Представники православного духовенства як фундатори осередків початкової освіти в українському селі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Представники православного духовенства як фундатори осередків початкової освіти в українському селі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Історичні аспекти діяльності українського православного духовенства другої половини ХІХ - початку XX ст. мають ту наповненість, до якої у сучасній історичній науці відновлюється жвавий дослідницький інтерес. Зумовлений він також тим, що означена проблематика протягом десятків років радянського режиму, в зв'язку з її ідеологічною і класовою «безперспективністю», перебувала фактично поза межами об'єктивного наукового розгляду. Серед комплексу культурно-просвітницьких заходів, здійснюваних носіями духовного сану протягом означеного хронологічного періоду, особливу увагу вчених привертає активність православного кліру в сфері початкової народної освіти. За роки незалежності окремі практичні вияви цієї активності вже неодноразово ставали предметом спеціальних історичних досліджень [1 - 3]. Проте, і надалі актуальним залишається окремий розгляд, одного з важливих напрямів освітньої діяльності духовенства - заснування ним у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. осередків початкової освіти на селі, що й становить мету цієї розвідки.

У силу об'єктивних причин, серед яких, з однієї сторони, традиційно вищий ступінь освіченості парафіяльного духовенства, порівняно з іншими представниками сільської громади, а з іншої - підпорядкування церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти, як найбільш поширених типів навчальних закладів на селі, духовному відомству (а отже, й автоматичне входження їх до сфери безпосередньої позабогослужбової діяльності духовних осіб), саме представники сільського кліру були основними суб'єктами, що займалися поширенням освіти в селянському середовищі. Згідно справедливого твердження І. Петренко, фактично всі проблеми щодо відкриття школи, її благоустрою, забезпечення всім необхідним для навчально-виховного процесу лежали на плечах сільських священиків [1, 108]. Відзначимо при цьому, що фундація початкових навчальних закладів, на нашу думку, була основоположним та найбільш перспективним заходом, адже саме вона являла собою базис для розбудови освітньої галузі, а отже - й для практичного поширення освіти на селі.

Показовим моментом, який характеризує істинну спрямованість соціальної діяльності сільського духовенства, є те, що від самого початку становлення церковнопарафіяльної освіти, відкриті сільськими священиками початкові навчальні заклади, як правило, розміщувалися в їхніх же будинках. Так, основна частина, відкритих у 1860 р., 759-ти шкіл Чернігівської єпархії не мала окремих приміщень, а працювала при оселях сільських священиків [4, 119]. Ініціаторами заснування всіх без винятку шкіл, відкритих у сільській місцевості Полтавської єпархії 1863 р., були представники духовенства, причому в їхніх же будинках функціонували 29 (62%) з 47 початкових осередків освіти [5, 12-16; 6, 20-21].

Схожа ситуація спостерігалася й у Київській єпархії, яка, до речі, в 1866 р., із заснування духовенством початкових навчальних закладів, була одним із лідерів серед єпархій Російської імперії [7, 301]. Переважаючу незабезпеченість окремими шкільними приміщеннями підтверджують і дані за окремими повітами: зі 105 осередків освіти Сквирського пов., 94 розташовувалися в будинках священиків і причетників [2, 36]. При цьому, згідно рапорту благочинного 3-го округу Васильківського пов., з функціонуючих 1866 р. в окрузі 14 шкіл - лише 2 працювали в будинках духовних осіб, решта - в будинках волосних управ та спеціально відведених чи збудованих для них приміщеннях [8, 1]. Зрозуміло, таке явище було поодиноким винятком і, вочевидь, пов'язане з високим рівнем громадянської позиції місцевих органів громадського самоврядування.

На користь високої цінності соціальної активності духовенства, представники якого займалися навчанням з дітьми в тих же приміщеннях, де й проживали, свідчить наступна цитата зі звіту обер-прокурору Священного Синоду за 1866 р.: «Школы по большей части помещаются в домах духовных лиц… Столь бескорыстная деятельность могла бы быть в высшей степени благотворна, если бы само духовенство было бы достаточно обеспечено» [7, 301]. Дійсно, нерідко духовні особи не мали власного житла, а проживали в церковних будинках, знімали квартири тощо [4, 119]. Навчання дітей у власному будинку об'єктивно містило в собі ряд побутових незручностей як для представників сільського кліру, так і для членів їхніх родин, що не могло не впливати на організацію та хід навчального процесу. Доволі показовим є приклад священика с. Яцьки (Васильківський пов. Київської губ.) М. Вишинського, який, за відсутності окремого приміщення для церковнопарафіяльної школи, навчав селянських дітей у власному будинку, де, крім нього самого, проживали ще 9 членів його родини. На честь пастиря свідчить той факт, що такимчином школа працювала 10 років - з 1860 р. до 1869 р. [9, 663].

Необхідно відзначити, що кількість учнів, які приходили на навчання до будинків духовних осіб, в кожному окремому випадку суттєво різнилася між собою. Середній учнівський контингент сільських церковнопарафіяльних шкіл, які відкривалися та функціонували в оселях священиків і причетників, становив 10 - 20 осіб (або й менше - 4 - 8), але, при цьому в будинках окремих представників сільського кліру навчалися 35 - 50 осіб [5, 12-14]. Наприклад, священик с. Антонова (Сквирсь - кий пов. Київської губ.) О. Сікорський у власному будинку навчав грамоті, священній історії, катехізису та російській граматиці 30 дітей [10, 23]. Церковнопарафіяльна школа с. Мазинок (Переяславський пов. Полтавської губ.) впродовж 25-ти років розміщувалася в квартирі псаломщика, де займала невелику кімнату. За роки існування цього осередку освіти його відвідало 700 хлопчиків [1, 109].

Уявлення про те, наскільки суттєвими могли бути незручності для родин духовних осіб, допомагає скласти не лише кількість учнів церковнопарафіяльних шкіл, але й окремі предмети, що вивчалися в оселях сільського кліру. Зокрема священик с. Слободо-Потоку (Вінницький пов. Подільської губ.) Зайончковський у власному будинку навчав дітей співам у церковному хорі [11, 249]. Із поступовим розширенням навчальної програми початкової школи, яка була відкрита в своєму будинку дяком с. Шершенці (Балтський пов. Подільської губ.), до нього, крім учнів, стали приходити й спеціально наймані вчителі [12, 393]

Шукаючи практичний вихід із незручностей, носії духовного сану вдавалися до цілком оригінальних кроків. Наприклад, причетники церкви с. Озерян (Лохвицький пов. Полтавської губ.) диякон Якубовський та псаломщик Неліпа в 1863 р. відкрили одночасно 2 школи, кожен у власному будинку: перший навчав 7 учнів, а інший - 3 [5, 15]. Такий крок, очевидно, був продиктований необхідністю розділити учнів у різних приміщеннях, через недостатню житлову площу обох причетників. Відкривши 1860 р. у своєму будинку початкову школу для 20 учнів, священик с. Юшкового Рогу (Таращанський пов. Київської губ.) Г Сікорський через тісну оселю займався з дітьми в кімнатах лише взимку, а в теплий період року для потреб церковнопарафіяльної школи відводив комору, де спеціально була викладена підлога, прорубані вікна, поставлені лавки [10, 23].

У зв'язку з усіма викладеними вище обставинами, в більш сприятливому становищі знаходилися ті заклади початкової освіти, які функціонували в окремих приміщеннях. Представники сільського кліру користувалися можливістю відкрити церковнопарафіяльні школи, у випадку наявності незайнятих церковних приміщень. Так, священик с. Ястребщини (Глухівський пов. Чернігівської губ.) М. Громаковський відкрив школу, учні якої збиралися на навчання в церковній сторожці [1, 111]. Священик с. Демидового (Херсонська губ.) навчав дітей у старому церковному будинку, що призначався для псаломщика [13, 23]. Парафіяльна школа, заснована в 1860 р. священиком В. Крижановським у с. Янківці (Уманський пов. Київської губ.) також розташовувалася у вільному на той час церковному будинку [14, 70-71]. Незважаючи на те, що соціально-гігієнічні умови навчання в таких школах знаходилися інколи на низькому рівні, це жодним чином не знижувало соціальної ваги освітніх ініціатив сільського духовенства. Менш поширеними випадками були ті, коли при відкритті шкіл священиками (нерідко за власний кошт) одразу винаймалися окремі приміщення. Найчастіше такими ставали звичайні сільські хати [10, 23].

Найбільш громадсько активні духовні особи, звичайно за наявності достатньої фінансової спроможності, якою відзначався далеко не кожен священно - та церковнослужитель, будували або купували постійні приміщення для церковнопарафіяльних шкіл на власні гроші. Серед таких, зокрема, були священик с. Церковищ (Козелецький пов. Чернігівської губ.) Л. Могилевський [4, 119], священик с. Рудого Села (Сквирський пов. Київської губ.) [2, 36], священик с. Ширмівки (Бердичівський пов. Київської губ.) А. Метельський. Цілком природно, що такі дії високо оцінювалися та винагороджувалися як єпархіальним керівництвом, так і сільською громадою [15, 660].

Ініціативно-організаційний аспект діяльності сільського духовенства в сфері освіти виражався, подекуди, в розбудові вже існуючої парафіяльної освітньої мережі. Так, священик с. Лучки (Кобеляцький пов. Полтавської губ.) М. Яновський для вже діючої церковнопарафіяльної школи почав будувати нове приміщення й, крім цього, відкрив у селі школу грамоти [1, 110]. Священик с. Чутового (Полтавський пов.) Г. Коломинський зі вступом на службу до означеної парафії, де вже діяла церковнопарафіяльна школа для хлопчиків, ініціював відкриття закладу подібного типу для дівчат [16, 22]. Примітно, що у відкритті шкіл, призначених для початкової освіти дівчат, видну роль відігравали дружини священиків. Зокрема в с. Ряському (Констянтиноградський пов. Полтавської губ.) школа для 20 дівчат була відкрита дружиною священика А. Романовською [6, 21]. Особливо діяльну допомогу при влаштуванні школи священику с. Мар'яно-Чегодарівки (Ананьївський пов. Херсонської губ.) Й. Вербицькому надавала його дружина, за що їй була висловлена подяка від вищого єпархіального керівництва, а священик отримав дозвіл прописувати це в своєму послужному списку [17, 5].

Суттєвим напрямком діяльності православного сільського духовенства як фундатора осередків освіти на селі була систематична усна просвітницька робота, спрямована на переконування сільських жителів підтримувати відкриття закладів початкової освіти - ухвалювати колективні постанови з цього питання на сільських та волосних зборах, виділяти кошти на облашіування приміщень, закупівлю навчальної літератури та приладдя, а найголовніше - віддавати своїх дітей на навчання [18, 45]. Пропагування освіти було невід'ємним компонентом церковної проповіді. Наприкінці ХІХ ст. з церковного амвону звучали проповіді на такі теми: «Отдавать детей в школу - священный долг родителей», «Грамотность полезна и необходима в жизни человека», «О необходимости обучения детей грамоте» [19, 8,11].

Окремі священики досягали в результаті такої роботи значних успіхів. Наприклад, священик с. Брянові Кустичі (Стародубський пов. Чергінівської губ.) В. Ян - чевський, переконав своїх парафіян віддати на навчання понад 130 дітей; священик с. Британів (Борзенський пов. Чернігівської губ.) - збудувати будинок для школи, на що селяни виділили будівельні матеріали, а дехто - навчальну літературу [4, 119-120]. Просвітницька робота в цьому напрямі приносила подекуди й особливі соціально значущі результати. Так, зусиллями псаломщика церкви с. Аврамове (Херсонська губ.) П. Варехи сільська громада постановила закрити шинок і відкрити школу [13, 20].

Крім навчальних установ церковного відомства, в деяких випадках сільське духовенство ставало й ініціатором відкриття світських початкових училищ. Зокрема священики невеликого містечка Ротмистрівки (Черкаський пов. Київської губ.) Серговський і Гукович у 1913 р., від імені місцевих жителів, висловили намір відкрити 4 - класну чоловічу прогімназію. Незважаючи на те, що дозволу на це вони так і не отримали (очевидно, через недостатню кількість населення для функціонування закладу такого типу), ця ініціатива є достатньо показовою [20, 30]. Іншим доволі екстраординарним прикладом є діяльність священика с. Пужайкового (Балтський пов. Подільської губ.) А. Тиховського, який, незважаючи на те, що в селі вже діяли 3 заклади початкової освіти - двокласне і однокласне сільські міністерські училища та церковнопарафіяльна школа, 1912 р. клопотався про відкриття в населеному пункті ще одного училища вищого типу [21, 4].

Отже, дослідження фундаторської діяльності православного духовенства України в сфері початкової освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. засвідчує, що організаційні ініціативи представників сільського кліру, незважаючи на всі труднощі їх практичного втілення, приносили соціально важливий результат, який виражався у поступальному розширенні шкільної мережі, а відтак, і поширенні грамотності. При цьому, відкриття та початкове функціонування закладів церковнопарафіяльного (а подекуди й світського) типу, здійснюване сільськими священиками та причетниками, значною мірою залежали від соціокультурного середовища конкретної місцевості, фінансової спроможності духовних осіб, добробуту сільських парафій тощо.

Література

православний духовенство просвітницький культурний

1. Петренко І.М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої політики уряду Російської імперії (1884-1917 рр.). - Полтава, 2008.

2. Перерва В. Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ - початку ХХ ст. - Біла Церква, 2008.

3. О распространении грамотности между поселянами Черниговской епархии // Черниговские епархиальные известия. - Часть официальная. - 1861 - №10.

4. Сведения об успехах народного образования по Полтавской епархии за 1863 год // Полтавские епархиальные ведомости. - Часть официальная (далі - ПЕВ ЧО). - 1864. - №1.

5. Сведения об успехах народного образования по Полтавской епархии за 1863 год // ПЕВ ЧО. - 1864. - №2.

6. Извлечение из всеподданнейшего отчета обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1866 год // Киевские епархиальные ведомости (далі - КЕВ). - 1868. - №7. - Отд. 2.

7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУ). - Ф. 127. - Оп. 998. - Спр. 112а.

8. Слепушкин И. Пожертвование, каких дай Бог побольше, на общую пользу // КЕВ. - 1869. - №20. - Отд. 2.

9. А. Церковно-приходская школа и церковный хор в с. Сло - бодо-Потоке // Прибавление к Подольским епархиальным ведомостям. - 1884. - №12.

10. Церковно-приходская школа в с. Шершинцах Балтского уезда // Прибавление к Подольским епархиальным ведомостям. - 1890. - №19.

11. Ніточко І.І. Освіта: Документи. Факти. Спогади (Березівський район). - Одеса, 2009.

12. Семенчук О.О. Священицька родина Крижановських серед духовної еліти ХІХ-початку ХХ ст. // Гілея. - К., 2011. - Вип. 44.

13. Радецкий В. Памяти почивших священнослужителей // КЕВ. - 1894. - Ns 21. - Часть неофициальная.

14. Донесение священника Александровской церкви с. Чуто - ва Полтавского уезда, Григория Коломинского, от 26 Ноября, Его Преосвященству, Иоанну, Епископу Полтавскому и Переяславскому // ПЕВ ЧО. - 1870. - №1.

15. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 2. - Оп. 3. - Спр. 1142.

16. Оглавление проповедей, помещенных в Приложении к «Руководству для сельских пастырей» за 1898 год // Руководство для сельских пастырей. - 1898. - Т.1.

Размещено на Allbest.ru