Михайло Грушевський і конфлікт 1911-1913 рр. У працях сучасників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Михайло Грушевський і конфлікт 1911-1913 рр. У працях сучасників

Анотація

У статті досліджується історіографічний аспект питання щодо причин та обставин конфлікту, який розгорівся в українських громадсько-політичних та наукових колах Східної Галичини в 1911--1913 рр. На історіографічний основі з'ясоване місце М. Грушевського, С. Томашівського та інших вчених у цьому протистоянні. Аналізується висвітлення зазначених подій у працях сучасників Ю. Ґерича, М. Залізняка, М. Кордуби, М. Порша, Л. Рибалки та ін.

Ключові слова: М. Грушевський, «Наша політика», конфлікт в НТШ, львівський період, публіцистика.

конфлікт український політичний галичина

Наприкінці львівського періоду наукової діяльності М. Грушевського (1911--1913 рр.) в українських громадсько-політичних та наукових колах Східної Г а- личини виник гострий конфлікт. Приводом до нього стала публікація збірника публіцистичних статей Михайла Сергійовича - «Наша політика». З часом це протистояння проникло також в Наукове Товариство імені Тараса Шевченка. До подій виявили інтерес сучасники - вчені, політики, публіцисти, між якими розгорнулася жвава дискусія між сучасниками М. Грушевсько- го, були висловлені різні погляди на дії учасників конфлікту. Історіографічний аналіз цих оцінок становить дослідницький інтерес, оскільки дає можливість з'ясувати ставлення відомих діячів того часу до наукової та публіцистичної праці видатного вченого, розглянути його місце в українському науковому та громадсько-політичному житті.

В історіографії означена проблема не має належного висвітлення. Незначною мірою до цього питання звернувся В. Горинь, аналізуючи загалом конфлікт у НТШ [1, 144]. Звернули увагу на це питання Л. Винар та Є. Пшеничний у Передмові до публікації 7 тому «Грушевськіяни», де були вміщені праця М. Грушевського - «Наша політика» та С. Томашівського - «Наша політика і професор М. Грушевський. Гльосси до брошури проф. М. Грушевського» [2, 10; 13]. Розглядаючи питання про історіографічний аспект діяльності Михайла Сергійовича в НТШ, відзначила досліджуваний аспект Н. Романцова [3, 147]. Метою цієї статті є історіографічний аналіз поглядів сучасників М. Гру- шевського щодо конфлікту, який мав місце в українських громадсько-політичних і наукових колах Східної Галичини в 1911-1913 рр.

Михайло Грушевський у львівський період своєї діяльності виявив себе в різних сферах. Одночасно з науковою діяльністю він займався галицькими громадсько-політичними справами і різко виступив «проти опортуністичного курсу» керівництва національно- демократичної партії. Весною 1911 р. вчений опублікував збірник публіцистичних праць «Наша політика», які були присвячені гострим дискусійним проблемам «галицької політики», що виникли впродовж 19071908 рр. У цій збірці Михайло Сергійович піддав критиці надмірну конформістську політику галицьких громадських діячів відносно австрійської влади. Поштовхом до публікації «Нашої політики», за висловом її автора, був «брак принципіяльности, простої лінії, програми і тактики на літа, котрий я характеризував фактами парламентарної політики 1907-8 рр., зістався основним гріхом її і по нинішній день» [4, 26].

Ця публіцистична праця М. Грушевського справила велике враження на львівську українську громадськість. Дискусія навколо неї розгорнулася на ґрунті НТШ. У відповідь на публіцистичний збірник М. Грушевського на сторінках щоденної української львівської газети «Діло» була надрукована низка статей анонімного автора під загальною назвою: «Наша політика. Ґльоси до брошури проф. М. Грушевського». У цих публікаціях було піддано різкій критиці книгу видного історика. Автором «Гльосів» був доцент австрійської історії Львівського університету С. Томашівський. У його праці висловлювалися некоректні звинувачення на адресу Михайла Сергійовича. На думку його опонента, робота «Наша політика» - «се дуже різка й безоглядна критика політичної діяльности послів та управи національно-демократичної партиї» [5, 113].

Цей конфлікт з часом проник також до НТШ і отримав наукове та політичне забарвлення. На це, з одного боку, вплинув авторитаризм видатного вченого, а з іншого - амбітність деяких його учнів. У цьому конфлікті виявилися суперечності між представниками різних поколінь науковців. Протистояння між М. Гру- шевським та його учнем С. Томашівським набуло широкого розголосу в наукових колах. Однак у цьому питанні не відбулася наукова дискусія, яка б стала кроком у розвитку історичної науки. Зазначений конфлікт викликав відгук сучасників, більшість з яких стала на захист М. Грушевського. На його підтримку виступив ряд громадських діячів і вчених. З'явилися публікації, в яких висловлювалися думки з цього приводу, авторами яких були публіцист М. Залізняк, вчений-еко- номіст, політичний і громадський діяч М. Порш, письменник і публіцист Л. Рибалка та ін.

Так, М. Залізняк вказував на велику актуальність публікації збірки М. Грушевського, наголошуючи, що «в своїй цілости книжка “Наша політика” має першорядне значінє для галицької суспільности, звертаючи її увагу на цілий ряд найбільше пекучих справ українського житя в Галичині й даючи їй відповідне їх освітленє». Публіцист підтримав думку Михайла Сергійовича, що українські галицькі парламентарії пішли дорогою “скоків і зиґзаків”» [6, 146-147].

Натомість М. Порш показав важливість критичних зауважень М. Грушевського для подальшого громадсько-політичного розвитку Східної Галичини. Зокрема зазначив, що статті, опубліковані в збірнику «Наша політика», були «написані людиною, що стоїть осторонь від виру політичної боротьби, що здаля вивчає химерні зиґзаги її руху і, головне, людиною, що палко любить свій рідний народ». За словами публіциста, ці статті «мають величезне значення для пізнання слабих сторін української політики в Галичині, для виправлення її помилок, недоліків». На його думку, через усі статті збірника червоною ниткою проходять «два головні недоліки сучасної української політики - опортунізм та ігнорування культурно-національної роботи» [7, 148-149].

Л. Рибалка у статті «Національне відродження і кар'єра» звернув увагу на етичний бік публікації С. То- машівського. При цьому вказав, що брошуру з критикою М. Грушевського видав «один з улюблених його учеників, замолоду - великий революціонер, котрийвибився за допомогою професора “в люди” і займає тепер високе і незалежне становисько». На думку публіциста, «характеристичним є тут те, що виступив він так злобно і так люто, з таким отвертим наміром підкопатися під повагу свого колишнього порадника». Цей прикрий випадок підштовхнув Л. Рибалку до узагальнень щодо негативних сторін кар'єрних прагнень тогочасної молоді [8, 151-153].

Свою чергою, В. Дорошенко у листі до М. Грушевського, співчуваючи з приводу конфлікту із С. То- машівським, застерігав: «Боюсь, щоби такі люде згодом не стали з ворогів Голови й ворогами Товариства та не шкодили тій справі, яку піднесли Ви, Пане Професор, в останнім Вістнику - справі перетворення Товариства в Академію!.. Ви, Пане Професор, не зрадитеся ними, а ще більшу енергію викрешете з себе... І ми матимемо Вас на чолі будучої Академії й будучого Університету» [9, 215]. На бік М. Грушевського став і один з його учнів - І. Джиджора, який у листах до вченого засудив розпочате шельмування: «Що правда, то мені прикро було писати ще й тому, що просто тяжко було згадувати про доволі хамсько написані фейлетони в “Ділі” п. з. “Наша політика. Ґльоси з приводу брошури проф. Грушевського” - де крім інсинуацій пущено і кілька замальованих клевет» [10, 223].

Висловив свою думку з цього приводу також інший учень вченого - М. Кордуба у статті - «Грушевський про “нашу політику”». Він зауважив, що основна думка «політичних міркувань Грушевського... звенить на кожній сторінці його збірки статей.., се вимога постійних тривких основ для цілої політичної діяльности, вимога принципіяльности у веденю політики». Автор припускав: якщо деякі положення, висловлені М. Гру- шевським, можуть викликати заперечення, то, загалом, «основним, провідним думкам і виводам годі відмовити признання. Що більше, приходиться просто подивляти ту геніальну інтуїцію автора» [11, 157-160]. Фактично позиція опонента Михайла Сергійовича, яким був один з учнів вченого, отримала осуд.

Подальші стосунки М. Грушевського з його учнями були проникнуті протиріччями, які виявилися і в науковій, і в громадсько-політичній сферах. На відміну від свого вчителя, молоді галицькі історики були прихильниками більш радикальної державницької концепції української історії. Між ними виявилися розбіжності у питаннях діяльності НТШ, політичні незгоди. Згодом це вилилося в гостру дискусію. Конфлікт затягнувся на кілька років і все більше переходив з політичної площини в наукову. М. Грушевський, згадуючи час завершення свого головування в НТШ, зазначав, що весною 1913 р., перед загальними зборами товариства, була опублікована «анонімна брошурка, наповнена фантастичними цифрами і вимислами» проти нього. Незважаючи на це, все ж його було обрано головою, а інших попередніх співробітників - відкликано. Цей термін головування і редакторства М. Грушевського продовжувався кілька місяців [12, 237].

Михайло Сергійович у листі до відомого українського громадського діяча Є. Чикаленка відзначив у діях своїх опонентів бажання захопити НТШ у свої руки, «зіставити Т-во фактично без голови, аби тільки позбутися мене» [13, 218]. В листах-відповідях Є. Чика- ленка було висловлено щиру підтримку М. Грушевсь- кому. Автор зазначав: «Взагалі кажучи, я хотів-би хоч чим небудь прислужитись Вам, хоч як небудь висловити Вам мою душевну біль, яку зробила мені ота гнусна брошюра. Я не підберу назвиська тому вчинкові, не маю слів, щоб ними висловити своє обурення» [14, 219]. Більше того автор листа вважав, що «брошюра -єсть цілковита брехня», в чому намагався переконати «галицьких кооператорів» [15, 221-222]. Є. Чикаленко пропонував М. Грушевському «покинути Т-во», щоб зберегти здоров'я, «яке дуже потрібне для України [16, 220]. Так, і листи І. Джиджори засвідчили не лише боротьбу навколо голови НІШ, яка безумовно заважала його діяльності, але й підтримку, яку мав М. Грушевсь- кий від співробітників та деяких учнів [17, 226-230].

У статі «До біографії М. Грушевського» Ю. Ґерич відзначив, що період життя професора в 1913-1914 рр., коли мав місце прикрий конфлікт з його деякими його учнями, слабо документований і недостатньо об'єктивно висвітлений. Водночас Ю. Ґерич намагався дати більш помірковану оцінку поведінці С. Томашівсько- го у цій ситуації. За словами автора, той був одним з головних опонентів М. Грушевського. Хоча він виступив проти свого вчителя «не з персональних причин чи мотивів, не зі заздрості чи з ненависті, бо в той час “вже мав вісоме наукове ім'я”, був громадським діячем, брав активну участь в НТШ та багатьох українських товариствах, був членом-основоположником “Учительської Громади”, редактором “Нашої Школи” (в 1913 р.), професором львівської української гімназії і доцентом Львівського університету» [19, 167].

М. Остапович та О. Білозерський висловили свою думку на захист визначного науковця, вважаючи, що його опоненти намагалися «вигризти Грушевського з місця, з усіх товариств, з Наукового Товариства, з університету, з Галичини.., хотіли зайняти його місця, щоби сам забрався туди, звідки прийшов!». Біографи М. Грушевського підкреслили, що напередодні загальних зборів НТШ «пішла ганебна акція». У новій анонімній брошурі Михайла Сергійовича звинувачували в корупції, здійсненні неконтрольованих витрат коштів Товариства, незадовільному господарюванні, занепаді видавничої й наукової справи, самочинному заснуванні книгарень у Києві та Харкові, в отриманні величезних гонорарів [20, 34]. Втім, як стверджували автори біографії, ці звинувачення від «Комітету громадського добра» не дали результатів і М. Грушевсь- кого знову обрали головою Товариства. Проти наклепи, на думку М. Остапович та О. Білозерського, вийшла брошура дійсних членів Наукового Товариства

0. Роздольського, М. Мочульського та І. Джиджори, які відкинули зазначені звинувачення, адже свої гонорари М. Грушевський, на думку науковця, «не брав, а віддавав на видавничі цілі» [20, 35].

Отже, історіографічний аналіз питань щодо конфлікту в українських громадсько-політичних та наукових колах Східної Галичини 1911-1913 рр. надав можливість не тільки простежити той розголос, який набув конфлікт навколо голови НТШ М. Грушевського, але й погляди сучасників тих подій (Ю. Ґерича, В. Дорошенка, І. Джиджори, М. Кордуби, М. Порша, Л. Рибалки) про те, що відбувалося навколо видатного організатора української науки і визначного історика. Ініціаторам конфлікту не вдалося заплямувати ім'я М. Грушевського, а більшість представників української громади відчули несправедливість закидів на його адресу і стали на захист вченого. Втім, зазначена проблема грушевськознавства потребує подальшого ретельного історіографічного дослідження.

Література

1. Горинь В. Михайло Грушевський і конфлікти в Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. -- Вип. 2. -- Л., 1995.

2. Винар Л., Пшеничний Є. Передмова //Грушевськіяна. -- Т. 7: М. Грушевський. Наша політика. -- Н.-Й.; Дрогобич, 2003.

3. Романцова Н.І. Науково-організаційна діяльність М. Грушевського в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Історіографічний аспект проблеми // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. -- 2012. -- № 6.

4. Грушевський М.С. Наша політика // Грушевськіяна. -- Т. 7...

5. Томашівський С. Наша політика і професор М. Грушевський. Ґльосси до брошури проф. М. Грушевського //Грушевськіяна. -- Т. 7...

6. Залізняк М. Михайло Грушевський Наша політика // Грушевськіяна. -- Т. 7...

7. Порш М. Михайло Грушевський. Наша політика // Грушевськіяна. -- Т. 7...

8. Рибалка Л. Національне відроджене і кар 'єра // Гру- шевськіяна. -- Т. 7...

9. Дорошенко В. Лист до Михайла Грушевського. [Львів], 25 грудня 1911 р. //Грушевськіяна. -- Т. 7...

10. Джиджора І. Лист до Михайла Грушевського. № 1. Зі Львова до [Києва], 27 грудня 1911 р. // Грушевськіяна.

-- Т. 7...