Становлення та розвиток польської загальноосвітньої школи в УСРР на початку 1920-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення та розвиток польської загальноосвітньої школи в УСРР на початку 1920-х рр.

Розвиток української культури, освіти нерозривно пов'язаний з культурами тих народів, що мешкають в Україні і серед них можна виділити істотний вплив польської культури. Актуальність теми полягає в урахуванні історичного досвіду початку 1920-х рр. із задоволення національно-культурних інтересів національних груп, адже, як писав М. Грушевський, «велике діло, щоб народ мав школу добру на своїй рідній мові - без сього не може бути він просвіченим, заможним, щасливим» [1, 4]. Для вивчення проблеми важливе значення мають і ґрунтовні дослідження О. Войналовича [2], Т. Єременко [3], Г. Стронського [4], М. Іванова [5]. На особливу увагу заслуговують матеріали конференцій, нарад, на яких порушувалися проблеми становлення і розвитку шкіл для польської спільноти [6]. Мета цієї статті - дослідити розвиток польської загальноосвітньої школи в межах УСРР на початку 1920-х рр. культура освіта національний

У 1917 р. розпочався особливо активний процес розбудови освіти для національних меншостей, які проживали на території України. Адже, за царату не було жодної державної школи з навчанням українською мовою, тим більше мовою будь-якої меншини. Письменних українців на 1920 р. було 28,39 %, росіян - 45,4 %, поляків - 60,1 %, німців - 62,3 % і євреїв - 65,1 % [7, 43].

Ще в часи Російської імперії, коли режим пригнічував усіх «інородців», освіта серед поляків національною мовою знаходилась під забороною. Після повстань 1830 та 1863 рр. польська школа стала розглядатись як вогнище сепаратизму. Як наслідок, урядова заборона 1864 р. викладання в школах та друкування підручників польською мовою [8, 11]. Були закриті католицькі парафіяльні школи, де навчали дітей початковій грамоті. Зокрема в Житомирському повіті такі школи були ліквідовані в Івниці, Кодні, Коростишеві, Краснополі та інших населених пунктах [9, 98]. Ліквідовувались усі таємні навчальні заклади, а особи які ініціювали їхню діяльність притягувалися до судової відповідальності [10, 1-5]. Викладання польською було заборонено навіть у приватних закладах. Тоді жгубернатори Південно-західного краю отримали таємний циркуляр щодо заборони польської мови в установах та державних закладах [10, 47]. Реакцією на політику заборон та обмежень в галузі освіти, а також русифікацію, яку проводило самодержавство щодо польського етносу (50 % всіх учнів в гімназіях становили поляки) [11, 11зв.], було відкриття таємних польських шкіл, які, до речі, були заборонені указом Олександра ІІІ від 3 квітня 1892 р. Згідно з ним, встановлювались особливі правила, що забороняли в західних губерніях таємне навчання [12, 22-224]. Римо- католицькому духовенству було заборонено відкривати школи, викладати, вчити дітей початкової освіти польською. Встановлювався нагляд за тими поляками, які намагались навчати дітей рідною мовою [9, 38].

Таким чином, на кінець ХІХ ст. російське самодержавство ліквідувало польську систему освіти. Це призвело до того, що рівень грамотності поляків, серед інших меншин, був найнижчим [13, 103]. Цей факт засвідчив і перший Всеросійський перепис населення 1897 р. Так, рівень грамотності поляків становив лише 25,53 %. Рівень русифікації підтверджували і такі дані: з 25,53 % поляків - 17,52 % навчалися російською, тобто, 2/3 всіх грамотних [14, 14-15].

Відразу, після встановлення радянської влади, уряд України, НКО УСРР спрямували зусилля на організацію шкільної освіти для національних меншостей, в тому числі і поляків, адже на початку 1920-х рр. в Україні їх проживало 117 тис. [15, 57]. Так, ще у 1919 р. при НКО УСРР заснували національні секції, з метою «задоволення культурних потреб широких мас населення України» [16, 75-76]. З огляду на багатоетнічний склад населення України, важливе значення мала постанова НКО УСРР від 10 березня 1919 р. «Про відміну державної мови й оголошення всіх мов рівноправними», що надавала населенню право самостійно визначати мову викладання в школах [17, 110].

Нормативні акти уряду УСРР, його практичні дії знаходили підтримку на різних конференціях, наприклад, на нараді з питань освіти народів «нерусского языка», що проходила у Москві 13-30 серпня 1919 р., та Всеукраїнській нараді завідуючих губернськими відділами освіти (1922 р.) [18, 93]. За умов переходу до мирного будівництва, з'явилася й змога систематизувати всі законодавчі акти щодо освіти в Україні. Результатом став, затверджений постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 р., «Кодекс законів про народну освіту УСРР». У відповідності з § 23, УСРР зобов'язувалась забезпечити «населенню всіх націй і національних меншостей, що населяють Україну виховання і навчання на їх рідній мові» [19, 158]. Важливе значення для функціонування національних шкіл мав і § 22, який закріплював загальноосвітні школи за приватними особами і колективами, за умови дозволу на це НКО і його місцевих органів. Завдяки цьому більшовицька влада зуміла зберегти на той час існуючі навчальні заклади [19, 158].

Суттєву роль у формуванні системи національної освіти відіграла діяльність спеціалізованих органів влади. Спочатку цією роботою займався наркомат внутрішніх справ, у складі якого 13 квітня 1921 р., за постановою Президії ВУЦВК, був створений відділ у справах національних меншин. У 1924 р. функції цього відділу передано Центральній комісії у справі національних меншин при ньому та її місцевим органам [20, 783]. Комісія мала широко сприяти культурному розвитку всіх національностей, а також отримала право брати участь у розробці, проведенні через законодавчі органи всіх законопроектів, що стосувалися національної політики в УСРР [21, 7].

Для проведення освітньої роботи, розвитку шкільництва мовами національних спільнот у складі НКО в 1921 р. була створена Рада національних меншин на правах відділу, головою її обрано Я. Ряппо. Первинними ланками у справі організації освіти національних груп стали національні бюро. Діяльність останніх мали координувати Центральні національні бюро НКО [22, 87]. Звичайно, їх діяльність підпорядковувалася головній меті - комуністичному перетворенню суспільства. Підкреслювалося, що «культурне будівництво на рідній мові по лінії національних меншостей є в радянських республіках органічною частиною усього соціалістичного культурного будівництва» [23, 36 ].

Головне завдання національних бюро полягало в керівництві культурно-освітньою роботою серед населення національних меншин. Так, діяльність польських бюро зосереджувалась, головним чином, в губерніях Правобережної України. Саме тут була сконцентрована більшість польського населення, яке залишилось жити в УСРР. Компактне проживання поляків значно полегшувало роботу з організації системи освіти для нього. Серед першочергових завдань, поставлених перед польбюро при відділах освіти, були виявлення і ліквідація всіх нерадянських шкіл, що знаходились під впливом католицького духовенства та організація нових радянських трудових шкіл. Хоча були певні проблеми і труднощі, а саме відсутність матеріальної бази, кваліфікованих працівників, нестача підручників тощо. Для їх вирішення з 1923 р. республіканський НКО почав виділяти кошти для організації польських шкіл [24, 71].

Все ж слід визнати, що на початку 1920-х рр. польська національна меншина була забезпечена більш-менш задовільно лише I концентром, який давав початкову освіту. Щодо розширення мережі шкіл II концентру, то існувала на той час загальнопошире- на думка, що потрібно, перш за все, ліквідувати неписьменність на рідній мові у I концентрі, тому другий не потрібен дітям неукраїнського походження.

У 1923-1924 рр. першочерговими завданнями Центральне польбюро, яке очолював А. Кржижанівсь- кий, вважало удосконалення організаційної структури, зміцнення зв'язків з низовими ланками, здійснення обстеження та реєстрації польських шкіл, а також їх педагогічного персоналу, уніфікацію типу сільської національної школи, розробку її програми, налагодження системи підготовки педагогічних кадрів, видавничу роботу [2, 39]. Слід відзначити і те, що з кінця 1921 р., згідно з рішенням РНК, в УСРР почався процес переведення шкіл на місцевий бюджет. Частину з них патронували різні професійні організації, а інші існували за рахунок подушного чи десятинного обкладання населення волості або пришкільних сіл.

Одночасно функціонували і так звані договірні школи, тобто, передані у господарське ведення населення на основі договору, який укладався сільською радою з однієї сторони і відділом народної освіти - з іншої. Адже Політбюро ЦК КП(б)У 7 березня 1922 р. прийняло рішення про обов'язок місцевих парторган- ізацій ініціювати створення договірних шкіл, за умови навчання в них дітей найбіднішого селянства [25, 119]. Попри всі проведені заходи, все ж більшість дій з їх втілення мали формальний характер.

Російсько-польська війна 1920 р. також вплинула на розвиток системи освіти польської спільноти в Україні. Вона призвела до закриття польських шкіл і розпорошення педагогічних кадрів. У ситуацію, що склалась, довелося втрутитися Політбюро ЦК КП(б)У, на засіданні якого 31 жовтня 1921 р. прийняли постанову «Про роботу серед населення Правобережжя», в якій зазначалося: «Вказати НКО на величезне політичне значення освітньої роботи на Правобережжі взагалі і в прикордонній смузі зокрема» [2, 51]. За дорученням вищого партійного керівництва, НКО України направив у грудні 1921 р. всім губнаросвітам, за підписом заступника наркома і голови Раднацмену Я. Ряппо, циркуляр про те, що в деяких губерніях Правобережжя, за розпорядженням місцевих органів наросвіти, були закриті школи, зокрема польські, через господарсько-організаційні труднощі. Я. Ряппо наказав відділам освіти ще раз детально перевірити стан польської культосвітньої роботи. В грудні 1922 р. на засіданні польбюро Старокостянтинівського повітового навчального комітету доповідач Калиновський вказував на те, що педагоги, які викладають в українських школах, бажають остаточно ліквідувати польську школу на Волині з причини матеріальної зацікавленості: польські діти, у разі закриття школи, перейдуть в українські і тоді селяни будуть утримувати лише останні [26, 27]. Траплялися випадки, коли польські школи хоча були відокремлені від українських, але бюджет у них був спільний [27, 66].

Як свідчив циркуляр від 3 березня 1924 р. наркома освіти УСРР В. Затонського, навіть на місцях деякі працівники відділів освіти не схвалювали рішення про організацію польських шкіл і продовжували деякі з них закривати, а деяких позбавляти фінансування [28, 163]. Тому НКО пропонував всім губнаросвітам вжити заходів для перегляду всіх спірних питань і заяв, які надходили від польських бюро [2, 51]. Завдяки втручанню НКО УСРР, вдалося поступово домогтися зростання мережі польських шкіл. Коли ж ВУЦВК 27 липня 1923 р. прийняв постанову «Про організацію українських шкільно-виховних і навчальних інституцій», а 1 серпня 1923 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли декрет «Про заходи по забезпеченню рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови» [29, 66], було остаточно закріплено права національних меншин у мовній сфері. Розпочата українізація мала переконати як українців, так і нацменшини в тому, що більшовики категорично відмежовуються від царської політики русифікації. Ці заходи мали за мету якнайскоріше поширення комуністичної ідеології [30, 316].

Отже, на початку 1920-х рр. в УСРР, незважаючи на великі труднощі, за короткий період були досягнуті колосальні успіхи у створенні шкільної освіти для національних меншин, зокрема для поляків.

Література

1. Яремчук В.Д. Національні проблеми загальноосвітньої школи України: історія і сучасність. -- К., 1993.

2. Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20--30-і рр. -- К.; Полтава, 1992.

3. Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20--30-ті рр. ХХ ст. -- К., 1994.

4. Стронський Г.Й. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20-30-ті рр. -- Тернопіль, 1992.

5. Iwanow M. Polacy w Zwiazku Radzieckim w latach 1921-- 1939. -- Wroclaw, 1990.

6. Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: Стенографический отчет, резолюция, постановления и материалы. -- Х., 1927; Второе Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: Стенографический отчет и постановления. -- М.; Х; Минск, 1930; До всеукраїнської конференції польського вчительства // Радянська Волинь. -- 1929. -- 24 серпня.

7. Приходько А. Будівництво Радянської України. -- Вип. 2. -- Х., Б. р.

8. Мансуров Г За культурное строительство национальностей. -- М., 1927.

9. Буравський О.А. Поляки Волині у другій половині ХІХ --на початку ХХ ст. - Житомир, 2004.

10. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАК). - Ф. 442. - Оп. 851. - Спр. 36.

11. ЦДІАК. - Ф. 422. - Оп. 626. - Спр. 20.

12. Свод законов Росийской империи / Под ред. А. Добровольского. - Кн. 3. - Т. Х-ХІІІ. - СПб, 1913.

13. Шахрай Т.О. Польська шляхетська верства в суспільно- політичному та культурному житті Волині (1900- 1914рр.) // Ucrainica Polonica. - Т. 1. - К. ; Житомир, 2004.

14. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. - Т. УШ. - СПб., 1904. Сводка национальных меньшинств на Украине (Составлена по данным переписи 1920 года по 9 губерниях) // Бюллетень Наркомпроса Внутренних дел. - Х.,- № 21.

15. Агафонова Н.В. Концептуальне і практичне вирішення освітньої політики в Україні (1919-1920рр.) //Рідна школа. - 1997. - № 3-4.

16. Повідомлення Бюро друку України про видання постанови Наркомосу УСРР про відміну державної мови й оголошення всіх мов рівноправними. 10 березня 1919 р. // Укр. іст. журн. - 1990. - № 6.

17. Грищенко М.С. Нариси з історії школи в Українській РСР. - К., 1966.

18. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення комуністичної партії і Радянського уряду. 1917-1959рр.: Зб. док. - Т. 1. - К., 1959.

19. О комиссии по делам национальных меньшинств при ВУЦИК и ее местных органах: Постановление ВУЦИК и СНК УССР // Собрание узаконений и распоряжений Рабочее-Крестьянского правительства Украины. - Х.,- № 42.

20. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 20. - Спр. 2496.

21. До історії міжнаціональних процесів на Україні: Документ № 8 // Укр. іст. журн. - 1990. - № 8.

22. Левітан М. Освіта національних меншостей // Шлях освіти. - 1927. - №10.

23. Народное просвещение на Украине. - Х., 1924.

24. ВовкВ.П. Деятельность Коммунистической партии по вовлечению трудящихся национальных меньшинств Украины в социалистическое строительство. 19211925 гг.: Дис. ... канд. ист. наук. - О., 1977.

25. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 547.

26. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 6226.

27. Нестеренко В.А. Польські освітні заклади Південно- східної Волині в 20-30-ті рр. ХХ ст. // Поляки на Волині: Історія і сучасність. - Житомир, 2003.

28. Чирко Б.В. Під пресом імперської ідеології: Початок формування національної школи та її денаціоналізація в умовах тоталітарного режиму (1920-30-і рр.) // Відродження. - 1993. - № 1.

29. Polacy na Ukrainie: Zbior dokumentow. - T. 1. - Cz. 1: Lata 1917-1939. - Przemysl, 1998.

Размещено на Allbest.ru