Проблема житлового забезпечення інтелігенції УСРР у 1920-х рр. (на прикладі агрономів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема житлового забезпечення інтелігенції УСРР у 1920-х рр. (на прикладі агрономів)

Повсякденне життя характеризується багатьма складовими. У пропонованій статті ми звертаємо увагу на один з важливих компонентів повсякдення інтелігенції - забезпечення житлом. Ця проблематика у працях дослідників радянського періоду була висвітлена недостатньо, позаяк увага акцентувалася на селянстві та «робітничому класі» [1]. Невдовзі вона частково була порушена в колективній монографії «Нариси історії української інтелігенції» [2]. Проте, остання висвітлювала, головним чином, роль радянської інтелігенції у відбудові народного господарства та культурному будівництві. Сучасні ж історики продовжують вивчати житлове забезпечення, в основному, на прикладі українського селянства. Зокрема О. Удод [3], О. Лукашевич [4] та М. Захарченко [5] звертали увагу на якість житла, його характеристику та санітарні умови. Крім цього, за останнє десятиріччя вийшли друком ґрунтовні праці, безпосередньо пов'язані як з соціально-побутовою інфраструктурою селян, так і аналізом житла міського населення. До них належать монографії І. Рибака [6], О. Мовчан [7], М. Борисенка [8]. Зважаючи на це, ми вирішили їх доповнити дослідженням житлового забезпечення агрономів УСРР у період 1920-х рр., що й визначило мету цієї статті.

Питання житлового забезпечення інтелігенції вперше було серйозно поставлене 1924 р. на конференції Всеросійської спілки робітників землі і лісу - професійній спілці сільськогосподарських працівників. Тут розглядалася проблема побуту й умов праці агроперсоналу. Делегати констатували «відсутність помешкань для самих спеціалістів, агрокабінетів, агропунктів, спецодягу та надзвичайно важкі умови переїздів у районах, а іноді взагалі відсутності транспортних засобів, що призводило до обслуговування району пішки» [9, 95]. Дійсно, ситуація була складною. Наприклад, у Маріупольській окрузі 1925 р. більшість районного агроперсоналу не була забезпечена квартирами з паливом та світлом, а за проживання у приватному помешканні необхідно було платити не менше 10-15 крб. на місяць, що становило третину заробітної плати [10, 14]. У «Докладній записці про становище інтелігенції на селі» Всеукраїнської центральної ради професійних союзів 1926 р. стверджувалося, що матеріально-побутові умови життя сільської інтелігенції досить важкі та потребують негайних заходів. Вирішення проблеми покладалось на відповідні професійні союзи [11, 47-48].

Проблема пошуку житла була пов'язана зі станом матеріально-технічного забезпечення агропунктів, де агрономи проводили консультації для селян. Такі пункти мали включати, крім службового кабінету, ще й квартиру для агроперсоналу. Зазвичай, лише районному агрономові відводилось окреме житлове приміщення, яке він також використовував для службових цілей. Якщо окружний виконавчий комітет не давав квартири агропрацівнику, її доводилось винаймати. В свою чергу, це обтяжувало бюджет агронома та не давало можливості йому зберігати, використовувати як слід навчально-наукові посібники та прилади. Щоправда єдиною реальною допомогою у справі забезпечення житлом залишалось фінансування Народного комітету земельних справ. Однак він лише частково забезпечував побудову нових приміщень агропунктів і ремонт старих, на які не вистачало місцевих коштів. Колишні приміщення земських агропунктів районні виконавчі комітети часто здавали в оренду крамницям, конторам державного страхування або приватним особам. У зв'язку з цим перед Спілкою робітників землі та лісу стояло завдання потурбуватися, щоб усі колишні приміщення агрономічних установ використовувались за призначенням, а вже з боку НКЗС потребувалась допомога у фінансуванні агропунктів у тих районах, де не було місцевих коштів [12, 11].

Забезпечення повноцінної роботи районного агроперсоналу вимагало утримування хоча б одного агропункту. Він мав включати у себе садибу, агрокабінет, лекційну залу, музей, житлові помешкання для агрономів, а також будівлі для коней. За статистикою окружних земельних відділів, у 1925-1926 рр. майже половина агрорайонів (49%) забезпечувалась агропунктами, а 44% агроперсоналу (в більшості районні агрономи) наймали житло. Краще становище було в агрономів Лівобережжя, де помешканням були забезпечені 71% працівників, тоді як на Правобережжі лише 31%. [13, 8]. За рік ситуація значно погіршилась: на Поліссі кількість агрономів, які отримали службове житло скоротилась із 48 до 31%, на Лівобережжі - з 71 до 64%, на Правобережжі істотних змін не відбулось і лише в степовій частині УСРР їхня кількість зросла з 35 до 43%. При цьому на півночі країни кількість агро - пунктів скоротилась удвічі. У 1928-1929 рр. планувалося створення 65 нових агропунктів. Поряд з будуванням нових приміщень, у перспективі передбачалось привести до належного стану існуючі й перетворити їх на дійсні районні центри для оперативної агрономічної роботи [13, 8].

Утримання одного агропункта вимагало значних коштів. За підрахунками спеціалістів НКЗС, у 1928 р. повноцінне функціонування одного агропункту потребувало не менше 2 тис. крб. [13, 8]. Згідно ініціативи НКЗС, у 1928 р. утримання одного агропункту передбачало такі комунальні витрати: опалення - 285 крб., освітлення - 50 крб., дрібний ремонт - 200 крб., облаштування агрокабінету - 200 крб. Інші витрати - 1,8 тис. крб. - призначалися для обслуговуючого персоналу. Видатки на освітлення та опалення були не менш важливими, щоб створити належні умови для проживання та прийому селян. Вище вказана сума утримання агро - пунтку залишалась непідйомною для багатьох районних земельних відділів і для НКЗС в цілому. Приміщеннями був забезпечений 301 агропункт з 593 [14, 72].

Незважаючи на постійну увагу до проблеми впродовж 1920-х рр., не всі агропункти використовувались за призначенням. Крім агроперсоналу, його могли використовувати представники органів влади. Так, 1925 р. у Черкаській окрузі місце агропункту зайняв місцевий виконком. У Чернігівській, незважаючи на пропозицію окружного виконавчого комітету забезпечити працівників житлом, - одного з агрономів виселили з сім'єю, тоді коли він перебував у Києві на підвищенні кваліфікації [10, 14]. Агрономи, котрі не проживали в агропунктах, сплачували за помешкання великі суми. Анкетування агроперсоналу, проведене Всеробітземлісом 1925 р., показало, що річні витрати на житло в агрономів складали 102 крб. щорічно, при доході 674 крб., у спеціалістів - 106 крб. (з річним заробітком 395 крб.), а агротехніків - відповідно, 129 і 482 крб. Тим часом, четверту частину зарплати доводилось витрачати на житло [15, 16].

Скрутним було становище працівників районних земельних відділів і дослідних установ. Попри те, що вони отримували квартири та комунальні послуги, умови проживання загалом не були задовільними. Завідуючий станції отримував 2 кімнати і кухню, причому одна з цих кімнат була робочим кабінетом і служила для прийому відвідувачів. Спеціаліст отримував кімнату і кухню. При цьому кімната також слугувала, здебільшого, місцем прийому відвідувачів, незалежно від складу сім'ї агронома. Асистенти і техніки квартир не мали, розміщуючись по 4-5 осіб в одній кімнаті. Інколи вони були змушені жити навіть разом із сім'ями агрономів. В іншому випадку, вони могли отримувати по 5 крб. допомоги для найму помешкання у сільській місцевості, поблизу станції [16, 60]. Оплата квартири, опалення й освітлення були витратами агрономів, а не місцевого чи державного бюджету [17, 8]. Автор листа до редакції журналу «Український агроном» так описував підготовку до зими: «Зима наближається… Ось уже й зима підкралась. Потрібне відремонтоване помешкання, треба забезпечитись паливом, а все це - викреслено з кошторисів або залишено в надто обмеженій кількості. Кожний з нас прислухається, як їдуть до окрфінвідділу, щоб на всякий випадок писнути заяву про посаду в інше місце, щоб підготовитись, коли окрфінвідділ власною рукою викреслить те, що в тебе кричить. Від того зимою так холодно й морозно» [18, 28].

На відміну від агропрацівників дослідних станцій в кращій ситуації перебували агрономи Цукротресту. Вони отримували фінансову підтримку для утримання квартир і транспорту. Інші працівники - завідуючі економіями та агротехніки - оплачували вартість житлових послуг за свій рахунок [19, 5]. Крім цього, агрономи часто просили земвідділи про відведення землі для присадибної ділянки. Мова йшла, здебільшого, про 1-2 дес. [20, 19].

Загалом, слід відзначити, що житлові умови агрономів УСРР в 1920-х рр. залишалися гіршими, ніж задовільними. Економічна та соціальна політика радянської влади в Україні 20-х рр. ХХ ст. фактично не сприяла підвищенню якості житла агроперсоналу. Щоправда часткове забезпечення житлом було характерне не лише для агрономів, а й для інших представників сільської інтелігенції - вчителів, ветеринарів тощо. Поліпшувала ситуацію поява агропунктів - місцевих центрів агрономічного обслуговування, в яких працівники могли проживати із сім'ями. Відсутність таких агропунктів змушувала винаймати помешкання і витрачати чверть заробітків агронома. В середині 1920-х рр. агропунктами та житловим помешканням була забезпечена майже половина всього агроперсоналу в УСРР, але це стосувалося, здебільшого, агрономів районних земельних відділів, Цукротресту та керівного персоналу дослідних станцій.

Література

1. Марзеев А.Н. Жилище и санитарный быт сельского населения Украины. - Х., 1927.

2. Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.): у 3 кн. - Кн. 2. - К., 1994.

3. Удод О.А. Житло у повсякденному житті українського селянина // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - 2003. - Вип. 8.

4. Лукашевич О. Житло як один з основних критеріїв якості повсякденного життя селянина 20-х рр. ХХ ст. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - 2004. - Вип. 12.

5. Захарченко М.В. Житлово-побутові умови українського селянства у 20-і рр. XX ст. // Вісник ЧДУ ім. П. Могили. - Вип. 35.

6. Рибак І.В. Соціально-побутова інфраструктура українського села 1921-1992 рр. - Кам'янець-Подільський, 2002.

7. Мовчан О.М. Повсякденне життя робітників УСРР: 1920-тірр. - К., 2010.

8. Борисенко М.В. Житло та побут міського населення України в умовах трансформації урбаністичного середовища у 20-30-х роках ХХ ст. - К., 2009.

9. Мазуркевич Г. З підсумків роботи конференцій НТС у 1924 р. // Земельник. - 1925. - №3.

10. Савченко-Більський М. Про побут і умови роботи агроперсоналу земорганів // Український агроном (далі - УА). - 1925. - №2.

11. Центральний державний архів громадських об'єднань України, Ф. 1, Оп. 20, Спр. 2242.

12. Лазоренко О. Які питання треба найскоріше розв 'яза - ти в роботі низової агроорганізації // УА. - 1926. - Ns 2.

13. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Ф. 27, Оп. 9, Спр. 158.

14. Андрущенко Ф. Агромережа в складі бюджету місцевих земорганів // УА. - 1928. - №5-6.

15. СахарівМ. Матеріяльний станрайагроробітників Харківської округи за їхніми бюджетами (з робіт округо - вої НТС Робітземлісу) // УА. - 1926. - №1.

16. Обставини роботи й побут відірваного од населених центрів агронома-досвідника // УА. - 1928. - №1.

17. Воробйов К. Виконуймо постанови першої всеукраїнської НТС // УА. - 1926. - №8-9.

Размещено на Allbest.ru