Історична болгаристика у творчому доробку Миколи Державіна

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Науковий спадок відомого російського болгариста Миколи Севастяновича Державіна (1877 - 1953), уродженця с. Преслав колишнього Бердянського повіту Таврійської губернії, відомого історика, етнографа, мовознавця, палеографа, археографа є багатогранним та різноманітним. Він залишив понад 500 наукових робіт. Цьому сприяли тривали та систематичні як наукові, так й особисті зв'язки дослідника з видатними представниками болгарської науки та культури.

Творчість вченого зафіксувала усі суперечливі перипетії історичної доби, коли він працював на болгаристичній ниві. М. Державін як науковець сформувався у 1890-ті рр. та перші десятиліття XX ст. В історії російської славістики це був час активного розвитку, урізноманітнення як тематики, так і методів досліджень, характер та спрямованість славістичних студій кореспондувалися із західноєвропейською науковою думкою. Відбувався процес закономірної спеціалізації славістичних дисциплін. Перші десятиліття XX ст. у російській університетській науці стали часом справжнього розквіту славістики, у тому числі і болгаристичних студій. Проте, лихоліття революцій 1917 р. на теренах колишньої Російської імперії, громадянська війна зумовили помітний регрес у російському слов'янознавстві: наукові центри припиняли своє існування, частина вчених змушена була емігрувати, а ті, хто залишився, перетворилися на об'єкт репресій у «справі славістів». М. Державін належав до тієї генерації науковців, які зросли на кращих традиціях дожовтневої науки, зокрема славістики, але захоплені революційною романтикою, з різних причин лояльно поставилися до нової влади. Намагаючись втілити в життя шляхетні гасла радянської держави щодо вищої школи, вони віддавали усі свої сили служінню «інтересам освіти широких трудових мас». Саме талант М. Державіна-педагога та організатора став конче потрібен новій владі. Науковцю вдалося знайти своє місце у нових умовах. Його заслуги повною мірою були оцінені ще за життя як радянськими, так і болгарськими нагородами. Він сприйняв ідеї революції, став першим «червоним ректором» (1922 - 1925) Санкт-Петербурзького університету, згодом деканом факультету мови та літератури, завідувачем кафедри слов'янської філології, плідно працював в АН СРСР, займався активною громадською діяльністю за доби, коли здатність відчути політико-ідеологічну кон'юнктуру, обрати найбільш «бажані» теми для дослідження визначали не тільки творчі перспективи, але й саме життя. М. Державін, судячи з його біографії, спромігся засвоїти нескладні, але конче потрібні для виживання постулати, слідувати яким було вкрай важко.

Зрозуміло, що науковий доробок такого відомого славіста, як М. Державін, не міг не привертати увагу фахівців-істориків. Проте, у розвитку історичної науки завжди надзвичайно важливим є звернення до спадку фахівців минулих років: багато забутих досліджень виявляються співзвучними «одвічним» проблемам науки. Кожне нове покоління істориків все глибше занурюється у творчість попередників. Навіть з огляду на те, що кожна наукова праця відображає специфіку свого часу, вона має бути включена у життя сучасної науки. Отже, спадок М. Державіна ще чекає об'єктивної та всебічної оцінки, адже цілісний аналіз його громадської та наукової діяльності досі нездійснений.

Із зміною пріоритетів у галузі історичних досліджень на межі XX - ХХІ ст., коли на першій план висунулася саме гуманітарна складова історичної науки, звернення до наукового доробку М. Державіна наближає до розуміння механізмів наступності у розвитку славістичних знань, зокрема болгаристики, за умов змін політичної влади, панування відвертого ідеологічного диктату у науці, вад жорстко обумовленого класового підходу та обмежень марксистського підґрунтя аналізу історичних явищ. Дослідження М. Державіна, з огляду на сучасний стан болгаристики, дозволяють з'ясувати, що у науковому спадку славістичної думки на зламі історичних епох втратило свою значущість, що варто розвивати, які висновки та спостереження не витримали випробування часом.

На початковому етапі діяльності (1897 - 1916) увага майбутнього академіка, якій стояв біля витоків славістичних досліджень радянської доби, члена трьох Академій Наук (СРСР, АН Білоруської РСР, Болгарської АН), директора першого Інституту слов'янознавства АН СРСР, була зосереджена на вивченні болгарської діаспори. Втім, висвітлюючи життя болгар діаспори, він зацікавився питаннями історичної долі болгарського народу.

М. Державін дослідив питання щодо болгарських переселенців в Російській імперії, з'ясував закономірності та механізми збереження етнічної ідентифікації переселенців за умов, коли країна, яка їх приймала, здійснювала політику асиміляції. Ще навчаючись на третьому курсі Ніжинського історико-філологічного інституту, він отримав підтримку М. Дринова, згодом - Московського археологічного товариства, Академії Наук та Міністерства народної освіти. Наслідком його досліджень стала низка статей з етнографії болгарських колоній Таврійської та Херсонської губерній, видана на сторінках широко відомих наукових часописів тієї доби («Этнографическое обозрение», «Известия С.-Петербургского славянского благотворительного общества», «Известия Отделения русского языка и словесности императорской Академии наук», «Славянские известия», «Живая старина»). Доповнені матеріалами з етнографії та лінгвістики Бесарабської губернії, вони стали базою майбутньої узагальнюючої праці, яка була захищена як магістерська дисертація 1916 р.

У дисертації М. Державін передусім спирався на власні спостереження під час неодноразових відряджень у зазначені губернії, матеріали, накопичені у провідних дослідницьких центрах Росії та Болгарії, класичні праці А. Скальковського та А. Клауса. Він дослідив природно-географічні умови Новоросійського краю, численні дані про господарську діяльність, особливості побуту, житла, системи харчування, національного одягу, оригінальну систему родинних зв'язків, фольклору, різноманітних звичаїв, навіть дитячі ігри. Було узагальнено практично всю наявну на той час інформацію етнографічного характеру, вперше розроблено систему класифікації іноземних колоній у Російській імперії, здійснено спробу скласти бібліографічний покажчик болгарської літератури.

Творчий доробок М. Державіна наближає до розуміння змісту процесу етнічного самозбереження болгарської діаспори та адаптації до інонаціонального середовища. Фактично описані такі важливі компоненти етнічної ідентифікації, як стандарти повсякденної поведінки, набір настанов, приписів, стереотипів, що унормовують та регулюють внутрішньогрупові та міжгрупові зв'язки. Розкрито залежність етнічного самовизначення від соціальних, історичних та економічних умов, у яких знаходилась переселенська спільнота. Дослідження науковця дозволяють визначити ступінь активності етнічної свідомості болгарських переселенців як доволі високий. На це вказує низка факторів, визначених М. Дер- жавіним (відсутність стабільних соціально-економічних умов, культурна відокремленість за наявності певних ознак білінгвізму, приналежність більшості переселенців до однієї соціальної верстви, стабільність територіальних кордонів колоній, певна лояльність до соціально- політичної системи країни переселення). Таким чином, наукова спадщина М. Державіна зафіксувала розвиток основних компонентів етнічної свідомості болгарської діаспори на теренах колишньої Російської імперії.

З болгарськими сюжетами пов'язані не тільки перші публікації дослідника: впродовж усього життя вони займали одне із чільних міць у його розвідках. Докладаючи чимало зусиль до організації славістичних досліджень, після 1917 р. М. Державін у болгаристичних розвідках як галузі славістики спирався на тлумачення славістики як комплексу дисциплін, що охоплює всі сторони соціальної творчості слов'янських народів та їх культур. Маючи широкий виднокіл історика та філолога, він зміг зреалізувати цей комплексний підхід у болгаристиці стосовно доби феодалізму та нового часу. Історичні розвідки тісно пов'язувалися з історико-літературними, останні хронологічно охоплювали період XVIII - ХІХ ст. Головна увага М. Державіна у галузі історичної болгаристики зосереджувалась на етногенезі болгар, розвиткові феодальних держав (Перше та Друге болгарські царства), болгарському національному відродженні, що знайшло відображення в узагальнюючій чотиритомній праці «История Болгарии» (1945 - 1948).

Звертаючись до широкого кола історичних джерел, він спирався на марксистські методологічні засади, які стверджувалися впродовж 1920-х рр. у всіх галузях радянської гуманітаристики. Спрощений соціологізм та політична кон'юнктура не могли не позначитися, зокрема на тлумаченні етногенезу болгар. Тривалий час М. Державін був щирим прибічником та наступником псевдонаукової теорії М. Марра.

Основною думкою цього дослідника було твердження про єдність процесу розвитку всіх мов світу та його стадійності. Етнічні відмінності він не відокремлював від соціальних. Спираючись на нове вчення про мови М. Марра, М. Державін помилково стверджував, що визнання марксистського принципу єдності історичного процесу має довести відсутність етнічних особливостей. Наслідком такої хибної позиції стало однобічне тлумачення надзвичайно складної наукової проблеми етногенезу болгар та поверхове розуміння етногенетичних процесів на Балканах, що згодом визнав і сам науковець. Зокрема, досліджуючи державотворчі процеси серед праболгар та слов'ян, науковець намагався з'ясувати етнічну приналежність праболгарських племен, очолюваних Аспарухом, проте не зміг дати чіткої відповіді. З'ясовуючи історичну долю болгарських держав на Балканах доби середньовіччя, він першим звернувся до соціально-економічних аспектів їх утворення та в цілому об'єктивно описав процес їх формування як феодальних. болгарський державін етнічний революція

Проте, оцінка рівня розвитку Болгарії Х ст., яку М. Державін ототожнює з розвитком Візантії, вочевидь, була значно завищеною. З огляду на час написання перших томів його «Истории Болгарии» - після завершення Другої світової війни й утвердження комуністів при владі в Болгарії - це можна вважати цілком зрозумілим.

Адже, у такий спосіб розвінчувався пангерманський міф про нездатність слов'ян до історичної творчості та підтримувався новий режим в країні, який розглядався як чергова ланка у розвитку однієї з найдавніших державних традицій на європейському континенті.

Говорячи про Друге болгарське царство, М. Державін акцентував увагу на причинах слабкості слов'янської державності.

Хоча жертвою завоювання турками та встановлення їх п'ятисотрічного панування країна стає через сто років після свого розквіту за Івана Калояна (1196 - 1207) та за Івана Асені ІІ (1218 - 1241).

Дослідник справедливо зауважує, що із смертю останнього країна перетворилася на арену «боротьби провладних партій... та йшла до загибелі». Втім, за такого підходу незрозумілими є причини загострення феодальних усобиць та інші передумови встановлення османського панування.

Найбільш цінними є праці М. Державіна про болгарське національне відродження. Не втратили своєї наукової вартості у сучасній науці спостереження науковця щодо характеру та змісту цього процесу, його хронологічних меж, місця в історії болгарської нації та її культурі.

М. Державіну за радянських часів розвитку богаристики належить пріоритет у з'ясуванні соціально-економічного підґрунтя цього процесу.

Таким чином, творчий спадок М. Державина у галузі історичної болгаристики неможливо одозначно оцінювати. На першому етапі своєї діяльності дослідник зосередив увагу на історії болгарської діаспори в Російській імперії, у висвітленні життя якої його заслуги безсумнівні. Наступний етап характеризується комплексним підходом до з'ясування актуальних та складних для свого часу наукових проблем, які за радянської доби вперше були розглянуті саме в працях науковця, - економічний та соціальний розвиток середньовічної Болгарії, суспільна свідомість крізь призму релігійних та релігійно-містичних рухів, болгарське національне відродження як завершальна доба формування нації, вирішення національного питання. Йому належить ініціатива створення узагальнюючої праці з історії країни.

Дослідник не зміг уникнути спрощеного соціологізму у з'ясуванні проблем етногенезу болгар, що стало, з одного боку, результатом захоплення слабкою у науковому відношенні теорією М. Марра, а з іншого - політичної заангажованості. Проте, в цілому для свого часу доробок академіка М. Державіна безсумнівно був кроком уперед.

Размещено на Allbest.ru