Історія українських освітніх закладів на сторінках журналу "Русская Старина" (1870-1918 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія українських освітніх закладів на сторінках журналу «русская старина» (1870 - 1918 рр.)

В останні десятиліття окреслився досить перспективний напрям історичних досліджень - вивчення історичної періодики, історії її виникнення, взаємостосунків із органами цензури, тематики і напрямів публікацій, їх впливу на розвиток історіографії, джерелознавства та історичної науки в цілому. Дореволюційні історичні почасові видання являють собою особливий предмет історичних досліджень. З одного боку, вони можуть виступати джерелом вивчення конкретної історичної проблематики, а з іншого - самі є об'єктом історичних студій.

Одним із найбільш авторитетних і популярних журналів історичного спрямування була “Русская старина“ (1870 - 1918), що належала до т.зв. публікаторського напряму. Часопис відзначався друкуванням на своїх сторінках в основному неопрацьованих документальних матеріалів, відтак є унікальним джерелом з російської історії, у тому числі з історії українських земель. Дослідження публікацій “Русской старины“, що стосувалися української історії, їхньої наукової цінності та значущості є важливим завданням сучасної історіографії.

В українській історичній науці є низка досліджень історичних журналів, на сторінках яких з'являлися матеріали на українську тематику [1]. Започаткував розробку цієї проблематики О. Кіян, який окреслив напрями досліджень публікацій на українознавчу тематику в російських дореволюційних історичних журналах “Русский архив“, “Русская старина“, “Исторический вестник“, “Древняя и новая Россия“ [2]. С. Сініченко у своїй статті спробував дослідити співпрацю з “Русской стариной“ українських істориків [3]. Однак українознавча історична тематика в публікаціях “Русской старины“ недостатньо висвітлена в історичній літературі і потребує подальшого опрацювання.

Загалом публікації з української історії у виданні можна умовно розділити на кілька тематичних напрямів: публікації соціально-економічної тематики, з історії суспільно-політичних рухів, козацтва, джерела і матеріали з історії української культури, освіти, окремо можна виділити публікації з історії церкви. Ми пропонуємо звернути увагу на публікації журналу, що стосуються історії української освіти та освітніх закладів. Завданнями цієї розвідки є виявити, систематизувати й узагальнити публікації журналу, що стосувалися історії виникнення й розвитку освітніх закладів та освіти на українських землях у ХІХ ст.

В “Русской старине“ вийшло друком кількадесят публікацій на українську освітянську тематику. У їхньому числі варто виділити мемуарні та епістолярні джерела, офіційні документи, біографічні розвідки, автобіографічні матеріали. Тематично їх можна поділити за територіально-адміністративною ознакою - джерела з історії харківського, київського та одеського учбових округів.

У кількісному відношенні більшість публікацій складають документи та матеріали про Харківський університет. Значну цінність для дослідження історії першого в Україні університету мають ряд публікацій стосовно його засновника В. Каразіна. Серед них варто виділити біографічний нарис, написаний одним із вихованців університету 1820-х рр. [4]. Він складений на основі того, що автор “слышал об этом предмете как от самого В. Каразина, так и от других харьковских старожилов“, і присвячений опису історії створення Харківського університету. Автор наголошує, що цей університет був першим, який створили на громадські кошти. В. Каразін, виходець із Харківської губернії, виступаючи перед місцевими дворянами з ідеєю створення університету, наголошував: “Я смею думать, что губерния наша предназначена разлить вокруг себя чувство изящности и просвещения“ [4, 334]. У липневій книзі “Русской сари- ны“ за 1899 р. надруковано указ імператора Олександра І про пожалування Катеринославського предводителя дворянства кавалером ордена Св. Анни ІІ ступеню за пожертвування місцевих дворян на Харківський університет [5]. У листі до князя А. Чарторийського В. Каразін пише: “Вам известно, до какой степени разстроено мое состояние безумными усилиями содействовать блистательно к просвещению и процветанию Украйны, моей родины. Мне больно видеть ее, богатую и дарами природы и талантами ее обитателей, в поругании и презре- нии“ [6, 704]. Цей лист був використаний Я. Абрамович при написанні науково-популярної біографії В. Каразі- на, що вийшла в серії “ЖЗЛ“ [7]. Ряд матеріалів щодо історії Харківського університету, які були надруковані в “Русской старине“, використані Д. Багалієм при написанні його фундаментального дослідження “Опыт истории Харьковского университета (по неизданным матеріалам). В 2-х томах“ [8]. Крім вказаних матеріалів, у “Русской старине“ вийшла низка публікацій, які стосувалися діяльності В. Каразіна на ниві поширення освіти, його наукової, просвітницької та державної діяльності.

Заслуговує на увагу біографічний нарис про Т. Оси- повського, професора математики Харківського університету з дня його заснування та незмінного ректора цього закладу упродовж багатьох років (1813 - 1821) [9]. Дослідження написане на основі архівних матеріалів колишнім студентом фізико-математичного факультету

Харківського університету, помічником бібліотекаря університету, письменником Г. Чіріковим.

Цікавих рис історії університету та харківського періоду життя М. Костомарова надає публікація О. Багалій, доньки історика [10]. Нарис складений з використанням відомостей автобіографії М. Костомарова, мемуарних та епістолярних матеріалів, у тому числі раніше не опублікованих. Так, у рамках дослідження вперше надруковані листи М. Костомарова до професора Харківського університету І. Сокальського, у якого історик проживав під час свого навчання в університеті. О. Багалій доводить, що М. Костомаров був надзвичайно відданий Харкову та Харківському університету.

На сторінках “Русской старины“ надруковано кілька спогадів колишніх студентів університету - Л. Нічпаєв- ського, О. Воронова, видатного російського ботаніка М. Леваковського [11 - 13]. Ці мемуари дозволяють зануритися в атмосферу вищого навчального закладу ХІХ ст. Про значущість Харківщини як освітнього осередку свідчать матеріали про відвідування навчальних закладів харківського учбового округу особами імператорської родини - спадкоємцем цесаревичем Олександром Миколайовичем у 1837 р. та імператором Миколою І 1848 р. [14; 15].

Не обійшла увагою редакція “Русской старины“ й історію Київського університету Св. Володимира, хоча публікацій щодо нього порівняно небагато. З-поміж них слід виділити спогади колишнього студента університету 1870-х рр. В. Чиважевського, який ставив за мету “по возможности объективно изложить факты из университетской жизни, из жизни бытовой и школьной киевского студенчества и профессуры“ [16]. До 50-літнього ювілею відкриття університету Св. Володимира у вересневому випуску “Русской старины“ за 1884 р. вийшла невелика замітка, присвячена визначній даті [17]. У ній подано витримки із “Санкт-Петербургских Ведомостей“ про відкриття у липні 1834 р. університету у Києві.

Певний інтерес викликає записка ректора Київської духовної академії, єпископа чигиринського Інокентія (Борисова), який був другом першого ректора університету Св. Володимира М. Максимовича. Вона написана у формі запитань - відповідей. Автор робить спробу проаналізувати стан справ, який склався на середину 1838 р. в університеті, у зв'язку з існуванням у ньому впливового польського чинника [18]. Про вплив польського елемента в Київському університеті йдеться й у нарисі, складеному на основі спогадів колишніх студентів, документів і листування професора й ректора цього університету М. Бунге з офіційними особами [19]. Ці матеріали були надані редакції “Русской старины“ ректором університету протягом 1883 - 1890 рр. проф. М. Ренненкампфом. У нарисі окреслюються загальні суспільно-політичні настрої, що склалися на початок 1860-х рр. у середовищі київської інтелігенції й громадськості та їхня проекція на стан справ і морально-психологічну атмосферу в університеті Св. Володимира, в якому майже половину студентства й значну частину професорсько-викладацького колективу складали поляки.

Завдяки публікаціям в “Русской старине“ можна простежити деякі моменти історії Новоросійського університету від проекту створення “по предписанию Дю- ка-де-Ришелье“ “новаго училища в Одессе“ [20] - до записки попечителя одеського учбового округу М. Пирогова, в якій він обгрунтовував соціально-економічними та релігійними причинами необхідність перетворення Одеського ліцею на університет [21]. 1892 р. в “Русской старине“ надруковано біографічний нарис видатного славіста, випускника Харківського університету, професора Казанського, Московського і Новоросійського університетів В. Григоровича авторства колишнього його студента О. Колянковського [22]. У ньому подані біографічні відомості видатного ученого, описується його наукова, громадська та навчальна діяльність на посаді професора Новоросійського університету з дня його відкриття; відзначається значний внесок В. Григоровича у вітчизняну науку. Автор нарису високо оцінює і людські якості свого учителя. журнал тематичний публікація історія

В одному із перших випусків “Русской старины“ надруковано матеріали про створення ніжинської гімназії. Ідея відкриття навчального закладу належала

0. Безбородко. Після смерті канцлера його рідний брат

1. Безбородко “исполняя желание покойнаго, учредил в память его, в Нежине, для дворянства учебное заведение и обезпечил его... доходом с свого родового, недвижимого имения“ [23, 298]. У вказаній публікації вміщено також листування щодо створення гімназії рідного племінника князів Безбородко В. Кочубея, який брав активну участь у підготовці створення “Гімназії вищих наук князя Безбородко“.

У “Русской старине“ надруковано кілька спогадів студентів Київської духовної академії [24; 25], в тому числі автобіографічна записка ординарного професора Санкт-Петербурзького університету Я. Толмачова, в якій він описує роки власного навчання в Харківському колегіумі та Київській духовній академії, а також своє учителювання в Харківському колегіумі.

Публікації “Русской старины“ щодо історії розвитку освіти на українських землях у кількісному відношенні можна назвати досить фрагментарними, але, з огляду на їхню історичну інформативність, вони є унікальним джерелом вивчення стану розвитку української освіти у ХІХ ст. Серед цих джерел переважають матеріали мемуарного, епістолярного та біографічного жанрів. Тематично публікації журналу “Русская старина“ з цієї проблематики охоплюють всі три учбові округи в межах українських земель Російської імперії. Подальше дослідження історії української освіти і культури загалом у публікаціях “Русской старины“ є перспективним напрямом студіювань. Матях В.М. Проблеми історії України XVI -- XVII ст. у висвітленні журналу "Киевская старина": Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- К., 1993; МагітоваА.Б. Україністика на сторінках „Вестника Европы " (90-тіроки ХІХ ст. -- 1918р.). // Проблемы славяноведения. Сб. ст. -- Брянск, 2008. -- Вып. 10; Магітова А.Б. Українська історія у висвітленні часопису "ВестникЕвропы" (1866 -- 1918): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2008.

2. Кіян О.І. Вклад журналу "Русский архив " в історіографію України // Укр. істор. журн. (Далі -- УІЖ). --1989. -- № 10; Кіян О.І. Співробітництво М.І.Костомарова в історичних журналах Росії // УІЖ. -- 1990. -- № 4; Кіян О.І. С.М.Шубинський -- редактор "Исторического вестника " // Читання пам 'яті М.В.Нечкіної. -- Ніжин, 1990; Кіян О.І. З історії видання "Киевской старины" // Київська старовина. -- 1996. -- № 4; Киян А.И. История Украины на страницах русской исторической журнальной периодики второй половины ХІХ -- начала ХХвеков: Дисс. ... канд. ист. наук. -- К., 1990.

3. Сініченко С.В. Журнал "Русская старина" (1870-1918) та українські історики. Аспекти і особливості співпраці //Грані. -- 2009. -- № 6.

4. Василий Назарович Каразин, род. 1778 г., ум. 1842 г. Очерк его деятельности при основании Харьковского

Література

5. Пожертвование Екатеринославского дворянства на Харьковский университет 30-го янв. 1804 г.//РС. -1899.