Реформування державних банківських установ та їх значення для дворянства Бессарабської губернії (друга половина XIX - початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДВОРЯНСТВА БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (друга половина XIX -- початок XX ст.)

У статті розглянуте значення Дворянського та Селянського банків для поміщицької верстви в Бессарабії. Проаналізовано ставлення дворянства до питань державної підтримки у сфері кредитування.

Ключові слова: дворянство, Бессарабія, кредит, Дворянський банк, Селянський банк

Сьогодні спостерігається підвищення інтересу до вивчення історії окремих станів населення. Однією з таких досліджуваних верств є дворянство. Реалізація селянської реформи 1861 р. спричинила утворення спеціальних кредитних установ, які мали допомагати селянам викуповувати земельні наділи та підтримувати поміщицькі господарства в нових капіталістичних умовах. Такими установами стали іпотечні державні банки. Проблема взаємодії іпотечних державних банків і дворян Бессарабії та інших регіонів імперії досліджувалася науковцями й раніше. Однак питання характеру, особливостей і наслідків урядової політики щодо підтримки земельними банками поміщицького стану в Бессарабії дотепер є ще недостатньо розв'язаним.

До публікацій радянського періоду відносяться монографії І. Гіндіна [1; 2], який навів приклади зростаючих пільг для поміщиків у Дворянському банку. Вагому статистичну та довідкову інформацію містить праця Д. Шемякова [3]. Змістовними, на наш погляд, є розвідки сучасних українських вчених, які досліджують різні аспекти діяльності кредитних установ та дворянського стану. Так, публікація І. Дружкової, на матеріалах дореволюційної преси, засуджує діяльність Селянського поземельного банку, що продавав землі поміщиків селянам за високими цінами та не виправдовував своєї назви [4]. Важливу інформацію щодо роботи земельних банків містять праці В. Кириченка [5; 6]. Значну цінність для розробки цієї тематики становить дослідження Л. Циганенко, в якому приділяється увага кредитно-фінансовій діяльності дворянства Бессарабської губернії [7]. Мета цієї статті - на основі архівних матеріалів та наукових праць, проаналізувати відомості про допомогу поміщицькій верстві, яку надавали відділення державних банків Бессарабської губ. і пріоритетні напрями, якими опікувалися ці установи.

За реформою 1861 р. дворянство зберегло у власності більшу частину землі. Проте, її подальше використання як засобу виробництва потребувало докорінної перебудови поміщицьких господарств за капіталістичними економічними законами. Підтримкою дворянству в цих нових умовах стали державні банки. В указі Сенату Олександр ІІ зокрема зазначав: «Устрій наших головних державних банкових установ, які засновано ще у минулому столітті, не відповідає більше сучасним обставинам і потребує докорінної перебудови» [5, 120]. Така позиція імператора була небезпідставною, адже існуючі в Російській імперії банки дореформеного періоду не могли забезпечити ефективний розвиток капіталістичних відносин у державі. Особливо це стосувалося двох банків, які знаходились у полі зору міністерства фінансів, - Державного комерційного та Позичкового. Обидва банки виявились органами фаворитизму: Позичковий - для дворянської верхівки, Комерційний - для іменитого купецтва [1, 83].

Сільське господарство Бессарабії пореформеної доби розвивалося в умовах суперечливих переплетень капіталістичних і докапіталістичних виробничих відносин, за наявності величезного масиву поміщицьких земель. У промисловості та транспорті відчувались негативні тенденції: вузькість ринку, недостатність робочої сили, неповнота фінансування, тиск самодержавного устрою [8, 476-477]. Таким чином, слабка кредитна система унеможливлювала поступовий розвиток держави: сприяння лише поміщикам та купцям ліквідовувало ринкову конкуренцію, що призводило до застарілості та відсталості військової техніки, господарського реманенту. Варто згадати, що апогеєм цієї приреченої економічної політики стала поразка Російської імперії у Кримській (Східній) війні (1853-1856 рр.). Реформування старої банківської системи відбулося не одразу. В 1857 р., знизивши відсоток за вкладами для спрямування нових грошових потоків у залізничне будівництво, уряд порушив основу своєї монополії на ці капітали і розхитав фундамент системи дореформених банків. Через 2 роки було прийнято рішення про ліквідацію Державного комерційного та Позичкового банків. Наслідком їх сторічного існування стала величезна розтрата капіталів і значне запізнення розвитку капіталістичного банківського кредиту. Тому царський уряд був змушений взятися за організацію в державі капіталістичного кредиту. Практично до 1917 р. Росія була майже єдиною країною, де центральним банком був Державний [1, 83], мережа відділень якого планомірно розповсюджувалася всією територією імперії.

Головною кредитною установою Бессарабської губ. було відділення Державного банку в Кишиневі. У 1886 р. керівником установи був колезький радник Микола Миколайович Гиждеу, контролером - колезький радник Федір Васильович Грузинцев, касиром - статський радник Петро Андрійович Базилевич, бухгалтером працював колезький радник Федір Максиміліянович Корвин-Дзигитульський [9, 72]. Відділення, разом з приписаними до нього 8 казначействами, розташованими в Кишиневі, Бендерах, Бельцях, Сороках, Оргеєві, Хотині, Акермані, Ізмаїлі, та значною кількістю ощадних кас, посідало ключові позиції майже в усіх банківських операціях, відіграючи центральну роль на місцевому грошовому ринку. Станом на 1911 р., в Ізмаїлі діяло казначейство Кишинівського відділення Держбанку на чолі з колезьким радником А. Гиржевим. Воно відало прийомом, зберіганням грошових зборів і доходів, а також видачею грошових позик, сприяло утворенню ощадних кас [10, 333]. Поширеним явищем було зосередження головних посад державних банків та їх філій у руках представників дворянського стану, що впливало на характер діяльності цих установ. банк бессарабія дворянство кредитування

Розвиток капіталізму в сільському господарстві, активна діяльність земельних банків, монополізація великих земельних масивів у руках групки поміщиків і селянської буржуазії дозволяли зберігати в Бессарабії високі ціни на землю та безперервно підвищувати їх. Це було на користь поміщиків як основних землевласників і головних продавців землі, але було важким тягарем для трудового селянства. Частка останнього як покупця поступово скорочувалась, а ті, хто купив землю з маєтків Селянського банку чи у поміщиків за його сприяння, на довгі роки потрапляли в боргову кабалу [1, 83-184]. Вартість однієї десятини землі, купленої селянином у поміщика в Бессарабській губ. за сприяння банку становила: 1910 р. - 255 крб., 1912 р. - 299, 1913 р. - 378, 1914 р. - 403, 1915 р. - 445. Загалом, Селянський банк у Бессарабії за 1886-1915 рр. продав селянам 240 тис. дес. землі [3, 185].

Діяльність останнього, навіть за назвою, покликана була розвивати селянське господарство, але, насправді, його діяльність знаходилася далеко від цього розвитку [2, 215]. Більшість селян, які брали позики в банку, потрапляли до списку боржників. За 1900-1915 рр. вони виплатили банку недоїмки та платежі за позиками у розмірі 12,9 млн. крб. Факт завищених для селянства банківських платежів визнавала в 1914 р. Бессарабська казенна палата: «Необхідно мати на увазі, що значна кількість приватновласницьких земель належить селянам, які купили землі за сприяння Селянського банку, а тому власники таких земель настільки обтяжені платежами за кредитом, що не мають коштів для сплати поземельних зборів» [3, 185]. Отже, працівники губернської фінансової установи Бессарабії (переважна їх кількість були дворянами) засуджували діяльність Селянського банку. Проте, більшість дворян вважали недостатньою допомогу держави у сфері кредитування.

За даними І. Дружкової, один із найбільших землевласників Бессарабії - П. Леонард виступив у губернському дворянському зібранні з промовою, що торкалася становища дворянства в Південному регіоні. Поміщик негативно ставився до приватних кредитних закладів, а тим більше до лихварства всіх видів, вимагав створення державного земельного банку для дворянства, на зразок Селянського поземельного і, відповідно, здешевлення довгострокового кредиту. Його доповідь викликала бурхливу реакцію у пресі. У «Новоросійському календарі» навіть з'явилася стаття, присвячена цьому зібранню, в якій П. Леонард був звинувачений у тому, що шкодував про скасування кріпацтва. Тому він був змушений відповідати на ці закиди через той самий часопис [4, 62]. Подібні виступи дворян були досить розповсюдженими, а царський уряд уже розробляв проект такої банківської установи.

У 1885 р., за особистою вказівкою Олександра III, було засновано державний Дворянський земельний банк. Слабкі спроби міністра фінансів М. Бунге при затвердженні статуту банку провести деякі пункти, що заохочують дворян-поміщиків, які самі ведуть господарство, були знехтувані Державною Радою. Банк був заснований для пільгового кредитування дворян-землевласників. До проведення столипінської реформи головну роль у державному іпотечному кредиті відігравав саме Дворянський банк, а до кінця 1890-х рр., видані ним позики, в 5-6 разів перевищували позики Селянського банку [2, 104-105]. Ця тенденція мала місце й у Бессарабській губ.

Найбільша кількість, від загального числа закладеної землі, у Дворянському банку належала поміщикам Бельцького (23 %), Сороцького (20 %), Хотинського (20 %), Оргеєвського (15 %), Кишинівського (11 %) повітів. На їх частку припадали 94 % позик і 92 % капітального боргу [3, 182]. Першість у Бессарабії за іпотечним кредитом належала саме Дворянському банку. Всього за 1885-1916 рр. поміщики губернії отримали у Дворянському банку 721 позику, на суму 58,7 млн. крб., у середньому - 80,9 тис. крб. на господарство [3, 180]. Представники дворянства Бессарабської губ. часто зверталися із проханнями до Кишинівського відділення Дворянського банку про полегшення кредитів. 9 вересня 1896 р. Бессарабський губернський предводитель дворянства наголошував В. Навроцькому, А. Донічу, Л. Навроцькому, М. Пуришкевичу та іншим представникам Акерманського повітового дворянства, що до нього надходила велика кількість прохань поміщиків-позичальників Дворянського земельного банку. У листуванні предводителя і дворян уточнювалися юридичні аспекти отримання позичальниками банку пільг [11, 60]. Фінансові керівники намагалися задовольняти запити поміщиків.

15 липня 1897 р. Бессарабський губернський предводитель дворянства повідомляв, що указом міністра фінансів від 29 травня 1897 р. позичальникам Дворянського банку були надані нові пільги. Всі недоїмки та відстрочки, що залишались несплаченими, зараховувались у сумі не вище 12 % річних. Також недоїмки на 1 травня 1897 р., у випадку клопотання позичальників до місцевих зборів представників і депутатів дворянства та передачі цих прохань на перевірку до банку, могли бути зараховані не вище 4 % річних [12, 37]. Отже, губернські збори представників і депутатів дворянства відігравали важливу роль у справі полегшення місцевим дворянам розрахунків у Дворянському банку.

Початок Першої світової війни, звичайно, не покращив стан державних фінансів, проте, незважаючи на гостру нестачу грошей, міністр фінансів П. Барк віддав настанови керівництву Дворянського банку й надалі не позбавляти позичальників пільг щодо сплати поточних платежів. Листом члену Державної Ради Р. Єропкіну керманич фінансового відомства інформував, що ним зокрема надані «відповідні вказівки Державному дворянському земельному банку, який, за клопотанням окремих позичальників, в усьому піде їм назустріч, надаючи в належних випадках потрібні відстрочки» [6, 143]. Архівні матеріали комунальної установи «Ізмаїльський архів» підтверджують наявність таких відстрочок у Бессарабській губ.

Так, Акерманський предводитель дворянства 6 березня 1900 р. звернувся до міністра фінансів, з клопотанням про те, щоб майно дворян-позичальників Дворянського земельного банку, що знаходились у неврожайній полосі та постраждали від посухи, не виставлялось на продаж через несплату обов'язкових внесків. Сплата останніх мала бути подовжена до вересня 1900 р. У відповідь на це клопотання, керівник Дворянського банку, кн. Ливен надіслав 17 березня телеграму предводителю: «Маю честь повідомити, за дорученням міністра фінансів, що через неврожай в деяких повітах Бессарабської губ. Дворянський банк буде приймати до уваги всі клопотання про пільги в місцеве відділення банку (Кишинівське відділення Дворянського банку). Після розгляду кожного окремого випадку, буде зроблене все можливе для полегшення становища позичальників» [13, 49]. Слід зазначити, що заборгованість за поточними платежами спостерігалася не лише у Дворянському банку, а й у приватних земельних банках. Проте, урядова політика щодо стягнення недоїмок залишалася незмінною, а випадки продажу з торгів маєтків дворян, за невиконання ними договірних зобов'язань, були поодинокими.

Таким чином, реформовані державні банківські установи, хоча й були направлені на модернізацію імперської економіки та фінансів, увібрали в себе деякі ознаки попередників. Головною банківською установою в Бессарабії було Кишинівське відділення Державного банку, яке розподіляло фінанси на інші урядові філії. У своїй діяльності воно також опікувалося поміщицьким станом, надаючи значні кредити на промислові та господарські потреби. Селянський банк продавав поміщицьку землю селянам за вкрай завищеними цінами, що спричиняло невдоволення багатьох спеціалістів діяльністю цієї установи. Дворянський банк забезпечував позичальників вигідними кредитами та постійно полегшував їх умови, надаючи клієнтам широкі пільги. Банки підтримували поміщицькі господарства, що часто впливало на стабільність самих кредитних установ.

1. Гиндин И.Ф. Банки и промышленность в России. К вопросу о финансовом капитале в России. -- М., 1927.

2. Гиндин И.Ф. Государственный Банк и экономическая политика царского правительства (1861--1892 гг.). -- М, 1960.

3. Шемяков Д.Е. Очерки экономической истории Бессарабии эпохи империализма. - Кишинев, 1980.

4. Дружкова І.С. Обговорення діяльності Селянського поземельного банку в літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www. nbuv.gov.ua/portal/socgum/Npifznu.

5. Кириченко В.Є. Правові підвалини формування мережі акціонерних банків земельного кредиту у 60--70-ті рр. ХІХ ст. : практика українських губерній // Право і безпека. - 2009. - № 1.

6. Кириченко В.Є. Правові умови діяльності Державного дворянського земельного банку в останнє десятиліття його існування // Право і безпека. - 2010. - № 1.

7. Циганенко Л.Ф. Дворянство Півдня України (друга половина ХГШ - 1917 рр.). - Ізмаїл, 2009.

8. История Молдавии (от древнейших времён до Великой Октябрьской социалистической революции) /Под ред. А. Удальцова. - Т. 1. - Кишинев, 1951.

9. Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1887г. /Под. ред. Б. Топиро. - Кишинёв, 1887.

10. Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1911г. /Под. ред. Б. Топиро. - Кишинёв, 1911.

11. Комунальна установа «Ізмаїльський архів» (далі - КУІА). - Ф. 770. - Оп. 1. - Спр. 2.

12. КУІА. - Ф. 770. - Оп. 1. - Спр. 5.

13. КУІА. - Ф. 770. - Оп. 1. - Спр. 8.

Размещено на Allbest.ru