Соціально-правовий статус купецтва Російської імперії в 1775-1870 рр.: сучасна історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КУПЕЦТВА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В 1775-1870 рр.: СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ

О.В. Бондаренко

Здійснено історіографічний аналіз наукових праць сучасних українських та російських дослідників, які тією чи іншою мірою торкалися проблеми соціально-правового статусу купецтва Російської імперії дореформеної доби.

Ключові слова: історіографія, купецтво, соціально-правовий статус, дореформена доба, Російська імперія

Серед широкого кола проблем, що нині розробляються історичною наукою, чільне місце займає історія купецтва. Виділення купецької верстви у соціальній структурі міського населення як самостійного об'єкта дослідження видається нам цілком правомірним, з огляду на провідні позиції, які воно займало у житті суспільства.

Оскільки у дорадянській та радянській історіографії купецтво зазвичай не вивчалося, то для сучасної історіографії гостро постала проблема дослідження різноманітних питань його історії. Серед них - державна політика у сфері підприємництва, еволюція соціально-правового статусу купецької верстви, участь купецтва у міському самоврядуванні та його взаємини з державною владою, купецьке підприємництво, співвідношення торгового й виробничого капіталів, менталітет та повсякденне життя купецтва, його генеалогія, доброчинність та меценатство. Пошук відповідей на них неможливий без звернення до історії законодавчого формування купецького стану та еволюції його соціально-правового статусу. Вивчення цієї проблеми, однієї із найскладніших та недостатньо розроблених, продиктоване насамперед потребою визначити правове поле діяльності купецької верстви та простежити зміни у політиці держави щодо купецтва. Саме тому ми ставимо за мету проаналізувати сучасну літературу, присвячену дослідженню соціально-правового статусу купецтва Російської імперії в 1775-1870 рр.

Одним із перших у сучасній історіографії проаналізував соціально-правовий статус купецтва барнаульський історик О. Старцев [1]. На його думку, турбота про розвиток «промислів і торгів» відносилася до найважливіших функцій державної влади і перебувала у полі її зору постійно, а законодавчі акти, які регламентували підприємницьку діяльність у Росії, еволюціонували відповідно до змін політичних та економічних умов життя країни. Автор слушно наголошує на особливій ролі «Жалуваної грамоти містам», яка регламентувала не лише структуру та організацію міського громадського управління, а й торгівлю та промисловість, визначала соціально-правовий статус міського населення, зокрема купецтва [1, 4-5]. Простеживши основні етапи еволюції торгово-промислового законодавства XVIII - першої половини XIX ст., учений дійшов висновку, що соціально-правовий статус купецтва, визначався не лише формальними правовими актами, але й наявними державними та громадськими стереотипами, які не мали правового підґрунтя. Важливим чинником соціального статусу купецтва, на думку науковця, стало формування гільдійського купецтва, права й обов'язки якого залежали від розміру оголошеного капіталу. Саме вони і визначали соціальний статус купецтва та ставлення до нього з боку різних соціальних груп, які вважали державну владу загалом виразником інтегрованих суспільних інтересів [1, 4-5].

Поділяючи загалом погляд О. Старцева, слід зазначити, що правовий та соціальний статуси, хоч і близькі, проте, різнопланові явища. Правовий статус зазвичай відображає юридично закріплене становище особи в суспільстві, сукупність її прав та обов'язків і встановлюється правовими нормами. Соціальний статус визначається сукупністю всіх соціальних норм - корпоративних, моральних, релігійних, правових тощо. Соціальний статус - категорія ширша, до якої входить структурний елемент і правовий статус.

Обґрунтованим видається висновок О. Старцева щодо еволюції законодавства у напрямі лібералізації торгово-промислової діяльності, що нерідко вступало у суперечність з наявною соціально-політичною системою. Однак, незважаючи на намагання самодержавства й бюрократії обмежити участь купецтва у політичному, суспільному та культурному житті, їх соціальна вага у російському суспільстві неухильно зростала [1, 19].

На виняткове значення законодавчих актів 17751785 рр. у формуванні та становленні соціального статусу купецтва вказує відомий російський історик Б. Миронов [2-3]. Він упевнений, що ці закони перетворили гільдійське купецтво у привілейовану верству міського населення, оскільки купецтво звільнялося від подушної податі, опіки посадської громади, рекрутської повинності, яка замінювалася грошовим внеском тощо [3, 112]. Услід за іншими дослідниками, автор умотивовано зазначає, що приналежність до купецтва не була спадковою: купецькі привілеї купувалися, а не успадковувалися. Кожен міський житель міг записатися в купці і придбати привілеї, але для цього потрібно було оголосити капітал (щонайменше 500 руб.) та сплатити гільдійський збір, рівний 1% з оголошеного капіталу (у 1821 р. він досяг 5,225% - О. Б.). Науковець підкреслює, що збір навіть з купців третьої гільдії був 1775 р. в 4,2 рази, а з 1785 р. - в 8,4 рази більше, ніж прямі податки з міщан або цехових, які складали 1,2 руб. У разі несплати збору, купець автоматично переходив у міщанство і за ним значилася недоїмка. Навпаки, звання міщанина і цехового були спадковими [3, 114]. Характеризуючи тенденцію розвитку міського купецтва в останній чверті ХУЛІ - першій половині XIX ст., Б. Миронов висловив незгоду з, поширеною у радянській історіографії, тезою про поступовий занепад гільдійського купецтва у цей період. Навпаки, він довів збільшення кількості та розміру капіталів купецтва та дійшов висновку, що якраз гільдійське купецтво загалом зоставалося найбільш дієздатною та активною частиною міської громади протягом усього зазначеного періоду [4, 250].

Томський дослідник А. Кашенов підкреслює, що державна політика у царині підприємницької діяльності у сучасному розумінні, тобто, як цілеспрямовані дії уряду з розвитку торгівлі, промисловості та сфери послуг, в останній чверті ХУІІІ - першій половині XIX ст. була відсутня [5, 115]. За умов панування в Росії натурального господарства, широкого застосування позаекономічного примусу, залежності значної частини населення, вільне підприємництво, на думку дослідника, і не могло сформуватися у цілісному вигляді. За такої ситуації держава бере на себе невластиві їй функції і намагається через законодавство регламентувати економічні процеси. Тим часом політика держави, вважає автор, була спрямована не стільки на стимулювання приватного підприємництва, скільки на поповнення державної казни [6, 15]. Зрештою, державна політика щодо розвитку підприємництва у досліджуваний період мала, на переконання автора, суперечливий характер, оскільки, з одного боку, приймалися закони, що стимулювали розвиток ринкових відносин, а з іншого - уряд зберігав складну соціальну структуру міського населення та проводив диференційовану політику, спрямовану на розвиток торгівлі і промисловості окремо щодо кожного міського стану [5, 136]. Через це правову регламентацію торговельно-промислової діяльності купецтва держава здійснювала на засадах корпоративності, про що свідчить зокрема їх поділ на три гільдії, кожна з яких мала різний обсяг прав. Важливою, на нашу думку, є теза А. Кашенова про те, що відсутність замкненості серед окремих груп міського населення (купців, почесних громадян та міщан), їх постійні переходи з однієї категорії до іншої, дозволяє дійти висновку, що ці верстви не були окремими станами у формально-юридичному сенсі [5, 133].

В основі торгово-промислового законодавства знаходився, як наголошують дослідники, становий принцип. Так, Т. Шершун [7] слушно зазначає, що російське законодавство було спрямоване насамперед на збереження прав та привілеїв гільдійського купецтва і перешкоджало у здійсненні торгово-підприємницької діяльності селянства, яке реально конкурувало з купецтвом. З іншого боку, воно захищало права та привілеї дворянства, що було опорою російського самодержавства. Урядові кола вимушено ставали то на бік купецтва, то на бік дворянства, що й приводило, на думку авторки, до суперечливого характеру законодавства Російської імперії загалом та торговельно-промислового зокрема [7, 73].

Проблему становлення та еволюції купецтва в Україні розглянув відомий український історик О. Гуржій [8-9]. Попри те, що більшість дослідників пов'язують виникнення та формування купецтва з існуванням гільдій, учений, втім, уважає, що це питання залишається до кінця нез'ясованим в історіографії [9, 6]. Простеживши процес становлення та розвитку купецтва, науковець аргументовано підкреслює, що на кінець XVIII ст. воно фактично структуризувалося, юридично оформилося як суспільний стан, здійснювало значні економічні функції, посіло одне з чільних місць в ієрархічній структурі тогочасного суспільства, надало йому передових буржуазних ознак [9, 19].

Правове оформлення гільдійського купецтва як окремого стану аналізує у своїх наукових розвідках О. Донік [10-11]. Він зазначає, що реалізація реформ 1775-1785 рр. створила інституційні й правові передумови для економічної та юридичної консолідації купецької верстви, яка одержала гарантоване законом право на власність і особисту свободу, обмежене самоврядування, а також низку привілеїв за економічний успіх [10, 19]. Слушним є висновок автора, що внаслідок цих реформ купецтво стало не тільки найбільш економічно спроможною частиною торгово-промислового населення, а й найбільш привілейованим після дворянства та духівництва станом. Заслуговує на увагу й теза ученого відносно того, що в основу законодавчого оформлення купецтва був покладений не спадковий, а майновий принцип [10, 18-19].

Дискусійну та складну проблему про місце купецтва другої половини XVIII - першої чверті XIX ст. у системі міських станів висвітлює Т. Шмирьова [12]. Вона небезпідставно, на нашу думку, наголошує, що, внаслідок прийняття законодавчих актів останньої чверті XVIII ст., купецтво юридично було визначено як категорія найбагатшої міської верстви, яка займалася підприємництвом та сплачувала до скарбниці значні збори, отримуючи за це низку привілеїв не лише економічного, а й громадянського характеру [12, 239]. З деякими застереженнями, вважає науковець, можна стверджувати, що купецтво мало свою специфічну соціальну функцію - підприємництво. З іншого боку, належність до купецького стану, на відміну від усіх інших, не була не тільки спадковою, але навіть довічною - кожен купець був зобов'язаний щорічно підтверджувати свою спроможність, без запізнень, у зазначені законом терміни кожного року, і так само регулярно - двічі на рік - вносити гільдійскі збори; інакше він знову ставав міщанином. Через це Т. Шмирьова погоджується з Б. Миро- новим, який об'єднує купецтво і міщан в єдиний міський стан, найбільш заможна частина якого фактично купувала собі певні переваги і так само легко могла їх позбутися [12, 240].

На відсутність чіткої державної стратегії та суперечність державної політики у питаннях взаємовідносин міських верств указує О. Зайцева [13]. Вона переконана, що правовий статус купецтва не був стійким та гарантованим, адже залежав від місця проживання, віросповідання, національної приналежності, капіталу, гільдії. І лише менша частина купецтва поєднувала, достатні для стабільності, характеристики - значні статки та права, що гарантувалися законом [13, 19].

Важливим складником соціально-правового статусу була урядова політика щодо законодавчого врегулювання оподаткування купецтва та його еволюції. У ґрунтовній монографії «Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період» [14] гільдійське оподаткування розглянув український історик В. Орлик. На його переконання, Катерина II почала впроваджувати законодавче оформлення купецьких гільдій як фінансовий інститут [14, 212]. Науковець простежив еволюцію податкового законодавства і дійшов висновку, що «негаразди в царині державних фінансів змушували царські уряди шукати шляхи наповнення державної скарбниці, проте, центральна влада, замість пошуку нових джерел державних доходів пішла шляхом збільшення податкових ставок» [14, 219].

Автор монографії [15], присвяченої історії купецтва Єнісейської губ. в останній чверті XVIII - першій половині XIX ст., Є. Комлева наголошує, що процес юридичного оформлення прав та обов'язків гільдійського купецтва. поряд з формуванням дворянства в останній чверті XVIII ст., був новим явищем у системі соціальних відносин феодальної держави. Саме тоді купці отримали соціально-політичні права і склали еліту міської громади. Остання обставина, на її думку, мала особливе значення для Сибіру, де чисельність дворянства була незначною. Зміни, що відбулися у соціальному статусі купецтва, на її переконання, зумовили і зрушення в економіці: поряд з розширенням ринку, на початку XIX ст. намітилися перші елементи боротьби традиційного і нового підприємництва - поступова заміна лихварства кредитуванням, вкладення капіталів у промисловість тощо [15, 5-6].

Еволюції правового становища купецтва Ставропольської губ. та Терської області присвячена стаття Т. Кошарної [16]. На її переконання, гільдійська система, юридично оформлена 1775 р., об'єднала та чітко виокремила великих торговців і підприємців, як єдину, найбільш заможну в економічному відношенні соціальну групу, протиставивши її «посадським», «цеховим» та іншим категоріям міського населення.

Отже, у новітній історіографії чимало вчених, які досліджують проблему соціально-правового статусу купецтва. Вони визначили правове поле формування, становлення та діяльності купецької верстви, простежили еволюцію політики Російської імперії стосовно купецтва в останній чверті XVIII - першій половині ст. Утім, зазначена проблема поки не стала предметом фундаментальної наукової розробки та вимагає нових наукових пошуків. Недостатньо, на нашу думку, вивчене соціальне становище регіонального купецтва, зокрема українського. Це не стосується Сибіру, де місцеві науковці предметно займаються дослідженням різноманітних аспектів правового становища, життя та діяльності «несправедливо обмовленого могутнього середнього стану» [17, 3].

купецтво російський соціальний населення

Література

1. Старцев А.В. Торгово-промышленное законодательство и социально-правовой статус предпринимателей в России в XVIII -- начале XX в. // Предприниматели и предпринимательство в Сибири (XVIII -- началоXXвв.): Сб. науч. ст. -- Барнаул, 1995.

2. Миронов Б.Я. Русский город в 1740--1860 годы: демографическое, социальное и экономическое развитие. -- Л., 1990.

3. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII -- начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства. -- СПб., 1999. -- Т. 1.

4. Андреев Н.В. Методология и история отечественной историографии развития городов и городского хозяйства России последней четверти XVIII - первой половины XIX в. - Кн. I. Екатеринбург; Пермь, 2003.

5. Кашенов А.Т. Государственная политика в отношении городских предпринимательских слоев во второй половине XVIII - первой половине XIX в. // Процессы урбанизации в Центральной России и Сибири: Сб. ст. - Барнаул, 2005.

6. Кашенов А.Т. Государственно-правовое регулирование предпринимательства в Российской империи во второй половине XVIII- первой половине XIXв. (по материалам Западной Сибири): Автореф. дисс. ... канд. ист. наук. Томск, 2006.

7. Шершун Т.М. Еволюція правового становища купецького стану Південної України в кінці XVIII - першій половині XIX ст. // Інтелігенція і влада. - 2004. Вип. 3.

8. Гуржій О.І. Деякі проблеми становлення купецького стану в Україні. - К., 2004.

9. Гуржій О.І. Купецький стан на Лівобережній і Слобідській Україні в другій половиніXVII-XVIII ст. : проблеми становлення та розвитку // Укр. істор. журн (далі УІЖ). - 2004. - № 3.

10. Донік О.М. Купецтво як стан в Україні (XIX ст.) // УІЖ. 2006. - № 3.

11. Донік О.М. Купецтво України в імперському просторі (ХІХ ст.). - К., 2008.

12. Шмырева Т.Е. Место купечества в системе городских сословий Российской империи (вторая половина XVIII началоXIXв.) //Новый век. История глазами молодых. Вып. 1. - Саратов, 2003.

13. Зайцева Е.А. Развитие гражданских отношений городских сословий в 30 - 50-е годы XIX в. (по материалам Москвы и Московской губернии): Автореф. дисс.... канд. ист. наук. - М., 2003.

14. Орлик В.М. Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період. - Кіровоград, 2007.

15. Комлева Е.В. Енисейское купечество (последняя четверть XVIII - первая половина XIX века). - М., 2006.

16. Кошарная Т.П. Эволюция правового положения купечества и мещанства Ставропольской губернии и Терской области в конце XVIII - XIX веках Труды юридического факультета Северо-Кавказского государственного технического университета: Сб. науч. тр. - Ставрополь, 2004. - Вып. 2.

17. Лигенко Н.П. Купечество Удмуртии: вторая половина XIX- начало XX века: Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. Ижевск, 2003.

Размещено на Allbest.ur