні заходи Російської імперії, обґрунтовуючи «рівність Великої та Малої Росії» та зауважуючи, що Україна добровільно об'єдналася з Росією, а тому їхні статуси рівні [1, 61].

Широко відомим твором цього періоду є й «Історія Русів». Відповідно до своїх національно-державних поглядів, її автор подав тему ПГУ в контексті антитези: «Україна - Росія». Він засудив інкорпораційні заходи російського уряду, а також українську старшину, яка прагнула здобути якнайбільше маєтків, «залишивши народ чекати Божого спасіння» [2, 295].

Серед досліджень цього періоду відзначимо також напрацювання В. Рубана - «Краткая летопись Мальїя России», П. - Симоновського - «Краткое описание о казацком малороссийском народе...», О. Рігельмана - «Летописное повествование о Малой России», О. Шафонського - «Чернігівського намісництва топографічний опис». Зміст більшості праць цього періоду позначений не стільки науковим аналізом подій, скільки розмірковуваннями авторів стосовно політичної та економічної ситуації в Гетьманщині.

На другому етапі розвитку історіографії проблеми (1820-90-ті рр.) переважали праці представників народницької школи. Вони вважали за необхідне досліджувати народ як головного носія національних цінностей та культури. Цей період характеризується застосуванням наукових методів, залученням архівних документів до досліджень історії Гетьманщини 30-50-х рр. ХVIII ст. Науковий аналіз історії Гетьманщини започатковано Д. Бантиш-Каменським, який, ґрунтуючись на працях Х. Манштейна, О. Рігельмана, українських літописах та документах російських архівів, проаналізував історію України в контексті історії Російської імперії [3]. Започатковану ним традицію наукового аналізу історії Гетьманщини, на цьому етапі розвивали М. Маркевич, С. Зарульський, М. Костомаров, О. Лазаревський та ін. Провідна ідея творів цього часу - обґрунтування окремішності українського народу та його права на власну державу.

Серед представників української історіографії першої половини ХІХ ст. поважне місце займає дослідження М. Марковича «Історія Малоросії». Досліджуючи створення та функціонування ПГУ, автор наводить персональний склад та повноваження колегії. Значну увагу історик приділив проблемі Російсько-турецької війни та участі в ній козаків. Праця пройнята глибоким українським патріотизмом, тому автор позитивно оцінює політику імператриці Єлизавети Петрівни і обрання гетьманом К. Розумовського [4].

Натомість О. Маркевич у праці «Южная Русь при Екатерине ІІ» дослідив історію України крізь призму впливу Російської імперії. Історик коротко зазначав, що за часів імператриці Анни Іоанівни гетьманство було скасоване і відновлене Єлизаветою Петрівною 1750 р. Відновлення гетьманства автор пояснював доброзичливістю імператриці Єлизавети Петрівни до О. Розумовського [5].

Визначну роль у вітчизняній історіографії відіграв і М. Костомаров. У роботі «Книга буття українського народу» [6] та статті «Две русские народности» [7] він доводив розбіжності між росіянами й українцями, обґрунтовуючи ідею окремішності українського народу, право на власну державу та самостійність історичного розвитку.

В. Антонович, будучи основоположником наукової школи істориків-документалістів, у розвідці «Про козацькі часи на Україні» зазначав, що уряд Анни Іоанівни стосовно України повернувся до політики Петра І. Характеризуючи функціонування ПГУ, автор наголошував на зловживаннях російського генералітету. Серед причин скасування колегії й відновлення гетьманства дослідник відзначав ліквідацію урядом Єлизавети Петрівни німецького шаблону в управлінні Російською імперією та особистими якостями імператриці, яка «щиро бажала ощасливити своїх підданих» [8].

Важливе значення для вивчення функціонування ПГУ мають дослідження О. Лазаревського. В розробці «Люди Старой Малороссии. Марковичі», на основі архівних матеріалів та «Щоденника» Я. Марковича, історик дослідив державну діяльність Андрія та Якова Марковичів. Зокрема, характеризуючи участь останнього в роботі ПГУ, автор зазначив: вона обмежувалася тим, що на постановах ПГУ він «прикладывал» і свою руку [9]. У статті «Суды в старой Малороссии» О. Лазаревський проаналізував судову систему України. Зокрема відзначив, що із заснуванням ПГУ ГВС втратив статус спеціалізованої інстанції, оскільки серед його членів були представники генеральної старшини, які одночасно брали участь у роботі ПГУ [10].

Важливою є і розвідка О. Лазаревського «Описание старой Малороссии», яка містить матеріал для вивчення адміністративної діяльності ПГУ, а також державної еліти України. Так, історик зауважив, що в часи функціонування ПГУ ще не було поділу між адміністративною та судовою галузями [11]. У статті «Из истории сел и селян Левобережной Малороссии» [12] він зазначив, що в 1730-40-х рр., через Російсько-турецьку війну, намагання старшин та імперських адміністраторів захопити селянські та козацькі землі, перетворивши на своїх кріпаків, значно загострилася соціально-економічна ситуація в Україні.

Проблема українського державотворення XVII-ХVШ ст. - була важливим напрямом досліджень і журналу «Киевская старина» у 80-х рр. ХІХ-на початку XX ст. Так, у статті «Князь А. И. Шаховской и вопрос об управлении Малороссией» В. Пічета охарактеризував заходи цього посадовця, спрямовані на недопущення передачі влади козацькій старшині в останні місяці життя гетьмана Д. Апостола. Важливе значення має публікація листування між О. Шаховським і канцлером Е. Біроном, з приводу змін в управлінні Україною. Історик дійшов висновку, що повідомлення О. Шаховського були основними в ході ліквідації інституту гетьманства й обмеження політичної автономії України [13].

Важливе значення для характеристики суспільних відносин в України досліджуваного періоду має і стаття В. Модзалевського «К истории отношений между великороссийскими офицерами и малороссийскими урядниками». Історик негативно оцінив функціонування ПГУ, зазначивши, що, зі створенням колегії, управління Україною перейшло до російських офіцерів: «Замість справедливих і чесних порядків, українське населення бачило російських офіцерів, призвичаєних до жорстокої поведінки» [14, 143].

У статті «К истории финансов в Малороссии и Слободской Украине» І. Теличенко [15], характеризуючи державні витрати в роки функціонування ПГУ, зауважив, що витрати на військові потреби вдвічі перевищували решту, що було характерно для країн з агресивною зовнішньою політикою. У розвідці «До історії грошової лічби і монети на Лівобережній Україні» [16] А. Єршов, на основі аналізу архівних джерел, висвітлив заходи ПГУ щодо заміни польської монети російською. На думку дослідника, це сприяло включенню української економіки до загальноімперського ринку. Дослідженню політики ПГУ у торговельній галузі присвячена стаття І. Лучицького «К истории торговли в Малороссии ХУШ в.» [17]. Історик відзначив, що заходи ПГУ в торговельній галузі були спрямовані на обмеження російським капіталом українського й іноземного - заборона ввозу ряду товарів підірвала економічні позиції українського купецтва. Автор пояснював таку політику тим, що для Російської імперії Гетьманщина була економічним плацдармом, а не рівнозначним партнером.

Третій етап історичних досліджень, присвячених функціонуванню ПГУ (кінець ХІХ-початок ХХ ст.) - час посилення імперської політики, революційних потрясінь і Першої світової війни. Синтез народницьких і державницьких поглядів на історичне минуле України був здійснений М.Г. рушевським. Дослідник вивчав політичну і соціально-економічну історію України, ввівдо наукового обігу та критично осмислив значний документальний матеріал. Так, у праці «Ілюстрована історія України» вчений зазначив, що військовий устрій Гетьманщини неодмінно мав змінитися цивільною системою управління. До Вищих державних органів України історик відніс Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд та Канцелярію малоросійських зборів. Аналізуючи українську політику Російської імперії, він зауважив, що, зорієнтованість стосовно перетворення України на провінцію, перекреслила можливості для встановлення дружніх відносин між двома державами. Характеризуючи заснування та функціонування ПГУ, М. Грушевський зауважив, що в ГВК зосереджувалося управління адміністративними та військовими справами. Крім того, у 1734 р. ГВК, об'єднавшись з «правлячою колегією», утворила ПГУ [18].

В дослідженнях політичної та економічної історії Гетьманщини, зокрема щодо функціонування ПГУ, в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. помітне місце займають роботи І. Джиджори: «Нові причинки до історії відносин російського уряду до України в 1720-1730-ті рр.», «Економічна політика російського правительства супроти України в 1710-1730-х рр.». У цих розробках історик висвітлив розвиток державного управління України у 1720-1740-х рр. та централізаторську політику російського уряду.

Напрацюваннями М. Слабченка в українській історіографії сформовано історико-економічний напрям. У книзі «Малорусский полк в административном отношении» та статті «Центральные учреждения Украины ХVII-ХVIII в.» ним проаналізовані відносини України та Російської імперії, державний устрій України, повноваження вищих державних органів та їхню трансформацію, а також економічні та політичні умови, за яких розвивалася українська економіка в 1730-40-х рр. [19].

Дослідження радянських науковців 20-80-х рр. ХХ ст., за спрямованістю й об'єктивністю, можна поділити на обмежено-об'єктивний аналіз у 1920-х рр., ідеологізовану літературу 1930-х-першої половини 80-х рр. та виважені публікації другої половини 1980-х рр.

Після лютневої революції 1917 р., керуючись настановами В. Леніна про партійність літератури і класовий підхід до історії й абсолютизуючи марксистські догми, комуністична партія поставила перед кафедрами історії України завдання дати марксистське трактування подій та явищ минулого. Аналіз історіографічної бази дослідження радянського періоду свідчить про відсутність комплексних праць з політичної історії України ХVШ ст. Хоча окремі аспекти соціально-економічної та суспільно-політичної історії Гетьманщини представлено у наукових розвідках В. Дядиченка - «Нариси суспільного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку ХУІІІ ст.», А. Пашука - «Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст. (1648-1782)», К. Гуслистого та ін. Це пояснюється тим, що радянські історики вбачали в ліквідації автономії Гетьманщини небезпечне питання, яке необхідно було ігнорувати.

Іншим шляхом у цей час йшла українська історіографія діаспори, зокрема і щодо історії Гетьманщини. Вона представлена напрацюваннями Р. Млиновецького «Історія українського народу», А. Яковліва, Б. Нольде «Автономія України з історичного погляду», М. Возняка - «Українська державність», З. Когута - «Російський централізм і українська автономія. Імперія ліквідує Гетьманат». Зарубіжні українські історики розробляли проблеми історії України, яких уникали їхні радянські колеги. Однак недоліком більшості цих досліджень є вузькість джерельної бази.

Початок нового етапу досліджень історії України XVIII ст. припав на 1990-і рр. Він супроводжувався звільненням історичної науки від ідеологічного тиску. Наукові дослідження сучасного періоду базуються на творчому переосмисленні та перенесенні на національний ґрунт провідних досягнень світової історичної думки. Історія Гетьманщини є однією з центральних тем сучасної української історіографії, а науковцями опрацьовано значний масив раніше невідомих історичних джерел, запропоновано нові концептуальні підходи. Сьогодні означену проблематику досліджують такі вчені, як В. Горобець, О. Гуржій, В. Матях, В. Смолій, В. Степанков, О. Струкевич та ін.

Таким чином, аналіз історіографії функціонування ПГУ свідчить, що, хоч деякі питання історії 30-50-х рр. ХУІІІ ст. дістали наукового вивчення, власне Правління гетьманського уряду не стало поки предметом спеціального вивчення, а відтак, потребує пильної уваги дослідників. Адже нові історичні реалії, проблема перерозподілу державної влади вимагають врахування минулого історичного досвіду, що сприятиме усвідомленню логіки сучасних політичних явищ та історично обумовленому прогнозу перспектив реформування державного апарату України.

Література

гетьманський уряд старшинська ідеологія

1. Дівович С. Разговор Великороссии с Малороссиею // Киевская старина (далі -- КС). -- 1882. -- ТТ. 1, 3.

2. Історія Русів. -- К., 1991.

3. Бантыш-Каменский Д. История Малой России. -- К., 1993.

4. Маркович Н. История Малороссии. -- М., 1842 --1843. -- Т. I.

5. Маркевич О. Южная Русь при Екатерине ІІ. -- Одесса, 1893.

6. Костомаров М. Книга буття українського народу // Кирило-Мефодіївське товариство: в 3 т. -- К., 1990. -- Т. 1.

7. Костомаров М. Две русские народности // Основа. -- 1861. -- № 3.

8. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. -- К., 1991.

9. Лазаревський О. Люди Старой Малороссии. Марковичи // КС. -- 1884. -- Т. 8.

10. Лазаревський О. Суды в старой Малороссии // КС. -- 1898. -- Т. 62.

11. Лазаревський О. Описание старой Малороссии //КС. -- 1891. -- Т. 2.

12. Лазаревський О. Из истории сел и селян Левобережной Малороссии // КС. -- 1891. -- Т. 1.

13. Пичета В. Князь А. И. Шаховской и вопрос об управлении Малороссией // Украинская жизнь. -- 1916. -- № 10--11.

14. Модзалевський В. К истории отношений между великороссийскими офицерами и малороссийскими урядниками в XVIII в. // КС. -- 1905. -- Т. 4.

15. Теличенко И. К истории финансов в Малороссии и Слободской Украине // КС. -- 1888. -- Т. 4.

16. Єршов А. До історії грошової лічби і монети на Лівобережній Україні // КС. -- 1889. -- Т. 3.

17. Лучицкий И. К истории торговли в Малороссии XVIII в. // КС. -- 1894. -- Т. 2.

18. Грушевський М. Ілюстрована історія України. -- К., 1918.

19. Слабченко М. Малорусский полк в административном отношении. Историко-юридический очерк. -- Одесса, 1909.

Размещено на Allbest.ru