Доброчинна діяльність споживчої кооперації України у ХХ - на початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доброчинна діяльність споживчої кооперації України у ХХ - на початку ХХІ ст.

Анотація

У статті окреслені основні вектори доброчинної діяльності споживчої кооперації України від початку ХХ ст. дотепер. Наголошено на тому, що кооператори надавали безкоштовну допомогу не лише членам кооперативів, але й некооперованим громадянам.

Ключові слова: доброчинність, споживча кооперація, історичний досвід

доброчинний кооперація кошти культура

У різний час певні групи людей потребують моральної підтримки і матеріальної допомоги. Вітчизняні кооперативні товариства завжди турбувалися не тільки про блага своїх членів, а й про інших громадян. Від початку ХХ ст., коли інтенсивно поширювалися кооперативні ідеї та зростала кількість кооперативів в Україні, простежувалося формування гуманних якостей кооперативного руху і розвивалася доброчинна діяльність кооперативних організацій. З огляду на те, що нинішня економічна ситуація в країні призвела до соціального напруження, своє завдання ми вбачаємо в аналізі історичного досвіду вітчизняних споживчих товариств та їх спілок щодо пошуку матеріальних засобів для підтримки найбільш незахищених верств населення.

Донині проблема, порушена у нашій статті, не була об'єктом глибокого наукового осмислення. Певною мірою цей аспект діяльності вітчизняних кооператорів знайшов відображення у розвідках вітчизняних дослідників кооперативного руху, як-от М. Алімана, С. Ге- лея, В. Гольця, О. Нестулі, І. Фаренія та ін. Окремі дані про доброчинні акції українських кооператорів містяться у працях відомого канадського вченого І. Витанови- ча. Відтак, ми поставили мету, залучивши до наукового обігу архівні матеріали та кооперативні видання, проаналізувати основні вектори доброчинної діяльності споживчої кооперації України та з'ясувати значення цієї роботи для добробуту пересічних громадян.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. доброчинністю відрізнялися подвижники кооперативного руху України М. Баллін, К. Паньківський, Г. Галаган, В. Козлов, К. Левицький та ін., які не шкодували власних сил і коштів для підвищення освітнього рівня і покращення добробуту українського народу. У зв'язку з певною демократизацією суспільства періоду революції 19051907 рр. і зростанням кількості кооперативів та обсягів їх господарської діяльності, активізувалася й доброчинна діяльність кооперації. Кооператори, разом з «Просвітами», створювали різноманітні культурні заклади, через які популяризували досвід роботи кооперативів. У роки Першої світової війни вітчизняні споживчі товариства надавали безкоштовну допомогу пораненим та населенню продуктами харчування й одягом.

Буремні події 1917-1920 рр. значно ускладнили діяльність кооперативних організацій. Проте, й тоді вони продовжували займатися доброчинністю. Зокрема восени 1918 р. у Полтаві відкрився історико-філо- логічний факультет учительського інституту. Прикметно, що полтавські кооператори тоді взяли на себе 30 тис. крб. витрат на утримання факультету при загальному кошторисі у 80 тис. крб. [1, 14].

ХХ ст. залишило по собі три великі всенародні трагедії - голодомори 1921-1922, 1932-1933 та 19461947 рр. У ці скрутні часи виявила милосердя та гуманність вітчизняна кооперація. Впродовж 1921-1922 рр. при кооперативних органах створювалися комісії для допомоги голодуючим. Ними були організовані товарні, грошові та продовольчі фонди для Поволжя й Півдня України. Крім цього, правління Вукопспілки (ВУКС, Центральної спілки споживчих товариств України) у листопаді 1921 р. ухвалило рішення переказати на користь голодуючих 3 % місячної зарплати всіх працівників споживчої кооперації [2, 37].

Архівні документи засвідчують, що тоді широко практикувався кухольний збір пожертв. У листопаді 1921 р. Харківська губернська кооперативна комісія, з метою проведення дня «Кооперація - голодуючим», направила 450 робітників споживчої кооперації продавати газети. Кошти від продажу газет, проведення концертів, читання лекцій та розіграшів лотерей надходили голодуючим [3, 58]. Споживчі товариства відкривали для харчування голодуючих біженців громадські їдальні та пункти. Робітничі кооперативи Харкова та Полтави годували безробітних голодуючих із Миколаївської, Одеської, Запорізької та Катеринославської губ.

Особлива увага споживчою кооперацією приділялася голодуючим дітям Поволжя та Півдня України. Кооператори організовували їм безкоштовне харчування, створювали дитячі будинки і майданчики. Восени 1921 р. ВУКС виділила для цих потреб речей на суму 500 млн. крб. (сир, цукор, чай, какао, копченості, столовий посуд, одяг, взуття, мануфактуру). 1922 р. у Харкові було відкрито кооперативний будинок ім. І. Сам- мера (перший голова правління ВУКС у 1920 р.) для дітей голодуючих губерній. Вукопспілка взяла на себе повну матеріальну відповідальність за його забезпечення. Цього ж року Бердянська контора ВУКС утримувала 40 дітей потерпілих рибалок, а Київська контора ВУКС відкрила три дитячі будинки на 75 місць. У ряді випадків місцеві кооперативні організації розміщували дітей по селах, водночас кооператори брали їх у свої сім'ї. Впродовж 1922-1923 рр. на утриманні Київської губспоживспілки перебували 9 дитячих будинків (273 особи), Запорізької - 1 (60 осіб), Одеської - 3 (2 тис. дітей) [4, 22.].

Рятуючи людей від вимирання у період суцільної колективізації та голоду 1932-1933 рр., кооперативні організації надавали вагому допомогу населенню щодо подолання продовольчої скрути. Вони налагоджували безкоштовне харчування колгоспників у полі, голодуючих селян, особливо дітей. Навіть маючи мізерні запаси, споживча кооперація підтримувала найбільш незахищені верстви населення - сільських учителів, студентство, немічних, сиріт, виділяючи їм борошно, крупи, олію, одяг, взуття. Мережа кооперативних їдалень у містах допомогла врятувати життя багатьом представникам української інтелігенції.

У післявоєнний період обставини вимагали не меншої уваги до доброчинної діяльності з боку споживчої кооперації. Голод 1946-1947 рр. став причиною масового поширення дистрофії серед населення. У той період чимало організацій споживчої кооперації України стали учасниками благодійних акцій [5, 181]. Кооператори допомагали інвалідам війни, вдовам, сиротам, хворим та ін. Милосердя з боку споживчої кооперації відчували на собі й представники кооперативної системи та члени їх родин. Так, Полтавська облс- поживспілка під час голоду 1946-1947 рр. намагалася якомога швидше працевлаштувати інвалідів-коопера- торів, забезпечити їх паливом, виділити городи і надати матеріальну допомогу. Споживчі товариства створювали підсобні овочеві та молочні господарства, що сприяло вирішенню проблем харчування в дитячих будинках та інтернатах.

1920-і рр. - це той період вітчизняної історії, коли безкоштовна допомога споживчих товариств та їх спілок набула значного поширення. Споживча кооперація в ринкових умовах непу розгорнула широкомасштабну культурно-освітню діяльність. Вагоме значення для проведення доброчинних акцій кооперативних організацій мало запровадження у липні 1923 р. святкування Міжнародного дня кооперації. Як правило, відзначення цього дня проходило під гаслом зниження цін. Кооператори організовували масові вечірки та вистави у сільбудах, екскурсії школярів до кооперативів, даруючи їм олівці, зошити, різноманітну літературу, влаштовували кооперативні базари. З нагоди Міжнародного свята кооператорів, в українських містах і містечках відкривалися ясла, куточки матері та дитини.

Вукопспілка сприяла організації студентських кооперативів, надаючи їм пільгові кредити, встановила декілька стипендій студентам кооперативних навчальних закладів. Підтримку кооператорів відчували студенти й інших навчальних закладів. Так, у 1923 р. правління ВУКС виділило Київському театральному технікуму допомогу на суму 2 тис. крб. 25 січня 1926 р. правління ВУКС опублікувало звернення «Про допомогу пролетарському студентству». ВУКС закликала місцеві кооперативні товариства та їх спілки надати допомогу студентству шляхом розповсюдження між членами кооперації благодійних марок 3-х, 5-ти, 10-ти та 25-тикопієчної вартості. 31 березня 1927 р. правління ВУКС виділило 80 тис. крб. кооперативним навчальним закладам [6, 3зв.].

Кооператори практикували й безкоштовну допомогу воїнам Червоної Армії. На початку 1922 р. Ву- копспілка організувала шефство над однією військовою частиною в Києві й однією в Харкові (по 1 тис. осіб у кожній). Працівники апарату ВУКС не лише заготовляли для червоноармійців продукти харчування та предмети першої необхідності, але і видавали їм подарунки на свята. ВУКС добровільно стала шефом курсів Червоних старшин у Харкові. Шефські виплати у 1922 р. становили по 50 крб. щомісяця кожному курсантові, а 1924 р. - 97. Кооператори ініціювали проведення тижнів червоноармійців, дбаючи про військові госпіталі. У серпні 1927 р. споживча кооперація зробила доброчинний внесок у спорудження ескадрильї «Розрив», зокрема Вукопспілка виділила 15 тис. крб. на спорудження бойового аероплана «Червоний кооператор», що увійшов до складу цієї ескадрильї.

Суттєвою доброчинною допомогою споживчої кооперації України стала передплата або надсилання нею періодичних видань. Так, 1924 р. шкільний кооператив при Сумській торгово-промисловій профшколі в Міжнародний день кооперації - 5 липня 1924 р. надіслав подяку редакції видавництва ВУКС за безкоштовну передачу їм ряду номерів «Кооперативного бюлетеня Вукопспилки». Діти щиро писали про журнал: «Цей орган тримає нас в курсі досягнень, новин та руху кооперації» [7, 33].

Споживча кооперація виділяла кошти на відродження української національної культури. До кооператорів неодноразово зверталися з проханням про допомогу заклади культури. Наприклад, 18 грудня 1922 р. правління ВУКС розглянуло клопотання «Дитячого театру» про щомісячну субсидію. Було вирішено одноразово асигнувати театру 300 млн. крб. (за цінами того часу). У цьому ж році правління ВУКС виділило 250 крб. на святкування 200-річчя від дня народження відомого філософа-гуманіста і просвітителя Г Сковороди. Тижні та місячники ліквідації неграмотності теж проходили за участю кооперації. Лише в березні 1922 р. кооператори виділили 25 млн. крб. для освітян, забезпечуючи їх продуктами харчування, підручниками та канцтоварами. Загалом у 1922 р. кооператори закупили підручників українською мовою на суму 2 млрд. крб.

З весни 1923 р. почалася українізація споживчої кооперації, для працівників усіх її ланок були організовані курси української мови. До сіл надходили підручники, популярні книжки про кооперацію, твори класиків української літератури, календарі, листівки. Зокрема київські кооператори випускали агітаційно- кооперативні документальні фільми, створили кооперативну бібліотеку для пропаганди кооперативних ідей. Видавниче кооперативне товариство «Книгоспілка», спільно зі споживчою кооперацією, друкувало дешеві книги і плакати. Загалом у 1927 р. на Київщині вже існували 13 кооперативних районних книгарень.

Вукопспілка була однією з перших в Україні, хто допомагав селу здійснювати радіофікацію. Так, 21 березня 1927 р. на засіданні президії правління ВУКС вирішили допомогти влаштувати радіо в підшефному с. Соколівці на Харківщині. Тоді кооператори передали цьому населеному пункту радіоапаратури на суму 250-300 крб. [8, 26].

Споживча кооперація сприяла й електрифікації країни. Наприклад, восени 1923 р. кооператори Тома- ківки Запорізької округи, взявши в оренду паровий млин, змогли електрифікувати всі заклади селища і житлові будинки. Тоді ж Благодатно-Роменівському споживчому товариству на Мелітопольщині вдалося забезпечити електроенергією лікарню, театр і школу. Троянівське та Велико-Коровинецьке споживчі товариства на Волині освітлювали села, приводячи у рух власні млини.

В роки Великої Вітчизняної війни кооперативні організації, не зважаючи на складне фінансове становище, здійснювали доброчинні акції. Оскільки німецька адміністрація була зацікавлена у заготівельній діяльності кооперації, це давало можливість вимагати дозволу на організацію різноманітних курсів у Києві й обласних центрах, друкувати підручники, а також захищати молодь України від вивозу до Німеччини. Так, 1942 р. у Києві були організовані кооперативні курси з терміном навчання один, три і шість місяців. Тим самим були працевлаштовані та врятовані від голоду сотні працівників української науки і культури.

Значну частину своїх коштів споживчі кооперативи витрачали на допомогу переселенцям, голодуючим гірських районів, військовополоненим, партизанам, підпільникам, безпритульним, хворим, дітям, українській інтелігенції. Відомі випадки, коли кооператори переховували від розстрілу євреїв. Кооперативні організації, відповідно до своїх можливостей, забезпечували культурно-освітні установи грішми і продуктами. Вукопспілка особисто допомагала Київській національній капелі бандуристів, хоровій капелі «Думка». При Вукопспілці існувала їдальня, яка щоденно видавала понад 1 тис. обідів як за зниженими цінами, так і безкоштовних [9, 67]. У післявоєнні роки споживча кооперація активно і послідовно продовжувала допомагати безпритульним, інвалідам, хворим, вдовам, дітям-сиротам, дитячим будинкам.

З отриманням Україною незалежності, кооператори, попри економічні труднощі, продовжують традиції доброчинності, оскільки цього потребують соціально незахищені верстви населення, безробітні. Так, 26 вересня 2000 р. правління Укоопспілки ухвалило рішення «Про щорічне проведення Всеукраїнської благодійної акції “Милосердя”». Документ був прийнятий на виконання Розпорядження Президента України «Про щорічне проведення Всеукраїнської благодійної акції “Милосердя”» від 14 вересня 2000 р., з метою надання всебічної підтримки найбільш незахищеним верствам населення. Кооператори надавали соціальну допомогу передовсім ветеранам кооперації (поліпшення матеріально-побутових умов, придбання палива, заготівля картоплі й овочів на зимовий період тощо). Зокрема правління Миколаївської облспоживспілки преміювало кожного з 50 ветеранів споживчої кооперації передплатою на кооперативну газету «Вісті». Дієвою виявилася допомога кооператорів дітям. Це підтверджує приклад чернівецьких кооператорів, які вже понад десять років надають допомогу сиротам і тим дітям, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Так, кооперативне кафе «Буковина» в центрі Чернівців годує таких дітей п'ять разів на тиждень.

Помітний внесок вітчизняних кооператорів у вирішення екологічної проблеми. Зокрема організації споживчої кооперації України 20 квітня 2013 р. узяли участь у Всеукраїнському суботнику У 14 областях республіки члени споживчої кооперації прибирали парки, висаджували дерева та навіть очищали річки. Усього ж під час Всеукраїнського суботника було висаджено більш ніж 2,4 млн. дерев та понад 500 тис. кущів, приведено до ладу близько 10 млн. м кв. газонів і квітників, ліквідовано 22 тис. несанкціонованих звалищ і зібрано чверть мільйона м куб. побутових відходів [10, 1].

Непоодинокими є випадки, коли приклад доброчинності подають керівники кооперації. Так, за ініціативи голови правління Черкаської облспоживспілки В. Бої- на, наприкінці серпня 2013 р. у його рідному с. Терешки Шполянського р-ну відродили церкву, зруйновану радянською владою 50 років тому. Відтак, відбудувавши храм, черкаські кооператори здійснили мрію селян.

Отже, впродовж ХХ ст. споживча кооперація України не лише вміла заробляти гроші, забезпечуючи потреби своїх пайовиків, але й здійснювала широкомасштабну доброчинну діяльність, котра стосувалась усіх верств суспільства. Кращі традиції добродійності українські кооператори, попри обмеженість власних фінансових можливостей, активно продовжують на початку ХХІ ст. Переконані, що узагальнення відомостей і поширення знань серед населення, зокрема студентської молоді, про цей вид діяльності вітчизняної споживчої кооперації має істотне значення у вихованні таких гуманних рис, як милосердя, співчуття та взаємодопомога. Тому вважаємо за доцільне продовжити систематизацію й аналіз здобутків споживчої кооперації у сфері доброчинності на попередніх етапах вітчизняної історії, що буде слугувати прикладом і для сучасників.

Література

1. Держархів Полтавської обл., ф. Р-1503, оп.1, спр. 10.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України), ф. 296, оп. 1, спр. 454.

3. Держархів Харківської обл., ф. Р-1007, оп.1, спр. 53.

4. ЦдАВО України, ф. 296, оп.1, спр. 328.

5. Бабенко С.Г. та ін. Історія кооперативного руху. -- Л., 1993.

6. ЦДАВО України, ф. 296, оп. 2, спр. 1372.

7. Хроніка. Кооперативна пропаганда серед школярів // Кооперативный бюллетень Вукоопспилки. --1924. -- № 27.

8. ЦДАВО України, ф. 296, оп.5, спр.1372.

9. Аліман М., Оніпко Т. Доброчинна діяльність кооперативних організацій // Українська кооперація: історичні

та соціально-економічні аспекти: Зб. ст. -- Л., 2001.