Декабристознавча проблематика на сторінках часопису "Україна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Декабристознавча проблематика на сторінках часопису «Україна»

I. I. Савчук

Декабристський рух, що мав неабиякий вплив на сучасників і наступні покоління, у першій третині XX ст. широко відображався істориками. Значний внесок у розвиток декабристознавчих студій зробили українські вчені у 1920-х рр., знагоди 100-річчя повстання. Поглибленому вивченню декабристського руху в Україні також сприяла можливість використання нових архівних документів [1, 48]. Події першої третини XIX ст. знайшли своє трактування й на сторінках провідного українського видання - журналу «Україна». Декабристознавчі студії вітчизняних учених, опубліковані на шпальтах часопису, досі не були об'єктом самостійної дослідницької уваги. Виняток становить лише книга сучасних істориків Г Казьмирчука й Ю. Латиша, в якій проаналізовано праці українських декабристознавців 1920-х рр. та розглянуто окремі розвідки, опубліковані в «Україні» за 1925 р. [2].

Свідченням серйозного зацікавлення редколегією часопису декабристами став вихід 1925 р. ювілейного номеру, присвяченого вказаній проблематиці. На думку Ю.Латиша, саме «Україна» вперше приділила історії декабристського руху окреме видання [1, 10]. Лейтмотивом цього числа стало, визначене М. Грушев- ським у передмові, стрижневе питання: українські декабристи чи декабристи в Україні? Це, згідно Г Казьмирчука, поклало початок створенню оригінальної концепції українського декабризму, яку найбільш докладно розробили С. Єфремов та О. Гермайзе [2, 7]. У цьому ж річищі написано праці Л. Добровольського, В. Міяковсь- кого, Ю. Оксмана та ін. декабристський журнал часопис наука

Декабристознавча проблематика, представлена на сторінках видання, передовсім висвітлювала низку дискусійних питань, пов'язаних з подіями на Сенатській площі. Більша частина публікацій на шпальтах «України» була присвячена окремим відомим представникам декабристського руху, зокрема дослідженню їхньої участі в повстанні Чернігівського полку. Так, ще 1907 р., коли часопис виходив під егідою УНТ, це питання отримало своє трактування у розвідці І. Павловського. Він подав короткі відомості про Я. Драгоманова, небожем якого був відомий історик М. Драгоманов. На основі архівних матеріалів, дослідник подав нові штрихи його біографії, які, здебільшого, стосувалися участі у декабристському русі [3, 218]. З 1924 р., коли журнал став провідним науковим органом Історичної секції ВУАН, постать декабриста Я. Драгоманова знову опинилася в центрі наукових зацікавлень дописувачів «України». Свідченням цього є розвідка С. Козлова, який подав нові факти з його життя [4, 109].

1922 р. у Петербурзі вийшла книга, за редакцією С. Штрайха, в якій опубліковано мемуари декабриста, учасника повстання Чернігівського полку М. Муравйо- ва-Апостола та вміщено окремі епізоди з його біографії. Вона стала об'єктом прискіпливої уваги редакції часопису. Ретельно дослідивши зміст книги, декабристозна- вець Л. Добровольський відзначив, що значення цього видання полягало в необхідності синтезувати уявлення про особу М. Муравйова-Апостола як учасника Південного товариства, на основі його спогадів [5, 172]. Підсумовуючи, рецензент зауважив, що, незважаючи на повноту матеріалу, надалі нез'ясованим залишається питання про значення цієї особи в історії декабристського руху. Принагідно зауважимо, що сучасний історик М. Савичев, досліджуючи участь братів Муравйових-Апосто- лів у декабристському повстанні, звернув особливу увагу саме на постать Матвія. Вчений доводить, що він у перемовинах з Північним товариством часто виконував функції дипломатичного представника Південної управи [6, 113].

Звертався до постатей декабристського руху також історик-архівіст В. Міяковський. Він дослідив зокрема діяльність К. Рилєєва. Увага до його особи, за словами вченого, зумовлена тим, що, разом із П. Пестелем, С. Му- равйовим-Апостолом та М. Бестужев-Рюміним, він був одним із організаторів повстання [7, 57]. Історик довів, що, попри суворі репресивні заходи уряду впродовж 1826 - 1827 рр., в Україні частими були випадки пропаганди серед молоді творів цього декабриста. До речі, у сучасній науці побутує думка, що творчість К. Рилєєва мала вплив на світогляд Т. Шевченка, оскільки в таких його творах, як «Неофіти», «Юродивий» вчуваються декабристські мотиви [8, 54]. Наслідком поразки декабристського повстання, як зазначав В. Міяковський, стали масові арешти всіх, хто хоч якось був причетний до тих подій. На сторінках «України» дослідник, на прикладі

В. Фурньє - француза за походженням і вчителя в сім'ї М. Раєвського, спробував розглянути політику урядових структур щодо учасників декабристського руху [9, 50]. Опрацювавши пласт історіографічних розвідок, присвячених цій проблематиці, співробітник «України» довів, що іноземний педагог, разом зі своїм учнем О. Раєвсь- ким, був членом таємної організації «Союз Благоденства» [9, 51-52]. В. Міяковський дійшов висновку, що масові арешти та переслідування тих, хто був причетний до декабристського руху, спрямовувалися на ліквідацію вогнища опозиції царській владі. Дослідник подав також списки осіб, заарештованих у справі причетності додекабристського руху [10, 68-70], з'ясувавши, що серед підозрюваних був і В. Фурньє.

Працюючи з архівними документами секретної канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства, Т Слаб- ченко (син відомого історика М. Слабченка) зазначав, що його увагу привернула справа губерніального катеринославського маршалка Д. Алексєєва. Місцева влада підозрювала останнього в причетності до діяльності Малоросійського товариства [11, 46]. На думку вченого, Д. Алексєєва, разом із членами таємної організації В. Лукашевичем і В. Тарновським, було заарештовано через підозру участі в революційному русі [І1, 47-49].

Питання: «українські декабристи чи декабристи в Україні?», поставлене М. Грушевським, стало поштовхом і до наукової полеміки з російськими істориками- марксистами, які заперечували теорію українського декабризму [12, 3]. Зокрема українські дослідники обґрунтовували цю концепцію на шпальтах «України», намагаючись з'ясувати, яке значення мав декабристський рух для формування української політичної ідеології XIX ст. Одним із перших до вказаної проблематики звернувся О. Гермайзе, який прагнув дослідити марксистську інтерпретацію українського декабризму, мотивуючи це тим, що в першій третині XX ст. актуальним стало питання класової приналежності та ідеології учасників повстання [13, 25]. Він стисло охарактеризував погляди істориків-марксистів, зокрема М. Покровського, М. Оль- минського та І. Рожкова. Дослідник зарахував декабристів до когорти інтелігенції, відірваної від інтересів поміщиків [13, 27], поділивши їх на дві групи: великі землевласники та збіднілі дворяни. Перша мала тісні зв'язки з державною культурою російського дворянства, інша - брала активну участь у діяльності Товариства об 'єдна- них слов'ян, яких учений і називав українськими декабристами [13, 34]. До них він відносив Я. Драгоманова, І. Сухінова, І. Горбачевського та ін. Підсумовуючи, професор акцентував увагу на тому, що декабристський рух не був загальноросійським революційним поривом, оскільки в історії громадських рухів українські декабристи відіграли не менш важливу роль, формуючи нову ідеологію української інтелігенції.

Протилежну позицію на шпальтах часопису щодо концепції українського декабризму висловив І. Рибаков. Він стверджував, що історична наука має право говорити лише про декабристів в Україні, а не українських декабристів. З цього приводу історик писав: «Чи була, проте, ця національна свідомість значним в революційному рухові 1825 р. фактором, чи мали національні змагання тих часів дієве значення? На це питання мусимо рішуче відповісти: ні! Те, що ми знаємо про декабрис- тів-українців - що на Україні народилися й на Україні виступили року 1825-го, не дає нам права говорити про їхні національні змагання» [14, 15-16].

Декабристознавча проблематика стала об'єктом ґрунтовного вивчення на початку 1920-х рр. і для професора Київського інституту народної освіти Л. Добровольського [15, 184]. Останній опублікував дві розвідки, присвячені декабристам. У першій учений дослідив зміст наукового збірника, редагованого Ю.Оксманом і Б.Модзалевським та виданого 1925 р. у Москві комісією, створеною при Пушкінському домі, що містив неопуб- ліковані матеріали з декабристознавства [16, 39]. Інша розвідка - це спроба представити декабристський рух крізь призму української пісенної творчості. Так, учений зауважив, що, крім суспільно-культурної, деякі з пісень відіграли й громадсько-політичну роль [17, 71]. Він доводить, що події декабристського руху, зокрема повстання Чернігівського полку, знайшли своє відображення в пісенній творчості, проте наголошував, що це булипоодинокі пісні, які не залишили помітного сліду в настроях місцевих народних мас [17, 73].

Одним із напрямів наукової роботи редакційної колегії стали історіографічні огляди декабристознавчої літератури, що побачила світ з нагоди столітнього ювілею повстання. Так, Л. Добровольський зупинився на виданнях, що вийшли друком протягом 1925 - 1926 рр. Він зокрема систематизував їх за ступенем наукової значущості, додавши деякі зауваження. Серед них - «Алфавіт декабристів», виданий з ініціативи Центрального архіву РСФрР як перша частина серії архівних матеріалів, за редакцією Б. Модзалевського й А. Сіверса [18, 142145]. Ця праця містила багато відомостей про масштаби декабристського руху, особовий склад його учасників, поіменні реєстри обвинувачених осіб, зокрема і членів Південного товариства. Наступна студія - «Семінарій по декабризму», написана М. Нєчкіною і Е. Сказіним, була, згідно з оглядачем, систематичним бібліографічним каталогом, який мав на меті узагальнити науковий доробок із вказаної галузі за останні сто літ [19, 145-146].

Книга, написана В. Селівановим, як доводив Л. Добровольський, також була бібліографічним довідником, що, на відміну від каталогу згаданих авторів, містив більший обсяг літератури з декабристознавчої проблематики. Новизною книги російського вченого критик назвав публікацію мемуарної спадщини декабристів, а також загальних розвідок, присвячених знаковим постатям руху [20, 146-147]. На окрему увагу, за словами рецензента, заслуговує праця українського декабристо- знавця В. Базилевича як перше видання у цій царині українською мовою [21, 147-148]. Книга вітчизняного архівіста, на думку оглядача, крім самого тексту, містила також упорядкований бібліографічний довідник, що підвищує її наукову вартість.

Осмислюючи історіографічну діяльність Л. Добро- вольського в галузі декабристознавства, сучасна дослідниця О. Ляпіна вважає, що певні аспекти історіографічного огляду теми в працях Л. Добровольського так і залишилися нез'ясованими, оскільки інколи він не подавав належного аналізу, обмежуючись лише згадками бібліографічного характеру [15, 185]. Зрештою, для сучасних дослідників історії декабристського руху ці нариси є надзвичайно цінним джерелом, позаяк дають можливість уявити цілісну картину розвитку вказаного напряму історичних студій у 1920-х рр.

Одним із важливих завдань декабристознавчих студій, як доводив О. Попов, було вивчення історії виникнення осередків революційного руху. Розвідка вченого, опублікована на сторінках часопису, містила низку відомостей про Тульчин - центр декабристського руху в Україні. Автор стисло висвітлив історію міста, охарактеризував матеріальні пам'ятки, пов'язані з декабристами [22, 74-75]. Основну увагу він зосередив на питанні формування декабристського осередку в Тульчині. Дослідник стисло описав будинки, в яких проживали П. Пестель та О. Юшневський, подавши відповідні ілюстрації [22, 76-78].

Наприкінці 1930 р. «Україна» припинила існування, оскільки за науковими принципами та тематикою часопис ніяк не вписувався у концепцію нової, реорганізованої на засадах сталінського соціалізму, науки [23, 7]. В «оновленій» «Україні», яка з'явилася 1932 р., була надрукована стаття П. Кияниці «Національно-буржуазна легенда про декабристів», написана в річищі більшовицької ідеології. У публікації зокрема стверджувалося, що українська буржуазна історіографія в особі М. Гру- шевського, О. Гермайзе та С. Єфремова вигадала «національно-буржуазну легенду» про декабристів [24, 73-74]. Предметом уваги історика-марксиста був уже згадуваний спеціальний номер «України», зміст якого викликав вульгарні напади П. Кияниці [24, 80]. Він особливо наголосив на тих моментах «буржуазно-націоналістичної легенди», що не відповідали офіційній ідеології. Це теорія самобутності історичних процесів, що відбувалися в Україні, твердження про відірваність «українського декабризму» від загальноросійського декабристського руху, обстоювання генетичного зв'язку між декабристським рухом в Україні та цілісним процесом становлення українського націоналізму, існування могутніх впливів польських політичних настроїв на декабристський рух в Україні [24, 91]. Як зауважила сучасна дослідниця О. Юркова, П. Кияниця фактично розкритикував погляди М. Грушевського, С. Єфремова та О. Гермайзе, протестуючи проти «буржуазних і псевдомарксистсь- ких теорій», які суперечили офіційній лінії ЦК КП(б)У Підсумовуючи, зазначимо, що автори «України» порушили низку дискусійних питань з декабристознав- чої проблематики. Публікації дослідників стали невід'ємною складовою вітчизняної історичної науки першої третини XX ст., оскільки торкалися малодослід- жених питань, зокрема повстання в Україні Чернігівського полку та формування декабристської ідеології. Вихід ювілейного номеру журналу сприяв відновленню дека- бристознавчої полеміки та цілісному аналізу вказаної проблематики в історіографічному річищі. Питання, яке поставив М. Грушевський, - «українські декабристи чи декабристи в Україні?» - сприяло формуванню концепції українського декабризму, яка знайшла своє трактування в матеріалах часопису. Вона зводилася до визнання впливу українських традицій, історії та культури на формування світогляду багатьох членів таємних товариств, що діяли в Україні, а також впливу декабристських ідей на погляди діячів українського національно-визвольного руху, зокрема Т. Шевченка, членів Кирило- Мефодіївського товариства, М. Драгоманова та ін. [1, 181]. У сучасній історичній науці поняття «українські декабристи» отримало дещо інше трактування. Скажімо, Ю. Латиш вважає, що декабризм був поліетнічним феноменом, тому краще послуговуватися визначенням «декабристи-українці», «декабристи-росіяни», «дека- бристи-італійці» тощо [1, 161]. Щодо тематики публікацій варто зазначити, що найбільше уваги дописувачі українознавчого видання приділяли проблемам формування перших декабристських таємних товариств, повстанню Чернігівського полку, окремим відомим представникам руху, становленню ідеології декабристів та історіографічному огляду декабристознавчої літератури. Отже, декабристознавча проблематика, представлена в «Україні», дозволяє говорити про актуальність, порушених дослідниками 1920-х рр., засадничих питань декабристського руху, які стали історіографічним підґрунтям для сучасних студіювань.

Размещено на Allbest.ru