Робітничі та селянські рухи на території Подільської губернії в роки першої російської революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

російський революція подільський самосвідомість

Робітничі та селянські рухи на території Подільської губернії в роки першої російської революції

О.С. Юрченко

Ключові слова: революція, маніфест, реформа, страйк, губернія.

Врегулювання національної політики завжди стояло гостро для держав, що мали у своєму складі кілька етнічних меншин. На початку ХХ ст. Російська імперія знаходилася у стані революційної ситуації, коли самодержавна політика як в економіці, так і у соціально-політичній сфері повністю віджила, а нові підходи до управління державою ще не були запроваджені. В результаті, поряд з піднесенням громадсько-політичних рухів, значно зросла і зміцніла національно-визвольна боротьба. Пригнічені робітники та селяни почали відкрито заявляти про своє безправне в національному відношенні становище, звідси, й випливає актуальність цієї теми. Історія революційного руху 1905-- 1907 рр. в Україні знайшла певне відображення в історичній літературі [8-10], але дослідники ще недостатньо глибоко з'ясували розвиток цього руху на території Подільської губ. Тому мета цієї статті - висвітлити основні події та значення першої російської революції на території Подільської губ., за допомогою архівних матеріалів.

Революція розпочалася 9 січня 1905 р. у Петербурзі й одразу ж набула всеросійського характеру. Розстріл мирної демонстрації робітників у столиці викликав обурення трудящих усієї країни. Звістка про це вмить рознеслася широкими просторами Російської імперії та викликала загальне обурення її населення. На кривавий злочин царизму робітники негайно відповіли мітингами, демонстраціями, страйками протесту. Події в Україні також впливали на хід революції. Вона була відзначена тими ж рисами, що й у країні загалом, але відрізнялася тим, що народ України в першій буржуазно-демократичній революції боровся і проти національного гноблення. Восени 1905 р. відбулися масові політичні страйки і на території Подільської губернії. Так, 19 жовтня 1905 р. у м. Немирів Брацлавського повіту була влаштована політична демонстрація. Робітники йшли вулицею з червоними прапорами з надписами «Да здраствует политическая свобода!» та викликами «Ура!» [1, 2].

Зі звіту ротмістра Барабашева дізнаємося про політичну демонстрацію й у м. Вінниця: Увечері 18 і протягом всього дня 19 жовтня по вулицях Вінниці ходив натовп, носячи прапори, переважно червоного кольору, з різними на них написами, серед яких були: «Долой Самодержавие!», «Да здраствует революция!», «Да здраствует своба!». Цей натовп під гру оркестру співав робочу Марсельєзу і стріляв з револьверів при цьому викрикуючи: «Долой царя, смерть Ему, кровопийца, розбойник, Долой дом Романових, долой самодержавие, да здраствует республика», такого ж змісту з криками «ура!» вітав натовп промови ораторів, виступаючих на зборах в міській Управі, Народному домі і на міському бульварі [2, 66]. У своїх промовах оратори підбурювали до повалення існуючого в державі суспільного ладу. 19 жовтня Я. Волошин і Л. Пе- черський, увійшовши з натовпом до Народного Дому, зняли зі стіни портрет царя і поставили його на підлогу, супроводжуючи ці свої дії викликами: «Долой царя, долой Николая кровопийцу!» [2, 67].

У селищі Гнівань Вінницького повіту слюсар К. Корізно біля місцевої лавки пригощав робітників пивом і говорив: «Тепер люди повинні бути вільними. Ми люди темні, а потрібно не боятися смерті, а бити панів» [3, 3]. У м. Могилів 20 жовтня 1905 р., з дозволу міського голови, соціалісти-революціонери Бабат, Грингольц, Черненський зібрали натовп у декілька тисяч людей на Соборній площі й у своїх промовах закликали до об'єднання для боротьби з урядом і створення демократичної республіки [4, 32]. Зі звіту поліцейського наглядача Проскурівського повіту: «У місті Проскурові серед робітників місцевого цукрового заводу виникла розмова про війну, причому селянин І. Сандорський вимовив таку фразу: “Наш царь (дальше следует матерная лексика) посилает людей на забой”» [5, 1]. У Проскурові застрайкували робітники двох магазинів, але власник не бажав йти на поступки [6, 119].

Вимоги у всіх страйкуючих робітників були схожими. Ось звіт старшого фабричного інспектора Подільської губернії від 26 січня 1905 р.: «Маю честь повідомити Відділу Промисловості нижченаведені подробиці щодо страйку робітників на чавунно-ливарному і механічному заводі Г.Ф. Келлера у м. Могилів. За даними завідуючого заводом Келлера робітники звернулися до нього з такими вимогами: а) зменшити тривалість робочого дня з 11 до 10 годин; б) збільшити заробітну плату; в) створити при заводі лікарняну касу для видачі допомоги хворим робітникам, при чому, фонд цієї каси мав утворюватися з відрахувань певного відсотка заробітної плати робітників і з внесків самого власника заводу; г) видавати своєчасно заробітну плату. За словами завідуючого заводу, він не зміг виконати жодну з перерахованих вимог, після чого робітники покинули завод» [7, 3].

Відбувався страйк і на Шпиківському цукровому заводі (звіт старшого фабричного інспектора Подільської губ. від 31 травня 1905 р.). Страйкарі висунули єдину вимогу - підвищення заробітної плати до 50 коп. на день. Всього у політичному виступі брали участь 22 особи [7, 11]. «Робітники Гніванського цукрового заводу Вінницького повіту діяли за заздалегідь домовленим планом, з самого ранку вони припинили роботу і звернулися до адміністрації заводу, з вимогою про введення трьохкомплексного восьмигодинного робочого дня і підвищення заробітної плати на двадцять відсотків», - звіт старшого фабричного інспектора Подільської губ. від 5 грудня 1905 р. [7, 15].

Натомість на «Вінницькій тютюновій фабриці Зільберштейна, за рослідуванням проведеним фабричним інспектором виявилося, що самими робітниками ніяких претензій висунуто не було, а 11 квітня на фабрику прийшли відомі Зільберштейну єврей і єврейка та подали йому лист з печаткою Харківської Соціал- Демократичної партії, в листі були перераховані такі вимоги: 1) тривалість роботи 8 год.; 2) не приймати сторонніх робітників; 3) збільшити заробітну плату на 25%; 4) платити робочим за всі святкові і вихідні дні; 5) не звільняти нікого з робітників без третейського суду, до складу якого повинні входити самі робітники за призначенням СДП. Особи запропонували йому розписатися в строгому виконанні всіх вимог. Коли невідомі депутати віддалилися з фабрики, за ними пішли всі робітники і більше не поверталися» [7, 21]. Отже, партії мали свій вплив на керівників підприємств

Ось перелік вимог робітників фабрики механічного виробництва взуття міста Вінниці, що належить Й. Ярошинському: «1) ввічливе звернення адміністрації фабрики до робітників; 2) у разі поранення робітника, адміністрація повинна платити повну заробітну плату до одужання, а у випадки хвороби - робітникові надати лікарську допомогу і платити половину денного заробітку до трьох місяців; 3) без поважної причини адміністрація не має права розрахувати робітника; 4) сплата робітникові за прогульні дні» [7, 54]. Звісно, завідувач фабрики не погодився задовольнити вимоги робітників, а вони, своєю чергою, не приступили до роботи. Тоді як 100 робітників Чарномінского цукрового заводу не приступили до роботи, вимагаючи збільшити заробітну плату, а на наступний день усім фабрикантам були зроблені надбавки до їхньої заробітної плати [7, 25].

Одночасно зі страйками робітників розпочалися селянські повстання. Селяни палили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Все частіше лунали вимоги передати всю землю селянам. На початку 1905 р. ситуація стала критичною. Юридично селянам надавалася можливість купувати землю у поміщиків. Фактично ж основна маса селян, через відсутність коштів і дорожнечу землі, була позбавлена цієї можливості. Особливо дорого коштували дрібні земельні ділянки, на які могли розраховувати бідняцькі прошарки села. Більшість селянства, придушена податками, не могла купувати землю. Орендні ціни для селян також були непомірно високими. Таким чином, купівля й оренда землі не вирішувала проблеми малоземелля селян в Україні. Вона сприяла розвиткові нерівномірності в розподілі земельних угідь між окремими групами селянства. Це призвело до того, що на початку XX ст. в Україні склалися такі групи населення, як селянська біднота, середнє та заможне селянство, поміщики. Селянська біднота становила 50% від загальної кількості. Не маючи ніякої можливості поліпшити матеріальне становище, селяни з року в рік біднішали, відтак, в Україні були сотні тисяч селян, які не мали ні землі, ні худоби, ні хат. Тяжке економічне становище селянства пояснювалось їх політичним безправ'ям. З кожним роком селяни все більше переконувались, що здобути землю зможуть лише в революційній боротьбі, а під впливом революційної пропаганди й агітації класова самосвідомість селян і впевненість у необхідності революційних дій тільки зростала [8].

Так, 15 жовтня 1905 р. селяни с. Кузьміна Ольгопільського повіту натовпом біля 150 осіб пішли до місцевого поміщика А. Палтовича, з вимогами знищити договірний контракт з селянами, на орендовану ним землю в кількості 500 дес., і віддати її селянам на тих же умовах, в іншому випадку, погрожували самостійно зібрати зерно і розділити його між селянами [9, 510]. «Мало не весь Брацлавський повіт охоплений тепер економічним рухом; скрізь селяни домагаються, щоб було збільшено заробітну плату» [10]. У м. Брацлав міщанин А. Пилипонський агітував селян до повалення існуючого уряду і захоплення поміщицької землі [11, 1].тільник селянин С. Аснис, зібравши натовп селян, закликав їх до того, що землю потрібно відібрати у поміщиків і роздати тим, хто зможе сам її обробляти [12, 2].

У жовтні 1905 р. були зафіксовані й масові виступи селян на території Вінницького повіту - «В селі Стадниці Вінницького повіту страйкували хлібороби- робітники в маєтку графа С. Грохольського» [10], а на території Балтського повіту зустрічалися розгромлені хутори й убиті їх власники [13, 1]. У с. Холодівка Брацлавського повіту селянин С. Войтенко агітував односельчан до збройних виступів проти місцевих поміщиків [14, 1]. У с. Бортники цього ж повіту селянин С. Довбня виступав з промовами щодо розподілу поміщицьких земель між селянами [15, 1]. В Літинському повіті «селяни Логінов П., Булавенко Г, Степанов Г з'явилися на плантацію буряків, посіяних на десяти десятинах земля орендованих міщанином Григориним Ш., де працювали жінки з оплатою 25 копійок за день та підлітки - 20 копійок за день. Вони стали забирати з рук робочих сапи і вимагати, щоб робітники припинили роботу, так як їм відомо, що міський староста читав, що за роботу слід брати по 1 рублю за день. Ці ж селяни зажадали від робочих припинити роботу, погрожуючи, що в іншому випадку - прийдуть ще хлопці й будуть бити всіх робітників. Робочі залишили роботу» [9, 257].

Під тиском революційної хвилі, 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест «Про удосконалення державного порядку». У ньому цар обіцяв народу громадянські права, політичні свободи, заснування парламенту - Державної Думи із законодавчими правами. Проте, цей крок російського самодержавства не зняв напруги у суспільстві. Селяни зустріли маніфест без видимого задоволення. «У церковно-парафіяльну школу села Літинка Літинського повіту прийшов селянин Білик М.І. і зібравши навколо себе натовп з учителів та учнів почав викрикувати: “А що вам Государ милостивий зробив? Він маніфест про свободу дав, підписав його своєю рукою, а вийшло все одно, що якби і я підписав, нічого б не змінилося, так як в дійсності ніякої свободи немає! Що він думає, що і синішка його буде царювати? Вони тільки й знають те, як тюрми набивати”» [16, 14]. Ось ще одне висловлювання щодо маніфесту селянина Г. Злагоди с. Саражинка Балтського повіту: «Маніфест цей дурний і дурний той, хто підписав його» [17, 2].

Також у цей час зустрічалися негативні вислови і проти Миколи ІІ. Так, у м. Стрижавка Вінницького повіту звинувачено селянина Є. Савченка в агітації селян проти царського самодержавства [18, 1]. У м. Проскурів звинувачено селянина М. Димку в образах «священної особи Царя Імператора» [19, 1], а у с. Трибухи Латинського повіту селянин Я. Недяк, зібравши натовп на центральній вулиці, розповідав, що необхідно знищити царський уряд і замінити його республікою [16, 1-3].

До кінця 1905 р. не припинялися страйки і повстання. Найбільшої сили вони набули у грудні. У 1906 р. революційний рух почав спадати. Жорстокі репресії, численні людські жертви, розстріли, заслання сприяли зменшенню повстань, але й у роки спаду революції селянські виступи не припинялися. Проте, за кількістю учасників і гостротою боротьби вони були слабшими. У свою чергу, поміщики та царський уряд влаштовували масові каральні акції, спрямовані на придушення селянських заворушень. Так, у Г айсинському повіті в багатьох селах страйкували робітники-хлібороби і всюди, де страйкували або тільки вимагали кращих умов, там побувало військо. Найдужче «втихомирювано» Жарденівку та Ладижинський хутори. Там «драгуни» не давали селянам жати хліб, гнали їх на панське поле, ще й кривдили.

Для боротьби з революційним рухом царська влада використовувала не тільки силові методи. Намагаючись стримати селянський рух і поліпшити становище сільського господарства, міністр внутрішніх справ П. Столипін вдався до змін. Указом від 9 листопада 1906 р. було оголошено про початок проведення аграрної реформи, суть якої полягала у руйнуванні селянської общини, наділенні селян землею та створенні окремих селянських господарств - хуторів або відрубів [10]. Втім, революція 1905-1907 рр., хоч і сколихнула країну, не принесла трудящим ні соціального, ні національного визволення. Визвольний рух відступив, щоб готувати нові загони борців.

Отже, революція 1905-1907 рр. закінчилася поразкою, але її історичне значення важко переоцінити. Вона завдала першого серйозного удару царському самодержавству, показала робітникам і селянам України, що царизм є спільним ворогом російського, українського та інших народів країни. Неоцінимий політичний досвід, нагромаджений трудящими за роки революції, став могутньою зброєю в їх наступній боротьбі за своє визволення. З іншого боку, революція 1905-1907 рр. сприяла піднесенню національної самосвідомості українського народу та розвитку національно-визвольного руху в Україні.

Література

1. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі -ЦДІАУК). - Ф. 301. - Оп. 1. - Спр. 2598.

2. ЦДІАУК.- Ф.301.- Оп.1. - Спр.2597.

3. ЦДІАУК.- Ф.301.- Оп.1. - Спр.2610.

4. ЦДІАУК.- Ф.301.- Оп.1. - Спр.773.

5. ЦДІАУК.- Ф.419.- Оп.1. - Спр.4074.

6. ЦДІАУК.- Ф.276.- Оп.1. - Спр.5.ЦДІАУК. - Ф. 575. - Оп. 1. - Спр. 334.

7. Бутирін С.О. Діяльність земських начальників в період революції 1905-1907рр. //Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.stattionline.org.ua.

8. ЦДІАУК. - Ф. 301. - Оп. 1. - Спр 786.

9. Ігнатова Л.Р., Рамазанов Ш.Ш. Періодична преса як джерело вивчення економічного становища українського селянства в період революції 1905-1907рр. // Сторінки історії: Зб. наук. пр. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://esteticamente.ru.

Размещено на Allbest.ru