Агрономічна робота в УСРР 1920-х рр.: проблеми матеріально-технічного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Агрономічна робота в УСРР 1920-х рр.: проблеми матеріально-технічного забезпечення

О. Є. Литвиненко

У статті аналізується проблема матеріально-технічного забезпечення агрономічних працівників у 1920-х рр. на прикладі агропунктів, агрокабінетів, транспортних засобів, спеціальних інструментів і одягу.

Ключові слова: агроном, забезпечення виробничих обов'язків, агропункт, агрокабінет.

матеріальний забезпечення агрономічний село

Складовою пореволюційного налагодження суспільно-економічного життя у радянському селі виступало агрономічне забезпечення сільського господарства, якість якого значною мірою залежала від матеріально-технічних ресурсів роботи агроперсоналу. Задекларована у заголовку статті тема досліджувалася ще радянськими істориками [1; 2]. Втім, у наш час назріла необхідність сучасного погляду на перебіг історичних процесів. Не так давно опубліковано ряд праць, які тематично або хронологічно стосуються окресленої теми. Серед них комплексні видання «Історія українського селянства» [3] і «Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928)»

[4]. Спеціальною розробкою теми займались Т. Цьомра [5], Т Дорош [6], О. Коляструк [7]. Проте, матеріальна складова забезпечення виробничих обов'язків агрономів у 1920-х рр. залишається малодослідженою. Останнім зумовлюється мета представленої розвідки.

Однією з головних передумов продуктивної роботи агроперсоналу в УСРР 1920-х рр. було матеріальне забезпечення виконання його службових обов'язків. Воно передбачало фінансування осередків агрономічної роботи агропунктів і агрокабінетів, транспортних засобів, одягу та інших видатків. Агропункти й агрокабінети повинні мали допомогти забезпечити успішність агрономічних заходів за рахунок постійного перебування на дільниці агроперсоналу, а наявність транспорту робила його мобільним.

На початку 1920-х рр. фінансова база радянської агрономії не піддавалась точному обліку. Хоч відомо, що дотації Народного комісаріату земельних справ (НКЗС) губернським земельним управлінням на агрономічні заходи становили 137,45 тис. крб. за період із жовтня до грудня 1922 р., а за квітень-червень цього ж року 306,9 тис. При цьому витрати на агрономічну допомогу в Україні на рівні загальнодержавного і місцевого бюджетів становили 15 коп. на 1 дес., що було вшестеро менше від дореволюційних показників [8, 105].

Загальну інформацію про перші, документально підтверджені виробничі видатки на агрономію містила постанова Української економічної ради органу планової та координаційної роботи при Раднаркомі УСРР від 29 вересня 1921 р. Вона стосувалась забезпечення спецодягом агрономів та землемірів, які знаходились на службі в губернських земельних відділах УСРР. Закупівля НКЗС спецодягу для агрономічного персоналу свідчила, що навіть у складний період перших пореволюційних років центральні профільні органи намагались хоча б частково забезпечити своїх працівників найбільш необхідним. Завдяки цьому, 5 тис. агрономів та землемірів з усіх губерній УСРР отримували від держави необхідний одяг, а його розподіл залежав від кількості працівників. Держава подбала навіть про речі суто особистого характеру кальсони. Видавався також весь комплект верхнього одягу від кожушків до сорочок [9, 254].

У середині 1920-х рр. відбулось помітне збільшення видатків на агрономію. Утвердження районної системи агрономії та її структурних одиниць агрорайонів зумовило перегляд порядку використання коштів. Відповідно до цього, Наркомзем затверджував бюджетний кошторис утримання агрорайону та проведення в ньому агрономічних робіт. У середньому на 1 агрорайон він становив 664,8 тис. крб. Ключові витрати стосувалися оренди, освітлення та опалення агропункту 232 тис., відряджень, із розрахунку 4 виїзди в місяць по 40 верст кожний, 153 тис. Крім цього, передбачались і суто професійні видатки: агропропаганда і поповнення сільськогосподарської бібліотеки 80 тис., показові заходи, боротьба із шкідниками, купівля спеціальних препаратів 80 тис., проведення сільськогосподарських виставок і конкурсів 120 тис. [10, 44]

Важливою подією в агрономічній справі стало затвердження Всеукраїнським комітетом профспілки Всеробтземліс, спільно з НКЗС окремих заходів із поліпшення умов праці працівників сільського господарства у травні 1926 р. Вони щоправда не вирішили усіх питань. Фінансування агромережі відбувалось, в основному, за рахунок місцевого бюджету. За даними окружних земельних відділів, районний бюджет забезпечував агромережу не більш, ніж 82 %, решта припадалана окружний бюджет. У 1926-1927 госп. р. спостерігалося різке зростання асигнування у справу виробничої діяльності. За інформацією Народного комісаріату фінансів, витрати місцевого бюджету на агромережу в 1925-1926 рр. становили 1,5 млн. крб., а в 19261927 рр. 2,5 млн., тобто, збільшились на 62 %. Такий значний зріст пояснювався дією постанови Ради народних комісарів щодо збільшення з середини 1925 р. заробітної плати агроперсоналу [11, 10]. Загалом, напрями витрат на агрономічну мережу в УСРР у 19261927 рр., за інформацією окружних земельних відділів, були наступними: на агроперсонал 1, млн. крб., агропункти 134 тис., транспортні засоби 173 тис., агрокабінети 13 тис. Таким чином, 3/4 всього бюджету агромережі асигнувались на агроперсонал. Утримання агропунктів, агрокабінетів та транспортних засобів складало незначну частину всіх витрат. Наведені дані свідчили про незначні асигнування щодо забезпечення агроперсоналу належними умовами для виконання професійних обов'язків. Зокрема на Поліссі та Правобережжі агропункти майже не фінансувались. На агрокабінети теж витрачались незначні кошти, які в сумі з асигнуваннями центрального бюджету не перевищували 346 крб. на один агрорайон. Унаслідок такої ситуації з фінансування агрокабінетів та агропунктів, секретаріат Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету запропонував окружним земельним відділам у подальшому збільшити витрати на них.

Прийнявши до уваги вказані пропозиції, НКЗС збільшив кошторис витрат на один агрорайон до 22,5 тис. крб. В цю суму входили: утримання засобів переїзду 475 крб., найм конюха та сторожа 500, облаштування агрокабінету 250, опалення та освітлення 325-375, дрібний ремонт агропункту 200, оплата відряджень для 4-5 осіб 480-500, спецодяг 120-200, канцтовари та інше 50 [11, 10]. З погляду тодішніх експертів, такі обсяги фінансування основні потреби задовольняли. Отже, затвердження агрономічних кошторисів НКЗС у середині 1920-х рр. відігравало значну роль у забезпеченні агрономічної мережі. Проте, кількість агрокабінетів ще не відповідала повністю потребам агрономії, що засвідчили статистичні матеріали окружних земельних відділів. Найгірше агрокабінетами було забезпечено поліські та правобережні агрорайони 47 і 43 %. Загалом в УСРР 1927 р. агропункти вдалося забезпечити необхідними приміщеннями на 65 %, що свідчило про потребу подальших видатків [11, 7]. У майбутньому перед земельними органами стояло завдання повністю забезпечити агрокабінети необхідними помешканнями та довести їх облаштування до норм, встановлених НКЗС.

Однією з причин невідповідної кількості агрокабінетів та агропунктів була проблема взаємодії агропрацівників із місцевими виконавчими та земельними органами влади. Часто її представники, в силу повноважень, могли вільно використовувати агропункти в своїх цілях і перешкоджати їх використанню за призначенням. Зокрема в Селидівському районному земельному відділі заявляли, що «тепер агропуктів немає, а є райземвідділ», а на Куп'янщині райвиконком вирішив закрити агропункт. У Васильківському районі на Запоріжжі, за свіченнями агроперсоналу, «агроном втомився мріяти про агрокабінет, а прийшовши до РВК шукає місце де б присісти» [12, 17]. У Могилів-Подільському районному земельному відділі агрономи «тулились» в одній кімнаті із завідуючим відділом, статистом та діловодом, що нерідко спричиняло «напруженість в роботі, нервовість та суперечки з РВК» [13, 34].

Належної уваги з боку місцевого керівництва потребувало також забезпечення агропунктів та агрокабінетів відповідною сільськогосподарською літературою. Спочатку облаштування бібліотек проводилось при районних організаціях. Однак не всі районні спеціалісти мали змогу поповнювати свої знання, оскільки нові видання бібліотеки ще не отримували, а старих залишалось обмаль [14, 15]. Між тим, у 1925-- 1926 рр., коштом центральних земельних відділів, було придбано спеціальну літературу та наочні прилади на 87 тис. крб., а в 1926-1927 рр. на 74,5 тис. [11, 7].

Наприкінці 1920-х рр. мережа агрокабінетів змогла поширитись в округах УСРР і, значною мірою, перевищила кількість районів. До того ж агрокабінети існували не лише при районних земельних відділах їх організовували кооперативні та інші організації. Проте, така велика кількість агрокабінетів спричинила проблеми в їхньому контролі та забезпеченні. Наочні прилади цих кабінетів залишались обмеженими кількісно і продовжували укомплектовуватись московськими та ленінградськими виробниками. Велика частина з них підбиралась таким чином, що пристосувати їх до умов місцевих господарств не вдавалось, оскільки вони не мали в собі необхідних кращих та гірших зразків місцевих господарств. Тому селянство не завжди охоче відвідувало такі агрокабінети, хоча на них витрачались великі кошти [15, 56].

В гіршій ситуації, порівняно з агрокабінетами, перебувало забезпечення агроперсоналу транспортними засобами. На початку 1920-х рр. для пересування використовували коней, яких до того ж часто застосовували для роботи на показових полях. Агрономам, які не були забезпечені кіньми, пропонувалось користуватися «нарядними підводами» місцевим службовим багатомісним транспортом. У середині 1920-х рр. забезпечення агрономів транспортними засобами дещо поліпшилося. Загалом, у 1925-1926 рр. парою коней для роз'їздів було забезпечено агроперсонал лише в 17 % агрорайонів, а в 1926-1927 рр. 18 %. Найгірша ситуація спостерігалась у промислових степових районах, Поліссі та Правобережжі. При цьому в Україні 40 % агрорайонів зовсім не були забезпечені засобами пересування, а 42 % агрорайонів наполовину. Це свідчило про те, що майже 2/3 всього агрономічного персоналу не могло доцільно використовуватись свій час. Звідси, перед місцевими земельними органами, під час складання кошторисів, постало завдання збільшити фінансування роз'їздів агроперсоналу в межах агрономічних територіальних одиниць [11, 7].

Нормальне забезпечення агрорайону транспортними засобами передбачало наявність пари коней або хоча б одного. Проте, навіть цього не вистачало трьом агропрацівникам, які здійснювали обслуговування селянських господарств у районі. Все ж обмежені місцеві кошти не дозволяли мати навіть при районних виконавчих комітетах більше 2-3 коней. Зі свого боку, НКЗС ще не міг дати відповідних коштів для того, щоб забезпечити в кожному районі 1-2 агрономів 1 конем з саньми, бричкою й сідлом, а 3-4 агрономів двома. Низка агропунктів мала в розпорядженні 2 коней, але належних комплектів екіпажів не вистачало. Внаслідок цього, окремі окружні земельні відділи вважали нормальним забезпечення агрономів транспортом на 25-35 % [16, 89].

Навіть по завершенню відбудови народного господарства, за період 1927-1928 рр., транспортне забезпечення агрономів в Україні майже не змінилось. Причиною тому, в першу чергу, була обмеженість місцевих бюджетів. У 1928 р. з усіх агропунктів роз'їзними засобами повністю було забезпечено лише 18 %, наполовину 43 % і зовсім не забезпечено 39 %. Найгірше становище традиційно спостерігалось на Поліссі, у Правобережному Лісостепу та в промислових районах [17, 70]. Все ж, у кінці 1920-х рр. спостерігалось значне, порівняно з попереднім часом, поліпшення забезпечення агрономії транспортними засобами. Агропункти земельних органів були частково укомплектовані парокінними возами. За такої ситуації агрономи могли відносно вчасно обслуговувати населення.

Таким чином, забезпечення службових обов'язків агрономів УСРР у 1920-х рр. було однією з важливих складових продуктивності агромережі. Фінансування виробничих видатків земельної агрономії проводилось не лише за рахунок Народного комітету земельних справ, а й зусиллями місцевих бюджетів. Кооперативні та інші організації утримували своїх працівників самотужки. З метою утворення якнайсприятливіших умов праці, кожний агропункт потребував приміщення з елементарними зручностями, а його персонал транспортних засобів, спеціального одягу, оплати відряджень, канцелярських та інших поточних витрат. Наприкінці 1920-х рр. забезпечення агропунктами та транспортними засобами агрономів було виконано на 65 і 61 %. Перспективи покращення інших матеріальних інтересів агрономів, за обмеженості центрального та місцевих бюджетів, мали вирішуватись вже у ході першого п'ятирічного плану.

Література

Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921--1925). -- Х., 1974.

Історія народного господарства Української РСР / За ред. І. Лукінова: у 3 т. -- Т. 2. -- К., 1984.

Історія українського селянства: Нариси в 2 т. / Відп. ред. В. Смолій -- К., 2006. -- Т. 2.

Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921--1928рр.) /Відп. ред. С. Кульчицький. -- Кн. 1, ч. 2. -- К., 2010.

Цьомра Т.С. Агрономи України в добу непу: соціальне становище, умови праці та професійна діяльність // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. -- 2006. -- Вип. 2.

Дорош Т.О. Матеріальні умови життя аграрної інтелігенції Радянської України у 20-тіроки ХХ ст. //Гілея.

2009. -- Вип. 20.

Коляструк О. Діяльність інженерно-технічних секцій профспілок України за покращення матеріально-побутових умов працівників у 1920-і рр. // Україна XX ст. : культура, ідеологія, політика: Зб. ст. -- К., 2007. -- Вип. 12.

Дедусенко А. Агрономическая помощь населению. -- Х., 1923.

ЦдАВО України, ф. 27, оп. 2, спр. 322.

ДАПО, ф. Р-3464, оп. 1, спр. 39.

ЦдАВО України, ф. 27, оп. 9, спр. 158.

Центілович К. Ліквідуймо дрібниці, що перешкоджають райагрономам у роботі // Український агроном. -- 1925. -- № 2.

Хавченко Ю. Районова земельна агрономія в розвиткові сільського господарства // Український агроном. -- 1927. -- № 2.

Савченко-Більський М. Про побут і умови роботи агроперсоналу земорганів // Український агроном. -- 1925.

№ 2.

Танков О. Агроперсонал і підвищення врожайности сільського господарства // Український агроном. -- 1929. -- Ns 6.

Прошунін М. Кінь і агроном // Український агроном. -- 1929. -- № 7--8.

Андрущенко Ф. Агромережа в складі бюджету місцевих земорганів // Український агроном. -- 1928. -- № 5--6.

Размещено на Allbest.ru